HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

КОНТРОЛЬНА РОБОТА З СОЦІОЛОГІЇ

ПЛАН

Вступ

1. Діалектика суспільного та індивідуального в соціальній поведінці

2.Соціальний статус та соціальна роль особистості

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Особистість є не тільки наслідком, а й причиною соціально-етичних дій,
що відбуваються в соціумі. її сприйняття економічних, політичних,
соціальних відносин залежить від історичної епохи і типу суспільства.
Відповідно, кожна людина по-своєму відображає їх, що визначає її
соціальну якість, зміст і характер практичної діяльності. Саме в процесі
такої діяльності людина, з одного боку, інтегрує соціальні відносини
навколишнього середовища, а з другого — виробляє своє особливе ставлення
до оточення, стратегію соціальної поведінки.

З’ясування місця і ролі особистості в соціальній системі можливе через
розкриття поняття «соціальний статус».

В даній роботі розглянемо такі питання як:

діалектика суспільного та індивідуального в соціальній поведінці;

соціальний статус та соціальна роль особистості.

1. Діалектика суспільного та індивідуального

в соціальній поведінці

Елементами соціально-психологічної поведінки особистості є: соціально
окреслена мета її діяльності; соціальні статуси» позиції і виконувані
соціальні ролі; зумовлені статусами і ролями очікування; норми і
цінності (культура), якими вона керується в процесі діяльності;
соціокультурна, психологічна програма поведінки; система знаків, яку
вона використовує; соціально-психологічне відображення, соціальних
відносин; сукупність знань; рівень освіти і спеціальної підготовки;
комунікативний потенціал; особистості механізми регуляції соціального
процесу; активність і ступінь самостійності в прийнятті рішень.
Становлення особистості в соціумі з погляду соціальної психології
неможливе поза суспільними відносинами, поза взаємодією з групою,
спілкуванням і діяльністю.

Людина розвивається у взаємодії з навколишнім середовищем, проте життя
її є індивідуальним надбанням, а процес розвитку особистості завжди —
глибоко неповторним явищем. її соціально-психологічні індивідуальні
властивості виявляються в якостях темпераменту, рисах характеру, у
специфіці інтересів, комунікативних якостей, інтелекту, потреб і
здібностей.

Соціально-психологічна природа особистості реалізується і здійснюється у
спілкуванні та взаємодії, відтворюючи реалії соціального буття – в
соціальній поведінці.

Установка схиляє індивіда до певної форми реагування, оцінювання,
готовності, до орієнтації діяльності згідно з певними цінностями, що
може сприяти задоволенню конкретної потреби. Повторення ситуацій
поступово формує фіксовані установки особистості. які впливають на
соціальне життя, життєву стратегію людини.

Вплив установок на поведінку людини вчені трактують по-різному.
Вітчизняні психологи вбачають між ними прямий зв’язок, до інших
висновків приводять дослідження їх зарубіжних колег.

Невідповідність між установкою (вербальною поведінкою) і реальною
поведінкою дослідники пояснювали залежністю відповіді від ситуації, яка
може належати до одного з трьох типів:

знеособлена ситуація (наприклад, лист). Така ситуація зумовлює
одноманітну поведінку — залишити лист без відповіді;

частковий особистий контакт (безпосередня або телефонна розмова). У
такому разі відповіді будуть дещо різноманітнішими — від згоди до
пошуків аргументів для відмови;

безпосередня взаємодія (особистісна ситуація). Відповіді будуть майже
одноманітними: «приймемо та обслужимо».

