HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

“Епілепсія. Олігофренія”

ПЛАН

1. Поняття епілепсії та її класифікація

2. Діагностичні критерії епілептичної хвороби

3. Лікування епілепсії і епілептичних синдромів

4. Соціально-психологічна реабілітація

5. Олігофренія: загальна характеристика, етіологія та клінічна картина

6. Класифікація олігофренії

7. Лікування олігофренії

Висновки

Список використаної літератури

1. Поняття епілепсії та її класифікація

Епіле?псія (грец.???????? від ?????????? «нападаю, схоплюю») — психічне
захворювання з хронічним перебігом, яке характеризується приступами
розладів свідомості, що здебільшого супрводяться загальними судомами.

Епілептичний припадок починається раптово, іноді у хворого виникає
передчуття його (т.зв. епілептична аура), головний біль, дратливість
тощо.

Розрізняють генуїнну епілепсію (вроджена, істинна, або епілептична
хвороба) і симптоматичну (спричинювану захворюваннями головного мозку —
пухлинами, травмами, хронічним алкоголізмом, інфекційними захворюваннями
тощо).

При епілепсії порушується діяльність нервової системи, змінюється
психіка, знижуються розумові здібності.

Так званий великий епілептичний припадок супроводиться судомами всієї
мускулатури, можуть припинитися дихання (обличчя стає синюшним, з рота
витікає піна), можуть настити мимовільні сечовипускання й дефекація.
Після припадку хворий засинає.

При так званому малому припадку (триває декілька секунд) потьмарюється
свідомість, але судом немає.

Існують також інші форми епілепсії.

Лікування епілепсії є суворо індивідуальним, комплексним і про це бути
йти пізніше.

Міжнародна класифікація епілепсій та епілептичних синдромів

ILAE, 1989 р. (скорочений варіант)

1. Локалізаційно-обумовлені (фокальні, парціальні) епілепсії і синдроми

1.1. Ідіопатичні (з вікозалежним дебютом), G 40.0:

— доброякісна епілепсія дитячого віку з центрально-темпоральними
спайками на ЕЕГ (роландична);

— дитяча епілепсія з потиличними нападами (синдром Гасто);

— первинна епілепсія при читанні.

1.2. Симптоматичні G 40.1, G 40.2:

— хронічна прогресуюча парціальна епілепсія дитячого віку (Кожевнікова)
G 40.5;

— синдром Расмуссена;

— епілепсія, яка характеризується нападами, що викликаються специфічними
провокуючими факторами;

— скронева епілепсія;

— лобна епілепсія;

— епілепсія, пов’язана з ураженням тім’яної частки;

— епілепсія, пов’язана з ураженням потиличної частки.

1.3. Криптогенні.

2. Генералізовані епілепсії і синдроми (G 40.3)

2.1. Ідіопатичні (з вікозалежним дебютом):

— доброякісні сімейні судоми новонароджених;

— доброякісні ідіопатичні неонатальні судоми;

— доброякісна міоклонічна епілепсія раннього дитячого віку;

— дитяча абсанс-епілепсія (пікнолепсія);

— ювенільна абсанс-епілепсія;

— ювенільна міоклонічна епілепсія (синдром Янца);

— епілепсія з генералізованими тоніко-клонічними нападами при
пробудженні;

— епілепсія з нападами, які характеризуються специфічним характером
провокації (рефлекторні напади).

2.2. Криптогенні чи симптоматичні (з вікозалежним дебютом) G 40.4:

— синдром Веста (інфантильні спазми);

— синдром Леннокса — Гасто;

— епілепсія з міоклонічно-астатичними нападами (синдром Дузе);

— епілепсія з міоклонічними абсансами (синдром Тассінарі).

2.3. Симптоматичні:

— рання міоклонічна енцефалопатія;

— рання дитяча епілептична енцефалопатія з комплексами «спалах —
пригнічення» на ЕЕГ (синдром Отахара);

— специфічні синдроми: ектомезодермальні дисплазії, лізенцефалія
(пахігірія), гамартози, нетримання пігменту (синдром Блоха —
Сульцбергера), піридоксинова залежність, ензимопатії,
сероїдліпофусциноз, хвороба Лафора, MELAS, MERRF, лізосомні та
пероксисомні хвороби, інші.

3. Епілепсії і синдроми, які мають ознаки фокальних і генералізованих G
40.8

3.1. З генералізованими і фокальними нападами:

— напади новонароджених;

— тяжка міоклонічна епілепсія дитинства;

— епілепсія з постійними спайк-хвилями під час повільнохвильового сну;

— набута епілептична афазія (синдром Ландау — Клеффнера).

3.2. Без чітких ознак генералізованості або фокальності (G 40.9).

4. Спеціальні синдроми

4.1. Ситуаційно-обумовлені напади (G 40.5):

— фебрильні напади;

— судоми, які виникають при гострих метаболічних порушеннях.

