Реферат на тему:

Види емоційних станів ПЛАН

TOC \o «1-3» \h \z HYPERLINK \l «_Toc69293827» 1.В чому різниця
між текстом і анкетою. PAGEREF _Toc69293827 \h 2

HYPERLINK \l «_Toc69293828» 2.Види емоційних станів: настрій, стрес,
афект, пристрасті, почуття. PAGEREF _Toc69293828 \h 4

HYPERLINK \l «_Toc69293829» 3. В чому полягає навчальне і виховне
значення, контролю знань PAGEREF _Toc69293829 \h 8

HYPERLINK \l «_Toc69293830» Використана література PAGEREF
_Toc69293830 \h 12

1.В чому різниця між текстом і анкетою.

Анкета — тиражований документ, який містить певну сукупність
запитань, сформульованих і пов’язаних між собою за встановленими
правилами.

Оскільки анкету респондент заповнює самостійно, особливо
важливе значення мають структура запитань, мова і стиль їх формулювання,
рекомендації щодо заповнення анкети, а також її графічне оформлення.
Починається вона вступною частиною, в якій зазначають, хто, з якою метою
проводить опитування, вміщують інструкцію щодо заповнення анкети,
зосереджують увагу на способі її повернення після заповнення, її текст
повинен створити у респондента настрій співробітництва. Вступну частину
найчастіше розміщують на титульному аркуші.

Наступним структурним елементом анкети є контактні запитання,
їх мета — зацікавити респондента, полегшити йому входження у проблему.
Тому вони повинні бути простими за формулюванням, передбачати достатньо
легкі відповіді на них.

Сутнісну інформацію містять основні запитання, зміст яких повністю
визначається цілями і завданнями дослідження. Найкраще, якщо кожному
окремому завданню відповідає певний блок запитань, а перехід до нового
супроводжується поясненнями. Наприклад: «На цьому закінчуємо розмову про
Вашу роботу. Тепер декілька запитань про Ваші можливості щодо проведення
вільного часу».

Після основних вміщують запитання для з’ясування соціально-демографічних
характеристик респондентів. Наприкінці дають декілька запитань, які
повинні зняти психологічне напруження в опитуваних.

За структурою запитання анкети класифікують на відкриті,
напівзакриті, закриті (цю групу запитань, у свою чергу, поділяють на
альтернативні й не альтернативні). У закритих запитаннях респонденту
дають повний перелік варіантів відповідей, пропонуючи обрати один або
декілька з них. їх поділяють на альтернативні (коли необхідно вибрати
тільки один варіант відповіді) і не альтернативні («питання-меню», які
допускають вибір кількох варіантів відповідей). Відкриті запитання не
пропонують жодних варіантів відповідей, і респондент може висловлюватися
на власний розсуд. Напівзакриті запитання в переліку запропонованих
відповідей мають позиції «інше» або «що ще?».

За формою виділяють прямі та непрямі запитання. Прямі запитання дають
змогу одержати інформацію безпосередньо від респондента («Чи задоволені
Ви своєю роботою?»). Коли ж від респондента необхідно одержати критичну
думку про нього, інших людей, негативні явища життя, використовують
непрямі запитання, пропонуючи на його розгляд уявну ситуацію, яка не
вимагає самооцінки конкретно його якостей та обставин його діяльності.

Основні запитання спрямовані на збір інформації ‘ про зміст
досліджуваного явища; неосновні — на з’ясування основного запитання
(запитання-фільтри), перевірку щирості, правдивості відповідей
респондента . (контрольні запитання), встановлення контакту з
респондентом (контактні). За змістом їх поділяють на: запитання про
факти поведінки, спрямовані на виявлення вчинків, дій та результатів
діяльності людей; запитання про факти свідомості (виявляють думки,
мотиви, оцінки, очікування, плани респондентів на майбутнє); запитання
про особистість респондента (соціально-демографічний блок запитань, що
виявляють вік, стать, національність, освіту, професію, сімейний стан та
інші статусні характеристики респондентів).

Підвищенню достовірності служить і забезпечення можливості для
респондента ухилитися від відповіді або дати невизначену відповідь. З
цією метою в анкеті передбачають такі варіанти відповідей, як «мені
важко відповісти», «як коли», «буває по-різному» тощо. Важливо також,
щоб запитання не мали у своїх формулюваннях явних або неявних підказок.
При формулюванні оціночних запитань і варіантів відповідей обов’язково
стежать за збалансованістю позитивних і негативних суджень.

