Реферат на тему:

Видатні психологи: Фромм Еріх та Юнг Карл Густав

ФРОММ ЕРІХ (1900-1980)

Еріх Фромм народився в 1900 р. у Франкфурті (Німеччина).

Він вивчав психологію, соціологію та філософію, отримав ступінь доктора
філософії в Гейдельберзькому університеті, де захистив у 1922 р.
докторську дисертацію. Продовжив свою психоаналітичну освіту в
Берлінському психоаналітичному інституті.

1934 р. — Фромм емігрував до Сполучених Штатів Америки, намагаючись
уникнути нацистської загрози. Він почав приватну практику в Нью-Йорку.

Свою першу книгу «Втеча від волі» Фромм опублікував у 1941 р. У ній він
показав особливе значення способів, якими суспільні сили й ідеології
формують структуру характеру індивідуума. Цей напрям, який Фромм
розвивав у багатьох наступних працях, приніс йому членство в Міжнародній
психоаналітичній асоціації.

Переосмислення й творчий розвиток теорії Фрейда сприяло тому, що Фромм
очолив один з впливових напрямів сучасної гуманітарної науки —
неофрейдизм.

Фромм, проаналізувавши типи соціальних характерів, що формуються різними
типами культур, показав роль гуманістичної й авторитарної етики в цьому
формуванні та дійшов висновку, що людина може (а отже, і повинна)
протиставити зовнішньому авторитету влади й анонімному авторитету
суспільної думки свої розум та волю. Тобто порятунок від авторитарності
Фромм бачив у самостійності й самовдосконаленні людини.

Ця думка, мабуть, є головною і для найвідомішої його книги «Мистецтво
любові».

1945 р. Фромм став співробітником Інституту психіатрії Вільяма Алан-сона
Уайта. Згодом він читав лекції в багатьох університетах США та обіймав
посаду професора психіатрії в Національному університеті в Мехіко з 1949
p. до 1965 p. Разом зі своєю дружиною Фромм у 1976 p. переїхав до
Швейцарії.

Еріх Фромм, спираючись на ідеї психоаналізу, прагнув вирішити основні
протиріччя людського існування — між егоїзмом і альтруїзмом, волею і
буттям. А шляхи виходу з кризи цивілізації бачив у створенні «здорового
суспільства», заснованого на принципах гуманістичної етики, серед яких
любов, а також відновленні гармонії між індивідом і природою,
особистістю й суспільством.

Еріх Фромм прожив довге, плідне й насичене життя. Він помер 1980 р. у
віці 80 років.

ЮНГ КАРЛ ГУСТАВ (1875-1961)

Карл Густав Юнг народився 26 липня 1875 р. у швейцарському містечку
Кесвіль.

Закінчивши Базельську гімназію, він у 1895 р. вступає до університету.
Юнг бачив себе в майбутньому лікарем, прагнучи серйозно займатися
хірургією. Але

через якийсь час він змінив своє рішення. Коли Юнг практикував у клініці
й готувався до державного іспиту, до його рук випадково потрапив
підручник з психіатрії, з якого він дізнався, що психіатрія — «наука про
особистість». Він одразу вирішив серйозно зайнятися цією наукою.

1900 р. Карл Юнг працює як асистент у клініці Бургхельцлі. За роки
роботи в цій клініці Юнг багато досяг, зокрема покращив стан багатьох
хворих. Він поставив собі за мету змінити структуру психіатрії, оскільки
до нього психіатри ігнорували психологію душевнохворих. А з 1905 р. він
читає курс психіатрії в Цюріху й у цей час обіймає посаду головного
лікаря в університетській клініці. У цьому ж році він засновує
лабораторію експериментальної психопатології при психіатричній лікарні,
де разом зі своїми студентами вивчає психічні реакції.

Психологія стала для Юнга наукою наук — саме вона, на його думку, має
дати сучасній людині цілісне уявлення, світогляд. Крім «філософії
життя», його приваблював і модний на той час окультизм. Упродовж кількох
років Юнг брав участь у спіритичних сеансах, ознайомився з літературою з
астрології та інших «таємничих» наук.

