Реферат на тему:

Увага як умова пізнавальної активності особистості

Поняття про увагу

Особистість, перебуваючи в бадьорому стані, активно, по-дійовому
ставиться до предметів та явищ навколишньої дійсності, до власних
переживань: щось сприймає, запам’ятовує, пригадує, про щось думає. У
таких випадках вона зосереджує свою свідомість на тому, що сприймає,
запам’ятовує, переживає, тобто вона буває до чогось уважною.

Отже, увага — це особлива форма психічної діяльності, яка виявляється в
спрямованості і зосередженості свідомості на вагомих для особистості
предметах, явищах навколишньої дійсності або власних переживаннях.

Важливою закономірністю уваги є її вибірковість, яка виявляється в тому,
що людина, зосереджуючись на одному, не помічає іншого. Уважно
вслухаючись або вдивляючись у щось, вона не чує, що до неї звертаються,
не помічає перешкод на дорозі.

Вибірковість уваги пояснюється більш вираженою гальмівною дією вагомих
для особистості предметів і переживань щодо менш значущих, які в цей час
на неї діють. За такого стану предмети уваги яскравіше відображаються
нашою свідомістю.

Увага потрібна в усіх різновидах сенсорної, інтелектуальної’та рухової
діяльності. Побутує порівняння уваги з термометром, який дає змогу
робити висновки про переваги методів навчання та правильність його
організації.

Увагу зумовлюють не лише зовнішні подразники, а й здатність людини
довільно спрямовувати її на ті чи ті об’єкти. Цю здатність називають
уважністю. Вона являє собою характерологічну властивість особистості,
завдяки якій людина володіє своєю увагою, а тому своєчасно й активно
зосереджується, скеровує увагу.

Недостатній розвиток уважності виявляється в розосередженості та
відволіканні, нездатності без зовнішніх спонук спрямовувати й
підтримувати свою увагу в процесі діяльності внутрішніми засобами.

Сутність уваги, її природу психологи пояснюють по-різному.

Прибічники волюнтаристської теорії вбачають сутність уваги виключно у
волі, хоча мимовільна увага не може бути пояснена вольовою діяльністю.
Прибічники інших теорій вважають, що у виявах уваги провідну роль
відіграють почуття, хоча довільна увага виявляється всупереч почуттям.
Шукали пояснення виникнення уваги також і в зміні змісту самих уявлень,
не враховуючи спрямованості особистості.

Насправді увага значною мірою зумовлена взаємовпливами між спрямованістю
діяльності, до виконання якої залучена людина, та спрямованістю її
психічних процесів. Увага є там, де напрям діяльності орієнтує
спрямованість думок, гадок.

Отже, увага виражає специфічну особливість процесів, спрямованість яких
регулюється діяльністю, в яку вони включені.

Оскільки увага виявляє ставлення особистості до предмета, на який
спрямована свідомість, то вагомість предметів, явищ для людини відіграє
велику роль при зосередженні на них уваги.

Саме цим пояснюється те, що людина, зосередившись на якомусь предметі,
не звертає уваги навіть на сильні подразники, які не мають стосунку до
того, чим вона займається, або не мають для людини ніякого значення.
Усе, що особистість вважає вагомим, стає предметом її уваги.

Природа уваги в психології розглядалася представниками різних
психологічних напрямів і шкіл залежно від їхніх поглядів на психіку
взагалі.

Представники англійської асоціативної психології поняття «увага» не
включали в систему психології як науки. Зосередженість вони тлумачили як
асоціацію уявлень.

Представники інтроспективної психології (Гербарт, В. Вундт, Е. Тітченер)
вивчали лише внутрішню суб’єктивну сторону уваги як явища. Увага, на їх
погляд, — це стан свідомості, що характеризується ясністю, чіткістю,
інтенсивністю наявного в ній змісту або перебігу процесів. Виходячи з
такого розуміння, В. Вундт, наприклад, обстоював
апперцептивно-волюнтаристську теорію уваги.

Увага — це фіксована точка свідомості, найясніше її поле діяльності,
зумовлене переходом змісту свідомості із зони перцепції до зо-ни
апперцепції, яка, на думку В.Вундта, являє собою особливу психологічну
активність, що є виявом невідомої нам внутрішньої сили.

Американський психолог Е. Тітченер розумів увагу як сенсорну якість, яка
визначає особливий стан відчуття в свідомості. Більш яскраве відчуття
панує над іншими й набуває самостійності, виокремлюється серед них,
підпорядковує собі менш яскраві відчуття. Він вважав, що яскравість
відчуття зумовлюється нервовими схильностями, але не розкривав, що
являють собою ці нервові схильності.

Представник фізіологічного напряму в психології Т. Ціген пояснював увагу
не суб’єктивними станами, а боротьбою відчуттів і неусвідомлених уявлень
за фіксовану точку свідомості. Уявлення, що перемагає, стає
усвідомленим, домінуючим.

Отже, увага — це стан усвідомлення уявлення. Зміна уявлень є перехід
уваги з одного уявлення на інше. Акт зосередження виникає в результаті
асоціативних імпульсів відчуттів, які залежать від інтенсивності,
ясності, сили супровідного емоційного тону.

Французький психолог Т. Рібо, слідом за І.М. Сєченовим, вважав, що уваги
без її фізичного виявлення не існує. У зв’язку з цим він висунув теорію
рухової уваги. Увага, стверджував він, це не духовний акт, що діє
таємничо, її механізм — руховий, тобто такий, що впливає на м’язи у
формі затримки. На думку Т. Рібо, людина, яка не вміє керувати м’язами,
не здатна зосереджувати увагу.

