HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни «Інноваційний менеджмент»

Вступ

Питання 1

18. Державне регулювання інноваційної діяльності

Питання 2

8. Соціально-психологічна теорія інновацій

Список використаної літератури

Вступ

Інноваційні процеси більшою мірою, ніж інші елементи НТП, пов’язані з
ринковими відносинами. Їхня спрямованість і темпи залежать від
соціально-економічного середовища, в якому вони функціонують і
розвиваються.

З поняттям інноваційного процесу тісно пов’язане інше поняття —
інноваційна діяльність. Це діяльність, спрямована на використання й
конкретизацію результатів наукових досліджень і розробок для розширення
й оновлення номенклатури та підвищення якості продукції з її наступною
ефективною реалізацією на внутрішньому і зарубіжному ринках. Інноваційна
діяльність, яка пов’язана з капіталовкладенням в інновації, отримала
назву інноваційної форми інвестування.

Законом України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 р.
передбачено, що інноваційна діяльність, як одна з форм інвестиційної
діяльності, здійснюється з метою впровадження досягнень
науково-технічного прогресу у виробництво й соціальну сферу. Видами
інноваційної діяльності є:

• випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології;

• прогресивні міжгалузеві структурні зміни;

• реалізація довгострокових науково-технічних програм з тривалими
термінами окупності;

• фінансування фундаментальних досліджень для досягнення якісних змін у
стані продуктивних сил;

• розробка та впровадження нової ресурсозберігаючої технології, яка
призначена для поліпшення соціального та екологічного стану суспільства.

Об’єктами інноваційної діяльності є розробка та впровадження нововведень
у галузі техніки, технології, економіки, організації та управління (у
сфері матеріального виробництва та в невиробничій сфері).

Суб’єктами інноваційної діяльності є юридичні особи незалежно від
організаційно-правової форми і форми власності, громадяни України,
держави, іноземні організації і громадяни, а також особи без
громадянства, що беруть участь в інноваційній діяльності.

Головною проблемою державного регулювання є проблема міри втручання
держави в дію ринкових механізмів, які формують економічне середовище
інноваційного процесу.

Питання 1

18. Державне регулювання інноваційної діяльності

Згідно Закону України «Про інноваційну діяльність» від 04.07.2002 №
40-IV ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, N 36, ст.266 )

Державне регулювання інноваційної діяльності здійснюється шляхом:

— визначення і підтримки пріоритетних напрямів інноваційної діяльності
державного, галузевого, регіонального і місцевого рівнів;

— формування і реалізації державних, галузевих, регіональних і місцевих
інноваційних програм;

— створення нормативно-правової бази та економічних механізмів для
підтримки і стимулювання інноваційної діяльності;

— захисту прав та інтересів суб’єктів інноваційної діяльності;
фінансової підтримки виконання інноваційних проектів;

— стимулювання комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ,
що кредитують виконання інноваційних проектів;

— встановлення пільгового оподаткування суб’єктів інноваційної
діяльності;

— підтримки функціонування і розвитку сучасної інноваційної
інфраструктури.

Верховна Рада України визначає єдину державну політику у сфері
інноваційної діяльності, а саме:

— створює законодавчу базу для сфери інноваційної діяльності;

— затверджує пріоритетні напрями інноваційної діяльності як окрему
загальнодержавну програму або у складі Програми діяльності Кабінету
Міністрів України, загальнодержавних програм економічного,
науково-технічного, соціального розвитку, охорони довкілля; в межах
Державного бюджету України визначає обсяг асигнувань для фінансової
підтримки інноваційної діяльності.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні і районні ради
відповідно до їх компетенції:

— затверджують регіональні інноваційні програми, що кредитуються з
бюджету Автономної Республіки Крим, обласних і районних бюджетів;

— визначають кошти бюджету Автономної Республіки Крим, обласних і
районних бюджетів для фінансової підтримки регіональних інноваційних
програм і доручають Раді міністрів Автономної Республіки Крим, делегують
повноваження обласним і районним державним адміністраціям фінансування
регіональних інноваційних програм через державні інноваційні
фінансово-кредитні установи (їх регіональні відділення) у межах
виділених у цих бюджетах коштів;

— контролюють фінансування регіональних інноваційних програм за кошти
бюджету Автономної Республіки Крим, обласних і районних бюджетів.

