HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

Реферат

на тему:

“Гай Юлій Цезар”

GAIVS IVLIVS CAESAR

ПЛАН

Вступ

1. Ранні роки

2. Політична діяльність

3. Перемога над Помпеєм

4. Реформи Цезаря

5. Вбивство Цезаря

Список використаної літератури

Вступ

Ю?лій Це?зар (лат. Imperator Gaius Iulius Caesar — Імператор[1] Гай Юлій
Цезар (Га?йус Ю?ліус Кай?сар)) (*13 липня 100 до н.е. — †15 березня 44
до н.е.) — давньоримський державний і політичний діяч, полководець,
письменник.

Діяльність Цезаря докорінно змінила культурний і політичний вигляд
Західної Європи і залишила визначний слід в житті наступних поколінь
європейців.

1. Ранні роки

Гай Юлій Цезар походив із стародавнього і знатного патриціанського роду.
Він сам з притаманною справжньому римлянові гордістю підносив свій рід
до напівлегендарних царів і навіть до богів.

Мати Цезаря — Аврелія — вона також походила з стародавнього
патриціанського роду Авреліїв. Незважаючи на знатність походження,
родина Цезаря традиційно була зв’язана з противниками сенатського
режиму, з тими, кого вважають представниками демократичного крила. Така
традиція могла йти від матері, в роду якої були не тільки консули, але й
народні трибуни.

У 84 році до н. е. юний Гай Юлій, очевидно, завдяки протекції впливових
родичів і друзів родини, був обраний жерцем Юпітера. На цю поважну
посаду міг бути обраний лише той, хто належав до патриціанського роду.

У тому ж 84 році до н. е. він одружився з Корнелією, донькою консула Л.
Корнелія Цінни, який залишився після смерті Гая Марія фактично єдиним
правителем Риму. Але користуватися привілеями такого становища, як і
виконувати не стільки важкі, як обмежені обов’язки жреця Юпітера Гаю
Юлію Цезарю випало недовго.

2. Політична діяльність

У 82 році до н. е. Рим завоювали суллянські війська і диктатором став
Сулла. Спершу він відмінив усі закони, прийняті Марієм і Цінною. Їх
прибічники були покарані. Цезар був усунений з посади жреця Юпітера.
Потім від нього вимагали розлучення з Корнелією. Але Цезар не виконав
наказу Сулли. Це обернулося погано для Гая Юлія: посаг Корнелії було
конфісковано, а Цезар позбавлений спадку. Під загрозою арешту,
переодягнений, хворий на лихоманку, Цезар блукав в Сабінській області.
Та, не зважаючи на всі застережні заходи, його схопив суллянський
патруль. Цезар відкупився за 12 000 динарів і вимушений був залишити
Рим. Він вирушив до Малої Азії. Повернувся у Рим в 79 році до н. е.,
після смерті Корнелії Ціни.

Після повернення Цезаря до Риму починається його політична кар’єра. У 62
до н.е. займає високу посаду претора. У 61 до н.е.  — управляє Південною
Іспанією.

У 60 до н.е. три видатні політики Риму — Г. Помпей, Марк Ліциній Красс
та Юлій Цезар утворили Перший тріумвірат (від слів «тріумф» — три та
«вір» — муж). Це був союз, спрямований проти сенату. Триіумвіри поділили
між собою керівництво провінціями і домовилися підтримувати один одного.

Користуючись підтримкою колег Юлій Цезар організовував військовий похід
у Галлію (територія сучасної Франції). У ході тривалої Галльської війни
(58-50 рр. до н. е.) приєднав до Риму величезну територію. Цезар вийшов
до протоки Ла-Манш і навіть переправився на Британські острови.
Завойовані землі увійшли до складу римської держави як провінції Галлія.

Поки Красс воював з парфянами в месопотамських пустелях, а Цезар
придушував повстання в Галлії, Помпей залишався в Римі і все більше
впливав на державні справи. Після смерті в 53 році до н. е. Красса
Помпей фактично ставав єдиним правителем держави. Політична анархія в
Римі підказувала сенатській олігархії необхідність сильної влади. Помпей
здавався сенату кращим союзником, ніж Цезар. В 52 році до н. е. Помпей
був обраний консулом вперше в римській історії без колеги.

