HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

з дисципліни “Взаємодія державних і громадських структур”

на тему:

“Ключові характеристики роботи в громаді”

ПЛАН

Вступ

1. Поняття громади

2. Специфіка соціальної роботи в громаді

3. Участь населення в роботі громади

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Ідея громади (спільноти) останнім часом була висунута як відповідь на
проблеми сучасного суспільства й свідчить, на думку вчених, про кризу
сучасної держави. Це універсальна й глобальна тенденція. Всюди в світі —
у капіталістичних країнах Західної Європи й Північної Америки, колишніх
комуністичних країнах Європи та Азії, у країнах Тихоокеанського регіону,
що бурхливо розвиваються, у менш розвинених країнах Африки, Азії та
Латинської Америки — спостерігаються схожі тенденції, схожі ознаки кризи
державності, схожі кроки у децентралізації управління соціальною сферою.
Національні держави більше не сприймають як утворення, здатні
задовольнити всі потреби своїх громадян. Життя стає
індиві-дуалізованішим; найважливіші сторони життєдіяльності людини
реалізуються не у великих організаціях, а в малих групах, які найбільше
відповідають конкретним потребам цієї людини, зокрема духовним та
пізнавальним. Більше того, скрізь у світі вкорінюється переконання, що
робота централізованих державних установ відрізняється високим ступенем
бюрократизму та низькою ефективністю, а їхнє фінансування не забезпечує
належної якості обслуговування. Організацію діяльності на рівні громади
вважають за прийнятнішу, ефективнішу та менш обтяжливу для державного
бюджету.

Відомо, якщо в людини є можливість вибору, вона воліє, аби допомогу їй
надавали вдома й бажано близькі люди. Громада у цьому випадку виконує
функцію упорядкування соціальних відносин та є проміжною ланкою між
макросистемою громади в цілому та мікросистемою родинної та особистої
підтримки.

Громада як рівень соціальної роботи є привабливою й з огляду на
можливість поєднувати формальні та неформальні види надання допомоги.
Так, у Великобританії є спеціальний закон, що регулює взаємовідносини у
наданні допомоги в громаді, згідно з яким можна залучати недержавні
організації до надання послуг, які повинні надавати державні організації
(на підставі так званого соціального контракту).

Ще один момент, який впливає на розвиток у світі роботи в громаді, це
процес тотальної глобалізації, пов’язаний з технічним прогресом, що, як
це не дивно, породило новий тип мислення і потребу в самоідентифікації,
відчуття приналежності до якоїсь конкретної групи, якоїсь громади, а не
«глобального селища». Ці соціальні та економічні моменти призвели до
поступової переорієнтації поглядів — від державного соціального догляду
до роботи в громаді.

Щодо України, то поштовхом до розвитку роботи в громаді є, очевидно,
кілька чинників: погіршення матеріального та психологічного становища
соціальне вразливих груп населення, а відтак зростання необхідності в
нових соціальних послугах та програмах; неспроможність державних,
передусім стаціонарних/інтернатних закладів соціального захисту
задовольнити потреби людей, зокрема потребу бути інтегрованим у
соціальне середовище; становлення соціальної роботи як професії, поява
фахівців, які мають уявлення про можливості та переваги організації
роботи за місцем проживання чи в громадах за інтересами.

Для України ситуація з розвитком роботи на рівні громади ускладнюється
розбіжністю між законодавчим тлумаченням громади та її професійним
розумінням, відсутністю досвіду фахової соціальної роботи тощо.

1. Поняття громади

У Великобританії в професійній соціальній роботі термін «громада»
вживають у двох значеннях: територіальна громада та громада за
інтересами/прихильністю.

Громада, яка об’єднує людей, котрі мешкають в одній географічній
місцевості, — це територіальна громада (приміром, тр.-.-диційна
єврейська громада в українських містах була саме територіальною,
оскільки євреї селилися у визначених для них межах).

Громада за інтересами об’єднує людей, котрі мають спільні проблеми,
наприклад дітей-інвалідів або людей, які мають спільні інтереси,
соціальні зв’язки або характеристики. Сюди ж належать громади за
етнічною/національною ознакою, які нині не проживають компактно, адже
люди певних національностей відчувають деяку, по-сучасному кажучи
«віртуальну», межу, яка відокремлює цю групу від інших.

