КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Взаємини викладачів зі студентами як чинник становлення особистості
майбутнього фахівця

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І ТЕРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ
ПРОБЛЕМИ ВЗАЄМИН ВИКЛАДАЧІВ І СТУДЕНТІВ

РОЗДІЛ ІІ ОПТИМІЗАЦІЯ ВЗАЄМИН ВИКЛАДАЧІВ І СТУДЕНТІВ ЯК ЧИННИК
СТАНОВЛЕННЯ ОСОБИСТОСТІ МАЙБУТНЬОГО ФАХІВЦЯ.

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Студентський вік є періодом найбільш інтенсивного соціального формування
особистості. Це період пошуків самоствердження і самостійності,
морального удосконалення і формування соціальної зрілості, розвитку
професійного мислення і образу поведінки, тобто період, який суттєво
впливає на всі подальші роки життя. Цьому віку властиві не тільки
романтичність, активність, творче дерзання, пошук відчуття новизни і
нетерпіння до рутини, але й надмірна чутливість, хворобливе самолюбство,
підвищена недовірливість та імпульсивність поведінки, максималізм,
нестійкість суджень. Цими особливостями не слід ігнорувати, оскільки
саме морально-психологічна нестійкість, підвищена емоційна загостреність
і динамічність є тим своєрідним підгрунтям, на якому відбувається
становлення і самоствердження особистості. У зв’язку з прагненням
України ввійти у світове співтовариство створюються як позитивні, так і
негативні фактори, які впливають на молоду людину. З одного боку,
світове співтовариство об’єднує народи світу, руйнує історичні бар’єри,
сприяє загальнолюдській цивілізації, а з іншого – загрожує стиранням
етнічної та культурної своєрідності, уніфікацією життя за чужими
стандартами. Це призводить до того, що для молодої людини, з одного
боку, розширюються можливості особистості в плані культурної
ідентифікації, відкрився простір для формування широкого спектру ідей і
ціннісних орієнтацій. Разом з тим, є і негативні наслідки, а саме:
зросла актуальність потреби у задоволенні роботою, у молоді виявилась
досить стійка установка на високооплачувану роботу, важкий матеріальний
стан більшості сімей призводить до того, що багато молоді шукає швидких
великих заробітків, змінюються моральні цінності, розшарування
суспільства за матеріальним становищем; отримання максимальних життєвих
благ якомога швидше і без зайвих зусиль.

Із західної культури потрапило те, що головним мірилом є гроші, дорогий
одяг, автомобіль, велика квартира тощо. Спостерігається зниження
інтересу юнаків і дівчат до культури, мистецтва, духовної спадщини тощо.
Зростають споживацькі настрої, в першу чергу, у сфері розваг.
Жорстокість, порнографія, насильство негативно впливає на нашу молодь.
Втрачає цінність класична культура. Нав’язується масова культура, яка
легкодоступна через ЗМІ, супутникове телебачення, відеопродукцію,
Інтернет, передачі яких низькопробні. Молоді люди дуже мало читають
художньої літератури, 20% зовсім не читають [11]. Все це змінює духовний
світ молодої людини. Сьогодні молодь через дорожнечу не відвідує
культурні заклади, які позитивно впливають на психологічний стан молодої
людини. Збільшилась злочинність, насильство, проституція, наркоманія
тощо. Все це вимагає створення нової цілісної системи навчання і, в
першу чергу, виховання особистості сучасного фахівця, що включає в себе:
упровадження розвиваючого навчання; особистісного впливу викладача на
студента під час педагогічного спілкування; культурного впливу на
студента в процесі педагогічного спілкування; культурного впливу на
життєдіяльність колективу навчального закладу, зокрема студентської
групи; формуючого впливу на соціальну активність студентів, залучення їх
до студентського самоврядування; формуючого впливу культурно-виховного
процесу на студента тощо. В усій цій роботі носієм еталонного знання і
поведінки був і є педагог, вимоги до якого дуже високі. Тільки
особистість може вплинути на розвиток і визначення особистості, тільки
сильним характером можна сформувати характер. Мистецтво й майстерність
самого педагога допомагають йому у тому, щоб уміти бачити себе в образі
вихованця, важливо наскільки органічно зливаються в ньому викладач і
вихователь. Стосунки в системі «студент-викладач» є тією психологічною
цариною, де вперше розгортається особистісне самоствердження майбутнього
фахівця, розвивається його самосвідомість, засвоюється модель
професійної діяльності.Проблема взаємин педагога з вихованцями
розглядається переважно в контексті дослідження різних аспектів
педагогічного спілкування, яке було об’єктом дослідження як вітчизняних
(О.О.Бодальов, В.В.Власенко, В.Г.Казанська, В.А.Кан-Калик,
Я.Л.Коломінський, С.В.Кондратьєва, Н.В.Кузьміна, О.О.Леонтьєв,
Х.І.Лійметс, А.А.Реан, Т.С.Яценко та ін.), так і зарубіжних (В.Кессель,
А.Косаковські, Г.Хібш, Г.Атвантер та ін.) дослідників.Окремі дослідження
були присвячені проблемі взаємин викладачів і студентів: загальні
питання психології педагогічної взаємодії у вищій школі (О.В.Киричук,
Г.С.Костюк, О.Г.Мороз, Д.Ф.Ніколенко, В.О.Сластьонін та ін); діалогічна
взаємодія викладача й студента як умова особистісно-професійного
зростання майбутнього вчителя (Л.В. Долинська, В.А.Семиченко);
психологічні аспекти міжособистісної взаємодії викладачів і студентів
(І.С.Булах, Л.В.Долинська,); вплив взаємин викладачів і студентів на
формування «Я-концепції» майбутнього вчителя (В.І.Юрченко); емоційність
у взаємостосунках викладача вузу з курсантами (В.О.Росоха); взаємини з
викладачами як детермінанта психічного стану та психотравматизації
студентів (А.В.Котенєва) тощо. Взаємини викладачів і студентів
педагогічного навчального закладу – це особливі стосунки педагога зі
студентом (взаємини по вертикалі) та стосунки з майбутніми колегами
(взаємини по горизонталі) [10].Об’єкт дослідження: стосунки викладачів і
студентів .Предмет дослідження: психологічні особливості взаємин
викладачів і студентів як чинника становлення особистості майбутнього
фахівця.Мета роботи полягає у вивченні особливостей взаємин викладачів і
студентів, виявленні механізму їх впливу на становлення особистості
майбутнього фахівця.Завдання роботи:1) Провести теоретичний аналіз
змісту й структури взаємин викладачів і студентів.2) Виявити
психологічні особливості й динаміку взаємин викладачів і студентів та
розкрити механізми їх впливу на особистісне зростання й професійне
становлення майбутнього вчителя.3) Визначити психологічні умови
становлення особистості майбутнього фахівця в процесі його взаємин із
викладачами.

