HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з цивільного процесу

ПЛАН

Вступ

1. Інститут шлюбу в цивільному процесі

2. Підстави розірвання шлюбу у судовому порядку. Право на пред’явлення
позову про розірвання шлюбу

3. Заходи суду щодо примирення подружжя

4. Врахування звичаїв при вирішенні судом сімейних конфліктів

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Питання регулювання шлюбно-сімейних відносин у процесі розвитку і
становлення нашої держави в економічному, соціально-культурному та у
морально-етичному плані, є найбільш актуальними, оскільки останні є
основою становлення і розвитку суспільства в цілому. Значення сімейних
відносин зумовлене тим, що сім’я впливає на розвиток суспільства, його
моральне здоров’я і є одним з факторів підвищення соціальної активності
людей. Саме в сім’ї формуються основи характеру людини, її ставлення до
праці, моральних, ідейних і культурних цінностей. Тому кожне суспільство
зацікавлене в міцній, духовно і морально здоровій сім’ї.

Сім’я як соціальне утворення виступала найважливішим елементом розвитку
в усіх цивілізаціях. Ідеологія пріоритету сім’ї, її неминуща цінність
для людини і суспільства закріплена у багатьох нормативних актах. Одне з
основних положень цих документів — зміцнення і захист інституту сім’ї з
боку суспільства, розробка національної сімейної політики.

Значення належного регулювання припинення шлюбу сьогодні різко
підвищується з прийняттям Верховною Радою України 10 січня 2002 року
нового Сімейного кодексу України (далі — СК України), який набрав
чинності з 1 січня 2004 року. У зв’язку з цим інститут припинення шлюбу
зазнав істотних змін, поповнився багатьма новелами, які потребують
детального вивчення та глибоких досліджень.

Держава і суспільство не можуть не вбачати в припиненні шлюбу, особливо
в розлученні, свідчення неблагополуччя у сфері шлюбно-сімейних відносин.
Держава зацікавлена у збереженні й зміцненні сім’ї, що відображено у
ст.51 ч.3 Конституції України, яка встановлює, що захист сім’ї є
конституційним обов’язком держави.

У зв’язку зі збільшенням кількості припинених шлюбів у практичній
діяльності юристів виникає багато проблем, пов’язаних із припиненням
шлюбу. Така ситуація потребує систематизації знань у цій сфері, пошуку
нових рішень, котрі дозволили б на сучасному рівні підійти до вирішення
питань, пов’язаних із припиненням шлюбу. Все це зумовлює необхідність
дослідження підстав, порядку та наслідків припинення шлюбу, вивчення
досвіду правового регулювання цих питань в інших країнах, а також
визначення відповідності норм чинного законодавства України нагальним
потребам практики.

Отже, питання припинення шлюбу є актуальними і з теоретичної, і з
практичної точок зору, чим пояснюється доцільність обрання відповідної
теми для курсового дослідження.

В даній роботі будуть розглянуті:

сутність інституту шлюбу в цивільному процесі;

підстави розірвання шлюбу у судовому порядку та право на пред’явлення
позову про розірвання шлюбу;

заходи суду щодо примирення подружжя;

врахування звичаїв при вирішенні судом сімейних конфліктів

1. Інститут шлюбу в цивільному процесі

Відповідно до ст. 21 Сімейного Кодексу (СК) [2] України шлюб — це
сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі
реєстрації актів цивільного стану.

Таке визначення не розкриває повною мірою зміст цього поняття, але дає
його лише в тих межах, в яких відносини шлюбу піддаються регламентації
сімейно-правовими нормами.

В юридичній літературі зустрічаються визначення, які вміщують основні
ознаки шлюбу, наприклад: такий, що укладається в установленому порядку з
дотриманням вимог закону добровільний і рівноправний союз вільних жінки
і чоловіка, спрямований на створення сім’ї, і що породжує у них взаємні
права та обов’язки. Деякі автори підходять до визначення шлюбу як
договору [8, с.106]. Але, на нашу думку, шлюб не містить всіх необхідних
ознак договору і має свої специфічні ознаки, непритаманні договору.

