HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

«Історія розвитку аптек»

ПЛАН

Вступ

1. Зародження та особливості розвитку аптечної справи і аптек

2. Історія розвитку аптек на території України

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Аптека (грец. ??????? — комора) — медично-санітарний заклад, що
виготовляє і відпускає ліки за рецептами, продає готові лікувальні
засоби, які дозволено відпускати без рецепта, лікувальні мінеральні
води, перев’язувальні матеріали, предмети догляду за хворими та інші
медичні вироби.

Рівень розвитку фармації в різні історичні періоди визначався
матеріальними умовами, ступенем розвитку продуктивних сил та характером
виробничих відносин. Історія розвитку організації аптекарської справи
нерозривно пов’язана з розвитком медицини в суспільстві.

1. Зародження та особливості розвитку аптечної справи і аптек

Перша згадка про аптеку зустрічається в Гіппократа (400 р. до н. е.).
Слово apothek -грецьке і означає «сховище», «комора», бо спочатку це
було приміщення в лікаря для зберігання лікарських засобів і готування
ліків.

Гіппократ сформував основи зберігання лікарських засобів і класифікацію
їх дії на організм. Він проголосив теорію «природа лікує, а лікар тільки
допомагає». Він стверджував, що лікарські речовини мають силу, яку
потрібно зберегти при заготівлі ліків, щільно закриваючи посуд, щоб під
впливом вивітрювання не видихалася сила ліків.

Видатним представником римської медицини і фармації був Клавдій Гален
(131-211 рр. н. е.). Клавдій Гален розглядав аптеку (officina) як місце
не тільки зберігання, а й виготовлення лікарського зілля.

У III ст. н. е. у Римі вже були фахівці, які займалися тільки
приготуванням лікарських засобів. Називали їх фармаколеусами, а
продавців сирих лікарських матеріалів — фармакополами.

Період середньовіччя (V-XI ст.) характеризується значним впливом алхімії
на лікознавство Європи. Лікарські прописи були дуже ускладнені, рецепти
часто складалися з кількох десятків речовин. З’являються перші спроби
збереження комерційної таємниці при виготовлені лікарських засобів. Як
правило, аптекарі тримали в таємниці хімічний склад ліків. Алхіміки
впровадили в процес виготовлення ліків методи перегонки, фільтрування,
кристалізації та інші способи очищення, виділення й поділу речовин.
Отже, незважаючи на нереальну філософську основу, практична діяльність
алхіміків сприяла подальшому розвитку фармації.

До кінця XI ст. в Європі не було аптек як торгових установ, де можна
було б купити або замовити потрібний засіб. Лікарі або окремі особи
створювали свої власні «препарати», збираючи і обробляючи рослини,
мінерали та інші інгредієнти. Найпрогресивнішими з погляду методичного і
системного підходів у той час були ченці, що працювали в лабораторіях і
школах при монастирях.

Перша аптека була відкрита в 754 р. у столиці Арабського халіфату —
м.Багдаді. Арабська фармацевтична школа включала сотні різних лікарських
засобів і методик їх застосування. Вона стає дуже популярною в Європі,
активно вивчається як докторами, так і студентами в університетах Італії
і Франції. В аптеках Західної Європи прихильники арабської школи
повсюдно пропонують складені відповідно до мавританських і персидських
рукописів усякого роду, вигляду і смаку «aromatarii», «confectionarii» і
«stationarii», тобто нюхальні солі, пілюлі і порошки.

Прообрази аптек у Європі з’явилися в 1100 роках н.е. в монастирях. Ченці
готували лікарські засоби і безкоштовно відпускали тим, хто мав потребу.
В той же час з’явилися перші рецепти, які починалися із слів «Cum Deo!»
(З Богом!).

Тільки через 100 років у Венеції, завдяки розвитку Солернської
лікарської школи, стали відкриватися перші міські аптеки. Фахівців для
них готували поширеним у той час практичним методом, за схемою учень —
підмайстер — майстер. Проходження цього ланцюжка займало 10-15 років і
залежало від старанності і здібностей того, хто опановував фармацевтичну
науку.

У XI ст. аптеки з’явилися в містах Іспанії Толедо та Кордові, за згодом
— у багатьох містах західної Європи. Розвиток науки спричинився до більш
досконалих форм фармацевтичного обслуговування, ніж торгівля лікарськими
засобами на ринку. З ХІІ ст. у Франції (1178 р.) і в Англії (1180 р.)
відкриваються аптеки і вперше з’являється назва професії.

Щоб упорядкувати роботу аптек, впроваджувалися спеціальні статути, що
мати силу законів, за якими регламентувалося функціонування,
кваліфікація працівників, ціни на лікарські засоби, порядок зберігання
та продажу ліків.