РОЗДІЛ І ТЕРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ
ПРОБЛЕМИ ВЗАЄМИН ВИКЛАДАЧІВ І СТУДЕНТІВ

«Навчання – це не механічна передача знань. Це надзвичайно складні
людські взаємини!»

В.О.Сухомлинський

З реальної соціально-економічної ситуації, то нині склалася в Україні,
випливає адекватне соціальне замовлення закладам освіти, яке виявляється
в необхідності формування й розвитку творчої особистості cтудента як
активного громадянина своєї держави. Воно може ефективно вирішуватись за
умови професійної готовності працівників освіти до реалізації цього
завдання. Ефективність творчого розвитку студентів у навчально-виховному
процесі залежить професійної майстерності викладача, його готовності до
формування і розвитку творчої особистості дитини.Упродовж останніх
десятиріч посилюється інтерес психологічної науки й педагогічної
практики до проблеми взаємин і педагогічного спілкування. Це пояснюється
як загальною тенденцією до особистісною орієнтації вищої освіти, так і
науковим обґрунтуванням місця й ролі взаємин системи «викладач-студент»
у цілісному педагогічному процесі вищого навчального закладу.Заклав
наукові підвалини розробки цієї проблеми К.Д.Ушинський, який безустанно
відстоював ідею, що «тільки особистість може діяти на розвиток і
визначення особистості, тільки характером можна формувати характер.
Причини такого морального магнетизму приховані глибоко в природі людини»
[10].Ця проблема традиційно розроблялася вітчизняними психологами та
педагогами як на теоретичному, так і на практично-емпіричному рівні.
Так, наприклад, М.І.Пирогов одне з головних місць у навчальному процесі
вищої школи відводив взаєминам між викладачами і студентами. Глибоко
аналізуючи сутність цих взаємин, він писав, що в університеті одні
представляють ступінь просвітництва й зрілості суспільства; інші – його
молодість, його нужди, потреби, спрямування, погляди, захоплення,
пристрасті, пороки тощо. Таким чином між цими двома «представниками» в
навчальному процесі повинні складатися стосунки співробітництва й
взаєморозуміння, головну роль в яких повинні зіграти «представники
освічені та зрілі» [10].У більшості психолого-педагогічних досліджень
проблема взаємин педагогів і вихованців розглядається, насамперед, у
контексті педагогічного спілкування (Г.Атвантер, О.О.Бодальов,
В.Г.Казанська, В.А.Кан-Калик, В.Кессель, Я.Л.Коломінський,
А.Косаковські, С.В.Кондратьєва, Н.В.Кузьміна, О.О.Леонтьєв, Х.І.Лійметс,
А.А.Реан, Г.Хібш та ін.). Вперше в радянській педагогічній науці було
поставлено питання про педагогічне спілкування та його педагогічний
вплив на вихованців у роботі В.Н.Скосирєва, Т.П.Баранова, С.Р.Козлова та
ін. «Педологічні основи виховної роботи» (1935р.) [10].За своєю природою
педагогічна праця – це повсякденне спілкування з дітьми, яке передбачає
здатність до співчуття й співпереживання [4]. Ще один напрям дослідження
взаємин пов’язаний з вивченням міжособистісних контактів (М.Д.Аванесов,
В.А.Галузинський, В.М.Коротов, Р.Л.Лобаревська, Т.Н.Мальковська,
А.В.Мудрик, М.М.Обозов, І.В.Страхов та ін.). Відзначається, що контакт
має низку таких ознак як довіра, взаєморозуміння, близькість
контактуючих сторін, співчуття, співпереживання, співучасть, згода та
ін.Починаючи з 90-х XX століття взаємини викладачів і студентів стають
самостійним об’єктом і предметом наукового пошуку (І.С.Булах,
Л.В.Долинська, В.Г.Казанська, С.Б.Коваль, А.В.Котенєва, В.А.Семиченко,
Г.К.Радчук).Ціла низка досліджень була присвячена впливу взаємин
викладача зі студентами на особистісне зростання майбутніх фахівців,
розвитку в них професійних якостей і властивостей: діалогічна взаємодія
викладача й студента як умова особистісно-професійного зростання
майбутнього вчителя і формування в нього стилю педагогічного спілкування
(Л.В. Долинська); психологічні аспекти міжособистісної взаємодії
викладачів і студентів (І.С.Булах, Л.В.Долинська); вплив взаємин
викладачів і студентів на формування «Я-концепції» майбутнього вчителя в
умовах навчання їх у педагогічному училищі (В.І.Юрченко) тощо. Під
взаєминами «викладач-студент» розуміється цілеспрямована взаємодія
суб’єктів педагогічного процесу, яка детермінована метою й завданнями
спільної навчально-професійної діяльності, визначається як загальними
психологічними механізмами, так і чітко визначеними соціально-рольовими
функціями партнерів, особливостями й закономірностями педагогічного
спілкування в умовах вищого педагогічного навчального закладу [10].На
основі вивчення психологічних досліджень (А.А.Амельков, Г.М.Андрєєва,
І.С.Булах, Л.В.Долинська Є.С.Кузьмін, С.Д.Литвин, В.Є.Семенов,
В.І.Юрченко, Я.Яноушек) встановлено, що взаємини викладачів і студентів
характеризуються складною внутрішньої структурою, компонентами якої є:
1) мотиваційний (інтерес до партнера й потреба в стосунках із ним); 2)
когнітивний (сприйняття й оцінка іншого; рефлексія стосунків і
усвідомлення їх труднощів; уявлення про оптимальні взаємини); 3)
емоційний (задоволеність стосунками, які склалися; взаємні оцінні
ставлення партнерів; відчуття психологічної захищеності, комфортності чи
напруженості, тривожності); 4) поведінковий (тип взаємин і стиль
педагогічного спілкування; спосіб поведінки в конфліктній ситуації;
засоби коригування взаємин і взаємовпливу) [10].Що ж лежить в основі
встановлення правильних (оптимальних) взаємин між викладачами і
студентами? Які психологічні механізми цього процесу?Із точки зору
психоаналітичного підходу взаємини людей зрілого віку складаються під
значним впливом досвіду ранніх дитячих років. Найперші взаємини, які
виникають ще в середовищі сім’ї є визначальними. Всі більш пізніші
взаємозв’язки з людьми залежать від того, яким чином складалися й
утверджувалися ці початкові стосунки. Основні моделі: дитина-мати,
дитина-батько, дитина-брат, дитина-сестра є прототипами, стосовно яких
мимовільно оцінюються всі наступні зв’язки між людьми. Більш пізні
взаємини – це, певною мірою, коротке повторення тих рушійних сил, станів
напружень і задоволення, якими характеризувалися взаємини в рідній сім’ї
[6].Міжособистісні взаємини виникають, розвиваються в процесі
спілкування. Навчання неможливе поза спілкуванням, адже тільки завдяки
спілкуванню воно стає фактором інтелектуального розвитку людини. Однак
там, де є спілкування, там є і виховання, тобто формування людини як
особистості.