Представники біхевіоризму, розглядаючи психологію як науку про
поведінку, у своїй психологічній системі визначають увагу лише як
орієнтацію поведінки, як установку організму щодо зовнішніх стимулів.

Наведені дані про розуміння уваги свідчать про складність з’ясування
сутності уваги та особливостей її виявлення в діяльності.

Фізіологічні основи уваги

Увага, як показали дослідження, детермінується співвідношенням збуджень
у корі великих півкуль головного мозку, зумовлених подразниками, що
впливають на чуття організму, і внутрішніми установками та психічними
станами. Ідеї І.П. Павлова про орієнтувально-рефлекторну діяльність
організму, пізніше поглиблені нейрофізіологічними дослідженнями,
з’ясовують фізіологічне підґрунтя уваги.

І.П. Павлов під орієнтувальними рефлексами розумів активні реакції
тварин на зміни навколишнього середовища, які зумовлюють загальне
пожвавлення й низку вибіркових реакцій, спрямованих на ознайомлення із
змінами ситуації.

Орієнтувальний рефлекс забезпечує живим істотам змогу пристосуватися до
різноманітних зовнішніх впливів на організм. Він виявляється в активному
настановленні аналізаторів на краще сприймання подразників, що впливають
на організм.

І.П. Павлов писав: «Щохвилини кожний новий подразник, який діє на нас,
викликає відповідні рухи з нашого боку, щоб краще, повніше довідатися
про цей подразник. Ми придивляємося до предмета, що з’явився,
прислухаємося до звуків, що виникають, посилено втягуємо запах, який
приходить до нас. І, якщо предмет поблизу, намагаємося доторкнутися до
нього, і взагалі прагнемо охопити або пізнати кожне нове явище або
предмет відповідними сприймальними поверхнями, відповідними органами
чуттів».

Отже, фізіологічним підґрунтям уваги є збудження, що виникає в корі
великих півкуль головного мозку під впливом подразнень, які на нас
діють.

У процесі діяльності під впливом зовнішніх і внутрішніх подразнень у
відповідних ділянках кори великих півкуль головного мозку виникають
більш або менш стійкі осередки оптимального збудження. Ці оптимальні
збудження стають домінуючими і викликають гальмування слабших збуджень,
що виникають в інших ділянках кори великих півкуль.

У зв’язку зі зміною характеру та сили подразнень, які діють на нас
ззовні або зсередини організму, осередок оптимального збудження може
переміщуватися з одних ділянок кори великих півкуль головного мозку до
інших. У таких випадках змінюється і спрямованість уваги. У
загальмованих ділянках кори головного мозку виникає збудження, а
ділянки, що перебували в стані збудження, гальмуються.

З цього приводу І.П. Павлов писав: «Якби можна було бачити крізь черепну
коробку і якби місце великих півкуль з оптимальною збудливістю
світилося, то ми побачили б у свідомої людини, що розмірковує, як по її
великих півкулях постійно пересувається химерно-неправильних обрисів
світла пляма, що раз у раз змінюється у формі та за величиною, оточена
по решті півкулі більш або менш значною тінню».

Значний внесок у з’ясування фізіологічного підґрунтя уваги зробив О.О.
Ухтомський своїм вченням про домінанту. Домінанта — це панівна ділянка,
яка приваблює до себе хвилі збудження з найрізноманітніших джерел.
«Домінанта — це достатнє джерело збудження, яке досягає центру в певний
момент, набуває значення панівного чинника в роботі інших центрів,
нагромаджує збудження з окремих джерел, але гальмує здатність інших
центрів реагувати на імпульси, які мають до них безпосередній стосунок».

Серед багатьох збуджень, що виникають одночасно в корі головного мозку,
одне є домінуючим. Воно і служить фізіологічним підґрунтям свідомих
процесів, уваги. Інші збудження при цьому гальмуються.

Загальмовані відносно слабші збудження (порівняно з домінуючими) 0.0.
Ухтомський називав субдомінантними. Своїми дослід-женнями він показав,
що домінанта не лише гальмує субдомінантні збудження, а й посилюється за
їх рахунок. У зв’язку з цим домінанта стає сильнішою.

Між домінантою та субдомінантами ведеться боротьба. Домінантне збудження
залишається домінуючим доти, поки якась субдомінанта не набуде більшої
інтенсивності, ніж сила домінанти. Тоді субдомінанта стає домінантою, а
домінанта — субдомінантою.

0.0. Ухтомський вважав, що в діяльності нервової системи важко уявити
цілком бездомінантний стан. Людина завжди буває до чо-гось уважною.

Виразом домінанти, за О. О. Ухтомським, с робоча поза організму. У стані
уваги людина відповідно напружує м’язи, має своєрідний вираз обличчя,
особливі рухи, в органах чуттів при цьому виникає сенсибілізація, тобто
підвищується чутливість до зовнішніх подразників або ж знижується
чутливість до зовнішніх подразників, якщо ми зосереджуємося на
внутрішній діяльності, на власних психічних станах. При цьому змінюються
вегетативні процеси, серцебиття, кровообіг. Отже, за цими зовнішніми
змінами, за виразними рухами можна дійти висновку про стан уваги
особистості.

Виникнення уваги та відволікання пояснюються впливом взаємної індукції
збудження та гальмування. У разі, коли увага до якоїсь ознаки або дії
виявляється інтенсивною, спостерігається зниження чутливості до інших
подразнень.

Взаємна індукція збудження та гальмування є фізіологічним підґрунтям
найрізноманітніших виявів уваги: її стійкості, інтенсивності,
відволікання, переведення уваги тощо.