Цезар був не тільки полководцем, а й письменником, одним з кращих
римських прозаїків. З його творів збереглися «Записи про галльську
війну» — 7 книг — важливе історичне джерело для вивчення суспільного
ладу, побуту й культури кельтських і германських племен І століття до
н. е.

А також «Записки про громадянську війну» — 3 книги. Для них характерна
продуманість, ясна композиція, проста невимушена розповідь, точна мова,
конкретність образів і тонка характеристика, як поодиноких людей, так і
цілих народів (особливо галлів).

Із творів Цезаря, які не збереглися до наших днів, найоб’ємнішими були,
ймовірніше за все, збірники його промов і листів.

Відверто політичний характер мали два його памфлети, які називалися
«Auticatones». Гай Юлій написав їх в 45 році до н. е., у таборі при
Мунді.

Чисто літературними творами були віршовані роботи Цезаря: «Похвала
Геркулесу», трагедія «Едіп», поема «Iter», де описана його подорож із
Риму в Іспані в 46 році до н. е.

Є!!! свідчення і про науковий твір Цезаря, у 2-х книжках — «De
analogia». Це граматичний трактат, в якому аналізується відома
граматична суперечка між аналогістами і аномалістами і розв’язується на
користь перших, тобто, на користь принципуу закономірності.

3. Перемога над Помпеєм

У 50 році до н. е. Помпей, наляканий успіхами Цезаря у Галлії, почав
схиляти сенат до прийняття рішення про відкликання Цезаря з завойованих
земель. 1 січня 49 року до н. е. сенат ухвалив відповідний наказ.
Народні трибуни наклали на це рішення «вето» і втекли до Цезаря. У
розпорядженні Гая Юлія було лише два легіони (близько 10 тисяч воїнів).
Перебуваючи біля кордонів Італії, він розумів, що, перейшовши річку
Рубікон, розпочне громадянську війну. Зваживши всі «за» і «проти», зі
словами «Жереб кинуто!» — він переправився на той бік річки.

Помпей відступив до Греції. У Греції, поблизу міста Фарсал. У 48 році до
н. е. відбулася битва двох видатних римських полководців.

Військо Цезаря

34 тисячі піхоти

1 400 вершників

Військо Помпея

60 тисяч піхоти

7 тисяч кінноти.

Помпей втратив 15 тисяч вбитими і 24 тисячі полоненими.

Помпей після своєї поразки хотів втекти до короля парфян, але друзі його
відрадили, мотивуючи тим, що парфяни після війни з Крассом були дуже
вороже налаштовані до римлян. Тоді Помпей поїхав до Єгипту, шукати
допомоги в боротьбі з Цезарем. Але, піддавшись вмовинам придворних,
молодий єгипетський король Птолемей XIV вирішив не допомогати Помпею,
щоб отримати прихильність Цезаря. Назустріч Помпеєві вислали невеликий
човен із кількома людьми, які, коли втікач відвернувся, вбили його.
Голову Помпея єгиптяни переслали Цезарю, але останній, навпаки,
засмутився, що його суперник так марно загинув.

Цезар з-під Фарсала переїхав до Малої Азії, а потім із 25 кораблями
поплив до Александрії. В Єгипті він затримався на півроку, щоб отримати
гроші, які один із попередніх королів зобов’язався заплатити Римові, а
також упорядкувати життя країни. Тоді у єгипетській королівській родині
почалася війна за владу. Молодий Птолемей XIV зчепився зі своєю старшою
двадцятирічною сестрою Клеопатрою. Цезар став на бік останньої, але
єгипетський народ взбунтувався. Врятувала Цезаря допомога, яка надішла з
Азії. На той час Цезар вже мав близькі стосунки з Клеопатрою і навіть
хотів взяти її собі за жінку. Разом з Клеопатрою він подорожував
Єгиптом, а потім, у 46 р. до н. е., вона відвідала Цезаря в Римі. Син
Клеопатри і Цезаря дістав ім’я Цезаріон.

