Реферат на тему:

Засоби розвитку естетичної свідомості у студентів вищих навчальних
закладів

ЗМІСТ

І. ВСТУП

ІІ. ОСНОВНА ЧАСТИНА

1. ЕСТЕТИЧНІ ПОЧУТТЯ ТА ЇХ РОЗВИТОК У ВИЩІЙ ШКОЛІ

2. ФОРМУВАННЯ І РОЗВИТОК ЕСТЕТИЧНОГО СМАКУ

3. ЗНАЧЕННЯ ЕСТЕТИЧНОГО ІДЕАЛУ У НАВЧАННІ І ВИХОВАННІ СТУДЕНТІВ ВИЩИХ
НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

ІІІ. ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

І. ВСТУП

Естетична діяльність суспільного суб’єкта, що розвивається протягом
тривалого історичного часу, створює цілий комплекс почуттів,
представлень, поглядів, ідей, які ми називаємо естетичною свідомістю. Що
це таке? Передусім поняття, свого роду, абстракція, що вказує особливу
духовну освіту, що характеризує естетичне відношення людини або
суспільства до дійсності. Естетична свідомість – продукт тривалого
історичного розвитку суспільства, воно існує як форма суспільної
свідомості, що відображає рівень естетичного освоєння світу. Існує воно
також як особистісна індивідуальна характеристика окремої людини.
Естетична свідомість суспільства, як і окремого індивіда, формується
тільки на основі естетичної практики в її різноманітних видах. Чим
багатше естетична практика суспільства або особистості, тим багатше і
складніше їх естетична свідомість. Надто складна і багатоуровнева його
структура. У відомому значенні вона відтворює основні історичні етапи
його становлення.Розглянемо лише найбільш істотні елементи естетичної
свідомості (естетична почуття, естетичний смак, естетичний ідеал) та
основні засади їх формування і розвитку поміж інших психічних процесів у
студентів вищих навчальних закладів.Отже, зупинимося на послідовній
характеристиці елементів естетичної свідомості.

ІІ. Основна частина.

