HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

Контрольна робота

з дисципліни «Контролінг»

ПЛАН

1. Функції витрат, які існують методи визначення функції витрат, їх
переваги і недоліки

2. Маржинальний дохід. Для чого розраховують і використовують цей
показник в управлінському обліку?

3. Задача

Список використаної літератури

1. Функції витрат, які існують методи визначення функції витрат, їх
переваги і недоліки

На сьогодні управлінський облік — це не лише облік витрат підприємства,
а передусім, добре організований аналітичний облік і не лише витрат, а й
таких об’єктів як основні засоби, нематеріальні активи, запаси, грошові
кошти, ошти в розрахунках, капітал, зобов’язання тощо. Набуваючи нового,
більш вагомого значення у сучасній економічній практиці суб’єктів
господарювання, управлінський облік не просто реєструє, узагальнює,
контролює факти господарського життя, він забезпечує управлінський
персонал інформацією про різні аспекти діяльності підприємств, які
відображаються у бухгалтерському обліку і безпосередньо впливають на
якість управлінських рішень, ефективність системи управління. Такий
облік покликаний забезпечити систему управління якісною економічною
інформацією. Дані управлінського обліку широко використовуються для
потреб внутрішнього менеджменту в процесі прийняття управлінських
рішень, для аналізу господарської діяльності та пошуку резервів
скорочення витрат.

Перехід на новий порядок нормативного регулювання бухгалтерського обліку
в зв’язку з розробкою і впровадженням системи Національних стандартів
(положень) бухгалтерського обліку спричиняє необхідність використання
нового понятійного апарату в управлінському обліку. Цей апарат включає
такі основні поняття:

— об’єкт обліку виробничих витрат — витрати на виробництво, що
групуються за різними ознаками з метою визначення собівартості продукції

— витрати — зменшення економічних вигід у вигляді вибуття активів або
збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу
(за винятком зменшення власного капіталу за рахунок його вилучення або
розподілу власниками)

— витрати майбутніх періодів — витрати, понесені підприємством в
звітному періоді, але відносяться по часу їх використання у виробництві
до наступних звітних періодів

— собівартість продукції (робіт, послуг) — грошове вираження витрат
підприємства, пов’язаних з виробництвом та збутом продукції, виконанням
робіт, наданням послуг.

— прямі витрати — економічно однорідні витрати, що відносяться на
собівартість конкретного виду продукції прямо, безпосередньо у
відповідності з обгрунтованими нормами та нормативами

— непрямі витрати — витрати, що не можуть бути віднесені до певного
об’єкту витрат економічно можливим шляхом

— основні витрати — витрати, безпосередньо пов’язані з технологічним
процесом виготовлення продукції, та неминучі при будь-яких умовах та
характері виробництва, незалежно від рівня та форм організації
управління. Вони поділяються на три групи: прямі матеріальні витрати,
прямі витрати на оплату праці та інші прямі витрати

— накладні витрати — витрати, не пов’язані безпосередньо з технологічним
процесом виготовлення продукції, а утворюються під впливом певних умов
роботи по організації, управлінню та обслуговуванню виробництва

— витрати періоду — витрати, що не включаються до собівартості продукції
та запасів і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були
здійснені

Управлінський облік здійснюють за допомогою різноманітних методів. Метод
— методологічний комплекс, тобто сукупність конкретних прийомів і
способів пізнання, перетворення або оцінки дійсності. Методом обліку в
практичному розумінні є використання різних прийомів обробки отриманих
даних, які зафіксовані документально (спостереження, вимірювання,
систематизація та реєстраційне узагальнення), сукупність прийомів та
способів, що дають змогу обліку виконувати контрольні, аналітичні і
управлінські завдання. Основними способами управлінського обліку є
елементи методу бухгалтерського обліку:

документування — кількісне і якісне відтворення господарських операцій в
момент ії здійснення в установлених формах первинних документів

інвентаризація — співставлення фактичних даних із обліковими і
оформлення виявленого відхилення

— узагальнення об’єктів бухгалтерського обліку, які одержали первісну
кількісну характеристику в натуральних вимірниках, грошовому
співставленні

калькулювання — групування витрат та визначення собівартості продукції

подвійний запис — взаємозв’язок відображення і контролю кожної операції
одночасно на двох рахунках за одною сумою

звітність — одержання системи економічних показників, які всебічно
характеризують фінансову діяльність

Методи визначення функції витрат:

1 технологічний аналіз;

2 аналіз рахунків;

3 метод вищої — нижчої точки;

4 метод візуального пристосування;

5 регресійний аналіз;

6 спрощений статистичний аналіз.

