.

1.Загальні і регіональні тенденції природокористування. 2.Органи управління в галузі природокористування та їх функції (контрольна)

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
726 2827
Скачать документ

Контрольна робота

1. Загальні і регіональні тенденції природокористування

Природокористування включає об’єктивно зумовлений процес залучення
людиною природних ресурсів до виробничої і невиробничої діяльності, їх
відтворення та охорону.

В сучасних умовах науково-технічного і соціального прогресу поняття
природокористування стає дуже містким і не завжди однозначно,
розуміється. У «Великій Радянській Енциклопедії» природокористуванням
називається сукупність впливів людини на географічну оболонку Землі, що
розглядається в комплексі (на відміну від галузевих понять —
водокористування, землекористування, лісокористування тощо). Деякі
автори розглядають природокористування як соціальний процес, інші — як
соціально-економічний.

Отже, термін «природокористування», адекватно відображаючи досить
складний і багатогранний суспільно-природний процес в об’єктивній
реальності, далеко не однозначний — він вживається, як мінімум, у п’яти
основних значеннях:

1) людська діяльність щодо використання сил і ресурсів природи з метою
виробництва матеріальних благ і різних послуг, тобто як всезагальний
процес праці. В (такому розумінні природокористування рівнозначне
поняттю «суспільне виробництво», а з урахуванням невиробничої сфери
людської діяльності — навіть ширше за нього;

2) раціональне використання ресурсів і умов природного середовища, їх
відтворення та охорона;

3) безпосереднє освоєння, експлуатація, відтворення та охорона природних
ресурсів і умов конкретної території (району, окремої країни, групи
країн, всього світу);

4) освоєння та експлуатація окремих видів природних ресурсів у
локальному, регіональному і глобальному масштабах; У такому розумінні
термін «природокористування» залежно від виду споживання природного
ресурсу часто замінюється галузевими синонімами, без сумніву, вужчими за
обсягом — водокористування, лісокористування, землекористування тощо;

5) синтетична прикладна наука, що розробляє загальні принципи будь-якої
діяльності, пов’язаної! з користуванням природою.

Така диференціація досить відносна. В кожному окремому випадку
вивчається один і той же об’єкт — процес використання людиною сил і
ресурсів природи, але з різних боків і на різних рівнях галузевої,
міжгалузевої і територіальної спільності. Серед перелічених значень
терміна «природокористування» найширшим за обсягом є поняття, що
відображає процес праці (суспільне виробництво), найвужчим — освоєння та
експлуатація окремого виду природного ресурсу у вузькотериторіальному
(локальному) масштабі.

Класифікація основних видів природокористування можлива з позицій тісно
взаємопов’язаних галузевого, компонентного, функціонального
(комплексного) підходів.

З галузевої системи народного господарства виділяють галузі
природоспоживання (теплоенергетику, видобуток мінеральної сировини,
лісоексплуатацію, металургію, вугленафтогазопереробку тощо),
природокористування у вужчому розумінні (землеробство, тваринництво,
гідро-, вітро-, геліоенергетику, транспорт, будівництво) і
природовідтворення (рекультивацію і меліорацію земель, очищення та
утилізацію відходів, регулювання стоків, перекидання вод, створення
заповідників тощо). За вищого ступеня узагальнення ці види можна
об’єднати в поняття виробничого (промислового і сільськогосподарського)
і невиробничого природокористування.

Функціональний підхід (комплексний) до класифікації природокористування
передбачає виділення п’яти основних блоків найважливіших напрямів
природокористування: ресурсоспоживання, конструктивного перетворення,
відтворення природних ресурсів, охорони природних ресурсів, управління і
моніторингу.

Компонентна класифікація видів природокористування базується на
спільному використанні деякими галузями виробництва одного компонента
природного середовища (наприклад, води, повітря, грунту, лісу тощо),
тобто на міжгалузевому споживанні природного ресурсу в рамках певної
території. Основні види природокористування в цьому випадку відповідають
головним структурним компонентам природного комплексу — водо-, лісо- і
землекористуванню, використанню атмосфери, надр, тваринного світу. Не
слід плутати поняття раціонального природокористування з охороною
природи. Охорона природи — це розробка і здіснення заходів щодо її
раціонального використання, що включають захист від надлишкових
техногенних навантажень і негативних наслідків втручання людини, активне
регулювання природних процесів, відтворення і поліпшення природного
потенціалу ландшафтів.