1. ЕСТЕТИЧНІ ПОЧУТТЯ ТА ЇХ РОЗВИТОК У ВИЩІЙ ШКОЛІ

Почуття, що випробовуються людиною, і насолоди різноманітні по
характеру, структурі і психологічному механізму. Одні з них дуже близькі
з твариною, інші ж є специфічно людськими і властиві тільки людям.
Естетичне почуття належить якраз до останніх. Це один з найскладніших
видів духовного переживання, саме, мабуть, найблагородніше з почуттів
людини. Однак не можна не зазначити, що навіть їй, людині, естетичне
почуття, не дане від народження. Як показують наукові дослідження, воно
зароджується у дитини порівняно пізно, або не зароджується зовсім, якщо
дитина по яких-небудь обставинах зростала в середовищі тварин. Як
вказував К. Маркс, естетичне почуття з’являється тільки там, де людина
вільна від «грубої практичної потреби» [20, с. 128]. І якщо тварина
«проводить лише під владою безпосередньої фізичної потреби», то людина
проводить, навіть будучи вільний від фізичної потреби, і в істинному
значенні слова тільки тоді впровадить, коли він вільний від неї» [20, с.
128-129]. Розробляючи теорію трудового вдосконалення людини, К. Маркс
встановив, що багатство людської чуттєвості і здібностей виникло і
розвивалося під впливом різноманітних форм практичної діяльності.Зором
володіють багато які тварини, але оком, що уміє насолоджуватися красою
предметів, володіє тільки людина. Орган слуху також властивий багатьом
тваринам, але музичний слух є тільки у людини. Утворення зовнішніх
почуттів – це результат тривалої біологічної еволюції світу, виникнення
і розвиток естетичних духовних почуттів — результат всієї соціальної
історії людства. Здатність активно сприймати навколишній світ в формах
по-людському розвиненої чуттєвості не є закладеною в нас природою (на
відміну від самих органів почуттів), а є продукт культурно-історичний.
Форми споглядання і уявлень не тільки не визначаються
анатомо-фізіологічними особливостями органів сприйняття, але, навпаки,
задаються їм ззовні різними формами діяльності, розмаїттям цих
форм.Відомий радянський філософ Е. В. Ільєнков так образно представляє
цей процес: «Власна форма» (фізіологічна форма) органів сприйняття
людини схожа з «формою воску» саме в тому відношенні, що в ній
структурно-фізіологічно не «закодована» зазделегідь [апріорі] жодна з
форм їх діяльного функціонування. Структурно вони пристосовані еволюцією
саме до того, щоб сприймати форму будь-якого предмета, погодити свою
діяльність з будь-якою предметною формою» [16, с. 234]. «Форми
споглядання, як і форми мислення, ні в якому разі не досліджуються
фізіологічно», тобто разом з анатомією органів мислення і сприйняття.
Вони кожний раз відтворюються в індивідуумові шляхом вправи цих органів
і успадковуються особливим шляхом через форми тих предметів, які
створені людиною для людини, через форми і організацію
предметно-людського світу. Культура, створена трудом людини, є
матеріальаим носієм форм мислення і форм споглядання, через який вони
передаються від одного покоління до іншого» [16, с. 235].Культура, її
предметні форми, духовний зміст, а також людське співтовариство – носії
форм почування світу і форм мислення. Окрема людина опановує такими
формами індивідуально, через різні форми діяльності і спілкування, через
гру і навчання. Поза світом культури і людським співтовариством ці
родові якості людини не розвиваються. Інакше кажучи, спосіб передачі
родових якостей є соціокультурним, а не біологічним, генетичним, як у
тварин. «Біологічно і генетично у людини є лише передумови для
соціальної форми життєдіяльності. Формуючись в ранньому дитинстві, вони
дійсно перетворюються в психологічні механізми і діють як «природні»
здібності людини. Тому вони і здаються такими ж «природними»
особливостями людської істоти, як і анатомічна будова її тіла. Тим
більше, що ці здібності властиві всім людям, розрізнюючись лише мірою їх
розвинутості і культурно-етнічною своєрідністю вияву» [8, с. 105]. Все
це створює враження, що форми мислення і форми почування успадковуються
так само, як колір очей і форма носа.Індивід, вступаючи в життя, застає
готовим не тільки соціально-економічний лад, але і певну культуру
суспільства, матеріальні і духовні цінності. Для нього вони виступають
передусім як умова реального буття. Тільки в процесі практичного
привласнення індивідом соціального досвіду, викристалізованого в
культурі суспільства, олюднюються його первинні біологічні потреби і
почуття, формуються власне людські духовні потреби і здібності. До їх
числа належить естетична потреба і естетичне відношення як здатність її
задоволення.Естетична потреба виникає лише при наявності естетичного
почуття – цієї основи естетичного відношення до миру. Тобто естетичне
почуття – це така духовна освіта, яка означає певний рівень,