Технологічний аналіз (Engineering Analysis) — системний аналіз функції
діяльності для визначення технологічного взаємозв’язку між витратами
ресурсів і результатом діяльності.

Такий аналіз потребує детального вивчення всіх операцій, їхньої
доцільності, визначення найнеобхідніших операцій, потреби ресурсів та
оцінки адекватності їх використання. Це своєрідний функціонально —
вартісний аналіз діяльності.

Перевагою такого аналізу є те, що він зорієнтований на майбутні
операції, а не на вивчення минулої діяльності. Проте він потребує
чималих витрат часу і коштів.

Метод аналізу розрахунків (Account Analysis Method) — метод визначення
функції витрат через розподіл їх на змінні та постійні щодо відповідного
чинника на підставі вивчення даних рахунків бухгалтерського обліку.

Наприклад, магазин «Час» за звітний період реалізував 2 000 годинників.

Аналіз витрат магазину, відображених на рахунках бухгалтерського обліку,
наведено в таблиці:

Таблиця. Аналіз бухгалтерських рахунків, грн.

Рахунок Загальні витрати Постійні витрати Змінні витрати Змінні витрати
на од. товару

Собівартість

реалізованих товарів 240 000 — 240 000 120

Зарплата менеджера 30 000 30 000 — —

Зарплата касира 10 000 10 000 — —

Витрати на оренду,

амортизацію,

страхування майна 60 000 60 000 — —

Зарплата

і комісійні продавців 24 000 14 000 10 000 5

Витрати

на рекламу і збут 10 000 2 000 8 000 4

Разом 374 000 116 000 258 000 129

За результатами наведеного аналізу функцію витрат магазину «Час» можна
описати так:

Y = 116 000 + 129x.

Отже, якщо в наступному періоді магазин планує збільшити обсяг продажу
до 3 000 годинників, а витрати на оренду будуть збільшені на 10 000,
тоді загальні бюджетні витрати магазину становитимуть:

(116 000 + 10 000) + (129 · 3 000) = 126 000 + 387 000 = 513 000 грн.

Метод аналізу рахунків доволі широко використовують на практиці. Однак
треба зважити на те, що він значною мірою базується на досвіді та
інтуїції менеджера й аналізі минулих подій. Через те його вадою є певна
суб’єктивність і можливість суттєвих відмінностей між минулими та
майбутніми умовами діяльності. Певною мірою уникнути цих вад можна за
допомогою серії спостережень і застосування математичних методів.

Метод вищої — нижчої точки (High — Low Method) — це метод визначення
функції витрат на підставі припущення, що змінні витрати є різницею між
загальними витратами за найвищого та найнижчого рівня діяльності.

Для ілюстрації практичного застосування методу вищої — нижчої точки
діяльності використаємо такі дані:

Тиждень Машино-години Витрати на обслуговування, грн.

1 102 17 850

2 132 18 165

3 93 15 060

4 108 13 755

5 90 11 550

6 144 21 840

7 117 17 700

8 69 10 650

9 123 19 740

10 141 15 480

11 102 11 280

12 72 14 445

Наведені дані свідчать, що найвищий обсяг діяльності становить 144
машино-годин, а найнижчий — 69 машино-годин, різниця між витратами у
вищій і нижчій точках діяльності становить:

11 190 грн. (21 840 — 10 650).

Отже, за зростання обсягу діяльності на 75 машино-годин загальні витрати
зросли на 11 190 грн. Звідси змінні витрати на 1 машино-годину
становлять:

11 190 : 75 = 149, 2 грн.

Виходячи з цього, постійні витрати дорівнюють:

21 840 — (144 · 149, 2) = 21 840 — 21 485 = 355 грн.,

або:

10 650 — (69 · 149, 2) = 10 650 — 10 295 = 355 грн.

Отже, функція витрат у цьому разі має такий вигляд:

Y = 355 + 149, 2x.

Графічне відображення функції витрат дає змогу уникнути ризику помилки,
пов’язаного із застосуванням методу вищої — нижчої точки.

Річ у тому, що за використання цього методу ми проводимо лінію функції
витрат через вищу і нижчу точку графіка, ігноруючи всі інші точки. Однак
якщо ці інші точки не мають тісного взаємозв’язку з вищою та нижчою
точками, то функція витрат не відображатиме реальної залежності між
витратами та їхнім фактором.

Метод візуального пристосування (Visual — Fit Method) — графічний підхід
до визначення функції витрат, за якого аналітик візуально проводить
пряму лінію, беручи до уваги всі точки витрат.