На аналізі таких ситуацій базуються твердження про відсутність прямого
зв’язку між установкою та поведінкою. Для конкретизації ситуації
необхідно задіювати допоміжні змінні: групові норми, очікування, вплив
референтної групи, риси особистості. Тому багато вчених без ентузіазму
поставилося до самого поняття «установка» та його наукової
продуктивності. Водночас це спонукало дослідників до пошуку чинників
(допоміжних, ситуативних змінних), що опосередковують зв’язок установок
і реальної поведінки індивіда. Одним із перших почав досліджувати їх М.
Рокич, який, виокремивши два типи атитюдів («до об’єкта» і «до
ситуації»), спробував за їх допомогою подолати ускладнення, що виникають
під час з’ясування психологічних характеристик атитюдів і соціальних
характеристик ситуації. «Парадокс Р. Лапієра» можна було пояснити
існуванням двох різних ситуацій, відповідно і двох різних типів
поведінки. Китайцям, яких супроводжує біла людина, відмовити було важко,
але зробити це в листі було дуже легко. З точки зору Рокича людина
наділена суб’єктивною цілісною системою уявлень, в якій теоретичному
аналізу підлягає три найзначущіші її складові: поняття «Я», цінності та
атитюди. В цій системі центральне місце посідає поняття «Я». Цінність,
за Рокичем, є стійким уявленням про особливий спосіб поведінки
(інструментальна цінність) або ціль — стан (термінальна цінність).
Атитюди, за його твердженням, фіксують не спосіб поведінки чи стану, а
уявлення про певний предмет або ситуацію. Ці уявлення описують об’єкт чи
ситуацію як істинну або хибну, оцінюють їх як бажані або небажані, добрі
чи погані.

М. Фішбейн розглядав установку, засвоєну у процесі научіння, як
схильність індивіда до реакції, стверджуючи, що поведінка людини значною
мірою перебуває під контролем змінних, що відрізняються від установки
індивіда стосовно конкретного об’єкта (мотиваційних, нормативних,
ситуативних змінних). Замість передбачення впливу установки на поведінку
він зосередився на дослідженні впливу поведінки на установку. Тобто його
модель прогнозувала не поведінку, а поведінковий намір суб’єкта щодо
реалізації певного акту. Цей намір стосувався саме дії, а не об’єкта —
стимулу установки. У такому розумінні установка втрачає свій соціальний
зміст і перетворюється на індивідуальну поведінкову реакцію, засвоєну за
схемою «стимул — реакція». Водночас Фішбейн запропонував типологію
атитюдів, поділивши їх на атитюди до дії та атитюди до об’єкта, вважаючи
це одним з найважливіших відкриттів соціальної психології. Така
класифікація, на його думку, дає змогу пояснити труднощі, які виникають
при спробі змінити конкретні вчинки особистості стосовно об’єкта,
впливаючи на систему її атитюдів. Нормативним чинником, який регулює дію
атитюдів на реальну поведінку, він вважав вплив соціального оточення.

Поведінка особистості в соціумі зумовлюється та мотивується способами
розв’язання суперечностей середовища та особистості, механізмами
реалізації соціального життя, соціальними та індивідуальними умовами
життєвої ситуації, особливостями соціальної інфраструктури, засвоєними
традиціями, звичаями та життєвими цінностями, етнопсихологічними
особливостями учасників взаємодії, індивідуальними властивостями
особистості. Щодо особистості, то йдеться насамперед про «Я-концепцію» —
сукупність уявлень, суджень, переконань індивіда про себе. На їх основі
він вибудовує свої стосунки з іншими людьми, визначає тенденції
поведінки. «Я-концепція» є передумовою й наслідком соціального життя,
соціальної взаємодії, що визначається соціальним досвідом. Мета
взаємозв’язку «Я-концепції» та соціального життя полягає не стільки у
розширенні можливостей «Я», скільки у досягненні гармонії з оточенням,
що передбачає не припасування індивідуальних властивостей до соціального
стандарту, а свідоме оцінювання людиною своїх дій і вчинків, прийняття
(неприйняття), зміну, корекцію стереотипів, цінностей і норм, які
пропонує суспільство.

