HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

на тему:

“Філософські поняття суспільства”

ПЛАН

Вступ

1. Суспільне буття і суспільна свідомість, діалектика взаємозв’язку

2. Розвиток суспільства як природно-історичний процес

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Філософське розуміння суспільства полягає у визначенні його з позицій
окремої людини, особи, гуманізму. Людина — суспільство, (я —
суспільство) є вихідне у філософському аналізі. Людина є суспільною
істотою і її можливості реалізуються лише в суспільстві, а всі дії
людини, зв’язки і відносини, умови, в яких живуть люди, можна правильно
зрозуміти лише тоді, коли усвідомлюється зміст поняття суспільства,
соціуму. Відомий філософ Хосе Ортега-і-Гассет підкреслює, що в сучасних
умовах люди постійно говорять про закони і права, державу, національне і
інтернаціональне, громадську думку та повноваження, правильну й
неправильну політику, пацифізм та мілітаризм, батьківщину і людство,
соціальну справедливість і несправедливість, капіталізм і колективізм,
соціалізацію й лібералізацію, авторитаризм, особистість і колективізм
тощо. І не тільки говорять, а й сперечаються. І не тільки сперечаються,
але й борються за те, що стоїть за такими словами. І в таких соціальних,
політичних битвах в усіх куточках землі люди гинуть сотнями, тисячами,
мільйонами. Ідея закону, права, держави, свободи, державності,
соціальної справедливості тощо є основною складовою частиною ідеї
соціальної, суспільної. І якщо ідея соціальна, суспільна неясна, то всі
ідеї втрачають сенс, і розмова про них перетворюється у звичайне
пустослів’я. Проблема що таке соціум, що таке суспільство, яка природа
елементарних явищ, що складають факти суспільного життя. Тому
соціологія, соціальна філософія все ще не дали чіткої відповіді на
питання. Одні філософи (неокантіанці, Вільгельм Віндельбанд, Генріх
Ріккерт) пояснюють це складністю будови суспільства, плинністю
суспільного життя, зв’язаною з унікальністю свідомої дії кожної людини.
Суспільство не має своїх законів і наука про суспільство неможлива.
Інші, — англійський філософ Карл Поппер та ін. — ідуть ще далі,
пояснюють неможливість наукового визначення суспільства унікальністю
самого суспільного життя на Землі, суспільство позбавлене всезагальних,
універсальних законів. Зазначені труднощі пізнання суспільства справді
стримували пошуки соціальною філософією суті соціуму, суспільства
протягом історії.

1. Суспільне буття і суспільна свідомість,

діалектика взаємозв’язку

Соціальне буття суспільства є складним, багаторівневим історично
мінливим утворенням.

В філософії поняттям соціальне визначають суть суспільного життя людей,
специфіку соціальної форми руху матерії. Соціальне в такому аспекті
однопорядкове з суспільним, а не з тим його значенням, що виражає
розшарування суспільства та відносини між ними. Отже, соціальне — не
чисто природне, а те, що характерне і значиме для людей і взаємодії між
ними. Найважливішими властивостями соціального є: по-перше, спосіб життя
людей, заснований на свідомій діяльності — на виробництві засобів для
життя людей; по-друге, свідомість, духовність, що найглибше виражаються
людською саморефлексією; по-третє, значима людська взаємодія, що
здійснюється шляхом усвідомленої свободи вибору, спілкування між людьми
засобами символічних форм культури; по-четверте, створений людьми світ
культури, як власне буття. Зрештою, соціальне, а отже, й соціум — це
людське буття, обумовлене діяльністю та спілкуванням. Особливістю такого
є те, що буття, як людська культура, створене людьми, постійно створює,
формує людину, її духовність як найглибшу суть соціального.

Суспільна свідомість є сукупністю почуттів, настроїв, різноманітних
поглядів, ідей та теорій, які відображають ті чи інші сторони
суспільного життя. Вона має соціальну природу, виникає із суспільної
практики людей як результат їхньої виробничої, сімейно-побутової та
інших видів діяльності. Адже в процесі спільної практичної діяльності
люди осмислюють оточуючий світ з метою його використання у своїх
інтересах. Різні суспільні явища і їх відображення в образах та
поняттях, ідеях та теоріях є двома сторонами практичної діяльності
людей.