Метод візуального пристосування дає змогу уникнути вад методу вищої —
нижчої точки, але не позбуваеться суб’єктивності, оскільки результат
розрахунків суттєво залежить від точності ока й несхибності руки
аналітика.

Регресійний аналіз (Regression Analysis) — статистична модель, яку
використовують для визначення зміни середнього значення залежної змінної
величини під впливом зміни значення однієї або кількох незалежних
величин.

Під час застосування регресійного аналізу для визначення функції витрат
загальну суму витрат розглядають як змінну величину, залежну від певного
чинника (обсягу виробництва, кількості замовлень тощо), який виступає як
незалежна величина.

Лінійний взаємозв’язок між залежною та незалежною змінними величинами
можна описати графічно як лінію регресії або за допомогою формули
(рівняння регресії).

Модель, яка використовує тільки одну незалежну змінну величину для
визначення зміни незалежної змінної величини, називають простим
регресійним аналізом. Вона має вигляд:

Y = a + bx.

Модель, що використовує кілька незалежних змінних величин для визначення
зміни залежної змінної величини, має назву множинний регресійний аналіз
і може бути описана так:

Y = a + b1x1 + b2x2 + … + bnxn.

На відміну від методу вищої — нижчої точки регресійний аналіз враховує
всі дані спостереження для визначення функції витрат.

Поряд із цим регресійний аналіз уможливлює уникнення вад візуального
підходу, оскільки передбачає застосування методу найменших квадратів.

Метод найменших квадратів (Least — Square Method) — це статичний метод,
який дає змогу розрахувати елементи функції витрат a і b так, що сума
квадратів відстані від усіх точок сукупності, що вивчається, до лінії
регресії є найменшою.

Спрощений статистичний аналіз (Simplified Statistical Method) — це метод
визначення функції витрат, що передбачає розподіл показників на дві
групи виходячи зі зростання значення х, та розрахунок постійних витрат
на основі середніх значень х і у.

2. Маржинальний дохід. Для чого розраховують і використовують цей
показник в управлінському обліку?

Маржинальний дохід – це дохід, який отримує фірма при продажі однієї
додаткової одиниці продукції. Якщо продукцію вдається реалізувати за
незмінною ціною, то доход від продажу кожної додаткової одиниці буває
дорівнює цій ціні. Звичайно ж фірмі приходиться згодом знижувати ціну,
щоб підвищити обсяг попиту (відповідно закону попиту), тому в міру
продажу нових одиниць продукції маржинальний дохід знижується. Екон.
наука затверджує, що для максимізації прибутку фірмі варто продовжувати
виробництво даного виду продукції доти, поки маржинальний дохід
відповідає додатковим витратам.

Задачі визначення фінансових результатів від поточної діяльності
складаються в аналізі і контролі величини прибутків (збитків) від
реалізації продукції. На підставі одержуваних даних приймаються рішення
щодо постачання, виробництва і збуту продукції. Поточні фінансові
результати визначають, як правило, чи щомісяця за біль- короткі проміжки
часу з метою прийняття оперативних рішень. Розрізняють наступні методи
визначення поточних фінансових результатів: за даними про сукупні
витрати виробництва, за даними про повну собівартість реалізованої
продукції, за даними про величину перемінних витрат (розрахунок
маржинального доходу).

Перші дві способи є традиційними інструментами ретроспективного аналізу.
Сьогодні ж найбіль- актуальний перспективний аналіз. Третій метод саме і
є інструментом перспективного аналізу. У рамках цього методу величину
виторгу від реалізації продукції зіставляють тільки з перемінними
витратами по даній продукції. Різниця цих величин по кожному виду
продукції виражає частку цього виду продукції в покритті постійних
витрат виробництва. Із суми часткою покриття постійних витрат по кожному
виду продукції віднімають загальну величину постійних витрат. Таким
чином, величина частки покриття постійних витрат по кожному продукту
показує ступінь його участі у відшкодуванні цих витрат, а також у
досягненні прибутку.

Для того, щоб одержати більш повну інформацію про структуру доходів
підприємства, сукупні постійні витрати розділяють на групи по ступені
їхні відносини до вироблених виробів. Розрізняють наступні основні групи
постійних витрат: стосовні до визначеного виду продукції, що відносяться
до товарної групи, що відносяться до визначеної виробничої ділянки,
загальногосподарські постійні витрати.

На основі цього розподілу можна запропонувати поетапне визначення
фінансового результату.

