HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

з дисципліни «Культурологія»

на тему:

«Давньогрецька демократія»

ПЛАН

Вступ

1. Виникнення демократії в Стародавній Греції, головні ознаки

2. Правове становище населення часів рабовласницької демократії в Афінах

3. Відмінності давньогрецької демократії від сучасного типу демократії

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Поняття демократії існує вже дві з половиною тисячі років. У різні часи
історії політичної думки цьому терміну давалося неоднозначне тлумачення.
В міру багатовікової зміни й ускладнення політичної картини і
нашарування на неї політичних доктрин, що апелюють до демократії,
остання здобувала самі різні інтерпретації.

Класичне визначення демократії нерозривно зв’язано з його етимологічним
походженням. Термін походить від грецького слова, що складає у свою
чергу з двох слів: demos – народ і kratos – влада, правління.
Зародившись ще в античності, демократія дослівно перекладається як
“влада народу” або “народовладдя”

У ранній період свого існування в Давній Греції демократія розумілася як
особлива форма або різновид організації держави, при якому владою
володіє не одна особа (як при монархії, тиранії), і не група осіб (як
при аристократії, олігархії), а всі громадяни, що користуються рівними
правами на управління державою.

Пряма демократія, як форма політичної організації суспільства, у своїх
первісних формах спостерігалась ще у примітивних суспільствах періоду
родового ладу. У західній політичній традиції виникнення ідеї демократії
асоціюється з містами-державами (полісами) Стародавньої Греції.

Давньогрецька демократія в багатьох своїх аспектах суттєво відрізнялась
від демократії наших днів. Вона являла собою насамперед систему прямого
правління, за якої весь народ, а точніше, сукупність вільних громадян,
був ніби колективним законодавцем і якій не була відома система
представництва. Таке положення було можливим у силу обмежених розмірів
давньогрецької держави, яка охоплювала місто і прилеглу до нього
сільську територію з населенням, як правило, не більше десяти тисяч
громадян.

1. Виникнення демократії в Стародавній Греції, головні ознаки

Людям давно відкрилися помилки деспотичної влади, побудованої за
принципом військово-бюрократичної ієрархії. Вчені шукали спосіб як
організувати владу в державі, щоб вона залежала від народу і служила
йому.

Уперше демократія затвердилася в древніх Афінах у V столітті до н.е.
Афіни послужили прикладом для інших міст Древньої Греції.

Громадяни давньогрецьких міст-держав вважали основою основ волю людини,
невідчужувані права, що належать їй від народження. Цю волю гарантувала
приватна власність на майно, у тому числі на землю. Тому в Греції
розвився вільний ринок, що забезпечував її жителям більш високий рівень
життя, чим у сусідніх народів.

Почуваючи себе вільними, знаючи свої права і можливості, греки вірили у
свої сили, знали, що зможуть поліпшити життя своєю працею.

Громадяни почувались вільними, тому що могли безпосередньо впливати на
внутрішню і зовнішню політику свого міста-держави. Адже усі важливі
питання життя міста і його взаємин із сусідами вирішували збори
громадян. Воно приймало закони й обирало вищих посадових осіб.

Оскільки громадяни брали участь у роботі таких зборів особисто, а не
через своїх представників, демократія була безпосередня. У наш час пряма
демократія теж має місце, наприклад, у формі волевиявлення громадян на
референдумі.

Для виконання рішень, прийнятих загальними зборами громадян,
призначалися посадові особи, відповідальні за збір податків або
командування військом. Вони не обиралися, а визначалися по жеребу.
Афиняни думали, що будь-який громадянин здатний займати державну посаду.

Але при цьому тільки лише п’ята частина жителів мала громадянство. Цих
прав не було в жінок, вільновідпущеників і імігрантів, хоча вони були
особисто вільні і мали землю у власності.

Недоліком давньогрецьких демократій було те, що збори простою більшістю
голосів могли вирішити практично будь-яке питання без усяких правових
обмежень. Не було конституції, зводу законів, суди звершувались
присяжними (у складі 501 громадянина), більшістю голосів вирішували
винна людина чи ні. Не зв’язана рамками закону демократія в Афінах часом
приводила до парадоксальних результатів — демократичні Афіни за критику
на своїй адрес присудили до смерті філософа Сократа.

