.

Загальна характеристика здібності (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1833 12169
Скачать документ

Реферат на тему:

Загальна характеристика здібності

ПЛАН

1. Поняття здібностей. Розробка проблеми здібностей вітчизняними та
зарубіжними дослідниками.

2. Задатки як природні передумови здібностей і таланту.

3. Проблема вимірювання і визначення здібностей.

4. Кількісна і якісна характеристика здібностей.

5. Структура здібностей. Спеціальні та загальні здібності. Творчі
здібності.

6. Талант.

7. Формування здібностей.

Однією з важливих рис сучасного розвитку суспільства є швидкий ріст
потреби у науково-технічних кадрах, які володіють глибокими знаннями і
здатні здійснювати творчий, дослідницький підхід до розв’язання
різноманітних теоретичних і практичних завдань. Правильний добір і
розстановка кадрів передбачають максимальну реалізацію можливостей
кожної людини, а для цього необхідно виявляти ці можливості та розвивати
їх. Виходячи із сказаного, можна зрозуміти той інтерес, який за останні
20-30 років проявляється в психолого-педагогічній літературі до проблеми
здібних та обдарованих дітей, діагностики та формування здібностей на
різних вікових етапах розвитку людини. Для вітчизняної психології
останні роки були досить продуктивними щодо використання існуючих у
світовій науці та створенні нових методик, спрямованих на об’єктивне
вивчення психічних явищ і на цій основі надання кваліфікованої допомоги
конкретній людині.

Проблема здібностей є складною та багатогранною. Її комплексне
дослідження проводиться на психофізіологічному, психологічному і
соціально-психологічному рівнях. Однак сьогодні ми ще не можемо сказати,
що вона у психології є повністю розв’язаною. У вітчизняних і зарубіжних
психологів існують значні розбіжності при тлумаченні самого поняття
“здібності”, продовжуються дискусії про роль біологічного і соціального
в структурі здібностей, залишається нерозв’язаним питання діагностики і
вимірювання здібностей, продовжуються наполегливі пошуки ефективних
стратегій формування і розвитку здібностей до конкретних видів
діяльності.

Кожен з авторів (Б.М. Теплов, К.К. Платонов, О.Г. Ковальов та ін.) дає
своє визначення поняття “здібності”, яке, в принципі, є вірним і разом з
тим неповним.

Так, О.Г. Ковальов розуміє під здібностями синтез властивостей людської
особистості, що відповідає вимогам діяльності і забезпечує високі
досягнення в ній. Дещо іншої точки зору дотримується Б.М. Теплов , який
зазначає, що здібності – це такі індивідуально-психологічні особливості,
які мають відношення до успішності виконання однієї чи декількох
діяльностей. Вони не зводяться до наявних навичок, умінь і знань, але
можуть пояснити легкість і швидкість набуття цих навичок і знань. Схожу
позицію займають Г.С. Костюк і А.В. Петровський . Г.С. Костюк розуміє
під здібностями такі істотні психологічні властивості людської
особистості, які виявляються в її цілеспрямованій діяльності і
зумовлюють її успіх.

Отже, визначаючи поняття здібності, всі автори сходяться в тому, що
здібності – це не одна якась психологічна властивість особистості, а
цілий її комплекс, що проявляється в активній діяльності людини.

Найповніше здібності виявляються в тому, як особистість засвоює людські
надбання, збагачує їх, виступаючи творцем матеріальних і духовних
цінностей, чим значніший і важливіший цей внесок, тим вищими будуть її
здібності (Г.С. Костюк). Деякі автори (А.В. Крутецький, К.К. Платонов та
ін.) вважають, що істотною особливістю здібностей є їх зв’язок з
конкретним видом діяльності: саме завдяки відмінностям у відповідній
діяльності особистості та проводячи порівняльний аналіз діяльності
людей, яких вважають здібними у відповідній галузі, та людей, котрі явно
не здатні до даної діяльності, можна визначити їх здібності.

К.К. Платонов, визнаючи доцільність діяльнісного підходу до проблеми
здібностей, наголошує на зв’язку здібностей із структурою особистості,
яка включає досвід, функціональні особливості психічних процесів,
біологічно обумовлені якості і спрямованість. Він вважає, що властивості
особистості в певній системі пов’язані між собою і взаємодіють: одні з
них, виходячи на перший план, стають провідними, інші – опорними, а
деякі мають допоміжне значення.