У XV ст. н.е. вперше з’являється термін провізор — від латинського
provisor — передбачливий, такий, що передчуває, передбачає. Сама назва
вже говорить про важливу роль провізора в процесі лікування. Лікар
ставить діагноз, а провізор передбачає напрям хвороби і за допомогою
ліків коригує її протікання й подальший розвиток.

Великий вклад у розвиток фармацевтичної справи було зроблено Парацельсом
(1493-1541), якого вважають батьком лікувальної хімії або, ятрохімії.
Він впровадив у медичній практиці уявлення по дозування лікарських
засобів, виділив основні ознаки чистоти препарату. Під впливом
ятрохіміків зросла кількість аптек, виникли нові фармакопеї, були
написані праці щодо ревізії аптек. Згодом аптеки перетворилися в
лабораторії, де на базі проведених дослідів було зроблено чимало
винаходів.

У XVI-XVII ст. у Московській державі були відкриті аптеки і створена
система заготівки лікувальних трав. У 1581 р. для обслуговування
царського двору в Кремлі відкрилася перша державна аптека. В Англії була
куплена перша партія ліків і запрошені на роботу в аптеці доктор Роберт
Якобі та аптекар Френч Якобі.

У XVIII ст. положення аптек та соціальний статус аптекарів значно
підвищилися. Принцип монополії аптек, який дотримувався практично
повсюдно, забезпечував високі прибутки. Аптекарі, як правило, займали
почесні місця в органах міського самоврядування, особливо в країнах
Центральної Європи.

Аптеки розташовувалися в центрах міст, мали характерні вивіски або
спеціальні знаки, які набували характеру аптечних гербів, що
закріплювалися за аптеками спеціальними рескриптами. Інтер’єри аптек
стали в Європі більш-менш уніфікованими. Стіни торгового залу аптеки
займали полиці, відкриті або засклені, на яких розміщувалися банки з
аптечною сировиною, карафи або бутлі. Відмітним знаком аптеки стали
чучела крокодилів, підвішені під стелею, а також екзотичні предмети,
зокрема витий ріг, який нібито належить міфічному тваринному однорогу.

Період між першою половиною XVIII ст. і першою половиною XIX ст.
називають «золотим століттям аптекарства». Ніколи — ні в епоху
середньовіччя, ні після вказаного періоду — фармація не розвивалася
такими швидкими темпами.

Аптеки того часу були центрами наукових досліджень, видатні фармацевти
не тільки винайшли немало нового зілля, а й зробили цінні відкриття в
галузі хімії та харчової промисловості.

В останній третині XIX ст. створюється фармацевтична промисловість, і
аптеки стали перетворюватися на торгові установи з продажу в основному
патентованих засобів, які отримували від різних фірм. Перші заводи Боме
з виробництва нашатирю, Пеллет’є — хініну дали поштовх для подальшого
розвитку фармацевтичних виробництв.

2. Історія розвитку аптек на території України

Досвід збирання та зберігання лікарських трав, виготовлення лікарських
засобів природного походження передавався з покоління а покоління ще з
часів Київської Русі.

Перша аптека була відкрита у Львові в 1270 р. при храмі Іоанна
Хрестителя і проіснувала до 1480 р. Для порівняння: перша аптека в
Московській Русі була відкрита тільки в 1581 р. і обслуговувала тільки
царя та його родину; для обслуговування ж населення, аптеку в Москві
була відкрито в 1672 р.

До 1490 р. аптеки задовольняли потреби монастирів у лікарських засобах,
в цьому році була відкрита перша публічна аптека у Львові. У 1534 р.
недалеко від Львова була заснована Замойськая академія, де викладали
право, філософію, медицину. У XVII ст. у Львові працювали 15
дипломованих лікарів, 5 цирульників-хірургів, налічувалося 15 аптек.
Львівські аптекарі не тільки забезпечували потреби городян у лікарських
засобах, а й поставляли їх до Польщі і Західної Європи.

У XVIII ст. розвиток аптекарської справи в Центральній та Східній
України визначався законодавством Російської імперії. У 1701 р. Петро І
видав наказ, згідно з яким в Москві було відкрито першу приватну аптеку
і заборонявся продаж ліків у зіллейних лавках та інших місцях. З цього
часу була впроваджена аптечна монополія. Згідно з наказом, у межі міста
можна було відкривати тільки одну аптеку. Наказом аптекам надавалось ряд
пільг: аптеки звільнялися від військових постоїв; аптекарі — від
військової повинності; аптекарі звільнялися від сплати податків;
засновникам аптек надавалося вільне приміщення та зарплатня на перші три
роки; аптеки мали право користуватися державним гербом на вивісках та
упаковках; аптекарі мали право на почесне громадянство.

h

????¤?¤?$?????????Особи, які бажали відкрити аптеки, повинні були подати
чолобитну на ім’я царя в Польський приказ. У випадку позитивного рішення
їм надавалася жалувана грамота та відводилася земельна ділянка під
аптеку, надавалося право закуповувати спирт для виготовлення ліків за
кордоном, а також у портових містах.