У цьому розумінні спілкування в навчанні, а значить і саме навчання,
стає одночасно і фактором виховання людини як особистості. Звідси,
головне завдання педагогів повинно полягати в організації спілкування й
колективних форм навчання таким чином, щоб ці форми давали одночасно
максимальні ефекти в пізнавальному й особистісному розвитку людини. Це
тим більше важливо відзначити, що для школярів і студентів навчання є
провідним видом діяльності, в процесі якої забезпечується основний
розвиток людини і як особистості, і як суб’єкта пізнання, спілкування й
праці [10].Феномен спілкування здійснює багатозначний вплив на стосунки
між викладачем і студентами. Спілкування між педагогом і вихованцем
відбувається в двох площинах: перша показує, що суб’єкт спілкування є
педагог і спілкування витікає від нього; друга, — що суб’єктом є
вихованець. При цьому слід зазначити, що переважну роль відіграє
площина, яка характеризується спілкуванням, спрямованого від педагога до
вихованця.Водночас, оптимізація педагогічного спілкування, на думку
А.А.Леонтьєва, створює найкращі умови для формування особистості,
забезпечує сприятливий емоційний клімат, управління
соціально-психологічними процесами, дозволяє максимально використовувати
особистісні особливості вихователя [10].Результат навчально-виховного
процесу в вищому навчальному закладі значною мірою визначається
характером взаємодії між студентами й викладачами, організацією
спрямованого спілкування між ними. При цьому викладач вищої школи
залишається основною ланкою в системі формування особистості фахівця.
Викладач здійснює вплив на студентів не лише змістом своїх лекцій і
інших навчальних занять, але й всією своєю особистістю, поведінкою,
звичками, манерами, своїм ставленням до справи, науки, іншим людям і в
першу чергу – до студентів.Проблема взаємин «студент-викладач»
розглядається також у зв’язку з адаптацією студентів до вузівського
процесу навчання. Це пов’язано, насамперед, із наявним розходженням між
психологічною структурою діяльності студента (навчання, яке масове й
групове за формою та високо індивідуальне за змістом) і педагога
(навпаки, за змістом колективна, а за формою найчастіше індивідуальна).
Дослідники (В.Г.Асєєв, Л.Ф.Бенедіктова, Л.Б.Філонов) встановили, що при
проходженні періоду адаптації важливе значення має послідовність фаз
(етапів) контактної взаємодії [1].Дж. Роттер стверджував, що ключем до
передбачення людської поведінки є наші знання: минула історія й
очікування. Передбачити поведінку можна, розглядаючи взаємини людини зі
значимим для неї оточуючим середовищем [10]. Через це за характером
взаємин у системі «викладач-студент» можна розгледіти можливу майбутню
професійну поведінку студента, спрогнозувати його майбутні стосунки з
дітьми. Це дає ключ до розуміння внутрішнього його світу, настанов щодо
себе та інших.Важливо враховувати й той встановлений у дослідженні факт,
що в процесі постійної взаємодії викладацьких і студентських колективів
як суттєвого аспекту вузівського життя, відбувається особистісне
зростання, духовно-творче збагачення обох сторін, а це є необхідним
елементом спадковості поколінь.У психології вищої школи розроблені
основні вимоги до взаємин у системі «викладач-студент», які б найбільш
ефективно позначалися на процесі навчання й виховання студентів: 1)
взаємодія факторів «провідності» й співробітництва при організації
педагогічного процесу; 2) формування в студентів почуття професійної
соборності з викладачами; 3) подолання рецидивів авторитарних форм
педагогічного впливу, орієнтація педагогічного спілкування на зрілу
особистість із розвинутою самосвідомістю; 4) опора на професійний
інтерес студентів як фактора керування вихованням і навчанням і
реалізація на його основі педагогічного спілкування та всієї системи
виховної роботи; 5) включення студентів у різні форми початкової
дослідницької діяльності; 6) створення умов для підвищення
громадсько-політичної активності студентів завдяки участі в спільних із
викладачем формах роботи; 7)забезпечення наукового співробітництва
студентів і викладачів; 8) реалізація системи неофіційних, не
регламентованих контактів викладачів і студентів; 9) участь
професорсько-викладацького складу в студентському дозвіллі; виховна
робота кураторів у гуртожитку» (В.А.Кан-Калик, А.В.Петровський). При
цьому підкреслюється важливість «організації взаємин на основі
захопленості спільною творчою діяльністю» [10].Отже, сучасна
психологічна наука розглядає взаємини викладачів і студентів як
особливий соціально-психологічний феномен і важливу складову цілісного
педагогічного процесу підготовки фахівця у вищому навчальному закладі.

