HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

Документаційне забезпечення управління як сфера нормативно-правового
регулювання

Сучасний стан державного управління в Україні в силу динамічності
державотворчих процесів вимагає свого належного нормативно-правового
регулювання. Звідси цілком логічно випливає висновок про те, що
документаційне забезпечення як функція державного управління також має
грунтуватися на відповідній нормативно-правовій базі. Створення такої
бази має відбуватися з урахуваннням того, що у наш час у
документаційному забезпеченні управління відбуваються значні зміни, які,
зумовлені трьома основними факторами: першим із них є здобуття Україною
незалежності; другим — активне впровадження в управлінську діяльність
новітніх інформаційних технологій; третім — інтенсивний курс України на
інтеграцію у світовий інформаційний простір.

Перший фактор викликає потребу створення національної
нормативно-правової та нормативно-методичної бази документаційного
забезпечення управління, яка б не лише формально замінила відповідний
рівень державного регулювання цієї сфери, досягнутий у галузі
діловодства та архівної справи у період радянського соціалізму, але й
відповідала б потребам сучасної системи державного управління в Україні.
Другий фактор вимагає правового регулювання застосування у
документозабезпечувальній сфері нових носіїв інформації, способів її
фіксації та відтворення, зберігання, пошуку та передавання,
автоматизації процесів документозабезпечення. Третій фактор стимулює
потребу унормування стрімкого входження України до глобального
інформаційного простору, без чого держава була б приреченою на
самоізоляцію. Неадекватне реагування України на ці процеси загрожувало б
відкиданню її за межі сучасної світової цивілізації.

Аналіз такого суспільного явища як документаційне забезпечення
управління з точки зору права дає підстави вважати, що його правове
регулювання містить сукупність усіх властивих для нього ознак.
Підготовка, оформлення, прийняття і виконання документів — трудомістська
та складна частина діяльності апарату управління, в якій беруть участь
всі категорії управлінських працівників: керівники, спеціалісти,
технічні виконавці. Як одна з функцій управлінської діяльності
документаційне забезпечення управління становить певну систему вирішення
справ і питань. Існують різні міркування щодо структури цієї системи. На
думку В.І.Ремньова, наприклад, ця система включає щонайменше три
взаємопов’язаних елементи: документостворення — правильне складання
документів, відображення в них необхідних даних; документообіг — процес
руху документів, його динаміку; організацію збереження документів —
зберігання документів [13, с.9].

Отже, зазначена сфера діяльності являє собою складний механізм, що
охоплює: сукупність документів, які забезпечують виконання установою
властивих їй функцій; інформаційно-пошукові системи цих документів, що
включають процеси реєстрації, обліку, пошуку документів в період їх
функціювання; контрольні системи, що забезпечують виконання завдань і
доручень з усіх функцій; системи управління документацією, метою яких є
розробка і забезпечення впровадження прогресивних технологій створення
форм документів, правил їх підготовки і оформлення, руху, використання і
зберігання; людський фактор, що включає сукупність працівників, які
здійснюють документаційне забезпечення управління, з урахуванням їх
відповідальності за організацію робіт у сфері документації.

Ефективна реалізація зазначених складових неможлива без їх постійної
узгодженої взаємодії, що реалізується за певними правилами. Таким чином,
стає очевидним те, що сфера документаційного забезпечення управління і
потребує, і повинна піддаватися правовому регулюванню.

Необхідність правового регулювання документаційного забезпечення
управління тісно пов’язана із розумінням його змісту. Узагальнено
документаційне забезпечення управління можна розуміти як діяльність, яка
сукупністю певних методів і засобів забезпечує документаційні потреби
управління. У свою чергу, від розуміння поняття «забезпечення» залежить
можливість визначення засобів та методів правового регулювання відносин,
що з ним пов’язані. Термін «забезпечення», на думку В.Б.Авер’янова, слід
розуміти як дії, спрямовані на виконання чого-небудь, які служать
гарантією того чи іншого процесу [2, с.402]. Отже, говорячи про
документаційне забезпечення управління, треба передусім мати на увазі
сукупність засобів, умов і дій, які гарантують нормальний перебіг
управлінських процесів. Тобто, це діяльність, змістом якої є
забезпечення організованості системи управління, упорядкованої взаємодії
функціонування її складових, у ході здійснення якої і виникають
суспільні відносини, що підлягають правовому регулюванню.

Як сфера правового регулювання документаційне забезпечення управління є
сукупністю правовідносин між суб’єктами, що здійснюють
документозабезпечувальну діяльність, має власні об’єкт, яким є зазначена
діяльність, предмет, стосовно якого або у зв’язку з яким ця діяльність
здійснюється, а також зміст правовідносин.

