.

Характеристика нотних та картографічних видань, їх класифікація (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
2 8690
Скачать документ

Тема. Характеристика нотних

та картографічних видань, їх класифікація

План

Загальна характеристика нотних видань.

Класифікація нотних видань.

Нотні знаки.

Картографічні видання.

Картографічні знаки.

Карта. Атлас. Глобус.

1. Загальна характеристика нотних видань

1. Нотне видання – це різновид видання, велику частину об’єму, якого
займає нотний запис музичного твору. Воно призначено для виконання або
вивчення музичних творів. На відмінну від текстових видань, нотні –
передають інформацію за допомогою спеціальних знаків – нот. Основну
частину нотних видань складає запис музичних творів з текстом або без
нього.

Музика – це вид мистецтва, що відображає дійсність у звукових художніх
образах. Її зміст складають художньо-інтонаційні образи як результат
відображення, перетворення і естетичної оцінки об’єктивної реальності в
свідомості виконавця.

Музична культура кожного народу володіє специфічними рисами, які
проявляються перше всього в народній музиці, де думка перетворюється в
інтонації. Засобом перетворення музичних образів служать визначеним
способом організовані звуки. Основні елементи і виразні засоби музики –
лад, ритм, темп, мелодія, динаміка, тембр, гармонія, поліфонія,
інструментовка.

Музика фіксується в нотнім записі і реалізується в процесі виконання. За
виконавчими засобами музика поділяється на вокальну, інструментальну,
вокально-інструментальну. Музика часто зливається з хореографією,
театральним мистецтвом, кіно. Розрізняють музику одноголосну і
багатоголосну. Музика підрозділяється на роди і види, жанри.

2. Класифікація нотних видань.

Музика суттєво відрізняється від мови перш за все якостями, які їй
притаманні як мистецтву: важливою естетичною роллю змісту і форми,
відображення дійсності, необов’язковістю утилітарних функцій,
необхідністю однозначно виразити конкретні поняття і т.д.

Розробка класифікації нотних видань є важливою теоретичною і практичною
задачею. Їх специфіка потребує створення багато-аспектної системи
класифікації, як їх видові особливості.

Нотні видання призначенні для виконання або вивчення музичних творів.

За функціональним призначенням всі нотні видання поділяються на три
види: наукові, навчальні, концертні.

Наукові нотні видання призначенні для науково-дослідницької роботи,
однак широко використовуються і для виконання спеціалістами і студентами
вищих навчальних закладів. Їх виданню передає велика текстологічна
праця: твори, що входять в даний збірник, перевіряється з автографами,
попередніми виданнями для погашення можливих неточностей, відновлення
оригінального тексту, з максимальною точністю. В науковому виданні
наводяться фрагменти варіантів, що відображають процес роботи автора над
твором. Видавництво забезпечується науковим апаратом: коментарями,
списками, вказівками.

Групу навчальних нотних видань складають видання шкіл гра на різних
музичних інструментах, диктантів, вправ, етюдів, гамм, самовчителів.

Всі видання музичних творів, написаних для виконання перед аудиторією,
відносяться до концертних. Вони не мають коментарів, не містять
наукового апарату.

У відповідності з читацькою адресою або практичним використанням, всі
нотні видання поділяються на наступні групи: для тих хто навчається у
музичних навчальних закладах, для спеціалістів, для любителів.

За характером виконання музичні твори поділяються на видання сценічних,
інструментальних, вокально-хорових творів, а також змішані видання.

Групу сценічних творів становлять видання тих музичних творів, які
призначенні для виконання в театрі. Вони являють собою синтетичний жанр
мистецтвом, що об’єднує драму, музику, танець. Цей жанр включає в себе
опери і музичні драми: оперети, музичні комедії, мюзикли, балети.

Твори інструментальної музики складають три великих групи нотних видань:

видання творів для оркестру; в жанровому відношенні ці видання
представлені симфонічними картинами, п’єсами-мініатюрами;

видання камерних творів. До них відносять сонати, твори для ансамблів,
які в свою чергу поділяються на ансамблі і п’єси для ансамблів;

видання творів для окремих інструментів: фортепіано, народних
інструментів і інструментів симфонічного оркестру; вони можуть бути
написані в жанрі фантазій, варіацій, поліфонічних п’єс, п’єс-мініатюр,
танців, маршів, етюдів.