Взаємодія процесів збудження та гальмування в корі великих півкуль
головного мозку пояснює ряд властивостей уваги. Так, обсяг уваги можна
пояснити ширшим або вужчим осередком оптимального збудження ділянок кори
великих півкуль.

Розподіл уваги, тобто здатність бути уважним до кількох об’єктів або дій
водночас, пояснюється тим, що звична діяльність може здійснюватися й
тими ділянками кори, що певною мірою перебувають у стані гальмування.
Переведення уваги з одного об’єкта на другий пояснюється переміщенням
оптимального збудження з однієї ділянки кори в іншу у зв’язку з
виникненням нового подразнення.

Швидкість переведення уваги в різних людей буває різною. Це залежить від
типу нервової системи організму. Збудливий тип швидше переводить увагу з
одного об’єкта на другий, ніж організм з інертним типом нервової
системи.

Сучасні нейрофізіологічні дослідження переконують, що процеси уваги
пов’язані не лише з корою великих півкуль головного мозку, а й з
підкорковими його утвореннями. Вибірковий характер уваги забезпечується
станом бадьорості кори головного мозку, який підтримується висхідними
імпульсами ретикулярної формації. Але стан бадьорості кори
забезпечується не лише висхідною активуючою ретикулярною системою, а й
низхідною системою.

Якщо висхідна ретикулярна система, яка несе імпульси до кори головного
мозку, є біологічно зумовленою формою активації (обмінні процеси,
елементарні потяги організму), то низхідна ретикулярна система викликає
активуючий вплив імпульсів, що виникають у корі головного мозку, на
підкоркові утворення й цим самим забезпечує вищі форми вибіркової
активації, пов’язані із складними завданнями свідомої діяльності.

Серед мозкових механізмів уваги велику роль відіграють лобові ділянки
головного мозку. Вони беруть безпосередню участь у підвищенні рівня
бадьорості відповідно до тих завдань, які людина повинна розв’язати, і
таким чином забезпечують вияви вищих довільних форм уваги.

Показники нейрофізіологічних досліджень доводять, що активацію лобових
ділянок головного мозку людини зумовлює мовна ді-яльність, мовна
інструкція організації дій.

Різновиди і форми уваги

У психології розрізняють мимовільну, довільну та післядовільну увагу.

Усі різновиди уваги тісно пов’язані між собою і за певних умов
переходять одні в одних.

Мимовільна увага виникає несподівано, незалежно від свідомості,
непередбачено, за умов діяльності або відпочинку, на дозвіллі під
впливом найрізноманітніших подразників, які впливають на той чи той
аналізатор організму. Вона властива і людині, і тваринам, хоча
виникнення її в людини якісно відрізняється від мимовільної уваги
тварин.

Людина, на відміну від тварини, може опанувати свою мимовільну увагу,
предмет мимовільного зосередження може стати предметом свідомого
зосередження.

Фізіологічним підґрунтям мимовільної уваги є безумовно-рефлекторна
орієнтувальна діяльність мозку. Нейрофізіологічним її механізмом є
збудження, що надходять до кори з підкоркових ділянок великих півкуль
головного мозку.

Мимовільна увага виникає за умови, коли сила впливу сторонніх
подразників перевищує силу впливу усвідомлюваних діючих збуджень, коли
субдомінантні збудження, за певних обставин, стають ін-тенсивнішими
порівняно з тими, що домінують у цей момент.

Збуджувачами мимовільної уваги можуть бути не лише зовнішні предмети,
обставини, а й внутрішні потреби, емоційні стани, наші прагнення — все
те, що чомусь хвилює нас. Найчастіше мимовільна увага виникає тоді, коли
людина стомлена, через несприятливі умови праці (спекотно, холодно,
забруднене повітря в приміщенні) або коли діяльність, якою людина
займається, її не цікавить, не потребує інтенсивної розумової
активності.

Мимовільна увага є короткочасною, але за певних умов залежно від сили
впливу сторонніх подразників, що впливають на нас, вона може виникати
досить часто, заважаючи основній діяльності.

Довільна увага — це свідомо спрямоване зосередження особистості на
предметах і явищах навколишньої дійсності, на внутрішній психічній
діяльності. Довільна увага своїм головним компонентом має волю. Силою
волі людина здатна мобілізувати й зосередити свою свідомість на
потрібній діяльності протягом досить тривалого часу.

Характерними особливостями довільної уваги є цілеспрямованість,
організованість діяльності, усвідомлення послідовності дій,
дисциплінованість розумової діяльності, здатність боротися із сторонніми
відволіканнями.

Довільна увага своїм фізіологічним підґрунтям має умовно-рефлекторну
діяльність головного мозку, здатність гальмувати непотрібні рухи та дії.
Позитивна індукція нервових процесів — одна з головних фізіологічних
підвалин довільної уваги. Є всі підстави вважати, що одним з головних
нейрофізіологічних механізмів довільної уваги є робота лобових ділянок
кори великих півкуль головного мозку, які багато дослідників функцій
головного мозку вважають механізмом розумової діяльності, а отже, й
довільної уваги.

У довільній увазі провідним є вибір предмета зосередження, засобів дій,
який супроводжується боротьбою мотивів. Усвідомлення процесу дій,
кожного його етапу — головне, що викликає зосередження на кожному етапі
діяльності й готує до зосередженості на наступному її етапі. Цей
динамічний бік довільної уваги потребує уміння розподіляти увагу між
усією діяльністю — від початку до кінця та між окремими її етапами.

Головним збуджувачем довільної уваги є усвідомлювані потреби та
обов’язки, інтереси людини, мета та засоби діяльності.

