Реферат на тему:

Вивчення трудових конфліктів (на прикладі підприємств Донецької
області). Методика досліджень трудових конфліктів

При вивченні трудових конфліктів дуже важливим є правильний вибір
методів дослідження. Розглянемо різні методи дослідження. Най
економічнішим щодо трудозатрат та фінансів при вивченні різноманітних
явищ є аналіз документів. Він дозволяє оперативно одержати фактографічні
дані про підприємство загалом і його робітників та службовців. Але при
аналізі документів необхідно враховувати такі положення:

1) інформація не завжди є достовірною й об’єктивною, що викликає потребу
в подальшому її контролі за допомогою спостереження й опитувань;

2) частина цієї інформації застаріває;

3) призначення документів, що аналізуються, найчастіше не збігається з
тими завданнями, які вирішує дослідник при вивченні, тому інформація, що
міститься в цих матеріалах, має перероблятися, переосмислюватися;

4) у відомчій документації не міститься інформації про рівень свідомості
працівників, тому аналізу документів достатньо лише у тих випадках, коли
для вирішення завдання дослідника досить фактографічної інформації.

У всіх інших випадках рекомендується проводити соціологічні дослідження
за обраною проблемою.

З проблем соціологічних досліджень існує значна кількість спеціальної
літератури. Проте, з огляду на важливість дослідження, автори вважають
за доцільне дати роз’яснення деяких важливих моментів щодо його
проведення.

В емпіричному соціологічному дослідженні можна виділити три основних
етапи, колений з яких містить низку важливих процедур:

1) підготовчий (розробка програми дослідження);

2) основний (проведення емпіричного дослідження);

3) завершальний (обробка й аналіз даних, формування висновків та
рекомендацій).

На першому етапі необхідно чітко визначити проблему та гіпотези
дослідження, розробити його програму. Проблема — це є завжди протиріччя
між знаннями про потреби людей у якихось результативних практичних або
теоретичних діях і незнанням шляхів і засобів їхньої реалізації.
Вирішити проблему — означає одержати нове знання або створити теоретичну
модель, що пояснює те чи інше явище, виявити чинники, що дозволяють
впливати на розвиток явища в бажаному напрямку. Для цього необхідно:

• встановити реальну наявність даної проблеми:

— чи є показник, що кількісно або якісно характеризує цю проблему;

— чи є облік та статистика цього показника;

— чи є достовірним облік та статистика щодо цього показника;

• вичленувати вже відомі елементи проблемної ситуації, що не вимагають
спеціального аналізу і виступають як інформаційна база для розгляду
невідомих елементів (наприклад, дані статистики й обліку являють собою
готовий важливий матеріал);

• виділити в проблемній ситуації головні й другорядні компоненти, щоб
визначити основний напрямок дослідницького пошуку;

• проаналізувати вже наявні рішення аналогічних проблем. Для цього
необхідно вивчити всю літературу з даного питання, провести бесіди з
компетентними людьми — експертами. У ролі експертів зазвичай виступають
фахівці — вчені чи досвідчені практики.

На основі попереднього аналізу розробляється програма дослідження цієї
проблеми. Програма є обов’язковим вихідним документом будь-якого
соціологічного дослідження незалежно від того, чи є це дослідження
теоретичним чи прикладним. Програма соціологічного дослідження може
містити у собі такі розділи:

• теоретичний (цілі, завдання, предмет та об’єкт дослідження, визначення
понять);

• методичний (обґрунтування вибірки, обґрунтування методів збирання
даних, методи обробки й аналізу даних);

• організаційний (план дослідження, порядок дослідження підрозділів,
розподілу людських та фінансових ресурсів і т.ін.). Формування гіпотези
— заключна частина теоретичної підготовки емпіричного соціологічного
дослідження. Гіпотеза дослідження — це є науково обґрунтоване припущення
про структуру досліджуваного соціального явища чи про характер зв’язків
між його компонентами. Гіпотези виробляються на основі наявних фактів. У
науці існують певні правила висування й перевірки гіпотез:

• гіпотеза має знаходитися у відповідності чи, принаймні, бути сумісною
з усіма фактами, яких вона стосується;

• для пояснення пов’язаної серії фактів потрібно висувати якомога менше
гіпотез, а їхній зв’язок має бути якомога тіснішим;

• при висуванні гіпотез необхідно усвідомлювати імовірний характер
висновків;

• неможливо керуватися гіпотезами, що протирічать одна одній. Гіпотези —
це є відправні моменти для дослідження, подальші етапи емпіричного
соціологічного дослідження, що знаходяться у прямій залежності від
висунутих гіпотез.

