HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

Документознавство як наука

Існує багато тлумачень поняття документознавства і жодне з них не є
загальновизнаним. Це є закономірним, оскільки документознавство – термін
багатоаспектний, структурно-розгалужений, такий що стосується різних
боків документа та документно-комунікційної діяльності – явищ не менш
складних та багатопланових. Таким чином цей термін слабко піддається
однозначному тлумаченню, тим більш короткому визначенню.

Документознавство – наука про документ та документно-комунікаційну
діяльність. Це наукова дисципліна, що вивчає закономірності створення та
функціонування документів, що виробляє принципи побудови
документно-комунікаційних систем методів їх діяльності.

Документознавство досліджує документ як джерело інформації та засіб
соціальної комунікації. Це комплексна наука про документ та
документно-комунікаційну діяльність, що вивчає в історичному, сучасному
та прогностичному планах процеси створення, розповсюдження та
використання документних джерел в суспільстві.

Формування документознавства як наукової дисципліни передбачає
визначення основних її складових: об`єкта, предмета, методів,
понятійного апарату – в їх єдності та цілісності тобто як системної
наукової дисципліни.

Об`єктом документознавства є комплексне вивчення документа як
системного об`єкта, спеціально створеного для зберігання та
розповсюдження (передачі) інформації в просторі і часі.

Предмет документознавства – є створення наукового знання про документ в
його єдності матеріальної та інформаційної складових, про закономірності
його створення та функціонування в суспільстві.

Становлення і розвиток документознавства в Російській імперії.

Зародження документознавства в Російській імперії (а відповідно й на
Україні, як її складовій) було пов’язано з так називаним “практичним”
документознавством, тобто зі створенням правил роботи з документами і
вимог до самих документів на практиці, у діловодному процесі, у
прикладній сфері. Практичне документознавство виникло з появою
палеографії (науки про розвиток писемності, про древні рукописи) і
дипломатики (науки, що вивчає форму і зміст правових актів), тобто ще в
16-17 сторіччях. Уже тоді в Росії з’явилися уніфіковані документні
форми, що складалися з окремих випадків, що узагальнювалися в
канцеляріях і потім офіційно закріплювалися. Діловодна практика і надалі
робила постійний і істотний вплив на процес становлення науки про
документи.

Однак уже з початку 18 століття стали закладатися правові основи
документування, насамперед у сфері державного керування. Багато форм
документів були закріплені законодавчими актами. У 19 столітті цю роботу
було продовжено. До того ж в середині сторіччя з’явилися перші спроби
теоретичного осмислення документаційних процесів у російському
суспільстві. Вони були початі в роботах Н.Варадінова і В.Вельдбрехта, що
систематизували документацію, розподілили неї по групах і на підставі
законодавчих актів запропонували правила складання документів. У цих
роботах, крім зразків документів, утримувалася і теоретична частина.

Н.В.Варадінов, зокрема, розділяв діловодство на 1) теоретичне і
2)практичне. Він уперше ввів в обіг і сам термін “теоретичне
діловодство”. У теоретичному значенні, на його думку, діловодство являє
собою “науку, що викладає правила складання ділових паперів, актів і
самих справ”, а також вивчаючу “зовнішні” і “внутрішні властивості”
ділових паперів. Практичне ж діловодство – це “загальний порядок
виробництва справ у присутніх місцях за даними законами формам і по
сталих зразках ділових паперів”.

Розвиток документознавства на поч. ХХ ст.

Однак у наступні десятиліття, аж до революції 1917 р., документознавчі
дослідження не одержали скільки-небудь серйозного продовження, за
винятком, мабуть, робіт інженера-шляховика И.И.Ріхтера, що побачили
світло на початку 20-го сторіччя. В них містилися окремі теоретичні
узагальнення і визначення ряду понять. Крім того, автор почав
небезуспішну спробу класифікації “діловодства і справозбереження
казенних залізниць”.

Прихід до влади більшовиків супроводжувався подальшим розвитком
практичного документознавства в напрямку уніфікації документів,
починаючи від окремих документних форм і закінчуючи створенням
уніфікованих систем документації. Однак із самого початку в літературі з
документознавства піднімалися і деякі теоретичні питання (зокрема, у
книгах П.В.Верховского, С.Н.Голубова, Н.В.Русинова).