Ознаками шлюбу є:

1) добровільність, тобто наявність добровільної згоди обох з подружжя;

2) досягнення шлюбного віку жінкою та чоловіком, що вступають в шлюб [2,
ст.24];

3) реєстрація шлюбу у встановленому законом порядку органом, визначеним
Сімейним кодексом;

4) спрямованість на утворення особистого сімейного союзу чоловіка і
жінки.

Інша справа — шлюбний договір, яким особи, що вступають в шлюб, чи
подружжя в період шлюбу врегульовують відповідні майнові відносини на
час шлюбу. У даному разі шлюбному договору притаманні майже усі ознаки
цивільно-правового договору.

Новий Сімейний кодекс, як і Кодекс про шлюб та сім’ю України, не визнає
шлюб, не зареєстрований в органах РАЦСу, а також церковний шлюб. Однак у
ст. 21 СК [2] зазначається, що релігійний обряд шлюбу є підставою для
виникнення у жінки та чоловіка прав та обов’язків подружжя у тому разі,
коли релігійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновлення
державних органів реєстрації актів цивільного стану.

Стосовно шлюбу, не зареєстрованого в органах РАІДСу, то новий СК визнає
можливість поширення на майно, набуте особами, що не перебувають у
зареєстрованому шлюбі, за час спільного проживання, режиму права
спільної сумісної власності у разі, якщо інше не встановлено письмовим
договором між ними [2, ст.74].

Умови вступу в шлюб — це ті умови, дотримання яких необхідне для
правозгідності шлюбу. Правозгідним відповідно до ст. 37 СК [2] є шлюб,
який укладено з дотриманням вимог закону. До випадків неправозгідності
шлюбу відносяться: визнання шлюбу недійсним у судовому порядку, а також
недійсність шлюбу з підстав, передбачених пунктами 1—3 ст. 39 СК [2], та
подальше анулювання актового запису про шлюб органом РАЦСу.

Відповідно до нового Сімейного кодексу умовами вступу в шлюб є:

1) взаємна вільна згода жінки та чоловіка на укладення шлюбу, тобто
шлюб має бути добровільним;

2) досягнення особами, що бажають вступити в шлюб, на день реєстрації
шлюбу шлюбного віку.

Для жінки шлюбний вік становить 17 років, для чоловіка — 18 років. При
цьому СК встановлює можливість вступу в шлюб особи, що досягла 14 років,
для чого їй (йому) необхідно отримати рішення суду про надання права на
шлюб, якщо судом буде встановлено, що це відповідає її інтересам.

Перешкодами для укладення шлюбу є:

1) перебування в іншому шлюбі. Українське сімейне законодавство не
допускає багатошлюбності, тобто для укладення шлюбу необхідно або
припинити шлюб, або не перебувати у шлюбі;

2) наявність між особами, що бажають одружитися, родинних зв’язків
прямої лінії споріднення. Відповідно до ст. 26 СК не можуть перебувати у
шлюбі між собою рідні брати, сестри — як повнорідні, так і неповнорідні,
двоюрідні брати та сестри, а також рідні тітка, дядько та племінник,
племінниця;

3) наявність між особами, що бажають укласти шлюб, відносин
усиновлення. Не можуть перебувати у шлюбі між собою особи, пов’язані
відносинами усиновлення. При цьому п. 5 ст. 26 СК допускає можливість
укладення шлюбу між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною лише у разі
скасування усиновлення. Стосовно укладення шлюбу між рідною дитиною
уси-новлювача та усиновленою ним дитиною, також між дітьми, які були
усиновлені ним, — то право на укладення такого шлюбу може бути надане
лише за рішенням суду;

4) недієздатність осіб (або особи), які бажають укласти шлюб. У разі
укладення шлюбу з особою, яка визнана у встановленому законом порядку
недієздатною, такий шлюб визнається недійсним [2, п.3 ст.39]. Це
обумовлено тим, що, по-перше, недієздатна особа не може повністю
усвідомити значення своїх дій та відповідно не може надати усвідомленої
згоди на шлюб; по-друге, в більшості випадків захворювання, що є
підставами для визнання особи недієздатною, передаються спадкове, тобто
становлять загрозу для майбутніх нащадків [9, ст.215].

