HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

Модульна контрольна робота

з дисципліни “Політична економія”

Варіант №3

ПЛАН

Вступ

Метод політичної економії та його складові

Основний та оборотний капітал. Час обороту

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Життя людського суспільства багатогранне й різноманітне. Воно
складається, в першу чергу, з багаточисельних видів і сфер прикладання
праці.

Вся ця діяльність здійснюється в рамках певних відносин між людьми,
вимагає створення відповідних укладів суспільного життя, не може
обійтися без конкретних форм державності, сім’ї, моралі, культурних
традицій тощо. Як розібратися в цій різноманітності процесів, що
відбуваються навколо нас, у яких ми беремо безпосередню участь? Саме на
це доленосне питання дає відповідь політекономія.

Політекономія вчить, що з усієї різноманітності явищ і процесів
суспільного життя слід виділити ті, які утворюють основу розвитку. А
такою основою є економіка, тобто матеріальний базис суспільства.

Виникнення і розвиток політекономії, як і будь-якої іншої науки,
пов’язані з практичною діяльністю людей. Зв’язок науки із суспільною
практикою передбачає обмін діяльністю і результатами між науковцями і
працівниками інших галузей народного господарства. В ході такого обміну
суспільна практика виступає критерієм наукового пізнання. Суспільною
практикою по суті закінчується і перевіряється процес пізнання як рух
від практики до абстракції і від абстракції до практики життя. Тільки на
практиці можна перевіряти правильність теоретичних положень,
відповідність їх реальній дійсності.

Теорія повинна відкривати шлях практиці, бо теоретичне пізнання не
пов’язане з практичною діяльністю, безцільне. Але й практика, відірвана
від теорії, має суто емпіричний застійний характер. З огляду на сказане,
досить важливим спеціальним методом дослідження економічних явищ є
соціально-економічний експеримент. Він має бути виваженим і
здійснюватися на базі врахування історичного досвіду. Судження про
результативність того чи іншого соціально-економічного експерименту має
бути максимально об’єктивним, звільненим від впливу моральних,
ідеологічних, політичних та інших чинників. Ігнорування цих вимог в
однаковій мірі шкідливе як для економічної теорії, так і для економічної
практики.

Під методом пізнання звичайно розуміють спосіб досягнення якоїсь цілі,
методи є своєрідними дослідницькими інструментами, засобами пізнання
предмету, який вивчається.

Більшість наук використовує різноманітний набір інструментів. У тому
числі й політична економія використовує найрізноманітніші методи для
вивчення економіки, економічного життя суспільства.

Чим більше методів застосовує політекономія у вивченні свого предмету,
тим більш повноціннішим є таке вивчення. Говорячи про зрілість
методології можна говорити про зрілість самої науки – політичної
економії.

1. Метод політичної економії та його складові

Досліджуючи свій предмет, кожна наука використовує певні методи. Як
політекономія вивчає, пізнає суть економічних процесів?

Відповідаючи на це питання, слід пам’ятати, що наукове пізнання життя
відрізняється від його безпосереднього сприйняття тим, що воно проникає
в суть процесів і явищ, розкриває їх причинні зв’язки та
взаємозалежності, виявляє причини та рушійні сили соціального й
економічного розвитку. Безпосереднє ж сприйняття реагує лише на
поверхові форми прояву тих чи інших явищ і процесів. Тому науковий
підхід вимагає застосування певних методів пізнання суті предмету, що
вивчається.

Узагальнюючим науковим методом, яким користуються політ-економісти,
досліджуючи закономірності функціонування соціально-економічної
системи або її окремих елементів, є діалектичний метод.

Він передбачає вивчення явищ і процесів економічного життя: а)в їх
загальному зв’язку й взаємозалежності;

б)в стані безперервного розвитку; в)коли кількісні зміни, які виникають
у процесі розвитку, ведуть до змін якісних. Джерелом розвитку будь-яких
процесів згідно з цим методом визнається єдність і боротьба
протилежностей.