Чим віддаленіша в часі мста і чим складніші умови та способи її
досягнення, чим менше приваблює людину сама діяльність, тим більшого
напруження свідомості та волі, а отже, й довільної уваги, вона потребує.
Така діяльність, а саме такою є навчальна і трудова діяльність, вимагає
належного зосередження уваги та її спрямування.

Післядовільна увага, як переконує досвід і спеціальні дослідження,
виникає в результаті свідомого зосередження на предметах та явищах у
процесі довільної уваги. Долаючи труднощі під час довільного
зосередження, людина звикає до них, сама діяльність зумовлює появу
певного інтересу, а часом і захоплює її виконавця, і увага набуває рис
мимовільного зосередження.

Тому післядовільну увагу називають ще й вторинною мимовільною увагою. У
післядовільній увазі напруження волі слабшає, а інтенсивність уваги не
зменшується, залишається на рівні довільної уваги. Хоча в після
довільній увазі свідоме зосередження на об’єкті діяльності та його
окремих етапах і зменшується, проте цей різновид уваги, як і довільна
увага, є свідомо контрольованим. Завдяки тому, що інтенсивність
напруження в післядовільній увазі зменшується, а інтерес до діяльності
зростає, вона стає більш тривалою та продуктивною. Тому важливо в
процесі діяльності — навчальної, трудової — засобами її організації та
методами праці сприяти переходу уваги від довшьної до пклядовшьної.

У навчальній діяльності дуже важливо сприяти появі в учнів
післядовільної уваги. Навчання, як відомо, є важкою діяльністю і
порівняно швидко стомлює, особливо тоді, коли зміст уроку не зацікавлює.
Тому післядовільна увага на уроці сприяє успішному виконанню учнями
навчальних завдань і зменшенню суб’єктивного відчуття втоми.

Залежно від змісту діяльності увага спрямовується або на зовнішні,
безпосередньо дані предмети, явища та рухи власного тіла, які є об’єктом
наших відчуттів і сприймань, або на внутрішню, психічну діяльність.

У зв’язку з цим виокремлюють зовнішню, або сенсорну та рухову (моторну),
увагу і внутрішню, інтелектуальну увагу. Поділ уваги на зовнішню та
внутрішню, звичайно, умовний, але ці форми вияву уваги мають свої
особливості, на які потрібно зважати, організовуючи й керуючи
навчальною, трудовою та спортивною діяльністю людини.

Зовнішня увага відіграє провідну роль у спостереженні предметів і явищ
навколишньої дійсності та їх відображенні нашою свідомістю. Вона
виявляється в активній установці, у спрямуванні органів чуття на об’єкт
сприймання і спостереження, в зосередженні на діючих органах тіла —
руках, ногах, на їх напруженні.

Зовнішня увага (сенсорна, рухова) яскраво виявляється у своєрідних рухах
очей, голови, виразах обличчя, в мімічних та пантомімічних виразах і
рухах, у своєрідній готовності здійснювати ті або ті трудові, навчальні,
спортивні завдання.

Зосередження на предметах і явищах дійсності сприяє підвищенню
чутливості, тобто сенсибілізації органів чуттів — зору, слуху, нюху,
смаку, дотику, а також темпераменту, статичних і кінестетичних станів
організму та його органів.

Сенсибілізація органів чуттів сприяє більш чіткому вибірковому
сприйманню предметів та явищ, їхніх елементів.

У зовнішній увазі виокремлюють зосередження на очікуваних предметах і
явищах — сигналах до дії і рухів, як це буває в трудовій і спортивній
діяльності. Увагу до очікуваних предметів та явищ називають пресенсорною
та премоторною увагою.

Внутрішня, або інтелектуальна, увага спрямовується на аналіз діяльності
психічних процесів (сприйняття, пам’яті, уяви, мислення), психічних
органів і переживань. Вона яскраво виявляється, наприклад, під час
розв’язування завдань подумки, у пригадуванні, у міркуванні подумки.
Художник Богданов-Бєльський вдало зобразив вияви внутрішньої уваги учнів
у своїй картині «Усна лічба», а художник Перов яскраво передав
переживання мисливців у картині «Мисливці на спочинку».

/ ha

ha

) ha

) ha

) ha

) ha

l

gdn

gdn

gdn

gdn

gdn

gdn

T

p

?

cO1/2?“?s1/2^?I1I1cO^1/2/ ha

) ha

) ha

) ha

ha

) ha

) ha

) ha

) ha

/ ha

/ ha

) ha

/ ha

) ha

ha

/ ha

) ha

) ha

) ha

ha

ha

) ha

) ha

) ha

) ha

/ ha

) ha

ha

) ha

$?%eOAE±™±„s„AE`J`5Oe) ha

+ ha

% ha

! ha

ph) ha

/ ha

) ha

ha

) ha

) ha

gdn

(«)»* *c*?*e*»+¦+&,t,v,?,t-.j.l.oaE¶!o!a!?jRjE¶a¶aE!/ ha

) ha

ha

% ha

) ha

) ha

) ha

) ha

ha

gdn

gdn

$a$gdn

gdn

gdn

gdn

gdn

* l.j/‚/®/?/x0u0j1l1†1c1a1d2a2ue2th2eO1/2O?“~se[eF~1s) ha

) ha

/ ha

ha

) ha

) ha

) ha

/ ha

) ha

) ha

th2~3ue3th30424?4?5i5oe5o56*6*7<7>7F7eOEµE e‹v‹a‹ eR=) ha

ha

) ha

) ha

) ha

) ha

) ha

ha

) ha

) ha

F7H7?788u8ue8p9oe9v:I:?:O:U:F;I;I=J>i*A?‰t‰iTiA?*) ha

) ha

) ha

hA0J@?