4.2. Ізольовані напади (G 40.6, G 40.7). Епілептичний статус (G 41).

 

Клінічна класифікація епілепсій та епілептичних синдромів

1. Епілептичні хвороби (дитяча форма епілепсії, тип та частота
епілептичних нападів).

2. Епілептичний синдром як клінічний прояв захворювань ЦНС різного
генезу.

3. Епілептичний синдром резидуально-органічного типу.

4. Епілептична реакція.

2. Діагностичні критерії епілептичної хвороби

 

У сучасному уявленні діагноз епілепсїї у дитини може бути встановлений
без характерних змін психіки та відповідних патернів ЕЕГ. Особливості
клінічних проявів епілептичних нападів становлять основне ядро
захворювання.

А) Клінічна характеристика епілептичних нападів:

— спонтанність виникнення;

— регулярність повторення;

— стереотипність проявів нападів, переднападних і післянападних станів;

— короткотривалість;

— прив’язаність до періоду доби;

— наростання поліморфізму нападів і темпоралізація процесу.

Згідно з класифікацією ILAE-1981 виділяють такі типи епілептичних
нападів (скорочений варіант):

1. Парціальні (фокальні, локальні) напади

1.1. Прості парціальні напади:

1. 1.1.1. Рухові напади: фокальні (джексонівські), адверсивні,
постуральні, фонаторні.

2. 1.1.2. Сенсорні напади: соматосенсорні, зорові, слухові, нюхові,
смакові, вестибулярні.

3. 1.1.3. Напади з вегетативними симптомами.

4. 1.1.4. Напади з психологічними феноменами (дисмнестичні, дисфазичні,
когнітивні, афективні та інші).

1.2. Складні парціальні напади:

1. 1.2.1. Початок без порушення свідомості.

2. 1.2.2. Початок із порушенням свідомості.

1.3. Парціальні напади з вторинною генералізацією.

2. Генералізовані напади

2.1. Абсанси:

1. 2.1.1. Прості абсанси.

2. 2.1.2. Складні абсанси:

— з клонічним компонентом;

— з атонічним компонентом;

— з тонічним компонентом;

— з автоматизмом;

— з вегетативним компонентом;

2.3. Міоклонічні напади.

2.4. Клонічні напади.

2.5. Тонічні напади.

2.6. Тоніко-клонічні напади.

2.7. Атонічні (астатичні) напади.

3. Некласифіковані напади

При цьому генералізовані напади супроводжуються повним відключенням
свідомості з подальшою амнезією, а при фокальних (парціальних) нападах
передбачається можливість збереження свідомості або її часткового
порушення.

У періоді новонародженості і в дітей раннього віку рекомендовано
зупинитися на таких основних типах нападів:

1) малі (мінімальні, приховані);

2) тонічні;

3) клонічні.

4) міоклонічні.

Розгорнуті генералізовані тоніко-клонічні судоми у новонароджених не
спостерігаються.

 

Б) Електроенцефалографія (ЕЕГ)

Характерні патерни динамічного ЕЕГ-дослідження як в міжнападний період,
так і під час нападу: генералізовані, фокальні комплекси «пік-повільна
хвиля», поліпіки, гіпсаритмія, «burst-suppression», інші.

В) Методики нейровізуалізації (КТ, ЯМРТ головного мозку, інші)

Отримані дані належать до критеріїв диференціальної діагностики між
симптоматичними і ідіопатичними формами епілепсії, а також епілептичними
синдромами.

Г) Патопсихологічне обстеження (за показаннями)

 

 

3. Лікування епілепсії і епілептичних синдромів

Лікування епілепсії розпочинається за умови достовірності встановленого
діагнозу і складається з наступних напрямків:

І. Призначення антиепілептичних препаратів (АЕП);

ІІ. Визначення показань до застосування адитивних (гомеостабілізуючих)
середників;

ІІІ. Нейрохірургічна корекція;

IV. Соціально-психологічна реабілітація пацієнта та сім’ї хворої дитини.

І. Антиепілептична терапія

До основних принципів лікування епілепсії й епілептичних синдромів
відносять: індивідуальність, комплексність, безперервність, тривалість,
спадковість.

До основних груп АЕП належать:

1. Карбамазепіни — доза 10–20 мг/кг на добу;

2. Вальпроати — доза 20–30 мг/кг на добу;

3. Сукциніміди — доза 15–20 мг/кг на добу;

4. Топірамат — доза 3–6–(9) мг/кг на добу;

5. Ламотриджин — доза 1–5–(10) мг/кг на добу;

6. Габапентин — доза 5–10–30 мг/кг на добу;

7. Бензодіазепіни — доза 0,03–0,1 мг/кг на добу;

8. Барбітурати — доза 2–4 мг/кг на добу;

9. Гідантоїни — доза 5–7 мг/кг на добу;

 

Призначення АЕП, дози яких перевищують запропоновані дози, визначає за
доцільність направлення пацієнта до дитячого неврологічного стаціонару.

