HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни “Макроекономіка”

на тему:

“Грошово-кредитна система України”

ПЛАН

Вступ

1. Поняття грошової системи та її елементи

2. Створення та етапи розвитку грошової системи України

3. Передумови виникнення та економічна сутність кредитної системи
України

4. Аналіз кредитного ринку України

5. Поняття грошово-кредитної політики держави, головні інструменти

6. Особливості грошово-кредитного регулювання економіки України

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми дослідження зумовлена надзвичайно важливою роллю, яка
належить грошово-кредитним відносинам в економічному житті суспільства
будь-якої держави.

Тому всі держави, незалежно від їхнього устрою, доручають формування
грошових систем центральним органам влади. Місцеві органи влади, навіть
у країнах з федеративним устроєм, усунені не лише від формування
грошових систем, а й від контролю за функціонуванням їхніх окремих
елементів.

Мета і завдання дослідження. Метою даної роботи є проведення аналізу
теоретико-економічних проблем становлення грошової та банківської
системи в Україні.

Згідно з поставленою метою  задачами дослідження є:

охарактеризувати теоретичні засади економічної сутності
грошово-кредитної системи, її функцій в умовах ринкової економіки;

проаналізувати сучасний стан грошово-кредитної системи України;

визначити основні шляхи удосконалення грошово-кредитних відносин,
можливості їхнього впливу на покращання стану економіки в

Україні.

Об’єкт дослідження: грошово-кредитна система України.

Предмет дослідження: сутність та особливості розвитку грошово-кредитної
системи в Україні, наявні проблеми та шляхи удосконалення
грошово-кредитної системи тощо.

Методи дослідження. Загальнонаукові методи дослідження: аналіз, синтез,
статистичний та графічний методи, методи порівняння, прогнозування,
узагальнення та інші.

Інформаційна база дослідження. Посібники, наукові праці, аналітичні
матеріали, статистичні дані НБУ та інші літературні джерела.

Структура курсової роботи: Дана курсова робота складається зі вступу,
основної частини, яку формують шість розділів, висновків, списку
використаних джерел.

Загальний обсяг роботи – 45 сторінок.

1. Поняття грошової системи та її елементи

Грошова система призначена забезпечити рівність суб’єктів грошового
обороту, єдність вимог щодо правил поведінки, однакову доступність їх до
грошового ринку.

Грошова система — це форма організації грошового обороту в країні, що
склалася історично та встановлена законодавчо. Закони держави визначають
основні принципи, правила, нормативи та інші вимоги, що регламентують
відносини між суб’єктами грошового обороту. В усіх країнах формування
грошових систем здійснюють центральні органи влади. В багатьох країнах
правові норми, що формують грошову систему, визначаються безпосередньо в
банківському законодавстві, насамперед у законах, що регламентують
діяльність центральних банків. Відповідно до цих законів центральним
банкам надаються повноваження з регулювання грошового обороту. Тому
центральний банк є можна вважати інституційним центром грошової системи
[18, c.32].

В складі грошової системи необхідно виділити окремі, відносно самостійні
підсистеми:

— системи безготівкових розрахунків;

— валютної системи;

— системи готівкового обігу.

Явище грошової системи постає як суто національне. Кожна держава формує
свою власну грошову систему, намагаючись надати їй повну незалежність та
здатність протистояти зовнішнім впливам.

Разом з тим у грошових системах різних країн є багато спільного. Це
виявляється насамперед у однотипності методів регулювання грошових
потоків та маси грошей в обігу, ідентичності інструментів регулювання
грошового ринку тощо. Ця спільність деяких рис грошових систем різних
країн зумовлена однотипністю їх економічних систем, побудованих на
ринкових засадах [21, c.36].

При нормативно-правовому підході щодо грошової системи в її складі можна
виділити кілька окремих елементів, кожний з яких законодавчо
зафіксований. У цьому зв’язку в грошовій системі України можна виділити
такі елементи:

— найменування грошової одиниці;

— масштаб цін;

— валютний курс;

— види та купюрність грошових знаків, які мають статус законного
платіжного засобу;

— регламентація безготівкових грошових розрахунків;

— регламентація готівкового грошового обороту;

— регламентація режиму валютного курсу та операцій з валютними
цінностями;

— регламентація режиму банківського процента ;

— державні органи, які здійснюють регулювання грошового обороту та
контроль за дотриманням чинного законодавства.

Найменування грошової одиниці, як правило, пов’язується з історією
країни. Так, національну валюту України рішенням Верховної Ради названо
гривня. Таку назву мала грошова одиниця Київської Русі —
високорозвинутої держави, яка існувала на території сучасної України в
X—XI ст.

Масштаб цін – це величина грошової одиниці даної країни. Під масштабом
цін розуміють товарний, золотийй чи валютний зміст національної грошової
одиниці

В епоху, коли гроші мали натурально-речову форму, зокрема золота та
срібла, масштаб цін установлювався державою шляхом визначення вагового
вмісту металу в грошовій одиниці.

У сучасних умовах, коли в обігу перебувають нерозмінні на золото
кредитні гроші, фіксація державою металевого вмісту грошової одиниці
втратила сенс і скасована в усіх країнах [25, c.44].

Про наявність масштабу цін і сьогодні свідчать істотні відмінності в
рівнях цін на одні й ті самі товари, виражені в грошових одиницях різних
країн. Це є прямим свідченням того, що ціни визначені в різних
масштабах, тобто в грошових одиницях різної величини. Більше того, ціни
в одній і тій самій грошовій одиниці можуть істотно змінюватися, якщо
остання знецінюється, тобто зменшується її величина як масштаб цін.

Валютний курс — співвідношення між грошовими одиницями різних країн яке
використовується для обміну валют під час здійснення валютних та інших
економічних операцій, Виступає як ціна валюти однієї країни, виражена у
валюті іншої країни.

Види та купюрність грошових знаків визначає вищий законодавчий орган,
який надає їм статус законного платіжного засобу, тобто покладає на
державу відповідальність за їх забезпечення. Усі інші платіжні засоби
такого статусу не мають. Органи державного контролю ретельно стежать за
тим, щоб не допустити використання фальшивих грошових знаків.
Забороняється також використання у межах країни іноземних грошових
знаків як платіжних засобів, оскільки це ускладнює забезпечення
національних грошей.

Якщо ж чинне законодавство дозволяє обіг небанківських платіжних
засобів, наприклад векселів, чеків, то воно визначає умови їх обігу,
відповідальність емітентів цих засобів та механізм реалізації такої
відповідальності. Держава не несе відповідальності за їх забезпечення
[26, c.71].

Право емісії грошових знаків та відповідальність за їх забезпечення
закон покладає на центральний банк країни. За цих умов грошові знаки
мають вид банківських білетів (банкнот). В окремих, виняткових випадках
емісія грошових знаків може доручатися міністерству фінансів (його
скарбниці). У такому разі грошові знаки називаються скарбничими
білетами.

Емісія скарбничих білетів здійснюється для покриття бюджетних витрат і
допускається, як правило, в умовах глибокої кризи державних фінансів.

Емісія банківських білетів використовується для кредитування центральним
банком комерційних банків та урядових структур. У першому випадку
емітовані банкноти спрямовуються в реальний економічний оборот, що
створює передумови для їх повернення до емітента через погашення позичок
та запобігає зайвому накопиченню банкнот в обігу. У другому випадку
емітовані банкноти використовуються для покриття бюджетних витрат. Але
оскільки урядові структури одержали їх від центрального банку на
кредитних засадах, вони повинні так вести своє фінансове господарство,
щоб повернути одержані кредити і не допустити осідання зайвої маси
грошових знаків в обігу та їх знецінення.

Особливе місце в грошовій готівці займає розмінна монета. За характером
емісії вона звичайно належить до того самого виду грошових знаків, що й
основна валюта. Вона відіграє допоміжну роль відносно основної валюти —
забезпечує платежі на суми, менші від розміру прийнятої в країні
грошової одиниці. Якщо величина грошової одиниці дуже мала, то потреба в
розмінній монеті знижується чи взагалі відпадає. Якщо в країні
встановлена велика грошова одиниця, то потреба в монеті зростає,
оскільки збільшується питома вага платежів на суми, менші від розміру
грошової одиниці [18, c.32].

Крім видів грошових знаків, законодавство держави визначає також їх
купюрність. Правильно встановлена розмірність номіналів банкнот та
розмінної монети насамперед створює значні зручності учасникам
платіжного обороту. Водночас висока частка великих купюр забезпечує
економію на друкуванні грошових знаків. Проте наявність великих купюр
робить готівку вразливішою для фальшування, зручнішою для обслуговування
незаконних, тіньових операцій. Саме з цієї причини держави уникають
випуску купюр надто великих номіналів.

Сучасні висококомп’ютеризовані банківські технології відкрили можливість
надати переважній частині грошової маси депозитну форму й обслуговувати
грошовий оборот переважно у формі безготівкових розрахунків. Тому в
грошових системах все більшого значення набуває державне регулювання
безготівкового грошового обороту. Безготівковий оборот грошей
здійснюється по банківських рахунках і не виходять за межі банківської
системи. Це полегшує регулювання і контроль за законністю платіжних
операцій, створює сприятливі умови для захисту загальносуспільних
інтересів та інтересів учасників грошового обороту.