2. Підстави розірвання шлюбу у судовому порядку.

Право на пред’явлення позову про розірвання шлюбу

Під припиненням шлюбу розуміється припинення правовідносин між
подружжям, зумовлене настанням певних юридичних фактів. Залежно від
настання певного юридичного факту можна назвати такі підстави припинення
шлюбу [2, ст.104-105].

Припинення шлюбу відрізняється від визнання останнього недійсним тим, що
воно спрямоване на майбутнє, тоді як визнання шлюбу недійсним має
зворотну силу і припиняє правові наслідки шлюбу з моменту його
укладення.

Шлюб припиняється внаслідок смерті одного з подружжя, оголошення одного
з подружжя померлим, розірвання шлюбу. Зазначені підстави припинення
шлюбу закріплені у статті, що коментується.

Право- та дієздатність людини припиняються з настанням її смерті —
певного юридичного факту, який підтверджується довідкою лікувальної
установи або показаннями свідків. При цьому реєстрація припинення шлюбу
в органах РАЦСу не потрібна, реєстрації підлягає лише сам факт смерті.

Порядок та умови оголошення громадянина померлим визначаються цивільним
законодавством. Згідно зі ст. 46 ЦК [3] фізична особа може бути
оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає
відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона
пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або давали
підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, —
протягом шести місяців.

Фізична особа, яка пропала безвісти у зв’язку з воєнними діями, може
бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення
воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити
фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу
шести місяців.

Питання про оголошення громадянина померлим вирішується судом за місцем
проживання заявника. Юридичні наслідки судового рішення прирівнюються до
аналогічних наслідків, що настають при смерті особи. Відповідно до
статті 264 ЦПК [4] рішення суду про оголошення громадянина померлим є
підставою для реєстрації його смерті в органах РАЦСу і видачі Свідоцтва
про смерть.

З моменту винесення судом рішення про оголошення громадянина померлим
шлюб з ним вважається припиненим. Чоловік або дружина зазначеної особи
мають право вступити у новий шлюб, маючи на руках рішення суду про
оголошення померлим колишнього чоловіка або колишньої дружини. Однак
особа, оголошена померлою (якщо насправді вона жива) не має права
вступати у новий шлюб незалежно від того, відомо їй чи ні про оголошення
її померлою (такий шлюб може бути визнаний недійсним).

У разі появи особи, оголошеної померлою, або виявлення місця її
перебування суд згідно зі ст. 48 ЦК [3] скасовує рішення про оголошення
цієї особи померлою. У такому разі її шлюб з іншою особою поновлюється
за умови, що ніхто з них не перебуває у повторному шлюбі [2, ст.118].
При цьому жодних заяв про поновлення шлюбу не потрібно. Орган РАЦСУ
анулює актовий запис про розірвання шлюбу і відповідне Свідоцтво, видане
на його підставі.

У коментованій статті зазначена ще одна підстава припинення шлюбу — його
розірвання. Шлюб може бути припинено шляхом його розірвання за життя
подружжя внаслідок волевиявлення обох або одного з них. Ця підстава є
найпоширенішою.

У житті трапляються випадки, коли один з подружжя помирає після
розірвання шлюбу в суді, але до або у день набрання судовим рішенням
чинності. У зв’язку з цим постає питання: що треба вважати в такому разі
підставою припинення шлюбу — смерть одного з подружжя або ж розірвання
шлюбу в судовому порядку? Це питання має велике практичне значення,
оскільки від його вирішення залежать правові наслідки, що настають для
того з подружжя, хто залишився живим. Адже якщо шлюб припинено внаслідок
смерті одного з подружжя, то другий з подружжя успадкує його майно, а
якщо внаслідок розірвання шлюбу в судовому порядку, то ні.