Як відображення явищ суспільного життя, різноманітні образи, погляди,
теорії спрямовані на глибше пізнання цих явищ у своїх практичних цілях,
аж до їх безпосереднього споживання або ж іншого використання,
наприклад, з метою естетичної насолоди ними тощо. У кінцевому результаті
зміст суспільної практики, всієї соціальної дійсності, осмислений
людьми, стає змістом їх суспільної свідомості. У цьому заключається
соціальна природа суспільної свідомості і її основна особливість.

Індивідуальна свідомість є відображенням у голові людини окремих сторін,
рис та зв’язків зовнішнього світу, а також сукупність її почуттів,
настроїв та поглядів на світ. Зміст індивідуальної свідомості залежить
від індивідуальних особливостей психіки людини, тобто її природжених
задатків, здібностей, схильностей; від особливостей її виховання,
навчання та освіти. Індивідуальна свідомість окремих людей є перш за все
індивідуальними особливостями сприймання ними різних явищ суспільного
життя, тобто індивідуальні особливості їх поглядів, інтересів та
ціннісних орієнтацій. Вони ж породжують особливості їх дій та поведінки.
В ній проявляються особливості людського життя й діяльності у
суспільстві, особистісний життєвий досвід, а також особливості
характеру, темпераменту, рівень духовної культури та інші об’єктивні та
суб’єктивні обставини соціального буття людини. Все назване формує
неповторний духовний світ окремих людей, проявом якого є їхня
індивідуальна свідомість.

І суспільна, й індивідуальна свідомість відображають суспільне буття
людей. Суспільне буття і суспільна свідомість – це дві сторони життя
суспільства, котрі знаходяться між собою у певному зв’язку і взаємодії.
Суспільне буття – це сукупність усіх матеріальних відносин (суспільних,
національних, групових, сімейних, індивідуальних), в основі яких
знаходиться виробництво матеріальних благ, а також ті відносини, котрі
складаються між людьми в процесі цього виробництва. Суспільна свідомість
– це погляди, уявлення, ідеї, форми свідомості, котрі відображають
суспільне буття і визначаються ним.

Суспільна свідомість і її багатоманітні форми при всій залежності від
суспільного буття має відносну самостійність.

Вона полягає в тому, що:

— суспільна свідомість не просто відображає суспільне буття, а осмислює
його, розкриває сутність суспільних процесів. Вона має тенденцію
відставання від буття. Відомо, що глибоке осмислення буття стає можливим
лише тоді, коли воно набуває зрілих форм і проявляє себе найбільшою
мірою. Водночас суспільна свідомість може й випереджувати суспільне
буття: спираючись на аналіз тих чи інших суспільних явищ, можна віднайти
найважливіші тенденції їх розвитку і передбачити хід подій;

— суспільна свідомість у своєму розвитку спирається на досягнення
людської думки, науки, мистецтва тощо. Це свідчить про спадкоємність у
розвитку суспільної свідомості, завдяки якій зберігається й розвивається
духовний спадок поколінь, накопичений у різних сферах суспільного життя.
Отже, суспільна свідомість не тільки відображає суспільне життя людей,
але й має свою внутрішню логіку розвитку, свої принципи і свої традиції.
Показовим у цьому аспекті є розвиток науки, мистецтва, моралі, релігії,
філософії;

— відносна самостійність суспільної свідомості проявляється також в її
активному впливу на суспільне життя. Різні ідеї, теоретичні концепції,
політичні доктрини, моральні принципи, напрямки у сфері мистецтва і
релігії можуть відігравати прогресивну чи, навпаки, реакційну роль у
розвитку суспільства. вони можуть сприяти духовному збагаченню
суспільства, його зміцненню й розвитку, або вести до руйнації і
деградації особистості і суспільства.

Структуру суспільної свідомості можна розглядати в різних аспектах,
найголовнішими з яких є наступні. Суттєвим принципом розгляду структури
суспільної свідомості є її поділ за рівнем, ступенем та глибиною
проникнення у дійсність, узагальненого відображення суспільного буття.