У готівковому грошовому обороті теж є багато питань, які не вирішуються
в межах розглянутих вище елементів грошової системи. Грошові знаки
піддаються підробці. Фальшування сьогодні загрожує багатьом валютам
світу, стало чи не найприбутковішим видом підпільного бізнесу, що тісно
переплітається з іншими його сферами і набуває міжнародного характеру.

Зважаючи на вказані обставини, держави не обмежуються технічними
заходами щодо посилення захисту купюр від підробки чи боротьби з
фальшивомонетниками, а вдаються до регламентації і контролю операцій з
готівкою. В Україні, зокрема, зараз діють такі регламентуючі вимоги щодо
операцій з готівкою:

— суб’єкти підприємницької діяльності можуть здійснювати платежі
готівкою на невеликі суми, пов’язані переважно з формуванням та
витрачанням грошових доходів населення;

— усі клієнти банків — юридичні особи можуть тримати у своїх касах
готівку лише в межах ліміту, установленого банком відповідно до
визначених НБУ правил;

— суб’єкти підприємницької діяльності зобов’язані здавати одержану
готівкову виручку на свої рахунки в банках; на власні потреби можуть
витрачати частину виручки в межах ліміту, установленого обслуговуючим
банком відповідно до правил, визначених НБУ;

— при одержанні готівкових коштів зі своїх рахунків у банках юридичні
особи повинні вказувати, на які цілі вони їх одержують та зазначати суми
по кожній цілі;

— витрачати одержану в банку готівку юридичні особи зобов’язані
відповідно до вказаних цілей та обсягів;

— усі клієнти банків — юридичні особи зобов’язані розробляти прогнози
своїх касових оборотів і подавати їх у банки для розроблення таких
прогнозів по регіонах і по країні в цілому [14, c.86].

Регламентація режиму валютного курсу та операцій з валютними цінностями
— надзвичайно важливий і ефективний елемент грошової системи. В усіх
країнах він активно використовується для захисту і забезпечення сталості
національної валюти.

Важливим інструментом грошово-кредитної політики центрального банку є
регламентація режиму банківського процента. Вона забезпечує регулювання
ціни грошей на грошовому ринку з метою впливу на їх масу в обороті, а
отже — на сталість грошей.

Організація обороту грошей звичайно покладається чинним законодавством
на банки. Це одна з важливих функцій банків, яку вони виконують у
процесі розрахунково-касового обслуговування клієнтів. Проте важлива
роль грошового обороту, переплетіння в ньому інтересів окремих
економічних суб’єктів та суспільства в цілому вимагають державного
нагляду і контролю за виконанням банками вказаної функції. Кожна держава
покладає це завдання на спеціальні органи регулювання грошового обороту
та контролю за дотриманням законодавства з монетарних питань. В Україні
таким органом є Національний банк України, що передбачено Конституцією
та Законом «Про Національний банк України».

Інші органи державного управління економікою — Кабінет Міністрів,
Міністерство економіки, Міністерство фінансів, реалізуючи свої заходи
економічної та фінансової політики, теж впливають на грошовий оборот.
Проте свої регулятивні дії в монетарній сфері вони повинні координувати
з НБУ.

Грошова система забезпечує правову та організаційну базу для розроблення
та реалізації грошово-кредитної (монетарної) політики в країні. З цього
погляду монетарну політику можна розглядати як продукт функціонування
грошової системи. Тому успішна реалізація цілей монетарної політики є
одночасно свідченням ефективного функціонування грошової системи. І
навпаки, не можна вважати ефективною грошову систему, якщо в країні
проводиться не досить виважена монетарна політика, що не забезпечує
надійного регулювання грошової маси (пропозиції грошей) і належної
стабільності грошей.

2. Створення та етапи розвитку грошової системи України

Становлення України як незалежної, суверенної держави обумовило
необхідність створення власної грошової системи, яка забезпечувала б
можливість українським владним структурам самостійно керувати грошовим
оборотом та грошовим ринком в інтересах розвитку національної економіки.

Організаційно-правові засади створення грошової системи України були
закладені в Законі України «Про банк» і банківську діяльність» [1],
ухваленому Верховною Радою України 20 березня 1991 р. Цим законом
Національному банку України надавалося монопольне право здійснювати
емісію грошей на території України та організовувати їх обіг,
забезпечувати стабільність грошей, проводити єдину грошово-кредитну
політику тощо. Це означало, що ніякі інші органи нашої країни, а тим
більше інших країн, не мали права втручатися в цю сферу. Відтак оборот
грошей на нашій території ставав підвладним виключно органам української
держави .

Перші практичні кроки щодо створення власної грошової системи були
зроблені після виходу України зі складу СРСР, коли 10 січня 1992 р. були
запроваджені українські купоно-карбованці багаторазового користування як
доповнення до рублевої грошової маси. Тобто в обороті одночасно
опинилися два види валюти — попередні рублі, емісія яких перейшла від
союзного уряду до Російської Федерації, та купоно-карбованці, право
емісії яких було закріплено за НБУ. Весь безготівковий оборот
продовжував обслуговуватися виключно попередньою, тепер уже російською,
валютою – рублями [8, c.92].

Паралельне використання в 1992 р. двох валют — старої і нової-
зумовлювалося рядом обставин:

— Центральний банк РФ ще з вересня 1991 р. перестав надсилати в Україну
рублеву готівку, що спровокувало значні ускладнення в забезпеченні
потреб обороту в готівці;

— на межі 1991-1992 pp. Україна вслід за Росією стала на шлях
лібералізації цін, унаслідок чого середній рівень їх зріс майже
десятикратно, що значно збільшило попит на готівку, якої Україна не
могла отримати від Росії;

— Україна не мала в той час власної бази для виготовлення грошових
знаків, а фінансове становище держави не давало змоги зразу замовити за
кордоном достатню масу грошей, щоб швидко замінити ними старі гроші.

З огляду на ці обставини Україна, ще будучи в складі Союзу, почала
готувати свої грошові знаки. Але статус союзної республіки не дозволяв
їй мати власні гроші, і уряд пішов по шляху випуску допоміжних (до
рубля) знаків — купонів, які, за визначенням, можуть бути тільки
паралельними грошима.

Поступове, виважене запровадження нових грошей поряд зі старими
відкривало можливість уникнути обвального переповнення ними каналів
обороту, не допустити швидкого знецінення, забезпечити їм певні
конкурентні переваги порівняно з рублем. Тому спочатку
купоно-карбованець котувався навіть вище від рубля. Наявність в обороті
України рубля як російської валюти провокувала її накопичення і
використання на російському ринку для закупівлі потрібних Україні
сировинних та енергетичних ресурсів. Ці обставини давали підстави
думати, що Україні вигідно мати дві валюти, і багато хто пропонував
усіляко затягувати паралельний обіг рубля і купоно-карбованця.

Проте паралельний обіг рубля і купоно-карбованця не приніс Україні
очікуваних позитивних наслідків. Навпаки, досить швидко виявилися значні
недоліки двовалютної системи грошового обороту. Вона істотно
ускладнювала управління внутрішнім готівковим обігом, організацію
внутрішніх безготівкових розрахунків та зовнішніх розрахунків,
насамперед з Російською Федерацією. Незабаром купоно-карбованець втратив
свої початкові переваги перед рублем і став швидко знецінюватися.
Виникли помітні перебої у внутрішніх і зовнішніх платежах [8, c.95].

Конкретними чинниками, що ускладнювали стан грошового обороту на початку
запровадження купоно-карбованця, були:

1. Обвальний спад виробництва під впливом лібералізації цін та розриву
попередніх господарських зв’язків, скорочення державного замовлення.
Тільки за січень 1992 р. обсяг промислового виробництва скоротився на
19,8%, у тому числі товарів широкого вжитку — на 28,1%, продуктів
харчування — на 41,2%. Роздрібний товарообіг знизився на 61%. Усе це
скорочувало попит на гроші, і частина наявних в обороті грошей виявилася
зайвою, провокуючи зростання цін.

2. Вільне використання російського рубля на внутрішньому ринку України
сприяло широкому відпливу товарів за межі України, підриву товарної
основи внутрішнього грошового обігу. Тому уряд України змушений був
перевести весь готівковий обіг на карбованцеву валюту і вилучити з нього
рублеву валюту. Цей крок забезпечував повний контроль НБУ за сферою
готівкового обороту. Проте він відкривав широкі можливості для
використання емісії грошей для покриття фінансових потреб уряду, які в
той час зростали надзвичайно швидко, що стало одним із головних чинників
розкручування в Україні гіперінфляції.

3. З ініціативи РФ у середині 1992 р. у рублевій зоні була запроваджена
система взаємозаліку через кореспондентські рахунки, відкриті в
розрахунковому центрі при Центральному банку РФ. Унаслідок цього платежі
між країнами рублевої зони були взяті під контроль Центральним банком
РФ. Рубль втратив свій статус єдиної грошової одиниці, виникло кілька
рублів — російський, український, білоруський тощо. Курс українського
рубля щодо російського став швидко падати. Україна втратила будь-які
переваги від використання в безготівковому обороті іншої валюти- рубля.

