Реферат на тему:
Історія фірми “Адідас”
Адольф Дасслер народився 3 листопада 1900 року в маленькому баварському
містечку Герцогенаурах. Його мати була прачкою, а батько – пекарем. Аді,
як називали Адольфа в сім’ї, ріс тихим хлопчиком. Коли йому було 14
років, Німеччина почала Першу світову війну, але Аді по малолітству на
фронт не потрапив. Він туди і не рвався. Його пристрастю був футбол, що
тоді ставав найпопулярнішою грою в Європі. У 1918 році війна закінчилася
поразкою Німеччини. У країні панувала розруха й інфляція, а мільйони
солдатів, що поверталися з фронту, поповнювали армію безробітних. Для
родини Дасслерів наступили погані часи. На початку 1920 року Дасслери на
сімейній раді вирішили організувати сімейну справу – пошиття взуття.
До реалізації ідеї Дасслери підійшли з німецькою докладністю. Під
взуттєву майстерню віддали пральню матері. Винахідливий Аді переробив
велосипед у машинку для оброблення шкір. Його сестри і мати робили
викрійки з полотна. Аді, його старший брат Рудольф (або Руді
по-сімейному) і батько кроїли взуття.
Першою продукцією родини Дасслер були спальні тапочки. Матеріалом для
них служило списане військове обмундирування, а підошви вирізали зі
старих автомобільних покришок. Збут цієї конверсійної продукції взяв на
себе Руді. Аді займався організацією виробництва і винаходом нових
моделей. Через чотири роки дванадцять працівників, включаючи членів
родини, виробляли по 50 пар взуття на день. А в липні 1924 року
заснували компанію “Взуттєва фабрика братів Дасслер”.
Обоє братів з їхніми протилежними характерами добре доповнювали одне
одного. Якщо Аді був винахідливим і боязким інтелектуалом і ганяв у
футбол, то Руді мав вибуховий характер і віддавав перевагу джазу, сексу
та боксу.
До 1925 року справи фірми пішли так добре, що Аді зміг собі дозволити
невелику фантазію. Як запеклий гравець у футбол, він придумав і зшив
футбольні бутси із шипами, що викував для нього місцевий коваль. Так
народилося шиповане спортивне взуття.
Футбольна модель виявилася зручної і разом з гімнастичними тапочками
стала основною продукцією Дасслерів. Дуже швидко виробництво вже
перестало вміщатися в дворі їхнього будинку. У 1927 році Дасслери
орендували для своєї фабрики цілий будинок. Тепер штат був збільшений до
25 чоловік, а виробництво – до 100 пар взуття на день. Незабаром
Дасслеры викупили орендовану фабрику, і вся родина перебралася в
особняк, який знаходився неподалік від неї.
Аді вже не згадував, що кілька років назад збирався стати пекарем. Тепер
його цілком захопила можливість робити спортивне взуття, а потім
перевіряти його в спортивних іграх зі своїми друзями. Успіх шипованих
футбольних бутс наштовхнув Аді на думку робити взуття спеціально для
найсильніших учасників Олімпіад. Уперше спортсмени виступили в
шипованому взутті “Дасслер” на Олімпіаді 1928 року в Амстердамі . На
наступній Олімпіаді в 1932 році в Лос-Анджелесі німець Артур Йонат став
третім у бігу на 100 метрів. Але найуспішнішим для Аді став 1936 рік. У
нього народився первісток, а на берлінській Олімпіаді чорношкірий
американський бігун Джессі Оуен у взутті “Дасслер” завоював чотири
золоті медалі й установив п’ять світових рекордів.
З цього моменту “Дасслер” став невизнаним стандартом спортивного взуття.
Успіх маркетингу Аді був очевидний. У рік Олімпіади в Берліні продажі
“Фабрики братів Дасслер” перевищили 400 000 німецьких марок. У 1938 році
відкривається друга фабрика Дасслерів у Герцогенаурасі. Усього їхнє
підприємство виробляє щодня 1000 пар взуття.
До цього моменту обоє братів Дасслер були переконаними членами
нацистської партії. Однак, незважаючи на це, коли в 1939 році почалася
Друга світова війна, фабрики Дасслерів піддалися конфіскації нацистами а
самі брати відправилися на фронт. На одній з фабрик нацисти спробували
налагодити виробництво ручних протитанкових гранатометів. Однак фабричне
устаткування було не пристосоване для такого виробництва, тому Аді
повернули з армії через рік – робити тренувальне взуття для німецьких
солдатів.