РОЗДІЛ ІІ ОПТИМІЗАЦІЯ ВЗАЄМИН ВИКЛАДАЧІВ І СТУДЕНТІВ ЯК ЧИННИК
СТАНОВЛЕННЯ ОСОБИСТОСТІ МАЙБУТНЬОГО ФАХІВЦЯ.

Мета освіти сьогодні – це підготовка фахівців, здатних забезпечити
перехід від індустріального до інформаційно-технологічного суспільства
через новаторство у навчанні, вихованні та науково-методичній роботі.
Наголос все більше робиться на якості освіти, універсальності
підго-товки випускника та його адаптова-ності до ринку праці, на
особистісну орієнтованість навчального процесу, його інформатизацію,
визначальну важливість освіти у забезпеченні сталого людського
розвитку.Необхідність цих процесів диктується Європейською орієнтацією
України загалом та входженням України у Європейське освітнє і наукове
поле зокрема. Україна чітко визначила орієнтир на входження в освітній і
науковий простір Європи, здійснює модернізацію освітньої діяльності в
контексті європейських вимог, дедалі наполегливіше працює над практичним
приєднанням до Болонського процесу [5].Головним завданням вищих
навчальних закладів є надання майбутнім фахівцям системи знань, умінь та
навичок, що гарантують виконання ними на виробництві своїх
функціональних обов’язків, а також забезпечення культурного і духовного
розвитку особистості кожного студента, виховання молодих людей у дусі
найкращих людських цінностей. Тому процеси навчання та виховання
нероздільні, повинні бути послідовними і безперервними [12].Становлення,
професійна освіта і післядипломне удосконалення педагога нового
покоління не можливі без усвідомлення ним цілісного образу світу.
«Освіта переводить людину з простору наявних предметів у зовсім інший
простір, у світ, в якому людина осягає сутність свого буття»
(М.Хайдеггер) [9]. В цьому становленні відбувається визначення
особистістю приорітетних світоглядних позицій. З професійно-педагогічної
точки зору в цілісному баченні світу для сучасного викладача суттєвим є
гуманне ставлення до студента, сприйняття розвитку його особистості,
спрямованість на студентські потреби і інтереси і відповідно
перетворення педагогічного процесу в особистісно орієнтований. Розвиток
особистості студента — основна мета діяльності викладача нашого часу.
Підготовка висококваліфікованого фахівця здійснюється як наскрізна,
послідовна, цілісна система: учень ? студент ? фахівець (бакалавр,
магістр). Тому завданням нинішнього дня для педагога є допомога
студентові в організації навчальної і інших видів діяльності та чітке
розмежування тих видів навчальних робіт, які виконуються в аудиторії та
у позааудиторний час. «Як важко нині працювати зі студентами», – часто
кажуть викладачі і не замислюються над тим, а чи просто студентам з
викладачами, батьками. Педагоги бачать студентів з висоти своїх років,
життєвих позицій, досвіду, моральних цінностей, яких набули з віком.
Відчувши себе в ролі вихователя, забувається, що не так давно (а якщо
навіть і давно!?) перебували самі у складному суперечливому віці
становлення особистості, коли дуже важливо, хто знаходиться поряд з
тобою. Виховувати студентів викладачам необхідно, насамперед, власним
прикладом.Аналіз результатів наукових досліджень свідчить про те, що
сьогодні у системі цінностей студентської молоді відбуваються суттєві
зрушення. У значної кількості студентів спостерігається негативне
ставлення до навчальної, громадської та й будь-якої іншої
суспільно-корисної діяльності [5]. Такий стан зумовлений насамперед
зниженням мотивації до такої діяльності у попередні роки та невисоким
рейтингом більшості професій у їх суспільній ієрархії. Тому в виховна
робота серед студентів в цілому повинна бути системною, наповненю
пошуком нових підходів та форм і структурно об’єднана в систему
цілеспрямованих заходів.Непорушною істиною залишаться слова
К.Д.Ушинського: «У вихованні все повинно базуватися на особистості
вихователя, тому що виховна сила випливає тільки з живого джерела
людської особистості…Тільки особистість може вплинути на розвиток і
визначення особистості, тільки характером можна сформувати характер».
Життя переконує, що вихованець – дзеркало вихователя. Мистецтво й
майстерність вихователя полягають у тому, щоб уміти бачити себе в образі
вихованця, в тій істоті, що мислить, відчуває, переживає істоті, яку
творимо з маленької дитини. «Освічена людина – людина, в якій домінує
образ людський», – ці прекрасні слова А.В.Луначарського змушують нас
замислитися над справжньою роллю педагога. Освіта людини – це не тільки
її знання, але й уся багатогранність людського образу. Виховна сила
особистості педагога полягає в тому, наскільки органічно зливаються в
ньому викладач і вихователь. Якщо говоримо: школа, технікум, ВНЗ
виховують знаннями, то ця виховна сила знань криється насамперед в особі
вчителя – викладача. Викладачу-педагогу потрібно бути закоханим у свій
предмет, любити дітей, бути інтелігентною, інтелектуальною людиною,
розвиненим, здібним, гуманним, працьовитим, фізично здоровим, без
шкідливих звичок, з високою мораллю та іншими позитивними якостями, про
які радять нам праці видатних педагогів Макаренка, Сухомлинського,
Ушинського та ін. І ось у цьому зв’язку хочеться сказати кілька слів про
психологічні проблеми викладача в сучасних умовах. Особливістю виховної
роботи сьогодні є те, що молодь живе в умовах розбудови незалежної
України, яка орієнтується на ринкову модель розвитку, людина змушена
розраховувати виключно на свої власні сили. Тому ми повинні виховати
такі якості особистості, як самостійність, незалежність у поведінці,
судження, здатність до творчого мислення, самостійної творчої поведінки
[3].Говорячи про виховну роботу, звертається увага
професорсько-викладацького складу на те, що для виховання молоді дуже
важливим є, хто саме виховує, тобто особистість викладача і наставника,
його зовнішній вигляд, культура, ерудиція, професіоналізм,