1902 р. Карл Юнг закінчив роботу над докторською дисертацією «Про
психологію і патологію так званих окультних феноменів». Ця робота
дотепер зберегла наукове значення — Юнг дає в ній психологічний і
психіатричний аналіз медіумічного трансу, зіставляє його з
галюцинаціями. Він вважає, що в поетів, пророків, містиків, засновників
різних релігійних рухів спостерігаються ті самі стани, які психіатр
спостерігає у хворих.

З 1906 р. між Карлом Юнгом і Фрейдом починається жваве листування, що
триває до 1913 р. У ці роки вони обмінюються досвідом, різними теоріями,
роботами, серед яких Юнг посилає і свою роботу «Психологія Dementia
praecox». Фрейд і Юнг виробили власні культурологічні концепції, які
займають гідне місце в системі культурологічних знань.

1890 р. Юнг, працюючи в Цюріхській клініці, стає його відкритим
послідовником і пропагандистом теорії. Не можна сказати, що стосунки між
Фрейдом і Юнгом завжди були дружніми. Визнаючи авторитет Фрейда і навіть
називаючи його своїм учителем, Юнг багато в чому з ним не погоджувався,
а в 1913 р. їхні стосунки припиняються.

Сам Юнг сприймав Фрейда як трагічну фігуру і водночас як велику. Юнг
причиною розриву називає свою роботу «Метаморфози і символи лібідо».
Там, де Фрейд бачив лише сексуальні мотиви і прагнення насилля, Юнг
виявляв поєднання жіночого і чоловічого начал, особистих і колективних
факторів з багатовіковою історією (архетипи).

Об’єднати всі ці поняття в систему Юнгу допомогли його дослідження у
сфері історії культури та релігії і, звичайно, його багата
психотерапевтична практика.

У момент розриву з Фрейдом Юнгу виповнилося 38 років — середина життя,
поворотний пункт в особистісному розвитку. Цей віковий етап сам Юнг
згодом визначив як «кризу середини життя». Але саме цей критичний період
збігся з генеруванням його основних ідей, що ввійшли в історію науки
аналітична психологія.

6 8 »

$

.

D

< > I

U

8 $

:или жахливі видіння кривавої Європи. У серпні наступного року вибухнула
світова війна, немовби явивши собою категоричне заперечення раціональних
основ культури і цивілізації. Тоді Юнг поставив перед собою завдання
якнайглибше досліджувати духовну історію людини, щоб виявити й подолати
те, що штовхає її до ірраціонального саморуйнування.

Плоди кантівських міркувань побачили світ у 1921 р. у монументальній
праці «Психологічні типи, або психологія індивідуації». Обсяг цієї книги
перевищував 700 сторінок, з яких перші 470 являли собою найширшу
панораму філософської думки — західної і східної, давньої і сучасної.
Решта 240 сторінок були викладом концепції Юнга. Слід зазначити, що його
наступні досліди в наукових колах були оцінені по-різному, однак
концепція психологічних типів була визнана в усьому світі й принесла
Юнгу велику популярність.

Як головний фактор диференціації психологічних типів Юнг визначив чотири
функції свідомості: мислення, відчуття, чуття та інтуїцію. Кожна функція
може реалізуватися інтровертивно або екстравертивно.

Серед інших, введених Юнгам понять, інтроверсія і екстраверсія були
найпоширенішими.

Юнг вважав: кожного індивідуума можна охарактеризувати як первинно
орієнтованого на внутрішнє або на зовнішнє. Енергія інтровертів
спрямована на внутрішній світ, енергія екстравертів — на зовнішній.

За Юнгом, немає «чистих» інтровертів або екстравертів. Юнг порівнював ці
два процеси з роботою серця — ритмічною зміною в циклі стискання
(інтроверсія) і розширення (екстраверсія). Однак кожен індивідуум більш
схильний до однієї з цих орієнтації і діє переважно в її рамках.

Концепцію екстраверсії інтроверсії згодом розвинув Г. Айзенк, який
визначив цей параметр (поряд з емоційною стійкістю) головним для
особистості. В інтерпретації Айзенка ці поняття дотепер широко
використовуються в психології особистості.