2. Правове становище населення

часів рабовласницької демократії в Афінах

Демократизація державного ладу не усунула притаманних афінському
суспільству протиріч. Розвиток приватної власності призвів до значної
майнової диференціації. Серед вільних афінських громадян виділялась
невелика група осіб, що володіли значною власністю, але основну масу
населення становила біднота. Число вільних значно перевищували раби.
Розрізнялись раби приватних осіб і державні. Рабська праця широко
застосовувалась у домашньому сільському господарстві, промисловості. Раб
був річчю і мати власність не міг. Лише за державними рабами визнавалось
право набувати власність і розпоряджатися нею. Раб не міг мати сім’ю.
Єдине, що закон забороняв господарю, – вбивство раба. Але, незважаючи на
формальну заборону, вбивство раба не тягло за собою покарання.

Коли раб вчиняв злочин, що карався смертю, суд і покарання були в
компетенції органів влади. Усі інші види покарання були правом
господаря. Допит раба проводився тільки в процесі катування. Це
вважалось справедливим та “істинно демократичним”.

Вільне населення Афін було неоднорідним. За законом Перікла (був
стратегом з 444 до 429 р. до н.е.) усією сукупністю прав і привілей
користувались тільки ті особи (чоловічої статі), у кого батько і мати
були природними і повноправними громадянами Афін. Громадянство
набувалось з 18-літнього віку. Потім протягом 2-х років юнак проходив
військову службу. З 20-ти років йому дозволялось брати участь у народних
зборах.

Формально всі громадяни Афін користувались рівними правами. Проте
майнова нерівність вела і до політичної. Афіняни визнавали фізичну працю
за винятком землеробської, негідною громадянина. Тому всі інші роботи
виконували метки – іноземці, вільновідпущеники та раби. 

$

6

t

ue

t

v

?

?????Т??ue

?????????????в. Найбільш суттєвими правами громадянина були право на
свободу та особисту незалежність від будь-якої іншої людини; право на
земельну ділянку на полісній території та економічну допомогу від
держави у випадку матеріальних труднощів, право на носіння зброї і
служби в ополченні, право на участь у справах держави (у народних
зборах, раді, виборних органах); право на шанування і захист вітчизняних
богів; право на захист і заступництво афінських законів.

Обов’язки афінських громадян полягали в тому, що кожен повинен був
берегти своє майно і працювати на земельній ділянці, приходити на
допомогу полісу всіма своїми засобами за надзвичайних обставин, захищати
рідний поліс від ворогів зі зброєю в руках, підкорятися законам і
виборним органам влади, брати активну участь у суспільному житті,
поважати батьківських богів. Сукупність громадянських прав складала
честь громадянина. За злочин громадяни могли обмежуватись судом у
правах.

Значну частину населення складали метеки. Це були вихідці з інших общин,
які проживали в Афінах. Вони були особисто вільними, але політичними
правами не користувались (брати участь у народних зборах, займати
державні посади) і були обмежені в економічних (їм заборонялось володіти
землею на території Аттики, мати власні будинки, крім того, вони
сплачували особливий податок). Але в армії метеки служили, сплачували
податки. Метек, що ухилявся від сплати податків, продавався в рабство.
Шлюби між метеками і громадянами Афін заборонялись. Кожен метек повинен
був вибрати собі простата – афінського громадянина, який представляв
метека в суді та інших державних органах.

Становище відпущених на волю рабів було близьким до становища
іноземців.  Незважаючи на всі обмеження, метек і вільновідпущеник були
згідно з законом особами. Раб же був тільки річчю.

Жінки в Афінах не мали ні політичних, ні громадянських прав.

3. Відмінності давньогрецької демократії від сучасного типу демократії

У давніх грецьких демократичних містах-полісах кожен громадянин був
наділений правом участі у прийнятті рішень, що стосувались його життя і
діяльності. За деякими оцінками, рядовий громадянин протягом свого життя
принаймні один раз мав можливість зайняти виборну посаду з числа тих, що
існували в місті-державі. Це було можливо тому, що основним способом
вибору громадян для виконання суспільних обов’язків був жереб, і всі,
хто володіли виборчими правами, мали рівні шанси бути обраними на той чи
інший пост. У силу активного використання жеребкування при призначенні
громадян на виборні посади в античній демократії не зміг знайти
належного розвитку інший важливий атрибут сучасної демократії – інститут
виборів.

