Реферат на тему:

«Я-концепція». Система психологічного захисту

«Я-образ», «Я-концепція», уявлення про себе, пізнання себе, ставлення
до себе, відокремлення дитини від зовнішнього світу, ознаки виділення
себе та усвідомлення своєї інаковості, негативізм, впертість,
норовитість, примхливість, обезцінювання дорослих, протест-бунт,
примітивне відчуття власного тіла, взаємодія «дитина — мати», єдність
емоційної реакції батьків на поведі

нку дитини, бажання самостійності, незалежності, «Я сам», ідентифікація
дитини з батьками тієї ж статі, відповідальність за себе, інтерналізація
стандартів, норм, правил, поняття моралі, роль друга та групи у
розширенні почуття власного «Я», самооцінка, «Я-концепція»,
психологічний захист, тривога, самоповага, дезорганізуючі емоційні
переживання, неусвідомлене використання захисту, заперечення,
раціоналізація, придушення, витіснення, проекція, ідентифікація,
заміщення.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ

Як людина поводить себе в тій чи іншій ситуації, як вона спілкується,
цілі якого рівня ставить перед собою, успішно чи неуспішно займається
професійною діяльністю, тобто наскільки вона може пристосуватися до
зовнішнього світу, привласнити його здобутки та реалізуватися у цьому
світі залежить не тільки від особливостей відображення дійсності та
відношення до навколишнього світу, а у великій мірі від уявлень людини
про саму себе.

Уявлення про себе репрезентуються у «Я-концепцію», яка включає не тільки
образ своєї зовнішності, фізичних, розумових, моральних особливостей та
здібностей (пізнавальний компонент), а й ставлення до себе в цілому чи
до окремих сторін своєї особистості (емоційний компонент). Це ставлення
проявляється у системі самооцінок (завищена, занижена, адекватна) і
детермінує особливості поведінки (поведінковий аспект).

В основі уявлень про саму себе лежить здатність людини відокремлювати
себе від зовнішнього світу та від продуктів власної життєдіяльності. Цей
процес яскраво проявляється приблизно у 2—3 роки і пов’язаний з тим, що
дитина виділяє себе з оточуючого світу, відчуває свою інаковість,
нетотожність світу та дорослому. Дитина побачила себе в іншому, побачила
себе саму.

Відокремлення себе від зовнішнього світу може проявлятися у симптоматиці
кризи 3 років, яка вперше була описана Е. Келер:

Негативізм. Це негативна реакція, пов’язана з відношенням одної людини
до іншої. Дитина відмовляється взагалі підкорятися певним вимогам
дорослих. Негативізм не можна плутати з неслухняністю. Неслухняність
проявляється і раніше.

Впертість. Це реакція на своє власне рішення. Впертість не треба плутати
з наполегливістю. Впертість — дитина добивається виконання своєї вимоги,
свого рішення. Виділення себе як особистості і бажання, щоб інші
рахувалися з цією особистістю.

Норовитість. Носить більш генералізований та менш безособовий характер.
Це протест проти порядків, які існують вдома.

Примхливість (свавілля). Прагнення до самостійності. Дитина хоче робити
щось самостійно. Чимось це нагадує кризу 1 року, але там дитина прагне
фізичної самостійності, а тут — самостійність наміру, замислу.

Обезцінювання дорослих. «Ти погана, дурна».

Протест-бунт, проявляється у частих сварках з батьками (стан війни з
оточуючими, постійний конфлікт з ними).

В сім’ї з єдиною дитиною зустрічається прагнення до деспотизму. Дитина
проявляє деспотичну владу стосовно всіх оточуючих і вишукує для цього
безліч способів.

Це усвідомлення себе як особистості виникає не на порожньому місці і
базується на більш ранніх відчуттях власного тіла. Становлення
усвідомлення себе починається від народження і здійснюється під впливом
вроджених особливостей, ставлень до дитини батьків та значущих близьких
(бабуся, дідусь, брат, сестра, друзі) та переживань дитиною цих
ставлень.

Умовно виділяють такі етапи у формуванні «Я-концепції»:

1. Від народження до 1 року, цей етап пов’язаний з виникненням відчуття
свого тіла та виділенням його з оточуючого світу. Цей процес
відбувається у контексті діалогу «мати — дитина» і включає різнобічну
взаємодію: візуальну, сенсомоторну, слухову та кінетичну. Дії матері
спрямовані на задоволення потреб та підтримання стану дитини. Важливо,
щоб мати добре розуміла, чого саме хоче немовля. І не годувала його
тоді, коли воно хоче, щоб його погойдали, та не гойдала тоді, коли воно
хоче їсти. Також мати повинна бути впевнена у своїх діях, у тому, що
вона робить.