I Частка покриття постійних витрат = виторг від реалізації даного виду
продукції- перемінні витрати

II Частка покриття постійних витрат = частка покриття постійних витрат I
– постійні витрати стосовні до даного виду продукції

III Частка покриття постійних витрат = сума часткою покриття постійних
витрат II – постійні витрати, що відносяться до чи даного ділянці
підрозділу

IV Частка покриття постійних витрат = сума часткою покриття постійних
витрат III — постійні витрати даного виду діяльності.

Результат діяльності підприємства = сума часткою покриття постійних
витрат IV на підприємстві — загальногосподарські постійні витрати.

Алгоритм розрахунку фінансових результатів наступний.

1. Виторг від реалізації за аналізований період:

Si = PiQi                                                           
                (1)

де    Pi ціна реалізації i-того виду продукції,

Qi-обсяг виробництва i-того виду продукції.

2. Частка покриття I – маржинальний доход по i-тім виді продукції:

GMi = Si — VCi                                                   (2)

3. Частка покриття II – проміжний маржинальний доход по видах продукції

GMiII = GMi — FCi                                              (3)

де FCi – постійні витрати, що відносяться до даного виду продукції.

4. Сума частки покриття по окремих товарних групах:

де     n — кількість видів продукції в товарній групі.

5. Частка покриття III – проміжний маржинальний доход по місцях
виникнення витрат ( чиділянок підрозділів):

GMmIII = GMII — FCj                                                  
(5)

де     FCj – постійні чи витрати ділянок підрозділів.

6. Сума часткою покриття по чи ділянках підрозділам

де     m – чи кількість ділянок підрозділів.

7. Частка покриття IY – проміжний маржинальний доход по видах
діяльності:

GMrIY = GMIII — FCr                                         (7)

де FCr – постійні витрати, що відносяться до даного виду діяльності.

8. Сума часткою покриття по видах діяльності:

де     f – кількість видів діяльності.

Прибуток від продажів:

I = GMIY – FC                                                        (9)

де     FC – загальногосподарські постійні витрати.

За допомогою поетапного визначення частки покриття постійних витрат
можна наочно оцінити рентабельність окремих видів продукції, товарних
груп, ділянок, тобто, простежити географію формування фінансових
результатів Він базується на взаємозв’язку виторгу, витрат і обсягу
виробництва, а виходить, керуючи цими параметрами, можна прогнозувати
фінансові результати.

На величину порога рентабельності впливають три основних фактори: ціна
реалізації, перемінні витрати на одиницю продукції і сукупна величина
постійних витрат. Рівень постійних витрат свідчить про ступінь
підприємницького ризику. Чим вище постійні витрати, той вище поріг
рентабельності, і тим значніше підприємницький ризик.

Розглянемо які результати можна одержати, якщо використовувати
східчастий облік постійних витрат і фінансових результатів. Сукупні
постійні витрати поділяють на прямі постійні витрати і непрямі. Прямі
постійні витрати відносяться безпосередньо до даного товару (виробу,
послузі), виробничому чи ділянці виду діяльності. Розрахувати їхню
величину нескладно, наприклад, до конкретного виду продукції будуть
відноситися амортизаційні відрахування по устаткуванню, на якому дана
продукція виробляється, зарплата майстрів і т.п. Непрямі постійні
витрати — це постійні витрати всього підприємства (оклади керівництва,
витрати на бухгалтерію й інші служби, на оренду і зміст офісу,
амортизаційні відрахування по власних адміністративних будинках, витрати
на наукові дослідження й інженерні вишукування і т.п.). Непрямі витрати
дуже важко розподілити по окремих товарах. Універсальний спосіб —
віднесення непрямих постійних витрат на той чи інший товар пропорційно
діл даного товару в сумарному виторзі от реалізації підприємства.

Основною особливістю такого аналізу є об’єднання прямих перемінних
витрат на даний товар із прямими постійними витратами й обчислення
проміжного маржинального доходу — результату от реалізації після
відшкодування прямих перемінних і прямих постійних витрат. Спрямовано
такий аналіз на рішення найголовніших питань ціновий і асортиментний
політики: які товари вигідно, а які невигідно включать в асортимент. І
які призначать ціни.

Проміжний маржинальний доход займає серединне положення між сукупним
маржинальним доходом і прибутком. Бажано, щоб проміжний маржинальний
доход покривав як можна велику частину постійних витрат підприємства,
вносячи свій внесок у формування прибутку.

У розробці ціновий і асортиментний політики розрахунок проміжного
маржинального доходу має незаперечні переваги: підвищується
обґрунтованість вибору найбіль- вигідних видів продукції, з’являється
можливість аналізу використання виробничих потужностей.

