HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com –
рефератний сайт №1 в Україні!

Реферати, контрольні роботи, курсові та дипломні роботи з 70-ти
напрямків. БЕЗКОШТОВНО!

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни “Державне регулювання”

Тема 23: «Державне регулювання розвитку підприємництва в
агропромисловому комплексі (АПК)»

ПЛАН

Вступ

1. Об’єктивна необхідність та завдання державного регулювання розвитку
підприємництва в АПК

2. Характеристика основних показників розвитку підприємництва в АПК

3. Механізм державної підтримки та стимулювання розвитку підприємництва
в АПК

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Успішне проведення аграрної реформи має для реформування економіки
України особливе, стратегічне значення. Від неї значною мірою залежить і
розв’язання проблем стабільного забезпечення населення продовольством,
економічної безпеки країни, її ефективної інтеграції у світові
економічні структури. Актуальність дослідження даної теми зумовлена тим,
що АПК виступає одним з найбільш потужних і багатогалузевих комплексів
України.

Сьогдні агропромисловий розвивається хвилеподібно, переживаючи
різноманітні труднощі. Головне завдання що стоїть сьогодні перед
галузями АПК — це зростання сільськогосподарського виробництва,
надійне забезпечення країни продуктами харчування та
сільськогосподарською сировиною, об’єднання зусиль усіх галузей
комплексу для одержання високих кінцевих результатів. Надавати
можливості виходу продукції АПК України на світовий ринок.

Подолання глибокої економічної кризи зокрема в АПК України
пов’язане з переходом до ринкових відносин, з усуненням
державного монополізму і розвитком досконалої конкуренції в
усіх сферах АПК. Для обґрунтованого здійснення цього процесу
необхідно в повній мірі використовувати позитивний історичний
досвід, оскільки сьогоднішня ситуація економічних перетворень
столипінської реформи сільського господарства, яка здійснювалась
на початку 20 ст. і передбачена запровадженням приватної
власності на землю та передові досягнення сучасного стану
розвитку сільського господарства.

Важливою умовою зміцнення економічного потенціалу в
Україні є створення сучасної ринкової структури виробництва.
Сьогодні країна перебуває у глибокій економічній кризі , що
негативно впливає на хід реформ, особливо в АПК. В основу
ринкових перетворень в АПК покладена програма роздержавлення і
приватизація, а для сільськогосподарських підприємств – створення
нових господарських структур та засадах приватної власності на
майно і землю.

В АПК розрізняють три сфери діяльності:

— перша сфера – виробництво засобів виробництва для всіх інших галузей,
пов`язаних із сільським господарством (тракторне машинобудування,
виробництво сільгоспмашин, устаткування для тваринництва, легкої і
харчової промисловості  тощо);

— друга  сфера – сільське господарство: 1) рослинництво (рільництво,
садівництво, виноградарство, квітникарство, луківництво); 2)
тваринництво (ВРХ, свинарство, вівчарство, птахівництво, бджільництво,
конярство, шовківництво, рибне господарство);

— третя  сфера – переробка сільськогосподарської сировини (харчова,
м`ясо-молочна, легка промисловість та ін.).

Ядром агропромислового комплексу є галузі сільського господарства. У
своєму розвитку вони характеризуються певними особливостями; це вплив
природно-кліматичних факторів на характер і організацію виробництва,
об’єктивна необхідність використання частини виробленої продукції як
засобів виробництва, універсальність основного засобу виробництва —
землі. Усе це зумовлює особливості становлення ринкових відносин в
агропромисловому комплексі та особливості його державного регулювання.

1. Об’єктивна необхідність та завдання державного регулювання розвитку
підприємництва в АПК

Досвід розвинутих країн, система агробізнесу яких тривалий час
формувалась під впливом держави, переконливо засвідчує, що в умовах
ринкової економіки життєздатність сільськогосподарських підприємств,
ефективність аграрного виробництва і відносна стабільність соціальної
сфери в сільській місцевості значно зумовлені державним регулюванням.

Потреба та особливості державного регулювання агропромислового комплексу
визначаються низкою об`єктивних чинників:

1) різноманітність природно-кліматичних умов;

2) страхування діяльності сільськогосподарських підприємств;

3) непостійність цін і доходів в агропромисловому виробництві, що
залежить від природних чинників і кон`юнктури ринку;

4) конкурентне середовище в сільському господарстві і високий ступінь
монополізації в ресурсозабезпечувальних переробних сферах;

5) низька привабливість інвестування аграрного виробництва через
специфіку відтворювального процесу;

6) потреба екологізації сільського господарства;

7) особливості формування соціальної інфраструктури села.