В цьому аспекті структуру можна і потрібно розглядати як в
гносеологічному (пізнавальному) плані, так і в соціологічному. Звідси –
подів суспільної свідомості на суспільну психологію та ідеологію.

І, насамкінець, в структуру суспільної свідомості органічно включені її
форми.

У структурі суспільної свідомості як складного духовного явища
виділяються різні сторони, кожна з яких є відносно самостійним духовним
утворенням і водночас пов’язана з іншими його сторонами як прямо,
безпосередньо, так і опосередковано. Тому суспільна свідомість є
структурною цілісністю, окремі складові (сторони) якої взаємопов’язані
між собою.

У сучасній соціальній філософії виділяються такі сторони (елементи)
суспільної свідомості:

— буденна і теоретична свідомість;

— суспільна психологія й ідеологія;

— форми суспільної свідомості.

У кожному суспільстві, крім первісного, найважливішою формою суспільної
свідомості є політична свідомість як відображення політичних відносин,
політичної діяльності, що відбувається в суспільстві. Вона є сукупністю
ідей, поглядів, вчень, політичних установок, тих чи інших методів, за
допомогою яких обґрунтовуються і втілюються в життя політичні інтереси
суб’єктів суспільних процесів.

Суттєву роль у життєдіяльності суспільства відіграє правова свідомість
як сукупність знань, поглядів на юридичні права та норми, що регулюють
поведінку людей у суспільстві. Вона тісно пов’язана з правовими нормами
та законами у відповідності з пануючими уявленнями про законність,
порядок, справедливість.

З правосвідомістю тісно пов’язана інша форма суспільної свідомості –
моральна свідомість. Мораль є сукупністю, системою норм, правил
поведінки людей в суспільстві. На відміну від правових норм, норми
моралі не закріплені в юридичних законах, а регулюються в суспільстві
силою громадської думки.

логічних понять і теорій, естетична свідомість відображає його в
конкретній чуттєво-наочній формі, художніх образах, які впливають на
наші органи чуття, викликають певну емоційну реакцію, оцінку.

Важливе місце в духовному житті суспільства займає релігія, а також
релігійна свідомість. Вона охоплює релігійну ідеологію – більш чи менш
струнку систему релігійних ідей, поглядів на світ, яка розробляється, як
правило, теологами, та релігійну психологію, яка складається головним
чином стихійно, включає в себе несистематизовані релігійні почуття,
настрої, звичаї, уявлення, пов’язані з вірою в надприродне тощо.

Економічна свідомість є продуктом усвідомлення людьми економічних умов
життя, діяльності та відносин у вигляді економічних ідей та поглядів,
теорій та концепцій, інших духовних утворень, що відображають відношення
до економічної дійсності.

Екологічна свідомість є відображенням екологічної ситуації у кожній
країні та в глобальному масштабі, розумінням необхідності переходу від
“панування” над природою до розумного до неї ставлення. Її формування
насьогодні – одна з найголовніших завдань діяльності вчених, засобів
масової інформації, навчальних закладів.

Історична свідомість – це усвідомлення минулого та його впливу на
сьогодення і через нього – на майбутнє. Вона є важливим чинником
формування самосвідомості народу й людини, патріотизму, національної
гідності тощо.

Про філософію як форму суспільної свідомості мова йде з самого початку
її вивчення, перш за все як теоретичну основу світогляду людини й
суспільства.

2. Розвиток суспільства як природно-історичний процес

У соціальній філософії рушійними силами розвитку суспільства вважають
різні суспільні явища: об’єктивні суспільні суперечності, продуктивні
сили, спосіб виробництва та обміну, розподіл праці, дії великих мас
людей, народів, соціальні революції, потреби та інтереси, ідеальні
мотиви тощо. Вони, таким чином, пов’язуються з суперечностями
суспільного розвитку та їх вирішенням, з соціальним детермінізмом, з
об’єктивними та суб’єктивними чинниками історії, з діяльністю людей або
ж є комплексом усіх цих чинників. Кожний із вказаних підходів
правомірний, відображає якусь долю істини. Рушійні сили розвитку
суспільства пов’язані насамперед з діяльністю людей. В даній роботі
спробую дослідити матеріальні основи розвитку суспільства.