Першу аптеку в м. Києві відкрили в 1709 р. на Печерську. Міська влада
надавала привілеї аптекам порівняно з торговими підприємствами: ніхто не
мав права відкривати інші аптеки в місті або районі без згоди власника,
який це зробив першим. Фармацевтів звільняли від військової служби,
іменували почесними громадянами міста.

У 1728 р. було відкрито приватну Києво-Подільську аптеку. Впродовж
десятиріч власниками цієї аптеки, а згодом і мережі аптек була сім’я
Бунге. Андрій Бунге заснував на Куренівці ботанічний сад лікарських
рослин, якими він забезпечував усе місто, а потім — половину України. За
рапортом Андрія Бунге, в 1811 р. Києво-Подільська аптека складалася з
двох підрозділів. До господарського відділення належали городи, сади,
заготівля, транспортування та збереження лікарської сировини. До другого
відділення аптеки відносились лабораторний та рецептурний відділи зі
складною технологією виробництва.

20 березня 1773 р. губернатор Львова видав санітарний патент задля
упорядкування медико-санітарної допомоги та роботи аптек. За патентом
лікарям та аптекарям заборонялося виконувати професійні обов’язки без
університетської освіти.

Наприкінці XVIII — початку XIX ст. аптеки розвивались як торгові
підприємства зі спеціальними виробничими приміщеннями, в яких
виготовляли ліки, ветеринарні препарати, косметичні засоби. Устаткування
аптек було різним і залежало від фінансових можливостей власника. Кожен
провізор намагався якнайкраще оформити торговий зал, задля залучення
більшої кількості покупців. З рекламною метою аптекам надавалися
вишукані назви.

Аптеки відрізнялися за призначенням та організаційною структурою.
Розрізняли королівські, публічні, окружні, військові, домашні,
гомеопатичні аптеки та дрогерії. Дрогеріями називали аптечні магазини
або магазини санітарії і гігієни, власникам яких заборонялось
використовувати в назві слово «аптечний». У них покупцям пропонували
хімічні та фітотовари, косметичні засоби, перев’язувальні матеріали,
деякі ліки фабричного виготовлення, які можна було відпускати без
рецепта лікаря. В дрогеріях було заборонено виготовляти лікарські
засоби.

Найбільше було публічних аптек, які обслуговували різні верстви
населення та функціонували в містах. Такі аптеки мали свого власника і
могли передаватись у спадщину. Аптечні приміщення складалися з торгового
залу, лабораторії, матеріальної кімнати, в якій зберігались запаси
препаратів та лікарської сировини, підвалу та інспекційної кімнати.

У 70-і роки XVIII ст. було відкрито аптеки в Умані, Житомирі, Вінниці та
інших містах.

Після жовтневого перевороту почався повний демонтаж старої системи
медикаментозного забезпечення, весь фармацевтичний персонал аптек було
мобілізовано, запаси лікувальних засобів, предмети догляду за хворими та
медичний інструментарій було передано військовим лікувальним закладам.
Скоротилася кількість аптек при повній відсутності джерел поповнення
ліків.

28 грудня 1918 р. радянська влада видала декрет про націоналізацію
аптек, згідно з яким усе майно аптек передавалося під патронат народних
комісаріатів охорони здоров’я. Разом з націоналізацією аптек було
націоналізовано фармацевтичні заводи. Управління фармацевтичною справою
було передано фармацевтичним підрозділам медико-санітарних відділів
місцевих Рад. Останніми були розроблені положення та інструкції про
порядок відпуску ліків та контролю за роботою аптек, переліки дозволених
лікарських засобів. Лікарські засоби децентралізовано розповсюджувались
та відпускалися безплатно.

Зі здобуттям незалежності в Україні почалося створення правового поля у
сфері обігу лікарських засобів. У квітні 1996 р. набув чинності Закон
України «Про лікарські засоби», відповідно до якого:

? у 1996 р. було створено Центр побічної дії лікарських засобів у складі
Фармакологічного комітету МОЗ України;

? у 1999 р. створено Відділ фармакологічного нагляду у складі Державного
фармакологічного центру МОЗ України;

? у 2002 р. Україна стала 68-м членом міжнародної програми ВООЗ з
моніторингу побічної дії лікарських засобів.

Фармаконагляд у нашій країні ґрунтується на:

? Законі України «Про лікарські засоби» (1996);

? Постанові Кабінету Міністрів України від 13.09.2000 р. №1422 «Порядок
державної реєстрації (перереєстрації) лікарського засобу»;

? Наказі МОЗ України від 01.11.2000 р. № 281 «Інструкції про проведення
клінічних випробувань лікарських засобів та експертизи матеріалів
клінічних випробувань»;

? Наказі МОЗ України від 19.12.2000 № 347 «Інструкція про здійснення
нагляду за побічними реакціями/діями лікарських засобів».

