HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

“Економічне вчення К.Маркса”

ПЛАН

Вступ

Умови виникнення та ідейні витоки марксизму

Дослідження товару, вартості й додаткової вартості та модифікація
трудової теорії класичної школи

Вчення К. Маркса про капітал і відтворення

Основні економічні ідеї та висновки «Капіталу» К. Маркса

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Серед них особливе місце належить концепції розвитку політичної
економії, яка розвивалася на основі вчення К. Маркса. Її ключові
положення історичність форм суспільного виробництва, суспільні
суперечності, класова боротьба, класові інтереси, криза, класична і
«вульгарна» політекономія несуть на собі відбиток основних ідей
економічного вчення К. Маркса.

Сутність Марксової концепції така: «Розвиток політичної економії і
породженої нею самою антитези іде в ногу з реальним розвитком властивих
капіталістичному виробництву суспільних суперечностей і класової
боротьби».

Характерною ознакою буржуазної політичної економії, за К. Марксом, є її
позаісторизм та метафізика розгляд підприємницького ладу, можливості
розвитку якого в соціальне орієнтованому напрямі він не розрізняв, не як
історично минущого ступеня розвитку, а, навпаки, як абсолютної, кінцевої
форми суспільного виробництва. Безпосередньо звідси вчений робив
висновок, що «вона може лишатися науковою лише до того часу, поки
класова боротьба перебуває в прихованому стані або виявляється лише в
одиничних проявах».

1. Умови виникнення та ідейні витоки марксизму

Марксизм виник як учення про суспільно-економічні формації та їх зміну,
причому зміна формацій визнавалась основою періодизації
всесвітньо-історичного процесу розвитку людства. У формуванні
економічних передумов марксизму головну роль відіграв промисловий
переворот у Англії та інших капіталістичних країнах. Фабрична система
викликала небувалий розвиток продуктивних сил і показала прогресивність
капіталізму. Але соціальні наслідки промислових переворотів були
невтішними: масове розорення дрібних власників, зубожіння основної маси
населення, зростання експлуатації найманих працівників та безробіття —
реальна картина першої половини XIX ст. Політичні передумови генезису
марксизму були створені антифеодальними революціями епохи виникнення
капіталізму. Соціальною базою марксизму стало формування пролетаріату як
класу, позбавленого засобів виробництва, і виникнення й посилення
робітничого руху.

Ідейними передумовами теорії марксизму були німецька класична філософія,
класична буржуазна політична економія та утопічний соціалізм. Діалектика
Г. Гегеля та матеріалізм Л. Фейєрбаха дали К. Марксу змогу висунути свої
визначальні принципи діалектичного та історичного матеріалізму. В
економічному вченні К. Маркс розвинув трудову теорію вартості, яка була
започаткована А. Смітом і Д. Рікардо, ідею об’єктивності економічних
законів і провідної ролі виробництва. Важливим елементом поглядів К.
Маркса було критичне ставлення до попередніх теорій і концепцій. Певний
вплив на формування ідей марксизму мала також дрібнобуржуазна критика
капіталізму.

2. Дослідження товару, вартості й додаткової вартості та модифікація
трудової теорії класичної школи

Перші економічні дослідження Карла Маркса (1818—1883) і Фрідріха
Енгельса (1820—1895), серед яких слід відзначити «Економіко-філософські
рукописи 1844 року» та «Маніфест Комуністичної партії» (1848), належать
до 40-х років XIX ст. Молодий К. Маркс ще не аналізував товар, не бачив
відмінностей між класичною та вульгарною політичною економією, не
сприймав трудову теорію вартості як єдино можливу, але вже тоді під
теоретичні дослідження були покладені певні політичні наміри.
Громадянському суспільству протиставлялося майбутнє суспільство —
асоціація, перехід до якої означав би емансипацію. Остання, на думку К.
Маркса, передбачає не тільки політичну (буржуазну) революцію, яка
здійснюється середнім класом, а й загальнолюдську (соціалістичну).
Носієм такої революції проголошувався виключно пролетаріат, який є
породженням великої промисловості й уже своїм існуванням заперечує
приватну власність. К. Маркс вимагав від філософії дійового лозунгу
дійсної боротьби, теорії, яка стала б матеріальною силою цієї боротьби
та оволоділа масами. Довгоочікуваним «прапором» пролетарської боротьби
став «Маніфест Комуністичної партії». Викладена в ньому економічна й
політична програма пролетарської революції найпершим засобом боротьби
оголосила насильницьке захоплення політичної влади та здійснення
радикального економічного перевороту шляхом деспотичного втручання в
право власності. Експропріація землі та будь-якої власності, конфіскація
майна, скасування права успадкування, централізація економічного
регулювання, збільшення державного майна за рахунок будь-якого іншого —
далеко не повний перелік «справедливих» методів проведення пролетарської
революції в ім’я «великої» мети — побудови безкласового
неантагоністичного суспільства.