Проаналізувавши різні підходи до визначення поняття “здібності”, під
здібностями розумітимемо таку структуру досить стійких
індивідуально-психологічних особливостей особистості, яка,
актуалізуючись в конкретній діяльності, визначає якість виконання певної
діяльності та її результативність.

Розглядаючи проблему здібностей, більшість авторів вводять поняття
“здатність до діяльності” і “задатки”.

Так, В.А. Крутецький і С.Л. Рубінштейн вважають, що здатність до
діяльності може бути обумовлена лише всім комплексом необхідних
властивостей особистості, які стосуються інтелектуальної, емоційної і
вольової сфер. Під задатками більшість авторів розуміють певні природні
передумови здібностей. Так, С.Л. Рубінштейн, О.Г. Ковальов, Г.С. Костюк,
В.М. Мясищев, Н.С. Лейтес, К.К. Платонов стверджують, що не відповідають
дійсності як ті теорії, які стверджують про вродженість здібностей і
зводять їх до задатків (теорія успадкованих здібностей), так і теорії,
які повністю ігнорують природні передумови здібностей, вважаючи їх
залежними лише від середовища і виховання (теорія набутих здібностей). У
першому випадку детермінація здібностей зводиться лише до внутрішніх, а
в другому – лише до зовнішніх умов. Вказані автори наполягають на тому,
що при формуванні здібностей зовнішні умови діють опосередковано – через
внутрішні природні фактори.

Отже, у питанні про співвідношення вродженого і набутого в здібностях
вітчизняні психологи дотримуються думки про вирішальну роль у розвитку
здібностей соціального досвіду людини, умов її життя і діяльності, не
відкидаючи при цьому значення індивідуально-природних передумов
психічного розвитку, найбільш вивченими з яких є властивості типу вищої
нервової діяльності. Б.М. Теплов, вивчаючи це питання, довів, що вони є
природними передумовами здібностей, отже, є так званими задатками. Саме
задатки – вроджені, а здібності є наслідком їх розвитку.

Аналізуючи проблему взаємозв’язку вродженого і набутого, О.М. Леонтьєв
стверджує про необхідність розрізняти в людині два види здібностей:
природні (біологічні) і здібності специфічно людські
(суспільно-історичного походження). Розвиток, формування психічних
функцій, специфічно людських, відбувається в онтогенезі, у формі процесу
активного присвоєння індивідом досвіду попередніх поколінь. Людина
наділена від природи лише однією здатністю – здатністю до формування
специфічно людських здібностей. Задатки відіграють значнішу роль у
процесі формування таких здібностей, як музичні, математичні,
лінгвістичні. Не без підстав автор вважає, що чим вищий рівень
досягнень, тим більшу роль у цьому процесі відіграють задатки.

Думка про задатки як необхідні внутрішні передумови, від яких залежить
розвиток здібностей, висловлена в багатьох роботах провідних психологів
(О.Р. Лурія, Г.С. Костюк, С.Л. Рубінштейн).

До них відносять, крім типологічних властивостей нервової системи,
функціональну асиметрію півкуль головного мозку, природні властивості
аналізаторів, індивідуальні варіанти будови кори мозку, ступінь
функціональної зрілості її окремих ділянок. Г.С. Костюк , О.Г. Ковальов
, В.М. Мясищев вважають, що під задатками слід вважати не стільки
анатомо-фізіологічні властивості мозку, скільки психофізіологічні, в
першу чергу ті, які виявляються на найбільш ранніх стадіях розвитку
дитини. Здібності пов’язані також з вродженими анатомічними
особливостями структури мозку, в першу чергу з особливостями його
мікроструктури. Дослідження Н.С. Преображенської і С.А. Саркісова
показали, що існують суттєві індивідуальні відмінності в розміщенні
клітинних полів у корі великих півкуль головного мозку людини, що,
певне, важливе для функціонування мозку і, зокрема, функціонування
здібностей.

Значним є внесок вітчизняних психологів у розвитку іншого напрямку
проблеми здібностей, а саме дослідження структури і умов їх формування.
Зокрема, Б.М. Теплов вважав, що кожна діяльність вимагає від людини
різних якостей: вона не просто шліфує якусь єдину якість, але об’єднує
різні психічні якості, які в сукупності й забезпечують успішне виконання
даної діяльності.

