РЕФЕРАТ
на тему:
Історія косметики
Відкіля воно взялося, ось це мистецтво – прикрашати своє обличчя? З
чого почався макіяж? Скільки йому років? Чим користалися наші далекі
предки (якщо, взагалі, користувалися) для зміни своєї зовнішності? Хіба
не цікаво? По-моєму дуже цікаво…
“Косметика” – слово грецьке, від kosmetice – мистецтво прикраси. Перші
свідчення застосування косметичних засобів відносяться до льодового
періоду. Не встигла людина злізти з дерева, а вже взявся за губну помаду
й олівець для підведення вій і брів. Це не перебільшення! У печерах
льодовикового періоду археологами знайдені саме помада і палички для
підфарбовування вій. Втім, косметикою в доісторичну епоху користалися не
з любові до чистого мистецтва. Розфарбовування обличчя різними
мінеральними і рослинними барвниками носило релігійний характер. А жир
тварин служив захистом від холоду і води.
Батьківщиною ж косметики вважається Древній Єгипет. У цій повній
таємниць і загадок країні мистецтво прикраси обличчя і тіла досягла
найвищого розвитку, чого, на жаль, не спостерігається зараз. Любов
єгиптян до косметики була настільки велика, що навіть священною твариною
в храмах (кобрам, крокодилам, кішкам, бикам) малювали кола навколо очей
фосфоруючими фарбами, а статуям яскраво вимальовували очі, заповнюючи
райдужну оболонку прозорим кварцитом і на місце зіниці, вставляючи
блискучу краплю кришталю. У результаті очі починали володіти неповторним
гіпнотичним впливом. Не випадково давньоєгипетські образи приковують до
себе увагу багатьох людей, і в той же час не допускають чужих у свій
внутрішній таємний світ.
У повному обсязі властивості (у тому числі магічні) і багато секретів
косметики були відомі тільки жерцям і обраними і зберігалися в суворій
таємниці. А зберігати, дійсно, було що. Наприклад, особливий малюнок чи
браслет на щиколотках і зап’ястях продовжував молодість, особливий
макіяж очей повертав людині життєрадісність і енергію, а також сприяв
успіху на любовному поприщі, деякі сполучення квітів чи малюнків, запахи
і мазі зціляли від хвороб, допомагали домагатися прихильності богів, а
значить удачі і багато чого іншого.
Слід зазначити, що фарбувалися і чоловіки, і жінки. Для єгиптянок же
турбота про зовнішність була справою першорядної важливості. Вони
фарбували волосся, вії, брови, нігті, губи, пудрилися і рум’янилися,
красиво і яскраво наряджалися, робили зачіски і т.д. (згадайте хоча б
фільм “Клеопатра”). Більше того, вважалося навіть ганебним, якщо жінка
не стежила за собою і ходила по будинку чи показувалася на людях без
макіяжу, розпатланою, як небудь одягненою і т.п.
Найбільшу увагу в макіяжі приділяли очам – “дзеркалу душі”, їх фарбували
густою чорною рідиною, називаної “мастим”, наносячи її на повіки
пензликом чи спеціальною тонкою паличкою. Фарба робила очі виразними і
такими, що ніби розмовляють з вами.
Крім того, часто косметика мала і профілактичні властивості, наприклад,
фарба для вік запобігала запаленню вік від сліпучого сонця і сухого
вітру, оздоровлювала шкіру, відлякувала своїм запахом комах, охороняла
від хвороб. Малахітова зелень, яку застосовували як тіні, зціляла різні
захворювання очей, особливо трахому.
Хотілося б, щоб косметика сьогодення мала таку ж якість. Однак, якщо
всього кілька років назад косметичні препарати практично цілком
складалися з хімічних компонентів, те тепер, навпаки, усі знамениті і
поважаючі себе фірми все більше використовують натуральні продукти
природи.
На такому ж високому рівні в Стародавності минулого і різні інструменти,
які використовували для макіяжу. Так, при розкопках археологи знайшли
безліч туалетних інструментів: підставки для перук, фарбу для волосся,
ароматичні есенції, олії для голови і гребені, добре відполіровані
пластини в рамі (дзеркала), пудрениці з рисовим порошком-пудрою і
пушком, пензлики чи стрижні для чорніння вій і брів, для підфарбування
губ, щипчики для висмикування волосків, пемзу для нігтів і фарбу для
їхнього фарбування. Був відкопаний цілий косметичний кабінет, що
знаходився в Храмі однієї з могутніх цариць Древнього Єгипту. Приміщення
було обладнано всім необхідним для додання обличчю і тілу привабливого
виду. У давньоєгипетських похованнях було знайдено безліч посудин для
пахощ і фарб, ступочек для їхнього готування, поруч з покійником клали
не менш семи видів олій і двох видів притирань для використання в
загробному світі. Як відомо, єгиптяни вважали, що після смерті життя
продовжує йти точно так само, як і до смерті, тільки вже в іншому світі,
і тому в гробниці завжди клали саме необхідне для життя. І звичайно, це
була і косметика, особливо для жінок.