3. Вчення К. Маркса про капітал і відтворення

Після революції 1848 p. K. Маркс провів фундаментальні економічні
дослідження, які завершилися підготовкою «Капіталу» та публікацією в
1867 р. його першого тому. У центрі економічних досліджень К. Маркса
опинився англійський, найбільш зрілий капіталізм середини XIX ст., в
економіці якого простежувалися загальні закономірності й суперечності
буржуазного способу виробництва. У книзі «До критики політичної
економії» (1859) представлено нову теорію вартості та додаткової
вартості, яка ознаменувала остаточне й принципове відмежування К. Маркса
від своїх попередників — класиків.

Славнозвісною стала передмова до «Критики …», яка в стислому вигляді
давала формулювання матеріалістичного розуміння історії: «У суспільному
виробництві … люди вступають у певні, необхідні, незалежні від їхньої
волі відносини — виробничі відносини, які відповідають певному ступеню
розвитку їх матеріальних продуктивних сил. Сукупність цих виробничих
відносин становить економічну структуру суспільства, реальний базис, на
якому підноситься юридична й політична надбудова, якому відповідають
певні форми суспільної свідомості. Спосіб виробництва матеріального
життя зумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі.
Не свідомість людей визначає їхнє буття, а навпаки, їхнє суспільне буття
визначає їхню свідомість. На відомому ступені свого розвитку матеріальні
продуктивні сили суспільства приходять у суперечність з існуючими
виробничими відносинами, або — що є тільки юридичним виразом останніх —
з відносинами власності, всередині яких вони доти розвивалися. Із форм
розвитку продуктивних сил ці відносини перетворюються на їхні пута. Тоді
настає епоха соціальної революції». Можна вважати, що ця передмова
відображала суть методології К. Маркса.

Предмет дослідження в «Капіталі» — капіталістичний спосіб виробництва й
відповідні йому відносини виробництва та обміну. Кінцевою метою
проголошувалося відкриття економічного закону руху тодішнього
капіталістичного суспільства. Одним з перших питань, які постають у
«Капіталі», є сутність товару, відмінність між споживною й міновою
вартістю та вартістю взагалі, а також форми вартості. К. Маркс
конкретизував своє вчення про подвійний характер праці, що втілена в
товарах, розмежовуючи конкретну та абстрактну працю як носіїв відповідно
споживної вартості та вартості взагалі. Товар, за К. Марксом, — це
продукт праці, який задовольняє людську потребу (споживна вартість) і
може обмінюватися на інший товар (мінова вартість). Конкретною називають
працю, яку витрачають у певній формі, що створює споживну вартість
(хліб, залізо, стіл тощо). Абстрактна праця — це частка сукупної
суспільної праці, витрата людської енергії взагалі (м’язів, мозку,
нервів тощо) безвідносно до конкретних форм, що формує вартість.
Вартість, на думку К. Маркса, не є властивістю речі, це вираження
виробничих відносин товаровиробників.

К. Маркс, характеризуючи перший том «Капіталу», писав: «Найкраще в моїй
книзі: 1) наголошений уже в першій главі подвійний характер праці …;
2) дослідження додаткової вартості незалежно від її особливих форм
(прибутку, відсотка, земельної ренти)». Революційність економічних
поглядів К. Маркса відображає таке твердження: «Перший том містить у
собі першу книгу «Процес виробництва капіталу». Це, безумовно,
найстрашніший снаряд, який коли-небудь був пущений у голову буржуа (у
тому числі й земельних власників)» і завдав «буржуазії в галузі теорії
такий удар, від якого вона ніколи не оговтається».

В основу системи категорій і законів капіталістичного способу
виробництва К. Маркс поклав розвиток суперечностей між споживною
вартістю й вартістю, конкретною й абстрактною працею, приватним і
суспільним характером праці. Дослідження форм вартості (простої,
одиничної, або випадкової; повної, або розгорнутої; загальної та
грошової) дало змогу глибше охарактеризувати ціну, виявити причини її
кількісної та якісної розбіжності з величиною вартості та показати дію
основного закону товарного виробництва — закону вартості — через
характеристику функцій грошей.