У дитячому віці лікування епілепсії й епілептичних синдромів доцільно
починати з монотерапії, грунтуючись на твердженні про те, що кожний АЕП
має виражену тією чи іншою мірою селективність дії щодо форми епілепсії,
типу нападу.

При резистентних до монотерапії нападах (з попереднім випробуванням
різних груп АЕП) використовується і раціональна антиепілептична
поліфармація, яка має особливості при парціальних і генералізованих
нападах і передусім не передбачає можливості ефективного поєднання
препаратів вальпроєвої кислоти і барбітуратів; призначення гормональних
препаратів (Синактен депо, АКТГ) при специфічних для дитячого віку
енцефалопатичних формах епілепсії (синдром Веста, синдром Леннокса —
Гасто, інші).

Препаратом вибору при неонатальних судомах є фенобарбітал.
Застосовуються також фенітоїн, бензодіазепіни. Є дані про використання
карбамазепіну, вігабатрину, вальпроєвої кислоти. При цьому призначення
новонародженим і дітям раннього віку препаратів вальпроєвої кислоти і
фелбамату недоцільне з огляду на високий гепатотоксичний ризик, а
тривалий прийом фенобарбіталу супроводжується небажаними когнітивними
наслідками.

Контроль ефективності і безпеки лікування АЕП визначається за допомогою:

— заповнення хворим або його родичами щоденника нападів;

— моніторинг концентрації АЕП у сироватці крові;

— аналіз біохімічних та гематологічних показників (раз на три місяці).

У разі побічної дії проводиться відповідна корекція, зменшення дози АЕП
або їх відміна. У випадках виникнення ускладнень перебігу епілепсії з
розвитком епілептичного статусу лікування здійснюється згідно з
розробленим протоколом.

АЕП можуть бути відмінені протягом 2,5–5 років повної відсутності
нападів. Термін відміни залежить від форми дитячої епілепсії. Зменшення
дози АЕП проводиться поступово з оцінкою клінічних даних та змін
біоелектричної активності головного мозку. При цьому патологічні зміни
на ЕЕГ або пубертатний період пацієнтів не визначають доцільність
відміни АЕП при відсутності нападів більше п’яти років.

Міжнародна протиепілептична ліга (ILAE) в сучасних умовах рекомендує
вибір АЕП проводити не лише відповідно до типу нападу і форми епілепсії,
але і з позицій доказової медицини. Відповідно до рекомендацій ILAE
2001–2004 рр:

1. Локалізаційно-обумовлені (фокальні, парціальні) епілепсії і синдроми
G 40, G 40.1, G 40.2:

— монотерапія: карбамазепіни або топірамат, вальпроати, бензодіазепіни,
ламотриджин (рівень доказу А);

— комбінована терапія: з препаратів першої лінії, а також габапентин,
фенобарбітал, фенітоїн, окскарбазепін (рівень доказу В і С).

2. Генералізовані епілепсії і синдроми G 40.3:

2.1. Ідіопатичні

Абсансні форми:

— перша лінія: сукциніміди або вальпроати (рівень доказу А);

— друга лінія: ламотриджин (рівень доказу В).

Міоклонічні форми:

— перша лінія: вальпроати, топірамат (рівень доказу В);

— друга лінія: ламотриджин або леветірацетам, комбінована терапія
(рівень доказу В).

Епілепсія з генералізованими тоніко-клонічними нападами:

— перша лінія: вальпроати або топірамат, карбамазепіни (рівень доказу
В);

— друга лінія: ламотриджин (рівень доказу В), фенітоїн (рівень доказу
С).

2.3. Криптогенні чи симптоматичні (дитячі енцефалопатичні форми)

Рання міоклонічна енцефалопатія:

— АКТГ або Синактен депо, стероїди, нітразепам, бензодіазепіни,
вальпроати, фенобарбітал.

Синдром Отахара:

— АКТГ або Синактен депо, стероїди, вігабатрин, вальпроати, топірамат.

Синдром Веста (включаючи варіант Айкарді):

— Вігабатрин або АКТГ, Синактен депо, стероїди, нітразепам, топірамат,
ламотриджин, леветірацетам, вальпроати, карбамазепіни, бензодіазепіни.

Синдром Леннокса — Гасто:

— Вальпроати або топірамат, ламотриджин, фелбамат, карбамазепіни,
леветірацетам, стероїди.

Тяжка міоклонічна епілепсія (синдром Драве)

— Вальпроати або топірамат, леветірацетам, (карбамазепіни, ламотриджин
протипоказані).

Вище перераховані АЕП, які або зареєстровані, або їх реєстрація
запланована (вігабатрин, леветірацетам) в МОЗ України. Показання до
вальпроатів обмежуються у дівчаток.