Поряд з теоретичним велике значення у дослідженні має методичний розділ
програм, що вміщує опис методики й організації дослідження. Центральне
місце у цьому розділі посідає обґрунтування вибірки. Характер
розв’язуваної проблеми, цілі та завдання дослідження визначають, яким
має бути об’єкт дослідження. Іноді, коли об’єкт дослідження є порівняно
невеликим, можна досліджувати його цілком. Тоді, говорять соціологи,
об’єкт дослідження є тотожним генеральній сукупності. Але часто складне
дослідження є неможливим або в ньому немає потреби. Тому для вирішення
завдань дослідження здійснюється вибірка.

У програмі мають міститися відповіді на такі запитання:

• Яким є об’єкт емпіричного дослідження?

• Дослідження є суцільним чи вибірковим?

• Якщо воно є вибірковим, то чи претендує на репрезентативність?

Репрезентативність — це є властивість вибіркової сукупності відтворювати
параметри та значні елементи генеральної сукупності. Генеральна
сукупність — сукупність усіх можливих соціальних об’єктів, що підлягає
вивченню у межах програми соціологічного дослідження. Вторинна
сукупність (вибірка) — це є частина об’єктів генеральної сукупності,
відібрана за допомогою спеціальних прийомів для одержання інформації про
всю сукупність загалом. Число одиниць спостереження, що складають
вибіркову сукупність, називається її обсягом (обсягом вибірки). Для
здійснення вибірки дослідник зобов’язаний вказати:

• скільки етапів відбору застосовується у вибірці, якою є одиниця
відбору на коленому етапі та який темп відбору застосовується на
коленому етапі;

• що є основою вибірки (перелік, картотека, карта);

• якою є одиниця спостереження на останньому етапі вибірки. Важливою
частиною методичного розділу програми є обґрунтування методів збору
емпіричних даних. Якщо буде використано аналіз документів, то варто
вказати, які документальні джерела вивчатимуться (тобто статистичні
форми, плани, звіти і т.ін.), а також які методи аналізу їхнього змісту
застосовуватимуть. При використанні методів опитування потрібен опис
техніки його проведення, розкриття організаційної структури і змісту,
необхідно також вказати, де проводиться опитування: на робочому місці, у
місцях відпочинку, а також який різновид анкетування застосовується,
яким є зміст анкети. Проте у більшості випадків дослідник може
застосовувати й інші методи збирання інформації: спостереження,
опитування, тестування і т.ін.

У соціологічному дослідженні під спостереженням розуміється метод
збирання первинних емпіричних даних, який полягає у навмисному,
цілеспрямованому, систематичному безпосередньому сприйнятті та
реєстрації соціальних фактів, що піддаються контролю та перевірці.
Головною перевагою безпосереднього спостереження є те, що воно дозволяє
фіксувати події й елементи людської поведінки в момент їхнього
здійснення, на відміну від інших методів збирання первинних даних, які
ґрунтуються на попередніх чи ретроспективних судженнях індивідів. Іншою
важливою позитивною якістю цього методу є те, що дослідник певною мірою
не залежить від об’єкта свого дослідження, він може збирати факти
незалежно від бажання індивідів чи групи говорити або від їхнього уміння
відповідати на запитання.

У спостереженні закладено певну частку об’єктивності, яка задається
самим процесом фіксування ситуацій, явищ та фактів, що відбуваються.
Проте у цій процедурі є й суб’єктивний елемент. Спостереження припускає
нерозривний зв’язок спостерігача з об’єктом спостереження, який накладає
відбиток і на сприйняття спостерігачем соціальної дійсності, і на
розуміння сутності явищ, що спостерігаються, і на їхню інтерпретацію.
Чим сильніше спостерігач пов’язаний з об’єктом спостереження, тим
більшим є елемент суб’єктивізму, тим більшою є емоційна забарвленість
його сприйняття. Ще однією важливою особливістю методу спостереження,
яка обмежує його застосування, є складність, а часом і неможливість
проведення повторного спостереження.