Здібності були вище охарактеризовані як індивідуально-типологічні
особливості, тобто такі якості, якими відрізняється одна людина від
іншої. Вони можуть бути якісними і кількісними. Для педагога, зокрема,
важливо знати, і до чого виявляють здібності учні, і, значить, які
індивідуально-типологічні особливості їх особистостей включаються в
процес діяльності як обов’язкова умова її успішності /якісна
характеристика здібностей/, і в якій мірі здатен учень виконати вимоги,
які пред’являються діяльністю, наскільки швидше, легше і грунтовніше він
оволодіє навичками, уміннями і знаннями у порівнянні з іншими /
кількісна характеристика здібностей /.

Зі сторони якісних особливостей здібності виступають як складний
комплекс психологічних особливостей людини, які забезпечують успіх
діяльності, як набір “змінних величин”, дозволяючи іти до мети різними
шляхами. Наприклад, просуваючись кар’єристськими сходами, одна людина це
робить завдяки таким психологічним якостям, як ініціативність, чуйність
і увага до людей, що поєднуються з розумною вимогливістю,
винахідливістю, велике почуття відповідальності перед колективом. Інша ж
досягає високих щаблів за допомогою жорстокості, уміння й бажання грати
на слабких сторонах кожного члена колективу, властолюбства, загравання з
вищестоящими керівниками і т. п. Проте обидва керівники можуть бути
прекрасними професійними знавцями, чудовими організаторами діяльності
свого колективу співробітників.

Таким чином, в основі однакових або в чомусь схожих досягнень при
виконанні певної діяльності можуть лежати поєднання досить різних
здібностей, що відкриває перед нами важливу сторону здібностей
особистості – широкі можливості компенсації одних якостей іншими, які
людина розвиває в собі, наполегливо і вперто працюючи / приклад Ольги
Скороходової/.

Загалом, властивість компенсації одних здібностей за допомогою розвитку
інших відкриває величезні можливості перед кожною людиною, оскільки дає
змогу розширити межі вибору професії та удосконалення в ній. Про це
свідчить ряд фактів. Так, вітчизняний психолог Б.М.Теплов показав, що
відсутність такої важливої музичної /музикальної/ здібності, як музичний
слух, не може виступати перешкодою на шляху розвитку професійних
музичних здібностей. Він працював з групою дітей, що не володіли
абсолютним музичним слухом. За певною методикою вдалося виробити
комплекс якостей, який включав в себе тембровий слух, пам’ять на музичні
інтервали і т. д. Цей комплекс якостей брав на себе функції
звуковисотного розрізнення, тобто такі, які виконує у інших людей
абсолютний слух. Аналогічно можна досягти успіху й у інших галузях
діяльності.

Отже, якісна характеристика здібностей дозволяє відповісти на запитання,
в якій сфері людської діяльності людині легше знайти себе, виявити
великі успіхи і досягнення. Наприклад, встановивши, що учень володіє
такими індивідуальними особливостями, як: здатність до формалізованого
сприймання матеріалу, до узагальнення, здатність мислити математичними
символами, гнучкість мислительних процесів, прагнення до раціональності
в розв’язанні задач, математична пам’ять, математична спрямованість
розуму, ми можемо вважати, що в нього достатньо здібностей для
математичної діяльності.

Вияснивши, які конкретно-психологічні якості відповідають вимогам певної
професії, можна відповісти на питання, в якій мірі вони розвинені в
людини стосовно інших. Тим самим якісна характеристика здібностей
нерозривно пов’язана з характеристикою кількісною.

Проблема кількісних вимірювань здібностей має велику історію у
психології. Ще в кінці ХІХ – поч. ХХ ряд зарубіжних психологів / Кеттел,
Термен, Спірмен / під впливом вимог, викликаних необхідністю здійснювати
професійний відбір для масових спеціальностей, виступили з пропозицією
виявляти рівень здібностей учнів. Отже, тим самим передбачалось, що буде
встановлено рангове місце особистості та її пригодність до виконання
певного виду діяльності. Дана проблема мала двоякий характер. З однієї
сторони, вона давала можливість об’єктивно виявляти реальні здібності
людини праці до конкретної трудової діяльності та відібрати людей,
здатних для даної роботи / профорієнтація і профвідбір /. Як бачимо,
досить прогресивна ідея, яка й до сьогодні не втратила своєї
актуальності. Проте була й друга сторона проблеми. Деякі зарубіжні вчені
використали цю ідею для обґрунтування привілейованого становища пануючих
класів, у яких за допомогою спеціальних прийомів “виявляли ” більш
високий рівень здібностей.

