.

Вокально-виконавська надійність фахівців у контексті теорій інформаційно-емоційного стресу (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
201 1585
Скачать документ

Реферат на тему:

Вокально-виконавська надійність фахівців у контексті теорій
інформаційно-емоційного стресу

Вокальна творчість, у якій втілено віковічний життєвий досвід народу,
його мудрість, краса, погляди на різноманітні явища природи, традиційно
є обов’язковим компонентом навчання й виховання підростаючих поколінь.
Видатні мислителі та просвітителі різних часів розвитку українського
суспільства надавали вагомого значення співу у передачі нащадкам
культурних, моральних, етичних і естетичних цінностей (М.Лисенко,
Г.Сковорода, К.Стеценко, В.Сухомлинський та інші). Саме тому у період
відродження національної духовності досить гостро постала проблема
формування вокально-виконавської надійності у майбутніх фахівців.

Цей феномен науковцями музичної дидактики трактується не як природжена,
а набута інтегральна властивість виконавців, що забезпечує безпомилкове
відтворення творів за будь-яких умов (Л.Котова, Ю.Цагареллі, Д.Юник та
інші). До основних ознак виконавської надійності
музикантів-інструменталістів віднесено: стабільність безпомилкового
відтворення засвоєного музичного матеріалу під час репетиційних
програвань музичних творів чи прилюдних виступів; безвідмовність роботи
емоційної, слухової, інтелектуальної та моторної сфер особистості у
звичних та емоціогенних умовах протягом необхідного часу; безупинне
виконання регулятивних функцій музично-виконавської діяльності;
наявність такої сили мотивації, яка відображає бажання та внутрішнє
вольове прагнення щодо успішності виконання поставлених завдань; раптову
мобілізацію резервних сил організму на створення емоційної стійкості як
напередодні виступу, так і під час гри перед добірною аудиторією [6].

Натомість, у теорії та методиці вокальної підготовки фахівців зовсім
відсутня інформація стосовно виконавської надійності співаків. Здійснені
дослідження проводилися тільки у площині інструментальної підготовки
музикантів, але й тут залишилися поза увагою науковців питання
залежності надійності виступу виконавців від упливу на них
інформаційного й емоційного стресу. Ця обставина вимагає ретельного
вивчення стану даної проблеми в теорії та методиці вокальної підготовки
фахівців, оскільки аналіз вищезазначених ознак досліджуваного феномену
засвідчує, що виконавська надійність ставиться у пряму залежність від
емоційної сфери особистості. Завдяки цій сфері регулюється адаптаційна
поведінка суб’єктів, від якої залежить успішність їх діяльності. Спів на
естраді не завжди буває високоякісним. Досить часто вокалісти забувають
слова, “хриплять” (утрачають голос), впадають у фізичну нерухомість
(ступор) тощо. Ідеомоторна функція емоцій упереджує результати дій в
уяві співаків та провокує “себе на нього”. У процесі вокального виступу
координується універсальна мова емоцій, оскільки емоційний зміст є
самостійною характеристикою співу. Вона досягається залежністю характеру
голосового звуку від функціонального стану організму особистості, що
переживає ту чи іншу емоцію. Задіяти всі вокальні резерви організму і
“включити” відповідні фонації звукоутворюючої системи можна лише за
умови активізації прихованих емоційних механізмів, які забезпечують
миттєву неусвідомлену й автоматично налагоджену роботу всієї кількості
окремих компонентів голосоутворюючого апарату: дихання, гортані,
резонаторів.

Звичайно, виступи вокалістів перед добірною аудиторією за своєю напругою
прирівнюються до екстремальних ситуацій, оскільки можуть викликати
гостру форму вираження високого рівня інтенсивності емоцій, яка
психологічною наукою ототожнюється зі станом афекту. Афект (від
латинського affectus – душевне хвилювання) – це “…стрімкий і бурхливий
емоційний процес вибухового характеру, котрий може надати не підкорену
свідомому вольовому контролю розрядку в дії” [4, с. 173]. На думку
Р.Немова, афект є результатом дії чи вчинку, що відображає особистісне
емоційне забарвлення в аспекті оцінки скоєного. За його переконанням,
афекту властиві такі психологічні особливості, як: бурхливість
зовнішнього прояву емоційного хвилювання; відносна короткочасність
проходження емоційної реакції; беззвітність і різка відображеність
біфузного характеру емоційного стану особистості.

