HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com –
рефератний сайт №1 в Україні!

Реферати, контрольні роботи, курсові та дипломні роботи з 70-ти
напрямків. БЕЗКОШТОВНО!

РЕФЕРАТ

з дисципліни “Екологія”

на тему:

“Екологічне значення карпатських лісів”

ПЛАН

Вступ

1. Місце і значення лісових ресурсів у забезпеченні еколого-економічної
безпеки Карпатського регіону

2. Вплив карпатських лісів на регулювання водного режиму в регіоні

3. Шляхи відновлення та раціонального використання карпатських лісів

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

При взаємодії природи й суспільства, виробництва та навколишнього
середовища завжди існує ризик прояву небезпечних явищ і процесів як
природного, так і техногенного характеру. Тому захищеність людини, життя
та здоров’я, честі та гідності, її недоторканість й безпека є найвищою
соціальною цінністю і однією з найважливіших передумов
соціально-економічної стабільності розвитку України.

У другій половині ХХ століття наростаюче антропогенне навантаження на
навколишнє середовище, а також соціальні та екологічні наслідки
науково-технічної революції суттєво порушили і ускладнили взаємозв’язки
між природою та суспільством, частішають випадки техногенних аварій,
настання катастроф та стихійних лих. Особливо часто негативні стихійні
явища мають місце в Українських Карпатах. Вони зумовлюються одночасною
взаємодією різних природних чинників, дія яких підсилюється негативним
антропогенно-господарським впливом та порушенням в цьому регіоні
просторової збалансованості між природними і штучними системами.
Протягом ХХ століття у Карпатах було зареєстровано 17 катастрофічних
паводків, 6 селепроявів та 9 великих вітровалів, сума збитків від яких
складала 50 млн. грн. щорічно. Ситуація потребує посилення уваги до
вирішення проблем еколого-економічної безпеки регіону і обґрунтування
основних напрямів збереження, використання та відтворення лісів на
засадах сталого розвитку, які були визначені на конференціях ООН з
навколишнього середовища (РІО-1992, РІО+5, РІО+10, Лісабон -1998), а
також формування відповідної галузевої політики, спрямованої на
запобігання і реагування на надзвичайні ситуації природного характеру та
обґрунтування системи ефективного використання й відтворення природно
ресурсного потенціалу краю.

У природі шляхом еволюції утворилася певна екологічна рівновага. Значна
кількість опадів сприяє формуванню високопродуктивних лісів, які в свою
чергу підтримують екологічний баланс у басейнах рік. Порушення цього
балансу таїть у собі непередбачувані наслідки.

1. Місце і значення лісових ресурсів у забезпеченні еколого-економічної
безпеки Карпатського регіону

За стійкістю та якістю впливу на навколишнє середовище ліси переважають
інші екосистеми суші та є найскладнішими і найпотужнішими рослинними
угрупуваннями, що позитивно впливають на гідрологічний та кліматичний
режим місцевості, ґрунтоутворення, флору та фауну. Центральною ланкою
збереження хиткої рівноваги в СЕЕС можуть бути перш за все ліси. Серед
усіх природних комплексів їм притаманна максимальна властивість
стабілізації природних процесів у діапазоні природних умов, найбільш
сприятливих для життя людей. Тому лісові насадження на даному рівні
розвитку продуктивних сил виступають важливим і найбільш ефективним
засобом підтримання природного стану біосфери, основним чинником
стабілізації та покращання умов навколишнього середовища, відіграють
важливу роль у нейтралізації шкідливої дії наслідків життєдіяльності
людей, та є незамінним фактором культурного і соціального значення.
Тобто, ліси є основним фактором забезпечення еколого-економічної
безпеки, невід’ємною складовою процесу розвитку життя на Землі.