социалізації індивіда, піднесення його потреб до істинно людських.
Потрібно при цьому мати на увазі, що людина не може задовольняти
будь-яку потребу, не задовольняючи себе цілісно як особистість. Характер
естетичного почуття, його ціннісна орієнтація є тому найважливішою
соціальною характеристикою особистості.Структура культурних, зокрема
художніх, цінностей кожної конкретної епохи, що склалася по відношенню
до індивідуальної свідомості, має нормативний характер. «Засвоєні
індивідом в процесі соціальної взаємодії і естетичного виховання
естетичні цінності, прийняті в суспільстві, виступають як орієнтир в
його естетичному відношенні до дійсності, служать еталонами і
критеріями, що дозволяють формувати його власний духовний світ,
внутрішню структуру особистості» [12, с. 37].Опосередкованість
естетичного відношення попереднім естетичним досвідом людства,
зафіксованому в культурі, служить одній з причин спільності естетичного
почуття людей. Міра спільності естетичного почуття різна. Характер
світовідчуття може бути загальним для цілої історичної епохи. Найбільш
виразно це виявляється в мистецтві. Романтичне світовідношення легко
відрізнити від класицистичного, спілкуючись з творами мистецтва, що
представляють ці напрями; в мистецтві можна виявити схожість естетичного
почуття у національно-етнічної спільності людей. Залежить це передусім
від соціально-класового положення людської спільності: чим складніше
соціальна, культурна, етнічна, демографічна структура суспільства, тим
більш різноманітні естетичні почуття людей.Існуючі в суспільстві форми
естетичного світовідчуття виступають по відношенню до окремого індивіда
не у вигляді норм, що приписують певне відношення людини до дійсності,
вони швидше придбають значення моделей, на основі якого людина будує
власне світосприймання. Від того, який комплекс соціокультурних чинників
вплине найбільшим чином на індивідуальний розвиток особистості, залежить
якість індивідуального естетичного почуття. Міра його розвинутості також
індивідуальна і значною мірою залежить від зусиль самої особистості по
оволодінню багатством естетичної культури, виробленої людством. Вона є в
той же час і мірою соціалізації особистості. Нерозвиненість естетичного
почуття свідчить про низьку духовність людини, про нездатність її
піднятися до істинної суспільної данності будь-якого акту
життєдіяльності. Ненатхненність, низовина, груба утилітарність потреб,
бажань особистості свідчать про нерозвиненість естетичного
почуття.Потрібно також враховувати об’єктивні соціальні умови, які
можуть бути несприятливими для естетичного розвитку як окремої особи,
так і цілих соціальних шарів або класів. Тому доступність багатств
естетичної культури, тобто рівні права всіх людей на освіту, отримання
інформації, користування бібліотеками, музеями і іншими установами
культури, є важливою умовою соціальної справедливості.Міра розвинутості
естетичного почуття істотно впливає на характер і якість суспільної
діяльності людини. Найбільш виразно це виявляється в мірі потягу до
краси, досконалості, гармонії. Причому стаючи істотною характеристикою
особистості, естетичне почуття накладає відбиток на будь-який акт
діяльності людини і його духовне переживання. Істотний вплив на розвиток
естетичного почуття має мистецтво. Певною мірою воно є скарбничкою,
досвідом світовідчуття і забезпечує не тільки збереження культури
почуттів, але й сферу розвитку, збагачення її. За допомогою мистецтва ми
не тільки розвиваємо і збагачуємо особистий, індивідуальний досвід
світовідношення, але й уміння проникати у внутрішній світ іншої
особистості, вчимося бачити і відчувати світ чужими очима, а тим самим
розкриваємо в собі здатність співчувати іншій людині, сприймати її
радості і біді.Серед найефективніших засобів у вихованні естетичних
почуттів у вищій школі виокремлюють фольклор, який є джерелом знань про
сутність людини та засобом формування вагомих народних понять про красу,
про гарне і відразне, засобом пізнання краси через кращі здобутки
століть.Важливо грамотно запровадити фольклор як засіб естетичного
виховання, базуючись на відповідних методиках, на досвіді видатних
вчених-педагогів, психологів, музикантів минулого і сучасності, а саме:
К.Ушинського, М.Лисенка, М.Леонтовича, В.Верховинця, К.Стеценка,
В.Сухомлинського. Доцільними, на їх думку, є такі засоби естетичного
виховання, як спів народних пісень, інструментальна творчість, слухання
творів української народної музики. Естетичне почуття, таким чином, є
основою естетичної свідомості, на якій можуть формуватися більш складні
елементи його структури, що забезпечують естетичний розвиток і
вдосконалення особистості і суспільства, такий, як естетичний смак і
естетичний ідеал.