Американське визначення «громади» наголошує на тому, що це — «групи
індивідів або сімей, члени якої:

поділяють певні цінності, мають спільні інтереси,

або користуються послугами тих самих служб та організацій,

чи живуть в одній місцевості».

Інколи замість «громада» кажуть «локальна соціальна система». Під цим
мають на увазі мережу взаємопов’язаних соціальних установ, що охоплюють
усі аспекти соціального життя — сімейного, релігійного, правового тощо,
що існує в певній географічній місцевості.

Переконливий аналіз провів 1972 року Р. Уоррен у своїй праці «Громада в
Америці». До визначення громади він підходив з п’яти різних поглядів,
беручи за основу одну з царин: структурну (тобто політико-правовий
погляд на громаду); соціально-психологічну (можна окремо вирізнити
особистісно-психологічну й культурно-антропологічну точку зору); люди та
території (демографічний або екологічний підхід до громади); процеси
діяльності (вивчення різних видів дій у громаді та її розвитку);
функціонування соціальної системи (розгляд громади як такої, що виконує
певні функції, приміром, відтворення й споживання, процесів
соціалізації, соціального контролю, взаємодопомоги тощо).

В Україні поняття «громада» практично не використовують у такому
значення, як у професійній соціальній роботі за кордоном. «За радянських
часів людину ідентифікували не з громадою, суб-культурою, а з місцем її
проживання. Прописка була визначальною рисою людини. Всі суспільні
«блага» (пільги, послуги тощо) надавали за місцем проживання. За
відсутності приватних лікарів людина могла отримати медичну допомогу
тільки за місцем проживання, наявності прописки».

Нині в українській літературі із соціальної роботи — цілковитий
термінологічний різнобій: натрапляємо й на «громаду», й на «общину», і
на «ком’юніті» та «спільноту» (слова, які насправді є перекладом одного
й того ж англійського слова «соттипііу»).

Офіційно в нашій державі вживають поняття «територіальна громада». Таке
утворення Конституція України розглядає як первинний суб’єкт місцевого
самоврядування. Варто зазначити, що Основний Закон визнає право
самостійно вирішувати питання місцевого значення лише за первинними
територіальними громадами — жителями адміністративно-територіальних
одиниць, тобто поселень або населених пунктів (сіл, кількох сіл, селищ
та міст). Конституція України гарантує громадянам право обирати й бути
обраними до органів місцевого самоврядування, право брати участь у
місцевих референдумах, право рівного доступу до служби в органах
місцевого самоврядування, право направляти індивідуальні чи колективні
письмові звернення або особисто звертатися до органів та посадових осіб
місцевого самоврядування… Отже, мешканців кількох багатоповерхових
будинків або мікрорайону в місті, котрі мають спільні інтереси або
вирішили здійснити якусь акцію, виявити певну ініціативу, формально
громадою не вважають.

Щодо поняття «громада за інтересами», то Україні ще належить відродити
або ж радше прищепити це поняття, а головне — ідею взаємодопомоги членів
громади, що є справою не одного дня з огляду на виплекану впродовж
десятиріч звичку орієнтуватися на державу.

Окремо доречно згадати про національні громади в Україні. Хоча в окремих
громадах (приміром, єврейській, яка послуговується принципом «Всі євреї
відповідальні один за одного») можна спостерігати відродження традицій
доброчинності та догляду в громаді за тими, хто потребує сторонньої
допомоги, силами її членів, проте ці форми роботи ще не набули
поширення. Більше того, в Україні немає офіційного визначення
«національної громади», а лише «національна меншина», до яких «належать
групи громадян України, що не є українцями за національністю, виявляють
почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою». Наголос
знову ж таки зроблено на почутті «спільності», що є суб’єктивною ознакою
приналежності до громади. (Принагідне зауважимо, що Закон «Про
національні меншини в Україні» добре написаний, сучасний, але
декларативний, не містить механізмів реалізації, практично ніяк не
впливає на організацію соціального захисту в громаді за етнічною
ознакою).