Масштаби регулювання, головно, залежать від рівня економічного і
соціального розвитку господарства, збалансованості попиту і пропозиції
на аграрних ринках. Світовий досвід виділяє наступні напрямки державного
регулювання агробізнесу:

1) регулювання цін і фермерських доходів;

2) бюджетне фінансування;

3) кредитування;

4) оподаткування;

5) стабілізація ринку сільськогосподарської продукції.

В умовах, що склалися сьогодні в Україні, з метою розвитку АПК і країни
в цілому, крім перерахованих вище напрямів, держава повинна:

1) підтримувати розвиток фермерства;

2) сприяти в реалізації продукції у межах квот і гарантованих цін, які
запроваджують органи державної влади;

3) дотувати виробництво окремих видів продукції;

4) підтримувати розвиток аграрного підприємництва;

5)  провадити антимонопольну політику;

6) забезпечувати підготовку кадрів, підтримувати розвиток аграрної
науки, соціальної інфраструктури.

Результатом розвитку агропромислової інтеграції (АПІ) – синтезу
сільського господарства і промисловості – є агропромисловий комплекс.

Агропромислова інтеграція – це органічне поєднання сільського
господарства і галузей промисловості, транспорту, торгівлі тощо, які
обслуговують сільське господарство, постачають ресурси і доводять його
продукцію до споживача.

Агропромислова інтеграція розвивається:

1) вертикально;

2) горизонтально.

Вертикальна інтеграція означає міжгалузеве кооперування підприємств і
виробництв між собою (є агропромислові підприємства тощо).

Горизонтальна інтеграція – це система взаємозв`язків між підприємствами
однієї галузі (спеціалізованих господарств, мікрогосподарських
підприємств тощо).

В наслідок розвитку агропромислової інтеграції, об`єднання і злиття
порівняно самостійних ланок з виробництва і переробки
сільськогосподарської сировини, доставки її до споживача формується
агропромисловий комплекс (АПК). Він є складною виробничою системою.
Структуру АПК характеризують за сферами діяльності, інтеграції
спеціалізованих їх ланок і територіально.

Метою державного регулювання функціонування та розвитку агропромислового
комплексу є забезпечення населення продуктами харчування, а також іншими
товарами з сільськогосподарської сировини в поєднанні з вирішенням
соціальних та економічних проблем АПК в умовах становлення ринкових
відносин і багатоукладності економіки.

Держава в особі відповідних органів управління виконує такі функції з
регулювання розвитку АПК:

визначає пріоритетні напрями розвитку АПК та пріоритетні напрями
спрямування інвестицій на його розвиток;

регулює земельні відносини;

здійснює заходи щодо стабілізації продовольчого постачання; здійснює
підтримку пріоритетних галузей і сфер АПК через пряме бюджетне
фінансування, механізм дотацій, цільове субсидіювання;

сприяю здійсненню процесів роздержавлення, приватизації та розвитку
нових форм господарювання;

встановлює механізм формування державних замовлень та контрактів на
поставку до державних ресурсів сільськогосподарської продукції та
сировини;

здійснює індикативне планування розвитку АПК; регулює ціни на деякі види
продовольства; визначає рівень орієнтовних закупівельних стартових цін і
механізмів їх індексації відповідно до інфляційних процесів.

Цінове регулювання в сфері АПК здійснює департамент цінової політики
Міністерства економіки України, у складі якого фунціонує відділ цін на
продовольчі товари та продукцію сільського господарства.

Як і стосовно інших товаровиробників — Міністерство фінансів та
Національний банк України встановлюють механізм фінансово-податкового і
грошово-кредитного регулювання. Для цього використовують систему
економічних важелів — податків і податкових пільг, диференційованих умов
кредитування.

 Центральною ланкою АПК є сільське господарство, призначене для
задоволення потреб суспільства у продовольстві, а промисловості – в
сировині.

В Україні є всі умови для розвитку сільського господарства.

Сільське господарство має низку особливостей, які відрізняють його від
інших галузей народного господарства, і які необхідно враховувати при
розробці державного плану, а саме:

1) соціально-економічні особливості: демографічні, технологічні,
побутові, економічні;

2) природні ресурси: агрокліматичні, земельні, водні, біологічні.