Повне запровадження карбованця в готівкову сферу при обслуговуванні
безготівкового обороту виключно рублем призвело до механічного розриву
єдиного грошового обороту на дві відокремлені частини. Перехід грошей із
однієї частини в іншу вимагав обміну їх за валютним курсом. Виникла
спотворена ситуація, за якої валютний курс грошей при використанні їх у
готівковому та безготівковому оборотах роздвоївся. Це сприяло розвитку
масових фінансових спекуляцій, пов’язаних з переведенням грошей з однієї
форми обороту в іншу, відпливу грошових капіталів з України за кордон,
зокрема в Росію.

Щоб послабити негативні наслідки паралельного обігу двох валют,
Президент України указом «Про реформу грошової системи України» від 12
листопада 1992 р. запровадив купоно-карбованець у сферу безготівкового
обороту і вилучив з нього рублеві гроші. Нові гроші були названі
«український карбованець», дістали статус тимчасових національних грошей
і стали єдиним на території України засобом платежу. Український
карбованець як тимчасові гроші взяв на себе левову частку фінансових
негараздів перехідного періоду і виконав цим свою історично-жертовну
місію. На ньому методом спроб і помилок будувалася національна грошова
система України. Уведенням у загальний оборот українського карбованця
завершився перший етап формування національної грошової системи України
[6, c.205].

На другому етапі Національний банк України, спираючись на норми Закону
України «Про банки і банківську діяльність» (1991 p.), відпрацьовував
окремі елементи та організацію функціонування грошової системи. До
основних напрямів та найбільш відчутних результатів розвитку грошової
системи на цьому етапі можна віднести:

1. Розбудову власного емісійного механізму, який включає:

— створення Банкнотно-монетного двору НБУ, що має повний цикл
високоякісного виробництва паперових грошей та монети;

— розроблення дизайну, установлення номіналу, платіжних ознак,
забезпечення системи захисту грошових знаків та монет;

— розроблення правил випуску в обіг, зберігання, інкасації, вилучення з
обігу готівки, ведення касових операцій тощо.

2. Формування механізму регулювання НБУ пропозиції грошей, завданням
якого є:

— відпрацювання механізму централізованого регулювання банківськими
резервами;

— запровадження механізму рефінансування комерційних банків;

— розвиток операцій на відкритому ринку.

3. Розроблення методики та методології грошово-кредитної політики НБУ,
накопичення досвіду практичного застосування інструментів
грошово-кредитної політики, розмежування сфер застосування
фіскально-бюджетної та грошово-кредитної політики.

4. Розбудова національної платіжної системи, що охоплює: — створення
системи електронних платежів на міжбанківсь-

кому рівні;

— розроблення методичних та інструктивних документів щодо організації
безготівкових розрахунків на міжгосподарському рівні;

— розроблення методичних та організаційних засад створення електронної
системи масових платежів.

5. Формування механізму валютного регулювання, який включає:

— розвиток інфраструктури валютного ринку та формування методичних та
організаційних засад здійснення операцій на ньому;

— порядок регулювання валютного курсу;

— створення механізму формування та використання золотовалютних
резервів;

— формування звітності щодо платіжного балансу країни, здійснення його
аналізу та прогнозування.

6. Розроблення та випробування на практиці спеціальних заходів з
подолання гіперінфляції та регулювання інфляції.

Перелічені заходи дали можливість сформувати протягом 1993 — 1996 pp.
правові та організаційні основи національної грошової системи ринкового
типу, яка спроможна була забезпечити належне управління грошовим
оборотом відповідно до потреб економіки країни [9, c.18-19].

Новій ситуації, що склалася в управлінні грошовим оборотом, не
відповідав статус тимчасової валюти, що зберігався за українським
карбованцем. Тимчасові гроші не можуть належним чином виконувати одну з
найважливіших функцій — функцію нагромадження. Це підриває інтереси
економічних суб’єктів до накопичення грошей як джерела інвестування,
стримує економічне зростання, знижує ефективність антиінфляційної
політики, зміцнення державних фінансів. У зв’язку з цим особливої
гостроти набуло питання запровадження в оборот постійної грошової
одиниці — гривні. 25 серпня 1996 р. Президент України підписав Указ «Про
грошову реформу в Україні», згідно з яким з 2 по 16 вересня 1996 р. з
обороту був вилучений український карбованець і введена постійна грошова
одиниця — гривня та її сота частина — копійка.

Цим закінчився другий етап розбудови грошової системи України і
розпочався третій.

На третьому етапі «відбувається подальше вдосконалення механізмів та
інструментів грошової системи, що були розроблені на попередньому етапі.
Важливою віхою тут стало прийняття Верховною Радою України в травні
1999р. Закону «Про Національний банк України». Хоча в цьому законі
безпосередньо про грошову систему мова не йде, проте ті функції НБУ, які
становлять основу грошової системи, знайшли широке відображення. Це,
зокрема, розділ IV «Грошово-кредитна політика», розділ V «Управління
готівковим грошовим обігом», розділ VIII «Діяльність Національного банку
щодо операцій з валютними цінностями». У них чітко виписані права та
обов’язки НБУ щодо забезпечення стабільності національних грошей,
регулювання грошового обороту, визначені методи та інструменти
грошово-кредитної політики та інші види діяльності НБУ, що формують
грошову систему країни [8, c.101].

3. Передумови виникнення та економічна сутність кредитної системи
України

Історія розвитку кредитних відносин у незалежній Україні ще досить
коротка. Але складалась вона на базі тих кредитних відносин, які
існували в Радянському Союзі з його адміністративно-командною системою
господарювання. Щоправда, у галузі кредитних відносин перехід від старої
до ринкової системи господарювання здійснювався швидше, ніж в інших
сферах життя нашої країни. Це пояснюється тим, що в основі цих відносин
лежить наймобільніший ресурс — гроші. Але, на жаль, кредитні відносини в
Україні після розпаду Радянського Союзу розвивались недостатньо, що
негативно вплинуло на розвиток і стан економіки.

З переходом до ринкових умов господарювання змінювався склад як
кредиторів, так і позичальників. Основними кредиторами стали комерційні
банки, у тому числі колишні державні. А позичальниками дедалі більше
ставали приватні та колективні підприємства, приватні підприємці та
окремі громадяни. Звичайно, здійснювалось кредитування і підприємств
державної форми власності. Значні зміни стали відбуватись у формах і
видах кредитів, особливо в методах кредитування. Від кредитування
численних окремих об’єктів, передбачених банківськими інструкціями в
радянський час, комерційні банки перейшли до кредитування суб’єктів,
турбуючись насамперед про свої доходи і повернення кредиту. Замість
досить складного порядку кредитування, який передбачав значні
особливості для підприємств окремих галузей чи підгалузей економіки,
кредитування почало здійснюватись в основному на покриття дефіциту
оборотного капіталу підприємств [25, c.38].

Ще у 1991 р. законами України «Про підприємства в Україні» і «Про цінні
папери та фондову біржу» було легалізовано комерційний кредит, який з
1930 р. у Радянському Союзі був заборонений. У тому ж таки 1991 р. було
визнано, що вексельний обіг в Україні має здійснюватись відповідно до
Женевської вексельної конвенції та Єдиного закону про переказні і прості
векселі. У лютому 1993 р. Національний банк України затвердив Порядок
проведення банками операцій з векселями, яким були встановлені
особливості застосування вказаних документів міжнародного
загальновизнаного вексельного права в Україні. Як уже зазначалося,
комерційний кредит може надаватись як з оформленням векселем, так і без
такого оформлення. Останнє переважає, бо спочатку в Україні не повністю
було прийнято вексельне законодавство та й обізнаність працівників
банків і їх клієнтів з вексельним правом була недостатньою. У подальшому
поширенню вексельного обігу заважала платіжна криза.

З 1995 p., після випуску облігацій внутрішньої державної позики, значних
обсягів набув державний кредит. Причому через відсутність на той час
надійних позичальників та у зв’язку з вигідними умовами державної позики
(високий дохід на облігації, зарахування сум, укладених у ці облігації,
у рахунок обов’язкових мінімальних резервів комерційних банків,
звільнення доходу на облігації від податку на прибуток тощо) комерційні
банки в ці облігації вкладали значні ресурси. А це означало, що менше
коштів вони спрямовували на кредитування суб’єктів господарювання.
Пізніше через погіршення умов державної позики та невиконання Урядом
своїх зобов’язань щодо своєчасного її погашення довіра до цих облігацій
з боку банків дещо впала [18, c.24].