Попри існування різних тлумачень терміну й підходів до його пояснення,
можна зробити узагальнення, що громада — це ідеальна конструкція,
символ, що втілює уявлення людей про певні форми соціального життя. Ця
конструкція є соціальною, бо вона грунтується на підтримці,
одностайності й взаєморозумінні людей, що створює позитивний заряд
енергії й цементує соціальні зв’язки.

2. Специфіка соціальної роботи в громаді

Є кілька теоретичних моделей роботи в громаді. В 60-80-х роках XX
століття були розроблені концепції Росса, Ротмана, Гуль-бенкіана, Йорка.
Ці теоретичні моделі спиралися на практику соціальної роботи в різних
громадах і стали підґрунтям для ухвалення політичних рішень щодо
трансформації державного соціального догляду, зокрема за людьми похилого
віку та людьми, котрі мають проблеми психічного здоров’я, — відмова від
великих стаціонарних закладів та універсальних технологій соціальної
допомоги й перехід до організації центрів у громаді та залучення
добровільних і приватних організацій.

У принципі процес розвитку роботи в громаді подібний до процесу
індивідуальної соціальної роботи. Мова йде про контакти, аналіз,
планування, роботу з групами у громаді, вихід за межі громади, залучення
засобів масової інформації тощо.

Сучасна робота у громаді зазнала кілька фаз у своєму розвитку:

організація служб у громаді;

розвиток професіоналізму й компетентності у членів грома

ди (співробітників та добровольців служб);

боротьба за зміни (зокрема за зміни у соціальній політиці,

що стосуються певних соціальне вразливих груп).

З погляду методології соціальні працівники, котрі займаються
організацією громад, мають більше спільного з представниками інших
царин, приміром, з профспілковими лідерами, політичними діячами,
фахівцями з міського та сільського планування, ніж з соціальними
працівниками, котрі надають так звані прямі послуги окремим особам,
сім’ям, невеликим групам. Ці розбіжності в методах роботи впродовж
десятиліть були причиною напруги в професійному середовищі західних
країн.

r

h o h

ae

&

&

&

&

F

yyyy

‘ істотні розбіжності у баченні головної мети практичної соціальної
роботи в громаді. Що ж це має бути — здатність до побудови та інтеграції
громади чи розвиток програм, спрямованих на соціальні зміни?

60-і роки стали поворотним моментом у спробах окреслити межу практичної
соціальної роботи з організації громади в рамках соціальної роботи. Ключ
до вирішення проблеми був знайдений у загальному визначенні соціальної
роботи, яке дала Американська національна асоціація соціальних
працівників. Згідно з ним головною характеристикою соціальної роботи є
система цінностей, цілей, санкцій, знань та методів. Було також
заявлено, що завдання роботи із соціального планування та організації
громад спираються на цінності практичної соціальної роботи й сприяють
реалізації загальних цілей соціальної роботи.

Дж. Ротман визначив (1968) три основні напрями соціальної роботи в
громаді:

розвиток населеного пункту (проекти розвитку громади,

розвиток груп самодопомоги тощо);

соціальне планування (програмний розвиток),

соціальну дію (реформи на користь клієнтів з малозабезпе

чених прошарків громади).

Узагальнюючи західний досвід, можна стверджувати, що форми роботи в
громаді включають цілу низку як загальних для соціальної роботи, так і
специфічних для цього напряму видів діяльності: надання послуг, вивчення
проблеми, підготовку експертних висновків, звернення за субсидіями,
роботу із засобами масової інформації, переговори, угоди, проведення
конференцій, страйків, бойкотів, публічних/громадських слухань, акцій
громадянської непокори, представництво інтересів громади, вжиття заходів
через законодавчі або виконавчі органи.

В Україні, на думку голови правління благодійного товариства допомоги
інвалідам та особам з інтелектуальною недостатністю «Джерела» Р.
Кравченко, поки що немає такої системи соціальних служб у громаді, яка б
протидіяла соціальному виключенню, так само як і відповідних
законодавчих гарантій.

Проте деякі програми та служби все ж розвиваються. Наведемо приклад тих
же «Джерел», які від недільного клубу для 15 родин, де виховували дітей
із розумовою відсталістю, виросли до потужної організації, що об’єднала
родини всього Києва, на базі якої функціонують муніципальні служби, де
послуги надають кваліфіковані соціальні працівники, й яка була
ініціатором створення й ухвалення концепції комплексної системи
реабілітації розу-мово відсталих осіб, тобто боролася за зміни в
політиці. Як бачимо, фази розвитку в громаді спостерігаються в цьому
українському прикладі доволі виразно.

