HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

«Філософське трактування наслідків глобалізації»

ПЛАН

Вступ

1. Головні прояви процесів глобалізації, їх філософіський аналіз

2. Головні філософські підходи щодо визначення ролі глобалізації та її
наслідків

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Глобалізація — це процес всесвітньої економічної, політичної та
культурної інтеграції та уніфікації. Основними наслідками цього процесу
є міжнародний поділ праці, міграція в масштабах усієї планети капіталу,
людських та виробничих ресурсів, стандартизація законодавства,
економічних та технічних процесів, а також зближення культур різних
країн. Це об’єктивний процес, який носить системний характер, тобто
охоплює всі сфери життя суспільства. В результаті глобалізації світ стає
більш зв’язаним і залежним від усіх його суб’єктів. Відбувається
збільшення як кількості спільних для груп держав проблем, так і
кількості та типів інтегрованих суб’єктів.

Процес утворення світового ринку розпочався на зорі XX століття в епоху
становлення великих міжнаціональних монополій. Він дещо призупинився в
період поділу світу на ворожі табори та холодної війни між ними, коли
економічний і культурний розвиток окремих країн світу, таких як СРСР та
КНР, відбувався відусоблено від розвитку решти світу. Особливих темпів
глобалізація набрала в останні десятиліття XX століття і на почату XXI
століття. З одного боку це пов’язано з падінням залізної завіси та
інтеграцією Китаю в світову економіку, з іншого — із швидким розвитком
інформаційних технологій, завдяки яким зросли можливості доступу до
будь-якої інформації у світі.

Хоча процес глобалізації об’єктивний, навколо нього відбується політична
боротьба. Глобалізація на сучасному етапі, тобто на початок 21 століття,
має як палких прихильників, так і опонентів.

1. Головні прояви процесів глобалізації, їх філософіський аналіз

Одним із найбільш суттєвих проявів процесів глобалізації, посилення їх
впливу на розвиток сучасного світу стало поступове формування
“глобального громадянського суспільства”. Широке використання цього
терміна почалося відносно недавно – у 90-ті роки минулого століття. Цій
проблематиці присв’ячено низку монографій, а Лондонська школа економіки
і політичної науки ініціювала окрему програму “Глобальне громадянське
суспільство”.

Науковці сперечаються щодо змісту концепту “громадянське суспільство”.
Коли йдеться про глобальне громадянське суспільство, то насамперед
маються на увазі саме ті інституції, які існують поза межами окремих
національних суспільств, політик, економік. Переважно це стосується
неурядових організацій, як міжнародних, так і тих, чия діяльність
фактично має транскордонний характер.

Розвиток інституцій глобального громадянського суспільства розпочався ще
на початку минулого століття. Значною віхою на його шляху стало
створення в 1907 р. Центральної служби міжнародних асоціацій з метою
об’єднання неурядових груп різних країн для участі у вирішенні
загальносвітових проблем. Новий імпульс розвитку глобального
громадянського суспільства надало закінчення холодної війни, посилення
процесів глобалізації, поява і стрімке розширення мережі Інтернету
(Додатки В, Д). Швидкий розвиток глобального громадянського суспільства
у 90-х роках минулого століття підтверджується: збільшенням розміру й
складності коаліцій та мережі міжнародних неурядових громадських
організацій; посиленням зв’язків між міжнародними громадськими й
урядовими організаціями; зростанням частоти та ефективності міжнародних
кампаній громадянських активістів.

Останнім часом міжнародні неурядові організації все більш стають
головними “фахівцями” в об’єднанні людей і організацій з різних країн
світу в ім’я спільної мети. Прикладом може бути Міжнародна федерація
прав людини, яка має штаб-квартиру в Паріжі і об’єднує 89 правозахисних
груп з понад 70 країн.

Світова політика (приблизно з 1950-х років) переживає значний
перерозподіл влади на користь осіб та діячів, які працюють у недержавних
структурах. Цьому сприяє розвиток інформаційної та комунікативної
техніки. Тепер навіть окремий індивід може відігравати важливу роль у
світовій політиці (сам, чи об’єднавшись з іншими індивідами) і кидати
виклики могутнім державам світу. Тут варто згадати такі громадські
організації як “Грінпіс” чи “Міжнародна амністія”. Ці організації
ефективно перебрали на себе певну частину потенціалу державної влади.
Застосування цієї влади в найрізноманітніших формах вільно проходить
через кордони держав.

Незважаючи на втрату національною державою значної частки своїх владних
повноважень, вона і в майбутньому буде центральною ланкою
суспільно-політичного процесу, бо жодна політична інституція не має
таких важливих повноважень, як ухвалення законів та контроль за їх
дотриманням, забезпечення ефективності механізмів розвитку суспільства
та протидія небезпекам і загрозам.