Способом вимірювання здібностей стали тести. Переважно окремі тести
зводились в батарею тестів. Потім визначався так званий коефіцієнт
розумової обдарованості ІQ. Враховуючи те, що середня сума балів для
дітей віком 11,5 років становить приблизно 120, робився висновок:
будь-яка дитина, набравши 120 балів, наближалась у розумовому розвитку
до віку 11,5 років. Таким чином і обчислювався ІQ:

розумовий вік*100%

ІQ =——————————- .

фактичний вік дитини

Коли б одну й ту ж кількість балів / 120 / набрали діти віком 10 та 13
років, то, звичайно, коефіцієнт розумової обдарованості був би вищим в
першої дитини.

Коефіцієнт розумової обдарованості визнавався незмінною, всесторонньою
обдарованістю, тобто загальним інтелектом. В дійсності така схема
визначає не здібності дитини, а лише наявні в неї уміння, знання,
навички, динаміка ж надбання цих знань, умінь та навичок залишається
незрозумілою, а саме в цьому й полягає суть здібностей. Не враховувалось
і те, що діти по-різному були підготовленими: хто – репетиторами, хто –
батьками і т. п.

У розробці проблеми здібностей простежується ще й інший напрямок, а саме
– дослідження структури і умов формування здібностей. Особливо важливий
вклад внесено роботами Б.М.Теплова. Він вважає, що кожна діяльність
вимагає від людини різних якостей. Вона шліфує не одну якусь якість, а
створює зв’язок і єдність різних психічних якостей, які в сукупності
забезпечують успішне виконання даної діяльності. Таким чином, структура
здібностей складна й багатогранна, причому її компоненти не рівноцінні.

Серед сукупності різних сторін здібностей можна виділити провідні й
підпорядковані якості, які утворюють підструктури, а також загальні й
спеціальні (специфічні) властивості. У загальних властивостях
виражаються ті риси, які властиві для ряду професій. Так, розвинена уява
і творче мислення властиві не лише художнику, актору, але й
конструктору, архітектору, вчителю і представникам багатьох інших
професій. Помітний розвиток в окремої людини загальних властивостей
робить її різносторонньою, здатною до багатьох споріднених видів
діяльності.

Специфічні особливості тісніше пов’язані з вимогами конкретної
діяльності. Так, у актора і літератора добре розвинута уява, однак її
спрямованість одержує в обох випадках різне вираження. Мета першого –
сценічне втілення образу, уже створеного письменником, мета другого –
створити за допомогою слова новий оригінальний образ.

Загальні здібності не протиставляються спеціальним, а утворюють таку
структурну єдність, в якій більш загальні і широкі здібності допомагають
успіхам, досягненням у тому чи іншому конкретному виді діяльності.

Є різні підходи до сутності загальних здібностей. Так, М.Д.Левітов
вказував, що вони переважно стосуються мислительних процесів і
фізіологічно визначають той рівень аналітико-синтетичної діяльності, на
якому відбувається систематизація складних зв’язків і рухливий зв’язок
між 1-ою і ІІ-ою сигнальними системами. Крім того, вони включають в себе
ті якості, які визначають як кмітливість ( швидкість розумової
орієнтації ), вдумливість, критичність тощо.

Деякі автори ставлять під сумнів існування спеціальних здібностей,
вказуючи, що існують лише загальні здібності, а специфічною є їх
спрямованість. Схожої точки зору дотримуються О.Г.Ковальов і
В.М.Мясіщев, так ставлячи питання щодо всіх спеціальних наукових
здібностей: “Може бути, в цьому випадку мова йде про здоровий мозок з
достатньою пластичністю, діяльність якого спрямовується, з однієї
сторони, потребою в діяльності, а з другої сторони, збігом обставин?”