Соціально-економічні особливості обумовлені наявністю в сільському
господарстві різних типів підприємств.

Основу сучасного сільського господарства становлять сільськогосподарські
виробничі кооперативи (СВК) і сільськогосподарські товариства з
обмеженою відповідальністю (СТОВ) – колишні колгоспи і радгоспи.
Останнім часом збільшується кількість селянських фермерських господарств
(СФГ).

У приватну власність передані присадибні ділянки, на яких за сучасних
умов вирощується значна частина овочів і фруктів, утримується велика
кількість сільськогосподарських тварин і птиці.

Різноманітні форми власності обумовлюють відмінності у формах державного
управління, у ступені охоплення державним планом сільськогосподарського
виробництва в цих підприємствах.

Планування виробництва у інших галузях АПК, тобто галузях, які створюють
матеріальні передумови для розвитку сільського господарства (галузі
машинобудування), а також галузях, що забезпечують переробку
сільськогосподарської продукції (харчова, м`ясна, молочна та ін),
здійснюється таким самим чином, як і планування промислового
виробництва.

Розміри капіталовкладень на розвиток сільського господарства
обґрунтовують за об`єктами як виробничого, так і невиробничого
призначення та можливими джерелами їх фінансування, передусім з власних
коштів підприємств, коштів місцевих бюджетів та кредитів, а також
інвестування окремих об`єктів з державного бюджету. З огляду на обсяги
капітальних вкладень визначають введення в дію основних фондів та
виробничих потужностей.

Матеріально-технічна база АПК планується за напрямками:

1. Механізація виробничих процесів.

2. Електрифікація.

3. Хімізація.

4. Меліорація.

Зростання виробництва продукції сільського господарства, забезпечення її
зберігання та якості переробки залежить від поліпшення оснащеності всіх
галузей АПК, високопродуктивними машинами, обладнанням, транспортом та
вантажно-розвантажувальними засобами, які дозволяють механізувати весь
комплекс робіт.

j

o

??????J?J?J?????Планування комплексної механізації
сільськогосподарського виробництва базується на визначені потребою
землеробства та тваринництва у техніці (трактори, комбайни, вантажних
автомобілях та різних засобах механізації для тваринництва).

Планування електрифікації сільського господарства та інших галузей АПК
базується на визначені потреби в електроенергії на виробничі потреби та
комунальні послуги. Потреба в електроенергії на виробничі потреби
визначається на основі розрахунку обсягу робіт у плановому періоді по
кожній галузі АПК та встановлених нормах витрат на одиницю продукції.
Витрати електроенергії на комунально-побутові потреби для сільського
господарства визначаються чисельністю сільського населення та річною
нормою споживання електроенергії на душу населення.

Основна мета хімізації сільського господарства та інших галузей АПК – це
забезпечення зростання виробництва, збереження та покращання якості
продукції землеробства та тваринництва. Підвищення ефективності
сільсько-господарського виробництва за рахунок широкого використання
мінеральних добрив, засобів захисту рослин, хімічних кормових домішок,
концентрованих кормів та іншої хімічної продукції. Потреба у мінеральних
добривах на плановий період визначається шляхом множення розміру
посівних площ під різними видами сільськогосподарських культур на
встановлену науково-обгрунтовану норму внесення добрив на 1 га площі.
Норми внесення добрив визначаються періодом вирощування окремих культур,
виду земель (зрошувальні або осушувальні) та іншими  чинниками.

Планування заходів з меліорації земель спрямовано на підвищення
інтенсифікації та зростання виробництва продукції сільського
господарства

2. Характеристика основних показників розвитку підприємництва в АПК

Основними показниками плану розвитку сільськогосподарського виробництва
є:

1. Найважливіші напрямки розвитку сільського господарства та окремих
його галузей.

2. Темпи росту валової продукції сільського господарства.

3. Обсяги державної закупівлі сільськогосподарських продуктів.

4. Обсяги капітальних вкладень на розвиток сільського господарства та
введення в дію виробничих потужностей та об`єктів культурно-побутового
призначення.

5. Поставки матеріально-технічних засобів (тракторів, комбайнів, добрив,
автомобілів).

6. Впровадження передової технології, обчислювальної техніки.