Найрозповсюдженішим методом збирання соціологічної інформації є
опитування. Опитування передбачає, по-перше, усне чи письмове звернення
дослідника до певної сукупності людей — респондентів із запитаннями,
зміст яких представляє досліджувану проблему на рівні емпіричних
індикаторів, по-друге, реєстрацію та статистичну обробку отриманих
відповідей, а також їх теоретичну інтерпретацію. За формами та умовами
спілкування соціолога з респондентом розрізнюються письмові
(анкетування) та усні (інтерв’ю) опитування, за місцем проживання, за
місцем роботи та у цільових аудиторіях (глядачі в кінотеатрах, пацієнти
в клініках і т.ін.), очні (особисті) та заочні (звертання з анкетою
через газету, телебачення, по телефону), групові та індивідуальні й
т.ін.

Метод опитування використовується у таких випадках:

• коли досліджувана проблема недостатньо забезпечена документальними
джерелами інформації, або коли такі джерела взагалі відсутні;

• коли предмет дослідження чи окремі його характеристики недоступні для
спостереження;

• коли предметом вивчення є елементи суспільної чи індивідуальної
свідомості: потреби, інтереси, мотивації, настрої, цінності, переконання
людей і т.ін;

• як контрольний (додатковий) метод для розширення можливостей опису й
аналізу досліджуваних характеристик і для повторної перевірки даних,
отриманих іншими методами.

Метод опитування передбачає одержання соціологічної інформації у
ситуації соціально-психологічного спілкування. І це накладає свій
відбиток на зміст і якість одержуваних даних. У соціології вироблено
значну кількість методичних вимог до проведення процедур для подолання
суб’єктивізму, підвищення надійності та ефективності даної форми
збирання соціологічної інформації.

Заключний етап емпіричного соціологічного дослідження полягає в обробці,
аналізі та інтерпретації даних, отриманні емпірично обґрунтованих
узагальнень, висновків та рекомендацій. Обробка даних містить такі три
компоненти:

1) редагування й кодування інформації. Основне призначення цього кроку —
уніфікація та формалізація тієї інформації, яка була отримана під час
дослідження;

2) створення перемінних. Зібрана на підставі анкет інформація у низці
випадків прямо відповідає на ті запитання, які необхідно вирішити у
дослідженні, оскільки запитання набули форми індикаторів у процесі
операціоналізації. Потім нее необхідно провести зворотну процедуру,
тобто перевести дані у форму, яка б відповідала на запитання
дослідження;

3) статистичний аналіз. Цей крок є ключовим у процесі аналізу
соціологічних даних. Під час статистичного аналізу виявляються деякі
статистичні закономірності та залежності, що дозволяють зробити певні
узагальнення й висновки. Для проведення статистичного аналізу
використовують велику кількість різних математичних методів, що
допомагає повно та всебічно опрацьовувати зібрану інформацію.

Список використаної літератури

Александрова Е. В. Социально-трудовые конфликты: пути решения. — М.,
1993. — С.14.

Амелин В. Г. Социология конфликта. — М., 1992. — С.149.

Андрушків Б. М., Кузьмін О. Е. Основи менеджменту. — Львів: Світ, 1995.
— 296 с.

Беззубко Л. В., Лобас В. М., Чернобай А. В. Вопросы трудовых отношений в
условиях рынка: Учеб. пособие. — Макеевка: ДонГАСА, 2000. — 206 с.

Бекешкіна І. Е. Конфліктологічний підхід до сучасної ситуації в Україні.
— К.: Абрис, 1994. — 48 с.

Бородкин Ф. М., Коряк Н. М. Внимание: конфликт! — Новосибирск, 1989. —
190 с.

Воронов Ю. П. Методы сбора информации в социологических исследованиях. —
Иркутск, 1974.

Герчикова И. Н. Менеджмент: Учебник. — 3-е изд., перераб. и доп. — М.:
Банки и Биржи; ЮНИГИ, 1997. — 501с.

Гришина Н. В. Опыт построения социально-психологической типологии
производственных конфликтов. — Ленинград, 1977. — С.27.

Гришина Н. В. Производственные конфликты и их регулирование. —
Ленинград, 1982. — С. 118.

Дарендорф Р. Елементи теорії соціального конфлікту // Соціологічні
дослідження. — 1994. — № 5. — С. 144.

Забастовки: отношение населения и взгляд изнутри // Вопросы экономики. —
1990. — № 3. — С. 92-98.

Зайцева О. А, Радугин А А, Радугин К. А и др. Основы менеджмента: Учеб.
пособие. — М.: Центр, 1998. — 432 с.

Здравомыслов А. Г. Социология конфликта. — М.: Аспект Прогресс, 1994.

Похожие записи