Або поглянемо на систему хеседів — єврейських благодійних фондів, що
нині діють в усіх областях України. Вони теж розпочиналися з діяльності
при синагогах невеличких груп волонтерів, які доглядали відомих їм
самотніх людей похилого віку, та розподілу посилок. Тепер же хеседи — це
професійні соціальні служби єврейської громади, які надають послуги не
тільки людям літнього віку, але й впроваджують різноманітні общинні
програми, поступово перетворюючись на общинні центри, інтегруючи громаду
й розвиваючи почуття приналежності до неї. На думку керівників хеседів
України, висловлену на семінарі у жовтні 1999 року, критеріями успішної
роботи в громаді є:

розробка та впровадження таких програм, які б відповідали

різноманітним потребам різних груп у громаді;

залучення волонтерів усіх вікових та соціальних груп;

взаємодія різних структур у громаді між собою;

відродження різних аспектів духовності та культури;

посилення значущості громади в житті міста;

перспективи подальшої реалізації програми як життєдіяльної

моделі життя громади.

3. Участь населення в роботі громади

Головними дійовими особами в громаді можуть виступати різні групи або
так звані агенти. Скажімо, у територіальній громаді виділяють:

1) місцевих жителів;

2) державні органи (включно з державними соціальними службами);

3) інших зовнішніх дійових осіб, які представляють національні
благодійні організації, комерційний сектор, релігійні організації,
профспілки тощо.

Безумовно, що планування та впровадження соціальних програм у громаді
(територіальній чи за інтересами) має спиратися на участь населення.
Британський практичний соціальний працівник та автор відомих книжок із
соціальної роботи А. Твелветріз вважає, що робота в громаді — це
насамперед процес допомоги у самовдосконаленні громад через організацію
колективних дій.

У соціальній роботі існує поняття «місцевих або громадських ініціатив»
(community initiatives), які відрізняються різним ступенем спонтанності
та формалізованості. Класифікація Уіллмотта:

«Місцеве життя» або «сусідська модель» (neighborhood life) — ця назва
для повсякденної активності у її чисто спонтанних формах. Наприклад,
мешканці невеликої географічної зони підтримують деякі свої сусідські
інтереси. Завдання соціального працівника — допомогти сформувати цільові
групи захисту таких інтересів, спрямувати їхню діяльність. Це можуть
бути мешканці, поєднані за такою ознакою, як обмежена мобільність і
потреба зробити спуск для інвалідних візочків у громадську будівлю, або
протест проти будівництва автотраси на території їхнього району. Деякі
місцеві ініціативи спрямовані на стимулювання контактів поміж людьми,
котрі є запорукою підтримання здорового мікросоціального клімату.

«Дії всередині громади» (community action) також зароджуються спонтанно,
але мають більш організований характер. Це може бути обладнання дитячого
майданчика або створення ради мікрорайону. У більшості країн такі
місцеві ініціативи підтримують. Внутрішня активність громади вигідна для
суспільства, бо вона зводить до мінімуму необхідність його втручання.

«Розвиток громади» (community development) має передумовою
співробітництво ентузіастів та професіоналів у справі активізації різних
сторін місцевого життя. Як правило, програми такого роду передбачають
наявність зовнішньої підтримки. Наприклад, проведення фестивалю мистецтв
або створення клубу.

«Місцева/громадська політики» (community policy) — комплекс програм,
спрямованих на залучення членів громади до досягнення певних цілей.
Прикладом може бути створення групи людей, що є сусідами, з метою
охорони власності один одного й профілактики правопорушень, допомога
поліції у виконані її функцій. Сюди також можна віднести надання
допомоги й підтримки з боку громади (community care) інвалідам та
самотнім людям похилого віку та, насамперед, ідею створення неформальної
системи індивідуального догляду за людьми, які потребують
довготермінового догляду, силами самих членів громади.