Якщо в перші роки державної незалежності України кредитування населення
на споживчі потреби було майже повністю припинено, то уже приблизно з
1996 р. споживчий кредит почав поступово відновлюватись і набувати
розвитку. В Україні після затвердження у вересні 1993 р. Указом
Президента України Тимчасового положення про кредитні спілки в Україні
почали створюватися кредитні спілки, які стали займатися
взаємокредитуванням громадян. Широко розгорнулось кредитування населення
під заставу рухомого майна ломбардами та нерухомого — комерційними
банками. Повільно, але все-таки зростав продаж торговельними
організаціями товарів населенню з розстрочкою платежу. Все більшого
розмаху отримувало кредитування будівництва і придбання житла
населенням, у тому числі пільгового для окремих категорій населення,
коли частину витрат брала на себе держава або місцеві органи влади.
Щоправда, темпи такого кредитування стримувались відсутністю
законодавства про іпотеку. У 2000 р. уперше почали надаватись кредити
талановитій молоді на період навчання у вищих закладах освіти.

Комерційні банки «нової хвилі», більшість з яких були відомчими, у перші
роки переходу до ринкової економіки, розвиваючись самі, сприяли розвитку
економіки. Вони надавали кредити як малим підприємствам, котрі в
основному і могли існувати та швидко розвиватись завдяки цим кредитам,
так і великим підприємствам. Діяльність цих банків підтримувалася як
Національним банком України, так і владними структурами. Так, ще у 1992
р. кожен із цих банків на розвиток своїх операцій мав можливість
отримати кредит у центральному банку держави в розмірі свого статутного
фонду. Допомогу кредитними ресурсами надавали їм також державні та
колишні державні банки — Ощадбанк України, Укрсоцбанк, АПБ «Україна» АК,
які на той час мали значні вільні кошти, що формувались за рахунок
коштів на рахунках клієнтів та кредитів центрального банку [23, c.19].

Однак державні і колишні державні банки почали відчувати фінансові
труднощі через несвоєчасне повернення кредитів своїми клієнтами, на
фінансовий — стан яких негативно впливав досить тривалий
документооборот, особливо при експортних операціях, та спровокований цим
розрив господарських зв’язків з підприємствами, які перебували на
території країн, що утворились після розпаду Радянського Союзу. Ці
труднощі були обумовлені ще й тим, що надані колишніми державними
банками кредити числились на балансах тепер уже українських банків, а
фонди довгострокового кредитування, які формувались на союзному рівні,
їм не були передані. Таким чином, вони були поставлені в умови, коли
порушувалось так зване «золоте банківське правило», за яким структура
активів банків за термінами повинна відповідати їх пасивам.

При цьому доступ до кредитів центрального банку з другої половини 1992
р. мали уже не всі, а лише окремі, як правило, великі банки.
Мотивувалося це тим, що вони беруть участь у підтримці державних
цільових програм розвитку певних галузей економіки. Проте кризовий стан
української економіки не підтверджує цього, бо якби банківські кредити
акумулювались на певних напрямах розвитку економіки, то економіка,
галузь за галуззю долала б кризовий стан.

Починаючи з 1994 р. в Україні спостерігається процес монополізації
кредиту, зосередження його в руках великих (за українськими масштабами)
банків та все більше використання кредитних ресурсів країни в інтересах
різних кланових угруповань, які здійснюють контроль над тим чи іншим
банком. Це, у свою чергу, веде до диференціації умов доступу до
банківського кредиту різних підприємницьких структур. Причому цей процес
почав охоплювати й колишні державні, так звані системні банки [36,
c.10].

В умовах дефіциту в українських банках кредитних ресурсів та переважання
у їх складі короткострокових ресурсів вони надають, як правило,
короткострокові кредити, причому переважно у сферу обігу.

Незважаючи на це, спочатку окремі підприємства, а потім й окремі
підгалузі та галузі промисловості, спираючись на свої власні ресурси,
кредити комерційних банків, кошти національних та іноземних інвесторів,
усе ж таки поступово почали виходити з кризи, відновлювати виробництво і
навіть експортувати свою продукцію на зовнішній ринок. Першими з
кризового становища вийшли підприємства галузей зі швидким оборотом
капіталу — кондитерська промисловість, промисловість безалкогольних
напоїв і з розливу мінеральних вод, фармацевтична промисловість, швейна
промисловість і деякі інші. Якщо Україна в умовах СРСР не виробляла,
наприклад, акумуляторів, магістральних електровозів, тролейбусів,
зернових комбайнів, то в наш час вона їх виробляє. Поступово припинилось
падіння обсягів виробництва, а з 2000 р. почалось його зростання, крива
обсягів реального ВВП почала йти вгору. Очевидно, настане час, коли
Україна поступово почне наближатися до рівня економічного і соціального
розвитку передових країн Європи і світу, хоч на це буде потрібно немало
часу. Сприяти цьому має й розвиток кредитних відносин в Україні.

4. Аналіз кредитного ринку України

Значення кредитного ринку, перш за все, полягає у значному впливі
системи кредитування на розвиток економіки країни в цілому. За сучасних
умов він все більше використовується в Україні, забезпечує раціональне
використання грошових ресурсів і виступає як фактор прискорення процесу
розширеного відтворення, регулятор грошового обігу, тобто змінює
готівковий оборот в обігу на безготівковий.

Кредит необхідний як вже існуючому товаровиробникові так і тому хто
прагне організувати своє виробництво, але не має для цього необхідного
капіталу. Основними установами, що надають кредити в Україні, є
комерційні банки.

За останнє півріччя кредитування населення по програмах “Кредити на
житло” і “кредит на куппівлю землі” скоротилися в 10-15 разів.
Збільшення скорингового порогу і підвищення кредитних ставок зробили ці
банківські продукти практично недоступними для середньостатистичного
українця. Сьогодні отримати іпотечний кредит на купівлю нерухомості в
умовах фінансової кризи складно, але можна [41, c.18].

Ті банки, які працювали за програмами, або істотно скоротили
кредитування, або відмовилися від нього зовсім. Банкіри пояснюють це
проблемами з отриманням державних актів на землю і ризиками об’єктів. Це
пов’язано з тим , що у нас людина стає власником землі тільки після
отримання державного акту на землю, а не з моменту підписання операції
про купівлю-продажу. Дуже часто люди не хочуть отримувати державний акт,
оскільки ця процедура може зайняти до півтора року. В результаті у банку
немає об’єкту застави: договір купівлі-продажу під заставу віддати не
можна, а самої ділянки землі немає. І виходить, що якщо позичальник
відмовиться погашати кредит, банк повинен буде сам отримувати державний
акт на землю і потім займатися реалізацією об’єкту.

Аналіз показників діяльності комерційних банків країни за останні п’ять
років свідчить про те, що загальна їх кількість по роках була майже
стабільною і становила на 1.01.2009 198 банків, з них, що знаходиться у
стадії ліквідації – 13, тобто діючих банків на сьогодні – 184. Така
кількість банків, на думку провідних фахівців, є великою і потребує
значного зменшення.

За останні три роки значно збільшилися кредити суб’єктам господарювання
та фізичним особам.

Якщо на 01.01.2001 року було надано кредитів на суму 23 637 млн. грн.,
то вже на 01.01.2009 року ця сума становила 792 384 млн. грн, серед них
кредитів, що надані субєктам господарської діяльності – 18 216 млн. грн.
(на початок 2001 р.) і 472 584 млн. грн. (на початок 2009 р.).

Кредити надані фізичним особам на поч. 2001 р. склали 941 млн. грн., на
початок 2009 р. 268 857 млн. грн.

Довгострокові кредити становили на поч. 2001 р. – 3309 млн. грн., на
поч. 2009 р. 507715 млн. грн. Разом з цим зросли обсяги проблемних
кредитів (прострочені або сумнівні) – 2679 млн. грн. (на 01.01.2001 р.)
та 18015 млн. грн. Більш детальніша статистика відображена в додатку В
[52].

F

L

I

O

F

I

L ^ ? ? ?

?

Zoooooooooooooooooooooooooooo

Серед кредитів по строкам значну перевагу по рокам мали довгострокові
кредити. За цей період вони збільшилися майже в 15 разів. Слід
відмітити, що їх частка по рокам в загальній кількості банківських
кредитів теж мала тенденцію до зростання. Щоправда сьогодні банківська
система України переживає важку фінансову кризу зумовлену
загальносвітовою економічною кризою.

Здійснимо сучасний стан кредитного ринку:

Кредити фізичних осіб — огляд ринку (на 16.02.2009) [54]

Начало формы

Конец формы

16.02.2009 на 10:30 на ринку кредитування фізичних осіб була зафіксована
наступна ситуація.

Для надання кредиту від 5000,00 UAH пропозиції банків коливаються в
наступних діапазонах:

На 1 місяць — 22.00% — 25.00% річних, при цьому 22.00% — Золоті Ворота
КФ;

На 3 місяці — 14.00% — 25.00% річних, при цьому 14.00% — Хрещатик;

На 6 місяців — 15.00% — 25.00% річних, при цьому 15.00% — Хрещатик;

На 12 місяців — 16.00% — 25.00% річних, при цьому 16.00% — Хрещатик;

На 18 місяців — 17.00% — 26.00% річних, при цьому 17.00% — Хрещатик;

На 24 місяці — 17.00% — 26.00% річних, при цьому 17.00% — Хрещатик;

На 36 місяців — 17.00% — 40.50% річних, при цьому 17.00% — Хрещатик.