Конкретно діалектичний метод реалізується в політекономії (бо тут
неможливо застосувати метод лабораторного аналізу або експерименту)
через метод наукової абстракції. Абстрагування в політекономії означає
мисленне очищення наших уявлень про процеси, що вивчаються, від
випадкових, минулих, одиничних явищ, фактів і характеристик і виділення
в них явищ і фактів стійких, типових, основоположних. Такий підхід
дозволяє встановити суть процесів і не змішувати її з формою, в якій
дані процеси постають перед нами на основі їх безпосереднього
сприйняття. На підставі цього з’являється можливість формулювати
категорії і закони науки, про що мова піде в наступних темах. З’ясування
суті процесу дає можливість повернутися до того, від чого на початковому
етапі необхідно було абстрагуватися з метою виявлення більш суттєвих
відносин. У результаті конкретне (форма) постає вже не випадковим
нагромадженням явищ, а цілісною системою суспільного життя.

А це означає, що процес пізнання в політекономії не зводиться лише до
отримання хоча й правильних, але розрізнених висновків і узагальнень.
Він передбачає розгляд будь-якого явища як частку єдиної цілісної
системи, яку являє собою людське суспільство. Тому важливим завданням
процесу пізнання в політекономії є приведення оптимальних висновків до
системи, виявлення координації і субординації категорій і законів, які б
відображали об’єктивну структуру суспільного організму, що вивчається.
Отже, метод пізнання повинен носити системний характер.

Абстрактний метод включає в себе й такі методи пізнання виробничих
відносин, як аналіз і синтез. Зокрема, в процесі аналізу предмет
дослідження розчленовується, мислення йде від видимого, конкретного до
абстрактного. В процесі синтезу досліджується економічне явище у
взаємозв’язку і взаємодії його складових частин. Мислення тут іде в
зворотному порядку — від абстрактного до конкретного, від розуміння суті
відносин до прояву їх у конкретній ситуації. Отже, аналіз сприяє
відкриттю істотного в явищі, а синтез завершує розкриття суті, дає
можливість показати, в яких формах ця суть проявляється в реальній
економічній дійсності.

Наукове пізнання суспільних процесів передбачає також використання в
політекономії економіко-математичних і статистичних методів, що дає
можливість визначати не лише якісні, а й кількісні параметри процесів,
що вивчаються. Нарешті, неодмінною умовою з’ясування суті й конкретних
форм прояву процесів і явищ економічного сьогоденного буття є поєднання
логічного й історичного підходів при вивченні предмету політекономії.

Завершальною ланкою методу політекономії виступає суспільна практика.
Тільки в процесі практики може бути визначена істинність або хибність
теоретичних абстракцій, вироблених науковим мисленням. Процес пізнання
реальної дійсності починається з практики й завершується практикою, яка
підтверджує або відкидає відповідні наукові узагальнення реальної
дійсності.

Отже, метод політичної економії, за допомогою якого вивчаються виробничі
відносини, спирається на діалектичний світогляд. Використовуючи
математичні засоби аналізу й синтезу економічних процесів і явищ, він
досліджує їх в історичному розвитку, а також у діалектичній єдності
кількісних і якісних змін. Лише на такій основі політекономія може
поставити на служіння людській практиці свої висновки.

У сфері виробничих відносин, як і в суспільстві в цілому і в природі,
суть і явище не співпадають. Проникнути в суть того чи іншого явища
можна лише шляхом застосування наукових методів пізнання, тобто
сукупності загальнонаукових та спеціальних принципів, прийомів і засобів
дослідження. Економічні дослідження можуть здійснюватись з позицій
ідеалістичного раціоналізм}; неопозитивістського емпіризму, раціоналізму
та діалектичного матеріалізму Різні підходи обумовлюють і різні
трактування тих чи інших економічних проблем.

Як свідчить історичний досвід, універсальним методом пізнаний
соціально-економічних явищ і процесів є метод діалектичного
матеріалізму; Він полягає у тому, щоб розглядати суть
соціально-економічних явищ та процесів у постійних змінах і розвитку.
Саме завдяки методу діалектичного матеріалізму можна встановити
закономірності виникнення і розвитку тих чи інших відносин З приводу
виробництва, розподілу, обміну і споживання, тобто встановити, за якими
законами змінюються виробничі відносини і відбувається перехід
суспільства від одного способу виробництва до іншого. Цим методом в тій
чи іншій мірі користуються як марксистський, так і буржуазний напрями
економічної науки.