В Україні зроблено спробу регламентувати участь населення у житті
територіальної громади, незважаючи на фактичну відсутність нормативного
забезпечення соціальної роботи в громаді. Ухвалений у липні 2001 року
Закон «Про органи самоорганізації населення» визначає доволі жорсткі
рамки отримання дозволу на створення таких органів, реєстрації,
діяльності, делегування повноважень тощо. На думку автора статті, це
може бути небезпечно для вже висунутих, розпочатих в Україні громадських
ініціатив, оскільки сутність громади є досить суперечливою: вона є
засобом створення соціального порядку, який опирається спробам вплинути
на нього зовні, а тим більше підпорядкувати зовнішнім структурам
управління. Більше того, це може призвести до конфліктів у громаді, бо
може спричинити появу інших «ініціатив», що виникатимуть як альтернатива
формалізованим (зареєстрованим) утворенням.

М. Пейн стверджує, що реальна громада як живий соціальний організм
опирається намаганням використати його як інструмент офіційної політики
для підтримки бюрократичної організації. З огляду на це й практичні
соціальні працівники, і фахівці з місцевого самоврядування, й
законодавці мають зважені підходи до регулювання громадських ініціатив,
стимулюючи, але не обмежуючи участі населення в житті громади.

Висновки

Отже, робота в громаді – це процес допомоги спільноті шляхом організації
колективних дій. Термін “громада” вживається у двох значеннях:

– територіальна громада, тобто об’єднання людей, які мешкають на одній
території;

– громада за інтересами, тобто об’єднання людей, які є близькими за
інтересами або проблемами (хвороба, догляд за дітьми з вадами тощо).

В американському визначенні “громади” наголошується на тому, що це
“групи індивідів або сімей, члени яких:

– поділяють певні цінності, мають спільні інтереси,

– або користуються послугами певних служб та організацій,

– або живуть в одній місцевості”.

Догляд у громаді протистоїть по своїй суті резидентному догляду(або
догляду в інтернатних установах) і передбачає організацію та розвиток
послуг, необхідних громаді для того, щоб її члени почували себе
комфортно. Так, наприклад, у громаді, в якій розвинено догляд за дітьми
з розумовими вадами, будуть створені денний та кризовий центри, групи
самодопомоги батьків, центр раннього втручання, патронаж, реабілітаційні
служби, групи тимчасового догляду тощо. Тому сім’ї, яка має дитину з
розумовою вадою, не потрібно поміщати її до інтернату і, таким чином,
ізолювати і позбавляти можливості розвиватися у звичних та захищених
умовах.

Список використаної літератури

Введення у соціальну роботу. Навчальний посібник. – К., 2001. – С. 14.

Введення у соціальну роботу. Навчальний посібник. – К., 2001. – С. 14.

Гилберт Я., Спехт Г. Социальное планирование и организация в

местных общинах // Энциклопедия социальной работы.- В 3-х томах.-

М., 1994.

Грига І., Іванова О. Досвід викладання соціальної політики і соці

альної роботи в магістеріумі // Соціальна робота: теорія, досвід,
перспек

тиви. Матеріали доповідей і повідомлень Міжнародної науково-практичної
конференції / За ред. І.В.Козубовської, І.І.Миговича. — В 2-х

томах.- Ужгород, 1999. — Т. 1.- С. 160.

Дойл С. Работа с конкретными случаями // Практика социальной работы /
Под ред. К. Ханвея и Т. Филпота. – Киев, 1996. – С. 177–191.

Лукас Д., Васильченко О. Етичні принципи та цінності соціальної роботи
// Соціальна робота в Україні: перші кроки / Під ред. В. Полтавця. – К.,
2000. – С. 36.

Майо М. Работа в сообществе // Практика социальной работы/

под ред. К. Ханвея и Т. Филпота.- К., 1996.

Пейн М. Сообщество как основа социальной политики й социаль-

ного действия // Взаимосвязь социальной работьі й социальной полити

ки.- М.: Аспект Пресе, 1997.- С. 44-50.

Практика социальной работы / Под ред. К. Ханвея и Т. Филпота. –К., 1996.
– С.12.

Соціальна робота в Україні: перші кроки / Під ред. В. Полтавця. –К.,
2000. – С. 4

Шардлоу С. Определение социальной работы // Что такое социальная работа.
– К., 1996. – С.7–9.

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

PAGE

PAGE 13

Похожие записи