Суб’єктами правовідносин у цій сфері діяльності можуть виступати держава
в особі відповідних уповноважених органів, юридичні та фізичні особи.
Основним предметом правовідносин у цій галузі є документ, від якого
походять інші предмети, наприклад, системи документації. Однак, перш за
все, тут слід мати на увазі документи, що знаходяться у сфері
управління, суспільному обігу, щодо яких або у зв’язку з якими саме тому
і виникають суспільні відносини, що підлягають правовому регулюванню.
Об’єктом правовідносин у сфері ДЗУ є діяльність щодо створення
документів і організації роботи з ними, що є джерелом виникнення
суспільних відносин, які повинні регулюватися за допомогою права. Зміст
правовідносин складають права та обов’язки суб’єктів документаційного
забезпечення управління.

Правове регулювання документаційного забезпечення управління в Україні
здійснюється системою органів державної влади та органів місцевого
самоврядування відповідно до їх компетенції, що визначена Конституцією
України, законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Найважливіша роль у правовому регулюванні документаційного забезпечення
управління належить Верховній Раді України, яка у межах компетенції,
передбаченої ст. 85 Конституції України щодо визначення засад
внутрішньої політики [4], шляхом встановлення окремих норм, закріплених
у Конституції України, а також прийняття спеціальних законів визначає
основні напрями державної політики у сфері діловодства та архівної
справи і створює законодавчу базу для її реалізації. Забезпечення
виконання державної політики у сфері документаційного забезпечення
управління здійснюється системою органів виконавчої влади всіх рівнів
відповідно до їх компетенції.

Положенням, затвердженим Указом Президента України від 22 березня 2000
року № 486/2000, із змінами та доповненнями, визначено компетенцію
центрального органу виконавчої влади у сфері архівної справи та
діловодства [8]. Для здійснення своїх повноважень Президент України
створює консультативні та інші дорадчі органи і служби. Основним таким
органом є Адміністрація Президента України, створена Указом Президента
України від 25 лютого 2010 року № 265/2010 [95]. Відповідно до структури
Адміністрації, затвердженої Указом Президента України від 18
березня 2010 року HYPERLINK
«http://www.president.gov.ua/documents/10685.html» \t «_blank»
№364/2010 , з метою документаційного забезпечення діяльності Президента
України у Адміністрації передбачений спеціальний підрозділ — Головне
управління документального забезпечення.

? ? ????%?динація Кабінетом Міністрів України діяльності Державного
комітету архівів України здійснюється через Міністра юстиції України.
Конкретними проявами діяльності Кабінету Міністрів України у даному
питанні є низка нормативно-правових актів загальної дії, прийнятих ним з
метою реалізації державної політики у сфері діловодства та архівної
справи.

Центральні органи виконавчої влади забезпечують виконання вимог
Конституції, законів України, актів Президента України, Кабінету
Міністрів України, центрального органу виконавчої влади у сфері архівної
справи та діловодства установами, що належать до їх відання, а також
видають відомчі нормативно-правові акти, що регламентують процеси
документування та організації роботи з документами з урахуванням
специфіки діяльності підприємств, установ і організацій відповідних
галузей.

У ланці центральних органів виконавчої влади особлива роль у правовому
регулюванні сфери документаційного забезпечення управління належить двом
державним комітетам — Державному комітетові архівів України і Державному
комітетові з питань технічного регулювання та споживчої політики
України. Відповідно до Положення про Державний комітет архівів України,
затвердженого Указом Президента України від 22 березня 2000 року №
486/2000, «Державний комітет архівів України (Держкомархів України) є
центральним органом виконавчої влади, підпорядкованим Кабінету Міністрів
України. Держкомархів України забезпечує проведення державної політики у
сфері архівної справи та діловодства, здійснює управління архівною
справою, несе відповідальність за її стан і подальший розвиток,
координує діяльність архівних установ України» [8]. Зазначеним
Положенням на Держкомархів України покладено завдання систематичного, у
межах його компетенції, контролю за виконанням законодавства,
узагальнення практики застосування законодавства, розроблення і внесення
на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України пропозицій
щодо вдосконалення законодавства, участь у формуванні і реалізації
державної політики, нормативно-методичне забезпечення ведення архівної
справи та діловодства [8].

Державний комітет з технічного регулювання та споживчої політики України
(Держспоживстандарт України), який відповідно до Положення,
затвердженого Указом Президента України від 18 березня 2003 року №
225/2003, є центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації
[5], у межах реалізації передбачених ст. 7 Закону України «Про
стандартизацію» повноважень , приймає, переглядає, змінює та
розповсюджує національні стандарти, у тому числі і національні стандарти
з питань діловодства та архівної справи.

Місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування всіх
рівнів спільно з відповідними місцевими архівними установами
забезпечують реалізацію державної політики, виконання вимог Конституції,
законодавства України, актів Президента України, Кабінету Міністрів
України, центральних органів виконавчої влади, місцевих органів
виконавчої влади та органів місцевого самоврядування і архівних установ
вищих рівнів із питань діловодства та архівної справи, а також видають
місцеві підзаконні нормативно-правові акти, що унормовують
документаційне забезпечення їх діяльності.