2. ФОРМУВАННЯ І РОЗВИТОК ЕСТЕТИЧНОГО СМАКУ

Естетичний смак звичайно розглядають як здатність людини до естетичної
оцінки явищ дійсності і мистецтва. Ця традиція визначення закладена
Кантом, що вважав, що смак – це «здатність судити про красу» [20, с.
85]. Питання, однак, здавна носить дискусійний характер. Всупереч
латинському прислів’ю, яке було відоме ще в Стародавньому Римі, а у ХVШ
ст. знову «піднята на щит» англійським філософом Давидом Юмом. Про смаки
сперечалися завжди і вельми жваво.У чому причина такої суперечності
визнання права особистості на індивідуальний смак, з одного боку, і
незгоди прийняти чужу естетичну оцінку, з іншого?Відразу обмовимося: в
житті є один виняток, де про смаки дійсно не сперечаються і сперечатися
було б просто безрозсудно. Але це з області чисто фізіологічного смаку:
що смачно, а що несмачно. Тут вже пряма залежність від особливостей
людини і частково його психологічної своєрідності. Це, швидше, не смак,
а перевага, яку віддає особистість солоному або солодкому, холодному або
гарячому, гучному або тихому (звуку). Такі характеристики об’єктів не
мають суспільного значення, не торкаються інтересів іншої людини.Зовсім
інша справа – смак естетичний. Він, звичайно, також глибоко
індивідуальний, але належить зовсім до іншої сфери – сфери суспільної,
соціальної. Естетичний смак не є природжена якість особистості, і його
не можна зводити до психофізіологічних інстинктів, до реакцій. Це
соціальна здатність людини, що формується, як і багато які інші
соціальні здібності, в процесі виховання і утворення людини.Естетичний
смак є найважливішою характеристикого становлення особистості, що
відображає рівень самовизначення людської індивідуальності. Тобто
естетичний смак не зводиться до простої здатності естетичної оцінки,
оскільки не зупиняється на самій оцінці, а завершується привласненням
або відкиданням культурної, естетичної цінності. Отже, правильніше буде
визначити естетичний смак як здатність особистості до індивідуального
відбору естетичних цінностей, а тим самим і до саморозвитку і
самоформування. Дійсно, людина, що володіє естетичним смаком,
відрізняється певною завершеністю, цілісністю, тобто є не просто
людським індивідом, а особистістю. Відмінна риса тут полягає в тому, що
окрім таких індивідуальних особливостей, як стать, вік, зріст, колір
волосся і очей, тип психіки, особистість володіє також індивідуальним
внутрішнім духовним світом, що визначається соціальними цінностями і
перевагами.Становлення особистості – процес тривалий, що не завершується
остаточно ніколи. Є проте віковий кордон від 13 до 20 років, коли
формуються основні соціальні характеристики особистості, в тому числі
естетичний смак. У віці 18-25 років, що відповідає віковій психології
студентів вищої школи, естетичні смаки вже повинні бути сформовані, а
викладачам і кураторам необхідно лише спрямувати їх у потібне русло.
Цінність кожної особистості якраз і полягає в її своєрідності,
неповторності. Значною мірою це досягається тим, що в процесі формування
на особистість впливає свій, неповторний комплекс культурних цінностей і
духовних орієнтації. Таким способом складається унікальність формування
кожної людини. І естетичний смак стає не тільки інструментом формування
цієї унікальності, але і способом її об’єктивації, суспільного
самоствердження.Якщо говорити про відсутність естетичного смаку, то йде
передусім мова про вияв всеядности, тобто привласненні людиною будь-яких
загальновизнаних естетичних і культурних цінностей. Всеядность якраз
характеризує недостатність особистісного відношення до світу,
нездатність відібрати з багатства культури ті цінності, які в найбільшій
мірі розвивають, доповнюють, шліфують природні завдатки, сприяють
професійному, цивільному, етичному вдосконаленню особистості.Естетичний
смак є своєрідним почуттям міри, умінням знаходити необхідну
достаточність в особистісному відношенні до світу культури і цінностей.