Погляди Юнга на природу психічного життя формувалися в полеміці з
фрейдистським трактуванням лібідо. Юнг дав енергетичне трактування
лібідо як потоку вітально-психічної енергії. Усі феномени свідомого й
несвідомого життя людини він розглядав як різні вияви єдиної енергії
лібідо. Неврози й інші розлади є результатом регресії лібідо, здатності
повертатися назад під впливом нездоланних життєвих перешкод. Це
призводить до репродукції у свідомості хворого архаїчних образів і
переживань, що являють собою первинні форми адаптації людини до
навколишнього світу.

Юнг радикально переосмислив фрейдистську концепцію природи несвідомого.
На його думку, несвідоме містить у собі не тільки суб’єктивне й
індивідуальне, витіснені за поріг свідомості, а й насамперед колективний
і безособистісний психічний зміст.

Емпіричною базою введення ідеї «колективного несвідомого» була
встановлена Юнгом у його психіатричній практиці схожість між
міфологічними мотивами стародавності, образами сновидінь у нормальних
людей і фантазіями душевнохворих. Ці образи — носії колективного
несвідомого — Юнг назвав архетипами. Юнг по-різному описував архетипи,
але усі його трактування мають щось спільне: фундаментальні
образи-символи принципово протистоять свідомості, їх не можна логічно
осмислити й адекватно висловити. Єдине, що доступно психологічній науці,
— це опис, тлумачення і деяка типізація архетипів, чому і присвячена
значна частина творів Юнга.

Юнг висунув і такий метод, як «психологічний компас», що дає змогу
аналізувати типи людей. У кожної точки компаса є протилежний полюс.
Почуття підкріплюються інтуїцією, а мислення—відчуттям. Наприклад, у
людини, яка мислить, чуттєва сфера буде менш розвинутою (вона здатна
оцінювати обставини спонтанно, чуттям, не вдаючись до раціонального
аналізу мотивів дії). У кожної особистості ці сфери можуть накладатися.
Наприклад, у людини, що діє, можуть бути однаково розвинуті розумова і
чуттєва сторони (інтуїція в цьому випадку буде послабленою). Очевидно,
що неактивні почуття і відчуття витісняються у підсвідоме, що може
призвести до їхньої раптової активізації й неконтрольованого прориву у
вигляді стресів або нападів одержимості.

Інтерес до фундаментальних психологічних процесів Юнга сприяв вивченню
ним давніх західних традицій алхімії та гностицизму, а також до
дослідження неєвропейських культур. У 1924—1925 pp. він живе серед
індіанців пуебло в штаті Нью-Мексико, у 1926 р. бере участь в експедиції
до Кенії до племені елгонів, у 1937 р. — подорож до Індії.

В останні десятиліття життя Юнга в його розпорядженні був унікальний
лекційний зал під відкритим небом біля Лаго-Маджоре. Починаючи з 1933 р.
сюди щороку з усього світу з’їжджалися на конференції вчені, щоб
виступити з доповідями і взяти участь у дискусіях. Це були збори
товариства «Еранос», що відбувалися в маєтку його фундаторки Ольги
Фройбе-Каптейн. Багато важливих робіт, що належать до останніх років
життя Юнга, вперше було обговорено в науковому товаристві саме на цих
зборах.

Карл Густав Юнг помер після нетривалої хвороби у своєму будинку в
Кюснахті 6 червня 1961 р.

Використана література

Орбан-Лембрик, Лідія Ернестівна Соціальна психологія: У 2-х кн.:Підруч.
для студ. вузів. Кн. 1. Соціальна психологія особистості і спілкування.-
К.: Либідь, 2004.- 576с.- 18.00

Психологія.- К.: Либідь, 2001.- 560с.

Психологія.- К.: Либідь, 1999.- 558с.

Політична психологія.- К.: ЦУЛ, 2003.- 216с.

Загальна психологія.- К.: Либідь, 2005.- 464с.

Гуманістична психологія.- К.: Університетське вид-во «Пульсари», 2001.-
252 с.

Бондарчук Олена Іванівна Психологія сім’ї.- К.: МАУП, 2001.- 96с.

Морозов С.М., Бондар В.В. Клінічна психологія.- К.: ІПО КНУ
ім.Т.Г.Шевченка, 2001.- 116с.

Пащенко, Світлана Юріївна Загальна психологія.- Запоріжжя, 2004.- 32с.-
1.50

Петро Андрійович Загальна психологія.- К.: Вища школа, 2004.-

Похожие записи