ІІ. Адитивні середники

Препарати адитивного спрямування: ГАМК-агоністи, вазоактивні і
дегідратуючі засоби, вітаміни (піридоксальфосфат), магне-В6
призначаються в резистентних випадках за наявності показань. З
урахуванням високої частоти метаболічних розладів в генезі судом у
новонароджених та дітей раннього віку цьому контингенту хворих проводять
патогенетично обумовлену терапію.

Резистентні до консервативного лікування форми епілепсії у дітей
підлягають консультації у лікаря-нейрохірурга.

ІІІ. Нейрохірургічне лікування (узгоджено з головним дитячим
нейрохірургом МОЗ України, д.м.н. Ю.О. Орловим)

Критерії показань до хірургічного лікування епілепсії у дітей:

— наявність морфологічного субстрату при симптоматичній епілепсії;

— частота епілептичних нападів більше ніж два рази на місяць, які
дезадаптують хворого і складають умови до когнітивних розладів;

— істинна резистентність епілептичних нападів до адекватної
антиепілептичної терапії з використанням послідовно або в комбінації не
менше чотирьох препаратів;

— можливості сучасного параклінічного обстеження (скальпова ЕЕГ, КТ,
МРТ, МРС, ПЕТ головного мозку) та технічного виконання оперативного
лікування і його очікувана ефективність.

Шкала оцінки ефективності хірургічного лікування епілепсії:

І клас — напади відсутні;

ІІ клас — рідкі напади;

ІІІ клас — зниження частоти нападів більше 90 %;

IV клас — зниження частоти нападів менше 90 %.

 

4. Соціально-психологічна реабілітація

Соціально-педагогічні аспекти з метою пристосування хворої дитини до
життя в сім’ї та суспільстві (підвищення якості життя), до яких належать
різні методичні прийоми вдосконалення недостатніх функціональних систем
з раннього віку та при появі хворобливого стану: розвиток сенсорних
відчуттів; рання соціалізація через навчання та реалізацію навичок
самообслуговування та мотивації рухів; розвиток когнітивної сфери через
формування маніпулятивної та сюжетно-рольової гри; формування здібностей
до зміни стереотипу життя дитини, навчання її «особистою зайнятістю» для
попередження виникнення нападів.

Освіта: підбір індивідуальних програм навчання; варіабельність форм та
програм навчання залежно від можливостей дитини та її хворобливого
стану; профорієнтація з попередньою психологічною підготовкою сім’ї та
підлітка до деяких професійних обмежень; просвітницька робота в дитячих
закладах та школах з питань особливостей навчання та поведінки дітей з
епілептичними нападами.

Соціальна адаптація дитини: створення системи стосунків з дитиною в
сім’ї, як із рівноцінним партнером, а не інвалідом; зміна стереотипу
життя дитини з розширенням її світогляду, спрямованість на позитивну
психосоціальну адаптацію; залучення її до культурних та соціальних
справ; налагодження контактів з дітьми; створення міжвідомчих програм
навчання та соціальної реабілітації; психологічно-педагогічні
консультації для батьків з питань навчання та соціалізації їх дитини;
фінансова підтримка сім’ї.

Загальні критерії ефективності лікування епілепсії та епілептичних
синдромів у дітей:

— зникнення епілептичних нападів;

— зниження частоти епілептичних нападів;

— соціалізація дитини.

Профілактика формування патофізіологічних передумов епілептогенезу.

— достатній сон;

— заборона шкідливих звичок, фізичних та емоційних перевантажень;

— пересторога щодо гіпертермії, гіперінсоляції, гіпервентиляції;

— пересторога щодо самостійного перебування у воді;

— пересторога щодо довготривалого перегляду телевізійних передач;

— профілактичне (превентивне) призначення АЕП (карбамазепіни,
барбітурати, гідантоїни) після перенесених епілептичних реакцій
(фебрильні судоми, афективно-респіраторні судоми), судомного варіанту
енцефалічної реакції.

Важливою обставиною є рекомендації, спрямовані на визначення єдиної
налаштованості з боку лікаря, пацієнта та батьків хворої дитини стосовно
необхідності дотримання основних принципів лікування, включаючи
довготривалість прийому АЕП.

5. Олігофренія: загальна характеристика,

етіологія та клінічна картина

Олігофренія (недоумкуватість) — уроджене або рано набудте (у перші 3
роки життя) слабоумство, виражається в недорозвиненні всієї психіки, але
переважно інтелекту. Вроджене слабоумство з ознаками недорозвинення
(олігофренію) прийнято відрізняти від деменції — набутого слабоумства з
розладом психічної діяльності.