Групу видань вокально-хорових творів складають наступні різновиди:
видання вокально-симфонічних творів – кантат, ораторій; видання творів
для хору або голосу, вони поділяються на народні, професіональні,
авторські, камерні, вокальні твори, естрадні і масові пісні.

Змішані видання містять музичні твори різних жанрів і різні за
характером виконання.

За характером викладання або запису всі видання музичних творів
поділяються на партитури і дирекціони, оркестрові голоси, клавіри, запис
голосу або інструмента соло, запис твору для голосу під фортепіано
(баяну, гітари).

Партитура – це нотний запис багатоголосного музичного твору для
оркестру, хору, камерного ансамблю.

Партія – це частина оркестрового, хорового або оперного твору, яка
виконується окремим голосом.

Дирекціон – це переклад музичного твору для оркестру меншого складу,
скорочена і спрощена партитура, в якій всі голоси вписані в реальному
звучанні. Це, як правило, додатковий нотний стан над оркестровою
партією, яка містить основні мелодичні голоси інших партій.

Клавір – це переклад партитури будь-якого оригінального або
вокально-симфонічного твору для співу під фортепіано.

За своєю структурою нотні видання поділяються на моновидання і збірники.

Частина найбільш значних творів одного автора, відібраних за спеціальним
принципом, об’єднується у вибрані твори. Всі твори одного автора або їх
значна частина об’єднується переважно в збірники творів, де вони
розміщуються за жанрами, а в середині жанрів у хронологічному порядку –
за датами їх написання.

За матеріальною конструкцією всі нотні видання поділяються на книжкові і
комплексні. Більшість нот випускаються у вигляді книжкових видань. Нотні
видання виходять однотомними, багатотомними і серійними виданнями, а
також у вигляді окремих і музичних творів, опублікованих у книгах,
журналах, газетах.

У формі простих комплексних видань випускаються оркестрові голоси, які
містять партії окремих інструментів. Складний комплект складається із
партитури і голосів, занесених в загальний футляр або в суперобкладинку.

Особливу цінність мають факсимільні видання. Вони являють собою точні
відтворення автографу композитора, факсиміле дозволяє ознайомитися з
його творчою лабораторією, прослідкувати найважливіші етапи роботи
автора над творами.

До внутрішніх елементів нотних видань, які передають їх зміст,
відносяться: нотний текст, відомості перед нотним текстом,
науково-допоміжний апарат, заголовок, видавнича анотація.

До зовнішніх елементів нотного видання відносяться: книжковий блок,
титульний листок, обгортка (інколи перепліт), контртитул, авантитул,
шмуцтитул, суперобгортка, вихідні дані, тираж, ціна.

До основних реквізитів нотних видань відносяться: поняття про автора та
інших осіб, які брали участь в створені видання; заголовок видання; над
заготовочні, підзаголовочні і вихідні дані; анотація на нотне видання;
комплексний книготорговий індекс-шрифт; знак охорони авторського права;
випускні дані.

Нотні знаки.

Нотні знаки передають інформацію за допомогою нот.

Ноти-це умовні графічні знаки, які служать для запису музичних звуків.
Вони виникли у відповідь на суспільну необхідність графічно закріпити
музику.

Ноти є елементами нотного письма – системи графічних знаків, які
застосовують для запису музики. Запис музики за допомогою нот також
називаються нотацією. Звуки, які використовують в музиці, відрізняються
від немузичних звуків своєю визначеною висотою і подовженістю, які
відображені в нотному записі.

Форма і назва нот змінюється в залежності від системи нотації, прийнятої
в різні епохи і в різних країнах.

Ноти пишуться на п’яти горизонтальних лінійках, які називають нотним
станом.

На лінійках і між лінійками, а також на додаткових лінійках і між ними
записуються ноти – знаки, що означають звуки. Подовженість звуку
позначається білою або чорною головкою ноти, а також крапками після нот,
що збільшують подовженість ноти на її половину або три четверті.