З метою досягнення гармонізації з нормами, що застосовуються в
міжнародній практиці, фармацевтична галузь України керується
міжнародними вимогами, зазначеними в документах:

? Міжнародної конференції з гармонізації технічних вимог до реєстрації
лікарських засобів для людини та директивами Ради Європейського
Економічного Співтовариства з питань фармакологічного нагляду;

? Нормативно-правових актах ЄС — директиви 2001/83ЕС Європейського
Парламенту та Ради ЄС від 06.11.2001 р. «Про зведення законів
Співтовариства стосовно лікарських препаратів.

Фармацевтична галузь посідає значне місце і в економіці України. Вона
являє собою важливий сегмент національного ринку, багато в чому визначає
національну й оборонну безпеку країни, вирізняється великою
наукомісткістю та розвинутим кооперуванням.

На початок 2007 р. в Україні працювало 142 фармацевтичних виробничих
підприємств (з них 27 великих — «Фармак», «Індар», «Борщагівський
фармацевтичний завод» та ін.), які випускають близько 7000 найменувань.
70 % реалізованих упаковок — це ліки українського виробництва. В Україні
зростання темпів виробництва фармпрепаратів більший, ніж індекс
виробництва промислової продукції.

Фармацевтичні підприємства модернізуються й переходять на європейські
стандарти якості продукції. Українські ліки вже починають займати досить
помітні позиції на ринках ближнього і далекого зарубіжжя.
Євроінтеграційний вектор зовнішньополітичного курсу країни формулює нові
завдання до фармацевтичної галузі. 182 препарати експортуються в країни
ближнього і далекого зарубіжжя — Індію, Філіппіни, Китай, Йорданію,
Грузію, Латвію, Вірменію, Білорусь, Іспанію та Італію.

Висновок

Заклади типу аптек виникли в країнах стародавнього світу (Китай, Єгипет,
Індія, Греція, Рим).

У країнах Європи історію аптекарства відраховують від «Едикту з Салерно»
імператора Фрідріха ІІ (1241), де він визначив умови отримання звання
аптекар і лікар, причому останнім заборонялось бути власником аптеки чи
працювати у ній. У едикті була зафіксована плата лікарям. У XIV ст. по
містах появились цехи аптекарів, які мали право для виготовлення з
лікарських рослин ліків у своїх виробничих приміщеннях (лат. Offizin) і
продажу їх. Найдавніша діюча аптека Європи відома з документу 1241 року.
У місті Трір її заклали на ринковій площі. У монастирі францисканців
Дубровника працює аптека з 1317 року. Також Ратушну аптеку Талліна
відносять до найстаріших у Європі (до 1422).

Першим аптекарем Львова був німець Клеменс (1392-1400); Василь Русин
1445 заклав одну з перших аптек міста, а наприкінці XVI ст. існував цех
аптекарів з 15 осіб. У Речі Посполитій на другу половину XVII ст.
існували аптеки у Кам’янці-Подільському, Луцьку, Кременці, Вінниці,
Корсуні, Богуславі, Умані, Житомирі та 8 у Львові. Найдавніша аптека
України «Під чорним орлом» безперервно працює у Львові з 1775 року. З
1960-х років вона має статус аптеки-музею.

У Московському царстві перша аптека при царському дворі пояаилась 1581
року (була єдиною у царстві до XVIII ст.), першу «Школу лекарей»
відкрили 1654 року. Сам аптекарський приказ був закладений біля 1632
року.

В Києві перша аптека була відкрита 1715.

До жовтневого перевороту в Україні були переважно приватні аптеки, які
постачалися головним чином з-за кордону. 1919-20 роках в УРСР аптеки
було націоналізовано.

За роки радянської влади мережа аптек в Україні збільшувалась, одночасно
створювалась потужна медична промисловість.

Сьогодні українська фармація модернізувалась, стала
конкурентоспроможною, вітчизняні виробники виходять на європейський
ринок, а на внутрішньому ринку представлений широкий асортимент
лікарських засобів.

Список використаної літератури

Бенюх Н. Історія фармації Галичини. – К., 1999.

Верхратський С.А. Історія медицини.- К., 2001.

Гаевий М.Д. Фармакологія. – К., 2002.

Організація і економіка фармацевтичної справи / І.М.Гунський. – К.,
2000.

Яценко В.М. Виробництво лікарських препаратів: проблеми та досягнення. –
К., 2005.

Аптека-музей у Києві

Заснована у 1986

Адреса: Київ, вулиця Притисько-Микільська, 7

Аптека-музей — державний музей у Львові

Адреса: вул. Друкарська, 2.

PAGE

PAGE 9

Похожие записи