Суттєве значення має і зовнішній вигляд анкети: якість паперу, чіткість
шрифту. Текст запитання і варіанти відповідей доцільно друкувати різними
шрифтами. Це стосується також нумерації запитань і відповідей,
різноманітних пояснень. Значну роль у графічному оформленні відіграють
ілюстративні матеріали, вказівні стрілки. Вони знімають втому, дають
змогу адекватно сприйняти зміст запитання, вказують на перехід до нової
теми тощо.

Текст — це слова , вислів або цілий твір у рукописному або надрукованому
вигляді, тобто те, що може бути точно повторене. В текст не входять
малюнки, креслення, ілюстрації, примітки, коментарі тощо.

2.Види емоційних станів: настрій, стрес, афект, пристрасті, почуття.

Світ емоційних явищ надзвичайно різноманітний. Тому їх можна
розрізняти за еволюційною, функціональною та структурною ознаками.

За еволюційною ознакою на перший план виступають три рівні проявів
емоцій.

Перший характеризує емоційний (чуттєвий) тон відчуттів (відчуття
задоволення або ж незадоволення, приємного чи неприємного), який
емоційно зафарбовує чуттєві образи та самопочуття людини. Другий рівень
— емоції, що мають чіткий предметний характер. Це широкий спектр
позитивних або негативних емоцій, які відображають ситуативне ставлення
людини до якоїсь події. Змістом третього рівня є почуття, наприклад,
комічного, гумору, іронії, піднесеного, трагічного тощо.

Власне емоції виявляють оцінювальне ставлення індивіда до
актуальних чи можливих ситуацій. На відміну від емоційного тону, це
досить визначені стани, що виникають у зв’язку із задоволенням певної
потреби. До того ж вони сигналізують про смисл подій, які ще не настали
або ж відійшли у минуле, тому часто виникають у зв’язку з образами
пережитих чи уявних ситуацій. Серед них є основні емоції: інтерес —
хвилювання, радість, здивування, горе — страждання, гнів, огида,
зневага, страх, сором, провина. Комбінація деяких інших
утворює комплексні емоції: тривогу, депресію, любов, ворожнечу. Кожна
емоція має власну картину суб’єктивного переживання, здійснюється за
рахунок специфічних фізіологічних механізмів й характеризується
притаманними лише їй виразними рухами.

Афекти — дуже сильні, бурхливі й відносно нетривалі емоційні
стани, що виникають, коли суб’єкт не здатний знайти вихід з надзвичайної
і несподіваної ситуації. Як правило, така ситуація безпосередньо
стосується провідної потреби індивіда або навіть ставить під загрозу
його життя. Переживаючи афект, індивід може поводити себе всупереч
соціальним нормам, втрачає контроль над своїми діями. Афекти мають
бурхливу динаміку і тривалу післядію. Вони порушують пізнавальну
діяльність, мають вигляд рухових, погано координованих реакцій, які
потім погано відтворюються.

У пам’яті індивіда афект існує як афективний комплекс, що оживає при
згадуванні або нагадуванні про ситуацію, яка його спричинила. У
свідомості ці комплекси виявляються подвійним чином: з одного боку,
актуалізуються у вигляді нав’язливих переживань, з другого —
витісняються (Лурія; Юнг,).

Пристрасті— сильні й тривалі емоції, що на певний час
забарвлюють життя індивіда, істотно позначаються на спрямованості й
динаміці його діяльності. Це виразний сигнал особистісного смислу
предмета його потреби — мотиву, від якого залежить життя. Пристрасть
виявляється у зосередженості індивіда на якомусь предметі, який в цей
час затіняє всі інші спонуки діяльності. Переживаючи пристрасть, людина
страждає, стає пасивною істотою; вона начебто перебуває під владою
якоїсь сили, хоча ця сила й виходить від неї.

Предметом пристрасті найчастіше є інша людина, яка стає єдиним засобом
задоволення «відкритої», що домінує над усіма іншими, потреби в іншій
людині. Такою пристрастю може бути один з видів кохання .У цьому разі
той, кого кохають, зазнає кристалізації — «особливої діяльності розуму,
який з усього, з чим він стикається, видобуває відкриття того, що
улюблений предмет має нові досконалості». Предметом пристрасті може бути
й не одухотворений об’єкт або ж якась ідея. Як і у попередньому випадку,
індивід потрапляє у поле тяжіння домінуючої потреби, яка з певних причин
сформувалася протягом його життя.