До функцій грошей К. Маркс відніс такі:

1) міра вартості — грошова ціна є виразом внутрішньої вартості товару;

2) засіб обігу — гроші є посередником у процесі обміну товарів (Т—Г—Т);

3) засіб платежу — за допомогою грошей оплачується придбання товарів;

4) засіб утворення скарбів — збереження певного грошового запасу;

5) світові гроші — гроші як всезагальний купівельний і платіжний засіб у
сфері міжнародних відносин.

Кількість грошей, необхідних для обігу (ГО), К. Маркс визначив так:

де Р — сума цін товарів, що реалізуються; К — сума цін товарів, проданих
у кредит (платежі за якими виходять за межі цього періоду); П — сума цін
товарів, строки платежу за якими вже настали; ВП — сума
взаємопогашуваних безготівкових платежів; Ш — швидкість обігу грошей
(середня кількість обертів грошової одиниці).

Останній продукт товарного обігу — гроші — є першою формою прояву
капіталу. Кругообіг грошей як капіталу Г—Т— П, у ході якого здійснюється
процес самозростання капітальної вартості, є загальною формулою
капіталу, яка безпосередньо проявляється у сфері обігу. Форма руху
капіталу Г—Т— Г’, на перший погляд, суперечить закону вартості, а обмін
виглядає нееквівалентним. Вирішення суперечності загальної формули
капіталу на базі закону вартості К. Маркс пов’язує з виникненням
робітника, по-перше, вільного як особа і, по-друге, вільного від засобів
виробництва й засобів існування, тобто появою товару “робоча сила”.
Капіталіст купує на ринку (у сфері обігу) робочу силу — специфічний
товар, споживання якого (у сфері

виробництва) дає йому змогу не тільки зберегти, а й збільшити вар-тість
капіталу, виробивши додаткову вартість.

0

B

?

?

O P¬P0QuQ‚R†RiiUUEEUEiUUUUUUUUUUUU1/2

eeeeeeeessI?ee?eee?ee

це точний вираз ступеня експлуатації робочої сили капіталом.
Виробництво абсолютної додаткової вартості ставало дедалі обмеженішим,
тому доповнювалось удосконаленими методами експлуатації через зростання
продуктивної сили праці. К. Маркс характеризував кооперацію, поділ праці
й мануфактуру, машини й велику промисловість як ступені створення
матеріально-технічної бази капіталізму та як методи виробництва
відносної додаткової вартості.

Абсолютною називається додаткова вартість, яка отримується вна-слідок
абсолютного подовження робочого дня, а відносною — та, що отримується
скороченням необхідного робочого часу та збільшенням додаткового шляхом
підвищення продуктивності праці. Капітал, зайнятий у виробництві, К.
Маркс поділив на постійний — той, що перетворюється на засоби
виробництва й у процесі праці не змінює своєї величини (С— constant,
постійний), та змінний, що авансується на робочу силу й у процесі
виробництва змінює свою вартість, тобто від-творює свій вартісний
еквівалент і створює додаткову вартість (V — variable, змінний). Формула
вартості товару (W) має такий вигляд:

W = C + V + M,

де M — додаткова вартість.

Норма додаткової вартості — це відношення маси додаткової вар-тості до
змінного капіталу, виражена у відсотках, тобто

4. Основні економічні ідеї та висновки «Капіталу» К. Маркса

Головною суперечністю капіталізму визначається суперечність між
суспільним характером процесу виробництва та приватнокапіталістичною
формою привласнення. У першому томі “Капіталу” К. Маркс проаналізував
також сутність і основні форми заробітної плати та перетворення
додаткової вартості на капітал. Ірраціональність заробітної плати
полягає в тому, що будучи формою оплати лише необхідного робочого часу,
вона вважається “ціною праці”, тобто оплатою всього робочого часу.
Розглядаючи просте та розширене відтворення, К. Маркс з’ясував, що
зростання органічної будови капіталу (у вартісному виразі це відношення
постійного капіталу до змінного, тобто С/Г) є причиною створення
відносного перенаселення, або промислової резервної армії праці. Він
формулює загальний закон капіталістичного нагромадження, який установлює
пряму залежність між зростанням суспільного багатства й функціонуючого
капіталу, з одного боку, та збільшенням злиденності робітничого класу,
поширенням безробіття — з іншого.