Найчастіше зустрічаються такі пропозиції:

На 1 місяць — 25.00%, річних, що відповідає сумі повернення 5104.17 UAH
— пропонують: УПБ.

На 3 місяці — 25.00%, річних, що відповідає щомісячній сумі повернення
1736.59 UAH — пропонують: УПБ.

На 6 місяців — 25.00%, річних, що відповідає щомісячній сумі повернення
895.14 UAH — пропонують: УПБ.

На 12 місяців — 25.00%, річних, що відповідає щомісячній сумі повернення
475.22 UAH — пропонують: Київська Русь, УПБ.

На 18 місяців — 26.00%, річних, що відповідає щомісячній сумі повернення
338.42 UAH — пропонують: Київська Русь.

На 24 місяці — 26.00%, річних, що відповідає щомісячній сумі повернення
269.37 UAH — пропонують: Київська Русь.

На 36 місяців — 40.50%, річних, що відповідає щомісячній сумі повернення
242.01 UAH — пропонують: Кредобанк.

Для надання кредиту від 1000,00 USD пропозиції банків коливаються в
наступних діапазонах:

На 1 місяць — 16.00% річних, при цьому 16.00% — Золоті Ворота КФ,
Київська Русь, УПБ;

На 3 місяці — 10.00% — 16.00% річних, при цьому 10.00% — Хрещатик;

На 6 місяців — 10.50% — 16.00% річних, при цьому 10.50% — Хрещатик;

На 12 місяців — 13.00% — 17.00% річних, при цьому 13.00% — Хрещатик;

На 18 місяців — 14.00% — 17.00% річних, при цьому 14.00% — Хрещатик;

На 24 місяці — 14.00% — 17.00% річних, при цьому 14.00% — Хрещатик;

На 36 місяців — 14.00% — 16.50% річних, при цьому 14.00% — Хрещатик.

Найчастіше зустрічаються такі пропозиції:

На 1 місяць — 16.00%, річних, що відповідає сумі повернення 1013.33 USD
— пропонують: Золоті Ворота КФ, Київська Русь, УПБ.

На 3 місяці — 16.00%, річних, що відповідає щомісячній сумі повернення
342.26 USD — пропонують: Золоті Ворота КФ, Київська Русь, УПБ.

На 6 місяців — 16.00%, річних, що відповідає щомісячній сумі повернення
174.53 USD — пропонують: Золоті Ворота КФ, Київська Русь, УПБ.

На 12 місяців — 17.00%, річних, що відповідає щомісячній сумі повернення
91.20 USD — пропонують: Золоті Ворота КФ.

На 18 місяців — 17.00%, річних, що відповідає щомісячній сумі повернення
63.33 USD — пропонують: Золоті Ворота КФ.

На 24 місяці — 17.00%, річних, що відповідає щомісячній сумі повернення
49.44 USD — пропонують: Золоті Ворота КФ.

На 36 місяців — 16.50%, річних, що відповідає щомісячній сумі повернення
35.40 USD — пропонують: Київська Русь.

Для надання кредиту від 1000,00 EUR пропозиції банків коливаються в
наступних діапазонах:

На 1 місяць — 16.00% річних, при цьому 16.00% — Київська Русь;

На 3 місяці — 16.00% річних, при цьому 16.00% — Київська Русь;

На 6 місяців — 16.00% річних, при цьому 16.00% — Київська Русь;

На 12 місяців — 16.00% річних, при цьому 16.00% — Київська Русь;

На 18 місяців — 16.00% річних, при цьому 16.00% — Київська Русь;

На 24 місяці — 16.00% річних, при цьому 16.00% — Київська Русь;

На 36 місяців — 16.00% річних, при цьому 16.00% — Київська Русь.

Найчастіше зустрічаються такі пропозиції:

На 1 місяць — 16.00%, річних, що відповідає сумі повернення 1013.33 EUR
— пропонують: Київська Русь.

На 3 місяці — 16.00%, річних, що відповідає щомісячній сумі повернення
342.26 EUR — пропонують: Київська Русь.

На 6 місяців — 16.00%, річних, що відповідає щомісячній сумі повернення
174.53 EUR — пропонують: Київська Русь.

На 12 місяців — 16.00%, річних, що відповідає щомісячній сумі повернення
90.73 EUR — пропонують: Київська Русь.

На 18 місяців — 16.00%, річних, що відповідає щомісячній сумі повернення
62.86 EUR — пропонують: Київська Русь.

На 24 місяці — 16.00%, річних, що відповідає щомісячній сумі повернення
48.96 EUR — пропонують: Київська Русь.

На 36 місяців — 16.00%, річних, що відповідає щомісячній сумі повернення
35.16 EUR — пропонують: Київська Русь.

Кредити юридичних осіб — огляд ринку (16.02.2009) [54]

Конец формы

16.02.2009 на 10:30 на ринку кредитування юридичних осіб була
зафіксована наступна ситуація.

Для надання кредиту від 50000,00 UAH пропозиції банків коливаються в
наступних діапазонах:

На 1 місяць — 21.00% — 23.00% річних, при цьому 21.00% — УПБ;

На 3 місяці — 16.00% — 24.00% річних, при цьому 16.00% — Хрещатик;

На 6 місяців — 16.00% — 25.00% річних, при цьому 16.00% — Хрещатик;

На 12 місяців — 19.00% — 26.00% річних, при цьому 19.00% — Хрещатик;

На 18 місяців — 20.00% — 23.00% річних, при цьому 20.00% — Хрещатик;

На 24 місяці — 23.00% річних, при цьому 23.00% — Золоті Ворота КФ.

Найчастіше зустрічаються такі пропозиції:

На 1 місяць — 22.00%, річних, що відповідає сумі повернення 50916.67 UAH
— пропонують: Агрокомбанк, Золоті Ворота КФ.

На 3 місяці — 22.00%, річних, що відповідає щомісячній сумі повернення
17281.48 UAH — пропонують: Агрокомбанк, Золоті Ворота КФ, УПБ.

На 6 місяців — 22.00%, річних, що відповідає щомісячній сумі повернення
8876.15 UAH — пропонують: Агрокомбанк, Золоті Ворота КФ.

На 12 місяців — 26.00%, річних, що відповідає щомісячній сумі повернення
4776.51 UAH — пропонують: Київська Русь.

На 18 місяців — 23.00%, річних, що відповідає щомісячній сумі повернення
3310.72 UAH — пропонують: Золоті Ворота КФ.

На 24 місяці — 23.00%, річних, що відповідає щомісячній сумі повернення
2618.67 UAH — пропонують: Золоті Ворота КФ.

Для надання кредиту від 10000,00 USD пропозиції банків коливаються в
наступних діапазонах:

На 1 місяць — 15.00% — 16.00% річних, при цьому 15.00% — Київська Русь;

На 3 місяці — 11.00% — 16.00% річних, при цьому 11.00% — Хрещатик;

На 6 місяців — 12.00% — 17.00% річних, при цьому 12.00% — Хрещатик;

На 12 місяців — 13.00% — 18.00% річних, при цьому 13.00% — Хрещатик;

На 18 місяців — 13.50% — 17.00% річних, при цьому 13.50% — Хрещатик;

На 24 місяці — 17.00% річних, при цьому 17.00% — Золоті Ворота КФ.

Найчастіше зустрічаються такі пропозиції:

На 1 місяць — 16.00%, річних, що відповідає сумі повернення 10133.33 USD
— пропонують: Агрокомбанк, Золоті Ворота КФ, УПБ.

На 3 місяці — 16.00%, річних, що відповідає щомісячній сумі повернення
3422.61 USD — пропонують: Агрокомбанк, Золоті Ворота КФ, Київська Русь,
УПБ.

На 6 місяців — 17.00%, річних, що відповідає щомісячній сумі повернення
1750.27 USD — пропонують: Київська Русь, УПБ.

На 12 місяців — 18.00%, річних, що відповідає щомісячній сумі повернення
916.80 USD — пропонують: Київська Русь, УПБ.

На 18 місяців — 17.00%, річних, що відповідає щомісячній сумі повернення
633.30 USD — пропонують: Золоті Ворота КФ.

На 24 місяці — 17.00%, річних, що відповідає щомісячній сумі повернення
494.42 USD — пропонують: Золоті Ворота КФ.

Для надання кредиту від 10000,00 EUR пропозиції банків коливаються в
наступних діапазонах:

На 1 місяць — 14.00% — 16.00% річних, при цьому 14.00% — УПБ;

На 3 місяці — 9.00% — 17.00% річних, при цьому 9.00% — Хрещатик;

На 6 місяців — 9.50% — 18.00% річних, при цьому 9.50% — Хрещатик;

На 12 місяців — 11.50% — 19.00% річних, при цьому 11.50% — Хрещатик;

На 18 місяців — 12.50% річних, при цьому 12.50% — Хрещатик.

Найчастіше зустрічаються такі пропозиції:

На 1 місяць — 16.00%, річних, що відповідає сумі повернення 10133.33 EUR
— пропонують: Київська Русь.

На 3 місяці — 17.00%, річних, що відповідає щомісячній сумі повернення
3428.22 EUR — пропонують: Київська Русь.