Точну висоту нот визначає ключ. Найбільш поширений ключ соль або
скрипічний ключ.

Існує і ключ фа або басовий ключ. Біля ключа проставляють так звані
ключові знаки – дієзи і бемолі, що відповідають визначеній тональності.

Найбільш поширені у музиці ноти п’яти категорій:

ціла нота – порожній овал;

половинна нота – паличка з боку ноти, направлена вверх або вниз;

четверта нота – заповнений овал (завжди з паличкою);

восьма нота – заповнений овал із штилем і двома з’єднаннями.

Кожне наступне з’єднання означає, що нота звучить на половину коротше.

Використовується і ряд особливих знаків:

аколада – скоба, яка з’єднує два або більше нотних стани у записі
багатоголосної музики для одного інструмента, а також для ансамблю
голосів або інструментів;

ліга – зігнута лінія, що показує межі музичних фраз або означає уривки,
які повинні використовуватися зв’язано;

вольта – знак, який відмічає різні закінчення твору розділу, що
продовжується.

Таким чином, ноти – це умовні графічні знаки, які служать для запису
музики за лінійною нотною системою.

Картографічні видання.

Картографічне видання (КВ) виділяють з масиву видань за ознакою
знакової природи інформації або за формою інформаційних знаків, за
допомогою яких фіксується інформація.

Велику частину картографічного видання займає картографічний твір (один
або декілька). Під картографічним розуміють твір, головною частиною,
якого є зображення, постійне в картографічній проекції – зменшене
зображення поверхні Землі, поверхні іншого небесного тіла або неземного
простору в визначеній системі умовних знаків.

Специфіку КВ визначають наступні відмінні риси: математично-визначена
побудова; використання особливих знакових систем – картографічних
знаків-символів; відбір явищ, що зображуються; системне зображення
дійсності.

Зображення в КВ об’єкти і явища володіють геометричною точністю. Для
цього використовують ті чи інші математичні способи відображення, так
звані картографічні проекції, які встановлюють строгу функціональну
залежність між географічними координатами точок картографічних явищ і
прямокутними координатами цих самих точок на площині.

Оскільки всі об’єкти неможливо показати на обмеженій площі карти,
виникає питання їх відбору, вибору найголовніших і типовіших. Відбір і
виділення головних об’єктів для зображення на картографічному виданні
називається картографічною генералізацією. Вона завжди здійснюється з
урахуванням масштабу і призначення карти. Генералізація звільнює карту
від другорядних у даному масштабі деталей місцевості, забезпечує виразну
передачу головних географічних особливостей.

Основою системи відображення дійсності в картографічних виданнях є
системний підхід.

Вивченням і розробкою картографічних видань, їх суті, різновидів,
системи, форми, окремих елементів, символів, особливостей їх оформлення
і створення, виробництвом і використанням займається картографія –
галузь науки, техніки і виробництва, яка займається вивченням,
створенням і використанням картографічних видань. Картознавство – це
наукова дисципліна, яка вивчає карти, розглядає їх як особливий спосіб
відображення дійсності і просторові моделі реальних явищ, що містять їх
кількісні і якісні характеристики.

За структурою і матеріальною конструкцією картографічні видання
поділяються на 3 види: карти, атласи, глобуси. Глобус до видань
відноситься умовно, як недрукований, об’ємний документ.

5. Картографічні знаки.

Картографічні видання відносяться до ідеографічного виду документа, так
як для фіксування інформації тут використовуються умовні позначення –
картографічні знаки, не схожі на реальні об’єкти і явища. Спочатку для
картографічних видань було характерне картинне зображення місцевості з
допомогою малюнків гір, рослин, населених пунктів та інших об’єктів.

Картографічні знаки – умовні уніфіковані позначення, які застосовуються
для створення картографічних зображень.

За своєю формою картографічні знаки можуть бути геометричними, літерними
та наочними. Геометричні знаки – це найпростіші геометричні фігури,
центр яких співпадає з пунктом, де розміщений об’єкт. Літерні знаки – це
одна або дві початкових літери, назви зображуваного явища. Наочні знаки
нагадують форму зображуваного предмету. Іноді в якості знаку
використовуються цифри. Розмір умовного знаку характеризує величину або
значимість зображеного на карті об’єкта.