Як відомо, буржуазна політична економія розглядала обіг капіталу лише в
особливих, конкретних формах торгового чи позичкового капіталу. К. Маркс
уперше здійснив спробу розглянути оборот капіталу взагалі без уваги на
аналіз його конкретних перетворених форм. Учений поставив перед собою
ряд проблем, які були вирішені на базі трудової теорії вартості: роль
сфери обігу в самозростанні капіталу, вплив часу обороту на норму
додаткової вартості, відтворення й оборот усього суспільного капіталу та
реалізація сукупного суспільного продукту. На початку другого тому
“Капіталу” К. Маркс дослідив рух індивідуального капіталу, який
виражається формулою

де Г, Г’ — грошовий капітал до і після процесу виробництва; Т, Т’ —
товарний капітал до і після процесу виробництва (відрізняється за
матеріальною формою); PC — робоча сила; ЗВ — засоби виробництва; В —
виробництво.

Кругообіг капіталу має три стадії, три функціональні форми: грошову,
продуктивну й товарну. Такий підхід дав К. Марксу змогу, з одного боку,
подолати метафізичне уявлення класиків про капітал як сукупність засобів
виробництва і розглядати його як рух, самозростаючу вартість. З іншого
боку, капітал у К. Маркса — суспільне виробниче відношення між двома
основними класами — капіталістів і найманих робітників.

Співвідношення між основним і оборотним капіталом, з одного боку, та
постійним і змінним — з другого схематично можна подати так:

Поділ капіталу на основний і оборотний, за К. Марксом, властивий лише
продуктивному капіталу; капітал сфери обігу поділяється на товарний і
грошовий. Досліджуючи поділ капіталу на основний і оборотний, К. Маркс
формулює положення про те, що матеріальною основою періодичності
економічних криз є масове оновлення основного капіталу.

Для виявлення умов повної реалізації сукупного суспільного продукту К.
Маркс висунув певні передумови аналізу, а саме: 1) поділ сукупного
суспільного продукту за натуральною формою — на засоби виробництва й
предмети споживання, а за вартістю — на C + V + M; 2) збіг ціни й
вартості; 3) розгляд двокласового суспільства, що скла-дається з
буржуазії та пролетаріату; 4) постійна норма додаткової вартості; 5)
незмінність органічної будови капіталу та інші. Застосовуючи наукову
абстракцію, К. Маркс сформулював умови простого відтворення

які забезпечують рівномірний і пропорційний розвиток двох підроз-ділів
суспільного виробництва. Умови розширеного відтворення такі:

I(V + M) > IIC — новостворена вартість I підрозділу більша за постійний
капітал II підрозділу;

I(C + V + M) > IC + IIC — увесь продукт I підрозділу має забезпе-чувати
збільшення постійного капіталу I й II підрозділів;

I(V + M) + II (V + M) > II(C + V + M) — національний доход, створений в
обох підрозділах, споживається не повністю, забезпечуючи нагромадження.

Предметом дослідження третього тому “Капіталу” є процес капіталістичного
виробництва в тих формах, у яких він існує в реальному економічному
житті та в буденній свідомості самих агентів виробництва. К. Маркс
характеризує прибуток як перетворену форму додаткової вартості, яка є
вже не результатом експлуатації робочої сили, а породженням усього
авансованого капіталу, тобто норма прибутку визначається за формулою

де P — прибуток, що дорівнює додатковій вартості.

Ціна виробництва (ЦВ), за К. Марксом, — це перетворена форма вартості,
що складається з витрат виробництва (K) і середньої норми прибутку ( P
):

ЦВ=K+P.

Учений показав причини й механізми утворення середньої норми прибутку
під впливом міжгалузевої конкуренції, що призводить до відхилення цін
від вартості й утворення цін виробництва. Закон тен-денції норми
прибутку до зниження, сформульований К. Марксом, свідчить, що зростання
продуктивної сили праці, сприяючи підвищенню органічної будови капіталу,
веде до падіння норми прибутку (але маса прибутку все одно може
зростати). К. Маркс зупиняється на факторах, які протидіють цьому
закону: підвищенні рівня експлуатації праці, зниженні заробітної плати
нижче від вартості робочої сили, здешевленні елементів основного
капіталу, відносному перенаселенні, зовнішній торгівлі, збільшенні
акціонерного капіталу. К. Маркс розглядав акціонерні товариства як
“результат вищого розвитку капіталістичного виробництва, необхідний
перехідний пункт до зворотного перетворення капіталу у власність
виробників … у безпосередню суспільну власність” .