Олігофренія відноситься до великої групи захворювань, пов’язаних з
порушенням онтогенезу (дизонтогенії). Її розглядають як аномалію з
недорозвиненням психіки, особистості і всього організму хворого.
Клінічно однорідна група захворювань різної етіології, поєднуваних двома
обов’язковими ознаками: 1) психічним недорозвиненням з перевагою
інтелектуальної недостатності; 2) відсутністю прогредієнтності.

Динаміка олігофренії пов’язана з віковим розвитком (еволютивна динаміка)
з декомпенсацією або компенсацією стану, патологічними реакціями під
впливом вікових кризів і різних екзогенних, у тому числі психогенних,
факторів.

До олігофреніям не слід відносити вроджені або виникаючі в дитинстві
прогредієнтні захворювання, які супроводжуються слабоумством, залишкові
явища раннього органічного ураження головного мозку з деменцією, а також
вторинні затримки розвитку, обумовлені різними фізичними дефектами,
ураженням мови, слуху і т.д.

$

$

\

?

 

TH

????????J?J?J?????TH

2 Oe

??????J?J?J?Олігофренами не є малообдаровані діти і діти з тимчасовою
затримкою розвитку в зв’язку з захворюваннями, що виснажують, або
внаслідок несприятливих умов середовища і виховання (соціальна й
педагогічна занедбаність, емоційна депрівація).

У багатьох країнах олігофренія поєднується з різними формами рано
виниклої деменції й затримками психічного розвитку під узагальнюючою
назвою «розумова відсталість». Основним діагностичним критерієм
розумової відсталості вважається кількісна оцінка інтелекту по
стандартних психологічних тестах (інтелектуальний коэфіціент). У 15-м
доповіді Комітету експертів Всесвітньої організації охорони здоров’я по
психогігієні (1967) зазначені наступні критерії: легка розумова
відсталість-IQ = 50-70; середньої тяжести-IQ = 35-50; різко виразлива —
IQ = 20-35; глибока — ІQ менше 20.