Наявність естетичного смаку виявляється як пропорційність внутрішнього і
зоввішнього, гармонія духа, і соціальної поведінки, соціальної
реалізації особистості.Часто естетичний смак зводять лише до зовнішніх
форм його вияву, Наприклад, розглядають смак як здатність людини
слідувати моді як у вузькому, так і в найширшому значенні. Тобто зводять
до уміння модно одягатися, відвідувати модні виставки і спектаклі, бути
в курсі останніх літературних публікацій. Все це не суперечить формам
об’єктивації смаку, однак естетичний смак – не тільки і, мабуть, не
стільки зовнішні вияви, скільки глибоке гармонічне поєднання духовного
багатства особистості з безкомпромісністю її соціального вияву. Бо
особистість, що володіє естетичним смаком, не слідує сліпо за модою, і
якщо модний одяг деформує індивідуальні особливості, нівелює її
своєрідність, така особистість може мати сміливість бути старомодною або
нейтральною до моди. І в цьому виявиться її естетичний смак. У ще
більшій мірі виборчим вона може бути по відношенню до форм поведінки і
спілкування. Особливості особистості в спілкуванні є її провідними
характеристиками. Ось чому скласти вірне уявлення про людину можна лише
в умовах спілкування або спільній діяльності. Здатність людини
послідовно і цілеспрямовано розвивати і культивувати
особистісні соціокультурні характеристики через відбір і засвоєння
певних культурних цінностей і є індивідуальним естетичним
смаком.Естетичний смак має також і особливу модифікацію – художній
смак. Розвивається він на базі естетичного і впливає в свою чергу на
нього. Художній смак формується тільки через спілкування зі світом
мистецтва і значною мірою визначається художньою освітою, тобто знанням
історії мистецтва, законів формоутворення різних видів мистецтва,
знайомством з літературно-художньою критикою. Але оскільки змістом
мистецтва є все та ж система суспільних цінностей, тільки представлена в
художній формі, то, як і естетичний, художній смак стає предметом
суперечок, принаймні відтоді, як виникло саме поняття смаку.Ця суперечка
є не тільки можливою, але і необхідною саме тому, що стосується
цінностей, що торкаються самої духовної структуру людської особистості,
тобто цінностей особистісно значущих і що визначають не тільки характер
особистісної самосвідомості, але й характер індивідуальної
життєдіяльності, індивідуальної життєбудови. Тому особистість як
суспільна істота зацікавлена в суспільному визнанні тих, цінностей, які
визначають систему її духовності, її орієнтири і життєві потреби.У такій
же мірі, як і по відношенню до особистості, естетичний і художній смак
можуть характеризувати пристрасті, симпатії і антипатії соціальної групи
або класу. Естетичний смак зумовлений всім комплексом суспільних
обставин, і в класовому суспільстві він завжди несе на собі відбиток
класових переваг, цілей і цінностей. Єдиних естетичних смаків і норм,
придатних для всіх часів і народів, для всіх суспільних груп, не існує.
Дуже добре це помічене Н. Г. Чернишевським, що яскраво показав,
наскільки різняться еталони жіночої краси в залежності від умов
існування простого народу і заможнього класу. Звичайно, потрібно
розуміти, що індивідуальний смак не завжди може претендувати на
загальнозначимість, хоч і не суперечить суспільним цінностям. Тому
необхідно привчати студентів тактовно і терпимо відноситися до думки
інших людей, визнаючи за ними рівне право на самостійний пошук і
самостійну думку. Інша справа, коли мова йде про смаки, що претендують
на загальнозначимість. Це торкається, передусім, творів мистецтва. Адже
художник виступає не від свого особистого імені, він використовує
мистецтво для вираження суспільних потреб, цінностей, пристрастей. Ось
чому твори мистецтва частіше за все стають предметом суперечок і
дискусій. Художник, як правило, виступає першопроходцем, він першим
робить предметом суспільного обговорення нові явища життя або здійснює
переоцінку уявлень, що устоялися, і цінностей. Причому цей процес