Подальші дослідження виявили зв’язок між установками і тенденціями в
поведінці людини. На поведінку впливає багато чинників: погода,
самопочуття, взаємини з близькими людьми на конкретний момент та ін.
Було з’ясовано, що формування та зміна соціальних установок може
відбуватися у процесі реальної поведінки, а цілеспрямований вплив на
поведінку людини зумовлює зміну її соціальних установок. Отже, попри
певні суперечності в поглядах, установка зберігає в соціальній
психології статус важливого поняття, адже вона задає певні механізми
соціальної поведінки особистості.

Одну з найочевидніших і прямих форм соціальної поведінки, яка
з’являється під впливом групового тиску, реального чи уявного, становить
собою конформність. Часто вона означає, що ми слідуємо певним нормам і
стандартам, які диктують нам, як треба поводитись в тій чи іншій
ситуації. В цьому полягає позитивна функція конформності. Можна вважати
конформність негативною, коли вона придушує самостійне мислення і
творчість, коли веде до шкідливих дій.

В ході тривалих досліджень (протягом десятиліть) було виявлено, що
чимало людей в групі відмовляються від особистих поглядів, переконань,
погоджуються з безглуздими поняттями та ідеями, з якими б вони ніколи не
погодилися, якби були самі. Чому? Люди чинять так через декілька причин:

1.Ототожнення з групою. Людина може погоджуватися тому, що вона
ідентифікує себе з членами групи і хоче походити на них ставленнями,
поведінкою, одягом тощо. Скажімо, якщо всі ваші друзі палять цигарки,
ви, незважаючи на розуміння шкідливості цієї звички, можете відчути
спокусу бути як всі.

Бажання бути точним. Ви цілком переконані в тому, що слово
«незбагненний» пишеться з двома літерами «н», але ваші однокурсники
наполягають, що з одним. Ви можете виявити конформність на тій підставі,
що вони, оскільки їх більше, мабуть, краще знають, ніж ви, і всупереч
бажанню чинити правильно ви припуститесь помилки. Якщо людина вірить, що
у групи є особливі здібності, вищі за її власні, вона більшою мірою
схильна до конформності у ставленні до групових думок. Але більшість
зовсім не обов’язково буває правою.

Бажання особистого виграшу. Під груповим тиском ви можете поступитися
для того, щоб утримати чи набути дещо для вас цінне: місце навчання чи
роботи, стипендію, премію, перемогу на виборах тощо.

Бажання подобатися, страх бути непопулярним. Чимало людей розуміють, що
незгода з групою може зробити їх непопулярними. Група володіє багатьма
способами контролю над своїми членами. Якщо одна особа в групі обере
протилежний шлях, відхилиться всупереч груповій думці, то група
спочатку спрямовує свою енергію на те, щоб переконати цю людину у
необхідності бути такою, як всі. Якщо шлях переконання «по-доброму» не
спрацьовує, група може стати ворожою. Якщо не допомагає слабка
ворожість, група може підсилити її інтенсивність і почати ізолювати,
карати, повністю відкидати того, хто проти.

Бездумність. Існує різниця між розумною і бездумною поведінкою.
Більшість часу люди виявляють конформність тому, що не думають. Просто
продовжують робити те, що робили раніше. Коли особистість керується
розумом, вона усвідомлено приймає рішення, намагаючись зрозуміти
ситуацію або зосередитись на своїх задачах. Коли людина поводиться
бездумно, то сприймає події і ідеї некритично, не слухає інших, її дії
продиктовані звичкою.

Особистість проти ситуації. Деякі риси особистості призводять до того,
що ті, хто ними наділені, більше за інших бояться опиратися груповому
тиску. Які ж це риси? Йдеться про низьку самоцінність, ригідність і
потребу в суспільному схваленні. Такі люди більш схильні до
конформності, ніж володарі протилежних властивостей — пластичності,
самодостатності, високої самоцінності.

