HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

“Діагностика та профілактика

професійного “вигорання” педагогів”

ПЛАН

Вступ

1. Виникнення та поширення синдрому психічного «вигорання»

2. Професійне вигорання у педагогів

3. Основні вияви синдрому «професійного вигорання» у вчителів

4. Причини «синдрому згорання»

5. Профілактика та корекція професійного вигорання

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Інтенсифікація життя, соціально-політичні та соціально-економічні зміни,
які відбуваються в Україні сьогодні, висувають до працівників освітніх
організацій нові, більш складні вимоги, що, безумовно, впливає на
психологічний стан працівників, обумовлює виникнення емоційного
напруження, розвиток значної кількості професійних стресів. Особливо
яскраво вплив стресів проявляється у педагогічній діяльності, через
перенасиченість її такими стресогенами, як: відповідальність за розвиток
підростаючого покоління, активна міжособистісна взаємодія, підвищена
емоційна напруженість, недостатня соціальна оцінка тощо. Одним із
найважчих наслідків довготривалого професійного стресу є синдром
“професійного вигорання”.

Постійна втома, спустошеність, відчуття відсутності соціальної
підтримки, постійні докори, незадоволення професією…Спілкування з
педагогами показує, що багато кому з вчителів імпонують всі прояви цього
феномену.

Аналіз літератури свідчить, що проблема синдрому “професійного
вигорання” знайшла своє відображення у роботах зарубіжних і вітчизняних
вчених присвячених змісту та структурі цього синдрому (М.Буриш, Г.Діон,
Л.М.Карамушка, Н.О.Левицька, Г.В.Ложкін, М.П.Лейтер, С.Д.Максименко,
Л.Малець, Е.Махер, В.Є.Орел, М.Л.Смульсон, Т.В.Форманюк,
Х.Дж.Фрейденбергер, У.Б.Шуфелі та ін.), а також методам його діагностики
(В.В.Бойко, Н.Є.Водоп’янова, С.Джексон, К.Маслач, Т.І.Ронгинська,
О.С.Старченкова та ін.). Окрім того, деякі вияви синдрому “професійного
вигорання” вивчались, як зарубіжними, так і вітчизняними дослідниками, у
представників різних професійних груп – працівників медичних закладів
(Г.І.Каплан, І.П.Кущ, К.Маслач, Г.Е.Робертс, Б.Дж.Седок, В.Є.Семеніхіна,
К.Черніс А.Є.Юр’єв, Л.М.Юр’єва та ін.), соціальних працівників (Т.Марек,
К.Ван Вак та ін.), спортсменів (Б.Вайт, В.Могран, Р.Сміт, Р.Уейнберг,
Р.Флиппин, А.Хакней та ін.) тощо.

1. Виникнення та поширення синдрому психічного «вигорання»

Інтерес до синдрому психічного «вигорання» виник в зарубіжній психології
в 1970-ті pp., і вданий час ця проблема широко вивчається в контексті
професійних стресів.

Існують різні визначення поняття «вигорання», однак в загальному вигляді
воно розглядається як довготривала стресова реакція або синдром, що
виникає в результаті тривалих професійних стресів середньої
інтенсивності.

Синдром вигорання найбільш характерний для представників комунікативних
професій, зокрема і для професії педагога.

Синдром «професійного вигорання» працівників освітніх організацій
-виснаження моральних і фізичних сил, що неминуче позначається як на
ефективності професійної діяльності, психологічному самопочутті, так і
на стосунках у сім’ї. Синдром «професійного вигорання» — один із проявів
стресу, з яким стикаються працівники освітніх організацій у власній
професійній діяльності.

Багато досліджень показують, що ключову роль в синдромі «вигорання»
відіграють емоційно ускладнені або напружені стосунки в системі
«людина-людина» (наприклад, вчитель — учні).

В сучасному світі відомі три моделі психічного «вигорання» і відповідні
їм методи його оцінки. Згідно першої моделі, «вигорання» — це стан
фізичного та психічного виснаження, викликаного тривалим перебуванням в
емоційно перевантажених ситуаціях. Дане трактування близька до розуміння
«вигорання» як синдрому хронічної втомленості.