7. Підготовка наукових та науково-педагогічних кадрів.

План сільськогосподарського виробництва пов`язаний з усіма розділами
державного плану і насамперед з планом промислового виробництва. Причому
з підвищенням рівня інтенсифікації сільськогосподарського виробництва,
обсяги матеріально-технічних засобів, що постачає промисловість, все
більше зростають.

Намічені у плані сільсько-господарського виробництва завдання тісно
пов`язані з планом розвитку транспорту, де передбачаються завдання з
перевезень сільськогосподарської продукції, техніки, хімікатів та
добрив. У плані капітального будівництва містяться завдання з розширення
відновлення основних фондів для сільського господарства, проведення
заходів з іригації, осушення земель та ін.

Інформаційною базою для проведення розрахунків є річні звіти
сільськогосподарських підприємств (організацій), форми статистичної
звітності, аналітичні розробки обласних статистичних органів і матеріали
разових обстежень, проекти планів розвитку сільськогосподарських
підприємств.

Під час визначення обсягів виробництва продукції рослинництва слід
враховувати чинники:

1) склад сільськогосподарських угідь;

2) розміри посівних площ;

3) рівень урожайності сільськогосподарських культур;

4) стан і родючість ґрунтів;

5) можливість забезпечення органічними та мінеральними добривами;

6) використання прогресивних технологій вирощування із застосуванням
високоврожайних сортів;

7) продуктивність меліорованих земель тощо.

Можливий обсяг виробництва рослинництва залежить від багатьох чинників,
але безпосередньо для розрахунку потрібно знати розмір посівної площі
під тією чи іншою культурою і урожайність даної культури, тоді

валовий збір = посівна площа  х  на урожайність.

Розмір посівної площі в плановому періоді (орні землі в обробітку)
залежать від наявності придатних земель для обробітку і можливості
господарств обробити ту чи іншу кількість землі (наявність робочої сили,
техніки, з допомогою яких буде оброблятися земля).

Урожайність сільськогосподарських культур в плановому періоді
розраховується на основі досягнутого рівня і призначених до впровадження
в плановому періоді агротехнічних заходів.

Обсяги виробництва тваринницької продукції визначають залежно від
кількості поголів`я та рівня продуктивності худоби і птиці, підвищення
цієї продуктивності внаслідок селекційно-племінної роботи, застосування
прогресивних технологій утримання та відгодівлі.

Обсяг продукції тваринництва визначають за формулою:

Продукція тваринництва = поголів’я худоби х продуктивність однієї голови

Для визначення обсягу виробництва продукції тваринництва необхідно
здійснити балансовий розрахунок руху поголів`я худоби у плановому
періоді (обіг стада). Такий розрахунок дозволяє визначити поголів`я
худоби, необхідної для розрахунку виробництва продуктів тваринництва, а
також контролювати структуру стада  (питома вага корів, вихід молодняку
та інше).

Велике значення для забезпечення потреб народного господарства у
тваринній продукції має продуктивність тварин, а саме:

· жива вага однієї голови худоби, що йде на м`ясо;

· надій молока на одну корову;

· настриг вовни з однієї вівці та ін.

При плануванні продуктивності худоби використовують чинниковий метод. До
числа головних чинників, що визначають продуктивність худоби,
відносяться:

1. Рівень харчування та структура раціону.

2. Породність худоби.

3. Умови утримання худоби.

4. Рівень механізації окремих процесів у тваринництві.

Зміна продуктивності визначається як сумарне значення результатів дії
цих чинників.

Планування розвитку тваринництва повинно бути обґрунтоване кормами.
Укріплення кормової бази дозволяє забезпечити збільшення поголів`я
худоби та підвищити її продуктивність.

Для визначення рівня забезпеченості тваринництва кормовими ресурсами
розробляють баланс кормів, у якому потреба в них за видами узгоджена з
надходженнями з різних джерел. Балансові розрахунки кормів виконують як
у натуральних вимірниках, так і за кормовими одиницями. Особливу увагу
звертають на забезпечення збалансованості кормів за протеїном та іншими
поживними речовинами.

Передбачені програмою обсяги виробництва сільськогосподарської продукції
повинні також забезпечити виконання державного замовлення та формування
ресурсів для задоволення регіональних потреб.