При розробці асортиментної політики виходять з наступних міркувань, якщо
проміжний кардинальний доход покриває хоча б частину постійних витрат
підприємства, те даний вид продукції гідний залишатися в асортименті.
При цьому перевага віддається тим видам продукції, що беруть на себе
більше постійних витрат. Однак тут є деякі проблеми.

Для поглиблення аналізу, на на- погляд, необхідний, убрання з порогом
рентабельності, визначати поріг беззбитковості по видах продукції. Поріг
беззбитковості даного товару — це такий виторг от реалізації, що
покриває перемінні витрати і прямі постійні витрати. При цьому проміжний
маржинальний доход дорівнює нулю. Якщо не досягається хоча б нульового
значення проміжного маржинального доходу — цю продукцію треба знімати з
виробництва (або не планувати її виробництво заздалегідь).

Поріг беззбитковості в натуральному вираженні можна визначити в такий
спосіб:

?

j

A                         (10)

де     Qki – поріг беззбитковості по даному виду продукції,

FCi – прямі постійні витрати, що відносяться до даного виду продукції,

AGMi – питомий маржинальний доход по даному виду продукції.

Поріг беззбитковості у вартісному вираженні:

Ski = FCi / KGmi                                                (11)

де     Ski – поріг беззбитковості у вартісному вираженні,

KGMi – коефіцієнт маржинального доходу по даному виду продукції.

Далі розглянемо порядок розрахунку порога рентабельності товару. Поріг
рентабельності товару — це такий виторг от реалізації, що покриває не
тільки перемінні і прямі постійні витрати, але і віднесену на даний
товар величину непрямих постійних витрат. При цьому прибуток от даного
товару дорівнює нулю.

Розрахунок порога рентабельності в натуральному вираженні:

Q’ ki = (FCi + FCкосв) / AGMi                           (12)

Розрахунок порога рентабельності у вартісному вираженні:

S’ ki = (FCi + FCкосв) / KGmi                              (13)

Знаючи зразкову продуктивність ми можемо прив’язати розрахунки порога
беззбитковості і порога рентабельності вчасно, що дуже важливо при
розробці планів.

Розглянемо як маржинальний доход використовується для прийняття цінових
рішень.

Часом помилковий підхід до рішення проблем оцінки витрат при
обґрунтуванні цінових рішень породжується самоі традиційною логікою
аналізу фінансової звітності з метою визначення критериального показника
— чистого прибутку. Спрощено цю логіку можна представить у такий спосіб.

Виторг від продаж

— Витрати на виробництво і збут товарів

= Прибуток от продаж

+Прибуток от фінансових операцій

+Прибуток от позареалізаційних операцій

= Прибуток до сплати податків

— Податки

= Чистий прибуток

Сама ця схема розрахунку чистого прибутку формує модель аналізу цін при
прагненні підприємства до максимізації чистого прибутку. Ця модель
вимагає:

— по-перше, максимізації виторгу от продаж;

— по-друге, мінімізації витрат на виробництво і збут товарів;

— по-третє, граничного скорочення процентних виплат за кредити і
позареалізаційні витрати;

— по-четверте, мінімізації податкових платежів, що по логіці повинне
гарантувати одержання найбільшого можливого чистого прибутку.

Однак на практиці нерідко, на шляху до прибуткового ціноутворення
приходиться принести в жертву величину прибутку от продаж, але зате
виграти на ще більшому зниженні величини витрат. Раціональний підхід до
аналізу цінових рішень повинний бути оптимизационним. Тут очевидно
доцільно скористатися арсеналом засобів операційного аналізу. Зокрема,
модель формування фінансових результатів повинна бути
багатоступінчастої.

Перевага такої логіки аналізу полягає в тому, що вона спонукує спочатку
концентрувати свою увагу на тих витратах, що по своїй природі є
перемінними, а вуж потім — на витратах, що є постійними і безповоротними
з погляду цінових рішень. Оборотний увага і на те, що тільки в такій
логіці задача максимізації маржинального доходу, як результату цінової
політики, дійсно виявляється, тотожній задачі максимізації чистого
прибутку взагалі.

Однак реалізувати такий підхід на практиці досить складно. Це зв’язано
із самоі організацією фінансової звітності. Така звітність, як відомо,
складається щокварталу і щорічно і спирається на інформацію про весь
обсяг зробленої і проданої продукції. Для прийняття цінових рішень
необхідна інформація тільки в того частині випуску, що буде порушена
прийнятими рішеннями. Наприклад, якщо підприємство планує зниження цін
на якийсь вид виробів, те необхідна фінансова інформація тільки в тих
додаткових кількостях цих виробів, що удасться продати завдяки зниженим
цінам. І, відповідно, якщо підприємство планує підвищення цін, те
необхідні будуть дані в тім, яких витрат удасться уникнути через те, що
скоротяться продажі, що приведе до зменшення випуску.