Друга модель належить голландським дослідникам. Вони розглядають
«вигорання» як двомірний конструкт, що складається з емоційного
виснаження і деперсоналізації. Остання проявляється у зміні відносин або
до себе, або до інших (учнів, колег).

Найбільш розповсюдженою є третя модель синдрому «вигорання»
американських дослідників К. Маслам і С. Джексон. Згідно даної моделі
«вигорання» розуміється як синдром емоційного виснаження,
деперсоналізації і редукції особистих досягнень. Емоційне виснаження
розглядається як основна складова професійного «вигорання» і
проявляється у пониженні емоційного фону, байдужості або емоційній
перенасиченості. Деперсоналізація проявляється в деформації стосунків з
іншими людьми. Це може бути підвищення залежності від інших, або
підвищення негативізму, цинічності установок і почуттів по відношенню до
рецепитієнтів. Редукція особистих досягнень може проявлятися або в
тенденції до негативного оцінювання себе, своїх професійних досягнень і
успіхів, негативізмі відносно службових досягнень і можливостей, або ж
обмеженні своїх можливостей, обов’язків по відношенню до інших.

З метою попередження професійного «вигорання» доцільно проводити
тренінгові роботу у колективах (в даному випадку педагогічному
колективі).

Участь у тренінгу може бути тільки добровільним. Якщо перенести цю тезу
на роботу в освітній установі, то не може бути ПТ обов’язковим
методичним заходом для педагога. Учитель може бути примушений
адміністрацією до відвідування семінару по психології, але не можна
примушувати людину вступати в спілкування з іншими людьми, давати
зворотний зв’язок, розвивати в собі визначені навички і здібності. Це
неможливо з етичної точки зору, це неефективно, і, зрештою, це може бути
небезпечно для його психічного здоров’я.

Але навіть люди, які відгукнулися на запрошення психолога взяти участь у
тренінгу, повинні заздалегідь одержати усю необхідну Інформацію, для
того щоб прийняти рішення усвідомлено. Добре провести з кожним попередню
бесіду, розповівши про зміст і форми тренінгової роботи, про
необхідність займати активну позицію, відкривати іншим учасникам свій
внутрішній світ, переживання, думки, мінятися, привласнюючи новий
досвід. Чи потрібно це людині? Чи готовий він до цього?

2. Професійне вигорання у педагогів

Емоціогенність закладена в самій природі вчительської праці, особливо у
праці вчителя початкових класів, причому емоції мають найрізноманітніший
характер. Більшість авторів сьогодні схиляються до думки, що емоціогенні
форми професійної дезадаптації вчителів (у яскраво вираженій формі це
“синдром згоряння”) є характерною ознакою даного виду діяльності і
водночас можуть бути виявом професійної непридатності.

“Синдром згоряння” — складний психофізіологічний феномен, що
визначається як емоційне, розумове і фізичне виснаження через тривале
емоційне навантаження. Синдром виявляється у депресивному стані, почутті
втоми і спустошеності, ентузіазму, утраті здатності бачити позитивні
наслідки своєї праці, негативній настанові щодо роботи і життя в цілому.
Отже, якщо подібний синдром спостерігається у вчителя початкових класів,
то це стає небезпекою для його учнів, тому що, як уже згадувалося,
настрій учителя швидко передається молодшим школярам.

Н. Амінов наводить такі основні ознаки цього синдрому:

• виснаження, утома;

• психосоматичні ускладнення;

• безсоння;

• негативні настанови стосовно підлеглих;

• негативні настанови щодо своєї роботи;

• нехтування виконанням своїх обов’язків;

• збільшення прийому психостимуляторів (тютюн, кава, алкоголь, ліки);

• зменшення апетиту чи переїдання;

• негативне самооцінювання;

• посилення агресивності (роздратованості, напруженості);

• посилення пасивності (цинізм, песимізм, безнадія, апатія);

• почуття провини.

