HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

“Битва на Косовому полі”

ПЛАН

Вступ

1. Передумови битви на Косовому полі

2. Сербське протистоянням туркам

3. Хід битви на Косовому полі

4. Наслідки битви

Висновки

Список використаної літератури

Додаток

Вступ

Битва на Косовому полі (серб. Бој на Косову чи Косовска битка; тур.
Kosova Meydan Muharebesi) — битва між середньовічною Сербією та
Османською імперією. Відбулася 15 червня (28-го за григоріанським
календарем) 1389 року на день св. Вітта (сербською Видовдан). Косівська
битва є важливою складовою національної історії сербів, їх спадку та
міфології.

Косово із самого початку і по сьогоднішній день у сербського народу є
«каменем спотикання». Воно – доленосний вододіл в історії сербського
народу. Події історії діляться на те, що було «до Косова» і «після
Косова» точно так, як і події світової історії діляться на ери до Христа
і після Христа.

З часів тієї знаменної битви (цього року – 620 річчя з битви на Косовому
полі) люди розділилися на два табори: одні вважають Косово поразкою,
інші – перемогою. Одні – подією, унаслідок якої серби потрапили в
похмуре п’ятивікове турецьке рабство, інші – подією, завдяки якій серби
витримали і пережили це рабство. Одні – «гробницею», в якому «всі наші
надії похоронені», інші – джерелом всіх самих піднесених спонук і
устремлінь сербського народу. Нарешті, одні Косово бачать місцем, на
якому цілий народ зробив масове самогубство, інші – жертовником, на
якому цілий народ приніс себе в жертву Царства ради Небесного і таким
чином став мученицьким народом.

Які ж передумови битви? Хід битви на Косовому полі та наслідки для
сторін. Спробуємо розглянути це в даній роботі.

1. Передумови битви на Косовому полі

З середини XIV століття підсилилася загроза турецького завоювання
балканських країн. У 1352 році османи завдали поразки загонам греків,
сербів і болгар, які боролися на стороні візантійського імператора.

У тому ж році турки переправилися через Дарданеллу і взяли фортецю
Цімпе, а в 1354 році захопили Галліпольський півострів. Потім турки
проникли в Східну Фракію, яка стала опорною базою їх наступу на
Балканський півострів.

Феодальні ж правителі балканських держав, борючись з турецькими
військами поодинці, постійно підводили один одного, а іноді вдавалися до
допомоги самих же турків для боротьби із сусідами, сприяючи тим самим
реалізації стратегічних османських інтересів.

Турецька держава в той час була сильною і малочислену, добре
організовану армію, що складалася в основному з кінноти іррегулярної чи
легкої і регулярної. У 1329 році в турків з’явився піхотний корпус
яничарів, що остаточно сформувався в 1362 році. Він як би складав «ядро»
бойового турецького порядку або ж мав значення загального резерву для
нанесення вирішальних ударів.

Турецька експансія на Балкани активізувалася з кінця 50-х років XIV
століття, особливо в період правління султана Мурада I. У 1359-1360
роках османи зайняли Фракію, потім опанували Адріанополем і почали
розвивати наступ в південно-західну частину півострова.

Після того, як у 1371 році турки розбили військо македонців, їхнім
спустошливим набігам стали піддаватися болгарські, а потім сербські і
боснійські землі. Через реальну небезпеку турецького вторгнення в Сербію
і Боснію володарі цих земель стали виявляти прагнення до зімкнення і
консолідації.

2. Сербське протистоянням туркам

Так, сербський князь Лазар Хребелянович, у 70-і роки об’єднавший усі
північні і центральні сербські області, прагнув до підпорядкування своєї
влади деяких володарів у власних областях і до припинення в сербських
землях феодальної міжусобиці. Політика князя «привела до деякого
зміцнення внутрішнього становища в країні.

Об’єднання під владою князя Лазаря значної частини населених сербами
земель могло покласти початок Їхньої внутрішньої консолідації в міцну
єдину державу». (Історія Югославії. Т. 1. М., 1963. С. 108.) (
Здійснюючи завойовницьку політику Турецької держави, султан Мурад I у
1382 році напав на Сербію і взяв фортецю Цателицу. Не маючи достатніх
сил для відсічі, Лазар був змушений відкупитися миром і прийняти на себе
зобов’язання у випадку війни давати султану 1 тисячу своїх воїнів.
Незабаром сформована ситуація перестала влаштовувати обидві сторін.