Таким чином, для обґрунтування цінових рішень (утім, як і більшості
управлінських рішень) необхідний вичленувати з загального потоку
бухгалтерської інформації тільки те дані, що відносяться до продукції,
що торкається такими рішеннями. Для того щоб приймати обґрунтовані
рішення в сфері ціноутворення, підприємству необхідний мати інформацію в
реальних питомих витратах на одиницю продукції (послуг), що вона
випускає і цінами на який повинна керувати. Таку інформацію можна
одержати в системі управлінського обліку, що необхідний створювати на
кожнім підприємстві, для забезпечення процесу керування об’єктивною й
оперативною інформацією.

Для нестатків ціноутворення знати реальні питомі витрати на одиницю чи
продукції послуг важливо по наступним причинах.

По-перше, це найважливіший крок до створення системи керування витратами
і контролю за їхньою динамікою, адекватної нестаткам ціноутворення.
Звичайно контролюється динаміка перемінних витрат. Однак, як показує
практика, навіть найкраща система контролю перемінних витрат не завжди
дозволяє уловить реальну динаміку постійних витрат, але ж вони включають
умовно-постійні витрати, що здатні істотно позначитися на результатах
цінових рішень.

По-друге, визначення таких витрат дає можливість визначити мінімальну
ціну, по якій підприємство може дозволить себе реалізувати додаткова
кількість даної продукції. При цьому стає можливим прийняти подібне
рішення таким чином, щоб це не спотворило результати цінових рішень щодо
других чи товарів послуг підприємства.

По-третє, з’являється можливість визначити величину виграшу от продажу
кожної додаткової одиниці товару. А це особливо важливо, оскільки
дозволяє приймати дійсно добре обґрунтовані і ведучі до росту
прибутковості підприємства цінові рішення.

Розмір коефіцієнта маржинального доходу, розрахованого у відсотках до
ціни товару, є важливим показником операційного аналізу. По суті справи,
геть показує ту долю абсолютної величини ціни, що сприяє збільшенню
прибутків чи фірми скороченню її збитків.

Варто відрізняти цей показник от показника, рентабельності продаж, що
широко використовується в системі фінансового аналізу (наприклад, для
аналізу динаміки фінансових результатів підприємства по чи роках
порівняння успішності діяльності різних підприємств одноі і той же
галузі). Однак рентабельність продаж характеризує середню долю прибутку
у виторзі от продаж (ціні) після відрахування усіх видів витрат.

Тим часом для обґрунтування цінових рішень, як ми установили вище,
важливі не стільки середні, скільки приростние показники, що дозволяють
чітко визначити меру позитивного чи негативного впливу того чи іншого
цінового рішення на прибутковість підприємства в результаті чи
збільшення скорочення продаж. А різниця виникає через те, що навіть при
незмінних перемінних витратах рівень прибутковості по додатково проданій
продукції може бути вище середньої величини, оскільки частина витрат
підприємства є по природі постійними чи взагалі безповоротними. Таким
чином, коефіцієнт маржинального доходу може бути ще визначений як і доля
ціни додатково проданого товару, що залишається після покриття
додаткових витрат на його виробництво і збут.

Якщо питомі перемінні витрати для всього обсягу продаж, що торкається
ціновим рішенням, однакові, можна без особливих погрішностей розрахувати
коефіцієнт маржинального доходу на основі зведених даних у продажах. Для
цього спочатку треба визначити виторг от реалізації і маржинальний доход
у результаті росту обсягу продаж, а потім провести розрахунок на основі
наступної формули:

KGM = (GM/S) х 100                              (14)

де     KGM — коефіцієнт маржинального доходу, %;

GM— маржинальний доход, руб;

S — виторг от реалізації, руб.

Якщо ситуація інша — коли питомі перемінні витрати при випуску
додаткової кількості товарів неоднакові (наприклад, частина цієї
кількості випускається за рахунок понаднормової роботи персоналу, що
супроводжується підвищеною оплатою праці), тоді розрахунок треба вести
по-іншому.

Спочатку треба визначити питомий маржинальний доход тільки для того
обсягу товарів, що зачіпається ціновим рішенням. Геть розраховується в
такий спосіб:

AGM = P – AVC                                       (15)

де     AGM — питомий маржинальний доход, руб.;

P — ціна, руб.;

AVС — питомі перемінні витрати, руб.