Коли Німеччина програла і цю війну, Аді випала своя частка національної
катастрофи. У 1945 році Герцогенаурах потрапив в американську зону
окупації. І поки фабрика Дасслерів поставляла в Сполучені Штати хокейні
ковзани за контрибуцією, янкі комфортно розташувалися у сімейному
особняку. А дружина Аді, щоб прокормити родину, сама скопувала грядки і
доглядала худобу. Але тривало це недовго. Через рік американці пішли, а
брат Руді повернувся з табору для військовополонених.
Сімейну справу братам довелося поновлювати майже з нуля. Взуття
“Дасслер” знову вироблялася з залишків військової амуніції, а 47
найманих робітників одержували зарплату натурою – дровами і пряжею.
Правда, колишнього розуміння між братами вже не було. А навесні 1948
року, незабаром після смерті батька, вони посварилися остаточно і
вирішили розділити компанію. Руді забрав собі одну фабрику, а Аді –
іншу. Ще брати умовилися не використовувати назву і символіку сімейного
підприємства. Аді назвав свою фірму Addas, а Руді свою – Ruda. Але вже
через кілька місяців Addas перетворюється в Adіdas (абревіатура від Аді
Дасслер), а Ruda – у Puma. Так припинив існування всесвітньо відомий у
той час бренд – Dassler.
Самі брати до кінця своїх днів зберігали мовчання про причини сварки.
Можливо, Руді так і не зміг простити Аді, що після війни той не
спробував визволити його з табору для військовополонених, використовуючи
знайомство з американськими офіцерами. А може бути, вони просто не
змогли розділити спадщину батька. У будь-якому випадку після розвалу
сімейного підприємства брати один з одним не розмовляли, а Puma і Adіdas
стали найзапекливішими конкурентами.
Більш того, ворожнеча засновників “Пуми” і “Адідас” перекинулася на їхнє
рідне містечко Герцогенаурах. Кожна компанія утримувала в місті свою
футбольну команду, їхні співробітники демонстративно пили різне пиво, і
навіть діти співробітників відвідували різні школи. Штаб-квартири обох
компаній дотепер знаходяться в Герцогенаурасі, напруженість відносин між
компаніями вже не та, але, як говорить один зі співробітників “Адідас” –
“Тепер ми розмовляємо один з одним, але ви ніколи не побачите мене в
їхньому взутті”.
Розставшись із братом, Аді став одноособовим хазяїном власної компанії.
Тепер йому не треба було ні з ким радитися. Скориставшись цією
“уседозволеністю”, він уже через рік “злегка” порушив договір із братом
– не використовувати символіку “Фабрики Дасслерів”. Аді взяв дві смуги з
емблеми Dassler, прималював до них третю і запатентував те, що вийшло як
символ “Адідас”.
Щоб не дозволити братові обійти його, Аді береться за свою улюблену
справу – винахідництво. У 1949 році він створює перші бутси зі знімними
гумовими шипами. У 1950-м – футбольні бутси, пристосовані для гри у
футбол у несприятливих погодних умовах: на снігу і на мерзлій землі.
Заодно він згадує всі старі зв’язки з національними олімпійськими
комітетами. На Олімпіаді в Хельсінкі в 1952 році більшість спортсменів
узуваються вже не в Dassler, а в Adіdas.
Під час тієї ж Олімпіади Аді приходить у голову думка пропонувати
спортсменам інші товари під маркою Adіdas. Першою пробою диверсифікації
стало виробництво спортивних сумок, яке було розпочато через кілька
місяців. І хоча кросівки залишаються основним виробництвом, Аді підшукує
собі партнера, що візьме на себе виробництво одягу. Випадково на якійсь
вечірці Аді познайомився з хазяїном текстильної фабрики Віллі
Зельтенрайхом. Випивши разом, Аді замовив йому тисячу спортивних
костюмів із трьома смужками уздовж рукавів. Товар пішов добре, а
партнери так сподобалися один одному, що незабаром Зельтенрайх став шити
тільки для “Адідас”.