Стаття, що коментується, закріплює правове регулювання цього питання.
Так, ч. 3 [4] встановлює, що якщо один із подружжя помер до набрання
чинності рішенням суду про розірвання шлюбу, вважається, що шлюб
припинився внаслідок його смерті. Відповідно до ЦПК судове рішення
набирає чинності через десять днів після його винесення судом, якщо за
цей час воно не було оскаржене чи опротестоване. Таким чином, якщо один
із подружжя помирає протягом цього часу, згідно з зазначеною частиною
коментованої статті шлюб вважається розірваним внаслідок смерті одного з
подружжя і, отже, другий з подружжя може бути спадкоємцем першої черги
після померлого. Тому можна стверджувати, що дане положення відповідає
чинному цивільно-процесуальному законодавству. Але водночас воно не
відповідає висловленому волевиявленню померлого. У цьому разі фактично
спадкоємцем буде колишній чоловік або колишня дружина.

Якщо ж один із подружжя помирає у день набрання чинності рішенням суду
про розірвання шлюбу, цілком справедливо вважати, що останній припинився
внаслідок його розірвання.

Судовий порядок розірвання шлюбу вважається основним. Шлюб розривається
судом, якщо один із подружжя не бажає розлучення та якщо обоє з подружжя
бажають розлучення, але мають спільних неповнолітніх дітей. У судовому
порядку має розглядатися справа про розірвання шлюбу, якщо один з
подружжя, заявляючи про свою згоду на розлучення, ухиляється від
розірвання шлюбу в органі РАЦСу, відмовляється подати спільну заяву, не
з’являється для реєстрації розлучення, а також якщо місце проживання
одного з подружжя невідоме. Необхідність наділення другого з подружжя у
цій ситуації правом звернення до суду пов’язана з тим, що у противному
разі він не зможе отримати розлучення. Адже примусити з’явитися до
органу РАЦСу особу, яка не бажає цього, неможливо.

Позовна заява про розірвання шлюбу за загальним правилом подається до
суду за місцем проживання відповідача. Однак якщо з позивачем проживають
неповнолітні діти або за станом здоров’я чи з інших поважних причин йому
важко виїхати на місце проживання відповідача, заява може бути прийнята
судом за місцем проживання позивача. За взаємною згодою відповідача та
позивача заява може бути прийнята судом за місцем проживання одного з
них [4, ст.126] .

У позовній заяві має зазначатися: рік народження кожного з подружжя,
дата і місце реєстрації шлюбу, мотиви його розірвання, наявність від
шлюбу неповнолітніх дітей, їх прізвища, імена та по батькові, з ким із
батьків вони проживають, пропозиції щодо участі подружжя у догляді за
дітьми та їх вихованні після розірвання шлюбу, чи заявлені інші вимоги,
які можуть бути вирішені одночасно з позовом про розірвання шлюбу. До
заяви додаються: Свідоцтво про реєстрацію шлюбу, копії свідоцтв про
народження дітей, довідки про розмір заробітної плати та інших доходів
подружжя, а також усі необхідні документи, що стосуються заявлених
вимог. Крім того, у коментованій статті закріплено положення про те, що
подружжя разом із заявою про розірвання шлюбу має подавати до суду
письмовий договір про те, з ким із них проживатимуть діти, яку участь у
забезпеченні умов їх життя братиме той з батьків, хто проживатиме
окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання
дітей. Особлива письмова нотаріально посвідчувана форма передбачена ч. 2
статті [4], що коментується, для договору між подружжям про розмір
аліментів на дитину.