Сукупність актів, що становлять нормативно-правову базу документаційного
забезпечення управління, надзвичайно різноманітна. Тому з метою
визначення ступеня її достатності, співпідпорядкування та взаємозв’язку,
врегульованості окремих організаційних та технологічних процесів,
виявлення прогалин, розбіжностей і дублювання та подальшого їх усунення
ці акти потребують відповідної систематизації. Як і у будь-якій іншій
галузі, у даній сфері за основу класифікації береться певна сукупність
ознак залежно від мети пошуку прогнозованих результатів.

Основною ознакою класифікації нормативно-правових актів, що регулюють
документаційне забезпечення управління в Україні є юридична сила, яка
набувається актами залежно від правового статусу суб’єктів видання таких
актів і визначає значимість і місце актів у їх ієрархії відповідно до
загальної системи державного правового регулювання [15, с.476]. У
результаті такого підходу, як це і прийнято у теорії права,
нормативно-правові акти поділяються на дві групи:[14, с.242 ].

1) система нормативно-правових актів із питань регулювання
документаційного забезпечення управління, як і система
нормативно-правових актів України взагалі, обумовлюється різницею
юридичної сили актів, що видаються різними нормотворчими органами, і
будується виходячи з принципу верховенства закону: норми вищого за
ієрархією акта мають вищу юридичну силу і є визначальними для
відповідних норм усіх актів нижчих рівнів. Наявність такої ієрархії
актів обумовлена тим, що на практиці реалізація правових норм законів
нерідко вимагає прийняття правових актів Президента України, Уряду
України, актів центральних та місцевих органів влади. Така ієрархія
актів вибудовується з урахуванням розподілу обсягу компетенції між
суб’єктами правового регулювання документаційного забезпечення
управління.

2) система нормативно-правових актів будується виходячи з того, що вона
включає не лише акти, які регулюють винятково питання діловодства та
архівної справи, але й акти, які регулюють інші сфери діяльності, проте
містять норми, що регламентують документаційне забезпечення у цих
сферах. Тобто, це розподіл нормативно-правових актів за предметом
правового регулювання. Закони, регулюючи найважливіші суспільні
відносини, мають вищу юридичну силу стосовно всіх інших правових актів.
Серед правових норм законодавства України, що регулюють сферу
документаційногозабезпечення управління, слід окремо виділяти норми
Конституції України, які, випливаючи з юридичної природи Конституції як
Основного закону, мають найвищу юридичну силу. З точки зору ступеня
охоплення правовим регулюванням відносин у сфері документаційного
забезпечення, закони України можна класифікувати на дві групи: закони,
норми яких цілком стосуються правового регулювання діловодства та
архівної справи (спеціальні закони), і закони, які регулюють інші сфери
діяльності, але містять окремі норми з питань документозабезпечення.

Для класифікації підзаконних нормативно-правових актів, що згідно з
теорією права є актами компетентних органів, які видаються на підставі
законів, відповідно до законів і для виконання законів [3, с.135],
серед інших можна обрати три найбільш суттєві ознаки поділу: за
суб’єктами видання; за сферою дії; за назвами виду.

Перша підгрупа підзаконних нормативно-правових актів із питань
регулювання документозабезпечення практично відображає суб’єктний склад.

У другій підгрупі підзаконних нормативно-правових актів — актів за
сферою дії, можна віднести:

до загальних актів — акти Президента України, Кабінету Міністрів
України, центральних органів виконавчої влади, які в ієрархи за
юридичною силою посідають місце після законів, мають міжвідомчий
характер і поширюються у межах всієї країни. До таких актів можна,
наприклад, віднести Указ Президента України від 3 квітня 2005 року №
593/2005 «Про вдосконалення структури місцевих державних адміністрацій»,
Примірку інструкцію з діловодства у міністерствах, інших центральних
органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим,
місцевих органах виконавчої влади, Перелік типових документів, що
утворюються у діяльності органів державної влади та місцевого
самоврядування, інших установ, організацій і підприємств, із зазначенням
термінів зберігання документів;

до місцевих актів — нормативно-правові акти місцевих органів виконавчої
влади і органів місцевого самоврядування. Прикладом такого акту є
Інструкція з діловодства у Івано-Франківській обласній державній
адміністрації;

до локальних актів — нормативно-правові акти, що регламентують питання
діловодства в окремих підприємствах, установах, організаціях. До
прикладу, Інструкція з діловодства у ІФНТУНГ.

Третя підгрупа підзаконних нормативно-правових актів відображає найбільш
вживаний номінальний склад документів, що регулюють документаційне
забезпечення управління (інструкція, правила, регламент, стандарт,
статут), а також видів розпорядчих документів, якими ці акти
затверджуються або вводяться у дію (наказ, постанова, рішення,
розпорядження, указ, ухвала).

Отже, документаційне забезпечення управління в Україні ґрунтується на
нормативно-правовій базі, що складається з норм Конституції України,
сукупності спеціальних законів та окремих норм інших законів України,
системи підзаконних нормативно-правових актів органів державної влади та
органів місцевого самоврядування різних рівнів.

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

Похожие записи