При цьому, звичайно, мова йде тільки в тих перемінних витратах, що
необхідні для виробництва саме цього обсягу товарів. Визначивши питомий
маржинальний доход, можна коректно визначити величину коефіцієнта
маржинального доходу і для ситуації, коли величини питомих перемінних
витрат розрізняються. Для такого розрахунку можна скористатися наступною
формулою:

KGM = ( AGM / P) х 100                              (16)

Коефіцієнт маржинального доходу по своїй економічній суті характеризує
ступінь впливу росту обсягів продаж на прибуток і тим самим дозволяє
прямо грузнути маркетингову политику з фінансовими результатами, а
значить — приймати цінові рішення біль- обґрунтовано.

Так, чим вище коефіцієнт маржинального доходу для того чи іншого товару,
тим легше підприємство може піти на зниження його ціни ради збільшення
обсягу продаж.

Далі перейдемо до аналізу умов беззбитковості при зміні цін. При цьому
особлива увага необхідна зосередити на зміні прибутковості в результаті
цінових рішень. Відповідно, крапкою відліку при проведенні такого
аналізу стають дані в поточних чи проектованих обсягах продаж і рівнях
прибутковості при нині діючій (чи раніше визначеної) ціні. І потім
ставиться питання: чи Може зміну ціни поліпшити ситуацію?

Інакше це питання можна сформулювати, у такий спосіб: Наскільки обсяги
продаж повинні зрости, щоб це компенсувало утрату виторгу через зниження
цін? Наскільки обсяги продаж можуть знизитися, щоб не зник приріст
прибутку, забезпечений підвищенням ціни?

Для відповіді на ці питання необхідний розрахувати беззбиткова зміна
продаж.

Беззбиткова зміна продаж — мінімальна зміна обсягу продаж, що
необхідний, щоб зміна цін привело до росту коефіцієнта маржинального
доходу в порівнянні з вихідним рівнем.

Величина мінімальної зміни обсягу продаж, необхідного для збереження
колишньої загальної суми маржинального доходу після зміни ціни, може
бути визначена по наступній формулі:

P)] х 100                              (17)

Sk — беззбитковий приріст продаж у результаті зміни ціни, %;

Р — зміна ціни, %;

KGM — коефіцієнт маржинального доходу, %.

У цьому рівнянні величини змін цін і маржинального доходу можуть бути
виражені будь-якими, але однаковим образом (в абсолютних величинах, у чи
відсотках десяткових дробах). Знак мінус у чисельнику цього рівняння
нагадує про альтернативу, з яким зв’язана зміна ціни: збільшення ціни
веде не тільки до скорочення обсягу продаж, але і до скорочення обсягу
продукції, якому треба продати, щоб досягти потрібного рівня
прибутковості. Навпроти, зниження ціни веде не тільки до росту обсягу
продаж, але і до збільшення обсягу продукції, которое треба зуміти
продати, щоб досягти потрібного рівні прибутковості.

Чим більше масштаб зниження ціни, тим більше істотно треба приростити
обсяг продаж, щоб зберегти хоча б колишню загальну величину
маржинального доходу от продажу такого товару.

Беззбитковий приріст продаж в абсолютному вираженні можна визначити по
наступній формулі:

Sk / S0) / 100                                           (18)

Sk — беззбитковий приріст продаж при зміні цін, відповідно в
абсолютному й у відносному вираженні;

S0 — обсяг продаж до зміни цін у натуральному вираженні.

Відповідно, якщо реальна зміна обсягу продаж перевищує величину
беззбиткової зміни, то підприємство не тільки нічого не втрачає в
результаті зміни ціни, але навіть дістає додатковий прибуток. І ця
логіка істотно може впливати на формування комерційної політики
підприємства.

До цих пір ми проводили аналіз умов забезпечення беззбитковості змін цін
у припущенні, що і перемінні, і постійні витрати залишаються теми ж, що
і пречекає. Але це окремий випадок і на практиці зустрічається досить
рідко. Частіше приходиться зіштовхуватися із ситуаціями, коли
підприємство реалізує комплексний маркетинговий план, що припускає як
зміни цін, так і зміни витрат (у зв’язку з удосконалюванням самого чи
товару умов його виробництва і збуту). Тому далі розглянемо, які зміни
це вносить у процедуру розрахунку беззбиткового обсягу продаж.