Визначене відображення документознавчі проблеми знайшли в 1920-і роки й
у дослідженнях в області керування. Тоді в Радянському Союзі була
створена ціла система науково-дослідних, госпрозрахункових, відомчих і
громадських організацій, що займалися питаннями наукової організації
керування. Склалося кілька самостійних шкіл управлінської думки: школа
А.К.Гастева (Центральний інститут праці), напрямок П.М.Керженцева, школа
Е.Ф.Розмирович (Інститут техніки керування при Наркоматі
Робочо-Селянської інспекції СРСР). Питаннями наукової організації праці
й удосконалюванням діловодства займався також ряд інших організацій.

Мабуть, найбільш плідно ця робота велася в Інституті техніки керування.
Його співробітники “вирішували великі теоретичні проблеми діловодства:
термінологічній, організаційно-технологічні, уніфікації і стандартизації
документів, класифікації документів, зв’язку діловодства й архівної
справи”5. Тут був підготовлений і в 1931 р. виданий проект “Загальних
правил документації і документообігу”, у якому узагальнювалися
теоретичні дослідження і практичний досвід вітчизняних і закордонних
учених.

До цього часу на Заході також досить чітко була усвідомлена необхідність
серйозного вивчення кола проблем, зв’язаних з функціонуванням
документів. Так, бельгійський учений Поль Отле писав тоді в одній зі
своїх робіт: “Хаос книг і документів вимагає в наші дні науку, що змогла
б попередити можливе зло в питаннях документації, що не упорядкована,
дублюється і досить суперечлива”.

Однак крутий поворот, що відбувся в СРСР на рубежі 1920-х – 1930-х
років, привів до істотних змін у всіх сферах життя радянського
суспільства. Він супроводжувався масовими політичними репресіями, що
важкою ковзанкою пройшлися по науковим і управлінським кадрам.
Дослідження в області документознавства були згорнуті. Виключеннями
стали окремі напрямки, що були орієнтовані або на виконання соціального
замовлення тоталітарної влади (удосконалювання системи обліку радянських
громадян, введення паспортної системи), або проводилися в рамках деяких
великих відомств (раціоналізація бухгалтерської, кадрової документації і
т.п.).

Разом з тим у період сталінізма створювалися визначені передумови для
розвитку документознавства в майбутньому. Справа в тім, що на початку
1930-х рр. у Москві був відкритий державний історико-архівний інститут
(МДІАІ), покликаний готувати фахівців вищої кваліфікації для роботи в
державних архівах, а потім і працівників державного діловодства. У МДІАІ
почалося викладання навчального курсу “Загальне діловодство” первісно в
рамках навчальної дисципліни “Теорія і практика архівної справи”, а з
1942 р. був уведений самостійний курс “Історія й організація діловодства
в СРСР”. У 1943 р. уперше з’явився і сам термін документознавство.

Вивчення документознавчих проблем у навчальних курсах стимулювало
наукові розробки в цій області. Переломними стали 1960-і роки, коли
документознавство стає самостійною науковою дисципліною. У 1969 р. воно
було внесено в номенклатуру спеціальностей науковців.

В цей час процеси комунікації починають розглядатися не тільки в ракурсі
одного з їх засобів – документа, але й більш широко – як інформаційні.
Поняття документ поступається поняттю „інформація”, оскільки перше є
похідним від другого. Початкове уявлення про предмет документаційної
науки було модернізовано і воно набуло інформаційний та кібернетичний
зміст.

На початку 1960-х рр. Починають розвиватися наукові напрямки під назвою
документалістика та документознавство. Перша розглядалась як прикладна
галузь кібернетики, що займається оптимізацією управління
документаційними системами всіх типів – від образотворчого мистецтва до
канцелярського справочинства. З цією метою документалістика вивчає
структуру та властивості матричних документів, методи та засоби їх
автоматичної обробки, зберігання, пошуку та використання, документні
потоки та документні масиви для оптимізації управління крупними, перш
за все багатоканальними документаційними системами. Проте
документалістика не відображає всього діапазону досліджень документа,
проблем його виробництва, розповсюдження та використання і не може бути
узагальнюючою наукою про документ.