Антропогенно господарський вплив на лісові системи Карпат протягом ХVІІІ
— ХХ ст. призвів до кількісного зменшення площі лісів (зниження
лісистості) та інтенсивної зміни лісового середовища. На сьогоднішній
день ліси Карпат можна охарактеризувати як виснажені, низькопродуктивні
з деформованою віковою структурою та невеликим запасом ділової деревини.
Інтенсивне винищення лісів Карпат на протязі V-ох століть не могло не
позначитися на екологічній ситуації краю. Вже у ХVІІІ столітті в
Карпатах були зафіксовані перші катастрофічні паводки (1779 рік), а
починаючи з ХІХ століття вони повторюються періодично. В ХІХ столітті
було зафіксовано –6, в ХХ –17, а в ХХІ -1 катастрофічний паводок.
Середньорічні втрати від паводків у Карпатах в 1945-1980 роках досягали
150 — 200 млн. крб. Прямі збитки за минулі роки становили в середньому
15,3 млн. грн. у рік, а в 1998 році –500 млн. грн. і майже 300 млн. грн.
у 2001 році. Тому на даному етапі розвитку продуктивних сил, лісові
системи Карпат виступають частіше не як основний фактор забезпечення
еколого-економічної безпеки, а як додаткова причина періодично
повторюваних стихійних явищ регіонального масштабу, що і зазначалося
комісією НАН України, щодо ґрунтовного вивчення природних і техногенних
причин і характеру проходження паводків у листопаді 1998 та березні 2001
рр. в Закарпатській області.

Аналіз причин перебігу природних стихійних явищ в Українських Карпатах
свідчить, що лімітуючим фактором є комплекс природних чинників,
підсилених антропогенно господарським впливом, зміна лісового
середовища, порушення просторової збалансованості між природними і
штучними системами. Тому катастрофічні стихійні явища це зворотна дія
зміненого людьми природного середовища на людину. В зв’язку з тим, що на
даний час ліси Карпат являють собою СЕЕС з функціонально тісними
зв’язками між підсистемами, будь-яка негативна дія людини на природне
середовище викликає протидію природного середовища на саму людину.

Зниження захисних функцій лісових насаджень як основного фактора
забезпечення еколого-економічної безпеки і призвело до того, що лісові
системи Карпат на даному рівні розвитку продуктивних сил є постійним
фактором виникнення еколого-економічної небезпеки в регіоні. Проте
захисні функції лісових насаджень є похідними і безпосередньо залежать
від показників, що характеризують стан лісових насаджень. Тому вивчення
сучасного стану еколого-економічної безпеки слід проводити на основі
показників, які характеризують стан лісів.

2. Вплив карпатських лісів

на регулювання водного режиму в регіоні

Слід зауважити, що в Карпатах найгустіша в Україні гідромережа, яка в
середньому становить 0,5—0,7 км на один квадратний кілометр. У
Закарпатті вона ще густіша і дорівнює 1,7 км на квадратний кілометр. У
цьому регіоні налічується 9426 річок і потоків загальною довжиною 19793
км. Річний обсяг стоку в річках Карпат перевищує 12 млрд. м3. В умовах
такої гідрометеорологічної ситуації та розсіченого рельєфу стиглі лісові
масиви виконують важливу водо- та грунтозахисну функцію, яку неможливо
замінити жодними гідротехнічними спорудами.

Наведемо кілька фактичних даних. Лісівником-екологом О.Чубатим
встановлено на дослідній ділянці у Сваляві (219 м н.р.м.), де випадає
965 мм опадів на рік, що стиглі букові ліси здатні затримувати на своїх
могутніх кронах 25,1% кількості опадів, а під їх намет і далі в грунт
проникає 74,9%. Ще виразніша у цьому відношенні роль вічнозелених
хвойних лісів. Стиглі ялинники на дослідній ділянці в с. Хрипелів (850 м
н.р.м.) у Прикарпатті, де випадає 1094 мм опадів на рік, затримують
36,9%, а під їх намет проникає 63,1% опадів. При збільшенні індексу
лісистості на 1% у Карпатах середній річний стік у басейнах річок може
збільшитися на 9—11 мм. Проте слід пам’ятати, що ліси мають потенційну
межу регулювання стоку. Згідно з даними лісівників, для стиглих
насаджень така межа існує при добовій кількості опадів 100—175 мм.

