HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

«БАЙКИ ЕЗОПА»

ПЛАН

Вступ

1. Відомості про Езопа

2. Тематика байок Езопа

Висновок

Використана література

Вступ

Ба?йка — один із різновидів ліро-епічного жанру, невеликий алегоричний,
здебільшого віршовий твір повчального змісту.

Байка має здавна сформовану (ще від прозових «притч» легендарного
давньогрецького байкаря Езопа — 6 ст. до н.е.) структуру, традиційне
коло образів, мотивів, сюжетів. Езопівською мовою інколи називають
підтекст художнього твору.

Байка — це оповідання, дійовими особами якого, поряд з людьми (точніше —
схематичними фігурами людей), виступають тварини, рослини, неживі
предмети, котрі уособлюють певні ідеї та людські характери. Розповідь,
як правило, супроводжується на початку або в кінці твору прямо
сформульованим афористичним моралістичним висновком, що надає оповіданню
алегоричного звучання. Комізм і сатира — невід’ємні особливості байки.

Одним з найвідоміших і найперших авторів байок є Езоп, якого сміло можна
віднести до основоположників гумору в літературі. Окрім цього грецький
байкар Езоп, окрім іншого, брав якнайактивнішу участь у політичному
житті свого міста Самоса, що в Елладі.

Його парадоксальні сюжети впродовж подальших двох з половиною тисяч
років безсоромно використовували інші байкарі (Лафонтен, Крилов, Глібов
та ін.). Вони небезталанно обробляли їх, з поправкою на місцевий
колорит, і видавали як власні витвори. Без посилання на першоджерело.
Наприклад, такі історії, як «Вовк і Ягня» (трагедія біля струмка),
«Ворона і Лисиця» (Крилов лише кусень м’яса замінив на сир), «Бабка й
Мурашка», «Лисиця й Журавель» тощо.

Езоп був і першим у світі гумористом, який гастролював зі своїми
виступами всією країною й за кордоном (бував і у Вавилоні) з неймовірним
успіхом.

1. Відомості про Езопа

Напівлегендарною постаттю, як і Гомер, залишається в давньогрецькій
культурі і Езоп, якому приписується авторство численних байок. Цілком
можливо, що Езоп — особа історична і жив десь у VI ст. до нової ери.

Народилася майбутня зірка у Фрігії (сучасна територія Туреччини, що
виходить до Середземного моря). Про його дитячі та юнацькі роки
інформації немає. Певно, в цьому ніжному віці з ним нічого приємного не
відбувалося. Тому що, по- перше, він був рабом (скоріше за все, не
народженим у рабстві, оскільки Езоп завжди глузував із рабської
психології) й, по-друге, він був на рідкість потворним.

Його портрет: «Черево здуте, голова, мов казан, кирпатий, брудний, шкіра
темна, скалічений, руки короткі, на спині горб, губи товсті, таке
чудовисько, що й зустрітися страшно». По-третє, він до всіх
перерахованих нещасть був ще й німий.

Однак за його дрібну послугу жриці богині Ізіди боги його вилікували, й
він заговорив. Та ще i як! Наглядач злякався гострого язика прародителя
сатири й, щоб Езоп йому не завдав ніякої шкоди, за наклепом збув на
невільничий ринок.

Там наглядач сподівався позбутися його хоча б безкоштовно.

Філософ Ксанф був вражений, як і більшість відвідувачів ринку,
потворністю Езопа. На що той відповів: «Коли купуєш вино, хіба винні
бочки не потворні? Але ж вино в них чудове». Філософу сподобалася
несподівана репліка раба, й він купив його за нікчемну суму (75
динаріїв).

Надалі Езоп усе яскравіше виявляв свій характер і незвичайний талант,
дедалі більше прилучаючись до справ господаря та його філософських
суперечок.

У Вавилоні, як відомий гуморист і мудрець, він познайомився з царем
Лікургом. Із царями він навчився швидко знаходити спільну мову. Езоп
залишив геніальний рецепт, як цього добитися: «Із царями слід говорити
або якомога менше, або якомога солодше». Актуальною є його порада
політикам: «До держави слід триматися не надто близько, щоб не згоріти,
й не надто далеко, щоб не змерзнути». Гадаю, всі сучасні українські
політики-довгожителі керуються саме цим принципом.