Рік від року взуття від Аді Дасслера ставало усе більш складним технічно
і технологічно. Деякі конкуренти почали навіть робити упор у своїй
рекламі на простоту своїх моделей і на те, що їхнє взуття перевірене
часом. Але в 1952 році на Олімпійських іграх у Хельсінкі, Еміль Затопек
у спортивному взутті Adіdas завойовує протягом тижня три золоті медалі.
Він перемагає в дистанціях 5000 метрів, 10000 метрів і в марафоні.
Досягнення, не перевершене донині . Дружина Затопека тим часом перемагає
в змаганні з метання списа. А в 1954 році інноваційне взуття Adіdas
виявляється поза конкуренцією на Чемпіонаті Світу з футболу – взута в
Adіdas збірна Німеччині вперше стала чемпіоном світу з футболу. Нація
була в захваті – німці вперше з Другої світової сталі переможцями. Аді
особисто був присутній на вирішальних матчах у Берні. Під його
керівництвом перед кожною грою бутси футболістів пристосовували до
ґрунту і погодних умов за допомогою нової технології зйомних шипів. Ця
перемога наштовхнула Аді на думку розміщувати рекламу прямо на
стадіонах. У 1956 році він підписує угоду з МОК про рекламу “Адідас” на
Олімпійських Іграх у Мельбурні. Тоді ж “Адідас” починає міжнародну
експансію й у виробництві – Аді підписує першу ліцензійну угоду з
норвезькою фабрикою в Гьорвіку, незабаром Adіdas починають робити і у
Франції. Настає “золоте століття” Adіdas – на Олімпіаді в Римі 1960 року
більшість легкоатлетів роблять ставку на спортивне взуття Аdіdas. Вільма
Рудольф завойовує три золотих медалі в спринті, незважаючи на
перенесений у дитинстві поліомієліт, приблизно те ж саме відбувається і
через чотири роки в Токіо, а в 1968 році в Мехіко спортсмени екіпіровані
“Адідас” завойовують 37 золотих, 35 срібних і 35 бронзових медалей. У
1972-ому “Адідас” стає титульним спонсором Олімпійських Ігор у Мюнхені,
а збірна ФРН стає Чемпіоном Європи з футболу. Ще через два роки німецькі
футболісти другий раз стають чемпіонами світу – і знову в “Адідас”.
У 1975 році Аді Дасслер стає почесним членом “Американської асоціації
спортивних товарів” – першим серед не американців.
У 1976 році глава Adіdas дивився по телевізору змагання з бігу на 400
метрів на Олімпійських іграх у Монреалі. Раптом його увагу залучила
невелика неточність у рухах кубинського бігуна Альберто Хуанторени. Під
час бігу він ледь помітно підгинав стопу в напрямку її зовнішнього краю.
Біг спортсмен у спеціально розроблених до цієї Олімпіади кросівках
Adіdas “Спайкс” з регульованими знімними шипами. Дасслер негайно
подзвонив своєму помічникові, зайнятому на Олімпіаді, і наказав
перевірити взуття спортсмена. Виявилося, що кубинець зі своєї ініціативи
замінив шипи на більш довгі. Крім 76-річного Адольфа Дасслера, що сидів
перед екраном телевізора за тисячі кілометрів від Монреаля, ніхто цього
не помітив. Положення шипів відразу виправили, а Хуанторена завоював
золото у фіналі змагань з бігу на 400 і 800 метрів. Усього ж на цих
Іграх спортсмени, екіпіровані “Адидас”, виграли 75 золотих, 86 срібних і
88 бронзових медалей. Рекорд не побитий досі.
У 1978 році Адольф Дасслер вмирає і керівництво компанією переходить до
його вдови – Катарини. Вона цілком успішно справляється з цією ношею аж
до власної смерті в 1984 році. Потрібно сказати, що вона взагалі була
неабиякою жінкою, ще в період становлення компанії, поки чоловік творив
і розбирався в загальних концепціях виробництва, вона виконувала по суті
всю адміністративну роботу. Після неї компанія дістається Хорсту
Дасслеру – сину Аді та Катарини. Він налагодив міцні стосунки з
Міжнародним Олімпійським Комітетом і Міжнародною федерацією футболу і
спробував зробити перші реформи на підприємстві. Однак рання смерть
51-літнього Хорста внесла свої виправлення в справу. Сестри намагалися
керувати підприємством, але швидко зрозуміли, що не мають відповідного
розмаху і компетенції, тому в 1989 році вони продали 80 % своїх акцій
усього за 440 мільйонів німецьких марок французькому підприємцю Бернарду
Тапі, тодішньому власникові французького футбольного клубу
“Олімпік-Марсель”. І продали, мабуть, вчасно.