пов’язаний з пошуком нових образотворчих цінностей, художньої мови, яка
має провідне смислове навантаження.Все це робить оцінку художнього твору
справою складною і відповідальною. Правильна думка часто виробляється
лише в ході тривалих художньо-критичних дискусій. Ось чому слід не
тільки покладатися на свій естетичний смак, але і знайомитися з
літературно-критичним обговоренням твору, з думкою інших глядачів і
слухачів. Естетичний і художній смаки не залишаються незмінними
протягом всього життя людини. Вік, життєвий шлях, багатство художнього
досвіду особистості не тільки відточують і шліфують його смак, але й
здатні консервувати його переваги або навпаки робити його терпимим і
багатогранним. Потрібно зазначити, що не тільки безсмаковість,
всеядність є антиподами гарного смаку. Але у великій мірі ними є поганою
або ж перекручений смак. Причому в цьому випадку мова йде саме про смак,
оскільки передбачається усвідомлена пристрасть і перевага. Така
перекручена вибірковість по відношенню до антицінностей детермінується
соціальними обставинами і виражає антигромадянську, антигуманну
спрямованість діяльності індивіда або соціальної групи.Виникає питання:
який же смак вважати гарним, а який – поганим? І чи існує об’єктивний
критерій смаку? Естетики-ідеалісти на це питання відповідають негативно.
Всі думки смаку вони вважають суб’єктивними і на цій основі відкидають
об’єктивний критерій смаку.Оскільки думка естетичного смаку – це оцінка
дійсності відповідно до естетичних почуттів, потреб, інтересів і
світогляду людей, то естетичний смак є єдність об’єктивного і
суб’єктивного. У думці смаку відбиваються не тільки якості предмета, що
сприймається, але і якості суб’єкта, що сприймає. У ньому видні
своєрідність почуттів, інтелект, культура суб’єкта, його освідченість,
соціальна приналежність.Думка естетичного смаку заснована на особливому
інтелектуальному механізмі – естетичній інтуїції, що включає такий
спосіб пізнання, як творчу уяву, що охоплює образ «цілого», не передуючи
його логічному розчленуванню, аналітичній дії розуму. «Специфічна роль
сили уяви в акті пізнання, — відмічав Е. В. Ільенков, — полягає в тому,
що вона дозволяє співвідносити формально засвоєні знання з одиничними,
ще ніяк не «формалізованими» (не вираженими ще в загальних формулах, в
категоріях) фактами, даними в живому спогляданні. Без неї одне з іншим
співвіднести взагалі не можна. Це важливо підкреслити по тій причині, що
під «силою уяви» часто розуміють здатність вигадувати те, чого насправді
немає. Тим часом дія сили уяви забезпечує передусім уміння правильно
бачити те, що є, але ще не виражене у вигляді поняття» [15, с. 218].Все
вищевикладене дозволяє зрозуміти об’єктивні основи суперечки про смаки,
оскільки в ньому стикаються не просто особисті, групові або ж класові
пристрасті – тут протистоять одна одній істинні і хибні цінності, що
відображають складність соціальних процесів, своєрідність суспільного
розвитку, а також помилкових пошуків, уявних вірувань.У формуванні і
розвитку естетичного смаку дуже велику роль відіграє музичне сприйняття.
По-перше, це кінцева мета діяльності, на яку спрямована творчість
композитора і музиканта-виконавця. По-друге, це засіб відбору і
закріплення різноманітних композиторських прийомів, стилістичних
знахідок і відкриттів, які, врешті-решт, стають частиною цілісної
музичної культури. По-третє, це те, що об’єднує всі види музичної
діяльності – від перших кроків учня до зрілих авторських творів. Кожен
музикант є і своїм власним слухачем. Разом з тим кожен слухач
індивідуально розшифровує зміст музичного твору, інтерпретує нотний
текст. Такий процес сприйняття можна назвати суб’єктивним.Сутність
пізнання полягає не тільки в осмисленні певного музичного твору в
історії музичного мистецтва, навіть у осмисленні еволюції мистецтва. Так
починає спрацьовувати еволюційно-синергетичний метод, спрямований на
цілісне опанування світу музичних цінностей.