Справа про розірвання шлюбу розглядається, як правило, за участю обох з
подружжя, навіть якщо від їх імені виступають представники. Розгляд
справи за відсутності одного з подружжя, який не з’явився, можливий у
виняткових випадках і на підставі мотивованої постанови суду. За
нез’явлення подружжя у судове засідання без поважних причин суд
відкладає розгляд справи, а за нез’явлення після повторного виклику
залишає позов без розгляду, якщо не вважає за можливе вирішити справу за
наявними матеріалами.

Розглядаючи справу, суд не повинен всебічно з’ясовувати причини та
обставини розлучення. Завдання суду — встановити справжнє прагнення
дружини та чоловіка до розірвання шлюбу й переконатися в тому, що після
цього не будуть порушені їх особисті та майнові права, а також права їх
дітей.

l

z

,

j

l

z

&

J3/4L P|R\U Y?\L^&c(j„kdqetO}eeeeeaaaae***************

У судовій практиці підставами розірвання шлюбу найчастіше є:
зловживання одним із подружжя алкоголем або наркотичними засобами, явна
нездатність одного з подружжя народжувати дітей або небажання мати їх
[2, ч.2 ст.49-50], тривале фактичне роздільне проживання подружжя, що є
наслідком створення одним із них нової сім’ї, тощо. Треба зазначити, що
законодавець не встановлює переліку підстав розірвання шлюбу. У кожному
конкретному випадку така підстава встановлюється судом. Частина 4
коментованої статті має процесуальний характер. Вона встановлює строк
для постановлення судом рішення про розірвання шлюбу — один місяць.
Протягом цього часу дружина і чоловік можуть переглянути свої взаємини,
досягти примирення і відкликати заяву про розірвання шлюбу.

Суди мають також використовувати надану їм законом можливість відкладати
розгляд справи для примирення дружини і чоловіка, особливо за наявності
у них неповнолітніх дітей. У межах встановленого ч. 4 ст. 176 ЦПК [4]
шестимісячного строку суд може повторно відкласти розгляд справи або за
наявності обґрунтованого клопотання обох чи одного з подружжя скоротити
встановлений для примирення строк.

У разі примирення подружжя після спливу встановленого судом для цього
строку провадження у справі припиняється на підставі поданої позивачем
або обома сторонами заяви про відмову від позову. Якщо ж після спливу
наданого подружжю строку заява про припинення справи не надійшла, і
сторони у судове засідання не з’явилися, суд з урахуванням правила ст.
172 ЦПК має залишати справу без розгляду на підставі ч. 4 ст. 229 ЦПК
[4].

Одночасно з розглядом питання про розірвання шлюбу суд може вирішувати
питання про те, з ким із батьків залишаться неповнолітні діти, а також
спори щодо стягнення аліментів на дітей (якщо щодо цих питань дружина і
чоловік не досягли згоди, закріпленої у договорі) або на одного з
подружжя, спільно набутого майна тощо.

За розірвання шлюбу подружжя сплачує державне мито згідно зі ставками,
встановленими Декретом Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. №
7-93 «Про державне мито». При визначенні розміру цього мита суд враховує
матеріальне становище кожного з подружжя та інші обставини, зокрема те,
з ким із подружжя залишаються неповнолітні діти. У рішенні суду має бути
зазначено, в якому розмірі та з кого повинно бути стягнене державне мито
— з обох чи з одного із подружжя.

В окремих випадках чоловік не має права подавати заяву про розлучення.
Законодавство України встановлює, що чоловік не має права без згоди
дружини порушувати справу про розірвання шлюбу під час вагітності
дружини і протягом одного року після народження дитини. Необхідно
наголосити на тому, що можливість порушити справу у данному випадку
залежить виключно від особистої згоди дружини, незалежно від того,
скількі часу минуло після фактичного припинення шлюбних відносин. Така
згода відповідно до ч.1 ст.137 ЦПК України має бути висловлена в
письмовій формі шляхом подання спільної заяви про розірвання шлюбу або
шляхом відповідного надпису на заяві чоловіка.