3. Механізм державної підтримки та стимулювання розвитку підприємництва
в АПК

Головною метою програми розвитку сільського господарства є розробка
заходів щодо стабілізації і нарощування обсягів виробництва продукції
для поліпшення забезпеченості населення продуктами харчування,
задоволення виробничих потреб, вивезення продукції за межі регіону та
експорту, формування резервів тощо.

Програма має прогнозний характер і є орієнтиром виробничої діяльності
сільськогосподарських підприємств різних форм власності.

Розробці програми розвитку сільського господарства передує економічний
аналіз його стану за попередній період, а саме:

1) оцінюють динаміку виробництва основних видів сільськогосподарської
продукції в натурі;

2) аналізують склад земельних угідь;

3) посівні площі й урожайність сільськогосподарських культур;

4) поголів`я худоби і птиці та їхню продуктивність;

5) стан кормовиробництва;

6) забезпеченість товаровиробників матеріально-технічними ресурсами;

7) фінансовий стан підприємств аграрної сфери. Беруть до уваги також
рівень споживання продуктів харчування на душу населення,  крім того,
оцінюють хід аграрної та земельної реформ, створення багатоукладної
економіки, розвиток економічних відносин; визначають позитивні й
негативні явища, які відбуваються в процесі реформування.

Процес розробки програми розвитку сільського господарства включає:

1) обґрунтування обсягів виробництва основних видів продукції
рослинництва і тваринництва в усіх категоріях господарств;

2) розробку балансів основних видів сільськогосподарської продукції;

3) розрахунки обсягів валової продукції, проміжного споживання,
прибутку;

4) визначення розмірів капітальних вкладень, введення в дію основних
виробничих фондів та виробничих потужностей.

Висновки

Отже, агропромисловий комплекс України — це цілісна народногосподарська
система взаємопов’язаних в своєму розвитку галузей, які забезпечують
виробництво сільськогосподарської сировини та продовольства, їх
заготівлю, зберігання, переробку і реалізацію населенню.

В сучасних умовах ринкової економіки життєздатність
сільськогосподарських підприємств, ефективність аграрного виробництва і
відносна стабільність соціальної сфери в сільській місцевості значно
зумовлені державним регулюванням.

Потреба та особливості державного регулювання агропромислового комплексу
обумовлені об’єктивними чинниками.

Агропромисловий комплекс є наслідком агропромислової інтеграції, яка
розвивається вертикально і горизонтально.

АПК є складною виробничою системою, яка складається з трьох сфер
діяльності, Центральною ланкою АПК є сільське господарство.

Сільське господарство має соціально-економічні і природно-кліматичні
особливості, які слід враховувати при розробці плану.

Головною метою програми розвитку сільського господарства є розробка
заходів щодо стабілізації і нарощування обсягів виробництва продукції
для поліпшення забезпеченості населення продуктами харчування,
задоволення виробничих потреб, експорту, формування резервів.

Процес розробки програми розвитку сільського господарства включає п’ять
етапів, в першу чергу – обґрунтування обсягів виробництва основних видів
продукції рослинництва і тваринництва в усіх категоріях
господарств.Обсяг виробництва продукції рослинництва залежить від
розміру посівної площі під тією чи іншою культурою і урожайності даної
культури.

Обсяг виробництва продукції тваринництва визначають в залежності від
кількості поголів’я та рівня продуктивності худоби і птиці.

Планування виробництва в інших галузях АПК здійснюється таким самим
чином, як і планування промислового виробництва.

Важливою умовою зростання сільськогосподарського виробництва є
укріплення матеріально-технічної бази АПК.

Список використаної літератури

Даниленко А.С. Розвиток підприємництва в АПК України. — Львів, 2004.

Державне управління: теорія і практика / За ред. проф. В.Б. Авер’янова.
— К., 2005.

Мельник А.Ф. Державне регулювання економіки. – К., 2001.

Михасюк І.Р., Залога С.М., Сажинець С.И. Основи та важелі державного
регулювання економіки. — Львів, 1998.

Михасюк І.Р., Мельник А.Ф., Крупка А. Державне регулювання економіки. —
Львів, 2003.

Пістун М. Д., Гуцал В. О. Географія агропромислових комплексів. —К.:
Либідь. — 2002. — 198 с.

Розміщення продуктивних сил України / За ред. Качана Є.П. – К., 2000.

Шаблій О.І. Соціально-економічна географія України. – К., 2003.

PAGE

PAGE 4

Похожие записи