Настрій — емоційний стан індивіда, що на певний час зафарбовує
його стосунки з дійсністю. Це емоційне тло життя. На відміну від інших
емоційних явищ, настрій не має очевидного предметного змісту, його
джерела нерідко полягають у несвідомому або ж у фізіологічних процесах
організму, підпорогові подразники від яких сигналізують про біологічний
смисл тих чи тих порушень у їх роботі. Та все ж частіше настрій відбиває
процес стосунків людини зі світом. Вона може бути сумною або веселою,
пригніченою або життєрадісною залежно від того, наскільки задоволені чи
незадоволені її головні потреби, наскільки успішно вона просувається в
напрямку до своїх цілей. У цьому зв’язку настрій можна вважати емоційною
оцінкою індивідом обставин свого життя.

Стрес (англ. stress — напруга) — емоційний стан індивіда, який виникає в
ситуаціях, що порушують усталений перебіг його життя. Цей стан полягає у
неспецифічній реакції організму на вимоги, які до нього висуваються.
Дослідження цієї реакції, започатковані Г. Сельє 1936 p., спричинили
створення теорії стресу.

З психологічного погляду стрес може бути інформаційним або власне
емоційним. У першому випадку індивід перебуває в ситуації, яка не дає
можливості завчасно підготуватись і прийняти потрібне рішення, у другому
— стикається з ситуаціями, які безпосередньо стосуються його потреб
(наприклад, ситуація загрози чи образи). В обох випадках індивід реагує
переживаннями, які позитивно або, що частіше, негативно позначаються на
ефективності його діяльності. Це залежить як від характеру загрози, так
і від індивідуально-психологічних особливостей людини.

Фрустрація (від лат. frustratio — марне сподівання, невдача,
обман) —

негативний емоційний стан, що супроводжується усвідомленням неможливості
досягти поставленої мети. Він виникає е, ситуаціях, що перешкоджають
реалізації лінії життя індивіда. Тому фрустрація сигналізує про
інтенсивність його негативного ставлення до причин, які породили таку
ситуацію. Іноді фрустрація буває тривалою, що призводить до різкого
звуження кола життєвих зв’язків індивіда. Тоді все, що відбувається, він
розглядає під кутом зору події, яка спричиняє фрустрацію. Остання може
стосуватися не лише майбутнього чи теперішнього, а й минулого. Залежно
від цього розрізняють характер емоції: у першому разі це буде страх, у
другому — гнів, у третьому — сум.

Почуття, що характеризують розмаїття емоційного життя
індивіда, залежно від їх предмета поділяються на моральні,
інтелектуальні та естетичні.

Моральні почуття відбивають ставлення індивіда до інших людей,
суспільства та самого себе. Вони ґрунтуються на освоєних ним соціальних
нормах і сигналізують про ступінь відповідності цим нормам
найрізноманітніших явищ життя. Прикладами таких почуттів є: патріотизм,
почуття обов’язку, товариськості, співчуття, емпатії та симпатії.
Особливу роль серед них відіграє кохання — мірило морального ставлення
однієї людини до іншої. Рівень розвитку моральних почуттів може бути
досить повною характеристикою особистості.

Інтелектуальні (пізнавальні) почуття виникають у зв’язку з пізнавальною
діяльністю, спрямованою на теоретичне освоєння дійсності. Вони базуються
на пізнавальній потребі індивіда, а тому оцінюють успішність відповідної
діяльності і сигналізують про ступінь задоволення цієї потреби.
Передусім, це інтерес — суб’єктивна форма існування пізнавальної
потреби, та ціла гама таких почуттів, як допитливість, цікавість,
здивування, прикрість, розчарування тощо. Вони пронизують усі
пізнавальні процеси, де виконують виразну регулятивну функцію

Естетичні почуття переживає індивід, який сприймає оточення з погляду
його уявлення про прекрасне або огидне. Як і почуття взагалі, естетичні
почуття ґрунтуються на соціальних нормах, які у цьому разі є критерієм
естетичного ставлення до дійсності. Найчастіше вони виникають під час
сприймання творів мистецтва і мають широкий спектр проявів: від легкого
хвилювання до глибокої схвильованості.

3. В чому полягає навчальне і виховне значення, контролю знань

Процес навчання спрямований на вирішення навчально-виховних
завдань, кожне з яких характеризується дидактичною завершеністю.
Обов’язкова компонентом цього процесу є контроль знань, умінь Ті
навичок, тобто перевірка його результативності.

Головна мета контролю як дидактичного засобу управління
навчанням — забезпечення його ефективності приведенням до системи знань,
умінь, навичок учнів, самостійного застосування здобутих знань на
практиці, стимулювання навчальної діяльності учнів, формування у них
прагнення до самоосвіти.