доброзичливість, чесність, порядність, відношення до своїх обов’язків,
вміння передати знання та заохотити студентів до набуття і постійного
поповнення знань, демократизм, повага до особистості. Чим в більшій мірі
кожен викладач буде виявляти у спілкуванні зі студентами ці якості, тим
вагомішими будуть досягнення у виховній та навчальній роботі
[11].Необхідно, щоб кожна лекція, практичне чи семінарське заняття мали
виховну спрямованість, сприяли засвоєнню загальнолюдських норм моралі,
виховувати почуття патріотизму, громадянської та національної гідності,
активну життєву позицію.Зміст життя педагога полягає в тому, що якщо
вихованець, закінчуючи навчальний заклад, буде пам’ятати хоча маленьку
долю того, про що ви йому говорили, буде пам’ятати як вас звати –
значить ви прожили недарма. Народне прислів’я свідчить: «Хочеш знати
істину – будь з народом. Хочеш знати про викладача – будь з його
студентами». Німецький педагог-демократ Адольф Дистервег (1790–1863)
зазначав: «Поганий вчитель підносить істину, хороший вчить її знаходити»
[6]. Взаємини викладачів і студентів повинні бути демократичними,
спрямованими на ділове співробітництво в здійсненні основних цілей
навчання у вузі. Викладачі повинні добре розумітися в психології
студентів, знати їхні особливості, спрямовувати всю свою діяльність на
виховання й розвиток студентів у процесі навчання.Викладач-педагог має
бути закоханим у свій предмет, любити дітей, бути інтелігентною,
інтелектуальною людиною, розвиненим, здібним, гуманним, працьовитим,
фізично здоровим, без шкідливих звичок, з високою мораллю тощо. Від
педагога-вихователя вимагається дуже багато. Такого педагога треба
готувати, формувати, берегти. Тому без достатнього державного
фінансового забезпечення такий педагог, який потрібен сьогодні, не
втримається на педагогічній посаді. Разом з тим, ми обрали цю професію,
і в усі часи справжній педагог віддавав свою душу, щире серце, знання
майбутньому держави – молоді. Є надії на те, що держава зрозуміє
значення таких людей у формуванні здорового в усіх відношеннях
суспільства. Отже, роль педагога у вихованні особистості величезна. Для
підвищення ефективності педагогічної освіти, головним завданням якої є
формування майбутнього вчителя, забезпечення сприятливих умов для його
особистісного зростання й професійного становлення, важливо активізувати
розвивальний потенціал гуманістичної педагогічної взаємодії.Характер
взаємин викладача і студентів повинен бути виключно діловим, становити
собою цілеспрямовану взаємодію, спрямовану на ефективне здійснення цих
цілей. Ці взаємини й взаємодія повинні ґрунтуватися на взаємній повазі й
розумінні спільності цілей діяльності як викладача, так і
студента.Взаємини викладача й студентів зовсім не повинні бути
фамільярними, деяку межу в стосунках із викладачем студенти не повинні
переступати, маючи на увазі авторитет і вік викладачів. Водночас і
викладачі не повинні бути на «ти» зі студентами, а називати їх по
прізвищу або по імені й по батькові» [10].Особистість, що навчається,
привласнює знання своєю пізнавальною діяльністю. Передача знань,
опосередковуючись власною діяльністю індивіда, формує його психічні,
особистісні та професійні якості. Характер цих якостей у педагога
зумовлюється характером навчально-виховного процесу професійного і
навчального закладу [9].Студенти знаходяться в статусно-рольовій
залежності від викладачів, а тому при виявленні взаємних оцінних
ставлень важливо запобігати появу упереджених суджень, «соціально
очікуваних» відповідей. Громадянську спрямованість навчально – виховному
процесові надає громадянсько – орієнтована комунікативна взаємодія
вчителя з вихованцями. Щоб така взаємодія була ефективною, педагогові
треба бути для дітей референтною особою. Це означає, що учні не лише
одержують від нього певну інформацію, але й засвоюють її оцінку з
позицій громадянськості [14].В підлітковому та юнацькому віці студенти,
виступаючи вже як суб’єкт громадянського виховання, співвідносять власні
громадянські орієнтації з подібними ж орієнтаціями викладача і якщо їх
збіг зафіксовано, особа викладача стає для них значущою та
референтною.При цьому студенти вже добре розрізняють, де викладач просто
транслює матеріал, з відповідною громадянською наповненістю, а де він
виступає з власною авторською громадянською позицією. Щоб легше
відбувався збіг подібних орієнтацій між студентами та викладачами, не
повинно не існувати відстані між трансльованими педагогом поняттям і
особистою його громадянською позицією. Студент ніби перевтілюється і
завдяки цьому здобуває ту систему знань про людські цінності, які
допомагають йому сформувати виховний ідеал і керуватися ним в своєму
становленні, як особистості і громадянина.Характер взаємин викладача зі
студентами визначається основними цілями педагогічної діяльності
викладача та мірою їх узгодженості з цілями навчально-професійної
діяльності студентів. Цими цілями є: 1) організація й керівництво
процесом оволодіння студентами програмними професійними знаннями,
уміннями й навичками з вибраної спеціальності; 2) забезпечення студентів
всією необхідною для досягнення першої мети інформацією, наочними
посібниками та іншими навчальними засобами; 3) проведення навчального
процесу таким чином, щоб він сприяв максимально можливому розвитку
загальних психологічних і особливо розумових (у контексті своєї
спеціальності) здібностей; 4) організація, керівництво й здійснення
навчального процесу, спрямованого на виховання кожного студента як
високоморальної, творчої, активної й соціально зрілої особистості»
[10].У взаєминах із викладачами відбувається професійно-рольова
ідентифікація студента, яка пов’язана з формуванням професійного аспекту
його «Я-концепції», набуттям професійної ідентичності, засвоєнням
гуманістичних цінностей, виробленням відповідних професійно-педагогічних
настанов.