Туркам хотілося більшого. У 1386 році Мурад взяв місто Ніш. У свою
чергу, серби ще сподівалися розірвати окови принизливого миру. У
відповідь на військові готування турків Лазар оголосив про початок
загального повстання.

У 1386 році сербський князь завдав поразки турецьким військам у
Плочника. Одночасно він підсилив дипломатичну активність: були
налагоджені відносини з Угорщиною (сербський князь зобов’язався
поставляти їй данину); вдалося одержати військову допомогу від
боснійського володара Твартка, що направив в Сербію військо на чолі з
воєводою Влатко Вуковічем.

Із сербських феодалів у коаліції взяли участь Вук Бранкович, володар
південних областей Сербії, і деякі інші. Сербський князь також одержав
підтримку від володарів Герцеговини й Албанії.

Таким чином, до складу союзного війська входили серби, боснійці,
албанці, валахи, угорці, болгари і поляки. Його чисельність коливалася в
межах 15-20 тисяч чоловік. Слабкою стороною війська союзників була
відсутність внутрішньої єдності. До нещастя, Лазаря оточували розбрат і
зрада. Інтрига виходила від Вука Бранковича, чоловіка старшої дочки
князя.

3. Хід битви на Косовому полі

Військо сербів очолював князь Лазар Хребелянович. Припускається, що він
зібрав свої полки біля Нішу (Nis), можливо на правому березі Південної
Морави (Juzna Morava). Османське військо очолював султан Мурад І (та
його син Баязід І). Спершу військо Мурада рухалось в напрямі до Велбужда
(Velbuzd), а потім змінило напрям через Прокуплє до Косово. Князь Лазар
вибрав Косівське поле для проведення битви, яке було оптимальним місцем
для перехвату турецького війська.

Не можна упевнено сказати якими були чисельності армій, тим паче, що
пізніші джерела прагнули перебільшити їх розміри, навіть до сотень
тисяч.

b

???????? також 8 тис. васалів. Військо Лазара могло мати чисельність між
12 тис. та 30 тис. Можна припустити, що їх було близько 25 тис, з яких
15 тис. були під безпосереднім командуванням Лазара, 5 тис. знаходилося
під проводом косівського жупана Вука Вранковіча (Vuk Brankovic) та
стільки ж під проводом боснійського воєводи Влатко Вуковича. Кілька
тисяч війська було кіннотою, але мабуть кілька сотень з них мали важки
обладунки.

Обидві армії зустрілися на Косовому полі. Османська армія під проводом
Мурада з його сином Баязідом по праву руку, та його сином Якубом по
ліву. Близько 1.000 лучників були на обох крилах османського війська, за
ними були азапи та акинджи, а в центрі були яничари, за якими з кінною
охороною знаходився сам Мурад, обоз з охороною був позаду.

Сербська армія мала в центрі князя Лазара, Вука праворуч, та Влатко —
ліворуч. Попереду сербської армії знаходилася важка кіннота, та
кавалерія лучників на флангах. Позаду стояла піхота. Не зважаючи на
паралельне розташування обох супротивників, воно не було симетричним,
оскільки сербський центр переважав османський.

Битва почалася з обстрілу кавалерії сербів османськими лучниками.
Сербська кавалерія сформувала клин і розпочала атаку турків. Кавалерія
прорвала ліве крило турків, проте не мала успіху в центрі та на правому
крилі.

Після першої атаки серби мали певну перевагу, оскільки істотно
зруйнували крило турків під командуванням Якуба Целебі (Yakub Celeb).
Коли атака сербів зупинилася легка кіннота та легка піхота турків
контратакувала сербів яким важки обладунки стали завадою. В центрі
сербські воїни під проводом Владко Вуковіча відбили атаку кінноти
османів, проте ця контратака змусила важку сербську кінноту відступити.
Під час цієї битви Баязід І, котрий став потім султаном, за швидку
контратаку отримав прізвисько «Блискавичний».

Серби, позбавившись своїх доблесних вождів, почасти деморалізовані
зрадою Бранковича, потерпіли повну поразку.

Виходячи з турецьких історичних хронік султан Мурад І був вбитий Мілошем
Обілічем (Milos Obilic), котрий прикинувся мертвим і вбив Мурада, який
ходив по полю після битви. Проте в сербських історичних літописах Мілош
Обіліч вбиває Мурада під час бою в таборі турків, коли він прикинувся
дезертиром. Очевидно, що султанська варта зразу вбила Мілоша після
такого вчинку.