В сучасних дослідженнях нагромаджуються матеріали про залежність
можливостей людини в діяльності саме від особливостей її психічних
процесів. Так, в дослідженнях Е.О.Голубєвої та її співробітників
показано певну залежність продуктивності мимовільної та довільної
пам’яті (від якої залежить і успішність учіння) від
індивідуально-природних властивостей типу нервової системи. Н.С.Лейтес
також вважає, що найбільш перспективним є таке піднесення інтелекту, яке
несе в собі й деяку спрямованість, риси самовизначення. Тобто
поєднується з міцніючим з роками нахилом до певних видів занять.

Раннє самовизначення дитини невіддільне від спеціалізації її розумових
здібностей. Загальний розумовий розвиток веде до формування інтелекту в
цілому і разом з тим до виявлення і розвитку більш часткових його
сторін. Це означає, що поряд з розрізненням загальних (розумових) і
спеціальних здібностей, не можна не враховувати і певної спеціалізації
всередині самих розумових властивостей. Те, що їх називають загальними,
є досить умовним: розум людини включає в себе і більш загальні, і більш
спеціальні моменти. Тому, розглядаючи структуру розумових здібностей,
К.К.Платонов виділяє в ній ряд специфічних компонентів: здатність до
аналізу і синтезу, здатність до відокремлення істотного від неістотного,
здатність діалектичного охоплення явища в цілому, здатність до смислової
пам’яті тощо.

Вітчизняними вченими зроблено значний вклад у вивченні структури і
шляхів формування спеціальних здібностей: математичних здібностей
(В.А.Крутецький, В.М.Мясіщев), літературних (О.Г.Ковальов,
В.П.Ягункова), образотворчих (В.І Кирієнко, О.Г. Ковальов), учбових
(О.О.Бодальов), педагогічних (Н.В.Кузьміна, І.О.Синиця),
організаторських (О.Г.Ковальов), конструктивно-технічних (В.М.
Колбановський, П.М.Якобсон), дослідницьких здібностей (В.І. Андрєєв,
В.Г. Розумовський) та ін.

Проблема структури спеціальних здібностей широко досліджується і в
зарубіжній психології. Проте підхід до її розв’язання принципово інший.
Якщо вище згадані психологи намагались виявити структуру здібностей на
основі якісного аналізу діяльності учнів, то в західноєвропейській і
американській психології домінуючим є кількісний підхід. Визначаючи
величину коефіцієнтів кореляції між різними запропонованими учням
тестами, вони (Х.Олдхем, М.Баракат, А.Блекуелл та ін.) з допомогою
факторного аналізу виділяють різні фактори, які вважають компонентами
спеціальних здібностей. Очевидно, такий підхід до дослідження структури
спеціальних здібностей поряд з позитивними сторонами має і ряд суттєвих
недоліків. Базуючись лише на кількісних результатах розв’язання тестів і
не аналізуючи характер діяльності учнів при цьому, важко добитись
об’єктивних результатів, адже вони в значній мірі будуть залежати від
характеру запропонованих тестів і підготовленості дітей.

Загальні й спеціальні здібності можуть знаходитись у різному поєднанні
між собою. Леонардо да Вінчі був всесторонньо обдарованою людиною, як і
М.В Ломоносов і Й.Гете. Всім їм характерними є високий рівень загальних
здібностей, а також високими рівнями спеціальних здібностей до великої
кількості різноманітної діяльності – наукових, прикладних, літературних
та ін. У деяких людей ми зустрічаємо поєднання двох-трьох здібностей:
О.С.Пушкін і М.Ю.Лермонтов – поети і прозаїки, Т.Г.Шевченко – поет і
художник, Грибоєдов -поет, дипломат і музикант, Бородін – музикант і
хімік. Але є й такі, які проявили себе в одній галузі: І.П.Павлов – у
фізіології, О.Фет – в поезії, П.І.Чайковський – в музиці, І.П.Кулібін –
у винахідництві і т.д.