Розумова   відсталість широко розповсюджена у цілому світі (1-3%
населення). Приблизно 75% осіб, віднесених до розумово відсталих, мають
легку відсталість (IQ>50). Інші, тобто ті, у кого IQ<50, складають приблизно 4 на 1000 населення 10 — 14 років. В останні роки відзначається деяке збільшення кількості розумово відсталих. Це порозумівається ростом загальної тривалості життя, а також більшою виживаністю дітей з пороками розвитку і дефектами НС завдяки успіхам медицини. Має значення і більш точний, чим колись, облік олігофренів у багатьох країнах. Етиологічні фактори олігофренії в залежності від часу впливу прийнято поділяти на три основні групи: 1) спадкоємні, у тому числі зв'язані з ушкодженням генеративних кліток; 2) внутрішньоутробні, діючі на зародок і плід; 3) перинатальні і перших 3 років позаутробного життя. Незважаючи на безсумнівні досягнення в дослідженнях етіології розумової відсталості, у багатьох випадках вона залишається невідомої (по різних підрахунках, від 50 до 90%). Олігофренію з неясної етіологією і неясною клінічною картиною умовно відносять до «недиференційованого» на відміну від «диференційованої», при якій відома етіологія або досить вивчена клінічна картина. Клінічна картина. Незважаючи на велику розмаїтість клінічних форм, олігофренії властиві загальні ознаки психічного недорозвинення. По-перше, слабоумство диффузно, «тотально»: страждає не тільки пізнавальна діяльність, але й особистість у цілому. Виявляються ознаки недорозвинення не тільки інтелекту і мислення, але й інших психічних функцій (сприйняття, пам'ять, увага, мова, моторика, емоції, воля і т.д.). По-друге, спостерігається переважне недорозвинення найбільш диференційованих, онтогенетично молоді функції-мислення і мови при відносній схоронності еволюціонно більш древніх елементарних функцій і інстинктів. Більше всього ця особливість виявляється в олігофренів у слабості абстрактного мислення, нездатності до узагальнення, до відвернених асоціацій, у перевазі сугубо конкретних зв'язків, що не виходять за межі звичних представлень. Слабість абстрактного мислення відбивають і особливості сприйняття, уваги, пам'яті. Критика знижена, пам'ять недорозвинена. Виразність різних психопатологічних проявів при олігофренії прямо залежить від глибини про дефекту. В анамнезі хворих олігофренією звичайно є затримка фізичного і психічного розвитку (статичних і локомоторних функцій, розуміння і відтворення мови, інтелекту й особистості дитини). Ступінь затримки розвитку також корелює з глибиною слабоумства. Олігофренія нерідко супроводжується пороками розвитку окремих органів і систем. Ці пороки іноді настільки типові, що дозволяють поставити діагноз ще до проявів психічного недорозвинення (наприклад, мікроцефалія, хвороба Дауна). Пороки фізичного розвитку — різні дисгенезії і дисплазії - частіше спостерігаються при внутрішньоутробній поразці, причому найбільш грубі системні аномалії зв'язані з більш ранніми термінами поразки або патологією хромосомного апарата. Типової, «щирої», олігофренії не властива скільки-небудь характерна неврологічна картина, можна відзначити лише розлиту невиразну симптоматику. Осередкова резідуальна неврологічна симптоматика спостерігається у випадках ускладненої олігофренії. 6. Класифікація олігофренії Існують різні класифікації олігофренії. Найбільш поширена заснована на угрупованні олігофренії по виразності слабоумства. В даний час здобуває розповсюдженість етіологічна класифікація. У залежності від темпераменту олігофренів підрозділяють на торпідних (загальмованих) і еретичних (збудливих). Олігофренії розділяються також на прості («щирі»), при яких клінічна картина вичерпується явищами недорозвинення, і ускладнені, що включають, крім ознак недорозвинення, резідуальні симптоми органічної поразки головного мозку й ознаки органічного психосиндрому. Клінічні форми олігофренії по виразності слабоумства: ідіотія, імбецильність і дебільність. Однак між ними немає чітких границь і існують проміжні стани. Ідіотія – найбільш важке слабоумство (глибока розумова відсталість) з майже повною відсутністю мови і мислення, потребою в постійному відході і нагляді; IQ<20. У хворих або немає реакції на звичайні подразники, або вона неадекватна. Сприйняття осіб з ідіотією, очевидно, неповноцінні, увага відсутнє або вкрай хитливо. Мова не розвита, обмежується звуками, окремими словами, немає розуміння зверненої до них мови. Діти, що страждають ідіотією, або зовсім не опановують статичними і локомоторними навичками, або здобувають них дуже пізно. Нерідко вони не можуть жувати і проковтують їжу непрожуваною, можуть харчуватися тільки рідкою їжею. Яка-небудь осмислена діяльність при ідіотії недоступна. Хворі не володіють навіть простими навичками самообслуговування, неохайні. Надані самим собі, залишаються нерухомими або впадають у безперервне безглузде порушення з одноманітними рухами, автоматичним розгойдуванням, стереотипним розмахуванням руками, ляскотом у длоні і т.