Вченими встановлено, що Українські Карпати щороку випаровують близько 20
кубічних кілометрів вологи, яка західними повітряними потоками
переноситься у рівнинні райони Львівської, Чернівецької, Вінницької
областей, що позитивно впливає на їх сільське господарство. Карпати
розташовані на Європейському вододілі між басейнами Балтійського (р.Сян)
та Чорного

(р. Дністер, Прут, Тиса) морів. З Тиси 30% водних ресурсів потрапляє в
Дунай. Дві великі закарпатські річки — Латориця й Уж несуть свої води до
Словаччини. Отже, порушення гідрологічного режиму у верхів’ях цих рік
проявляється і в сусідніх країнах — Словаччині та Угорщині. Тому важлива
водо- та грунтозахисна роль карпатських лісів набуває міждержавного
значення.

На жаль, у минулому це не бралося до уваги ані при експлуатації гірських
лісів, ані при їх відновленні. В економічно важкий повоєнний період
(протягом 1947—1957 рр.) у Карпатах було заготовлено 70 млн. м3
деревини, внаслідок чого оголено 20% площі. Лісосіки були заліснені, але
молоді культури не здатні виконувати водозахисну функцію. Тому частіше
стали виникати катастрофічні паводки. Якщо за період 1700—1941 рр. в
Карпатах було зафіксовано 12 таких паводків (один випадок на 20 років),
то за період 1941—1998 рр. їх налічується 16 (кожні чотири роки). Ці
дані переконливо свідчать про антропогенні причини порушення
гідрологічного режиму в гірських річках.

Протягом останніх двох століть лісистість у рівнинних районах та
передгір’ї Карпат знизилась до 20,2%, а в гірських районах — до 53,5%.
За підрахунками лісівників В.Парпана, В.Олійника, найбільш сприятливим
гідрологічним режимом відзначаються водозбори з лісистістю понад 60—70%.
Незадовільний він при лісистості нижче 35%. Отже, для поліпшення
гідрологічного режиму в гірських районах потрібно збільшити лісистість
хоча б на 10%. В даний період у карпатських областях існує близько

60 тис. га чагарникових заростей та 113 тис. га неужитків антропогенного
походження. Здебільшого вони знаходяться на території колишніх
колгоспів. Отже, це той природний резерв, за рахунок якого можна
збільшити лісистість.

2. Шляхи відновлення

та раціонального використання карпатських лісів

Для відновлення порушеної природної рівноваги в Карпатах потрібна
екологічно і економічно узгоджена система ведення лісового господарства
та використання лісосировинних ресурсів. При цьому необхідно керуватися
Лісовим кодексом України (1994), в третій статті якого слушно
відзначено, що ліси за своїм призначенням виконують переважно екологічні
та соціальні функції — водоохоронну, грунтозахисну, кліматорегулюючу,
санітарно-гігієнічну, оздоровчу. Тому вони мають обмежене експлуатаційне
значення. На жаль, не завжди дотримуються цього закону при розташуванні
лісосічного фонду та способах рубок.

Після паводку в 1998 році Верховна Рада прийняла (в 1999 р.) спеціальний
закон «Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах у
ялицево-букових лісах Карпатського регіону». Повторення паводку в цьому
році свідчить про потребу застосування такого мораторію на всі листяні
та частково смерекові ліси. В останніх площу суцільних рубок доцільно
обмежити до мінімуму.

Стиглі ліси необхідно рубати для народного господарства, але таким
способом, щоби при цьому не знижувалися захисні функції гірських лісових
масивів. Тому при обгрунтуванні обсягу лісосічного фонду і його
розташування слід враховувати конкретну ландшафтно-екологічну ситуацію в
кожному водозбірному басейні.

Як використовуються зараз лісосировинні ресурси в Україні, в тому числі
і в Карпатах? Кабінет міністрів щорічно встановлює розрахунковий ліміт
лісосічного фонду і розподіляє його між обласними державними
адміністраціями у відповідності до річних розрахункових лісосік. Обласні
державні адміністрації розподіляють одержаний ліміт між лісгоспами
(власниками лісів) та тимчасовими лісокористувачами — приватними
фірмами, які не є власниками лісів.

У минулому в Карпатському регіоні — в Закарпатській, Івано-Франківській,
Чернівецькій областях існували державні лісокомбінати, які відповідали
як за ведення лісового господарства, так і за лісозаготівлю. У 1990 р.
вони були ліквідовані, натомість створені державні лісгоспи, які
займаються здебільшого веденням лісового господарства. Більшу частину
лісосічного фонду використовують зараз приватні фірми.