Н. Амінов підкреслює, що останній симптом властивий тільки людям, які
професійно, інтенсивно взаємодіють з іншими людьми.

При цьому він припускає, що синдром емоційного згоряння має місце саме у
тих вчителів, у яких виявляється професійна непридатність (ось чому
важливою залишається проблема якісної професійної підготовки вчителя
початкових класів). Якість опору цього суб’єктного синдрому (тому що він
розвивається у процесі і результаті діяльності) визначається
індивідуальними психофізіологічними і психологічними особливостями, що
певним чином зумовлюють і сам синдром згоряння. Отже, визначте стан
своєї нервової системи.

3. Основні вияви синдрому «професійного вигорання» у вчителів

З метою вивчення синдрому «професійного вигорання» ми провели спеціальне
соціально-психологічне дослідження. У дослідженні взяли участь 387
педагогів з 20 шкіл різних регіонів України. Дослідження проводилося за
«Методикою діагностики рівня емоційного вигоранні В.В. Бойка та за
допомогою вибірковою інтерв’ю. Для статистичної обробки даних
використовувалися результати кореляційного аналізу, здійсненого за
допомогою програми SPSS. Зокрема, для виявлення статистично значущих
відмінностей між різними групами вчителів використовувався критерій
«хі-квадрат».

Отримані результати дали можливість оцінити особливості прояву всіх
компонентів синдрому «професійного вигорання» у педагогічних
працівників.

Проаналізуємо насамперед загальні дані, за допомогою яких ми оцінили
рівень розвитку компонентів синдрому «професійного вигорання».

Як видно з таблиці 2.1., домінуючим компонентом у синдромі «професійного
вигорання» у педагогів є «резистенція», котра, на думку В.В. Бойка,
характеризується згортанням професійних обов’язків, зменшенням взаємодії
з колегами та учнями, розширенням сфери економії емоцій, бажанням побути
на самоті, неадекватним емоційним реагуванням тощо. Принагідно
підкреслимо, що 37,5% опитаних мають високий рівень розвитку цього
компонента, тоді як лише у 13,2% опитаних виявлено високий рівень
розвитку першого компонента синдрому («напруження»), також у 11,6%
опитаних — високий рівень розвитку третього компонента синдрому
(«виснаження»). Тобто можна стверджувати, що розвиток «професійного
вигорання» у вчителів відбувається саме через другий компонент синдрому.
Професійна діяльність вчителя завжди містить у собі перевантажену
емоціями комунікативну діяльність: спілкування з учнями, колегами,
адміністрацією, батьками тощо. Усе це створює для вчителя умови
постійного емоційного напруження. Результати дослідження свідчать, що за
таких умов учителі схильні реагувати згортанням комунікативної
діяльності. Вчителі для того, щоб зберегти власне емоційне здоров’я та
благополуччя дуже часто вдаються до тактики економії емоцій, вибудовують
захисні бар’єри на шляху виснажливого спілкування.

Таблиця 1

Рівень розвитку компонентів синдрому «професійного вигорання»

№ з/п

Компоненти

синдрому

«професійного

вигорання» Рівні розвитку компонентів синдрому

«професійного вигорання», (% від загальної кількості опитаних)

низький середній високий

1. Напруження 51,4 35,4 13,2

2. Резистенція 19,1 43,4 37,5

3. Виснаження 57,9 30,5 11,6

Отже, такі дані дають нам можливість розкрити сутність поведінкових
реакцій педагогів при виникненні синдрому. Переважна більшість опитаних
педагогів, на наш погляд, схильні до такої захисної реакції, як
«економія емоцій», що позначається на стосунках з оточенням і може
призводити до неадекватних емоційних реакцій, а також провокує редукцію
професійних обов’язків.