Однак за ранішим джерелом (лист Флорентійського сенату боснійському
королю Твртко I від 20 жовтня 1389) під час бою дванадцять невідомих
лицарів прорвались до палатки Мурада та вбили султана.

Мурад був єдиним султаном Османській імперії, що загинув під час бою.
Баязід, син Мурада, був зразу поінформований про смерть батька, і
оскільки битва продовжувалася, то він послав за своїм братом Якубом.
Коли Якуб прибув в табір Баязіда, то він був задушений, лишаючи Баязіда
на султанському троні.

Могила султана Мурада до сих пір збереглася на обочині Косівського поля.
І хоч вона не знаходиться в найкращому стані, проте не була
сплюндрована, і це не зважаючи на століття взаємної ворожості між
сербами та турками.

4. Наслідки битви

Баязид, зробившись султаном після смерті батька, спустошив Сербію, а
вдова Яазаря, Милиця, примушена була віддати йому в дружини доньку
Мільєву.

Так була втрачена державна незалежність Сербії, що перетворилася після
поразки у васала Туреччини. У 1459 році країна була включена до складу
Османської імперії і, таким чином, потрапила під багатовіковий турецький
гніт, що затримав економічне, політичне і культурний розвиток сербського
народу. Жодне подія сербської історії не залишило такого глибокого
скорботного сліду, як поразка на Косовому полі.

Однак і туркам перемога дісталася дорогою ціною: вони понесли великі
втрати, а смерть Мурада й убивство спадкоємця престолу викликали в
Османській державі тимчасові безладдя. Надалі Баязид I, прозваний
Блискавичним, продовжував завойовницьку політику своїх попередників.

Він захопив Болгарію (1393-1396), Македонію, Фессалію, зробив
спустошливі набіги в Морею (1394) і Угорщину (1395). Розбивши в битві
під Нікополем на Дунаї (1396) військо хрестоносців, Баязид підкорив
Боснію, примусив платити собі данину Валахію, зміцнив турецькі позиції.
Так Балканський півострів установив фактичну диктатуру над Візантією.

Висновки

Отже, 28 червня 1389 року війська Отаманської імперії захоплюючи Балкани
зійшлись з сербським військом. Сербські війська очолював князь Лазарь,
турецьким керував султан Мурад Перший. Загальна кількість військ точно
не відома, але приблизна оцінка каже про те, що турків було в 1,5-3 рази
більше сербів. Місцем для битви було обрано Косовське Поле. На самому
початку битви турецького султана було вбито. Цей момент треба розглянути
більш детально. Справа в тому, що турецького султана зарізав Мілош
Обіліч – зять князя Лазаря. Він таємно прокрався в табір турків, видаючи
з себе перебіжчика, дійшов до центрального намету та зухвало зарізав
турецького султана Мурада Першого – головнокомандуючого турецькими
військами. Цей героїчний вчинок – є дуже яскравим прикладом вдалої
диверсійної операції.

Але сербські війська зазнали поразки, турки жорстоко закатували Мілоша
Обіліча, полонили і вбили князя Лазаря, доньку Лазаря поневолили у
султанський гарем. Сербія стала васалом Отаманської імперії.

Народна пам’ять про героїчну оборону сербами своєї землі від турецької
навали надає багато пісень і передань про ті часи. Князь Лазарь і Мілош
Обіліч шануються сербською православною церквою.

Битва на Косовому полі нагадує сербам про втрату колишньої величі та
незалежності.

Косівська битва була у військовому сенсі нічиєю з важкими втратами обох
сторін. Обидва лідери загинули. Держава сербів попала у васальну
залежність від Османської імперії. А сербський нобілітет та простий
народ мусив постачати людський матеріал для турецької армії.

Після битви та смерті князя Лазара, Баязід І утворив союз із сином
Лазара Стефаном. Баязід одружився із сестрою Стефана, взявши її в гарем,
а сам Стефан став лояльним союзником Баязіда. Він в подальшому досить
суттєво допомагав Баязіду в його військових змаганнях за Балкани.

Список використаної літератури

Андрійченко В.І. Косове поле: уроки історії. – К., 2002.

Історична енциклопедія в 3-х книгах. – К., 2001.

Крижанівський А.М. Західна Європа в середні віки. – К., 1989.

Сто великий битв. — М.: «Вече», 2002

Додаток

Схема 1. Косове поле та вірогідне розміщення військ (1389 р.)

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

PAGE

PAGE 11

Похожие записи