V

X

r

t

?????? ?????????? ??. V

X

t

??¤?¤?$????Цезарем і Понтійським царем Фарнаком. Цезаря було проголошено
диктатором на 10 років, але щороку він обирався консулом. Тоді
«диктатором» називали людину, яка організовує боротьбу проти зовнішнього
ворога.

Головною метою політики Цезаря було відновлення стабільного життя
держави. Він видав ряд законів про устрій міст у провінціях, про
безкоштовне роздаваня хліба, а також закон проти розкоші, за яким було
заборонено користуватися ножами, носити пурпуровий одяг і перли.

4. Реформи Цезаря

Цезар необмежено користувався своєю фактичною владою. Його розпорядження
вважали за законні акти, а новообрані урядовці складали присягу, що
шануватимуть його волю.

Цезар змінив організацію римських урядів. Число преторів збільшив до 16,
едилів — до 6, квесторів — до 40. Більше урядовців було потрібно з
огляду на великий розмір Римської республіки та її провінцій.

Цезар вніс проект реформи законодавства, що спиралося на право
Дванадцяти таблиць та едикти преторів, і реформував також управу
провінцій, намісниками яких призначав своїх людей.

Змінив він і сенат. Він пам’ятав про всі зневаги, що їх зазнав від
сенаторів, тому задумав їх підкорити. Число членів сенату Цезар збільшив
до 900 і ввів до нього багатьох своїх старшин, навіть нижчого ступеня, а
не раз і чужинців із Галлії та Іспанії. В сенаті він займав перше місце
і перше слово, тому відразу надавав тон нарадам. Сенат втратив усяку
державну ініціативу і тільки приймав до відома те, що постановив
всемогутній диктатор.

Не мали значення також народні збори. Цезар не скасував їх, але, як
диктатор, мав право скасувати кожну їхню ухвалу, яка йому не подобалася.
На народних зборах теж ніхто не відважувався відкрито виступити проти
Цезаря.

Намагався Цезар змінити і соціальний устрій Риму. Не боячись
непопулярності, він зменшив дотації зубожілому населенню Рима з 300
тисяч на 150 тисяч людей. Так правитель намагався стримати наплив
пролетаріату до столиці.

Також Цезар розпочав широку колонізацію Італії. Він викупив багато
земель і розселяв на них ветеранів своїх армій та безземельних селян.
Нові поселенці розміщувалися в старих оселях по всій країні, для
скорішої асиміляції з місцевим селянством. Щоб підтримати сільське
населення Італії, Цезар видав розпорядження, згідно якого в приватних
маєтностях принаймні половина робітників має бути із вільних селян, а не
невільників. Селянам, які мали великі родини, він визначив окремі
нагороди. Цезар взяв також під свою опіку населення італійських міст і
видав нові муніципальні закони, що врегулювали міський устрій.

Нові колонії Цезар створював і у провінціях в Галлії, Іспанії, Африці і
місцями у Греції та на Сході. За часів його правління в провінції було
переселено біля ста тисяч людей. Ця колонізація мала подвійну мету:
підняти економічне становище селянства, яке в перенаселеній Італії не
могло знайти прожитку, і підсилити романізацію провінцій. Цю політику
Цезаря наслідували пізніше всі римські цісарі. Мешканцям провінцій він
щедро роздавав римське громадянство, щоб у такий спосіб тісніше зв’язати
їх з Римською державою.

Щоб звеличити своє володарювання, а також дати роботу безробітним масам,
Цезар розпочав велике будівництво в Римі. Він побудував новий форум
(ринок), що дістав його ім’я. А серед площі поставив святиню Венери —
матері юліанського роду, збоку — величавий судовий будинок, так звану
базиліку. Для сенату побудував новий будинок для засідань, так звану
курію, бо старіша ратуша згоріла. Також почалося будівництво нового
будинку для народних зборів на Марсовому полі, але Цезар не встиг його
закінчити. Мав задум Цезар побудувати також великий театр і публічну
бібліотеку, в якій хотів розмістити Александрійську бібліотеку Птолемея.
Крім архітектурних робіт, Цезар задумував заснувати новий тіорт в Остії
в гирлі Тібру, проектував нові дороги в Італії та провінціях. У своїх
широких планах задумував Цезар і розбудову провінцій, і заснування нових
міст, навіть заснування другої столиці держави на Сході. А кордони
римських володінь хотів пересунути за Дунай, завоювавши германів, скіфів
та інші племена.