Віннікот запитує: «Що бачить дитина, коли дивиться в обличчя матері?»
«Звичайно, — припускає він, — те, що бачить дитина, — це вона
сама» … гордість та щастя, відображаючись на обличчі матері, формують
базисне відчуття доброго стану та безпеки. Ця взаємодія та ментальні
враження дитини про межі свого тіла та легкість управління ним
(координація очі-руки-рот, перевороти, тощо) приводить до того, що малюк
збирає надійну схему тіла, яка є основою примітивного відчуття себе.
Вона оформлена в більшості у приємні тона і на фундаменті якої дитина
буде будувати почуття любові до себе та впевненості у собі.

Уявлення про тіло та цікавість до нього залишаються центральними
аспектами переживання «Я» на все життя. Хвороби, медичні та хірургічні
втручання, ріст тіла, його зміни — все це викликає ряд свідомих та
несвідомих фантазій, хвилювань відносно тіла і може впливати на
неадекватність у поведінці. До того ж самооцінка (більш пізнє утворення)
частково залежить від того, відповідає чи ні усвідомлений образ тіла
бажаному образу.

2. Від року до трьох відбуваються такі зміни: малюк починає ходити,
розвивається мовлення, дитина усвідомлює себе як об’єктивну істоту
(вочевидь, бачучи себе в зеркалі, малюк розуміє, що то є він), може
описати свої відчуття.

o

u

Bгальнює та об’єднує всі ці почуття. Коли у батьків та близьких немає
єдності в оцінці тих чи інших дій дитини, коли мама сама поводить себе
як вередлива дитина, то це приводить до порушення соціальної адаптації
(конфліктів, істерик, маніпулювань, агресивних проявів з боку дитини
тощо).

Позиція батьків необхідна для підтримки інтегруючого позитивного почуття
власного «Я», яке формується наприкінці даного періоду. Почуття власного
«Я» пов’язане з відчуттям себе як окремого та інакового.

3. Протягом наступної стадії (3—6 років) почуття власного «Я»
розширюється. Відбувається процес ідентифікації з батьками тієї ж статі.
Диференційований по статі та нарцисично оцінений образ тіла служить
позитивним джерелом самооцінки. В свою чергу позитивна самооцінка
служить основою впевненості в собі, незалежності, самостійності.

У цей період дитина розшиює розуміння від «хто вона» до «яка вона».

4. Від 6 до 11 років розширення соціального життя вносить істотний вклад
у почуття власного «Я». Зміцнюється почуття відповідальності за себе,
відбувається подальша інтерналізація правил, норм, стандартів.

Дитина починає розуміти, що хоча б інколи вона може помилятися.

5. Біологічні зміни, нестійкість настрою, ускладнення сімейних та
соціальних стосунків, а також нова відповідальність, характерні для
наступного періоду, — все це сприяє розвитку почуття власного «Я».

У підлітковому віці нестабільність самооцінки пов’язана з тим, що
захоплення або сум і самотність наступають при прийнятті чи нехтуванні
другом або референтною групою.

Вдале завершення підліткового та юнацького періодів включає в себе
відношення до тілесних змін, які відбуваються у цьому віці, емоційні
переживання( усвідомлення своїх якостей та досвід соціальних відносин.
Все це приводить до формування «Я-концепції». «Я-концепція» — стійка,
частково усвідомлена система уявлень людини про себе, яка переживається
як неповторна та на основі якої особа будує свою взаємодію із світом,
іншими людьми і відноситься до себе. На думку Е. Еріксона, в цей період
формується почуття ідентичності, яке виражається у відчутті стабільності
та неперервності власного «Я», незважаючи на ті зміни, які відбуваються
з людиною у процесі її росту та розвитку. При невдалому завершенні цього
періоду, за Еріксоном, можна спостерігати «кризу ідентичності», яка
проявляється в тому, що не виникає чіткого уявлення про своє «Я», про
свою сутність, свої межі. Юнакові важко дати відповідь на питання: «Який
він? Що він хоче? Що він може?»

СИСТЕМА ПСИХОЛОГІЧНИХ ЗАХИСТІВ «Я»

Система психологічних захистів «Я» захищає не людину, а її внутрішній
світ, уявлення про себе, зберігає стабільність компонентів
«Я-концепції».