Фундаментальним принципом діалектичного матеріалізму є пояснення
соціально-економічних явищ і процесів через дію всезагальних законів
діалектики: закону єдності і боротьби протилежностей, закону переходу
кількісних змін в якісні та закону-заперечення заперечення. Скажімо, на
базі закону єдності і боротьби протилежностей можна встановити, що праця
при капіталізмі виступає єдністю праці суспільної і приватної, які
обумовлюють існування протиріччя між вартістю і споживною вартістю
товару. Застосування закону переходу кількісних змін у якісні, дозволило
зробити висновок, що концентрація засобів виробництва і робочої сили на
окремих капіталістичних підприємствах обумовила якісну зміну, яка
проявилась в заміні вільної конкуренції пануванням монополій. Нарешті,
на базі застосування закону заперечення, заперечення можна зробити
висновок про те. що виникнення капіталізму було запереченням феодалізму,
а сам капіталізм заперечується соціалізмом.

Кількісний та якісний аналіз соціально-економічних явищ передбачає
використання математичних методів. Ними широко користувалася економічна
наука з часів свого виникнення. Сучасний рівень розвитку продуктивних
сил, зростати масштабів виробництва, розширення міжгалузевих і
територіальних зв’язків зумовлюють технологічно-економічні розрахунки,
які часто виходять за .межі елементарної математики і вимагають від
практиків і теоретиків економіки глибоких математичних знань.

Одним із найважливіших спеціальних прийомів досліджень в економічній
теорії є метод наукової абстракції. Він полягає у виділенні найбільш
суттєвих сторін процесу, що вивчається, абстрагуванні від усього
другорядного, випадкового. Проте абстрагування не означає відриву від
дійсності. Наукова абстракція — це відображення у свідомості реально
існуючих виробничих відносин, це процес проникнення в суть явищ, тобто
від особливостей прояву до самої суті їх.

Основні етапи процесу пізнання можна охарактеризувати як рух від живого
споглядання до абстрактного мислення і від нього до практики

Головними способами діалектичного абстрагування є аналіз і синтез, що
перебувають у діалектичній єдності. Аналіз являє собою розчленування
досліджуваного явища на складові частини в процесі руху пізнання від
конкретного до абстрактного, яке розкриває суть явища. Синтез — це
об’єднання проаналізованих частин в єдине ціле в процесі руху пізнання
від абстрактного до конкретного, яке досліджує взаємозв’язки всіх сторін
явища як єдиного цілого. Отже, аналіз і синтез є двома нерозривними
чинниками процесу наукового пізнання дійсності, використання яких сприяє
виявленню причинно-наслідкових зв’язків окремих явищ.

Наукове пізнання суспільних процесів передбачає також використання
методу поєднання логічного й історичного підходів до вивчення політичної
економії. Логічний взаємозв’язок усіх компонентів суспільства як
цілісного організму відбиває історичний процес виникнення і становлення
певної системи. Поєднання логічного й історичного в економічній теорії
допомагає відкриттю якісно нових форм дії економічних законів і
знаходженню нового змісту в економічних категоріях. Хоча логічне й
історичне перебувають в органічному зв’язку, проте логічне не зводиться
до точної копії всіх поворотів історичного процесу, а відображає його
генеральний напрям, звільнений від зигзагів і випадковостей історії.

Метод політекономії включає такі складові:

1. Філософські і загально-наукові принципи.

2. Закони матеріалістичної діалектики.

3. Категорії філософії.

4. Закони і категорії політекономії.

5. Досвід економічного аналізу цивілізованих країн.

У науковому пізнанні розрізняють два рівні: емпіричний та теоретичний.
Вони відрізняються: глибиною, повнотою, всебічністю осягнення об’єкта;
цілями, методами досягнення та способами вираження знань; ступенем
значимості в них чуттєвого та раціонального моментів.