Зараз відбувається становлення епохи єдиного, взаємозалежного та
взаємопов’язаного світу, у якому, глобальні системи не тільки зміцнюють
фрагменти цілого, але й глибоко їх перетворюють. Фактично виникає
глобальне суспільство, в рамках якого існуючі національно-державні
організації виконують функції більш-менш самостійних субструктур. Таке
глобальне суспільство можна назвати мега-суспільством. Найбільш
інтенсивно процеси глобалізації розвиваються за напрямками: розвиток
світових комунікаційних мереж, інформатика, фінансові інститути, засоби
масової інформації, міжнародне співробітництво у сферах захисту прав
людини, гуманітарна та природо — захисна діяльність тощо. Таким чином,
поступово формується “тіло” глобальних інфраструктур, систем,
інститутів. Але перші кроки на шляху глобалізації потребують якісно
нового рівня управління суспільними процесами. Ті засоби координації,
контролю, управління, що має світова спільнота, повинні бути
модернізовані, глибоко трансформовані.

2. Головні філософські підходи щодо визначення ролі глобалізації

та її наслідків

Аналізу проблем глобалізації присвячені наукові роботи українських
вчених В.Кувалдина, В.Толстих, А.Толстоухова, В.Шинкарука,
В.Табачковського та ін.

На думку Є.Марчука, глобалізація – це об’єктивний процес, зумовлений, з
одного боку, зростаючими можливостями засобів комунікацій, міжнародної
економічної та фінансової діяльності, а з другого — необхідністю
розв’язання загальнолюдських проблем (політичних, економічних,
гуманітарних, соціальних тощо). Глобалізація поруч із позитивними
чинниками несе в собі багато загроз і тому повинна бути предметом
державного управління. Метою такого управління є спрямування глобальних
суспільних процесів відповідно до гуманістичних орієнтирів.

Держави – світові лідери усвідомили необхідність створення основи своєї
майбутньої могутності. Основним об’єктом національних інтересів у них
чітко зафіксована Людина як головна продуктивна суспільна сила. Людина
як особистість, носій високого інтелекту, творець і громадянин стала
основою стратегічних програм розвитку суспільства не тільки з міркувань
гуманізму. Якість людської особистості – головна і вища мета в системі
національних інтересів таких країн як США, ФРН, Японія, Китай і ряду
інших. Саме керуючись цим, вони вступають у нову еру інтелектуалізації і
соціалізації розвитку.

,а система керування державного управління зараз мусить перетворитися в
нелінійну динамічну систему, в якій функції держави перерозподіляються
по чотирьох мікрорівнях, кожний з них має багато підрівнів.

Щоб більш детальніше уявити роль громадських організацій, розглянемо
ускладнену функціональну структуру держави.

Перший рівень – наддержавний. Частку своїх функцій держава делегує на
вищий рівень – міжнародний. Перш за все, це наднаціональні регіональні
об’єднання: ЄС, НАФТА, АСЕАН та інші. Поширюється роль низки міжнародних
організацій: ООН, МВФ, ВБ, ВТО, ЮНІСЄФ та інші. Особливий вплив має ВТО,
котра забезпечує узгодження, контроль багатьох правил в сфері торгівлі.
Ця організація також відповідає за забезпечення механізму консультацій
серед країн-членів і сприяє усуненню непорозумінь у світовій торгівлі.

Держави, що входять до складу наднаціональних організацій, зобов’язані
виконувати прийняті на себе зобов’язання, виконувати кодекси норм та
правил. Виконання цих правил контролюється нормами міжнародного права.

Другий рівень – нижній. Частка функцій держави переходить на нижній
рівень – регіональний та локальний. Найбільшого успіху в делегуванні
повноважень досягли США. В цій країні існують: органи управління 50
штатів; 550 племен, які визнані урядом; органи управління 3043 округів;
19279 муніципальних органів управління; 16656 міст.

Логіка делегування влади на місцеві рівні заключається в турботі про
особистість.

Третій рівень – громадські організації. Створення громадських
організацій та об’єднань наднаціонального, національного і місцевого
рівнів дозволяє державі передати певні функції, які “розавантажують”
роботу державу. Це і окремі соціальні питання, допомога у розробці
законодавчої бази, благодійницькі функції тощо. Більш того вони
виконують дуже важливу роль – дозволяють контролювати державні органи й
служби різних рівнів, що особливо наглядно у роботі різних екологічних
організацій.

Четвертий рівень — саме держава.

За цих умов за державою залишаються такі функції – право делегування
повноважень і відповідальності на все рівні – і наднаціональні, і
місцеві, розробка, внесення змін і забезпечення виконання законів,
підтримання порядку. Забезпечення соціальних гарантій, ліквідація
стихійного лиха, стимулювання стратегічних досліджень у сфері науки й
прогнозування соціального розвитку, захист громадян за кордоном та
багато інших.

Таким чином, держава стає ядром і мозковим центром, який мусить
гармонізувати відношення між цими рівнями. Фактично, в умовах
глобалізації це стає головною роллю і змістом існування держави. Більш
того, держава мусить мобільно змінюватися і адекватно реагувати на
будь-які зміни у світі.