ha

) ha

) ha

ha

) ha

) ha

) ha

% ha

gdn

gdn

gdn

gdn

gdn

gdn

J>¤>¦>
?¦?A?A?>A¶A4BZB\BaBbC`DaeDbEdEaeEH|H~HueH|IeUAE±?U±e‡?Ur?±regR=±g?‡) ha

) ha

ha

) ha

) ha

) ha

) ha

) ha

ha

) ha

r) ha

ha

) ha

ha

) ha

) ha

) ha

) ha

) ha

) ha

gdn

gdn

?sO?^sµ^?s^µs^eµ?sOeµOI) ha

) ha

) ha

) ha

/ ha

ha

) ha

) ha

) ha

a\d”g?iaA§‹m]Q

^„aeygdn

gdn

gdn

gdn

gdn

gdn

gdn

ha

ha

ha

ha

) ha

) ha

) ha

ha

% ha

) ha

) ha

ha

/ ha

ha

ha

ha

— ha

ha

ha

ha

ha

ha

o[oe[K- ha

ha

ha

ha

ha

ha

ha

ha

ha

) ha

ha

ha

ha

gdn

yyyy]„0^„aey`„

gdn

gdn

gdn

^„aey`„Aegdn

gdn

*

d?^„aeygdn

ha

ha

/ ha

) ha

ha

ha

ha

ha

cOcOc?c•c•c•c?c•cp[F) ha

) ha

/ ha

ha

ha

ha

ha

/ ha

) ha

/ ha

ha

ha

ha

ha

ha

ha

ha

ha

/ ha

ha

ha

ha

) ha

gdn

gdn

gdn

$a$gdn

*

^„aeygdn

gdn

gdn

gdn

*

має велике практичне значення. Таке зосередження пов’язане із здатністю
уявляти предмети та процес дії, подумки аналізувати їх. При цьому
важливе значення має внутрішнє мовлення. Самосвідомість неможлива без
зосередження на внутрішніх, суб’єктивних станах Та індивідуальних
особливостях психічної діяльності особистості.

У стані внутрішньої уваги чутливість органів чуттів знижується, людина
не помічає знайомих, не чує, коли до неї звертаються, відволікається від
діяльності, яку виконує. Тому в будь-якій діяльності — трудовій,
навчальній, спортивній — недоцільно одночасно завантажувати і зовнішню,
і внутрішню увагу.

Наприклад, недоцільно давати учням завдання розв’язувати подумки задачу
або пригадувати формулу, дату, назву і в цей час демонструвати наочні
засоби навчання: сприймати написане на дошці, спостерігати географічну
карту, стежити за роботою приладу. Для цього потрібна досить розвинена
здатність розподіляти увагу між зовнішньою та внутрішньою діяльністю.

Властивості уваги

В увазі виокремлюють такі її характерні властивості: зосередженість, або
концентрація уваги, стійкість, переключення, розподілення та обсяг.

Ці властивості є головною передумовою продуктивності праці, навчання,
спортивної та іншої діяльності особистості. У практиці ці властивості
виявляються по-різному.

Зосередження уваги — це головна її особливість. Вона виявляється в мірі
інтенсивності зосередженості на предметах розумової або фізичної
діяльності. Заглиблюючись у предмет, людина не помічає впливу на неї
сторонніх подразників, того, що відбувається навколо. Фізіологічним
підґрунтям зосередженості є позитивна індукція нервових процесів
збудження та гальмування.

Зосередженість, тобто концентрація уваги, залежить від змісту
діяльності, міри зацікавленості до неї і особливо від індив, ауальнйх
особливостей людини — ЇЇ вміння, звички зосереджуватися, підґрунтям чого
є активність і стійкість збуджень в активних ділянках Кори великих
півкуль головного мозку.

Ньютон на запитання, завдяки чому йому вдалося відкрити закон
всесвітнього тяжіння, відповів: «Завдяки тому, Що я невпинно думав про
це питання». Але при цьому важливу роль відіграють методи роботи, від
яких значною мірою залежить підтримка інтенсивності збудження протягом
потрібного часу.

Зосередження уваги тісно пов’язане зі стійкістю уваги.

Стійкість уваги характеризується тривалістю зосередження на
об’єктах діяльності. Стійкість, як і зосередженість, залежить від Сили
або інтенсивності збудження, що забезпечується і силою впливу об’єктів
діяльності, і індивідуальними можливостями особистості, важливістю для
неї діяльності, зацікавленням нею.

Сила уваги зменшується за несприятливих умов діяльності (галас,
несприятлива температура, несвіже повітря) та залежно від міри втоми,
стану здоров’я.

Про силу уваги можна роботи висновки за частотою і тривалістю
відволікань, які є мимовільними реагуваннями на різні випадкові
подразники зовнішнього і внутрішнього походження. Стійкість уваги буває
тривалішою за сприятливих умов діяльності, при усвідомленні важливості
завдання та терміновості його виконання, якщо організації та методам
праці властиві елементи, які активізують розумову діяльність.

Зосередженість уваги та її стійкість у процесі діяльності можуть
порушуватися: сила і тривалість зменшуються, увага слабшає, людина
відволікається від об’єкта діяльності. Відволікання настає тоді, коли
відсутні чинники, які сприяють зосередженості та стійкості уваги, про що
йшлося вище.

Несприятливі умови діяльності, важкі за своїм змістом і способом
виконання завдання, нецікаві завдання, відсутність інтересу до змісту
діяльності, вмінь та навичок працювати прискорюють втому і відвертають
увагу від об’єктів діяльності.