Відображаючи професійні дії і вчинки викладачів, майбутній фахівець
збагачує та коригує (нерідко підсвідомо) власне уявлення про модель
діяльності. Механізмом цього є ідентифікації студента з викладачем,
ступінь якої залежить від ставлення до педагога. Оптимізація взаємин у
системі «студент-викладач» передбачає активізацію міжособистісної
соціальної перцепції, підвищення рівня психологічної культури суб’єктів
взаємодії; формування прихильного ставлення один до одного через
розширення неофіційної (міжособистісної) системи стосунків у позакласний
час; запровадження в навчальний процес активних методів навчання,
забезпечення сприятливих психологічних умов проходження студентами
педагогічної практики.В ході проведеного дисертаційного дослідження
Микитюк Г.Ю. виявила психологічні особливості взаємин викладачів і
студентів та класифікувала їх як гармонійні (високого рівня розвитку),
невизначені (середнього рівня) і деструктивні (низького рівня), що
подано в табл.1 [10].Таблиця 1Характеристика рівнів сформованості
взаємин викладачів і студентівРівні.

Компоненти структури взаємин «викладач-студенти» мотиваційний
когнітивний емоційний поведінковийгармонійні (високий) Стійкий інтерес
до партнера та виражена потреба в поглибленні стосунків, розширенні їх
за межі навчального процесу Глибоке розуміння специфіки й труднощів у
взаєми-нах, адекватне уявлення про шляхи їх удосконалення; знання
особливостей партнера й висока ідентифікація з ним Задоволеність
стосун-ками, що склалися; відчуття психологіч-ної захищеності й
комфортності; симпа-тія й повага до парт-нера; низький рівень реактивної
тривож-ності в стосунках Гнучкість поведінки, її динамізм; високий
рівень соціально-психологічних умінь і психологічної культури; взаємна
творчість і співпраця; відсутність бар’єрів у спілкуванніневизначені
(середній) Інтерес до партнера не стійкий; потреба в стосунках
обмежується функціонально-діловою сферою Поверхове розуміння специфіки
взаємин і однобічне тлумачення їх труднощів; нереальне уявлення про
шляхи поглиблення; недостатнє знання особливостей партнера й невисока
ідентифікація з ним Соціально-психоло-гічна амбівалент-ність;
нейтральність ситуації взаємин, її невизначеність; інди-ферентне
ставлення до партнера; середній чи високий рівень реактивної тривожності
в стосунках Стереотипний стиль взаємин; статусно-рольова їх
зумовленість; середній рівень прояву соціально-психологічних умінь і
психологічної культури; прихована конфліктність деструктивні (низький)
Відсутність вираженого соціального інтересу до партнера; мотивація
уникнення додаткових стосунків із ним Упереджене, непра-вильне розуміння
специфіки взаємин і не усвідомлення на-явних труднощів; пе-симізм щодо
їх удос-коналення; низька со-ціальна рефлексія, протиставлення себе
партнеру, взаємне звинувачення Невдоволеність стосунками, стресова
насиченість і напруженість; антипатія і неповага до партнера; високий
рівень реактивної тривожності в ситуації взаємин Консерватизм,
шаблонність поведінки; низький рівень прояву соціально-психологічних
умінь; відсутність позитивної динаміки стосунків; висока
конфліктністьОдним із шляхів оптимізації взаємин у системі
«студент-викладач» є взаємообмін між викладачами і студентами окремими
педагогічно-рольовими функціями (діалогічна взаємодія, спільне
визначення мети діяльності, створення ситуацій вільного вибору,
взаємооцінювання, використання рольової гри, пошук і репрезентація
навчального матеріалу), що наближувало навчальний процес до майбутньої
педагогічної діяльності.Оптимальними є педагогічно доцільні взаємини
викладачів і студентів, які сприяють самоствердженню особистості й
розвитку студента як майбутнього вчителя; створюють атмосферу
психологічної захищеності, зниження внутрішнього емоційного напруження;
формують позитивне взаємне оцінне ставлення один до одного; передбачають
взаємообмін окремими рольовими функціями в дидактичній взаємодії;
забезпечують активну участь і співтворчість у спільній
навчально-професійній і науково-пошуковій діяльності тощо.Особливо
важливе значення для формування оптимальних взаємин є рівень
психологічної культури й компетенції учасників педагогічної взаємодії як
складовою загальної й професійної їх культури.Наукове підґрунтя щодо
формування особистості конче потрібно реформувати і вдосконалювати.
Досить серйозно повинні бути взяти до уваги новітні технології виховного
процесу, вони мають гармонійно поєднуватися з навчанням для того, щоб
дійсно підготувати людину, яка зможе успішно конкурувати на ринку праці,
людину, яка буде мати глобальне мислення, але яка, водночас, є патріотом
своєї Батьківщини — держави Україна. Саме на таку особистість повинна
бути покладена велика відповідальність за майбутнє України, і таке
майбутнє закладається зараз, не тільки в школі, але в вищих навчальних
закладах.