4. Причини «синдрому згорання»

До головних причин відносять наступні:

• напруженість і конфлікти у професійному оточенні, недостатня підтримка
з боку колег;

• недостатні умови для самовираження, експериментування та інновацій;

• одноманітність діяльності й невміння творчо підійти до виконуваної
роботи;

• вкладання в роботу значних особистісних ресурсів за недостатнього
визнання і відсутності позитивного оцінювання з боку керівництва;

• зверхність у ставленні до вчителів початкових класів;

• робота без перспективи, неможливість побудувати професійну кар’єру;

• невмотивованість учнів, результати роботи з якими «непомітні»;

• невирішені особистісні конфлікти.

Одним із суттєвих чинників, що запобігають посиленню “синдрому
згоряння”, є прийняття вчителем початкових класів особистої
відповідальності за те, що відбувається. Якщо вчитель у всьому, що
відбувається, звинувачує своє оточення, то почуття безсилля і
безнадійності тільки зростає.

Для вчителів, як правило, визначаються три чинники, які відіграють
суттєву роль в “емоційному згорянні” учителя початкових класів:
особистісний, рольовий і організаційний. З розвитком “згоряння”
пов’язана значущість роботи. Якщо робота оцінюється як незначуща у
власних очах, то синдром розвивається швидше (ось чому важливо вчителеві
початкових класів усвідомлювати важливість і вирішальність власного
місця у процесі становлення особистості учня).

На емоційний стан учителів початкових класів впливають як організаційний
клімат у колективі, так і, ставлення адміністрації. Якщо остання
забезпечує працівникам можливість професійного зростання, усіляко
підтримує, чітко розподіляє обов’язки, то в колективі переважатиме
емоційно-позитивна атмосфера.

x

?

E

Oe

??$??????$

Oe

????????????Oe

????

«

«

????

???Зокрема, М. Джехода виділяє шість аспектів психічного здоров’я:

1. Позитивне ставлення до себе.

2. Оптимальний розвиток, ріст і самоактуалізація особистості.

3. Психічна інтеграція.

4. Особиста автономія.

5. Реалістичне сприйняття оточення.

6. Уміння адекватно впливати на оточення.

Якщо бажаєте дати дітям задоволення, радощі, щастя, будьте справедливими
до них, виробіть у собі чуйність до їхніх прагнень, переживань.
Виявляйте повагу до малої людської істоти, уникайте вчинків, які
матимуть натяк на неправду і насильство. Жоден учитель не може забувати,
що він повсякчас навчає і виховує дітей. Метод його навчання має
відповідати інтелектові й етиці дитини.

Основними труднощами в діяльності вчителя початкових класів є емоційне
напруження та страхи, що досить часто викликають стан стресу. Оскільки
вчителі початкових класів мають вплив на своїх учнів, то їхній стрес
може викликати аналогічний стан у молодших школярів, блокуючи розвиток
їхнього таланту.

Отже, ознаки стресового напруження (за Шеффером):

• неможливість зосередитися на чому-небудь;

• занадто часті помилки в роботі;

• погіршення пам’яті;

• почуття втоми, що виникає занадто часто;

• дуже швидке мовлення; думки, що часто “вивіюються”;

• часті болі, не спричинені фізичними проблемами;

• підвищена збудливість;

• робота не приносить радості;

• утрата почуття гумору;

• різке зростання кількості випалених цигарок;

• пристрасть до спиртного;

• постійне відчуття голоду або відсутність апетиту чи смаку до їжі;

• неможливість вчасно закінчити роботу.

Основна психологічна проблема в діяльності вчителя початкових класів –
це постійний стан напруженості, пов’язаний з необхідністю внутрішнього
налаштування на певну поведінку, мобілізації всіх сил на активні й
доцільні дії.

Психологічні дослідження засвідчили, що стан готовності містить кілька
компонентів:

• інтелектуальний — розуміння завдань, обов’язків, знання засобів
досягнення мети, прогноз діяльності;

• емоційний — упевненість в успіху, наснага, почуття відповідальності;

• мотиваційний — інтерес, прагнення домогтись успіху, потреба успішно
виконати поставлене завдання;

• вольовий — мобілізація сил, зосередженість на завданні, відволікання
од перешкод, подолання сумнівів.