Відсутність системи представництва в античних європейських державах
упродовж усієї їх історії перетворило пряму демократію на цілком
відносний інститут.

Така антична система призначення громадян на ті чи інші пости за
жеребкуванням не використовувалась у подальшому в якості альтернативи
виборам.

Античній демократії був також невідомий розподіл між законодавчою і
виконавчою владою – обидві гілки зосереджувались у руках активних
громадян. Референдум і громадянська законодавча ініціатива, які
передбачені в чинних конституціях таких країн як, наприклад, Швейцарія й
Італія, можна розглядати як елементи прямої демократії, успадковані
сучасною демократією від минулого.

Інша важлива відмінність між античною демократією і сучасною полягає у
тлумаченні принципу рівності. Антична демократія не тільки була сумісна
з рабством, але й передбачала його в якості умови звільнення від
фізичної праці вільних громадян, які присвячували себе вирішенню
суспільних проблем. Сучасна демократія не визнає в політичній сфері
відмінностей (дискримінації чи привілеїв), які б ґрунтувались на
соціальному походженні, класі, расі чи статі.

Висновки

Отже, уперше демократія затвердилася в древніх Афінах у V столітті до
н.е. Афіни послужили прикладом для інших міст Древньої Греції.

Громадяни давньогрецьких міст-держав вважали основою основ волю людини,
невідчужувані права, що належать їй від народження. Цю волю гарантувала
приватна власність на майно, у тому числі на землю. Тому в Греції
розвився вільний ринок, що забезпечував її жителям більш високий рівень
життя, чим у сусідніх народів.

Почуваючи себе вільними, знаючи свої права і можливості, греки вірили у
свої сили, знали, що зможуть поліпшити життя своєю працею.

Громадяни почувались вільними, тому що могли безпосередньо впливати на
внутрішню і зовнішню політику свого міста-держави. Адже усі важливі
питання життя міста і його взаємин із сусідами вирішували збори
громадян. Воно приймало закони й обирало вищих посадових осіб.

Оскільки громадяни брали участь у роботі таких зборів особисто, а не
через своїх представників, демократія була безпосередня. У наш час пряма
демократія теж має місце, наприклад, у формі волевиявлення громадян на
референдумі.

Для виконання рішень, прийнятих загальними зборами громадян,
призначалися посадові особи, відповідальні за збір податків або
командування військом. Вони не обиралися, а визначалися по жеребу.
Афиняни думали, що будь-який громадянин здатний займати державну посаду.

Недоліком давньогрецьких демократій було те, що збори простою більшістю
голосів могли вирішити практично будь-яке питання без усяких правових
обмежень.

Не було конституції, зводу законів, суди звершувались присяжними (у
складі 501 громадянина), більшістю голосів вирішували винна людина чи
ні. Не зв’язана рамками закону демократія в Афінах часом приводила до
парадоксальних результатів — демократичні Афіни за критику на своїй
адрес присудили до смерті філософа Сократа.

Список використаної літератури

Андрущенко В.І. Батьківщина демократії. – К., 2001.

Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних
спеціальностей вищих навчальних закладів] / М.В.Цвік, В.Д.Ткаченко,
Л.Л.Богачова та ін.; За ред. М.В.Цвіка, В.Д.Ткаченка, О.В.Петришина. –
Харків: Право, 2002. – 432 с.

Махновський І. Демократична, соціальна, правова держава і громадянське
суспільство: єдність і обумовленість // Право України. — 2005. — №7. –
С.25-29.

Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. – Харків:
Консум, 2001. – 656 с.

Скрипник О. Забезпечення часті народу у формуванні органів влади як
фактор функціонування демократичної системи державного управління //
Право України. — 2006. — №6. – С. 3-6.

Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / За ред. О.В.
Зайчука, Н.М.Оніщенко. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 688 с.

PAGE

PAGE 4

Похожие записи