ВИСНОВКИ

1. Взаємини викладачів і студентів як особливий психологічний феномен і
важлива складова цілісного педагогічного процесу вищого навчального
закладу характеризуються особливістю змісту та динаміки, механізмами
впливу на становлення особистості майбутнього вчителя, його професійне
зростання. Під взаєминами «викладач-студент» ми розуміємо цілеспрямовану
взаємодію суб’єктів педагогічного процесу, яка детермінована метою й
завданнями спільної навчально-професійної діяльності, визначається як
загальними психологічними механізмами, так і чітко визначеними
соціально-рольовими функціями партнерів, особливостями й
закономірностями педагогічного спілкування в умовах вищого педагогічного
навчального закладу.2. Взаємини викладачів і студентів педагогічного
навчального закладу становлять собою динамічну систему, компонентами
якої є: 1)мотиваційний (інтерес до партнера й потреба в стосунках із
ним; 2) когнітивний (сприйняття й оцінка іншого; рефлексія стосунків і
усвідомлення їх труднощів; уявлення про оптимальні взаємини); 3)
емоційний (задоволеність стосунками, які склалися; взаємні оцінні
ставлення партнерів; відчуття психологічної захищеності, комфортності чи
напруженості, тривожності); 4) поведінковий (тип взаємин і стиль
педагогічного спілкування; спосіб поведінки в конфліктній ситуації;
засоби коригування взаємин і взаємовпливу). Вони можуть діагностуватися
за емпіричними показниками (задоволеність – незадоволеність; наявність
потреби в поглибленні й розширенні стосунків–уникнення взаємних
контактів; ідентифікація з партнером як майбутнім колегою –
протиставляння себе іншому; висока соціальна рефлексія – нездатність
проаналізувати й правильно оцінити стан взаємин; гуманістичні настанови
щодо іншого–авторитарний підхід) і класифікуватися як гармонійні
(високого рівня розвитку), невизначені (середнього рівня) і деструктивні
(низького рівня).3. Особливістю динаміки взаємин «викладачі – студенти»
є висока індивідуальна варіативність і статусно-рольова відмінність.
Вони посідають різне місце в системі цінностей викладача й студента
(викладачі надають їм більшого значення в педагогічному процесі, тоді як
для студентів вони мають більшу особистісну значущість і через це
викликають сильніше переживання). Ця тенденція посилюється від першого
до випускного курсів, при цьому потреба викладачів у розширенні та
поглибленні стосунків часто не підтримується студентами через їх
формальність і жорстку регламентацію навчальними цілями й завданнями.
Найбільше повні й правильні уявлення один про одного, адекватна оцінка
стосунків формуються в умовах творчого ділового співробітництва.
Гармонійні стосунки з викладачем стимулюють пізнавальну активність і
інтелектуальну ініціативу студентів на заняттях; підвищують інтерес до
професійного навчання; сприяють формуванню професійної спрямованості
майбутніх учителів, зміцнюють їх зацікавленість педагогічною діяльністю;
сприяють виробленню й трансформації власної моделі
професійно-педагогічної поведінки; підвищують формуючий аспект
педагогічної практики. Натомість, деструктивні взаємини – можливе
джерело підвищення особистісної тривожності студента, ситуативний рівень
якої залежить від того, якому типу педагогічного спілкування він надає
перевагу та як він оцінює свої стосунки з викладачем.4. Психологічним