На емпіричному рівні здійснюється спостереження об’єктів, фіксуються
факти, проводяться експерименти, встановлюються емпіричні співвідношення
та закономірні зв’язки між окремими явищами. На теоретичному —
створюються системи знань, теорій, у яких розкриваються загальні та
необхідні зв’язки, формулюються закони в їх системній єдності та
цілісності.

Емпіричний та теоретичний рівні наукового пізнання розрізняються також і
тим, з якого боку вони досліджують об’єкт, яким чином одержано основний
зміст знання, що є логічною формою його вираження, науковою та
практичною значимістю одержаного знання.

На емпіричному рівні наукового пізнання об’єкт відображається з боку
його зовнішніх зв’язків і проявів, які доступні, в основному, живому
спогляданню. Логічною формою вираження знання емпіричного рівня є
система суджень та умовиводів, за допомогою яких формулюються закони, що
відображають взаємозв’язки та взаємодії явищ дійсності в їхній
безпосередній даності. Практичне застосування знання, одержаного на
емпіричному рівні, обмежене, а щодо розвитку наукового знання в цілому,
то воно є початковим, вихідним для побудови теоретичного знання. На
емпіричному рівні основний зміст знання одержується, як правило, з
безпосереднього досвіду, з наукового експерименту. Раціональними тут є
насамперед форма знання та поняття, що становлять мову науки, в якій
виражені результати даного рівня наукового пізнання. На цьому рівні дуже
важко, а іноді і неможливо визначити ступінь загальності та
застосованості одержаного знання. На емпіричному рівні осягаються лише
явища, а не сутність, тому практичне застосування цього знання часто
призводить до помилок.

На теоретичному рівні наукового пізнання об’єкт відображається з боку
його внутрішніх зв’язків та закономірностей, які осягаються шляхом
раціональної обробки даних емпіричного пізнання, а суб’єкт за допомогою
мислення виходить за межі того, що дається в безпосередньому досвіді, і
здійснює перехід до нового знання, не звертаючись до чуттєвого досвіду.
Абстрактне мислення є тут не лише формою вираження результатів
пізнавальної діяльності, а й засобом одержання нового знання.

На теоретичному рівні суб’єкт користується абстракціями більш високого
рівня, ніж на емпіричному. Він здійснює сходження від емпіричних
об’єктів до ідеалізованих (ідеальних об’єктів), широко застосовує
поняття, які не мають емпіричних корелятів. Правда, в тій мірі, в якій
кожне поняття асоціюється з певною сукупністю сприйнять, уявлень та
наочних образів, він має також і чуттєво-сенситивні компоненти. Крім
того, елімінація чуттєвого компонента із теоретичного рівня передбачає,
що вся наявна в чуттєвому досвіді інформація осмислена та засвоєна
новими понятійними засобами більш високого рівня абстракції. Елементарні
частки, наприклад, не можуть бути предметом безпосереднього чуттєвого
споглядання, але показання приладів, що їх реєструють, фіксуються й
нашими органами чуття. Інша справа, що ці показання не достатньо лише
сприймати, їх треба розуміти. Мова йде про більш високий рівень
теоретичного переосмислення чуттєвих даних у концептуальній картині
дійсності. Теоретичний рівень наукового пізнання здійснюється на
ширшому, багатоманітнішому та складнішому емпіричному фундаменті, ніж
звичайне емпіричне дослідження, засновується на перегляді,
переосмисленні та розвитку попередніх теорій, що є однією з
найважливіших його особливостей.

Розглядаючи специфіку наукового пізнання, слід охарактеризувати і
основні методи, які тут застосовуються. На емпіричному рівні, як уже
зазначалося, застосовують такі специфічні методи, як спостереження,
вимірювання, експеримент, моделювання.