Особливе місце в теорії марксизму займає дослідження аграрних відносин
(капіталістичної земельної ренти). К. Маркс розрізняв поняття абсолютної
та диференціальної (I та II) земельної ренти. Абсолютна рента виникає з
монополії приватної власності на землю; її приносять усі земельні
ділянки, що здаються в оренду, через нижчу порівняно з промисловістю
органічну будову капіталу в сільському господарстві. Диференціальна
рента має за основу монополію на землю як об’єкт господарювання (через
обмеженість землі ринкова ціна формується не за середніх, а за найгірших
умов виробництва). Диференціальна рента I — це різниця між ринковою (на
найгірших землях) та індивідуальною ціною виробництва (на інших землях).
Вона виникає внаслідок відмінностей у родючості земель і
місцезнаходженні ділянок. Диференціальна рента II виникає внаслідок
інтенсивного розвитку сільського господарства, послідовних вкладень
капіталу в певну ділянку землі, що призводить до зміни економічної
родючості землі. Ціну землі (ЦЗ) К. Маркс розглядає як капіталізовану
ренту та визначає формулою

де г — рента; S — норма позичкового відсотка.

Триєдиній формулі класиків, згідно з якою капітал породжує прибуток,
земля — земельну ренту, а праця — заробітну плату, К. Маркс протиставив
пояснення джерел доходів на основі трудової теорії вар-тості,
відзначаючи, що прибуток, процент і земельна рента є перетвореними
формами додаткової вартості.

Центральне місце в четвертому томі “Капіталу” (“Теорії додаткової
вартості”) займає вчення Д. Рікардо: перша частина присвячена пошукам
джерел додаткової вартості до Д. Рікардо, друга — самому його вченню,
третя — розкладу рікардіанства. Поряд з оглядом більш ніж двохсотрічної
історії буржуазної політичної економії в ньому подано аналіз багатьох
найважливіших теоретичних і методологічних питань науки.

Висновки

Значення марксистської політекономії важко переоцінити, але не слід
розглядати вчення К. Маркса як догму чи керівництво до дії. Потрібно
пам’ятати, що К. Маркс основні свої теоретичні дослідження проводив у
середині XIX ст., спостерігаючи сучасний йому капіталізм та його
антагонізми. Неможливо механічно перенести марксистський аналіз
капіталістичної дійсності та його висновки на економічну систему
розвинених країн кінця XX ст. Трудова теорія вартості, розгорнуто
викладена К. Марксом, — це не єдино можливе й незаперечне пояснення
додаткового продукту.

Величезний внесок К. Маркса в економічну думку світу не підлягає
сумніву, але до його вчення треба ставитися критично, синтезуючи та
поєднуючи його з іншими економічними теоріями.

Марксова економічна теорія потребує сьогодні не бездумного відкидання, а
розвитку відповідно до сучасних умов людської цивілізації зі збереженням
позитивних її засад (виділення дослідження економічних відносин у
зв’язку з соціальними, ідея соціальної спрямованості економічної теорії
на захист інтересів людей праці, системність аналізу, аналітичний пошук
з поєднанням історичного і логічного, наукової абстракції і соціального
експерименту і багато інших) як однієї з плюралістичних концепцій, що
спрямована на соціальне буття людини. Тим більше, що сьогодення яскраво
свідчить про необхідність використання різноманітних підходів як в
економіці, так і в духовному світі людини в цілому. Про це свідчить
навіть приклад взаємодії релігійних конфесій. Так, раніше непримиримі
конфесії християнства знаходять точки співвідношення між собою та іншими
релігійними напрямами, в тому числі іудаїзмом, мусульманством тощо.
Водночас посилюються також фундаменталізм, ортодоксальність в цих
конфесіях, які намагаються доводити протиріччя до антагонізму.

Список використаної літератури

1. Агапова И.И. История экономических учений. Курс лекций. М.: ЮРНСТЬ,
2002.

2. Антология экономической классики: в 2х томах. – М.: Эконов, 2000.

3. Бартенев С.А. История экономических учений. – М.: ЮРНСТЬ, 2000.

4. Березин И.О. Очерки по истории экономической мысли. – М.: RISC, 1993.

5. Історія економічних вчень: Підручник // Л.Я.Корнійчук, Н.О.Татаренко.
К., 2001.

6. Мешко І.М. Історія економічних вчень. Навчальний посібник. – К.: Вища
школа, 2005.

7. Юхименко П.Л., Леоненко П.М. Історія економічних вчень. Навчальний
посібник. – К., 2001.

PAGE

PAGE 2

Похожие записи