У 45 році до н. е. за наказом Юлія Цезаря було проведено реформу
календаря. Календар у Римі вели спеціальні жреці. За багато років вони
так заплутали лік днів, що й самі не могли у ньому розібратися. Тому про
римських полководців говорили, що вони завжди перемагали, але ніколи не
знали, в який день це трапилось. Найдавніший календар у Римі обчислювали
за рухом місяця. Спочатку було тільки десять місяців, а саме 6 місяців
по 30 днів і 4 по 31 дню, так що рік мав 304 дні. Пізніше додано ще два
місяці, причому 4 місяці мали по 31 дню (березень, травень, липень,
жовтень), лютий — 28 днів, інші місяці — по 29 днів, а весь рік — 355
днів. Через те, що цей календар не погоджувався із сонячним роком, кожні
два роки додавали один 31-денний місяць. Ті різнорідні зміни ввели у
календарні обчислення нелад і хаос. Тому Цезар, який особисто цікавився
астрономією, вирішив запровадити в республіці докладніший єгипетський
календар. Цезар запросив до Риму вченого-астронома з Єгипту, щоб той
виправив календар. Нормальний рік мав числити 365 днів, а раз на чотири
роки мав бути рік із 366 днями. Цей календар від імені Юлія Цезаря
дістав назву юліанського. У нас ним користувалися аж до 1918 року. Але і
зараз народ не забув юліанський календар. Його дати прийнято називати
«за старим стилем».

Цезар також ввів реформу дорожнього руху. Правила Цезаря, звичайно, були
не досконалі і суттєво відрізнялися від сучасних, але дещо з них
використовується і зараз. Наприклад, вулиці з одностороннім рухом.

Зі сходу сонця і до кінця робочого дня (за 2 години до заходу сонця)
заборонявся приїзд по Риму колісниць, екіпажів, приватних возів. А
іноземці повинні були залишати транспорт за містом і пересуватися тільки
пішки або в найманих паланках (своєрідне таксі). Щоб правила
виконувалися, був створений спеціальний патруль, основне завдання якого
було — не допускати сутичок між «водіями».

5. Вбивство Цезаря

Незадоволені республіканці підготували заколот. Цезаря вбили 15 березня
44 року до н. е., на засідані сенату. Коли диктатор сів на своєму
кріслі, один із змовників попросив його відкликати із заслання свого
брата. Цезар рішуче відмовив. Тоді той кинувся на Цезаря, стягнув з
нього червону тогу і крикнув: «Чого чекаєте, приятелі?» Змовник Каска
перший ударив Цезаря стилетом у шию. Рана не була глибока й смертельна,
і Цезар вирвав стилет з окликом: «Що робиш, проклятий Каско?» Тоді інші
змовники кинулися з усіх сторін із стилетами. Цезар боронився і кричав,
але коли побачив одного зі своїх близьких друзів — Брута серед змовників
із витягненим стилетом, закрив собі лице тогою і перестав боронитися.
Оповідали пізніше, Що останніми його словами були: «І ти, Бруте, проти
мене?». Він упав мертвий під статуєю Помпея, діставши 23 рани, бо кожний
змовник заприсягся взяти участь у самосуді.

Вбивство Цезаря відновило громадянські війни у Давньому Римі, спричинило
початок занепаду Римської республіки і зародження Римської імперії, яку
очолив всиновлений Цезарем Октавіан Август.

Ім’я Цезаря і сьогодні живе у термінах «кайзер» і «цар», а також Юлій
(Iulius) у поширеній в багатьох мовах назві липня — July, Juli і т. д.

Список використаної літератури

Смаль Л. Диктатура Юлія Цезаря. Уроки з всесвітньої історії. – К., 2005.

Крип’якевич Іван Всесвітня історія. — К., Либідь, 1995.

Історія античного світу / Упорядник Коромислов В.І. – К., 2004.

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

Похожие записи