?????¤?¤?$????шувалися, але поки що залишаються великими і становлять
40% від обсягів таких заготівель по всій Україні. Для забезпечення
такого значного лісосічного фонду потрібно вести лісове господарство на
належному рівні та підвищувати продуктивність лісів. У даний період
бюджет держави не може забезпечити повне фінансування необхідних
лісогосподарських заходів. Так, наприклад, у Закарпатті воно становить
лише 15% від загальних потреб. Решту коштів потрібно лісгоспам
заробляти. Звичайно, що найлегшим шляхом для цього є використання
головного урожаю лісу — лісосічного фонду.

На думку більшості спеціалістів, нелогічно при дефіциті державного
фінансування лісового господарства віддавати лісосічний фонд приватним
лісозаготівельникам, які не несуть ніякої відповідальності за
вирощування майбутніх лісів (що рубатимуться через 100 років) і не
вкладають жодні кошти в лісокультурну справу та лісогосподарське
виробництво, яке їх, правду кажучи, взагалі не цікавить.

Різниця між використанням лісосічного фонду державними лісгоспами та
приватними підприємцями полягає в тому, що перші одержані прибутки
спрямовують на ведення і поліпшення лісового господарства, мислячи
державними категоріями щодо майбутнього лісів. Приватні ж структури
використовують одержаний з лісосічного фонду прибуток для власного
бізнесу. На жаль, зараз лісгоспам дають лише близько 10% лісосічного
фонду, а приватним структурам (їх у кожній області кількадесят) — 90%.
Держава, тимчасово не спроможна забезпечити повне фінансування лісового
господарства, повинна надати можливості лісгоспам розширити обсяг
лісосічного фонду з метою покриття дефіциту коштів. Для цього необхідно
зміцнити технічну базу державних лісгоспів.

У згаданих областях Карпатського регіону процес освоєння лісосічного
фонду приватними фірмами розпочався з 90-х років. Ми розуміємо, що деякі
з цих приватних структур мають вже певні напрацювання і фінансові
вкладення у лісозаготівельну інфраструктуру та відповідну техніку для
заготівлі й транспортування деревини. Тому було б неправильно повністю
позбавити їх лісосічного фонду. Потрібно лише змінити підходи й тактику
щодо його використання. У чому вона полягає? Доцільно весь лісосічний
фонд виділяти державним лісгоспам як постійним користувачам та
господарям, що відповідають за стан лісів і лісового середовища.
Приватним підприємцям як тимчасовим користувачам слід дозволяти
заготовляти деревину на правах підряду під державним контролем лісгоспів
у екологічно безпечних місцях. За заготівлю деревини повинні
розраховуватися державні лісгоспи, які потім цю деревину
реалізовуватимуть за фактичними цінами приватним підприємствам, що
заготовляють деревину на правах підряду.

При такому підході, з однієї сторони, можливо забезпечити повне
фінансування для розвитку лісового господарства і задовольнити потреби в
сировині приватних деревообробних підприємств — з другої.

Останніми роками в Карпатах спостерігається різке зниження дисципліни
охорони гірських лісів, зокрема в колишніх колгоспних лісах, що займають
близько 25% всього лісового фонду. Як наслідок цього — масові самовільні
рубки.

Мають місце також вибіркові рубки цінних деревних порід — черешні,
явора, ясена, ільма, горіха, деревина яких експортується. Це знижує
біологічну стійкість гірських лісів, збіднює природний видовий склад,
знижує їх якість. Тому доцільно посилити дисципліну охорони гірських
лісів і заборонити експорт деревини цінних порід.

Для ліквідації наслідків минулих катастрофічних паводків уряд виділив
відповідні кошти, які використовуються для спорудження будинків для
потерпілих, відновлення мостів, будівництва захисних дамб, укріплення
берегів тощо. Однак слід пам’ятати, що основна причина виникнення
паводків — у верхній вологій частині басейнів гірських рік, де випадає
до 1400—1600 мм опадів на рік. Саме тут потрібно здійснити систему
профілактичних заходів. Ведення лісового господарства в цих басейнах
повинно базуватися на екологічному принципі «постійності лісу». Тут
доцільно обмежити обсяг користування лісом, практикувати вибіркові
рубки, збільшити лісистість бодай на 10%. Життя вимагає прийняття
спеціального закону про охорону гірських лісів Карпат і Криму.