Представницькі органи місцевого самоврядування — сільські, селищні,
міські ради відповідно до їх компетенції:

— затверджують місцеві інноваційні програми;

— у межах коштів бюджету розвитку визначають кошти місцевих бюджетів для
фінансової підтримки місцевих інноваційних програм; створюють комунальні
інноваційні фінансово-кредитні установи для фінансової підтримки
місцевих інноваційних програм за кошти місцевих бюджетів, затверджують
їх статути чи положення про них, підпорядковують їх своїм виконавчим
органам;

— доручають своїм виконавчим органам фінансування місцевих інноваційних
програм за рахунок коштів місцевого бюджету через державні інноваційні
фінансово-кредитні установи (їх регіональні відділення) або через
комунальні інноваційні фінансово-кредитні установи;

— затверджують порядок формування і використання коштів комунальних
інноваційних фінансово-кредитних установ;

— контролюють фінансування місцевих інноваційних програм за кошти
місцевого бюджету через державні інноваційні фінансово-кредитні установи
(їх регіональні відділення);

— контролюють діяльність комунальних інноваційних фінансово-кредитних
установ.

Кабінет Міністрів України:

— здійснює державне управління та забезпечує реалізацію державної
політики у сфері інноваційної діяльності;

— готує та подає Верховній Раді України пропозиції щодо пріоритетних
напрямів інноваційної діяльності як окрему загальнодержавну програму або
в рамках Програми діяльності Кабінету Міністрів України,
загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального,
національно-культурного розвитку, охорони довкілля; здійснює заходи щодо
реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності;

— сприяє створенню ефективної інфраструктури у сфері інноваційної
діяльності;

— створює спеціалізовані державні інноваційні фінансово-кредитні
установи для фінансової підтримки інноваційних програм і проектів,
затверджує їх статути чи положення про них, підпорядковує ці установи
спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади у сфері
інноваційної діяльності;

— готує та подає Верховній Раді України як складову частину проекту
закону про Державний бюджет України на відповідний рік пропозиції щодо
обсягів бюджетних коштів для фінансової підтримки виконання інноваційних
проектів через спеціалізовані державні інноваційні фінансово-кредитні
установи;

— затверджує положення про порядок державної реєстрації інноваційних
проектів і ведення Державного реєстру інноваційних проектів;

— інформує Верховну Раду України про виконання інноваційних проектів,
які кредитувалися за кошти Державного бюджету України, і про повернення
до бюджету наданих раніше кредитів.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері
інноваційної діяльності:

— здійснює заходи щодо проведення єдиної науково-технічної та
інноваційної політики;

— готує і подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо пріоритетних
напрямів інноваційної діяльності, державних інноваційних програм і щодо
необхідних обсягів бюджетних коштів для їх кредитування;

— координує роботу у сфері інноваційної діяльності інших центральних
органів виконавчої влади;

— визначає свій окремий підрозділ для кваліфікування інноваційних
проектів з метою їх державної реєстрації;

— здійснює державну реєстрацію інноваційних проектів і веде Державний
реєстр інноваційних проектів;

— готує і подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо створення
спеціалізованих державних інноваційних фінансово-кредитних установ для
фінансової підтримки інноваційних програм і проектів, розробляє статути
чи положення про ці установи;

— затверджує порядок формування і використання коштів підпорядкованих
йому спеціалізованих державних інноваційних фінансово-кредитних установ
і контролює їх діяльність;

— доручає державним інноваційним фінансово-кредитним установам
здійснення конкурсного відбору пріоритетних інноваційних проектів і
здійснення фінансової підтримки цих проектів у межах коштів,
передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік;

— організовує підвищення кваліфікації спеціалістів у сфері інноваційної
діяльності.