На 6 місяців — 15.00%, річних, що відповідає щомісячній сумі повернення
1740.34 EUR — пропонують: Агрокомбанк, УПБ.

На 12 місяців — 19.00%, річних, що відповідає щомісячній сумі повернення
921.57 EUR — пропонують: Київська Русь.

На 18 місяців — 12.50%, річних, що відповідає щомісячній сумі повернення
612.15 EUR — пропонують: Хрещатик [54].

У підсумку до даного розділу, слід зазначити:

У зв’язку зі світовою фінансовою кризою українські банки опинилися в
скрутному становищі. Необхідність повертати залучені за кордоном кошти,
які вже роздані як довгострокові кредити, через відсутність інших джерел
фінансування примушує банки й й саму державу вживати заходів для
забезпечення фінансової спроможності української фінансової системи.
Вчасно не скоригувавши свою політику й не вживши ефективних заходів для
мінімізації впливу кризи, банки розраховують на компенсацію втрат за
рахунок держави й власних клієнтів. Банки переживають кризу ліквідності;
їм потрібні гроші, які вони намагаються залучити всіма можливими
методами. Арсенал засобів і винахідливість банкірів вражає — вони
підвищують відсоткові ставки за наданими кредитами, не повертають
депозити як достроково, так і після закінчення строку, затримують
проведення платежів, вимагають додаткових платежів та ін.

Усім зрозуміло, що причина, через яку виникла криза в Україні, —
залучення банками зовнішніх запозичень з метою кредитування в Україні.
Причому важливим є те, що переважно здійснювалося споживче кредитування
населення. Тобто гроші направлялися не на реальний розвиток економіки, а
на споживання побутової техніки, автомобілів і квартир (на придбання
сьогодні того, що хочеться, але на що немає грошей). Головною проблемою
стало те, що гроші надавалися споживачам на тривалий строк — 5-7 років
для авто й 20-30 років для нерухомості, а закордонні кредити вітчизняні
фінустанови залучали на незначний строк — 3-5 років. При цьому наші
банки розраховували перекредитовуватися за кордоном на таких же вигідних
умовах і надалі. Але через світову фінансову кризу іноземні банки
спочатку зробили жорсткішими умови залучення кредитів в Україну, а
незабаром взагалі перестали надавати кредити українським банкам.

5. Поняття грошово-кредитної політики держави, головні інструменти

Під грошово-кредитною політикою розуміють комплекс взаємозв’язаних,
скоординованих на досягнення певних цілей заходів щодо регулювання
грошового ринку, які проводить держава через свій центральний банк.
Часто її називають монетарною, чи грошовою, політикою.

В економічній літературі є кілька тлумачень грошово-кредитної політики.
Деякі автори відносять до неї будь-які заходи держави, котрі стосуються
грошової сфери, включаючи й ті, що здійснюються без участі центрального
банку. Зокрема, це заходи, спрямовані на зміну рівня оподаткування,
структури бюджетних видатків тощо. Проте такий підхід надто широкий і не
дає можливості виявити специфіку грошово-кредитної політики та
використати властиві їй механізми з найбільшим ефектом. У такому
розумінні вона перетворюється лише в понятійне явище.

Трапляються і надто вузькі тлумачення грошово-кредитної політики,
наприклад як сукупності заходів держави щодо забезпечення оптимального
валютного курсу. За такого підходу суть грошово-кредитної політики
зводиться до одного з можливих варіантів розвитку регулятивного процесу,
коли за тактичну ціль політики вибирається стабілізація валютного курсу.
Всі інші можливі варіанти його розвитку залишаються поза увагою, що
істотно збіднює механізм та результативність грошово-кредитної політики.

Найбільш прийнятним є визначення, яке відносить до грошово-кредитної
політики ті заходи та дії регулятивного характеру, які здійснюються
безпосередньо центральним банком чи за його участю та реалізуються через
грошовий ринок у всіх його різновидах, включаючи валютний. За такого
підходу грошово-кредитна політика набуває чітких, економічно обумовлених
меж, внутрішньо єдиної інституційної основи, тобто охоплює грошовий
ринок і банківську систему. У такому трактуванні грошово-кредитна
політика виступає як системний, організаційно оформлений регулятивний
механізм зі своїми специфічними цілями, інструментами та роллю в
економічній системі Саме у цьому розумінні ми використовуватимемо в
подальшому поняття монетарної політики.

Грошово-кредитна політика є оперативним і гнучким доповненням політики
бюджетної. Світова практика свідчить, що за її допомогою держава впливає
на грошову масу та відсоткові ставки, а вони, відповідно, — на споживчий
та інвестиційний попит.

Грошово-кредитна політика грунтується на принципах монетаризму і має
низку переваг над фіскальною політикою. Негативні моменти полягають у
тому, що ця політика непрямо впливає на комерційні банки з метою
регулювання динаміки пропозиції грошей, а тому не може безпосередньо
змусити їх зменшувати чи збільшувати кредити.

Головною функцією центрального банку кожної держави (у США -Федеральної
резервної системи) є регулювання грошової маси, забезпечення її
відповідності масі товарів І підтримки таким чином стійкої купівельної
спроможності грошей, що є дуже важливою умовою нормального
функціонування ринкового механізму.

Фінансова політика центрального банку зумовлена станом економіки. Якщо
економічна активність на ринку погіршується і відбувається спад
виробництва, скорочення робочих місць, центральний банк робить спробу
збільшити грошову масу і кредит. Якщо ж витрати стають загрозливо
збитковими, унаслідок чого зростають ціни і вивільняється багато робочих
місць, він робить усе можливе, щоб зменшити грошову масу і кредит».

Цілі монетарної політики поділяються на три групи: стратегічні, проміжні
i тактичні

Стратегічними звичайно є цілі, що визначені як ключові в
загальноекономічній політиці держави. Ними можуть бути зростання
виробництва, зростання зайнятості, стабілізація цін, збалансування
платіжного балансу. Кожна з цих цілей настільки важлива для суспільства,
що владні структури можуть ставити перед собою завдання одночасно
реалізувати їх yci чи більшу їхню частину. Держава в цілому має у своему
розпорядженні широкий спектр регулятивних інструментів для розв’язання
таких завдань.

Проте з допомогою заходів лише монетарної політики одночасно досягти
вcix указаних цілей неможливо через обмеженість та специфіку її
інструментарію. Тому в межах монетарної політики зазначені стратегічні
цілі виявляються несумісними. Зокрема, стабілізація цін вимагає
застосування монетарних заходів, які призводять до погіршення
кон’юнктури, спаду виробництва та зайнятості. I навпаки, для зростання
виробництва необхідно вживати заходи, які призведуть до пожвавлення
кон’юнктури i можуть спричинити зростання цін.

Тому центральний банк вибирає залежно від конкретної економічної
ситуації одну iз стратегічних цілей. Нею, як правило, е стабілізація цін
(чи погашення інфляції), оскільки якраз вона найбільше відповідає
головному призначенню центрального банку — підтримувати стабільність
національних грошей. І через розв’язання цього завдання центральний банк
сприяє досягненню інших стратегічних цілей.

Проте щоразу виникає складна проблема узгодження стратегічних цілей
монетарної та загальноекономічної політики. Потрібно, щоб у
загальноекономічній політиці стабілізація цін була визнана пріоритетною
чи важливою, а монетарна політика мала орієнтацію на забезпечення
економічного зростання. Якщо ж такого  збігу немає, то центральному
банку доводиться або змінювати свою стратегічну ціль, або відстоювати її
ціною загострення відносин зі структурами виконавчої, а то й
законодавчої влади.

Проміжні цілі монетарної політики полягають у таких змінах певних
економічних процесів, які сприятимуть досягненню стратегічних цілей.
Оскільки в ринкових умовах економічне зростання, зайнятість, динаміка
цін, стан платіжного балансу та інші макроекономічні показники
визначаються передусім станом ринкової кон’юнктури, проміжними цілями
монетарної політики є зміна останнього в напрямі, який визначається
стратегічною ціллю. Зокрема, якщо ціллю загальноекономічної політики є
економічне зростання при скороченні безробіття, то проміжною ціллю може
бути пожвавлення ринкової кон’юнктури.

Характерною особливістю проміжних цілей є те, що встановлюються вони на
тривалі часові інтервали, упродовж яких можуть бути реалізовані і
виявити свою ефективність. Так, пожвавлення кон’юнктури ринку через
зростання маси грошей чи зниження процентних ставок у короткостроковому
періоді може спричинити зростання попиту і цін. І лише за умови, що ці
заходи активізують інвестиції, зростання виробництва, буде забезпечене
збільшення пропозиції, яке зупинить зростання цін і стабілізує їх. Проте
для цього потрібен тривалий проміжок часу.