Але є ще один важливий елемент – особистість, яка за допомогою різних
інструментів, властивих розвиненому суспільству, та через громадські
організації може контролювати і впливати на цю складну структуру, таким
чином об’єднуючи в єдине впливи різних рівнів.

Аналізуючи процеси глобалізації суспільних процесів, ми розглядаємо їх з
позиції сприйняття цих процесів суспільною свідомістю. Складність,
невизначеність глобалізації та психологічна не сприйнятність
незрозумілого в її можливих наслідках не може не відобразитися
суперечливо у суспільній свідомості, у поведінці та діях
різноспрямованих партій і громадських рухів, у масових виступах
антиглобалістів.

За даними ООН, у світі є біля 60 тисяч транснаціональних компаній, що
контролюють біля 450 тисяч „дочірніх” кампаній і відділень за кордоном.
Серед них приблизно 4,2 тисячі латиноамеріканських і східноазіатських
ТНК і декілька сот ТНК, які базуються в європейських країнах з
перехідною економікою. «Частина ТНК у світовому ВВП підвищилась за 30
років з 17 до 30%, а кількість транснаціональних корпорацій за останню
чверть віку збільшилася більш ніж у п’ять разів. 500 потужних ТНК
реалізують 80% продукції електроніки і хімії, 95% — фармацевтики, 76% —
продукції машинобудування”. У свою чергу, із розвитком транснаціональних
корпорацій різко знижується життєвий рівень більшої частині населення,
зростає соціальна поляризація суспільства.

Для значної частини людства глобалізація несе в собі й істотні загрози,
зумовлюючи розмежування країн на «цивілізаційний центр» і «периферійну
зону», поглиблюючи їх диференціацію в соціально-економічному розвитку.

У 1960 році ВВП на душу населення в 20 найбагатіших країнах був у 18
разів вище, ніж у 20 найбідніших. До 2011 року цей розрив виріс до 37
разів.

У країнах з низьким прибутком та із населенням 24127 млн. чол. (40,4%
населення світу) ВНП складав 987,6 млрд. дол. (3,38% світового ВНП), а у
США при населенні 273 млн. чол. (4,6%) ВНП складав 8351 млрд. дол.
(28,6%), тобто прибуток на одну людину в США у 75 разів більше ніж
прибуток на одну людину в бідних країнах з населенням в 2,5 млрд. чол.
Таким чином, бідні країни потрапляють в коло бідності, з якого немає
виходу.

Висновок

Отже, цей складний та багатоаспектний процес — глобалізація — в світі
сприймають двояко: позитивно та негативно. Більшість противників
глобалізації вважають потворою, що проникає всюди, захоплюючи у свої
тенета все навколо. Вона порушує певний культурний баланс, який
складався в деяких народів століттями, сприяє проникненню чужих ідей,
думок, інтересів, що відштовхують на маргінес інтереси держави,
індивіда, що призводить врешті-решт до розчинення народів, націй, їхньої
культури та свідомості особи. Остання перетворюється на космополіта, і
їй все важче ототожнювати себе з тією чи іншою нацією. Відчуваючи чужий
економічний, інформаційний, політичний

тиск, особа прагне опиратися йому, але, на жаль, усі її зусилля марні.
Це призводить до кризи особистості, особливо в суспільствах, які були
закриті протягом довгого часу та не були втягнуті у світові процеси.
Тепер вони намагаються застрибнути на підніжку потягу, який вже набрав
ходи, але не всім це вдається безболісно. Такі держави не мають вибору.
Вони мусять дивитись вперед, не оглядаючись назад, не роздумуючи довго
над тим, як це все відбувається і до чого це призведе.

Дослідники констатують, що в період глобалізації збільшується залежність
держави від капіталу, збільшується розрив між багатими та бідними — між
людьми, між суспільствами, між державами.

Список використаної літератури

Кувалдин В.Б. Глобализация и рождение мегаобщества //Практична
філософія. – 2001. — № 2. – C.3 – 22

Мильнер Б. Крупные корпорации – основа подъема и ускоренного развития
экономики // ВЭ. – 1998. — №9. – С.66 – 67.

Оболенський В.П., Поспелов В.А. Глобализация мировой экономики: проблемы
и риски российского предпринимательства. — М.: Наука, 2001. -216с.

Толстих В.И. Глобалізація в социокультурном измерении // Практична
філософія. – 2001. — № 2. – C.23 – 72

Толстоухов А.В. Глобализация. Власть. Эко-будущее // Практична
філософія. – 2001. — № 2. – C.72 – 91.

Хуснутдінов О.Я. Аспекти глобалізаціїї свідомості українського
суспільства //Практична філософія. – 2001. — № 2. – C. 221 – 224.

Шинкарук В.І., Табачковський В.Г. Глобалізація з
філософсько-антропологічного погляду: панацея чи проблема? //Практична
філософія. – 2001/ — № 2. – C. 124 – 133

PAGE

PAGE 9

Похожие записи