Самоі простою задачею є облік змін перемінних витрат. Для цього треба
лише трохи модифікувати приведену вище формулу (17). Щоб зробити це,
треба до розрахунку беззбиткової зміни продаж у відсотках, просто
відняти з величини зміни ціни величину зміни перемінних витрат, при
цьому величини, використовувані для розрахунку, обов’язково повинні бути
виражені в абсолютних грошових одиницях. Тоді рівняння (17) прикмет
наступний вид:

AVC)]} х 100                          (19)

Sk — величина беззбиткового приросту продаж, %; D P — зміна ціни; AGМо
— колишня абсолютна величина питомого маржинального доходу; D AVC —
зміна величини перемінних витрат.

Як неважко помітити, для випадку, коли зміна витрат є нульовим, рівняння
(19) приймає той же вид, що і рівняння (17). Біль- того, чисельник
рівняння (19) являє собою зміна величини питомого маржинального доходу,
а його знаменник фактично дорівнює новоі величині маржинального доходу.
Отже, загальна формула розрахунку беззбиткової зміни продаж має вид:

AGM / AGM1) х 100
                                                                    
(20)

АGM — зміна абсолютної величини питомого маржинального доходу; AGМ1 —
нова величина питомого маржинального доходу.

Тепер звернемося до аналізу впливу на беззбитковий приріст продаж
можливих змін постійних витрат.

У наших міркуваннях будемо виходити з наступного: якщо перегляд цін
породжує приріст постійних чи умовно-постійних витрат, цей перегляд
повинний забезпечувати і відшкодування такого приросту, оскільки без
зміни цін такий приріст просто не реалізувався б.

Для розрахунків використовується наступна формула:

FC / AGM
                                                                        
              (21)

де     D Sk— беззбитковий обсяг продаж у натуральному вираженні; D FC —
приріст суми постійних витрат, руб.;

AGM — питомий маржинальний доход, руб.

У випадку, якщо одночасно відбувається зміна і постійні витрати, і рівня
ціни — треба скласти дані розрахунків:

а) беззбиткової зміни обсягу продаж для ситуації зміни ціни;

б) беззбиткового приросту обсягу продаж, що забезпечує відшкодування
приросту постійних витрат.

Єдина проблема, що виникне — різна розмірність розрахунків. Тому
розрахунки треба вести або в абсолютних, або у відносних показниках.
Використовуємо наступні формули:

а) для визначення беззбиткового приросту продаж в абсолютному вираженні:

FC / AGM1                                         (22)

б) для визначення беззбиткового приросту продаж у відносному вираженні:

FC / (AGM1х S0)] х 100                                   (23)

де     D Skабс, D Sk — беззбиткова зміна обсягу продаж, відповідно в
абсолютному і відносному вираженні;

So -початковий обсяг продаж у натуральному вираженні;

D AGM і AGM1 — відповідно зміна величини і нова величина питомого
маржинального доходу.

Тепер розглянемо, як деякі з розглянутих вище проблем зважуються на
практиці. Переважна більшість підприємств пропонує покупцям не один, а
безліч товарів. І це породжує нову проблему: взаємовплив цін і
властивостей різних товарів. На ринку існує три типи товарів:

нейтральні товари;

взаємозамінні товари;

взаємодоповнюючі товари.

Ця класифікація виходить з типу і міри впливу, що робиться продажами
одного товару на продажі другого. Якщо ріст продаж одного товару веде до
падіння продаж другого, то ми маємо справу з взаємозамінними товарами.
Навпроти, якщо ріст продаж одного товару веде до росту продаж другого,
то ми маємо справу з взаємодоповнюючими товарами. Якщо ж залежність між
продажами різних товарів знайти чи не удається вона вкрай слабка, то ми
маємо справу з нейтральними по відношенню друг до друга товарами. Облік
ефектів заміщення чи доповнення здобуває для цінової політики
підприємства істотне значення в тому випадку, коли воно робить
різноманітний асортимент товарів, деякі з який можуть виявитися по
відношенню друг до друга що доповнюють чи заміняють. У цьому випадку
підхід до чи визначення зміні цін міняється: рішення треба приймати з
урахуванням їх наслідків не тільки для одного, але і для всіх товарів,
на продажах яких ці рішення можуть позначитися.

Список використаної літератури

Апчерч А. Управленческий учёт. — М.: Финансы и статистика, 2002.

Голов С.Ф. Управлінський облік. — К.: Лібра, 2004.

Друри К. Управленческий и производственный учёт. — М.: Аудит, ЮНИТИ,
2002.

Хенсен Д.Р., Моувен М.М., Еліас Н.С., Сєнков Д.У. Управлінський облік. /
Пер. з англ. – 5-е канад. вид. – К.: Міленіум, 2002.

Хорнгрен Ч., Фостер Дж., Датар Ш. Управленческий учёт. / Пер.с англ. —
10-е изд. – СПб: Питер, 2005.

Похожие записи