Тактичні цілі — це оперативні завдання банківської системи щодо
регулювання ключових економічних перемінних, передусім грошової маси,
процентної ставки та валютного курсу, для досягнення проміжних цілей.
Стосовно кожного з цих показників може ставитися одне з трьох завдань:
зростання, стабілізація, зниження. Конкретний напрям зміни економічної
перемінної визначається проміжною ціллю монетарної політики та
характером показника. Наприклад, для пожвавлення ринкової кон’юнктури як
проміжної цілі необхідно, щоб на рівні тактичних цілей грошова маса
зростала, а процентні ставки знижувалися. За показник грошової маси
вибираються базові гроші, оскільки саме цей показник перебуває у повному
розпорядженні центрального банку.

Хоча регулятивні заходи монетарної політики здійснюються безпосередньо в
грошово-кредитній сфері, її ефект не обмежується цією сферою, а
проявляється також у реальній економіці завдяки впливу монетарних змін
на виробництво, інвестиції, зайнятість тощо. Тому монетарна політика по
суті є складовою загальної економічної політики держави. У своєму впливі
на реальну економіку вона взаємодіє з фіскальною, ціновою,
інвестиційною, структурною політикою.

Грошово-кредитне регулювання здійснюється у двох формах: кредитної
експансії або кредитних обмежень. Необхідність застосування кредитної
експансії виникає в період значного економічного спаду. Вона
реалізується за допомогою кредитних ін’єкцій у національне господарство,
що досягається зниженням процентних ставок (здешевленням кредитних
грошей). Метою такої політики є «підбадьорювання» економіки, посилення
інвестиційної активності господарських суб’єктів, збільшення виробництва
та зменшення на цій основі рівня інфляції та безробіття.

Доцільність кредитних обмежень виникає при «перегріванні» економіки в
умовах перевиробництва. Держава, щоб стримати ділову активність, йде на
подорожчання кредитних грошей, наслідком чого є скорочення інвестицій,
зростання безробіття, дефляція та зниження життєвого рівня деяких верств
населення.

До основних методів грошово-кредитного регулювання економіки належить
зміна норми обов’язкових резервів комерційних банків, які зберігаються у
Національному банку.

За допомогою цього інструменту держава впливає на рівень інфляції,
нейтралізує за необхідністю кредитну емісію комерційних банків,
підтримуючи оптимальний обсяг активної грошової маси і стабільність
грошового обігу.

Змінюючи норми обов’язкових резервів, центральний банк може стимулювати
операції комерційних банків по наданню кредитів і позик або, навпаки,
стримувати ці операції.

Важливим інструментом грошово-кредитного регулювання є купівля і продаж
державних цінних паперів на відкритому ринку. За допомогою цих операцій
центральний банк регулює кредитні можливості депозитних установ. Так,
при купівлі комерційними банками державних цінних паперів на відповідну
величину збільшуються їх депозити, при їх продажу — вони зменшуються.
Купівля-продаж цінних паперів впливає не тільки на величину кредитних
ресурсів комерційних банків, а й на розмір процентних ставок на ринку
банківських резервів.

Не менш ефективним засобом грошово-кредитного впливу на економічну
кон’юнктуру є зміна дисконтної ставки при наданні позички комерційним
банкам. Знижуючи або підвищуючи процентну ставку, центральний банк
обмежує або розширює доступ комерційних банків до кредитів. За допомогою
такої політики він впливає на рівень процентних ставок по кредитах
комерційних банків, що відповідно викликає скорочення або збільшення
попиту на комерційний кредит з боку їх клієнтів.

Центральний банк як головний орган державного регулювання економіки в
рамках своїх повноважень здійснює комплекс заходів, спрямованих на
досягнення цілей монетарної політики, що, як правило, єдині у переважній
більшості країн: 1) забезпечення високого рівня зайнятості робочої сили;
2) стабілізація цін і, відповідно, вартості грошей; 3)
постійний економічний ріст; 4) врівноважений платіжний баланс та
підтримання стабільності валютного курсу.

Оскільки центральний банк не обслуговує безпосередньо господарюючих
суб(єктів, можливості його впливу на економічні процеси та грошовий
обіг значною мірою зумовлюються взаємодією з комерційними банками,
депозитно-позичкові операції яких є головним джерелом емісії та
визначають обсяг і структуру грошової маси. Тому механізм реалізації
грошово-кредитної політики центрального банку передбачає насамперед
вплив на кредитну діяльність комерційних банків. Усі методи такого
впливу поділяються на загальні та селективні (вибіркові). Загальні
методи забезпечують вплив центрального банку на кредитний ринок в
цілому, а селективні дозволяють регулювати окремі види кредитної
діяльності комерційних банків.

До загальних методів реалізації грошово-кредитної політики належать:

політика облікової ставки;

операції на відкритому ринку;

зміна норм обов(язкових резервів.

6. Особливості грошово-кредитного регулювання економіки України

В Україні державне грошово-кредитне регулювання провадить Національний
банк України, який виконує функції загальнодержавної резервної системи.
Державне регулювання грошово-кредитної сфери можна застосувати у тому
випадку, коли держава через центральний банк здатна впливати на масштаби
та характер приватних інституцій, оскільки в розвинутій ринковій
економіці саме вони є визначальною складовою усієї грошово-кредитної
системи.

Головне завдання Національного банку України — створення умов
неінфляцінного розвитку економіки держави. Виникнення цього завдання
зумовлене відокремленням торгівлі грошима від торгівлі товарами І
відносною самостійністю кожної з них. Національний банк впливає на
процеси формування попиту і пропозиції позичкового капіталу, проводить
емісію, грошово-кредитну політику, забезпечує концентрацію тимчасово
вільних чи обов’язкових резервів інших банків.

Основними методами грошово-кредитного регулювання є маніпулювання
обліковими ставками, регулювання обсягів рефінансування, зміна розмірів
обов’язкових банківських резервів, які кожний комерційний банк держави
зберігає у центральному банку.

Резервні вимоги — один із найстаріших і найпоширеніших інструментів
регулювання грошово-кредитної сфери, який належить до непрямих
монетарних методів. Уведення обов’язкової норми резервування зумовлено
потребою забезпечення достатнього рівня ліквідності комерційних банків,
уніфікації контролю за їхньою діяльністю.

Національний банк України використовує політику мінімальних резервів для
регулювання обсягів грошової маси в обігу, підтримки ліквідної
діяльності комерційних банків з їхніх зобов’язань щодо залучених коштів
юридичних та фізичних осіб.

Підвищення норм обов’язкових резервів призводить до зростання
бездохідних активів і, відповідно, до зниження прибутковості комерційних
банків. Зміна норм резервування не сприяє розробці комерційними банками
довготермінових стратегій розвитку, оскільки обов’язкове резервування є
прихованою формою оподаткування. Зі збільшенням вимог резервування банки
неохоче надають довготермінові кредити.

Крім політики резервування, НБУ здійснює грошово-кредитне регулювання
шляхом провадження дисконтної політики, інструментами якої є офіційна
облікова ставка. її застосовують для обліку державних короткотермінових
зобов’язань або переобліку комерційних векселів і ставки рефінансування
у разі надання кредитів комерційним банкам.

В складних умовах кризового стану економіки України у 1993-1996 роках
продовжувався процес становлення банківської та грошової систем,
створення умов для фінансової стабілізації в державі. Основними
досягненнями є:

у забезпеченні стабільності національної валюти:

( проведення цілеспрямованої монетарної політики, яка була зорієнтована
на макроекономічну стабілізацію економіки, що сприяло подальшому
зниженню темпів інфляції;

( досягнення стабілізації офіційного курсу національної валюти до
іноземних валют та стабільного паритету між офіційним і ринковим курсом;

( збільшення обсягів та удосконалення структури офіційних валютних
резервів для підтримання курсу гривні до іноземних валют;

( призупинення практики здійснення комерційними банками несанкціонованої
емісії платіжних засобів.

При проведенні грошової реформи:

( введення національної валюти ( гривні;

( зміна масштабу цін;

( створення грошової системи держави.

В регулюванні готівкового обігу:

( постійне забезпечення народного господарства готівкою;

( введення потужностей по виготовленню банкнот та створення
Банкнотно-монетного двору.

У сфері валютного регулювання та валютного контролю:

( подальша лібералізація валютного ринку України, сприяння розвитку
міжбанківського валютного ринку України;

( започаткування механізму здійснення валютних інтервенцій;

( посилення валютного контролю за уповноваженими банками та суб(єктами
господарювання, які мають ліцензію на проведення операцій в іноземній
валюті.

При здійсненні банківського нагляду:

( нарощення статутного капіталу комерційних банків;

( посилення контролю за ліквідністю та надійністю комерційних банків.

В обслуговуванні державного бюджету:

( запровадження класичного механізму обслуговування дефіциту Державного
бюджету через державні цінні папери;

( створення Депозитарію державних цінних паперів.

В організації розрахунків:

( створення національної платіжної системи із запровадженням нових
прогресивних технологій перерахування коштів на основі електронних
платежів;

( запровадження механізмів міждержавних розрахунків.

В сфері обліку та звітності:

( розпочато реформування бухгалтерського обліку в банках згідно з
вимогами монетарної статистики та нагляду за діяльністю комерційних
банків;

( удосконалення системи звітності банків;

( запровадження практики щоденного складання звітних балансів по системі
Національного банку України та по банківській системі в цілому.