«При недодержанні цих умов суддя відмовляє у прийнятті позовної заяви на
підставі п.1 ст.138 ЦПК, постановляє про це мотивовану ухвалу»? На цю
ухвалу судді може бути подано скаргу, внесене окреме подання. Але, якщо
все ж таки позовна заява була прийнята, суд закриває провадження у
справі відповідно до п.1 ст.227 ЦПК України [4].

Після перервання жінкою вагітності або досягнення дитиною віку одного
року чоловік знову може звернутися з позовом про розірвання шлюбу [10,
с.219].

Згідно статті 110 Сімейного Кодексу України:

1. Позов про розірвання шлюбу може бути пред’явлений одним із подружжя.

2. Позов про розірвання шлюбу не може бути пред’явлений протягом
вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім
випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка
містить ознаки злочину, щодо другого з подружжя або дитини.

3. Чоловік, дружина мають право пред’явити позов про розірвання шлюбу
протягом вагітності дружини, якщо батьківство зачатої дитини визнане
іншою особою.

4. Чоловік, дружина мають право пред’явити позов про розірвання шлюбу до
досягнення дитиною одного року, якщо батьківство щодо неї визнане іншою
особою або за рішенням суду відомості про чоловіка як батька дитини
виключено із актового запису про народження дитини.

5. Опікун має право пред’явити позов про розірвання шлюбу, якщо цього
вимагають інтереси того з подружжя, хто визнаний недієздатним.

3. Заходи суду щодо примирення подружжя

Згідно статті 111 Сімейного Кодексу України [2] суд вживає заходів щодо
примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам
суспільства.

При проведенні стадії підготовки справи до судового розгляду необхідно
ретельно з’ясувати фактичні взаємини сторін, встановити мотиви, з яких
виноситься питання про розірвання шлюбу, і вжити заходи щодо примирення
подружжя. З цією метою суди викликають (крім випадків, коли це
неможливо) подружжя для проведення бесіди і з’ясування дійсних мотивів
розлучення, можливих заперечень відповідача, доказів, якими можуть бути
підтверджені позовні вимоги і заперечення, збирають в необхідних
випадках такі докази за своєю ініціативою.

«Розглядаючи справу про розлучення, суд згідно з ст.15 ЦПК [4] України і
Сімейного Кодексу України, не обмежуючись поясненнями подружжя, вживає
всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об’єктивного
з’ясування їх взаємин та інших обставни справи, а також вживає заходів
до примирення подружжя» [5, с.601].

Розірвання шлюбу може мати місце лише в тому разі, коли після
застосування заходів про примирення суд на підставі всебічного
дослідження матеріалів справи дійшов висновку, що сумісне проживання
подружжя і збереження сім’ї стала неможливим.

Тимчасовий розлад у сім’ї і конфлікти між подружжям, викликані
випадковими причинами, а також необгрунтоване серйозними доказами
небажання одного чи обох членів подружжя продовжувати шлюб не можуть
вважатися достатніми підставами для розірвання шлюбу.

Ч.4 ст.176 ЦПК [4] України передбачає відкладення справи на термін до
шести місяців. Вона має на меті сприяти примиренню подружжя. Тому
відкладення може бути застосовано в будь-якій справі про розірвання
шлюбу, крім випадків, коли за обставинами справи збереження шлюбу
суперечитиме принципам загальнолюдської моралі.

Суд вирішує питання про необхідність відкладання справи після з’ясування
в судовому засіданні обставин справи і з врахуванням відносин, які
складалися між подружжям. Призначивши подружжю строк для примирення суд
не позбавленний права повторно відкласти розгляд, якщо це може привести
до їх примирення. При визначенні строку відкладення справи судом
необхідно виходити з того, що тривалість його має сприяти примиренню
подружжя і не може призводити до необгрунтованого затримання розгляду
справи.

Не виключається і скорочення встановленого судом строку, якщо про це
просять сторони і їх клопотання обумовлені поважними причинами. В
зазначених випадках суд повинен винести мотивовану ухвалу.