Нерідко конформність залежить від ситуації в групі та від причин, через
які людина хоче бути конформною. Адже всі деякою мірою конформні щодо
правил праці, звичок друзів, стандартів значущої групи. Підлітки можуть
щосили прагнути не бути конформними до батьківських цінностей і в той же
час бути по-невільницькому конформними до своїх друзів. Отже,
конформність — не просто справа приєднання до гурту, а справа особистого
вибору — усвідомленого чи неусвідомленого.

Головним соціальним процесом, через який здійснюється взаємодія між
особистістю та суспільством, є процес соціалізації.

Соціалізація — процес інтеграції індивіда в суспільство, у різноманітні
типи соціальних спільнот (група, соціальний інститут, соціальна
організація) шляхом засвоєння ним елементів культури, соціальних норм і
цінностей, на основі яких формуються соціально значущі риси особистості.
Це є процес розвитку людини від індивідуального до соціального під
безпосереднім чи опосередкованим впливом таких факторів соціального
середовища, як сукупність ролей і соціальних статусів, соціальні
спільноти, в межах яких індивід може реалізувати певні соціальні ролі й
набути конкретного статусу; система соціальних цінностей і норм, які
домінують у суспільстві й унаслідуються молодшими поколіннями від
старших; соціальні інститути, що забезпечують виробництво и відтворення
культурних зразків, норм і цінностей та сприяють їх передачі й засвоєнню
тощо.

Більша частина соціальної поведінки відбувається регулярними та
усталеними формами, через те що звичайно люди поводять себе у
відповідності до норм, що визначають очікувану поведінку у різноманітних
ситуаціях.

Приклад: Соціальна поведінка в аудиторії у звичайній ситуаціі (як
приходять, сідають, слухають, пишуть і т.i.) у досить передбачений
спосіб.

Соціальні норми — це загальні правила поведінки людей у суспільстві, що
зумовлені об’єктивними закономірностями, є результатом свідомої,
вольової діяльності певної частини чи всього суспільства і
забезпечуються різноманітними засобами соціального впливу.

Залежно від способу їх утворення і забезпечення соціальні норми
класифікують на юридичні, моральні, корпоративні (громадських
організацій, політичних партій, інших об’єднань громадян), звичаї чи
традиції.

L

?

???????Залежно від сфери соціальних відносин, що регулюються нормами, їх
поділяють на економічні, політичні, сімейні, релігійні, етики та
естетики, організаційні, соціально-технічні.

Звичаї чи традиції— це правила поведінки, що історично склались і
увійшли (перетворились) у звичку людей.

Звичаї і традиції відрізняються одне від одного ступенем загальності
правила поведінки. Традиції вважаються більш загальними правилами, ніж
звичаї.

2. Соціальний статус та соціальна роль особистості

Соціальний статус особистості — це її позиція в соціальній системі,
пов’язана з належністю до певної соціальної групи чи спільноти,
сукупність її соціальних ролей та якість і ступінь їх виконання.

Він охоплює узагальнюючу характеристику становища індивіда в
суспільстві: професію, кваліфікацію, освіту, характер виконуваної праці,
посаду, матеріальне становище, наявність влади, партійну і профспілкову
належність, ділові відносини, належність до демографічних або етнічних
груп (національність, релігійність, вік, сімейне становище, родинні
зв’язки). Усе це Р. Мертон називає «статусним набором». Соціальні
статуси поділяються на привласнені, або одержані незалежно від суб’єкта,
найчастіше від народження (раса, стать, вік, національність) і
досягнуті, або надбані власними зусиллями індивіда (сімейне становище,
професійно-кваліфікаційний рівень тощо). Серед статусів вирізняють
інтегральний та допоміжні. Іноді їх взаємодія може спричиняти
внутріособистісні конфлікти.

Соціальна роль — типова поведінка людини, пов’язана з її соціальним
статусом, яка не викликає негативної реакції соціального середовища.

Людина в суспільному житті, як правило, виконує кілька соціальних ролей,
які утворюють, за термінологією Р. Мертона, «рольовий набір». Соціальні
ролі можуть закріплюватися формально (через посередництво закону чи
іншого правового акту) або мати неформальний характер (моральні норми
поведінки в певному суспільстві).