Учителю початкових класів потрібно кілька разів упродовж дня формувати в
себе стан готовності, приводячи в гармонію всі її компоненти.

5. Профілактика та корекція професійного вигорання

Якості, що допомагають фахівцеві уникнути професійного вигорання:

По-перше:

добре здоров’я та свідома, цілеспрямована турбота про свій фізичний стан
(постійні заняття спортом, здоровий спосіб життя);

висока самооцінка та впевненість у собі, своїх здібностях та
можливостях.

По-друге:

досвід успішного подолання професійного стресу;

здатність до конструктивних змін у напружених умовах;

висока мобільність;

відвертість;

товариськість;

самостійність;

прагнення спиратися на власні сили.

По-третє:

здатність формувати і підтримувати у собі позитивні, оптимістичні
настанови і цінності — як відносно до самих себе, так і до інших людей і
життя взагалі.

У четвертих:

вміння звернутися по допомогу;

вміння не боятися ставити «дурні питання»;

вміння приймати допомогу.

Основні психологічні підходи в роботі з професійним вигоранням

1. Турбота про себе і зниження рівня стресу:

— прагнення до рівноваги і гармонії, здорового способу життя,
задоволення потреби в спілкуванні;

— задоволення, релаксація, гра;

— вміння відволікатися від переживань, пов’язаних з роботою.

2. Другою проблемою професійного вигорання є невміння регулювати свій
емоційний стан. Цьому теж можна навчитися, використовуючи деякі
психологічні вправи вправи. Ось деякі з них:

Вправа 1. «Мавпа». Уявіть собі ситуацію неприємної розмови, наприклад, з
колегою. Останній дозволив собі досить нечемний тон в розмові з вами і
несправедливі зауваження. Дорогою додому ви знову, і знову згадуєте
неприємну бесіду, і відчуття образи захльостує вас. Як ви не намагаєтеся
забути людину, яка вас образила, вам це не вдається.

Спробуйте піти від осоружного. Замість того щоб насильницьки
викреслювати цю людину з пам’яті, постарайтеся максимально наблизити її.
Спробуйте по дорозі зіграти роль людини, яка вас образила. Наслідуйте її
ході, манері поводитися, програйте її роздуми, її сімейну ситуацію,
нарешті, її відношення до розмови з вами. Через декілька хвилин такої
гри ви зможете відчути зниження внутрішньої напруги і зміну свого
відношення до конфлікту, до колеги, побачите в ній багато позитивного,
того, що ви не помічали раніше, і зможете її зрозуміти. Наслідки такої
гри виявляться вже на інший день, коли ви прийдете на роботу. Людина,
яка вас образила, із здивуванням відчує, що ви не несете в собі
негативного внутрішнього стану, ви доброзичливі і спокійні, і сама, у
свою чергу, почне прагнути до залагоджування конфлікту.

Вправа 2. «Прес». Ця вправа нейтралізує негативні емоції гніву,
роздратування, підвищеної тривожності, агресії. Її рекомендується
практикувати перед роботою з важкою аудиторією, готуючись до розмови з
важким клієнтом, або його родичами, перед будь-якою психологічно
напруженою ситуацією, що вимагає внутрішнього самовладання і упевненості
в собі.

Уявіть в середині себе, на рівні грудей, могутній прес, який рухається
зверху вниз, пригнічуючи виникаючу негативну енергію і пов’язану з нею
внутрішню напругу. При виконанні вправи важливо добитися виразного
відчуття фізичної тяжкості внутрішнього преса, що пригнічує і як би
виштовхує вниз небажану негативну енергію.

Вправа 3. «Внутрішній промінь». Цю вправу спрямовано на зняття
стомленості, отримання внутрішнього спокою.