Стратегічним напрямом природоохоронної діяльності повинні стати більш
повне і комплексне використання природних ресурсів, розробка і
запровадження у виробництво маловідходних і безвідходних технологічних
процесів, які дають змогу помітно скоротити чи повністю виключити
забруднення природного середовища і забезпечити глибшу переробку
первинної сировини.

В окремих випадках використання природних ресурсів служить одним із
способів їх охорони. Наприклад, санітарні рубки сприяють підвищенню
продуктивності лісів, правильно організований промисел звірів поліпшує
їх стадо.

Принцип єдності охорони природи та її раціонального використання —
основний принцип у взаємовідносинах суспільства з природою. При цьому
саме поняття охорони природи набуває ширшого змісту. В такому аспекті
охорона природи є необхідною умовою використання її ресурсів і служить
підтриманню динамічної рівноваги між використанням природних ресурсів, з
одного боку, і відтворювальними можливостями природи — з другого, що
особливо важливо за високої технічної оснащеності сучасного виробництва.

2. Органи управління в галузі природокористування та їх функції

Усі ланки народногосподарської середовищезахисної системи становлять
єдине ціле і доповнюють одна одну. Водночас кожна з цих ланок наділена
самостійними функціями, вирішує певне коло завдань і має свою структуру.

Відповідають за організацію державної підсистеми І контролю за станом
навколишнього середовища Міністерство по охороні навколишнього
середовища (1991 p.), служба стандартизації, Міністерство охорони
здоров’я та інші міністерства, а також місцеві обласні, міські та
районні організації відповідного профілю. В своїй діяльності вони
керуються в основному Законом про охорону навколишнього середовища (1991
p.).

Державна підсистема використання природних ресурсів перебуває в
компетенції місцевих Рад народних депутатів, які повинні контролювати і
регулювати всю природоохоронну роботу міністерств і відомств. Галузевий
і міжгалузевий характер раціонального природокористування визначається
специфікою господарської діяльності структурних підрозділів міністерств
і відомств і залежить від виробничого профілю підприємств і об’єднань.
Тому обов’язки між різними ланками цієї підсистеми охорони навколишнього
середовища і раціонального природокористування розподіляються
відповідним чином.

Так, Міністерство сільського господарства і продовольства України
повинно здійснювати державний контроль за дотриманням земельного
законодавства і порядку користування землею; відповідає за організацію
охорони і раціонального використання земель, що перебувають у
користуванні сільськогосподарських підприємств і організацій системи
міністерств, за правильність застосування в сільському господарстві
отрутохімікатів, розробку біологічних засобів боротьби з хворобами і
шкідниками сільськогосподарських культур і насаджень, організацію
економного використання води при зрошенні земель; здійснює контроль за
рекультивацією земель. Воно організовує виконання комплексу
протиерозійних заходів, включаючи роботи по полезахисному
лісорозведенню; здійснює контроль за проведенням заходів по боротьбі з
шкідниками хворобами рослин, за дотриманням встановлених правил
зберігання отрутохімікатів з тим, щоб не допустити потрапляння шкідливих
речовин у сільськогосподарську продукцію і нагромадження їх у грунті і
водоймах; за правильним веденням мисливського господарства, дотриманням
чинного законодавства по збереженню і збагаченню флори і фауни, у справі
заповідників.

Крім того, Міністерство сільського господарства і продовольства повинно
систематично вивчати вплив отрутохімікатів на водні організми і
визначати гранично допустимі концентрації їх у рибогосподарських
водоймах; робити висновки про доцільність хімічної обробки посівів,
насаджень, водойм і лісів; брати участь у розробці приладів для контролю
якості природних поверхневих і стічних вод.

Міністерство охорони навколишнього природного середовища (МОНПС) є
центральним органом державного управління в галузі охорони природи і
використання природних ресурсів і відповідає за охорону природи,
організацію раціонального використання і відтворення природних ресурсів
у країні. Як головні завдання па МОНПС покладаються комплексне
управління природоохоронною діяльністю в країні, розробка і проведення
єдиної науково-технічної політики по охороні природи і раціональному
використанню природних ресурсів, координація діяльності міністерств і
відомств у цій галузі. З цією метою провадиться державний контроль за
використанням і охороною земель, поверхневих і підземних вод,
атмосферного повітря, рослинного (в тому числі лісів) і тваринного (в
тому числі рибних запасів) світу, морського середовища і природних
ресурсів територіальних вод України.