Особливо помітно відволікання уваги виявляється в неуважних людей.
Розосередженість — це негативна особливість уваги, яка зумовлюється
послабленням сили зосередженості. Фізіологічним підґрунтям її є
слабкість збудження у ділянках кори головного мозку.

Люди, а особливо діти, яким властива слабкість уваги, постійно
відволікаються, їхня увага швидко переходить з предмета на предмет, не
затримуючись на жодному, їм важко зосередитися на чомусь одному
більш-менш тривалий час. Такі люди, головним чином учні, потребують, щоб
їхню розумову діяльність підтримували засобами унаочнення, активізували
збудженням інтересу до завдань, не затримували на одноманітному
матеріалі, навантажуючи лише один різновид сприймання — зоровий або
слуховий.

Чергування зорового, слухового та рухового різновидів сприймання сприяє
подоланню розосередженості.

Розосередженість уваги спостерігається під час інтенсивного зосередження
на чомусь. Але це пояснюється глибиною зосередження, а не його слабкістю
та поверховістю.

Рівень зосередженості уваги в процесі праці та навчання коливається. Ці
коливання виявляються в періодичному зниженні та підвищенні
зосередження. Такі періоди коливань, як показали дослідження
вітчизняного психолога М.М. Ланге, становлять від 2 — 3 до 12 секунд.
Коливання пояснюють зниженням і підвищенням працездатності клітин кори
великих півкуль головного мозку, яке залежить не лише від внутрішніх
умов (втома, живлення мозку киснем тощо), а й від зовнішніх умов —
одноманітності подразників, яка знижує силу збудження клітин аналізатора
в корі великих півкуль головного мозку.

Але за інтенсивних умов праці, її змістовності, позитивного ставлення до
неї періоди коливання набагато збільшуються.

Відволікання уваги не слід плутати з її переключенням.

Переключення уваги — це навмисне перенесення уваги з одного предмета на
інший, якщо цього вимагає діяльність. Фізіологічним підґрунтям
переключення уваги є гальмування оптимального збуд- -ження в одних
ділянках мозку і виникнення його в других.

Переключення уваги з одних предметів на інші потребує належного
опанування своєю увагою, усвідомлення послідовності дій та операцій з
предметами, яких вимагає праця, вміння керувати своєю увагою, що
здобувається в процесі діяльності.

Переключення уваги відбувається з різною швидкістю. Це залежить від
змісту діяльності та від індивідуальних особливостей. Існують різновиди
діяльності, в яких швидкість переключення є вирішальною для праці,
наприклад, це потрібно для праці пілота, водія, оператора, особливо в
аварійних умовах.

Люди із збудливим типом нервової системи швидше переключають свою увагу,
ніж люди гальмівного типу. Швидкість переключення уваги, як показали
дослідження, становить 0,2 — 0,3 секунди, тобто цього часу вистачає, щоб
подолати інертність, яка настає в процесі праці, і переключитися на
інший об’єкт.

Вправляючись у швидкості переключення уваги, можна домогтися зменшення
інертності нервових процесів мозку і поліпшити швидкість переключення
для виконання інших дій та операцій.

Концентрація уваги може бути вузькою та більш широкою; коли людина
зосереджується не на одному, а на кількох об’єктах. За більш широкої
концентрації уваги відбувається розподіл уваги. Він виявляється в тому,
що людина одночасно виконує кілька різновидів діяльності.

Можна, наприклад, слухати пояснення вчителя і занотовувати їх,
виконувати певне завдання та слухати радіо. Передумовою такого
переключення є те, що одна дія звична, виконується автоматично, а друга
— свідомо. Розподіляючи увагу, слід враховувати, що певна діяльність
позв’язана з осередком оптимальної збудженості ділянки кори великих
півкуль головного мозку, а інша, яка вимагає меншої уваги, здійснюється
ділянками мозку меншої збудливості.

Здатність розподіляти свою увагу властива всім людям, але вона має
індивідуальні риси.

Є люди, яким буває важко зосереджуватися на двох різновидах діяльності,
і є такі, котрі здатні одночасно виконувати кілька різновидів
діяльності. Говорять, нібито Юлій Цезар, Наполеон були здатні одночасно
писати одне, читати друге, слухати третє, говорити про четверте.
Здатність розподіляти увагу не викликає сумнівів. Мабуть, вони володіли
умінням дуже швидко переключати свою увагу

3 одного об’єкта на другий, а також досягали високої автоматизації

у використанні звичних окремих компонентів тих або тих дій, які

вони виконували. Саме цс могло справляти враження одночаснос

ті їх виконання.

Обсяг уваги. Увага людини буває неоднакова за своїм обсягом. Обсяг уваги
— це така кількість об’єктів, які можуть бути охоплені увагою і
сприйняті в найкоротший час. За цією ознакою увага може бути вузькою та
широкою.

Широта обсягу уваги залежить від спорідненості матеріалу, який
сприймається, а також від вікових особливостей людини. Якщо цей матеріал
легко асоціюється, тобто пов’язується, то обсяг уваги зростає.
Дослідженнями встановлено, що обсяг уваги дорослої людини під час
сприймання не зв’язаного за змістом матеріалу (незрозумілі сполучення
літер, фігури, окремі літери) дорівнює

4 — б об’єктам, що сприймаються впродовж однієї-двох десятих

секунди.

Обсяг уваги дітей при сприйманні такого самого матеріалу і за такої
самої швидкості експозиції дорівнює 2 — 3 об’єктам. Попереднє
ознайомлення з матеріалом збільшує обсяг уваги.