Людина, яка використовує систему захисних психологічних бар’єрів,
вирішує одне або два наступні завдання:

Уникає чи оволодіває загрожуючим почуттям — тривогою, інколи горем чи
іншим дезорганізуючим емоційним переживанням.

Зберігає самоповагу, підтримує позитивне почуття влас-

ного «Я».

Кожна людина віддає перевагу певним захистам, котрі стають невід’ємною
частиною її індивідуального стилю боротьби з труднощами. Це автоматичне
неусвідомлене використання певного захисту чи набору захистів є
результатом складної взаємодії 4-х факторів (за Н. Мак-Вільямс):

вродженого темпераменту;

природи стресів, пережитих у ранньому дитинстві;

захистів, взірцем яких (а інколи і свідомими вчителями) були батьки чи
інші значущі постаті;

наслідків, які були засвоєні на основі власного досвіду використання
окремих захистів (теорія навчання називає це ефектом підкріплення;
психодинамічний підхід — несвідомим вибором людиною улюблених способів
подолання труднощів).

З метою подолання відчуття тривоги чи загрози власному «Я» людина
використовує психологічні захисти. Якщо вони спотворюють та деформують
сприйняття реальності, то ми маємо справу з низькоадаптивними захистами,
які, хоча і дають можливість людині досягти душевного спокою в таких
ситуаціях, в той же час призводять до неадекватного відображення
дійсності. Адекватне розуміння реальності було би катастрофічним для
даної особистості, воно тільки посилило б тривогу та дезорганізувало її.
Наприклад, примітивна ідеалізація іншої людини необхідна їй для того,
щоби подолати внутрішній страх за рахунок впевненості в тому, що хтось,
до кого прив’язана така людина з низькоадаптивними захистами,
всемогутній, нескінченно прихильний і зможе забезпечити їй безпеку.

До низькоадаптивних захистів належать: примітивна ізоляція, ідеалізація,
знецінення, заперечення, проекція, інтроекція, проективна ідентифікація.

Так, примітивна ізоляція — це ізоляція від соціальних стосунків,
заміщення напруги, яка існує у взаємодії з оточенням, стимуляцією, яка
виходить від фантазій (максимальна заміна комп’ютером спілкування з
людьми). Заперечення — відмова прийняти існування неприємностей
(дружина, яка заперечує, що чоловік, котрий її б’є — небезпечний(
наркоман, який запевняє, що не має проблем з наркотиками( жінка, в якої
є підозра на рак грудей, уникає лікарів).

Більш ефективний рівень регуляції поведінки та взаємодії особистості з
дійсністю забезпечують високоадаптивні захисти, до яких належать
раціоналізація, відреагування, витіснення, ідентифікація, заміщення,
інтелектуалізація, регресія, знищення зробленого, сублімація, гумор, які
дозволяють більш адекватно сприймати реальність та вирішувати проблеми.

Так, витіснення — це мимовільне усунення зі свідомості почуттів, думок,
прагнень до дії, які все одно мотивують поведінку (випадання з пам’яті
травматичних моментів, тимчасове забування імені знайомого, за яким
стоїть, вочевидь, несвідоме негативне ставлення до нього). Регресія —
повернення на більш примітивний рівень поведінки та мислення (люди, які
«живуть» турботою про власне здоров’я та знаходяться в позиції слабкої
людини. Це їх спосіб подолання складних життєвих ситуацій, в яких вони
безпорадні та відчувають тривогу). Сублімація — соціально прийнятний
прояв біологічних імпульсів (сексуальних і агресивних). Це процес,
завдяки якому відбувається трансформація цих імпульсів в професійну
діяльність, в різні види творчості. З. Фрейд вважав, що наукова
діяльність, мистецтво, літературна творчість є засобами зняття певної
внутрішньої напруженості, викликаної імпульсами.

Зріла особистість спирається переважно на різні варіанти
високоадаптивних захистів, які забезпечують більш адекватне сприйняття
реальності. Низькоадаптивні захисти характерні для незрілої особистості.

Література

Грановская Р. М. Элементы практической психологии. — Л., 1988. — С.
271—293.

Добрович А. Б. Воспитателю о психологии и психологии общения. — М.,
1987. — С. 83—84.

Козаков В. А. Психологія діяльності та навчальний менеджмент. — Ч. 1. —
К., 1999. — С. 80—83; 186—210.

Психологический словарь / Под ред. В. П. Зинченко, Б. Г. Мещерякова. —
М., 1996. — С. 343—344; 435—436.

Похожие записи