Цар Єгипту Нектанебон викликав позмагатися в мудрості Вавилонського
владику. Той, звичайно ж, прислав Езопа. Заздалегідь випустивши його з
в’язниці, куди той потрапив через донос прийомного сина. Взагалі, люди
рідко прощають геніальність. (Що й позначиться на фіналі Езопового
життя.) Але іноді вона їм до зарізу потрібна, як Лікургу.

Завдання єгипетських радників звучало так: «Щось, чого ми не бачили й не
чули». Хоч би що сказав Езоп, йому завжди можна відповісти, що ми це
бачили й чули. Відповідь, яку дав Езоп, дублюватиметься (в тій чи іншій
формі) в багатьох фольклорних повір’ях світу.

Він написав коротеньку боргову розписку: «Цар Нектанебон отримав від
царя Лікурга тисячу талантів золота». Езоп протягує розписку й каже:
«Прочитайте договір». Радники: «А ми неодноразово його бачили й чули». —
«Що ж, — мирно каже він, — тоді давайте грошики»… Довелося Лікургу так
чи інакше розщедритися.

Рідко доля генія (а тим паче гумориста) закінчується весело. Приспічило
Езопу виступити в Дельфах! Дуже знамените було місто.

Як і всюди, публіка слухала його із задоволенням. Але платити не
платила.

Езоп тоді сказав: «Якщо побачити колоду, яка гойдається на морських
хвилях, здалеку можна подумати, що це добра річ. А підійдеш ближче —
відразу видно, що це погань, за яку й шеляга не даси… Так і ви —
дельфійці. Здалеку я милувався вашим містом, думав, що ви багаті й
благородні. Але тепер бачу, що помилився. Від рабів ви народилися, отож
і самі люди не вільні».

???????¤?¤?$??????іP? ???????¤?¤?$???????O?или його підло вбити.
Підкинули золоту чашу з храму й звинуватили в крадіжці та святотатстві.
Тут-таки, як водиться, й вирок виголосили: страта шляхом скидання в
прірву.

Або ж сам кидайся — якщо духу вистачить. Духу Езопу було не позичати.
Але кидатися аж ніяк не хотілося. Щоб урезонити своїх катів, він
вигадував усе нові й нові байки. Але це мало допомагало. Нарешті, він
знову виявив силу свого характеру. Востаннє. «Умовляю я вас на всі
заставки, та все марно, — втомлено сказав Езоп. — Тому дайте розповісти
ще одну байку. Один селянин прожив усе своє життя в селі й жодного разу
не був у місті. І попросив він дітей відпустити його на схилі віку
подивитися місто, поки живий. Запрягли йому домашнього воза віслюками й
сказали: «Ти їх лише поганяй, а вони вже самі тебе довезуть до міста».
Але вночі та ще й за негоди віслюки заблукали й завезли його на край
урвища. Побачивши, в яку халепу вскочив, він вигукнув: «Владико Зевсе,
за що мені така зла погибель? Хай би вже від коней, а то ж від нікчемних
віслюків».

Не дивно, що після цього дотепного твору дельфійці самі ледь не скинули
його в прірву.

Тоді Езоп прокляв їх музами й кинувся вниз.

Отже, історія життя Езопа наповнена легендарними подробицями — каліка,
раб, який походив із Фрігії або з Фракії; жив на Самосі і був відпущений
там на волю; посланий у Дельфи, був скинутий там місцевими жителями зі
скелі через сварки, що виникли поміж ними. Але навіть з цієї біографії,
з інших переказів та легенд про Езопа, що дійшли до наших днів, перед
читачем постає обличчя народного поета, мислителя і
наставника-мораліста.

В Езопі підкреслюється його духовне благородство, мудрий розум, любов до
простої людини, якій присвячено всі його настанови. Римський письменник
II століття нашої ери Авл-Геллій писав про нього: «Езоп, фрігійський
байкар, не випадково вважався мудрецем; бо свої корисні поради і
настанови він давав без суворості і владності, як це звичайно роблять
філософи, а вигадував дивні та цікаві притчі; розумно і прозорливо
обдумані історії передавав людям з вкоюсь принадою для слуху».