3. ЗНАЧЕННЯ ЕСТЕТИЧНОГО ІДЕАЛУ У НАВЧАННІ І ВИХОВАННІ СТУДЕНТІВ ВИЩИХ
НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

Активність естетичної практики і продуктивної творчої уяви формує
особливу естетичну свідомість, що відрізняється своєрідністю естетичного
відношення до дійсності, в якій ідеально поєднуються цілісність,
творчість, творення. Це естетичний ідеал, формування якого є результат
розвитку всіх форм естетичної діяльності і передусім мистецтва. У
певному значенні естетичний ідеал є духовною метою естетичної практики,
що усвідомлюється. Слово «ідеал» грецького походження (від «ідея»,
«поняття», «образ», «уявлення»). На відміну від ідеалів етичного,
політичного або суспільного, які можуть існувати у вигляді відвернених
понять, естетичний ідеал знаходить своє втілення в почуттєвих формах:
він тісно пов’язаний з емоційним, почуттєвим відношенням людини до
світу. У цьому його специфіка.У естетиці Гегеля ідеал стає центральною
естетичною категорією, яку він визначає як ідею, в якій виражена
дійсність, відповідна своєму поняттю. Сферою вияву естетичного ідеалу
Гегель вважав мистецтво; а відповідну естетичному ідеалу форму мистецтва
бачив в античності. Мистецтво Стародавньої Греції він характеризував як
класичне мистецтво ідеалу.Хоч у Гегеля зустрічаємо дуже цінні думки про
зв’язок ідеалу з дійсністю, загалом же ідеалістичний підхід в
трактуванні естетичного ідеалу страждав обмеженістю, однобічністю.
Ідеалісти відривали поняття естетичного ідеалу від життя і розглядали
його як недосяжний зразок, протилежний реальності. Ця обмеженість
ідеалістичної концепції естетичного ідеалу була критично компенсована
російськими революційними демократами. За визначенням В. Г. Бєлінського,
ідеали — не довільна гра фантазії, не вигадка, не мрії; і в той же час
ідеали не список з дійсності», а вгадана розумом і відтворена фантазією
можливість того або іншого явища» [4, с.89].Естетичний ідеал являє собою
одну з форм відображення об’єктивної дійсності. Причому відображення не
пасивного, а творчого, активного, завжди пов’язаного з умінням відкидати
випадкове, наносне, неістотне і проникати в саму суть предмета. Отже,
естетичний ідеал є відображення суті предмета, причому суті самого
глибокого порядку, що містить в собі вищу форму розвитку реальності.
Такою вищою формою розвитку матерії є соціальна форма, а носієм її
виступає суспільна людина як сукупність всіх суспільних відносин.
Естетичним ідеалом конкретного суспільства, тобто «почуттєвим ідеалом» і
буде вияв через окрему людину головних, визначальних суспільних відносин
даного суспільства.Таким чином, естетичний ідеал є діалектична єдність
об’єктивної і суб’єктивної сторін. Об’єктивна сторона означає, що ідеали
зароджуються і реально існують насправді самі як тенденція суспільного
розвитку, незалежно від того, чи усвідомлюють їх люди або не
усвідомлюють. Вони виявляються в житті з більшою або меншою повнотою, що
залежить від конкретно-історичних умов. З суб’єктивної сторони ідеали
являють собою сукупність цілей, ідей, носіями яких виступають передові
суспільні сили. Дійсно, естетичний ідеал повинен спочатку хоч би в
зародку виникнути в самому житті, перш ніж він буде потім усвідомлений в
формі різних естетичних уявлень і отримає відображення в
мистецтві.Соціально-політичний і естетичний ідеали фіксують перспективу
розвитку, відображають інтереси і потреби прогресивного розвитку
суспільства і людини. А раз так, то дійсність не «підтягається» до
ідеалу, як прийнято думати, а розвивається в ідеал. І передумови цього
розвитку закладені в ній самій.І не випадково дослідники називають
естетичний ідеал «синтезом сьогодні і завтра» або «зримим» необхідним.
Але естетичний ідеал тісно пов’язаний і з суспільним і з етичним
ідеалами. Так само, як і останні, естетичний ідеал історично міняв свій
зміст, оскільки воно зумовлене розвитком матеріального і соціального
життя суспільства, а також розвитком естетичної діяльності мистецтва.
Наприклад, для античності естетичним ідеалом виступає образ довершеної,
ідеальної людини, в якій гармонійно злиті воєдино прекрасне внутрішнє і
прекрасне зовнішнє, гармонія душі і тіла. У епоху середньовіччя
естетичний ідеал втратив всякий зв’язок з дійсністю. Панування
релігійної свідомості привело до того, що вся земна, тілесна сторона
життя людини всіляко принижувалася і знецінювалася. У цих умовах
естетичним ідеалом виступала божественна суть, бог як носій чистої
духовності. Він наділявся абсолютною досконалістю, тобто він всеблагий,
всемогутній, всепремудрий, Всевишній. Людина ж могла наблизитися до
естетичного ідеалу в тій лише мірі, в якій він зміг відмовитися від
мирських потреб і гріховних почуттів, прийти в своїй діяльності до
святості. Як сказано в Новому заповіті, «бо, якщо живете по плоті, то
помрете, а якщо ж духом умерщвляєте справи плотські, то живі будете».У
історії розвитку людства естетичний ідеал нерідко виявлявся зверненим в
минуле. Так траплялося тому, що певні суспільні класи, не бачачи
вирішення життєвих проблем, починали звеличувати
минуле.Марксистсько-ленінська естетика розглядає ідеали як явища
дійсності і науково обгрунтувала їх природу і суть. При всьому
різноманітті тлумачень естетичного ідеалу як меті естетичної діяльності
людини в них можна бачити щось загальне, що зумовлює основні функції
ідеалу.Ідеал мобілізує людську енергію почуття і волю, вказуючи напрям
діяльності. Чому? Тому, що ідеали здатні випереджати дійсність,
вгадувати тенденцію майбутнього. Ідеал виступає як зразок, норма і як
дане, якому треба слідувати. Нормативность ідеалів зумовлена їх
сутнісним змістом. Ідеал служить вищим об’єктивним критерієм оцінки
всього, з чим людина стикається в навколишньому світі, усього, що
попадає в сферу його інтересів. У своїй діяльності ми неусвідомлено,
іноді свідомо, постійно співвідносимо реальне з ідеалом, з’ясовуючи, в
якій мірі це реальне відповідає ідеалу. Естетичне і являє собою
діалектику ідеального і реального. Тільки в співвіднесенні з ідеалом
дійсність придбає для людини естетичну цінність.Основними засобами
визначення вхідного рівня сформованості естетичних ідеалів є
психологічні тести, анкетування, бесіди, під час яких викладачі та
куратори вищої школи мають можливість спогнозувати напрямки роботи з
естетичного виховання.