п. Особи з ідіотією нерідко не відрізняють рідних від сторонніх. Емоції елементарні і зв'язані тільки з задоволенням або невдоволенням, що виражається самим примітивним образом у виді порушення або лементу. Дуже легко виникає афект злості, що виявляється в сліпій люті й агресивних тенденціях, нерідко спрямованих на себе (кусають, дряпають себе, наносять удари). Часто хворі поїдають нечистоту, жують і ссуть усе, що потрапляється під руку, завзято мастурбують. Глибокому недорозвиненню психіки нерідко відповідають грубі дефекти фізичного розвитку. Зустрічаються і відносно більш легкі форми ідіотії. Імбецильність - середня ступінь слабоумства. Мова й інші психічні функції розвиті більше, ніж при ідіотії, однак особи з імбецильністю ненавчальні, непрацездатні, їм доступні лише елементарні акти самообслуговування. IQ = 20-50. Імбецили виявляють досить диференційовані і різноманітні реакції на навколишнє. Їхня мова недорікувата й аграматична. Вони можуть вимовляти нескладні фрази, словниковий запас досягає іноді 200 — 300 слів. Хоча розвиток статичних і локомоторних функцій відбувається при імбецильності з великою затримкою, хворі засвоюють навички охайності, самостійно їдять, здатні себе обслуговувати. Особам з імбецильністю доступні нескладні узагальнення, вони мають деякий запас зведень, непогано орієнтуються в звичайній життєвій обстановці. Унаслідок відносно гарної механічної пам'яті і пасивної уваги вони можуть засвоїти елементарні знання, якими користуються, як штампами. Деякі особи з імбецильністю володіють порядковим рахунком, знають окремі букви, але засвоюють тільки прості трудові процеси (збирання, прання, миття посуду, окремі елементарні виробничі функції). При цьому відзначаються крайня несамостійність, погана перемикаємість. Емоції бідні, одноманітні, усі психічні процеси тугорухові й інертні. На відміну обстановки вони дають своєрідну негативну реакцію. У той же час особистість їх більш розвита, чим при ідіотії, вони уразливі, соромляться своїх недоліків, адекватно реагують на осудження або схвалення. Не володіючи ініціативою і самостійністю, особи з імбецильністю легко губляться в незвичних умовах і мають потребу в постійному нагляді й опіці. Варто враховувати також підвищену сугестивність имбецилов і схильність до сліпого наслідування. Імбецильність розділяється на різко виражену розумову відсталість (IQ = 20 — 34) і розумову відсталість середньої ваги (IQ = 35 — 49). Дебільність - легкий ступінь слабоумства. Дебіли здатні до навчання, опановують нескладними трудовими процесами, можливо їхнє соціальне пристосування у відомих межах (IQ = 50 — 70). Легку дебільність важко відрізнити від психіки на нижній границі норми. На відміну від имбецилов дебіли нерідко виявляють досить високий розвиток мови; їхнє поводження більш адекватне і самостійно, що якоюсь мірою маскує слабість мислення. Цьому сприяють гарна механічна пам'ять, подражательность. Однак спостереження і спеціальні дослідження виявляють у дебілів слабість абстрактного мислення, перевага конкретних асоціацій. Перехід від простих до більш складних відвернених узагальнень для них скрутний. На відміну від імбецильності при дебільності можливе навчання в школі, але при цьому виявляються відсутність ініціативи в самостійності в навчанні, повільність і інертність. Особи з дебільністю опановують переважно конкретними знаннями, засвоєння теорії їм не вдається. Емоції, воля і вся особистість при дебільності більш розвиті, чим при імбецильності. Характерологічні особливості представлені набагато ширше, тому простий поділ осіб з дебільністю на торпідних (загальмованих, млявих, апатичних) і еретичних (збудливих, дратівливих, злісних) недостатньо й умовно. При дебільності завжди можна відзначити слабість самовладання, нездатність придушувати свої потяги, недостатнє обмірковування своїх учинків, деяку імпульсивність поводження, підвищену сугестивність. Незважаючи на це, особи з дебільністю непогано пристосовуються до життя. З роками, особливо при помірковано вираженій дебільності, відставання стає менш вираженим і виступає не так виразно. Багато практичних лікарів і дефектологи, з огляду на широкий діапазон відставання і темпу психічного розвитку, розрізняють виражену, середню і легку (майже невідокремлима від нижньої границі нормального інтелекту) дебільність. 7. Лікування олігофренії Специфічна терапія проводиться при деяких видах олігофренії зі встановленою етіологією (природжений сифіліс, токсоплазмоз і ін.); при олігофреніях, пов'язаних з порушеннями метаболізму (фенілкетонурія і ін.), призначають дієтотерапію; при ендокринопатіях (кретинізм, мікседема) - гормональне лікування. Для стимуляції психічної діяльності використовують пірацетам, аминалон (гаммалон), а також інші психоактивуючі засоби і вітаміни групи В. Лекарственниє засоби призначають також для корекції афектної лабільності і придушення збочених потягів (неулептил, феназепам, сонапакс). Велике значення для компенсації олигофренического дефекту мають лікувально-виховні заходи, трудове навчання і професійне пристосування. У реабілітації і соціальній адаптації олигофренов разом з органами охорони здоров'я грають роль допоміжні школи, школи-інтернати, спеціалізовані ПТУ, майстерні для розумово відсталих і ін. Профілактика деяких спадкових форм олігофренії починається під час вагітності: обстеження вагітних для виявлення сифілісу, токсоплазмоза, резусотрицательного чинника в крові; попередження захворювання вагітних краснухою і іншими вірусними інфекціями; кваліфікована допомога під час пологів, а також запобігання травмам і важким інфекціям у новонароджених і маленьких дітей. Висновки Отже, епілепсія — гетерогенна група захворювань, які характеризуються повторними, спонтанно виникаючими нападами. Епілептичний напад є основним симптомом епілепсії і клінічним проявом гіперсинхронних розрядів у нейронах головного мозку. До обов’язкових умов розвитку будь-якої форми епілепсії належить формування (внаслідок спадкової схильності і/чи екзогенних факторів) патофізіологічного феномену — епілептичного вогнища і/чи епілептичної системи (група нейронів, здатних до самозбудження і поширення гіперсинхронних розрядів). В основу сучасної Міжнародної класифікації епілепсій та епілептичних синдромів (ІLАЕ, 1989) покладено два основні принципи: 1. За клінічною характеристикою нападів, які характеризуються визначеною локалізацією епілептичного вогнища, всі епілепсії та епілептичні синдроми розподіляються на локалізаційно-обумовлені (парціальні) і генералізовані. 