Одна з перших спроб систематизації соціальних ролей належить Т.Парсонсу,
на думку якого їх характеризують:

— емоційність (одна роль вимагає емоційної стриманості, інша —
цілковитої розкутості);

— спосіб одержання (одні ролі притаманні особистості органічно, інші
виборюються нею);

— масштабність (сформульовані й суворо обмежені або нечіткі й розмиті);

— ступінь формалізації (дія за жорстко встановленими правилами і
приписами або довільна дія);

— характер і скерованість мотивів (орієнтовані на особисте або загальне
благо).

Про соціальну роль йдеться тоді, коли за тривалої соціальної взаємодії
регулярно відтворюються певні стереотипи поведінки. Тобто роль є окремим
аспектом цілісної поведінки. Конкретні індивіди виступають у багатьох
ролях. Суперечності між окремими соціальними ролями породжують рольові
конфлікти, як внутрі-, так і міжособистісні. Вони часто виступають як
боротьба мотивів діяльності, що свідчить не тільки про існування
ієрархії соціальних статусів, а й про ієрархію соціальних ролей. Вільний
вибір особою першочерговості реалізації певних мотивів є відносним,
оскільки людина перебуває під тиском соціальних функцій, статусів і
ролей, завдяки чому стає частиною суспільства, соціальної спільноти.
Сукупність соціальних ролей особистості відображає соціальні відносини в
суспільстві. Соціальний статус і соціальна роль є основними поняттями
рольових теорій особистості.

Рольові теорії особистості. Їх автори Д. Мід, Р. Мертон та інші визнають
залежність соціальної ролі людини як істоти соціальної від очікувань
інших людей, пов’язаних з їх розумінням соціального статусу конкретної
особистості. Розбіжність між уявленнями про соціальну роль тієї чи іншої
особистості та її реальною поведінкою є основою соціальних конфліктів,
що мають міжособистісний характер. Внаслідок виконання людиною кількох
соціальних ролей, несумісних між собою, може виникнути внутрішній
конфлікт особистості. Його наслідком, як правило, є стрес. Саме у
виявленні передконфліктних і передстресових ситуацій або підстав для
цього, а також у пошуках конкретних шляхів гармонізації соціальних ролей
і полягає роль соціології.

Теорії соціальної установки. Вони розглядають особистість як результат
дії настанов, впливів, тиску. Акумуляція людиною протягом життя
різноманітних установок приводить до того, що вона звикає бути
особистістю; у неї складається принципова установка на те, щоб бути
особистістю.

Диспозиційна теорія саморегуляції соціальної поведінки особистості. У
ній знаходять подальший розвиток вихідні положення теорії соціальної
установки. Базовим у ній є поняття «диспозиції особистості».

Диспозиція особистості — схильність особи до певного сприйняття умов
діяльності та певної поведінки в цих умовах.

Диспозиції поділяються на вищі, середнього типу та нижчі. Вищі
диспозиції регулюють загальну поведінку особистості, визначають її
концепцію життя, ціннісні орієнтації, узагальнені соціальні установки на
типові соціальні об’єкти і ситуації, а також ситуативні соціальні
установки (схильність особистості до конкретного типу поведінки у певній
ситуації, у конкретному предметному і соціальному середовищі).
Диспозиції середнього типу диференціюють сприйняття та реакцію
особистості на різні групи і сукупність об’єктів та явищ соціальної
дійсності. Нижчі диспозиції — це схильність до певної поведінки у
конкретних сферах діяльності, скерованість дій та вчинків у типових
ситуаціях.

Структурно диспозиції містять три компоненти: когнітивний (усвідомлення
особистістю об’єкта установки на абстрактно-теоретичному рівні);
афективний (емоційна оцінка об’єкта); конативний, поведінковий (воля і
прагнення до дії, скерована на об’єкт переддія).