Контроль знань складається з: перевірки — ви явлення рівня
знань, умінь та навичок; оцінки — вимірювання рівня знань, умінь і
навичок; обліку — фіксування результатів у вигляді оцінок у класному
журналі щоденнику учня, відомостях. За допомогою контролю ї процесі
навчання розв’язують низку завдань: виявленню готовності учнів до
сприйняття, усвідомлення і засвоєння нових знань; отримання інформації
про характер самостійної роботи у процесі навчання; визначення
ефективності організаційних форм, методів і засобів навчання; виявлення
ступеня правильності, обсягу і глибини засвоєних учнями знань, умінь та
навичок. Ці та інші зав дання визначають зміст контролю, який змінюється
із зміною дидактичних завдань.

Контроль виконує такі функції:

а) освітню

б) виховну, яка виходить з того, що очікування перевірки спонукає учня
регулярно готувати уроки.

в) розвиваючу — в процесі навчання в учнів розвивається логічне
мислення, зокрема вміння аналізу і синтезу, порівняння і узагальнення,
абстрагування і конкретизації, класифікації та систематизації,
мислительна діяльність, мовлення, пам’ять, уява, увага; г) діагностичну
— у процесі контролю виявляють успіхи та недоліки в знаннях, уміннях і
навичках учнів, встановлюють причини і шляхи їх усунення, визначають
заходи, спрямовані на поліпшення успішності;

ґ) стимулюючу — схвалення успіхів учня сприяє розвитку в нього
спонукальних мотивів до навчання;

д) оцінювальну — об’єктивна оцінка знань, умінь і навичок учнів сприяє
кращому навчанню;

е) управлінську — на основі контролю визначається стан успішності учнів,
що дає змогу запобігти неуспішності або подолати її.

За місцем у навчальному процесі розрізняють попередній,
поточний, періодичний, підсумковий види контролю.

Попередній контроль здійснюють переважно з
діагностичною метою перед вивченням нової теми або на початку уроку,
чверті для з’ясування загального рівня підготовки учнів з предмета, щоб
намітити організацію їх навчально-пізнавальної діяльності,

Поточний контроль використовують у повсякденній
навчальній роботі. Він полягає в систематичному спостереженні вчителя за
навчальною діяльністю учнів на уроці. Мета такого контролю — отримання
оперативних даних про рівень знань учнів і якість навчальної роботи на
уроці та вирішення завдань управління навчальним процесом.

Періодичний (тематичний) контроль передбачає виявлення й
оцінку знань та умінь учнів, засвоєних на кількох попередніх уроках, з
метою визначення, наскільки успішно вони володіють системою знань, чи
відповідають ці знання програмі. Різновидом періодичного е тематичний
контроль, що полягає у перевірці та оцінюванні знань учнів з кожної теми
і спрямований на те, щоб кожен учень належно засвоїв кожну тему. Така
система дає змогу усунути елементи випадковості при виведенні
підсумкових оцінок, що трапляється, коли вчитель орієнтується лише на
поточний контроль.

Підсумковий контроль має на меті перевірку рівня засвоєння
знань і вмінь учнів за триваліший період навчання: чверть, півріччя, рік
або завершення курсу навчання (заключний контроль). Він спрямований на
виявлення системи і структури знань учнів. Основна форма підсумкового
контролю — заліки та іспити.

Ефективність контролю залежить від його організації: часу
проведення контрольних занять, їх частоти й послідовності; характеру й
форм самостійної роботи учнів (індивідуальна, групова, фронтальна);
використання дидактичних і технічних засобів навчання; поєднання методів
контролю і самоконтролю (усна, письмова, графічна, практична, тестова,
програмована перевірка); фіксування й оформлення даних контролю процесу
навчання.

Ефективність контролю забезпечується дотриманням певних вимог,
серед яких:

-Індивідуальний характер контролю успішності

-Систематичність контролю:

-Достатня кількість даних для оцінки:

-Дотримання об’єктивності під час оцінювання знань:

-Єдність вимог до оцінювання знань

-Оптимізація контролю успішності

-Гласність контролю

-.Всебічність контролю

-Тематична спрямованість контролю

-Дотримання етичних норм.

Використана література

-.М(ясоїдП.А “Загальна психологія” – К.,2001

-Основи педагогіки та психології — К., 1999

-Вилонос В.К. Психология эмоциональных явлений – М.,1976

-Никифоров А. Эмоции в нашей жизни – М., 1981

-Фіцула М. Педагогіка.-К., 2000

Похожие записи