У теорії й методиці навчання музики гостру форму вираження високого
рівня інтенсивності емоцій досить часто пов’язують з дією психологічного
стресу (М.Азавашвілі, З.Анікеєва, В.Антонюк, І.Герсамія, Н.Гребенюк та
інші). Натомість, у працях низки науковців доведено позитивний і
негативний уплив такого стресу на діяльність суб’єктів (Л.Аболін,
О.Дашкевич, Т.Землякова, Е.Носенко, І.Пацявічус, І.Переверзєва, Г.Сельє
тощо). За їх дослідженнями, найвища результативність роботи досягається
не за відсутності стресу чи його мінімальної інтенсивності, а в
оптимальній зоні, яка є індивідуальною. Поведінка суб’єктів у стресових
умовах значно залежить від типу нервової системи, сили й слабкості їх
нервових процесів. Таке співвідношення й визначає форму проходження
стресу – евстрес чи дистрес. Евстрес здійснює позитивний, мобілізуючий
уплив на життєдіяльність організму, а дистрес, навпаки, – негативний,
гальмуючий (А.Тимченко). Розрізняють два види психологічного стресу:
інформаційний і емоційний. Інформаційний стрес виникає в ситуації
інтелектуальних перевантажень за таких умов: непосильність розв’язання
завдань; обмеженість часовим лімітом при прийнятті важливих рішень;
наявність високого ступеня відповідальності за наслідки прийнятих рішень
(Л.Китаєв-Смик).

Низька якість знань, умінь чи навичок створює “дефіцит” інформації, який
також сприяє появі інформаційного стресу. У кінці ХХ – на початку ХХІ
століть психологічна наука поповнилася експериментальними даними про те,
що стереотипні навички в оптимальній зоні стресових ситуацій виконуються
ще швидше і більш автоматизовано, ніж слабо натреновані. Відтворення
останніх за таких же умов перебуває під загрозою й вимагає контролю з
боку активної довільної уваги. Фахівцям високого рівня знань, умінь та
навичок властивий стенічний уплив емоцій на їх особистість під час дії
оптимальної сили стресової ситуації, середнього – хвилювання та тривога,
а низького – надмірна емоційна напруга (М.Дьяченко).

?

Q

Q

ену необхідно виходити лише з “чистою” совістю, яка буває у випадках
упевненості виконавців у високій якості засвоєння матеріалу і при
наявності того, що під час роботи над ним усе почуто, продумано,
подолано технічні труднощі. Саме недостатню професійну готовність до
виступу В.Касімов розглядав як один із факторів дезорганізації сценічної
діяльності музикантів-виконавців. Максимально наблизилися до цієї
проблеми Л.Котова та Д.Юник. Вивчаючи питання виконавської надійності
музикантів-інструменталістів, вони розглядали складність розв’язання
завдань як один із факторів упливу на досліджуваний феномен і дійшли
висновку, що: 1) чим більшу кількість розрізнених елементів має
виконавська дія, тим складнішим стає завдання; 2) точність розпізнання
ледь помітної різниці, навіть одного складового елемента такої дії
викликає більше зусиль виконавців для її відтворення; 3) часовий ліміт
ускладнює завдання координації виконавських дій чи її елементів;
4) опосередковані, абстрактні й складні розумові операції утруднюють
завдання.

Емоційний стрес – це своєрідна форма відображення суб’єктом складної,
визначальної для нього ситуації (В.Генковська). Л.Китаєв-Смик
охарактеризував цю ситуацію як зовнішній уплив на суб’єктів, який
незалежно від своїх різноманітних особливостей викликає комплекс
негативних емоцій, що знижують оперативні можливості короткочасної
пам’яті або прямо чи побічно послаблюють загальний опір організму.
Уперше досить ґрунтовну теорію емоційного стресу було розроблено
Г.Сельє, за нею реакція організму на “несприятливі впливи” подразників
(стрес-факторів) розчленовується на три таких стадії: перша стадія –
тривога, за якої мобілізуються адаптаційні можливості організму для
відповідного опору діючому стрес-фактору; друга стадія – резистентність,
під час якої збалансовано використовуються резерви організму для такого
опору (за умови відповідності дії стресора можливостям адаптації
особистості організм чинить йому опір і зникають ознаки тривоги); третя
стадія – виснаження енергетичних ресурсів при адаптованій нормальній
діяльності організму в умовах підвищеної вимогливості або за тривалої
дії сильних подразників, коли запаси адаптаційної енергії виснажуються і
тривога виникає знову.