МОНПС готує і подає в Кабінет Міністрів пропозиції з питань охорони
природи і раціонального використання природних ресурсів для включення їх
у проекти державних планів економічного та соціального розвитку,
здійснює контроль за виконанням відповідних завдань, передбачених
державними планами. МОНПС розробляє пропозиції щодо вдосконалення
економічного механізму природокористування, затверджує екологічні
нормативи, правила і стандарти з регулювання використання природних
ресурсів і охорони природного середовища від забруднення та інших
шкідливих впливів. Здійснюється державна екологічна експертиза
генеральних схем розвитку і розміщення продуктивних сил країни і галузей
народного господарства, контроль за дотриманням екологічних норм при
розробці нових технологій, матеріалів і речовин, а також проектів на
будівництво (реконструкцію) підприємств та інших об’єктів, що впливають
на стан навколишнього середовища і природних ресурсів. При цьому органи
управління природокористуванням повинні орієнтуватися на такий
визначальний фактор поліпшення діяльності з охорони природи, як широке
застосування в усіх галузях народного господарства маловідходних і
безвідходних технологій.

МОНПС відає у встановленому порядку дозволом на захоронення
(складування) промислових, побутових та інших відходів, на викиди
шкідливих речовин в навколишнє середовище, на спеціальне
водокористування, на користування тваринним світом і споживання
атмосферного повітря для виробничих потреб, користування кадрами для
проведення геологорозвідувальних робіт, затверджує розрахункові лісосіки
і здійснює контроль за відводом земель під усі види господарської
діяльності.

У складі МОНПС функціонують: Головне управління економіки і організації
природокористування, Головне управління науково-технічного прогресу і
екологічних нормативів. Головне контрольно-інспекційне управління,
Головна державна екологічна експертиза, Головне управління міжнародного
співробітництва, Управління пропаганди екологічних знань, Управління
капітального будівництва і матеріально-технічного забезпечення.

МОНПС має місцеві органи на всіх рівнях територіального управління —
областей, районів, міст. Введення подвійної підпорядкованості
територіальних органів управління МОНПСу та місцевим Радам народних
депутатів відповідає ролі місцевих Рад у вирішенні питань охорони
навколишнього середовища, визначеній статтями Конституції України та
розділом IV Закону про охорону навколишнього природного середовища. Ці
положення дають змогу залучити до вирішення завдань з охорони
навколишнього середовища служби Рад народних депутатів (планове
управління, управління капітального будівництва та ін.), а отже,
уникнути необхідності їх створення в межах територіальних органів
МОНПСу.

Територіальними органами управління охороною навколишнього середовища є
відповідні відомства МОНПСу та відділи охорони природи виконкомів Рад
народних депутатів.

З переходом на повний госпрозрахунок і нові методи економічного
управління згідно з Законом про державне підприємство на рівні
підприємств охорону навколишнього середовища здійснює адміністрація. Тут
приймаються рішення з питань природокористування, здійснюються практичні
заходи щодо охорони навколишнього середовища від забруднення виробничими
і господарськими відходами, стічними водами.

Як правило, один із заступників керівника підприємства відповідає за
охорону природи.

Удосконалення управління в галузі охорони і відтворення природних
ресурсів повинно відбуватися шляхом уточнення ролі і місця
територіального і галузевого факторів у формуванні основних якісних
параметрів навколишнього середовища.

Водночас слід враховувати, що в системі планового управління
раціональним природокористуванням провідним є територіальний підхід. Це
означає, що повноправним розпорядником природних ресурсів, які
залучаються в сферу виробничої діяльності, є Ради народних депутатів.
Завдання полягає в тому, щоб надані місцевим Радам права
використовувались якнайефективніше, поєднували в собі територіальні і
галузеві інтереси, орієнтували виробничо-господарську та експлуатаційну
діяльність промислових підприємств і об’єднань, міністерств і відомств
на вирішення актуальних екологічних проблем.

Використана література:

Економіка природокористування. Підручник. – К., 2001.

Основи екології. Підручник. – К., 2002.

Економіка і природа. – Харків, 2001.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020