Центральні органи виконавчої влади:

T3¦4F5~5X6?9-:vE?2AiA?B0DoDIE?F‚HOIeK”LTHL`Ye[J]?^(_oe_Daoooooooooooo
oooooooooooooooo

— здійснюють підготовку пропозицій щодо реалізації інноваційної політики
у відповідній галузі економіки, створюють організаційно-економічні
механізми підтримки її реалізації;

— доручають державним інноваційним фінансово-кредитним установам
здійснення конкурсного відбору пріоритетних інноваційних проектів із
пріоритетних галузевих напрямів інноваційної діяльності і здійснення
фінансової підтримки цих проектів у межах коштів, передбачених законом
про Державний бюджет України на відповідний рік.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні
адміністрації (у межах делегованих їм органами місцевого самоврядування
повноважень) відповідно до їх компетенції:

— розробляють проекти регіональних інноваційних програм і подають їх для
затвердження відповідно Верховній Раді Автономної Республіки Крим,
обласним і районним радам;

— вживають заходів щодо виконання регіональних інноваційних програм;

— сприяють інноваційній діяльності у своєму регіоні і створенню
сучасної інфраструктури у цій сфері;

— залучають підприємства, установи і організації, розташовані на
підпорядкованій їм території, за їх згодою, до розв’язання проблем
інноваційного розвитку регіонів;

— доручають державним інноваційним фінансово-кредитним установам (їх
регіональним відділенням) проведення конкурсного відбору інноваційних
проектів регіональних інноваційних програм і здійснення їх фінансової
підтримки у межах коштів, передбачених у бюджеті Автономної Республіки
Крим і обласних та районних бюджетах;

— подають пропозиції спеціально уповноваженому центральному органу
виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності стосовно включення
інноваційних проектів за регіональними програмами до державних програм і
їх фінансування шляхом кредитування із державного бюджету.

Виконавчі органи місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції:

— розробляють проекти місцевих інноваційних програм і подають їх для
затвердження відповідним місцевим радам;

— вживають заходів щодо виконання місцевих інноваційних програм;

— залучають підприємства, установи і організації, розташовані на
підпорядкованій їм території, за їх згодою, до розв’язання проблем
інноваційного розвитку населених пунктів;

— доручають державним інноваційним фінансово-кредитним установам (їх
регіональним відділенням) або комунальним інноваційним
фінансово-кредитним установам проведення конкурсного відбору
інноваційних проектів місцевих інноваційних програм і здійснення
фінансової підтримки цих проектів у межах коштів, передбачених у
відповідному місцевому бюджеті;

— готують і подають відповідним місцевим радам пропозиції щодо
створення комунальних спеціалізованих інноваційних фінансово-кредитних
установ для фінансової підтримки місцевих інноваційних програм;

— подають пропозиції спеціально уповноваженому центральному органу
виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності стосовно включення
інноваційних проектів за місцевими програмами до державних програм і їх
фінансування шляхом кредитування із державного бюджету через державні
інноваційні фінансово-кредитні установи.

Державний контроль у сфері інноваційної діяльності здійснюється для
забезпечення дотримання всіма її суб’єктами вимог законодавства щодо
інноваційної діяльності.

Державний контроль у сфері інноваційної діяльності здійснюється:

а) спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері
інноваційної діяльності;

б) Верховною Радою Автономної Республіки Крим, органами місцевого
самоврядування у межах їх повноважень;

в) щодо визначених статтями розділу V Закону України «Про інноваційну
діяльність» особливостей оподаткування — Державною податковою
адміністрацією України.

Питання 2

8. Соціально-психологічна теорія інновацій

Соціально-психологічна концепція теорії нововведень пов’язана з
пріоритетом людських відносин в управлінні інноваційною діяльністю.
Основне місце в ній посідають проблеми ролі особистості, поведінки,
мотивації, рівень освіти, аналіз соціально-психологічних і
організаційно-соціологічних чинників. Для цих теорій основним є
виділення певної групи людей як особливих носіїв інновацій.
Представниками цієї теорії є X.Барнет, Є.Вітте, Е.Денісон.

У їхніх дослідженнях головне місце відводиться питанню про можливість
високих темпів інновацій, що вирішує теорія стимуляторів (Є. Вітте).
Об’єктом дослідження тут є перешкоди, які виникають при впровадженні
нововведень. Для їх усунення, згідно з даною теорією, необхідно
організувати плідну сумісну роботу «владних стимуляторів»
(адміністрації) та «кваліфікованих стимуляторів» (фахівців) — своєрідну
творчу групу, де фахівці створюють новинки, а адміністрація — умови для
їх упровадження та усунення всіляких перешкод.