Виникає запитання: як прогнозувати таких людей? Адже, за винятком
математики, музики, частково поезії, багато інших здібностей
проявляються пізно. Які ж ті ознаки творчої особистості, які ще в школі
(а то і в ранньому віці) допоможуть педагогам визначити обдарованість
дитини з метою складення для неї індивідуального графіку занять,
рекомендації вступити у спеціальну школу і т.п.? /Проблема/

Пригадаємо ( з теми “Діяльність” ) визначення творчої діяльності. Отже,
творча діяльність – це така діяльність, в результаті якої виникає або
створюється нове у різних планах і масштабах, як матеріально
закріпленого, так і матеріально незакріпленого. Успішно виконувати
творчу роботу можуть лише особистості з творчими здібностями. У
більшості трактувань визначення творчих здібностей зводиться до
ототожнення їх з розумовими здібностями (І.Я.Лернер, А.М.Матюшкін).
В.О.Моляко дає таке визначення: творчі здібності – синтез властивостей і
особливостей особистості, які характеризують ступінь їх відповідності
вимогам певного виду творчої діяльності і зумовлюють рівень її
результативності. Оцінити рівень творчих здібностей можна на основі
синтезованої характеристики таких властивостей і особливостей
особистості, як: мотиваційно-творча активність, інтелектуально-логічні й
інтелектуально-евристичні здібності, здібності до самоуправління,
комунікативно-творчі здібності, світоглядні, моральні і естетичні
властивості та індивідуальні особливості особистості. Можна виділити ряд
особистісних, індивідуальних особливостей, які дозволяють прогнозувати
творчі професійні можливості особистості в майбутньому, а саме:
прагнення до оригінальності в розв’язках, пошуки нового, самостійна
наполегливість у досягненні мети, винахідливість, самокритичність і
критичність, гнучкість мислення, сміливість і мужність, енергійність та
ін.

Ось які заповіді для творчої особистості склав Поль Вайнцвайг, доктор
соціальної психології:

1. Будь господарем своєї долі.

2. Досягни успіху в тому, що ти любиш.

3. Внеси свій конструктивний вклад в загальну справу.

4. Будуй свої відносини з людьми на довір’ї.

5. Розвивай свої творчі здібності.

6. Культивуй в собі сміливість.

7. Не губи віру в себе.

8. Намагайся мислити позитивно.

9. Піклуйся про своє здоров’я.

10. Поєднуй матеріальне благополуччя з духовним задоволенням.

Незважаючи на досить великий обсяг досліджень з проблем творчості, на
даний час ще немає чіткого визначення понять “творчість” і “творчі
здібності”, ще не розроблені єдині підходи до виявлення структурних
компонентів творчої діяльності та творчих здібностей.

Не менш важливою є проблема розвитку творчих здібностей. Більшість
психологів та педагогів-дослідників єдині в тому, що розвиток творчих
здібностей здійснюється успішно лише при врахуванні
індивідуально-вікових особливостей особистості (Н.С.Лейтес,
А.М.Матюшкін, В.О.Моляко, Б.П.Нікітін). Так, наприклад, Б.П.Нікітін
вказує, що для розвитку творчих здібностей потрібно створювати певні
умови, а саме: рання діагностика творчих здібностей, реалізація зони
найближчого розвитку, створення умов максимального напруження сил
дитини, свобода у діях дитини.

Найвищу міру розвитку здібностей називають талантом. Талант – це
поєднання здібностей, що дає людині можливість успішно, самостійно й
оригінально виконувати певну складну трудову діяльність. Талант, як і
здібності, є лише можливістю досягнення високої майстерності і значних
успіхів у творчості. Зародження таланту є суспільно обумовленим. Якщо
суспільство відчуває потребу в талановитих людях, якщо підготовлені
умови для їх розвитку, то поява таких людей стає можливою (поява
видатних полководців у воєнні роки ).

Структура таланту визначається характером вимог, що висуває особистості
дана діяльність (художня, політична, наукова, спортивна і т. п.). Тому
здібності, що складають талант, не ідентичні, якщо порівнювати,
наприклад, між собою талановитого співака і конструктора. Психологічний
аналіз таланту дозволяє виділити загальні структури здібностей (на
основі вивчення діяльності обдарованих дітей). Вони виступають як
найбільш характерні групи психічних якостей, що забезпечують можливість
здійснювати на найвищому рівні різні види діяльності. До першої групи
належать уважність, зібраність, постійна готовність до напруженої роботи
(досліджувані учні були зосередженими на уроках, постійно готовими до
відповіді ). Друга група пов’язана з першою, і полягає у тому, що
готовність до праці переростає в схильність до праці, в необхідність
трудитися. Третя група пов’язана з інтелектуальною діяльністю: це
особливості мислення, швидкість мислительних процесів, підвищені
можливості аналізу і узагальнення, висока продуктивність розумової
діяльності.