Ухвали про відкладення справи для примирення подружжя і про скорочення
строку оскарженню не підлягають, тому що вони не перешкоджають дальшому
рухові справи.

Оскільки при визначенні строку для примирення подружжя суд не зупиняє
провадження, а лише відкладає розгляд, після закінчення зазначеного
строку призначається до розгляду без винесення ухвали про поновлення
провадження.

При досягненні примирення подружжя провадження у справі закривається на
підставі поданої позивачем (обома дружинами) заяви про відмову від
позову. В разі, якщо після спливу наданого подружжю строку заява про
закриття справи не надійшла і сторони у судове засідання не з’явилися,
суд з врахуванням правил статей 172, 173 ЦПК залишає позов без розгляду
на підставі п.4 ст.2 ЦПК [4].

У випадку, коли попри всі заходи, які були вжиті для примирення
подружжя, суд встановлює, що дальше спільне життя і збереження сім’ї
стали неможливими, шлюб розривається. Видається судова постанова і
проводиться реєстрація розірвання шлюбу.

4. Врахування звичаїв при вирішенні судом сімейних конфліктів

Згідно статті 11 Сімейного Кодексу України [2] при вирішенні
сімейного спору суд за заявою заінтересованої сторони може
врахувати місцевий звичай, а також звичай національної меншини, до
якої належать сторони або одна з них, якщо вони не суперечать вимогам
цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.

Висновки

Отже, Сімейний кодекс України містить перелік процесуально-правових
підстав для розірвання шлюбу, якими можуть бути: заява одного із
подружжя, спільна заява подружжя, позов дружини чи чоловіка.

Оскільки шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, розірвання
шлюбу може відбутись за їхньою спільною заявою або за заявою одного з
них.

Подружжя, яке не має дітей, має право подати до державного органу
реєстрації актів цивільного стану заяву про розірвання шлюбу.

За нормами втратившого чинність Кодексу про шлюб та сім’ю умовою
розірвання шлюбу в органах реєстрації актів цивільного стану була також
відсутність спору між дружиною та чоловіком про майно, яке є їх спільною
сумісною власністю, або про аліменти на користь того з них, хто є
непрацездатним. На відміну від цього новим сімейним законодавством
розірвання шлюбу органом реєстрації актів цивільного стану не пов’язане
з відсутністю будь-якого майнового спору між подружжям. Щодо спору про
поділ майна та аліменти, то він розглядається судом окремо.

Державний орган реєстрації актів цивільного стану виносить постанову про
розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання заяви про
розірвання шлюбу, якщо вона не була відкликана. Це також є новелою
Сімейного кодексу. Отже, подружжю, яке подало заяву про розірвання
шлюбу, необхідно пам’ятати, що навіть якщо вони не з’являться для
реєстрації розірвання шлюбу, постанову про розірвання шлюбу буде
винесено, а з моменту винесення постанови шлюб вважається припиненим.

Шлюб може бути розірвано державним органом реєстрації актів цивільного
стану також за заявою одного з подружжя незалежно від наявності
майнового спору у випадках, якщо другий із подружжя визнаний безвісно
відсутнім, недієздатним або засуджений за вчинення злочину до
позбавлення волі на строк не менш як три роки.

У цих трьох ситуаціях право на розірвання шлюбу виникає з моменту
набрання чинності відповідним рішенням або вироком суду. Однак наявність
цих обставин створює лише передумову, і своє право особа може
реалізувати за власним розсудом.

Подружжя, яке має дітей, має право подати до суду заяву про розірвання
шлюбу разом із письмовим договором про те, з ким із них будуть проживати
діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з
батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним
права на особисте виховання дітей.

Договір між подружжям про розмір аліментів на дитину має бути
нотаріально посвідчений. У разі невиконання цього договору аліменти
можуть стягуватись на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що
заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і
після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові
права, а також права їхніх дітей.

Таке рішення постановляється судом після спливу одного місяця від дня
подання заяви. До закінчення цього строку дружина і чоловік мають право
відкликати заяву про розірвання шлюбу.