Спостереження — це певна система фіксування та реєстрації властивостей і
зв’язків досліджуваного об’єкта в природних умовах або в умовах
експерименту. Спостереження полягає у цілеспрямованому сприйманні
предметів дійсності для одержання безпосередніх чуттєвих даних про
об’єкт пізнання, вивчення предметів, що спираються на такі
чуттєво-сенситивні здібності, як відчуття, сприймання, уявлення.
Здійснення спостереження передбачає активне протиставлення себе як
суб’єкта навколишній дійсності, виділення та усвідомлення пізнавальної
мети, а також фіксування засобами мови вихідних відомостей про об’єкт,
схеми, графіки, діаграми. Структурними компонентами спостереження є: сам
спостерігач, об’єкт дослідження, умови та засоби спостереження —
прилади, установки, вимірювальні знаряддя.

Спостереження не є пасивним методом, у ньому теж реалізується активний
характер пізнання: по-перше, в цілеспрямованому характері спостереження,
в наявності вихідної установки у спостерігача — що спостерігати, на які
явища звертати особливу увагу; по-друге, у відбірковому характері
матеріалу; по-третє, у виборі та конструюванні засобів спостереження та
опису. З розвитком пізнання на перший план у спостереженні дедалі більше
виступають такі його сторони, як мета, план. теоретичні установки,
осмислення результатів; зростає роль теоретичного мислення у
спостереженні. Особливо складним є спостереження в суспільних науках, де
наслідки його значною мірою залежать від світоглядно-методологічних
установок спостерігача, його ставлення до об’єкта. Метод спостереження є
обмеженим методом, оскільки з його допомогою можна лише зафіксувати
певні властивості і зв’язки об’єкта, але не можна розкрити їхньої
природи, сутності, тенденцій розвитку.

З пізнавальних можливостей методу спостереження випливають і його
основні функції: 1) фіксація та реєстрація фактів; 2) попередня
класифікація фіксованих фактів на засадах певних принципів,
сформульованих на основі існуючих теорій; 3) порівняння зафіксованих
фактів.

Метод вимірювання являє собою певну систему фіксації та реєстрації
кількісних характеристик досліджуваного об’єкта за допомогою
різноманітних вимірювальних приладів та апаратів. Вимірювання — це
процес визначення відношення однієї кількісної характеристики об’єкта до
іншої однорідної з нею, прийнятої за одиницю виміру.

Основні функції методу вимірювання:

фіксація кількісних характеристик об’єкта;

класифікація та порівняння результатів вимірювання.

Надзвичайно важливе значення в процесі емпіричного наукового дослідження
мають експериментальні методи, які являють собою певну систему
пізнавальних операцій, пов’язаних з дослідженням об’єктів у спеціально
створених для цього умовах, які сприяють виявленню, вимірюванню,
порівнянню їхніх властивостей та зв’язків.

Експеримент — це метод емпіричного рівня наукового пізнання, спосіб
чуттєво-предметної діяльності, коли явища вивчають за допомогою доцільно
обраних чи штучно створених умов, що забезпечують перебіг у чистому
вигляді тих процесів, спостереження за якими необхідне для встановлення
закономірних зв’язків між явищами. Експеримент широко застосовують не
лише в природничих науках, а й у соціальній практиці, де він відіграє
значну роль у пізнанні та управлінні суспільними процесами.

Проведення експриментальних досліджень передбачає здійснення ряду
пізнавальних операцій:

1) визначення цілей експерименту на основі існуючих теоретичних
концепцій з врахуванням потреб практики та розвитку самої науки;

2) теоретичне обгрунтування умов експерименту;

3) розробка основних принципів, створення технічних засобів для
проведення експерименту;

4) спостереження, вимірювання та фіксація виявлених у ході експерименту
властивостей, зв’язків, тенденцій розвитку досліджуваного об’єкта;

5) статистична обробка результатів експерименту;

6) попередня класифікація та порівняння статистичних даних. Які переваги
має експеримент порівняно із спостереженням та іншими методами
емпіричного рівня наукового пізнання?

Експеримент дає можливість досліджувати, по-перше, об’єкти в так званому
чистому вигляді; по-друге, в екстремальних умовах, що сприяє більш
глибокому проникненню в їхню сутність; по-третє, важливою перевагою
експерименту є його повторюваність. У процесі експерименту необхідні
спостереження, порівняння, вимірювання можуть проводитися стільки разів,
скільки необхідно для одержання достовірних даних.