“Раптово Аdіdas зостарився завчасно. Його стали сприймати як щось нудне,
утилітарне, учорашнє, що надягає тато, коли в неділю вранці миє машину
перед під’їздом”, – пише Томас Гед, автор книги 4D Brandіng. До 1990-х
років положення “Adіdas” стає просто катастрофічним: збитки досягли
цифри $100 млн. У спину дихали агресивні конкуренти: американський Nіke
і британський Reebok. Вони були молодшими, креативнішими, цікавішими.
Але головне – мінявся світ, а разом з ним і ринок. Однак сама марка
фірми являла собою цікавий потенціал для людей, які знають, що бренди
можна реанімувати, а така спадщина, як у Adіdas, на дорозі не валяється.
З 1993 року нова команда фахівців стала писати нову історію Adіdas.
Перше, що зробив новий менеджмент, переманив з Nіke та Reebok велику
кількість менеджерів і дизайнерів. По-друге, поступово вивів виробництво
за межі Німеччини – тепер фірма, як і її основні конкуренти, випускає
взуття на підприємствах в Індонезії, Китаї, Таїланді: економія на
дешевій робочій силі з країн третього світу знову зробила продукцію
конкурентноспроможною на світовому ринку. Ціла армія “адідасовських”
фахівців вирішила атакувати не тільки професійний спортивний ринок, але
і масовий ринок, причетний до світу справжнього спорту. У Adіdas
відмовилися від роботи з роздрібними мережами і почали формувати мережу
фірмових магазинів, щоб уникнути масового виробництва і затоварення
ринків своєї продукції. Результати зусиль над створенням інноваційних
продуктів і мережі фірмових магазинів стали позначатися вже в 1996 році,
коли Adіdas як колись виступив генеральним спонсором Олімпійських ігор –
це стимулювало небувалий зріст продажів: + 50 % у рік. Зріст
продовжується і дотепер, але головне – вдалося затвердитися на
американському ринку, де Adіdas “відкусив” частку в 12 % ринку
спортивного одягу і 10 % ринку спортивного взуття. Щоб знайти своїх
споживачів, менеджери Adіdas приділили пильну увагу новим видам спорту,
наприклад, привезли в Європу стрітбол, активно стали працювати з новими
молодіжними віяннями і плинами, завдяки чому удалося завоювати симпатії
американської і європейської hіp-hop і реп-культури.
Сьогодні Адідас представлений на ринку найрізноманітнішим асортиментом
товарів, починаючи з баскетбольних кросівок і футбольних бутс і
закінчуючи спортивним одягом і взуттям для туризму. А в 1997 році
“Адідас” купив французьку фірму “Саломон”, провідного виробника товарів
для зимового спорту, і тепер концерн називається “Акціонерне товариство
“Адидас-Саломон”. Цей крок дозволив фірмі стати другим за розміром
світовим виробником спортивних товарів після “Найк”. От так з кінця
минулого століття, концерни-велетні і борють зі змінним успіхом за свого
покупця.
Adіdas нерозривно пов’язаний з такими легендарними іменами (крім вже
згадуваних), як Муххамед Алі і Джо Фрезер, Штеффі Граф і Стефан Едберг,
Боб Бімон і Гунде Сван, Лев Яшин і Валерій Борзов, Мішель Платіні і
Ейсебіо, нарешті Зенедін Зідан і Девід Бекхем.
Отже, у Adіdas – Salomon AG безпосередньо працює близько 14 000
співробітників. Продажі компанії складають 6 267 млрд. євро, прибуток –
260 млн. євро. Концерн поєднує такі торговельні марки, як Adіdas,
Salomon, Mavіc, Bonfіre, Arc’Teryx, Taylor Made і Maxflі. Штаб-квартира
дотепер знаходиться на батьківщині Аді Дасслера, у баварському містечку
Герцогенаурах. Американська штаб-квартира знаходиться в Портленді (штат
Орегон).
Загалом, “Адідас” у порядку, правда – це вже зовсім інший Adіdas.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