Саморозвиток суспільства означає лише ті зміни, що є результатом
розгортання власних можливостей, власних інтересів. А це означає, що
джерело розвитку суспільства є в самій системі суспільства. Розвиток
самої ж системи суспільства — це самопородження суспільства. Всі дії
людей в суспільстві відбуваються на основі спільності інтересу. Інтереси
ж людей надзвичайно суперечливі, органічно вплетені в
соціально-політичні, моральні, духовні, і навпаки, духовні охоплюють і
матеріальні інтереси, вимоги тощо.

В суспільному виробництві важливішими відносинами є відносини з приводу
власності — інтересів власності. Суперечності власності визначають всі
інші суспільні суперечності, а їх розв’язання — основне джерело розвитку
суспільства в усіх сферах: економічній, соціальній, політичній і
духовній.

Такий соціальний процес триває від первісного до сучасного
цивілізованого суспільства. Таке становище і в сучасному суспільстві. До
такого висновку привів історичний пошук джерел розвитку суспільства.
Джерело розвитку розглядали Геракліт і Зенон, Платон і Арістотель,
пізніше — Бенедикт Спіноза та інші, стверджуючи, що природа є причиною
самої себе. Представники німецької класичної філософії Іммануїл Кант,
Георг Гегель, Людвіг Фейєрбах, підсумовуючи пошуки джерел розвитку з
давніх-давен до XIX ст. побачили їх в суперечностях.

Всебічно аналізуючи джерела розвитку суспільства, соціальна філософія
вбачає їх у суперечливій єдності внутрішнього та зовнішнього: предмет
розвивається завдяки внутрішнім суперечностям за рахунок перероблення
умов його буття. Принцип суперечності виражає суть джерел розвитку
суспільства. В капіталістичному суспільстві це видно на прикладі
взаємозв’язку вартості та споживчої вартості. Мета сучасного капіталіста
— одержання додаткової вартості. Але товар не існує без споживчої
вартості. Тому капіталіст зацікавлений в виробництві товарів заради
самозростання вартості. Дбаючи про зростання вартості, капіталіст
зацікавлений і одночасно не зацікавлений у виробництві споживчої
вартості. Отже, ці дві сторони товару взаємно доповнюють і, водночас,
виключають одна одну. Капіталіст використовує не лише виробництво, а й
інші шляхи одержання додаткової вартості (лихварство, спекуляція), а
іноді застосовує навіть скорочення виробництва товарів. У результаті
науково-технічної революції, автоматизації та комп’ютеризації
виробництва капіталіст переходить до одержання додаткової вартості не за
рахунок інтенсифікації праці, а за рахунок зростання продуктивності
праці. Тому капіталіст збільшує капіталовкладення у робітника як головну
продуктивну силу: праця істотно інтелектуалізується, звільнюється від
механічних нетворчих елементів. Економіка дедалі більше орієнтується на
людину та її потреби. І все це відбувається на основі економічних
законів, а не через зовнішнє втручання, тобто економічна система
капіталізму перетворюється на органічну цілісність, що саморозвивається,
сама продукує умови свого буття і закономірно переростає у вищу
соціально-економічну форму суспільного життя. Словом, внутрішні
суперечності капіталістичного суспільства — джерело саморозвитку і
перетворення в інші форми суспільного буття. Класичний приклад розвитку
капіталізму шляхом розв’язання суперечностей — виникнення акціонерної
власності, розвиток якої веде до ліквідації приватної власності.
Капіталізм, створивши акціонерну та інші форми асоційованої власності,
виходить за межі класичного капіталістичного суспільства, залишаючись
капіталізмом. Капіталізм пристосовує ці форми власності для себе і тим
зміцнює себе, розв’язуючи гострі суперечності, тим самим перестає бути
класичним капіталізмом, хоч і не соціалізмом. Перетворюється в такий
капіталізм, всередині якого виникають передумови соціалізму.
Неокапіталізм породжує такі структури, що служать капіталізму. За своєю
природою здатні реалізувати функції соціалістичного суспільства.