2. За етіологією — на ідіопатичні, симптоматичні, криптогенні. Симптоматичну епілепсію розглядають як наслідок відомих чи можливих хвороб центральної нервової системи. Ідіопатична епілепсія і відповідні синдроми характеризуються як хвороби, що не викликаються відомими причинами, за винятком наявної спадкової схильності. Термін «криптогенна епілепсія» визначає хвороби з невстановленою, прихованою причиною і в багатьох випадках більшість її видів можуть бути зараховані до епілепсії симптоматичної, з невідомою етіологією. Щодо олігофренії, то це вроджене або рано придбане недоумство, що виражається в недорозвиненні інтелекту і психіки в цілому. Олігофренія - не прогредиентный процес, а наслідок перенесеної хвороби. Ступінь розумової недостатності оцінюється кількісно за допомогою інтелектуального коефіцієнта по стандартних психологічних тестах. Олігофренія нерідко супроводжуються пороками фізичного розвитку. Етіологія. Причинами олігофренії можуть служити: 1. спадкові чинники, зокрема патологія генеративних кліток батьків (до цієї групи олігофренії відносяться хвороба Дауна, дійсна мікроцефалія, энзимопатические форми); 2. внутріутробна поразка зародка і плоду (гормональні порушення, краснуха і інші вірусні інфекції, природжений сифіліс, токсоплазмоз); 3. шкідливі чинники перинатального періоду і перших 3 років життя (асфіксія плоду і новонародженого, родова травма, імунологічна несумісність крові матери і плоду - конфлікт по резус-фактору, травми голови в ранньому дитинстві, дитячі інфекції, природжена гідроцефалія). Ідіотія - найбільш глибокий ступінь олігофренії, що характеризується майже повною відсутністю мови і мислення. Ідіотам недоступна осмислена діяльність. Емоційне життя вичерпується примітивними реакціями задоволення і незадоволення. У одних переважають злобно-гнівливі спалахи, у других- млявість і байдужість до того, що всьому оточує. Ідіоти вимовляють лише окремі звуки і слова, часто не розуміють мови тих, що оточують, не відрізняють родичів від сторонніх. Вони не володіють елементарними навиками самообслуговування, не можуть самостійно є, іноді навіть не пережовують їжу, неохайні, потребують постійного відходу і нагляду. Імбецильність - середній по тяжкості ступінь олігофренії. Імбецили розуміють мову тих, що оточують, самі можуть вимовляти короткі фрази. Деякі імбецили здатні проводити елементарні рахункові операції, засвоювати прості трудові навики і навики самообслуговування. Емоції імбецилів більш диференційовані, вони прив'язані до рідних, адекватно реагують на похвалу або осуд. Мислення імбецилів примітивне, вони позбавлені ініціативи, інертні, вселяються, легко втрачаються при зміні обстановки, потребують постійного нагляду і відходу. Дебільність - найлегший ступінь недоумства. Дебіли зазвичай закінчують допоміжну школу, здатні вести самостійне життя. У них переважає конкретно-описовий тип мислення, тоді як здібність до абстрагування майже відсутня. Деяким дебілам при затримці загального психічного розвитку і малої продуктивності мислення властива часткова обдарованість (відмінна механічна або зорова пам'ять, здатність проводити в думці складні арифметичні операції і ін.). Серед дебілів розрізняють эретичных (збудливих), млявих апатичних, злобно-упертих, мстивих і торпидных (загальмованих). Специфічна терапія проводиться при деяких видах олігофренії зі встановленою етіологією (природжений сифіліс, токсоплазмоз і ін.); при олігофреніях, пов'язаних з порушеннями метаболізму (фенілкетонурія і ін.), призначають дієтотерапію; при ендокринопатіях (кретинізм, мікседема) - гормональне лікування. Для стимуляції психічної діяльності використовують пірацетам, аминалон (гаммалон), а також інші психоактивуючі засоби і вітаміни групи В. Лекарственниє засоби призначають також для корекції афектної лабільності і придушення збочених потягів (неулептил, феназепам, сонапакс). Велике значення для компенсації олигофренического дефекту мають лікувально-виховні заходи, трудове навчання і професійне пристосування. У реабілітації і соціальній адаптації олигофренов разом з органами охорони здоров'я грають роль допоміжні школи, школи-інтернати, спеціалізовані ПТУ, майстерні для розумово відсталих і ін. Профілактика деяких спадкових форм олігофренії починається під час вагітності: обстеження вагітних для виявлення сифілісу, токсоплазмоза, резусотрицательного чинника в крові; попередження захворювання вагітних краснухою і іншими вірусними інфекціями; кваліфікована допомога під час пологів, а також запобігання травмам і важким інфекціям у новонароджених і маленьких дітей. Список використаної літератури Булахова Л.О. Епілепсія і судомні стани у дітей // Медицина дитинства: Навчальний посібник для інтернів медичних вузів і курсантів інститутів (факультетів) удосконалення лікарів / За ред. проф. П.С. Мощича. — Київ: «Здоров’я», 1994. — Т. 2. — С. 723-734. Диагностика и лечение эпилепсий у детей / Под ред. П.А. Темина, М.Ю. Никаноровой. — М.: Можайск-Терра, 1997. — 656 с. Евтушенко С.К., Омельяненко А.А. Клиническая электроэнцефалография у детей. — Донецк, 850 с. Карлов В.А. III Европейский конгресс по эпилептологии // Неврологический журнал. — 1999. — № 1. — С. 56-61. Эпилептология детского возраста: Руководство для врачей / Под ред. А.С. Петрухина, К.Ю. Мухина. — М.: Медицина, 2000. — 620 с. HYPERLINK "http://www.ukrreferat.com/" www.ukrreferat.com – лідер серед рефератних сайтів України! PAGE PAGE 17

Похожие записи