Напрацювання нормативної бази з питань банківської діяльності.

Укріплення зв(язків з міжнародними фінансовими організаціями.

Створення інформаційної системи та випуск офіційних видань Національного
банку України.

Як і для всіх центральних банків світу, основною функцією Національного
банку України є підтримання стабільності національної валюти, на що і
була спрямована його діяльність.

Діяльність Національного банку яскраво підтверджує добре відомі у світі
істини ( коли працюють інструменти грошово-кредитної політики, то і
грошова система функціонує нормально і вартість національних грошей
стабілізується як на внутрішньому ринку через зниження темпів інфляції,
так і на зовнішньому ( через укріплення її обмінного курсу.

Поступово для регулювання стану грошово-кредитного ринку Національним
банком України були запроваджені чи почали використовуватись в
нормальному режимі наступні інструменти грошової політики:

Облікова ставка Національного банку, як базова ціна національної валюти,
та заходи по регулюванню рівня процентних ставок банківської системи;

Обов(язків резервування залучених коштів комерційних банків;

Операції по підтриманню ліквідності комерційних банків через кредитні
аукціони, ломбардне кредитування та операції РЕПО;

Запровадження в обіг нового фінансового інструменту ( державних цінних
паперів та операцій з ними на грошово-кредитному ринку;

Операції на валютному ринку по підтриманню курсу національної валюти.

На сьогодні можна сказати, що Національний банк України володіє всіма
методами та інструментами по забезпеченню регулювання грошово-кредитного
ринку.

Висновки

Отже, зі сказаного вище можна зробити наступні узагальнення:

Грошова система – форма організації грошового обороту в країні,
встановлена загальнодержавним законом. Ці закони визначають основні
принципи, правила, нормативи та інші вимоги, що регламентують відносини
між су’єктами грошового обороту.

Грошова система формується і функціонує на базі банківської системи і
може розглядатися як її складова. Тому в багатьох країнгах правові
норми, що стосуються грошової системи, визначені безпосередньо в
банківському законодавстві, насамперед у законах, які регламентують
діяльність центальних банків. Цими законами центральним банкам надаються
широкі повноваження щодо регулювання грошової системи. Центральний банк
— це інституційний центр грошової системи. Йому належить вирішальна роль
у забезпеченні ефективного функціонування грошової системи країни.

За сферою охоплення економічних відносин грошова система — явище
надзвичайно містке, адекватне всьому грошовому обороту. Всі грошові
потоки, незалежно від сфери економіки, яку обслуговують, та форми, в
якій вони здійснюються, є об’єктами регулятивного впливу грошової
системи.

У складі грошової системи можна відокремити такі підсистеми:

— систему безготівкових розрахунків;

— валютну систему; систему готівкового обігу.

Кожна із вказаних підсистем має свій особливий об’єкт регулятивного
впливу, який обмежується певною формою чи сферою грошового обороту.

Грошова система кожної країни визначається її внутрішнім законодавством,
тобто є явищем суто національним. Кожна держава формує свою власну
грошову систему, прагнучи надати їй повну незалежність та здатність
протистояти зовнішнім впливам, коли вони загрожують інтересам
національної економіки. Наявність такої суверенної грошової системи є
однією з ключових ознак політичної та економічної самостійності держави.

За нормативно-правового підходу до грошової системи в її складі можна
відокремити кілька елементів, кожний з яких законодавчо зафіксований. У
грошовій системі України можна виділити такі елементи:

назва грошової одиниці;

масштаб цін;

види та купюрність грошових знаків, які мають статус законного
платіжного засобу;

сегментація безготівкових грошових розрахунків;

регламентація готівкового грошового обороту;

регламентація режиму валютного курсу та опрацій із валютними цінностями;

регламентація режиму банківського процесу;державні органи, які
здійснюють регулювання грошового обороту та контроль за дотриманням
чинного законодавства.

Необхідною умовою ефективної організації кредиту як форми економічних
відносин і невід’ємного елемента процесу розширеного відтворення є
функціонування кредитної системи.

Суть кредитної системи може бути виражена двояко:

як сукупність кредитних відносин, форм кредиту, методів кредитування і
кредитних установ;

як сукупність кредитних установ країни.

Частіше використовується друге визначення, котре є вужчим, але точніше
характеризує інституційну форму організації кредитних відносин у
суспільстві через кредитні установи, які акумулюють вільні кошти й
надають їх у позику.

Усі інститути кредитної системи поділяються на три основні групи:

центральний банк;

комерційний банк;

спеціалізовані кредитно-фінансові інститути (парабанки).

Перші дві групи становлять окрему ланку організації кредитних відносин –
банківську систему країни, третя група формує відносно відособлену
систему небанківських установ, що спеціалізуються на виконанні окремих
операцій.

Грошово-кредитна політика – це комплекс взаємопов’язаних,
скоординованих на досягнення заздалегідь визначених
соціально-економічних цілей і заходів щодо рагулювання грошового ринку,
які здійснює держава через центральний банк країни.

До причин, які змушують переглянути діючу грошово-кредитну політику
України можна віднести:

— посилення залежності економічного розвитку від зовнішнього сектору та
недостатній розвиток внутрішнього ринку;

— зостання цін на продукцію українських експортерів, що призводить до
зростання цін на аналогічну продукцію на внутрішьому ринку;

— високий рівень інфляційних очікувань;

— існування суперечностей між цілями монетарної політики.

Список використаної літератури

Закон України “Про банки і банківську діяльність“ / Законодавчі і
нормативні акти з банківської діяльності. — К., 2001. — Вип.1.

Рішення Ради НБУ №18 «Основні засади грошово-кредитної політики на 2008
рік» від 28.11.2007

Бойко В.О. Ринок кредитних послуг та необхідність його державного
регулювання // Вісник Національної академії державного управління при
Президентові України. ? 2004. ? №2. ? С.153-158.

Бюлетень Національного банку України. – 2007. — Січень.

Васкіс О.П. Банківська система України: сучасний стан та перспективи
розвитку // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації
профспілок України. – 2007. ? №2. ? С.77.

Габард, Р. Глен. Гроші, фінансова система та економіка: Підручник. – К.:
КНЕУ, 2004. – 889 с.

Геєць В. Іноземний капітал у банківській системі України // Дзеркало
тижня №26 (605) 8-14 липня 2006 р.

Гроші та кредит / За ред.Б. С. Івасіва.- Тернопіль: Карт-бланш, 2003.

Грошово-кредитна система України // Економіка України. – 2001. — №4.

Грошово-кредитні системи зарубіжних країн. В.М. Іванов, І.Я. Софіщенко.
? К.: МАУП, 2001. – 378 с.

Гуцал І. С. Банківське кредитування суб’єктів ринку в трансформаційній
економіці України. – Львів: Бібльос, 2001. – 244 с.

Доллан Э.Дж., Кемпбелл К.Д., Кемпбелл Р.Дж. Деньги, банковское дело и
денежно-кредитная политика. М.-Л., 2001. — Гл. 14-20.

Дорошенко І.В. Інтеграція українських банків в світову фінансову систему
// Вісник НБУ. ? 2005. ? №2. ? С.62.

Єпіфанов А. О., Міщенко В. І., Гребник Н. І. Грошово-кредитна політика в
Україні: тенденції та перспективи. // Фінанси України. — 2006.- №7.

Єрмоленко Д.Б. Концепція розвитку фінансового ринку України // Економіка
та право. – 2007. ? №11. – С.13.

Єрофієва Г. Формування ринкових інструментів грошово-кредитної політики
в країнах Східної Європи // Вісник НБУ. 1998. — №3. — С. 49.

Жукова Н.К. Необхідність та сутність банківського кредитування
підприємств в Україні // Вісник КНУ імені Тараса Шевченка. – 2005. –
Випуск 60. – С.57.

Кошик О. Грошово-кредитна політика та інституціональна реформа // Вісник
НБУ. – 2005. — №10. – С.32.

Кувашова Н.Д. Проблеми формування кредитної системи України // Питання
економіки. – 2007. – Вип.8. – С.82.

Лагутін В.Д. Гроші та грошовий обіг: навч. посібник. – К.: Знання, 2001.

Матвієнко П. Розвиток грошово-кредитних відносин у трансформаційній
економіці України. ? К.: Наукова думка, 2004.

Мишкін Ф. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків. ?
К.: Основи, 1998. – 514 с.

Островська Н.С. Грошово-кредитна політика в Україні у контексті
світового досвіду // Фінанси України. ? 2005 ? №5. – С.10.

Статистичний щорічник України за 2008 р. – К: ”Консультант”, 2009.

Стельмах В.С., Епіфанов А.О., Гребеник Н.І., Міщенко В.І.
Грошово-кредитна політика в Україні. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2003. –
421с.

Юрій С.І. Бескид Й.М. Бюджетна система України – Тернопіль: ”Економічна
думка”, 2004

Огляд підготовлений на підставі даних 5 українських банків. За
матеріалами FINANCE.UA [54]

Огляд підготовлений на підставі даних 5 українських банків. За
матеріалами FINANCE.UA [54]

PAGE

PAGE 45

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

Похожие записи