Розв’язання суперечностей — основного джерела розвитку суспільства — не
обов’язково відбувається у вигляді конфронтації або кровопролитної
революції, а може здійснюватися шляхом реформ. Це стало поштовхом для
формування концепції гармонійних суперечностей, що є в колективі, сім’ї,
у життєвому процесі, де існує гармонійна єдність суперечностей. Для
нормального функціонування суспільства як системи, що саморозвивається
необхідна відповідна єдність приватної, суспільної та інших форм
власності. Суперечності власності — важливіше джерело розвитку
суспільства.

Фактор — одна з обставин, що бере участь у визначенні соціального
процесу. Евристичне значення фактора полягає в тому, що фактор допомагає
визначити всю сукупність визначальних обставин розвитку. Між поняттями
рушійної сили та історичного фактора багато спільного: обидва відбивають
явища визначення суспільства. Тому інколи ці поняття вживаються як
тотожні. Серед основних факторів суспільного розвитку — людський розум,
географічне середовище, народонаселення, дух епохи, техніка, спосіб
виробництва матеріального життя, творча свобода особистості. Усі ці
фактори заслуговують уваги при аналізі суспільства як системи, що
саморозвивається.

Висновки

Отже, суспільство визначається в широкому і вузькому розумінні. У
широкому – поняття суспільство охоплює всі суспільні явища – соціальну
діяльність, практику, суспільний та політичний лад, організацію сім‘ї,
інших соціальних спільностей, усі види культури, всі форми духовності.
Отже, суспільство означає цілісну систему життєдіяльності людей в усій
її повноті та розвитку. Суспільство – це вся сукупність історичних форм
спільної діяльності і спілкування людей, особливий ступінь розвитку
живих систем, способом існування яких є виробництво засобів до життя.
Тут суспільство як людство відокремлюється із усіх спільностей тварин. У
вузькому розумінні поняття суспільство вживається для позначення
історично конкретного типу соціальної системи, певного етапу людської
історії (феодального, капіталістичного, інформаційного тощо). Тут
суспільство розглядається не в усій сукупності елементів, а лише в
важливих, істотних властивостях етапу. Ці два основних визначення
суспільства є вихідними в його аналізі.

Суспільна свідомість як складне соціально-духовне утворення і соціальне
явище, необхідність її формування та розвитку в сучасних умовах якісних
перетворень у країні та світі зумовили її важливу роль в духовному житті
суспільства. Як найважливіший елемент духовного виробництва, суспільна
свідомість здійснює суттєвий вплив як на духовне життя суспільства, так
і на всі сфери суспільних відносин. Від зрілості свідомості значною
мірою залежить зрілість суспільства в цілому, динамізм процесу
утвердження його прогресу та свободи. Отже, ускладнення процесів
суспільного розвитку, посилення їх динамізму, перехід до нових форм
життя вимагає підвищення творчої активності людей. Ця активність повинна
бути глибоко усвідомленою, спиратися на ясні цілі і переконання. Таким
чином, зростає роль і значення всіх рівнів і форм суспільної свідомості,
через які відбувається осмислення різноманітних явищ і процесів
суспільного життя і формуються способи активного впливу на них.

Суспільство – цілісна система, що охоплює компоненти: спільності людей,
виробництво, техніку, історичний процес, діяльність соціальних
спільностей і особи, економічні, соціально-політичні, духовні відносини
та їх взаємозв‘язки, сім‘ю, мову, взаємодії соціальних інститутів тощо

Список використаної літератури

Андрущенко В. Я., Михальченко М. І. Сучасна соціальна філософія. Курс
лекцій.— К., 1996.

Бобров В.В. Введение в философию: Учебн. пособие. — М., Новосибирск,
2000.

Вступ до філософії: Історико-філософська пропедевтика / За ред. Волинки
Г.І. – К., 1999.

Герасимчук А.А., Тимошенко З.І. Курс лекцій з філософії.– К., 1999.

Філософія. Навчальний посібник. 2-ге видання, перероблене і доповнене.
К., 2000.

Вступ до філософії: Історико-філософська пропедевтика / За ред. Волинки
Г.І. – К., 1999. – С.91.

Похожие записи