У сучасних психологічних дослідженнях до змісту поняття “емоційний
стрес” включаються первинні емоційні реакції, котрі виникають через
критичні психологічні впливи; емоційно-психічні симптоми, що
викликаються фізичними пошкодженнями; афективні реакції при стресі та їх
фізіологічні механізми (Л.Китаєв-Смик). Його мікроструктуру складають:
дистанційно-викликаюча загроза; сприймання такої загрози та її емоційне
переживання; фізіологічні наслідки переживання сприйнятої загрози
(А.Тимченко).

Поняття “емоційний стрес”, як і “інформаційний”, – для теорії та
методики вокальної підготовки фахівців є досить новим і майже не
вивченим. Лише у працях В.Антонюк, Н.Ахмедходжаєвої, Л.Марковець,
В.Прокоп’єва згадуються ці поняття і вказуються деякі особливості їх
упливу на співацький процес. Утім, найбільше уваги специфіці дії
емоційного стресу на процес музичної діяльності виконавців при
дослідженні інструментально-виконавської надійності майбутніх учителів
музики приділено Л.Котовою. На її думку, при формуванні досліджуваного
феномену необхідно враховувати те, що: 1) під час прилюдних виступів
зовнішні подразники стають емоціогенними лише в тому випадку, коли
набувають функції сигналів, важливих для самих виконавців;
2) інтенсивність упливу та раптовість виникнення зовнішніх стресорів у
процесі концертного виступу визначають силу емоціогенної ситуації;
3) мінімальний уплив стрес-факторів та поступове збільшення їх
інтенсивності й часу дії до порогової величини сприяють підвищенню
результативності діяльності; 4) надмірна сила дії подразників перевершує
оптимум чуттєвості, знижує виконавську надійність і призводить до
дезорганізації техніко-тактичних дій; 5) неодноразове повторення одного
й того ж стрес-фактора може підвищити порогову чуттєвість виконавців і
зменшити його емоційне значення.

У теорії та методиці навчання музики існує думка, що виникненню
стресової ситуації під час концертного виступу може сприяти поява навіть
одного з нижчезазначених стресорів: стресори невдачі попередніх
виступів; стресори, що спричиняють відчуття страху; стресори відвернення
уваги від програми техніко-тактичних дій; стресори боротьби під час
участі в олімпіадах, фестивалях та конкурсах; стресори темпу або
швидкості при виконанні віртуозних творів чи пасажів; стресори, які
породжують розумову чи фізичну втому або ту й іншу разом [6].
Підтвердження цієї позиції простежується в теорії та методиці вокальної
підготовки фахівців. Зокрема, доведено, що незалежно від розмаїття
стрес-факторів поява будь-якого з них призводить до виникнення страху,
котрий паралізує їх співочу функцію (І.Колодуб).

Узагальнюючи вищевикладену інформацію стосовно залежності
вокально-виконавської надійності майбутніх учителів музики від упливу
інформаційного та емоційного стресу, можемо зазначити: 1) на сьогодні в
науковому педагогічному доробку вокалістів, хоча окремо й не
розглядаються поняття “інформаційний” та “емоційний” стрес, все ж таки є
певні здогадки щодо його впливу на сценічне самопочуття виконавців;
2) поза увагою фахівців з музичної дидактики залишилися питання
регуляції інтенсивності інформаційного та емоційного стресу до
оптимальної сили, за якої досягатиметься найвища вокально-виконавська
надійність співаків; 3) вбачаємо за доцільне приділити особливу увагу
вивченню цього питання у практичній діяльності студентів музичних
факультетів, оскільки, на нашу думку, отримані наслідки можуть збагатити
новим змістовим наповненням теорію і методику формування їх
вокально-виконавської надійності.

ЛІТЕРАТУРА

1. Гайдамович Т. Диалоги с Н.Н.Шаховой // Музыкальное исполнительство и
педагогика. – М.: Музыка, 1991. – С. 75-88.

2. Герсамия И Е. Проблемы психологии творчества певца: Дис…

д-ра искусствоведения: 17.00.01. – Тбилиси, 1988. – 260с.

3. Гребенюк К.Є. Вокально-виконавська творчість: Дис… д-ра
мистецтвознавства: 17.00.03. – К., 2000. – 370с.

4. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии: В 2 т. – М.: Педагогика,
1989. – Т.2. – 328 с

5. Цагарелли Ю.А. Психология музыкально-исполнительской деятельности:
Дис… д-ра психол. наук: 19.00.03. – Казань, 1989. – 425 с.

6. Юник Д.Г. Збудливість як засіб регуляції емоційної стійкості
музикантів-інструменталістів // Теоретичні та практичні питання
культурології: Зб. наук. статей. – Вип.3. – Запоріжжя: ЗДУ, 2000. –
С. 194-202.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020