Дуже популярні були засоби для відбілювання обличчя. Так, відомо, що
Клеопатра для збереження ніжності і білизни шкіри використовувала мазь,
основним компонентом якої був роздрібнений крокодилячий кал разом з
білилами. (Тоді люди не мали таких забобонів, як ми зараз, і не гидували
калом). У Древньому Єгипті прекрасно знали всі цілющі і косметичні
властивості ароматичних олій і пахощ, що дуже цінувалися і коштували так
дорого, що вони по ціні дорівнювали коштовностям і зберігали в
спеціальних скриньках із сандалового дерева.
Так, Єгипет просто потрясає своєю величчю і красою! Дуже радісно бачити,
що зараз усе це поступово відроджується. Після скількох років сірості,
безбарвності й однаковості ми знову одержали можливість виділятися своєю
красою і неповторністю!
З Єгипту мистецтво макіяжу поширювалося по усьому світі.
Поняття про красу мінялися разом з дорослішанням людства. У Древній
Греції жінки завивали волосся, вкладаючи його у пірамідальні пучки.
Чубчик приспускали, намагаючись прикрити чоло, зробити його зорово
меншим. Вважалося, що це красиво… До речі, косметика в Древній Греції,
а потім і в Римі була неодмінним атрибутом повсякденного життя. У Греції
царював культ красивого мускулистого тіла. Спортом займалися усі вільні
громадяни, оскільки здоров’я вважалося необхідною умовою краси. Грекині
користалися білилами і рум’янами для обличчя, пудрою для плечей, рук,
обличчя, порошками для вій, ароматичними настойками – парфумами. Парфуми
й ароматичні олії зберігали в керамічних флаконах. Скляних дзеркал у
Древній Греції, зрозуміла справа, бути не могло, замість них
використовувалися поліровані бронзові пластини, що вважалися предметами
надзвичайної розкоші.
Час від часу сучасні археологи знаходять невеликі посудини, що зберегли
сліди розпису. Є всі підстави думати, що вони призначалися саме для
косметичних засобів. А древні фрески зображують красунь минулого за
туалетом…
Але не одна Греція вміла цінувати жіночу красу. Косметика і грим
використовувалися у Вавилоні, Ассирії, Римі, Іудеї. Археологами знайдені
інструменти для готування косметичних мазей і рідин – для розтирання,
настойки, збереження.
Особливу увагу косметиці приділяли римляне (великі знавці людських
задоволень). На косметичні товари імперія витрачала дивовижні засоби.
Великим попитом користалися єгипетські порошки і мазі. Були часи, коли
захоплення римлян зайшло занадто далеко, і Сенат був змушений прийняти
спеціальний закон, що обмежує ввіз косметики ззовні. За свідченням
Плінія Старшого усього за рік Індія, Китай і країни Аравії спустошували
римську скарбницю за рахунок продажу косметичних засобів на сто
мільйонів сестерцій.
Гідна поважного згадування римська лазня – терма. У термах служили раби
– космети. У їхній обов’язок входило натирання тіл відвідувачів
ароматичними оліями, масаж, лікувальні ванни. Зачісками займалися теж
раби – тонсоресі.
Парфуми, спиртові настойки ароматичних трав і квітів, використовували
всі древні народи. Причому, зовсім не для нанесення на тіло. Парфуми
додавали у вина (нічого дивного – натуральний продукт, ніякої хімії, не
те, що сьогодні), ароматизовували ними повітря в термах, збризкували
парфумами циркові арени і сцени театрів. Древній світ пахнув…
Прототипом сучасної косметички – маленької сумочки з ароматними
дамськими хитростями – був футляр-несесер з фарбами й інструментами для
догляду за обличчям. Ці футляри вважалися ознакою багатства (статусна,
річ). Але косметичні засоби вільно продавалися в численних парфумерних
магазинчиках Вічного Міста. Для шкіри обличчя і тіла – пальмова олія,
для рук – м’ятна олія, для волосся – майоранова мазь. Як пудру вживалася
суміш крейди зі свинцевими білилами. Рум’янами служили винні дріжджі й
охра. Вії і брови підводилися грифелями і сажею.
До речі, древні жінки парфумами називали зовсім не ароматичні рідини, а
– мазі. У цьому був сенс – мазь довше тримається на тілі і зв’язує
запах. Відомо, що улюбленими парфумами Цезаря (у Древньому Римі
косметикою користалися в однаковій мірі жінки і чоловіка) була мазь
“Теліум” – суміш маслинової олії з цедрою апельсина. Імператор Нерон, що
уболівав по покійній дружині, буквально втопив похоронну процесію в
сильних ароматах. Овідій, Горацій, Лукіан залишили літературні свідчення
повального захоплення римлян косметикою – сатиричні, розуміється…
Раннє середньовіччя в числі іншого знищило і косметологічну науку
древніх. Тільки Ібн-Сіна залишив людству праця “Канон лікарської науки”,
у якому приведені біля напівтисячі рецептів косметичних складів, що
володіють лікувальним ефектом.
Інтерес до косметичних засобів відродився з хрестовими походами. З
арабських країн у Європу хрестоносці завезли воду з пелюстків троянди.