ІІІ. ВИСНОВКИ

Отже, естетична діяльність і її суб’єктивна сторона естетична
свідомість виникають не на чисто природній основі і не на двох
самостійних основах природної і суспільної, а на єдиній основі —
матеріальній суспільно-історичній практиці, в процесі якої людина
перетворює не тільки зовнішню природу, але і свою власну «по законах
краси».Специфіка естетичної свідомості і полягає передусім в тому, що
вона відображає творчу суть суспільно-трудової діяльності людини у
всьому розмаїтті форм її вияву, в тому числі і в такій своєрідній формі
творчості, як мистецтво.Отже, мистецтво є основним засобом формування і
розвитку естетичної свідомості у студентів вищих навчальних закладів, що
сприяє розвитку естетичних почуттів, естетичного смаку, естетичного
ідеалу. Серед основних видів мистецтва, що допомагають особам 18-25
років у розвитку естетичної свідомості, є фольклорна і класична музика,
які є найбільш доступними для сприйняття, не вимагають великих фізичних
та матеріальних витрат, є найбільш емоційними та естетично цінними для
використання у вузах. Саме з опорою на мистецтво формуються і надалі
розвиваються основні засади естетики у підростаючого покоління та
дорослих людей.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Абасов З.А. Педагогические технологии и инновации в учебной деятельности
школьников // Школьные технологии. – 2000. — № 5. – С. 11-13

Аникеевна Н.П. Воспитание игрой. – М., 1987

Баронин А. Этническая психология. – К.: Тандем, 2000. – 264 с.

Белинский В.Г. Русская литература в 1843 году // Полное собрание
сочинений. – М., 1955. – Т.8

Бех І.Д. Особистісно орієнтоване виховання / МОУ, Інститут змісту і
методів навчання. – К., 1998. – 204 с.

Битинас Б.П. Введение в философию воспитания. – М., 1996. – 141 с.

Кащенко Г. Виховний ідеал. – К.: Укр. Вид. Спілка, 1994. – 155 с.

Вікова психологія / За ред. Г.В.Костюка. – К.: Радянська школа, 1976. –
268 с.

Власенко А.Н. Особистісно-орієнтований підхід у вихованні майбутніх
освітян // Нові технології навчання: Науково-методична збірка. – К.,
2001. – Вип. 31. – С. 12-18

Возрастная и педагогическая психология. – М.: Просвещение, 1979. – 631
с.

Волкова Н.П. Педагогіка. – К.: Академія, 2001

Гаврилюк П.И. Эстетическая культура и социальный процесс. – К.: Наукова
думка, 1978. – 244 с.

Загальна психологія / За заг. ред. С.Д.Максименка. – Вінниця: Нова
книга, 2004. – 704 с.

Иконникова С.Н. Диалог о культуре. – Л.: ЛГУ, 1987. – 243 с.

Ильенков Э.В. О «специфике» искусства // Искусство и коммунистический
идеал. – М., 1984

Ильенков Э.В. Об эстетической природе фантазии // Искусство и
коммунистический идеал. – М., 1984

Інновації в сучасному педагогічному процесі: теорія та практика: Зб.
Статей матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції. –
Луганськ, 2000. – 126 с.

Кан-Калик В.А. Учителю о педагогическом общении. – М.: Просвещение,
1989.

Краткий словарь по єстетике. – М.: Политиздат, 1964. – 542 с.

Маркс К., Энгельс Ф. Об искусстве. – В 2х тт. – 2-е изд. – М., 1983. –
Т.1

Мищик Л.И. Психолого-педагогические проблемы развития личности. –
Запорожье: ЗГУ, 2000

Мухина В.С. Возрастная психология. – М.: Академия, 2001. – 456 с.

М’ясоїд П.А. Загальна психологія. – К.: Вища школа, 2000. – 479 с.

Общая психология. Учебник для студентов пед. институтов /
А.В.Петровский, А.В.Брушлинский, В.П.Зинченко; Под ред. А.В.Петровского.
– М.: Просвещение, 1986. – 464 с.

Петровский А.В., Ярошевский М.Г. Психология. – М.: Академия, 2002. – 512
с.

Ушакова Н.Е. Добираясь до глубин // Психология и соционика. – 2004. — №
4. – С. 48

Шульга Р.П. Искусство и ценностные ориентации личности. – К.: Наукова
думка, 1989. – 120 с.

Похожие записи