Приклад. У 1958 р. на одному з заводів японської компанії «Сейко» був
виготовлений годинник розміром з вантажівку. Це був перший кварцевий
годинник, у якому широко використовувались електронні лампи. Вище
керівництво «Сейко» вважало, що в майбутньому використання кристалів
стане важливою технологією галузі.

Тому в 1959 р. на одному з заводів фірми була створена проектна група з
розроблення кварцевих годинників, які передбачалось використати на
Токійських Олімпійських іграх у 1964 р.

У групі працювало 10 фахівців з вищою освітою, що розробляли не тільки
годинник на кристалах, а й механізм корекції годинника за радіосигналом
точного часу.

Група працювала цілодобово з великим натхненням. У приміщенні, яке
межувало з робочим, була обладнана кімната відпочинку. Підлога була
застелена татамі, на яких члени групи мали можливість спати, коли пізно
закінчували роботу. Вони одержували все необхідне для роботи та
відпочинку і через два роки, у 1961 p., їх зусилля увінчалися успіхом —
був створений невеликий за розміром годинник, який міг уміститися на
долоні.

Керівництво виробничого відділу «Сейко» прийняло рішення працювати над
удосконаленням проекту і створити наручний годинник на кристалах
традиційного розміру, наділити його протиударним пристроєм і
мінімізувати енергоспоживання.

Група прийшла до висновку, що вирішення цієї проблеми можливе і вже в
1969 р. такий годинник на кристалах уперше з’явився на світовому ринку
за ціною 2 тис. дол. У 1970 р. вище керівництво компанії прийняло
рішення перейти до серійного виробництва нових годинників, яке почалось
з наступного року, завдяки чому «Сейко» значно збільшила частку своєї
продукції на світовому ринку. Наведений приклад свідчить, що успіх у
розробленні нового продукту залежав від підтримки адміністрації
(«владних стимуляторів») та ентузіазму і кваліфікації фахівців.

Інновації є рухомою силою економічного розвитку. Вони вдосконалюють
виробництво і водночас змінюють сферу обігу, ведуть до створення кращих
за своїми властивостями виробів, технологій, прибутків.

Незважаючи на увагу, що приділяється зарубіжними науковцями
різноманітним аспектам інноваційної сфери, вона потребує подальших
досліджень. Як зазначає один з відомих американських фахівців Е.
Тоффлер, «ні одна з проблем, з якими стикається американський бізнес, не
є більш важливою і менш вивченою, ніж проблема нововведень».
Необхідність вивчення закономірностей інноваційного розвитку тим більше
важлива тепер, коли людська цивілізація вступила у новий етап свого
розвитку — інформаційне суспільство, основу життєдіяльності якого
складають процеси виробництва, розповсюдження і використання інформації.
При цьому мова йде не про інформацію взагалі, а перш за все інформацію,
яка втілена в знання законів розвитку природи і суспільства, принципів
їх практичного використання.

Список використаної літератури

Балабанов И. Т. Инновационный менеджмент: Учеб. пособие для вузов. —
СПб.: Питер, 2001.

Валдайцев С. В. Управление инновационным бизнесом: Учеб. пособ. для
вузов. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001.

Власова А. М., Краснокутська Н. В. Інноваційний менеджмент. — К.: КНЕУ,
2001.

Гамидов Г. О., Колосов В. Г., Османов Н. О. Основы инноватики и
инновационной деятельности. — СПб.: Политехника, 2000.

Дойль П. Менеджмент. Стратегия и тактика. — СПб.: Питер, 1999.

Инновационный менеджмент: Учебник / Под ред. С. Д. Ильенковой. — М.:
Банки и биржи: ЮНИТИ: 2000.

Инновационная экономика / Под ред. Дынкина и Ивановой. — М.: Наука,
2001.

Ковалев Г. Д. Основы инновационного менеджмента: Учеб. для вузов / Под
ред. проф. В. А. Швандара. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 1999.

Краснокутська Н. В. Інноваційний менеджмент: Навч. посібник. — К.: КНЕУ,
2003.

Основы инновационного менеджмента: теория и практика.: Учеб. пособие /
Под ред. П. Н. Завлина и др. — М.: Экономика, 2000.

Фатхундинов Р. А. Инновационный менеджмент: Учебник. — М.: Бизнес-школа:
Интер-Синтез, 2001.

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

PAGE

PAGE 12

Похожие записи