В цей час документознавство розвивається як новий напрямок, в задачі
якого (за К.Г.Мітяєвим) входить вивчення в історичному аспекті розвитку
способів, окремих актів і систем документування явищ об`єктивної
дійсності і їх результатів — створення документів, їх комплексів і
систем. Пізніше під документознавством стали розуміти науку про правила
оформлення адміністративних документів і ведення документаційного
господарства. Документознавство ототожнюють з діловодством і розглядають
як розділ архівознавства. Таке вузьке трактування документознавства
збереглося певною мірою і до наших днів. Природно, що в такому розумінні
документознавство не могло претендувати на роль узагальнюючої науки про
документ, тому що воно обмежено управлінською сферою. За його межами
виявляються інші сфери людської діяльності — наука, техніка, культура,
соціальне життя і т.д.

Наприкінці 1960-х років з розвитком інформатики (А.И. Михайлов, А.І,
Чорний, Р.С. Гіляревський) переосмислюються значною мірою досягнення
документацією науки, існування останньої у вигляді автономної наукової
дисципліни фактично припиняється. У 1973 рр. починаються рідкі спроби
(Г.Г. Воробйов, К.Н. Рудельсон) узагальнити теоретичні відомості про
документ, розробити його концептуальні основи за допомогою
інформаційного аналізу. Частина питань, пов’язаних з класифікацією
документів, створенням інформаційних моделей документа, дослідженням
документних інформаційних потоків, ввійшли у відповідні розділи
бібліотеко-, бібліографо-, архівознавства й інформатики.

Увага до теоретичних проблем документознавства особливо підсилилася в
зв’язку з розробкою і впровадженням Єдиної державної системи діловодства
(ЄДСД), а також у процесі створення інформаційної бази автоматизованої
системи управління (АСУ). Для цих цілей у 1966 р. був створений
Всесоюзний науково-дослідний інститут документознавства й архівної
справи (ВНДІДАС). Саме в ті роки з’явилися перші спеціальні теоретичні
роботи, присвячені з’ясуванню об’єкта документознавства і його задач.

Починаючи з 1960-х років, у нашій країні визначилися два основних
центри, активно й ефективно ведучі наукові дослідження в області
документознавства – це МДІАІ, де в 1964 р. був створений факультет
державного діловодства, і ВНДІДАС.

Не останню роль в інтенсифікації наукових документознавчих досліджень
зіграв своєрідний “вибух документальної активності суспільства” у 1960-і
– 1970-і роки. Число копій документів в усім світі перевалило тоді за 1
трлн у рік, а в центральних відомствах СРСР річний документообіг (з
урахуванням розмноження) вийшов за межі 1 млн штук. На той час
виявилося, що суто діловодний підхід в організації і проведенні
документознавчих досліджень багато в чому себе вичерпав, унаслідок своєї
обмеженості. У рамках цього підходу вивчалися переважно документи
поточного діловодства, так само як і процеси, що відбувалися з уже
складеними документами.

Тим часом бурхливий розвиток наук про інформацію, який розпочався в
середині 20 сторіччя сприяв твердженню зовсім іншого погляду на
документацію. Вона стала розглядатися як єдина інформаційна система, що
сприяє досягненню тих або інших управлінських цілей і задач. При цьому
саме поняття керування значно розширилося і стало представлятися як
упорядкований вплив на які-небудь об’єкти. Системний підхід у
документознавстві дозволив комплексно досліджувати кожен документ або
вид документів, істотно розширив їх кількісні і якісні характеристики.
Таким чином, рубіж 1960-х – 1970-х років з’явився своєрідним поворотним
моментом у розвитку документознавства.

Початок системного підходу в документознавчих дослідженнях багато в чому
було зв’язано з появою фундаментальних робіт Г.Г.Воробйова, насамперед
його книги “Документ: інформаційний аналіз” (М., 1973). Надалі в рамках
цього підходу з’явилися численні публікації В.Д.Банасюкевича,
Б.С.Ілізарова, М.П.Ілюшенко, В.И.Кокорева, Т.В.Кузнецовой, М.В.Ларіна,
В.М.Магидова, К.И.Рудельсон, Е.А.Степанова, В.Ф.Янкової і інших авторів.
Підсумок науковим дослідженням в області документознавства 1960-х –
першої половини 1980-х рр. був підведений у докторській дисертації
А.Н.Сокової (1986).

7

7

7

7

7

7

7

7

7

7

7

7

7

7

7

7

7

7

7

7

7

# Поза її полем зору знаходиться документ у його матеріальній іпостасі,
умови виробництва, збереження, організації роботи з документами. Тому,
як і документалістику, використовувати інформатику як узагальнюючу науку
про документ досить складно.