Особливості виявлення властивостей уваги залежать від стану,
інтенсивності, спрямованості та мотивації як пізнавальної, так і
емоційно-вольової діяльності.

Властивості уваги виявляються в різний спосіб. Найдоступніший метод
дослідження уваги — це спостереження за діяльністю особистості. Воно дає
змогу спостерігати інтенсивність і тривалість зосередження,
відволікання. Кількість і тривалість відволікань протягом певного часу
(наприклад уроку) є показником інтенсивності зосередження.

Для дослідження обсягу і розподілу уваги широко використовують
тахістоскоп — прилад, за допомогою якого можна експонувати матеріал
протягом нетривалого часу. Кількість сприйнятого матеріалу —
одноманітного або різного за змістом та формою, наданого одночасно, —
показник обсягу або розподілу уваги.

Використання тесту Бурдо на (метод коректурної проби), який полягає у
викреслюванні певних літер серед неорганізованого тексту або певних
фігур серед багатьох фігур, дає можливість дослідити і зосередженість, і
розподіл, і переключення уваги.

Уважність як властивість особистості

У трудовій діяльності й повсякденному житті люди бувають уважні,
неуважні та розсіяні. Ступінь уважності — це стійка властивість
особистості, притаманна їй від природи, що вдосконалюється протягом
життя в досить обмеженому діапазоні залежно від обставин, потреб та
досвіду. Уважний в одній галузі життя може бути зовсім неуважний в
іншій. Тому поділ людей за таким критерієм треба вважати певним чином
умовним.

Уважною людину можна назвати, якщо в неї переважає довільна й
післядовільна увага, якщо вона має мету і волю, добре усвідомлює, чого
хоче. Неуважна людина — це та, яка не вміє зосередитися на предметі, не
здатна проникнути в суть речей, у внутрішній світ іншого. Розсіяна
людина посідає проміжне місце за градацією уваги, має поверхову
спрямованість дій, не може зосередитись на якомусь об’єкті.

Велику суспільну цінність становить уважність як риса характеру, що
віддзеркалює ставлення до людей, їхніх потреб, інтересів, переживань,
запитів. Така уважність є основою чуйності й тактовності у ставленні до
інших людей і має бути неодмінною якістю керівників, педагогів,
громадських і державних діячів.

Уважність або неуважність позначаються на всіх сторонах особистості та
її діяльності. Уважність — важлива умова чуттєвого й раціонального
відображення дійсності, логічного ходу думки та її позитивних
результатів. Неуважність завжди тісно пов’язана з невмінням довільно
регулювати увагу, а це негативно відбивається на розумовій діяльності,
порушуючи послідовність, доказовість, несуперечливість суджень та
викликаючи емоційне відволікання думки. Проте причини неуважності
криються не тільки в недоліках довільної уваги, а й у відсутності знань.

Особливий інтерес викликає розсіяність уваги, яка полягає в
перестрибуванні від одного зовнішнього об’єкта до іншого. Увага людини
за мінімальної вольової регуляції підпорядковується зовнішнім
обставинам. Та її не треба плутати з «професорською розсіяністю»,
причиною якої виступає глибока концентрація уваги на одному об’єкті
своїх пошуків, що є необхідною умовою зосередження особистості.

Однією з важливих характеристик уваги є зв’язок уважності з діяльністю і
спрямованістк» особистості. На певному етапі свого розвитку людина
починає дедалі більше виділяти об’єкти, на які спрямовується довільна
увага, згодом сягаючи післядовільних її форм. Об’єкти, які виділяє
суб’єкт у зв’язку з метою і змістом діяльності, поступово посідають
домінуюче місце в його свідомості. Виробляється звичка, поглиблюється
інтерес, посилюється мотивація до певної діяльності. Накопичення
відповідного досвіду загострює увагу на найдрібніших деталях у предметах
і явищах, малопомітних неспеціалістам. Так складається професіоналізація
уваги, що починає формуватися ще в школі. Наприклад, заняття технічним
конструюванням спонукає майбутнього робітника чи інженера приглядатися
до машин, виробляти відповідні властивості уваги. Досліди з фізики
виробляють навички концентрації уваги на істотних змінах, які помітити
не легко, привчають бачити у явищах істотне, нове, формують мислення і
внутрішню увагу. Уважність як риса особистості виявляється у своєрідному
синтезі властивостей уваги, який сприяє активній професійній діяльності.

Є професії, в яких властивості уваги мають надзвичайно важливе значення
і зумовлюють успіхи в роботі. Адже не можна собі уявити водія автомобіля
зовсім неуважним, виходячи з тих наслідків, до яких це може призвести.
Неуважність оператора-диспетчера може дорого обійтися екіпажам і
пасажирам авіалайнерів. Виникає проблема визначення індивідуальних
властивостей уваги з метою професійної орієнтації, профвідбору,
організації навчання. Кожному варто знати свої індивідуальні особливості
уваги й ураховувати їх у повсякденному житті.

Увага й особистість. Неуважність та її причини

Психолог В.І.Страхов пише: «Увага походить від утворених властивостей
особистості і разом з тим є опорною властивістю, яка впливає на
формування інших властивостей особистості, що проявляються в діяльності
та у взаєминах людей».

Якщо в людини сформувалася звичка бути завжди уважною, тоді увага стає
закріпленою, постійною властивістю, яка називається уважністю. Уважність
— це складне утворення, що визначається спрямованістю особистості,
системою її ціннісних орієнтацій. Такі орієнтації зумовлюють напрям
уваги людини. Уважність формується в діяльності. Так, педагогічна
діяльність формує стійку, здатну до розподілу і переключення увагу.
Уважна людина вирізняється спостережливістю, вона повніше і точніше
сприймає навколишній світ, навчається і працює значно успішніше, ніж
неуважна людина.