Структура спеціальної обдарованості включає в себе загальні, розумові
здібності і доповнюється рядом здібностей, що відповідають вимогам
конкретної діяльності. Так, встановлено, що математична обдарованість
характеризуються наявністю специфічних здібностей, серед яких –
формалізоване сприймання математичного матеріалу, здатність до
узагальнення математичних об’єктів, відношень, здібність до згортання
систематичних міркувань і дій (В.А.Крутецький).

Основні правила в розвитку здібностей людини сформулював С.Л.Рубінштейн,
а саме: розвиток здібностей відбувається по спіралі, а реалізація
можливості, яку пропонують здібності одного рівня, відкриває можливості
для подальшого їх розвитку, отже, для розвитку здібностей більш вищого
рівня.

Основним структурним компонентом здібностей Г.С. Костюк вважає знання,
(на його думку це найважливіша ознака розумового розвитку особистості),
які входять до складу умінь дитини діяти, оперувати ними під час
розв’язання нових задач. Автоматизуючи дії, людина перетворює їх на
операції, які стають складовими частинами її уміння діяти – її
майстерності. Крім того, Г.С. Костюк до структурних компонентів
здібностей відносив спостережливість, високий рівень розвитку пам’яті,
уяви, мовлення і особливо мислення, а також позитивну мотивацію
діяльності. Звідси випливає необхідність керувати розвитком здібностей
учнів, спираючись на навчальний процес, стимулювати школярів думати
самостійно, переходячи від простіших до складніших питань.

Однією з умов розвитку здібностей є поєднання навчання з працею,
систематична профорієнтаційна робота з учнями, що дасть змогу кожному
школяреві вільно вибирати стосовно своїх нахилів та здібностей
спеціальність і розпочати готуватись до неї вже в шкільний період життя.

Загалом, основними психологічними передумовами формування здібностей у
школярів можна вважати наступні: діагностика наявного рівня певних
здібностей; проблемно-евристичне навчання та особливе конструювання
учбового процесу, виходячи з системного підходу, що сприятиме розвитку
самостійності , творчого підходу; спеціально організоване навчання
основам наукових методів дослідницької роботи; диференційований підхід в
процесі навчання; перехід від масово-репродуктивного до
індивідуально-творчого підходу в роботі з учнями та ін.

ЛІТЕРАТУРА

1. Анастази А. Психологическое тестирование: Пер. с англ.: В 2 т. – М.:
Педагогика, 1982. – Т.2. -336 с.

2. Барко В.І., Тютюнников А.М. Як визначити творчі здібності дитини? –
К.: Україна, 1991. – 80 с.

3. Вайнцвайг П.Г. 10 заповедей творческой личности. – М.: Прогресс,
1990. – 187 с.

4. Вертгеймер М. Продуктивное мышление: Пер. с англ. / Общ. ред.
С.Ф.Горбова, В.П.Зинченко. – М.: Прогресс, 1987. – 336 с.

5. Гільбух Ю.З. Розумово обдарована дитина: психологія, діагностика,
педагогіка: Пер. з рос. – К.: Віпол, 1993. – 75 с.

6. Крутецкий В.А. Проблемы формирования и развития способностей //
Вопросы психологии. – 1972. – №2. – С. 3-14.

7. Лейтес Н.С. Способности и одарённость в детские годы. – М.: Знание,
1984. – 80 с.

8. Матюшкин А.М., Сиск Д.А. Одарённые дети // Вопросы психологии. –
1988. – №4. – С. 88-97.

9. Моляко В.А. Психология творческой деятельности. – К.: Знание, 1978. –
48 с.

10. Развитие и диагностика способностей / Под ред. В.Н. Дружинина,
В.Д.Шадрикова. – М.: Педагогика, 1991. – 160 с.

11. Теплов Б.М. Избранные труды: В 2 т. – М.: Педагогика, 1985. – Т.1. –
329 с.

12. Ягункова В.П. Индивидуально-психологические особенности школьников,
способных к литературному творчеству // Вопросы психологии способностей
школьников. – Изд-во АПН РСФСР, 1961. – С. 56-59.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020