До другої половини 1980-х років усвідомлюється той факт, що саме
узагальнююче поняття документа найбільше адекватно відбиває предмет
професійної діяльності співробітників бібліотек, органів інформації,
архівів, музеїв, книгарень і т.п. Цьому сприяло впровадження в
професійну діяльність комп’ютерної техніки і машиночитаємих носіїв
інформації.

Подальший розвиток загальдокументальних підходів зв’язаний з іменами
Д.Ю. Тешгова, А.В. Соколова, Ю.Н. Столярова, О.П. Коршунова, у роботах
яких поняття «документ» виступає як самостійна лексична одиниця.
Авторами найбільш фундаментальних робіт, присвячених аналізу поняття
«документ», класифікації документів, є Ю.Н. Столярів, Г.Н.
Швецова-Водка, С.Г. Кулешов. З появою їхніх робіт у становленні і
розвитку документознавства починається якісно новий етап. Проблеми
документознавства здобувають міждисциплінарний характер, ними займаються
бібліотеко- і бібліографознавці, фахівці в галузі інформатики,
книгознавці.

Новий етап у розвитку вітчизняного документознавства почався в 1990-і
роки, коли під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів відбулася істотна
зміна інформаційно-документаційних процесів. У Росії відбулася зміна
політичного й економічного ладу, у роботі з документами стали широко
використовуватися новітні комп’ютерні технології, країна стала швидко
входити у світовий інформаційний простір. Пріоритетний розвиток у
наукових дослідженнях у цей час одержують такі напрямки як
інформаційно-документаційний менеджмент, електронний документообіг,
різні аспекти захисту інформації, проблеми експертизи цінності
документів, створення електронних архівів і інші. Інакше кажучи,
подальший розвиток документознавства як комплексної наукової дисципліни
стимулюється все зростаючими й істотно зміненими соціально-політичними,
економічними, культурними, технічними й іншими потребами.

Результати наукових досліджень обнародуються в монографіях і статтях, у
дисертаціях і виступах на наукових конференціях, знаходять висвітлення в
учбово-методичних посібниках, у методичних рекомендаціях для органів
керування і т.д. Із середини 1990-х років у Росії виходить
спеціалізований інформаційно-практичний журнал “Діловодство”. Теоретичні
і практичні питання документознавства, історичні його аспекти знаходять
висвітлення також на сторінках журналів “Вітчизняні архіви”, “Вісник
архівіста”, “Секретарська справа”, “Служба кадрів”, “Керування
персоналом” і деяких інших.

На початку 1990-х років відчувається необхідність у створенні науки про
документ або комплекс наукових документознавчих дисциплін. Для
узагальнюючої назви науки про документ починає використовуватися ряд
назв: інформаційно-комунікаційна наука (А.В. Соколов),
документаційно-інформаційна наука (Г.Н. Швецова-Водка) і т.п. Ядро
такого комплексу наук про документ складають бібліотеко-, бібліографо-,
книго-, архіво-, музеєзнавство й інформатика. Загальним для них є
дослідження документа як об’єкта, створеного спеціально для передачі
інформації.

Кожна з цих областей знання має свої спеціальні задачі, форми і методи
роботи з документами, однак теорія й історія документа є загальними для
них. До загальнотеоретичної проблематики відноситься насамперед
функціональний аналіз документів, вивчення їхніх особливостей як
матеріальних об’єктів із зафіксованої в них інформацією, питання
класифікації і типологізації документів і т.п. Вивченням
загальнодокументних питань і покликано займатися документознавство.

Документознавство відноситься до циклу наук про суспільство, з багатьма
з яких перебуває в тісному взаємозв’язку й взаємодії. Ця взаємодія
проявляється в різних формах і відбувається на різних рівнях, насамперед
на рівні об’єкта й предмета дослідження, понятійного апарата, методів
дослідження.

Документознавство самим тісним чином пов’язане з історичною наукою. Як
ми вже відзначали, об’єктом документознавства є документ в історичному
розвитку. Поява тих або інших документів, не кажучи вже про системи
документації, безпосередньо пов’язана з еволюцією суспільства, з певними
її етапами. Тому функціонування документів і систем документації,
складання комплексів документів неможливо зрозуміти без знання
соціально-економічної, політичної історії, історії культури й т.д.