Ймовірно, аромат рожевої води і подвиг анатома Мондвіла на створення
одного з перших середньовічних праць, присвячених косметиці (1306 рік).
У цій книзі Генріх Мондвіл приписував ароматичним речовинам чарівну
силу… Не так вже і помилявся середньовічний мудрець.
Новий розквіт “мистецтва прикраси” припав на епоху Відродження. Ще один
учений далекого минулого, чернець Фіренцуола, склав трактат про жіночу
красу, у якому вперше задокументував канон у цій області. По Фіренцуоле
чоло жінки повинне бути в ширину не більше, ніж його подвійна висота.
Шкіра обличчя повинна бути світлою і гладкою, скроні не занадто
вузькими. Брови – темні і густі, білки очей синюватими, повіки з ледь
помітними жилками, вії світлими. Щоб не стомлюватися перерахуванням всіх
умов (губи не занадто тонкі, рівно лежать одна над іншою, зуби кольору
слоновой кістки, не занадто гострі і так далі), краще глянути на картини
да Вінчі, Рафаеля і Тиціана – красуні великих живописців у точності
відповідають установкам ченця.
За всіх часів косметика – найперша “жертва” моди. У ХVІ столітті Європу
захлиснула хвиля моди на білий і червоний колір. Красивим стало
вважатися відкрите високе чоло. Модницям приходилося вискубувати брови і
вії, щоб підкреслити чистоту шкіри і плавність ліній обличчя.
До XVII століття виникла мода на пудру. Її змішували з яєчним білком і
наносили на обличчя дуже густим шаром – чим товстіше, тим краще.
Королева Англії Єлизавета I промальовувала на шарі пудри судини обличчя,
щоб підкреслити (зімітувати, звичайно) прозорість шкіри. Трохи пізніше
з’явилися мушки – шматочки чорного і червоного пластиру, якими
прикривали оспинки на обличчі. У XVIII столітті в моду ввійшли накладні
брови зі шматочків мишачих шкурок. За щоки закладали коркові кульки –
щоб підкреслити округлість обличчя. Білилами і рум’янами прикрашали
навіть зовсім юні обличчя, які не потребували ніяких прикрас… Звідси і
“ляльковий” вид портретів того часу – не каприз художника, а суворі
реалії. Хочеш бути красивим – “штукатурся” до повної знемоги.
Схильність до зловживання косметикою приводило до курйозів. Сенат
Франкфурта-на-Майні навіть видав спеціальний указ, який вважав обманом
залучення в шлюб жінкою чоловіка, якщо вона ховала косметикою свої
недоліки. Причому, жінку судили за чаклунство, а шлюб розривався.
А ще косметика служила зброєю великої політики – у прямому, а не в
переносному значенні. В епоху правління Катерини Медічі в ході були
мазі, пудри, парфуми, що містять смертельну отруту. Подарунок зі
значенням. Так сказати – “на вічні часи”… Історія зберегла ім’я
майстра смертельних прикрас. Це Рене Флорентієць, парфумер і отруйник.
У Древній Русі прості і чисті російські жінки, фарбувалися у всю, так
так, що здавалися просто розмальованими пензиклом художників.
У косметичних цілях, як і у всіх інших країнах, застосовувалися, в
основному, рослинні засоби, властивості яких язичники знали в
досконалості. Наприклад, для рум’яний і помади використовували сік
малини, вишні, натирали щоки буряком. На чорніння очей і брів йшла чорна
сажа, іноді використовувалася коричнева фарба. Для додавання шкірі
білизни брали пшеничне борошно чи крейду. Для фарбування волосся так
само використовували рослини, наприклад, шкіркою цибулі зафарбовували
волосся у коричневий колір, шафраном з ромашкою – у білий-жовтий.
Червону фарбу одержували з барбарису, малинову – з молодих листів
яблуні, зелену – з пер цибулі, листів кропиви, жовту – з листів шафрану,
щавлю і кори вільхи і т.д. Знали “характер” кожного кольору і його вплив
на людину, за допомогою якого можна було закохати в себе, чи навпаки,
віднадити, та ін.
У дев’ятнадцятому столітті косметичні засоби набули більш-менш сучасного
виду. З цікавих фактів можна згадати те, що ароматичні спиртові настої
не тільки наносили на тіло, але і… пили! Так, як у давньоримську
епоху. І навіть більше того – у чистому, а не розведеному виді. Відомо,
наприклад, що одеколоном ласував Віктор Гюго… Тому і не варто
дивуватися скарзі свахи з “Весілля Кречинського”, що піднесли замість
горілки одеколон.
Така коротка історія косметики . Це вічне мистецтво (старше, ніж чи
живопис музика!) знаходиться в постійному розвитку. Мода на макіяж
міняється, повторюючи сама себе і нескінченно удосконалюючи. Але суть
залишається непорушної – жінка породжена для того, щоб бути прекрасної.
Використана література
Енциклопедія моди. – М., 2000.
Українська та зарубіжна культура. – К., 2002.
Енциклопедія УСЕ. – К., 2002.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