механізмом впливу стосунків «викладач – студент» на особистість студента
є ідентифікація його з викладачем. Це допомагає йому набути професійної
ідентичності: зміцнити професійно-педагогічну спрямованість, підвищити
професійну самооцінку, засвоїти професійно-рольові цінності. Особливо
важливе значення взаємин студента з викладачами для формування
гуманістичних орієнтації й способів поведінки майбутнього фахівця,
почуття власної гідності та прийняття самоцінності іншої людини,
педагогічного оптимізму та співчуття, розуміння дитини, здатності
відгукнутися на її проблеми й радощі та бути готовим надати їй своєчасну
допомогу і підтримку.5. Взаємини в системі «студент-викладач» залежать
від загального психологічного клімату в педагогічному навчальному
закладі, організації цілісного педагогічного процесу в ньому на основі
включення всіх її суб’єктів у спільну навчально-професійну діяльність.
Важливе значення при цьому мають настанови викладачів і студентів
стосовно один одного.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Андреева Г.М.Социальная психология. — М.: Изд-во МГУ, 1980. – 360с.

Бех І.М. Духовні цінності в розвитку особистості // Педагогіка і
психологія. — 1997. — № 1.

Боришевський М.Й. Духовні цінності в становленні особистості громадянина
// Педагогіка і психологія. – 1997. — № 1.

Булах І.С., Долинська Л.В. Психологічні аспекти міжособистісної
взаємодії викладачів і студентів. / Навчально-методичний посібник. — К.:
НПУ ім. М.П.Драгоманова, 2002. — 114с.

Грубінко В.В. Формування інноваційного освітнього середовища у ВНЗ в
контексті вимог Болонського процесу. / Освіта як фактор забезпечення
стабільності сучасного суспільства» (Матеріали „Міжнардної
науково-теоретичної конференції, м. Тернопіль, 26 березня 2004 р.).-
Тернопіль – 2004.- с.6-17.

Іванцев Л.І. Становлення особистості майбутнього вчителя. / Автореферат
дис. на здобуття наукового ступеня кандидата псих. наук. – К. – 2003.

Корольчук О.П. Студентство: виховання духовності і культури, спроба
окреслити проблеми та перспективи // Освіта. – 1999. — № 2.

Крюкова Д.Ф. Психологічні та педагогічні проблеми
професійно-особистісного розвитку молоді./ Професійне становлення
особистості: проблеми і перспективи: Матеріали ІІ міжн. наук.-практ.
конф. – Хмельницький: ТУП. – 2003. – с.74-83.

Кудикіна Н.В. Підготовка майбутнього вчителя до особистісно
орієнтованого керівництва ігровою діяльністю молодших школярів. /
Гуманістичний спрямований виховний процес і становлення особистості.
(Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді). /
Збірник наук. праць. Кн.2. – К.: ВіРА Інсайт. – 2001. – с.27-33.

Микитюк Г.Ю. Взаємини викладачів зі студентами як чинник становлення
особистості майбутнього вчителя. / Дисертація на здобуття наукового
ступеня кандидата психологічних наук. – К. – 2003.

Скиба М.Є., Островський К.С. Навчання та виховання студентської молоді –
на вищий якісний рівень. / Професійне становлення особистості: проблеми
і перспективи: Матеріали ІІ міжн. наук.-практ. конф. – Хмельницький:
ТУП. – 2003. – с.358-363.

Тараненко І.Г. Демократичні цінності у становленні громадянина //
Педагогіка і психологія. – 1997. — № 2.

Хорунжа Л.П. Гуманізація навчально-виховного процесу // Рідна школа.
–1999. — № 1.

Шпак Г.В. Підвищувати методичний рівень педагога // Рідна школа. – 1997.
№ 6.

Похожие записи