З іншого боку, сама форма документа характеризується відносною
самостійністю, наявністю власних закономірностей розвитку, які, у свою
чергу, впливають на ті або інші сторони суспільного розвитку. Тому
вивчення минулого припускає й знання генезису документних форм.

Документознавство об’єктивно сприяє формуванню джерельної бази
історичних досліджень й у цій своїй якості тісно примикає до
джерелознавства — однієї з найважливіших галузей історичної науки, що
досліджує теорію, методику й техніку історичних джерел. Джерелознавці
також вивчають форму документа, структуру й властивості документованої
інформації в їхньому історичному розвитку. Діловодні документи в
джерелознавстві звичайно виділяються в самостійний розділ.

На підставі близькості із джерелознавством документознавство звичайно
відносять до класу історичних наук, включаючи його до складу так званих
допоміжних і спеціальних історичних дисциплін, які розглядаються як
субдисципліни джерелознавства. При цьому ряд авторів (А.И.Гуковський,
С.М.Каштанів, Б.Г.Літвак, О.М.Медушевская, В.В.Фарсобін та ін.) фактично
розміщають документознавство усередині дипломатики — допоміжної
історичної дисципліни, що вивчає документи правового порядку. Інші
дослідники, навпроти, пропонують розширити коло проблем
документознавства, включивши в його склад такі допоміжні історичні
дисципліни, як дипломатика, палеографія, метрологія, генеалогія. Причому
й ті, і інші здебільшого фактично ставлять знак рівності між
документознавством і діловодством.

Однак, незважаючи на тісний зв’язок документознавства із
джерелознавством, між ними є істотні розходження, які спостерігаються:

— в об’єкті дослідження (джерелознавство вивчає, крім письмових
документальних джерел, також й інші види й форми історичних джерел,
зокрема , речовинні);

— з метою дослідження (джерелознавство вивчає документ із метою
вироблення методів витягу необхідної інформації);

— у хронології (джерелознавство вивчає документи винятково в
ретроспективному середовищі, а документознавство — також в оперативному
й у перспективному середовищі).

Остання відмінність взагалі не дозволяє, на наш погляд, відносити
документознавство до числа історичних дисциплін, як це роблять багато
авторів, оскільки історична наука обмежена вивченням лише минулого
людського суспільства.

Варто також помітити, що останнім часом виявилася тенденція до того,
щоб саме джерелознавство вивести за рамки винятково історичної науки й
розглядати як інтегруючу дисципліну в системі гуманітарних наук, як
елемент історичної антропології, етнології, соціології, тобто всього
гуманітарного знання. У результаті такого підходу закономірно виникає
комплексна проблема феномена документа й, як наслідок, завдання розвитку
нової дисципліни — феноменології документа.

По цілям й об’єкту вивчення документознавство тісно пов’язане з
архівознавством. Їх поєднують загальне завдання — формування ефективного
інформаційного середовища, єдиний об’єкт дослідження — документ, а також
єдність способів організації, зберігання, пошуку інформації, вироблення
принципів документоутворення.

Разом з тим документознавство й архівознавство вивчають документ із двох
протилежних сторін: архівознавство — з боку інформаційної цінності
документа як історичного джерела з упором на комплекси документів, а не
на окремі документи. Документознавство вивчає свій об’єкт із боку
інформаційної й оперативної цінності, як носій інформації, що функціонує
насамперед у сучасному соціальному середовищі.

Документознавство безпосередньо впливає на розвиток архівознавства,
тому що чим якісніше документи, створені в діловодстві, тим більш
успішною буде робота архівів по зберіганню й використанню документних
багатств.

Чимало спільного можна виявити також між документознавством і
книгознавством. Їх зближають: інформаційна, соціальна сутність об’єктів
дослідження — документа й книги; багато в чому однакові цілі й функції;
папір як загальний матеріальний носій інформації; лист як однаковий
спосіб передачі інформації. Причому з розвитком комп’ютерних технологій
відбувається подальше зближення документа й книги, які однаково можуть
бути представлені в електронному варіанті. У той же час між
документознавством і книгознавством існують і розходження, які полягають
насамперед у тім, що книга — об’єкт книгознавства — призначена для
тиражування, множинного відтворення інформації, тоді як документ
унікальний.