У верхів’ях паводковонебезпечних річок потрібно створити мережу
спеціальних «водозахисних заказників» із особливим режимом ведення
лісового та сільського господарства. У прибережній захисній зоні річок
шириною 500 м слід взагалі заборонити рубки.

У верхів’ях рік Білої і Чорної Тиси, Черемошу, Тереблі ще на початку
минулого століття були побудовані спеціальні водосховища для сплаву лісу
(клаузури), які мали також важливе водозахисне значення під час
паводків. У повоєнні роки вони були зруйновані і перестали виконувати
водозахисну функцію. Відтворення цих потужних водних резервуарів
дозволить затримувати у паводковонебезпечний період значні запаси води і
попереджувати паводки.

У результаті випасу худоби на полонинах у високогір’ї на 200 і більше
метрів знизилася верхня межа лісів. Там зосереджені найбільші запаси
снігу, раптове танення яких є однією з причин паводків. Тому
приполонинні ліси виконують особливо важливу водозахисну функцію. Шляхом
лісокультурних заходів доцільно підняти знищену верхню межу букових та
смерекових лісів. На полонині Рівній це вдалося зробити біологам
Ужгородського національного університету. Їх досвід заслуговує
поширення.

При обгрунтуванні сталого розвитку лісового господарства Карпат слід
взяти до уваги і багатий рекреаційний потенціал регіону, який становить
29,2% загальнодержавних рекреаційних ресурсів. Зарубіжний досвід
свідчить, що економічний ефект лісів від рекреації у 20 разів перевищує
матеріальну вартість лісосировинних ресурсів. У Карпатах відомо чимало
лікувальних джерел. Мальовничі гірські ландшафти у поєднанні з багатими
рекреаційними ресурсами дозволяють розширити індустрію оздоровлення й
туризму, що принесе гірському краю значні економічні вигоди.

Висновки

Отже, ліс — це могутній природний чинник, який позитивно впливає на
клімат, ґрунти, умови формування поверхневого стоку. У процесі свого
розвитку ліс продукує органічну масу, виконуючи при цьому низку функцій:
нагромаджує сонячну енергію, виробляє кисень, сприяє затриманню вологи
на полях, регулює рівень води у річках, фільтрує воду, попереджує повені
тощо.

Лісові насадження на сучасному рівні розвитку продуктивних сил
виступають важливим і найбільш ефективним засобом підтримання природного
стану біосфери, основним чинником стабілізації та покращання умов
навколишнього середовища, відіграють важливу роль у нейтралізації
шкідливої дії наслідків життєдіяльності людей, і є незамінним фактором
культурного і соціального значення. Тобто є основним фактором
забезпечення еколого-економічної безпеки, невід’ємною складовою процесу
розвитку життя на Землі.

Основною причиною виникнення катастрофічних стихійних природних явищ в
Українських Карпатах є взаємодія різних природних чинників, підсилена
антропогенно-господарським впливом на лісові системи, який спричиняє
зміну лісового середовища, порушує просторову збалансованість між
природними і штучними системами та є чинником зниження значень
показників забезпечення еколого-економічної безпеки. Оскільки ліси
Карпат на даний час представляють собою СЕЕС з функціонально замкнутими
зв’язками між підсистемами, то будь-яка негативна дія людини на природне
середовище викликає зворотню дію зміненого природного середовища на саму
людину. Проміжок часу між дією людини і реакцією на неї природи складає
не так багато часу. Цим і пояснюється періодичність стихійних явищ у
Карпатах.

Науковий аналіз і оцінка лісових систем Карпат, свідчить, що сукупний
стан еколого-економічної безпеки в регіоні є критичним з явно вираженими
тенденціями наближення до катастрофічного. Навантаження на лісові
екосистеми інтенсивно зростає і зазнає радикальних змін, зменшується
видове біорізноманіття, біологічно стійкі складні та мішані деревостани
поступово перетворюються екологічно нестійкі — прості та чисті.
Порушується кількісна міра зв’язку між підсистемами, система поволі
втрачає стійкість та виходить з стану динамічної рівноваги, прикладом
чого є проходження катастрофічних стихійних явищ в регіоні.

