Вікова періодизація

Психічний розвиток людини проходить ряд періодів, послідовна зміна яких
необоротна й передбачувана. Кожен період (вік) — своєрідний ступінь
психічного розвитку з притаманними йому відносно стійкими якісними
особливостями.

Відомо, що вікові психологічні особливості зумовлені
конкретно-історичними умовами розвитку, спадковістю, певною мірою —
характером виховання, особливостями діяльності та стосунків з іншими
людьми, що впливає передусім на специфіку переходу від одного вікового
періоду до іншого. Власне тому, що навчання й виховання організовує
діяльність дітей поетапно, керує нею на основі накопиченого досвіду,
прагнучи враховувати наявні психофізіологічні можливості, періоди
психічного розвитку дитини виявляються тісно пов’язаними із ступенями
навчання й виховання.

Критеріями визначення основних періодів індивідуального психічного
розвитку повинні бути якісні й суттєві ознаки, взяті в їх системному
зв’язку, що виявляє характерні для кожного віку цілісні новоутворення.
Такими є ті психічні й соціальні зміни в житті дитини, які визначають її
свідомість і діяльність, ставлення до середовища, увесь хід розвитку на
даному етапі (Л.С. Виготський).

У вітчизняній психології прийнято визначати основні періоди психічного
розвитку підростаючого покоління за психолого-педагогічними критеріями,
що включають характерну для кожного віку соціальну ситуацію розвитку,
передусім зміст і форми навчання й виховання, провідну діяльність у її
співвідношенні з іншими видами діяльності, відповідний рівень розвитку
свідомості й самосвідомості особистості (центральне вікове
новоутворення).

Такими періодами є: ранній (від народження до трьох років) і дошкільний
(з трьох до семи) вік; молодший шкільний вік (з семи до десяти років);
середній шкільний, або підлітковий вік (із десяти років до п’ятнадцяти);
старший шкільний, або ж юнацький вік (із п’ятнадцяти років і до
досягнення зрілості). У кожному періоді виділяють стадії й фази, що не
мають однозначних назв.

Кожному періоду відповідають також характерні особливості фізичного
розвитку індивіда.

Уперше своєрідну вікову періодизацію особистості запропонував Платон
(охоплює життєвий цикл розвитку людини від народження до смерті). У ній
розкривається зміст виховання та діяльності особистості на кожному з
вікових періодів.

Видатний чеський педагог Я. А. Коменський розробив чітку для свого часу
вікову періодизацію і систему шкіл. Він намітив чотири ступені в системі
народної освіти (дитинство, отроцтво, юність, змужнілість), кожний з
яких був розрахований на шість років.

Нині у шкільній практиці утвердилася емпірична класифікація, пов’язана з
розвитком школи і дошкільних закладів.

У педагогіці шкільний вік поділяють на: молодший (6—7 — 11—12 років);
середній, або підлітковий (12—15 років); старший, або юнацький (15— 18
років). Межі вікових періодів відносно рухомі, тому що природний
потенціал дітей і виховний вплив на них різні. Кожній віковій групі
властиві певні анатомо-фізіологічні, психічні та соціальні ознаки, які
називають віковими особливостями.

Молодший шкільний вік. Важливими показниками готовності дитини до
навчання є навички до розумових зусиль, зосередженість у роботі, вміння
слухати вчителя і виконувати його завдання. Пізнавальна діяльність
відбувається переважно в процесі навчання, пам’ять наочно-образна,
мислення розвивається від емоційно-образного до образно-логічного.

Підлітковий вік. Позначений бурхливим ростом і розвитком організму. Нові
переживання вносить у життя підлітка статеве дозрівання, хоча воно й не
є визначальним. Сприймання перебуває у стадії становлення, тому якість
його різна. Поліпшується продуктивність пам’яті. Для підлітка характерна
розпорошеність інтересів. Значну роль у його житті відіграють різні
форми спілкування, посилюється прагнення дружити. Підлітковий період
потребує певної диференціації в організації життя хлопців і дівчат.
Наприкінці цього періоду перед учнями реально постає завдання вибору
професії.

Юнацький вік. Це період формування світогляду, самосвідомості, характеру
і життєвого самовизначення, якому сприяє пізнавальна діяльність. Пам’ять
старшокласника стає зрілішою. Мислення здатне абстрагувати і
узагальнювати навчальний матеріал. Мовлення збагачується науковими
термінами, увиразнюється і конкретизується. Вперше старшокласники
переживають почуття кохання. В них формуються стійкі професійні
інтереси. Прагнення до самовиховання стає рисою особистості.

Всередині кожної вікової групи існують значні відмінності, що залежать
.від природних задатків, умов життя і виховання дитини, їх називають
індивідуальними особливостями (темперамент, характер, здібності та ін.).

Похожие записи