2. Тематика байок Езопа

Жанр байки своїм корінням сягає у плідні надра народної творчості.
Коротке, з певною моральною настановою оповідання, в якому діяли
представники живої або неживої природи, було відоме задовго до Езопа, а
за його життя жанр байки розповсюдився досить широко.

Очевидно, байки Езопа належали до прозового жанру літератури і мали
вигляд невеличких стислих оповідань, героями яких найчастіше стають
тварини, птахи, люди. Для їхнього сюжету використані найрізноманітніші
події і явища навколишнього життя, осмислені автором, який робить з них
певні моральні висновки. Власне, твори Езопа — це розсудливі
спостереження над життям, в яких виявляється повнота практичного розуму
і життєвого досвіду багатьох поколінь. Деякі його висновки настільки
точні, що стали афоризмами та приказками і органічно ввійшли в народну
мову («Справжніх друзів пізнають у біді»; «Де потрібні руки — слова ні
до чого»; «Прийшла біда — каяття не допоможе»).

Значне місце у творах Езопа займає соціальна тема, викриття
нерівності між бідними і багатими. Щоправда, він лише констатує і
засуджує цю несправедливість, пропонуючи дотримуватися поміркованості в
житті, бо гонитву за багатством супроводжують небезпека і лихо, а
багатство розбещує і губить людину («Осел і Лев’яча шкура», «Дрізд»).

Багато байок Езопа присвячено практичній діяльності людини, — джерелом
добробуту селянина він вважає труд, а не війни і грабунок («Хлібороб і
його діти», «Мурашка і Жук»).

Велике місце у творах Езопа займає питання взаємин між людьми. Тут він
особливо виступає поборником житейської мудрості; повчаючи одних і
сміючися з інших, знову закликає до поміркованості («Лев і Миша»,
«Вівчар і Вовченята»).

Езопа цікавить тема дружби, — він намагається визначити обов’язки, що їх
накладає на людину це почуття («Орел і Лисиця»).

Значна кількість байок присвячена роздумам над долею людини та її
вчинками («Лисиця і Кури», «Орач і Вовк»).

Висновок

Отже, Езоп (грец. ???????, жив у VI ст. до н. е.) — грецький байкар,
автор відомих «Байок Езопа». Згідно з переказами був рабом на острові
Самос (походив з Фракії або Фрігії); отримавшм волю, подорожував по
Греції, Вавилонії та Єгипту. Чимало запозичень і сюжетів з Езопа
використали відомі байкарі Жан Лафонтен та Іван Крилов.

Писав байки, де героями були тварини, наповнював свої оповіді повчаннями
та мораллю. У образах тварин висміював недалеких і темних людей, їхні
недостатки і захланність. На жаль, жодних його рукописів і оригіналів
творів до наших днів не дійшло — його твори свого часу упорядкував у IV
ст. до н. е. упорядкував Деметрій Фалерський, але збірка не збереглась.
Відомі лише віршовані переробки творів Езопа, написані Федром і Бабрієм.

За однією з легенд, був несправедливо звинувачений жерцями Дельфійського
храму, засуджений до смерти і скинутий зі скелі.

З ім’ям Езопа пов’язаний вислів «езопівська мова», тобто мова натяків,
недомовок, замаскованих думок автора. Наступні покоління письменників у
певних історичних умовах часто користувалися цим прийомом.

Езоп був дитиною свого часу, — віра в богів у нього поєднується із
схилянням перед долею, від якої нібито людина втекти не може. Ця позиція
автора байок певною мірою відбилася і на його творчості. Та саме Езоп
лишився в історії літератури як засновник жанру, чиї твори поетично
оброблялися пізнішими байкарями — Лютером, Лафонтеном, Лессінгом,
Криловим, Глібовим.

Використана література

Лісовий І. А. Античний світ у термінах, іменах і назвах. — Львів, 1988.

PAGE

PAGE 4

Похожие записи