Позов про розірвання шлюбу може бути пред’явлений і одним із подружжя.

Позов не може бути пред’явлений протягом вагітності дружини та протягом
одного року після народження дитини, крім випадків, коли один із
подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину, щодо
другого з подружжя або дитини.

Чоловік, дружина мають право пред’явити позов про розірвання шлюбу
протягом вагітності дружини, якщо батьківство зачатої дитини визнане
іншою особою.

Крім того, вони мають право пред’явити такий позов до досягнення дитиною
одного року, якщо батьківство щодо неї визнано іншою особою або за
рішенням суду відомості про чоловіка як батька дитини виключено із
актового запису про народження дитини.

Опікун має право пред’явити позов про розірвання шлюбу, якщо цього
вимагають інтереси того з подружжя, хто визнаний недієздатним.

При цьому суд з’ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову
про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини,
дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє
рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне
життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них,
інтересам їхніх дітей.

Суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить
моральним засадам суспільства, адже позов про розірвання шлюбу є кроком
дуже серйозним і має бути розглянутий зі всіх точок зору, з аналізом
ваги плюсів та мінусів.

У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності
рішенням суду про розірвання шлюбу. Набрання чинності рішенням суду про
розірвання шлюбу є самодостатньою підставою для припинення шлюбу.

Однак, Сімейним кодексом передбачено, що розірвання шлюбу, здійснене за
рішенням суду, має бути зареєстроване в державному органі реєстрації
актів цивільного стану, за заявою колишньої дружити або чоловіка.

Розірвання шлюбу засвідчується свідоцтвом про розірвання шлюбу.

Таким чином, рішення суду про розірвання шлюбу – це акт, який припиняє
шлюбне правовідношення, а свідоцтво про розірвання шлюбу – це документ
єдиної форми, який засвідчує припинення шлюбу.

Особа має право на повторний шлюб лише після розірвання попереднього
шлюбу та отримання відповідного свідоцтва.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Конституція України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N30, ст.
141 (Із змінами, внесеними згідно із Законом N 2222-IV ( 2222-15 ) від
08.12.2004, ВВР, 2005, N 2, ст.44).

Сімейний кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, N21-22,
ст.135 (Із змінами, внесеними згідно із Законами. Остання редакцiя вiд
03.02.2009 на пiдставi v003p710-09)

Цивільний Кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, NN
40-44, ст.356 (Із змінами, внесеними згідно із Законами)

Цивільно-процесуальний Кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР),
2004, N 40-41, 42, ст.492 (Із змінами).

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 березня 1988 р. №4 із
змінами, внесеними постановою Пленуму від 25 грудня 1992 р. №13 «Про
практику розгляду судами справ про розірвання шлюбу». Збірник Постанов
Пленуму Верховного Суду України (1963-1997 року) із змінами і
доповненнями за станом на 8 лютого 1998 року. — С.: Таврида, 1998.

Недійсність шлюбу за новим Сімейним кодексом України // Актуальні
проблеми держави і права: 36. наук, праць. — Одеса: Юрид. л-ра, 2003. —
№ 17. — С 16-21.

Підстави і порядок розірвання шлюбу // Актуальні проблеми держави і
права: 36. наук, праць. — Одеса: Юрид. л-ра, 2003. — № 18. — С 577-582.

Порядок виникнення, здійснення і припинення спільної сумісної власності
подружжя за законодавством України // Актуальні проблеми держави і
права: 36. наук, праць. — Одеса: Юрид. л-ра, 2002. — № 16. — С 481-486.

Сімейне право України: Підручн. / За ред. Гопанчука В. С. — К.: Істина,
2002. — 304 с.

Сімейне право України: Пщручн. / За ред. Ю.С. Червоного. — Істина, 2004.
— 400 с.

Сімейне право: навчальний посібник для студентів юридичних вузів та
факультетів. — К.: Вентурі, 2004.

PAGE

PAGE 2

Похожие записи