Уявіть, що в середині вашої голови, у верхній її частині виникає світлий
промінь, який поволі і послідовно рухається зверху вниз і освітлює
зсередини всі деталі обличчя, шиї, плечей, рук теплим і рівним,
розслаблюючим світлом. По мірі руху променя, розгладжуються зморшки,
зникає напруга в області потилиці, розгладжується складка на лобі,
«охолоджуються» очі, опускаються плечі, звільняються шия і груди.
Внутрішній промінь як би формує нову зовнішність людини, спокійної і
задоволеної собою, своїм життям, професією і клієнтами.

3. Ще одна причина розвитку професійного вигорання – стресові ситуації,
з якими ви стикаєтесь на роботі. Але стрес – нормальний фізіологічний
стан організму і можна навчитися легко виходити із стресу. Нижче
наведено ще декілька способів зняття стресу. Вони прості, легко
засвоюються, але дуже ефективні.

Спосіб 1. Вивільнення дихання — один із способів, який допоможе
викинути з голови проблеми та одночасно розслабитись. .

Забудьте про всі неприємності, просто дозвольте собі це. Ви зможете до
них повернутися, коли побажаєте, але немає біди в тому, щоб дати собі
передих. Протягом трьох хвилин дихаєте поволі, спокійно і глибоко,
можете навіть закрити очі, якщо вам так більше подобається. Якщо хочете,
порахуйте до п’яти, поки робите вдих, і до семи, коли видихаєте. Уявіть,
що коли ви насолоджуєтеся цим глибоким, неквапливим диханням, всі ваші
неприємності і неспокій випаровуються.

Спосіб 2. Повторення коротких, простих тверджень дозволяє впоратись з
емоційною напругою, знімає неспокій. Ось декілька прикладів:

зараз я відчуваю себе краще;

я можу повністю розслабитися, а потім швидко зібратися;

я можу управляти своїми внутрішніми відчуттями;

я справлюся з напругою у будь-який момент, коли побажаю;

життя дуже коротке, щоб витрачати його на всякий неспокій;

що б не трапилося, постараюся зробити все, від мене залежне, щоб
уникнути стресу;

внутрішньо я відчуваю, що все буде в порядку.

Висновок

“Працю вчителя, – як слушно підкреслював В.О.Сухомлинський, – ні з чим
не можна порівняти, ні зіставити. Ткач уже через годину бачить плоди
своєї роботи. Сталевар через кілька годин радіє з вогненного потоку
металу. Хлібороб, сіяч через кілька місяців милуються колосками і жменею
зерна, вирощеного в полі… А вчителеві треба працювати роки, щоб побачити
предмет свого творіння, буває, минають десятиріччя і ледве-ледве починає
позначатися те, що ти замислив. Нікого так часто не відвідує почуття
незадоволення, як учителя, ні в якому ділі помилки і невдачі не ведуть
до таких наслідків, як у вчительському. Учитель зобов’язаний – перед
суспільством, перед твоїми батьками – працювати тільки правильно, тільки
добре, кожна крихта твоєї людської краси – це його безсонні ночі,
сивина, неповоротні хвилини його особистого щастя – так, вчителеві часто
буває ніколи подумати про себе, бо він змушений думати про інших, і це
для нього не самопожертва, не покірливе підкорення долі, а справжнє
щастя особистого життя”.

Але на сьогоднішній час з’явився і вже дуже поширився синдром
“емоційного вигорання” – добре знайоме явище в школах. Постійна втома,
емоційна спустошеність, відчуття відсутності соціальної підтримки,
постійні докори учням і їхнім батькам, незадоволення професією – його
прояви.

Наслідки професійного вигорання досить негативні – це зростання
агресивності, збільшення конфліктних ситуацій в колективах, моральна
неврівноваженість, ставлення до роботи як до важкої необхідності.

Тому є вкрай важливим профілактика та діагностування “професійного
вигорання” педагогів.

Що потрібно та чого не потрібно робити при вигоранні?

НЕ приховуйте своїх відчуттів. Проявляйте ваші емоції і давайте
можливість вашим друзям обговорювати їх разом з вами.

НЕ уникайте говорити про те, що трапилось. Використовуйте кожну
можливість переглянути свій досвід наодинці з собою або разом з іншими.