В картографічних виданнях застосовуються й інші види зображення. Спосіб
якісного фонду застосовується, тоді коли вся територія поділяється на
частини, райони, що розрізняються за будь-якою якісною ознакою.
Використовується також спосіб ізоліній – плавні криві лінії, які
з’єднують на картах точки з однаковими заголовками величин, що
характеризують будь-яке явище. Лінії руху показують на карті стрілками.
Область розповсюдження будь-якого явища позначаються контуром, область
розповсюдження замальовують, заштриховують або просто підписують.

Поряд з картографічними знаками – основною мовою КВ – використовують
слова звичайної мови для назви видання і деяких пояснень, які є
своєрідним дороговказом по карті.

6. Карта. Атлас. Глобус.

Карта – це картографічне видання, побудоване в картографічній проекції,
у зменшеному вигляді, зображення поверхні Землі, іншого небесного тіла
або взаємного простору. Карта показує розміщення на них об’єктів в
визначеній системі картографічних умовних знаків. Це зображення земної
поверхні на площині. Масштаб довжин змінюється в різних частинах карти і
помітно відрізняється від головного масштабу.

За змістом і широтою охоплення матеріалу карти поділяються на
загальногеографічні і тематичні.

За обсягом території карти поділяються на карти світу, карти півкуль,
океанів і морів, груп материків, окремих материків і їх частин, груп
держав і карти, що відображають одну державу чи її частину.

За масштабом карти поділяються на великомасштабні або топографічні,
середньомасштабні або оглядово-топографічні, маломасштабні або оглядові.

За функціональним призначенням карти поділяються на наукові,
воробничо-практичні, для проведення дозвілля, навчальні,
науково-популярні, карти-схеми, статистичні, туристичні і т.д.

За методом підготовки існують гіпотетичні і прогнозні карти.

За методом оформлення карти поділяються на багатокольорові і
одно-двохкольорові.

Для повного і оперативного вибору інформації необхідно знати основні
конструктивні елементи карт: картографічне зображення, математичну
основу, допоміжне оснащення і додаткові дані.

Атлас – картографічне видання, що складається з багатьох карт, з’єднаних
загальною програмою. Він являє собою альбом або набір окремих листків з
текстом, який містить зображення різних об’єктів.

Родоначальником атласу є давньогрецький вчений Клавдій Птоломей, який
вперше зібрав фонд географічних карт.

Загальногеографічний атлас – систематично видані географічні, історичні
та інші карти, що виконанні за загальною програмою і переважно мають
вигляд альбому, книги.

Географічний – атлас географічних карт.

Зоряний атлас – збір зіркових карт або фотографій зоряного неба (атлас
фотографічних зірок). Розрізняють зоологічні, ботанічні, анатомічні,
архітектурні та інші атласи.

За територіальною ознакою розрізняють атласи світу, окремих територій,
атласи окремих країн.

За функціональним і читацьким призначенням виділяють атласи наукові,
науково-популярні, туристичні, дорожні, воєнні та інші.

За форматом розрізняють великі або настільні, середні, малі або
кишенькові атласи.

Атлас – це кодексовий документ, який належить, як правило, до книжкового
видання. Він має загальний перепліт.

Крім видань, до картографічних документів відносяться – глобус.

Глобус – це об’ємний документ у формі шару – моделі Землі з
картографічними зображеннями її поверхні. На ньому порівняно точно, але
у зменшеному вигляді зображені Земля і її поверхня.

Подібні карті, у глобусах використовуються картографічні знаки і її
генералізацію, але відображають земну поверхню в проекції на шар.
Будь-який відрізок лінії на глобусі зображений однаково-зменшеним
відносно земної поверхні. Кожен горизонтальний кут на земному шарі
рівний відповідному куту на глобусі, тому зображення будь-якої фігури
подібне до її рис в дійсності.

Глобус зручний для визначення короткої відстані між точками на земній
поверхні.

Аналогічно до карти глобуси можуть бути загальногеографічними і
тематичні: ландшафти континентів, політичний поділ світу. Їх масштаби
досить малі, але в окремих випадках вони збільшуються.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019