Саме завдяки цій своїй особливості експериментальний метод у науковому
пізнанні набуває особливого значення і цінності.

Окрім зазначених специфічних методів емпіричного рівня наукового
пізнання, застосовуються також загальнонаукові методи, які є
всезагальними методами і засобами пізнання та мислення. До них належать:
аналіз і синтез, індукція і дедукція, абстрагування, узагальнення,
моделювання, ідеалізація.

Аналіз — це розчленування предмета на його складові частини (сторони,
ознаки, властивості, відношення) з метою їхнього всебічного вивчення.

Синтез — це об’єднання раніше виділених частин (сторін, ознак,
властивостей, відношень) предмета в єдине ціле. Аналіз і синтез
діалектично суперечливі та взаємообумовлені методи наукового
дослідження. Аналіз виконує попереднє розчленування предмета на складові
частини і розгляд кожної з них. Однак процес розчленування тільки тоді
стане засобом осягнення предмета, коли він буде не механічною операцією,
безвідносно щодо місця і значення кожного з елементів, які утворюють
предмет, а виділенням суттєвого, того, що становить основу зв’язку всіх
сторін досліджуваного об’єкта. Так, діалектичний аналіз перетворюється
на засіб проникнення в сутність речей. Проте, відіграючи велику роль у
пізнанні, аналіз не дає знання конкретного, знання об’єкта як єдності
різноманітного, єдності численних визначень. Це завдання виконує синтез.
Аналіз і синтез органічно взаємопов’язані і взаємообумовлюють один
одного на кожному етапі процесу пізнання.

Ще одним з важливих загальнонаукових методів пізнання є абстрагування.
Абстрагування — це метод відволікання від деяких властивостей та
відношень об’єкта і одночасно зосередження основної уваги на тих
властивостях та відношеннях, які є безпосереднім предметом наукового
дослідження. Абстрагування сприяє проникненню пізнання у сутність явищ,
руху пізнання від явища до сутності, розчленовує, огрублює, схематизує
цілісну рухому дійсність. Саме це і забезпечує більш глибоке вивчення
окремих сторін предмета «в чистому вигляді», і тим самим проникнення в
їхню сутність. Однобічність абстрагування знімається розвитком пізнання
в цілому, де абстракція є лише моментом і зникає в процесі відображення
дійсності в її діалектичних взаємозв’язках та розвитку. Сучасна
гносеологія розглядає абстрагування в органічній єдності з аналізом і
синтезом, узагальненням та іншими методами наукового пізнання.

Узагальнення — це метод наукового пізнання, за допомогою якого
фіксуються загальні ознаки та властивості певного класу об’єктів та
здійснюється перехід від одиничного до особливого та загального, від
менш загального до більш загального.

У процесі пізнання досить часто доводиться, спираючись на наявні знання,
робити висновки, які є новим знанням про невідоме. Здійснюючи перехід
від невідомого до відомого, ми відкриваємо загальні принципи, або ж,
навпаки, спираючись на загальні принципи, робимо висновки про окремі
явища. Це здійснюється за допомогою таких методів як індукція і
дедукція.

Індукція — це такий метод наукового пізнання, коли на підставі знання
про окреме робиться висновок про загальне, це спосіб міркування, за
допомогою якого встановлюється обгрунтованість висунутого припущення чи
гіпотези. В реальному пізнанні індукція завжди виступає в єдності з
дедукцією, органічно пов’язана з нею.

Дедукція — це метод пізнання, за допомогою якого на основі загального
принципу логічним шляхом з одних положень як істинних з необхідністю
виводиться нове істинне знання про окреме. За допомогою цього методу
окреме пізнається на основі знання загальних закономірностей. Логічною
підставою дедуктивного методу є аксіома: «Все, що стверджується або
заперечується відносно всього класу предметів, стверджується або
заперечується і відносно кожного предмета цього класу».

®

Похожие записи