НЕ дозволяйте вашому відчуттю утруднення зупиняти вас, коли інші надають
вам шанс говорити або пропонують допомогу.

НЕ чекайте, що важкі стани, характерні для вигорання, пройдуть самі по
собі.

Виділяйте достатньо часу для сну, відпочинку, роздумів.

Висловлюйте ваші бажання прямо, ясно і чесно, говорить про них сім’ї,
друзям і на роботі.

Намагайтесь зберегти нормальний розпорядок вашого життя, наскільки це
можливо.

Що робити, якщо ви розумієте, що вигорання вже відбулося та досягло
глибоких стадій?

Пам’ятаєте: необхідна спеціальна робота по відреагуванню травматичного
досвіду і відродженню почуттів. Не намагайтесь провести цю роботу самі
з собою – таку складну (та хворобливу) роботу можна виконати тільки
разом з професійним психологом-консультантом.

Справжня мужність полягає в тому, щоб визнати що вам необхідна
професійна допомога.

Спочатку йде важка робота, мета якої — «зняти панцир бездушності» та
дозволити своїм відчуттям вийти назовні. Це не веде до втрати
самоконтролю, але подавление цих відчуттів може призвести до неврозів та
фізичних проблем. При цьому важлива спеціальна робота з руйнівними
«отруйними» відчуттями (зокрема, гнів, образа). Результатом цієї
підготовчої роботи стає «розчищення» внутрішнього простору, що вивільняє
місце для приходу нових, відроджених почуттів.

Наступний етап професійної роботи – перегляд ваших життєвих міфів, цілей
і цінностей, своїх уявлень та відношення до себе самого, іншим людям і
до своєї роботи. Тут важливо прийняти і укріпити своє «Я», усвідомити
цінність свого життя; прийняти відповідальність за своє життя і здоров’я
і зайняти професійну позицію в роботі.

І лише після цього крок за кроком змінюються відносини з навколишніми
людьми і способи взаємодії з ними. Відбувається освоєння по-новому своєї
професійної ролі і інших своїх життєвих ролей та моделей поведінки.
Чоловік знаходить упевненість в своїх силах. А значить — він вийшов
з-під дії синдрому емоційного вигорання і готовий успішно жити і
працювати.

Список використаної літератури

Гокоболин Ф.Н. Книга об учителе. – М.: Просвещение, 1965. – 260 с.

Елканов С.В. Профессиональное самовоспитание учителя: Кн. Для учителя. –
М.: Просвещение, 1986. – 144 с.

Загвязинский В.Л. Педагогическое творчество учителя. – М.: Просвещение,
1987. – 159 с.

Зазюк І.А., Сагач Г.М. Краса педагогічної дії. – К.: Радянська школа,
1984. – 96 с.

Кондратенков А.В. Труды и талант учителя. Встречи. Факты. Мысли. – М.:
Просвещение, 1989. – 206 с.

Синдром «професійного вигорання» та професійна кар’єра працівників
освітніх організацій: гендерні аспекти. / За ред. С.Д. Максименка, Л.М.
Карамушки, Т.В. Зайчикової – К., 2006. – 365 с.

Мазур П.І. Роздуми про сучасного вчителя. – К., 1991. – 131 с.

Модель професійної компетентності педагога (Рівн. ін-т. підвищ.
кваліфікац. пед. кадрів) : Уклад.: Н.Ю.Новоселецький. – Рівне, 1996. –
356 с.

Профессия учитель. /Под ред. Онуленкина и др. АНН. — М.: Педагог., 1990.
– 191 с.

Світлана Укісет. Секрети твого успіху. – Тернопіль: Підручники &
посібники, 1998. – 79 с.

Чорнокозова В.М., Чорнокозов І.І. Етика вчителя. – К.: 1996. – 76 с.

Осійчук О. Людина починається з душі //Сільська школа України. – №8-9
(44-45) 03.2003.

PAGE

PAGE 2

Похожие записи