Теорії референтної групи. На думку їх прихильників, надширокі соціальні
утворення нездатні забезпечити комфортне самопочуття та існування
особистості, тому референтні групи більше відповідають її прагненням,
інтересам і потребам, оскільки вона сама обирає їх, належить до них з
власної волі.

Референтна група — соціальна група, на яку індивід орієнтує свою
поведінку, до якої належав у минулому, належить у конкретний час, прагне
належати в майбутньому.

Референтними групами можуть бути різні соціальні спільноти: сім’я, клас,
релігійні громади, виробничі кооперативи, політичні партії тощо.

У регуляції життєдіяльності особистості важливу роль відіграють норми
(правило, взірець) як засоби соціальної регуляції та контролю діяльності
суб’єктів. Вони безпосередньо впливають на процеси мислення і характер
дій особистості, визначають зміст установок, диспозицій, впливають на
процес соціалізації особистості.

На різноманітних проблемах розвитку особистості зосереджуються концепції
системного підходу, управління, теорії «людських стосунків» та ін. Однак
фрагментарність її методології не дає змоги розкривати всю повноту
механізмів життєдіяльності особистості.

Ще один напрям пов’язаний з вивченням феномену активності особистості,
тобто з аналізом особистості як суб’єкта власної життєдіяльності,
життєдіяльності соціальних груп і суспільства в цілому. Чільне місце в
ньому посідає дослідження життєвої позиції особистості. Наприклад, Ж.
Піаже та Р. Мертон, аналізуючи соціальну адаптацію особистості, дійшли
висновку, що це — двосторонній процес, результат зустрічної активності
суб’єкта і соціального середовища. Включаючись у суспільне життя,
особистість зберігає свободу вибору соціальних ролей, соціальних
спільнот, цінностей, форм і видів діяльності. Рівень свободи соціальної
активності людини залежить від типу суспільства, кожен з яких по-різному
обмежує свободу вибору. Але навіть за тоталітарних, авторитарних режимів
людина намагається виявляти активність у реалізації мети.

Соціальна активність особистості — системна соціальна якість, у якій
виражається та реалізується глибина і повнота зв’язків особистості із
соціумом, рівень перетворення її на суб’єкт суспільних відносин.

Основними критеріями активності особистості є спрямованість на певні
інтереси, потреби, цінності; особливості їх прийняття і реалізації.
Загалом життєва позиція особистості є багатомірною. Вона інтегрує всю
особистісну структуру, забезпечує людині певний рівень включеності в
життєдіяльність соціального середовища та її самовизначення як суб’єкта
власного життєвого шляху та способу життя. Об’єктом позиції особистості
є соціальний стан особистості, її життєвий шлях у суспільстві.

Показником активності особистості є життєвий контроль. Він є
характеристикою особистості як суб’єкта діяльності, її ролі у вирішенні
власних справ, проблем навколишнього світу.

Життєва позиція особистості як соціальний феномен характеризує людину як
суб’єкта певного способу життя, дає змогу зафіксувати специфічні
особливості й спрямованість діяльності окремої людини, певної спільноти
у різноманітних сферах життя — у сім’ї, на роботі, в громадській
діяльності, щодо використання вільного часу.

Життєвий шлях особистості є детермінованим суспільством і вільним
вибором людини, процесом поетапного залучення її до суспільних відносин,
послідовної зміни способів життєдіяльності, пов’язаних із
самореалізацією та самоутвердженням.

Проблематика людини є центральною у соціогуманітарних науках. У
соціології антропологічні проблеми тісно пов’язані з соціальною
практикою людини.

Висновки

Соціальна поведінка особистості характеризується не тільки творчою,
інтелектуальною активністю, але й соціально-психологічною (взаємодія,
обмін інформацією, вияв перцептивно-рефлексивних властивостей тощо), яка
визначається співвіднесенням процесу спілкування з власним
соціально-психологічним досвідом, інформаційним фондом, системою
цінностей, мірою участі людини у комунікації.