Документознавство взаємозалежно із правознавством, насамперед з такими
його галузями як конституційне, цивільне, адміністративне, трудове,
підприємницьке право. У документознавстві широко використовуються
досягнення правової науки: додання юридичної чинності документам,
правові способи їхнього введення в дію, класифікація правових актів й
ін. У сучасному законодавстві документація диференціюється по видах,
значимості, виділяються окремі системи документів. Одним з об’єктів
документознавства є система організаційно-правової документації. Юристи
у своїй повсякденній діяльності не можуть обійтися без знання основ
документознавства, організації й технології документаційного
забезпечення управління. Криміналісти досліджують природу документів,
прийоми, способи навмисного перекручування документованої інформації й
т.п. з метою розкриття й розслідування службових підробок.

Не можна не сказати й про зв’язок документознавства з економічними
науками. Оптимізація діяльності служб документаційного забезпечення
управління неможлива без визначення їхньої економічної ефективності, без
всебічного аналізу використання фінансових і матеріальних ресурсів на
створення й обробку документів, без складання відповідних методик,
нормативів трудовитрат і т.д. У число систем документації, досліджуваних
документознавством, входять і такі спеціальні системи, що безпосередньо
відбивають економічну сферу життя й діяльності суспільства, як
бухгалтерська, звітно-статистична, техніко-економічна,
зовнішньоторговельна, банківська, фінансова.

Традиційно міцними є взаємозв’язок і взаємодія між документознавством
і теорією управління, менеджментом, оскільки в документах знаходять
безпосереднє відбиття й функції керування, і його організація.

Документознавство випробовує також вплив таких прикладних дисциплін як
соціологія управління, психологія управління й ділового спілкування.

У документознавсті досить широко використовуються досягнення прикладної
лінгвістики, насамперед з метою уніфікації текстів документів,
стандартизації мовних одиниць, а також у процесі редагування службових
документів.

Особливо варто зупинитися на зв’язку документознавства з науками про
інформацію. Стрімке нарощування інформаційних ресурсів, бурхливий
розвиток комп’ютерних технологій й активне теоретичне осмислення
інформаційних процесів у другій половині 20 сторіччя не просто вплинули
на характер і зміст документознавчих досліджень, але й привели до
вибудовування документознавства в цикл наук про соціальну інформацію. У
результаті документознавство виявилося самим тісним чином пов’язане з
такими науковими дисциплінами, як соціальна інформатика,
документалістика, обчислювальна техніка й програмування, інформаційна
безпека й захист інформації й ін. Лише разом із цими науками
документознавство має можливість на сучасному етапі ефективно вирішувати
теоретичні й прикладні завдання, пов’язані з виробництвом, передачею,
споживанням, зберіганням документованої інформації.

Використана література:

ДСТУ 2392-94. Інформація та документація. Базові поняття. Терміни та
визначення. – Чинний від 1995-01-01. – К.: Держстандарт України, 1994. –
53 с.

Воробьев Г.Г. Документ: информационный анализ. – М.: Наука, 1973. – 256
с.

Зиновьева Н. Б. Документознавство: Учебно-методическое пособие. – М.:
Профиздат, 2000

Конец формы

Илюшенко М.П. История делопроизводства в дореволюционной России: Учеб.
пособие. М., 1993.

Илюшенко М.П., Кузнецова Т.В., Лившиц Я.З. Документознавство: Документ и
системы документации: Учеб. пособие. — М., 1997;

Кушнаренко, Н. Н. Документоведение : Учеб. / Н. Н. Кушнаренко. — 7-е
изд., стереотип. — К. : Знання, 2006. — 459 с. : ил., табл. — Библиогр.:
с. 457—459.

Палеха, Ю. І. Загальне документознавство : Навч. посіб. / Ю. І. Палеха,
Н. О. Леміш. – К. : HYPERLINK
«http://lira-k.com.ua/book-paleha-zagalyne-dokumentoznavstvo.html» \o
«http://lira-k.com.ua/book-paleha-zagalyne-dokumentoznavstvo.html»
Ліра-К , 2008. – 393 с. 

Швецова-Водка, Г. М. Документознавство : Навч. посіб. / Г. М.
Швецова-Водка. — К. : Знання, 2007. — 398 с. : іл., табл. — Бібліогр.:
с. 389—398.

PAGE

PAGE 4

Похожие записи