Уважність людини виявляється і як моральна риса особистості. Ідейна
спрямованість, світогляд, переконання — ці властивості особистості
визначають, що стає центром уваги людини. Увагу, повагу, чуйність щодо
інших людей учитель має постійно виховувати у школярів. Бажано вчити
дітей орієнтуватися у виразі обличчя, очей, у мовленні людини, щоб на
основі дрібних деталей поведінки вони могли здогадатися про горе, відчай
іншої людини. Виховуючи уважність у шко-лярів, учитель дбає про
формування в них товариськості, дружби, почуття колективізму.

Отже, уважність як риса особистості має дві форми прояву. Одна з них
пов’язана з постійною увагою до зовнішньої ситуації, виявляється у
вмінні бачити зміни, умінні організовувати свою роботу відповідно до
мети діяльності.

Друга форма уважності спрямована саме на людину в процесі спілкування з
різноманітною метою, під впливом різних почуттів та емоцій,
різноманітних потреб. Уважність до людей означає уміння розуміти їх та
на основі цього гуманно ставитися до них, відгукуватись на людські
переживання, виявляти емпатію.

Історичні джерела свідчать, що нашим пращурам були властиві такі
загальнолюдські цінності, як глибока повага до інших народів,
взаємодопомога і взаємовиручка, терпимість. Українське національне
виховання пройняте народними настановами, пов’язаними з релігійними
правилами милосердя — голодного нагодувати, хворого відвідати,
невільника викупити, померлого поховати тощо.

Ставлення вчителя до учня як до суб’єкта, який має своєрідний досвід,
коло потреб, переживань, ідеалів та мрій, дасть змогу глибше зрозуміти
причини неуспішності в навчанні, недисциплінованості школярів і
оптимальними методами коригувати ці недоліки. Досить часто у шкільній
практиці трапляється, що вчитель виявляє достатню увагу до свого
трудового процесу, до своїх обов’язків, однак йому бракує відповідної
уваги до своїх вихованців. Він глибоко не розуміє їхніх станів, потреб,
поведінки. Навпаки, досить чутливий до душі школяра вчитель, з
позитивним емоційним ставленням до учнів може бути байдужим до виконання
своїх обов’язків навчати школярів.

Готуючись стати вчителем, необхідно пам’ятати, що у його особистості
розглянуті дві форми уважності мають становити єдине ціле.

Увага посідає помітне місце в структурі особистісних властивостей. У ній
дістають вияв орієнтаційні цінності особистості. Від організованості
особистості залежить організованість уваги (її стійкість, переключення
та розподіл).

При вивченні індивідуальних особливостей уваги учнів перед дослідником
стоїть завдання об’єктивно відтворити картину реально існуючих
особливостей уваги школяра. При цьому доцільно розглядати увагу як
складну ієрархічну систему, організуючим чинником якої є мета
діяльності. З огляду на це при характеристиці уваги особистості
враховують рівень розвитку цієї системи (мимовільна, довільна регуляція
своєї поведінки), співвідношення різних видів уваги, окремі особливості
уваги.

Одні учні виявляють більшу здатність до зосередженої та концентрованої
уваги, інші — до розподілу або переключення, учні можуть відрізнятися й
обсягом уваги. Індивідуальні особливості уваги є результатом виховання
особистості. Вони пов’язані з мотивацією діяльності, вмінням працювати,
зі спрямованістю особистості в цілому та рівнем її інтелектуального
розвитку.

Особливості уваги великою мірою залежать від властивостей вищої нервової
діяльності. Рухливість, інертність, сила та слабкість нервової системи
впливають на всі властивості уваги. Стійка увага, її легке переключення
та успішний розподіл зумовлюються сильною і рухливою нервовою системою.
Інертна і слабка нервова система виявляє себе в нестійкій і менш здатній
до успішного розподілу та переключення увазі. Поєднання інертності з
силою зумовлює стійкість, середньої ефективності переключення і розподіл
уваги.

Характеризуючи таким чином увагу, вирізняють уважних і неуважних учнів.

Уважним учням властива здатність до довільної регуляції поведінки, до
виявлення післядовільної уваги. Високий рівень розвитку цих видів уваги
компенсує певні недоліки у властивостях уваги.

Неуважність виявляється в невмінні зосередитися на об’єкті, у ковзанні
по поверхні предметів та в нездатності відобразити їх істотні
властивості, приховані від ока. Неуважність, як і уважність позначається
на мисленні, викликаючи у ньому, на противагу уважності,
непослідовність, не аргументованість тощо.

Отже, всі негативні риси уваги (нестійкість, поверхова зосередженість,
легкість відволікання) охоплюються поняттям неуважності. Ці негативні
риси проявляються в розсіяній увазі. За такого типу уваги мимовільна
увага стійко домінує над довільною, людина не здатна до внутрішньої
зосередженості. Але є й інший вид розсіяності, що виявляється в людей з
досить вираженою вибірковістю уваги. Людина з таким типом уваги може
бути інтенсивно зосередженою на якомусь об’єкті й неуважною до всього
іншого. Фізіологічною основою такої уваги є домінанта, що сильно
притягає всі збудження з інших ділянок мозку.

Використана література:

Загальна психологія. За редакцією академіка С. Д. Максименка Київ
«Форум» 2000

Загальна психологія. Навчальний посібник 3=14/ О. Скрипченко, Л.
Долинська, З. Огородійчук та інші «А.П.Н.» , 1999р.

Похожие записи