Соціальна поведінка, отже, характеризується як зовнішніми виявами (дія,
вчинки), так і внутрішніми особливостями, зумовленими інтересами,
потребами, ідеалами, переконаннями, активністю тощо. Коли задоволенню
потреби людини у спілкуванні ніщо не загрожує, комунікативна активність
зростає, людина прагне стати настільки успішною у взаємодії, наскільки
їй дозволяють її здібності ефективно розв’язувати спільне завдання.
Водночас люди, яким не вдалося розвинути свій комунікативний потенціал,
вплинути на співрозмовника, відчувають зниження активності. Вияв
активності може бути обмежений і негативним впливом минулого
соціально-психологічного досвіду та звичками, соціальними впливами і
груповим тиском, внутрішніми захистами, порушенням гармонії між
особистістю і соціумом.

Соціальна поведінка особистості характеризується не тільки творчою,
інтелектуальною активністю, але й соціально-психологічною (взаємодія,
обмін інформацією, вияв перцептивно-рефлексивних властивостей тощо), яка
визначається співвіднесенням процесу спілкування з власним
соціально-психологічним досвідом, інформаційним фондом, системою
цінностей, мірою участі людини у комунікації.

Соціальна поведінка, отже, характеризується як зовнішніми виявами (дія,
вчинки), так і внутрішніми особливостями, зумовленими інтересами,
потребами, ідеалами, переконаннями, активністю тощо. Коли задоволенню
потреби людини у спілкуванні ніщо не загрожує, комунікативна активність
зростає, людина прагне стати настільки успішною у взаємодії, наскільки
їй дозволяють її здібності ефективно розв’язувати спільне завдання.
Водночас люди, яким не вдалося розвинути свій комунікативний потенціал,
вплинути на співрозмовника, відчувають зниження активності. Вияв
активності може бути обмежений і негативним впливом минулого
соціально-психологічного досвіду та звичками, соціальними впливами і
груповим тиском, внутрішніми захистами, порушенням гармонії між
особистістю і соціумом.

Соціальний статус особистості — це її позиція в соціальній системі,
пов’язана з належністю до певної соціальної групи чи спільноти,
сукупність її соціальних ролей та якість і ступінь їх виконання.

Він охоплює узагальнюючу характеристику становища індивіда в
суспільстві: професію, кваліфікацію, освіту, характер виконуваної праці,
посаду, матеріальне становище, наявність влади, партійну і профспілкову
належність, ділові відносини, належність до демографічних або етнічних
груп (національність, релігійність, вік, сімейне становище, родинні
зв’язки). Усе це Р. Мертон називає «статусним набором». Соціальні
статуси поділяються на привласнені, або одержані незалежно від суб’єкта,
найчастіше від народження (раса, стать, вік, національність) і
досягнуті, або надбані власними зусиллями індивіда (сімейне становище,
професійно-кваліфікаційний рівень тощо). Серед статусів вирізняють
інтегральний та допоміжні. Іноді їх взаємодія може спричиняти
внутріособистісні конфлікти.

Соціальна роль — типова поведінка людини, пов’язана з її соціальним
статусом, яка не викликає негативної реакції соціального середовища.

Людина в суспільному житті, як правило, виконує кілька соціальних ролей,
які утворюють, за термінологією Р. Мертона, «рольовий набір». Соціальні
ролі можуть закріплюватися формально (через посередництво закону чи
іншого правового акту) або мати неформальний характер (моральні норми
поведінки в певному суспільстві).

Список використаної літератури

Пилипенко В. Є., Вишняк О. І., Куценко О. Д.

Спеціальні та галузеві соціології: Навч. посіб. – К.: Каравела, 2003. –
304 с.

Соціологія. Підручник для студентів вищих навчальних закладів \ За ред.
В. Г. Городяненка. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2002.– 560 с.

PAGE

PAGE 14

Похожие записи