Порогове значення лісистості для України є 15%. Дана лісистість гарантує
мінімальне співвідношення загальних гідро-кліматичних умов. Перехід
через цей поріг, тобто зниження лісистості території нижче порогового
значення призведе до деградації власної лісосировинної бази та
спричинить економічну залежність України від держав-експортерів
деревини. В соціальній сфері це стане причиною збільшення тривалості
захворювань, підвищення смертності та зменшення тривалості життя, що в
кінцевому підсумку вплине на розвиток продуктивних сил. Зосередження у
користуванні Державного комітету лісового господарства 14% лісистості
території є важливо необхідною умовою забезпечення мінімального
співвідношення загальних гідро кліматичних умов, забезпечення
еколого-економічної безпеки держави та є необхідною умовою сталого
розвитку суспільства.

Будь-які докорінні зміни в економічних відносинах мають починатися з
відповідного реформування відносин власності. Власність визначає
характер функціонування не лише соціально-економічних, але й
організаційно-економічних відносин та детермінує цілі й мотиви розвитку
виробництва. Відносини власності визначають характер функціонування
економічних відносин. Оскільки складовими економічних відносин є
соціально-економічні та техніко-економічні відносини, то матеріальною
основою забезпечення еколого-економічної безпеки, насамперед, буде зміна
економічних механізмів лісогосподарської діяльності (створення ринку
лісопродукції, проведення еколого-економічної оцінки лісових насаджень
тощо) та зміни в матеріально-технологічному забезпеченні виробництва
(впровадження нових технологій, нові форми організації праці тощо).

Реформування відносин власності, зміна економічних механізмів
лісогосподарської діяльності, технологічної бази виробництва,
організації управління процесами лісокористуванням, лісоохоронною
діяльністю є базовими умовами для розширення площ лісових насаджень,
збільшення запасів деревини на вкритих лісовою рослинністю землях,
поліпшення якості, збільшення обсягів заготівлі, тобто збалансування
показників, які сприяють забезпеченню еколого-економічної безпеки. Тому
реформування лісового господарства та переведення його на ринкові засади
господарювання створює умови для зростання основних детермінант
забезпечення еколого-економічної безпеки в регіоні.

Список використаної літератури

Лісові ресурси / Я.В.Коваль, В.С. Бондар, О.А.Голуб, Р.Б.Бабич,
А.І.Охріменко, І.Я.Антоненко, І.М. Лицур, В.В.Тьорло // Методичні
рекомендації по розробці схеми (прогнозу) розвитку і розміщення
продуктивних сил України та її регіонів (областей) на тривалу
перспективу — К.: РВПС України НАН України, 2001.- С. 60-73.

Перспективы российского лесопромышленного комплекса в Украине //
Российско-Украинский альманах “Энергетические проблемы русско-украинских
отношений”. — С-Пб.: Издательство “Амадеус” .-2001.-С.160-164.

Еколого-економічна безпека лісових систем // Економіка
природокористування і охорони довкілля: Зб. наук. пр. — К.: РВПС України
НАН України. — 2002. — С. 202-207.

Еколого-економічні проблеми переходу лісового господарства на засади
сталого розвитку // Економіка промисловості України: Зб. наук. пр. — К.:
РВПС України НАН України. — 2002. — С. 191-199.

Лицур І.М. Значення екологічних функцій лісу в системі забезпечення
еколого-економічної безпеки // Зб. доповідей наук.-практ. конф. «Донбас
— 2020: Охорона довкілля та екологічна безпека»: У 2 т. — Донецьк:
«Новый мир». — 2001. — Т. 2. — С.48-51.

Лицур І.М. Лісові системи Карпат як основний фактор забезпечення
еколого-економічної безпеки регіону // Матер. Міжнар. конф. «Гори і люди
(у контексті сталого розвитку)»: У 2 т. — Рахів: ЗАТ «Надвірнянська
друкарня». — 2002.- Т. 1.-С.407-412.

Лицур І.М. Значення лісових насаджень у забезпеченні екологічної безпеки
//Сб. тезисов трудов симпозиума «Межрегиональные проблемы экологической
безопасности «МПЭБ 2003» — Сумы: «Довкілля». — 2003. — С. 102.

PAGE

PAGE 4

Похожие записи