Реферат на тему:

Увага, уявлення, уява

ПЛАН

1. Поняття про увагу та її фізіологічні основи

2. Види уваги

3. Характерні особливості уваги

4. Уява

1. Поняття про увагу та її фізіологічні основи

    

У кожен момент життя на людину діє безліч об’єктів. Проте не всі вони
однаково відображаються людиною. Одні предмети і явища, які
безпосередньо пов’язані з нею, усвідомлюються ясно і чітко, другі —
відступають на задній план, а треті у даний момент взагалі не існують.
Отже, усвідомлення середовища має вибірковий характер. Це явище не
випадкове, а закономірне, тому що людина усвідомлює ті об’єкти, до яких
вона уважна. Відображу вальна діяльність мозку людини організована таким
чином, що вона буває спрямована на певні об’єкти, на них зосереджується,
в наслідок чого підвищується її ефективність.

Увага — форма психічної діяльності людини, що виявляється в
спрямованості і зосередженості її свідомості на певних об’єктах, які
мають постійне або ситуативне значення. Увага не вважається психічним
процесом. Це психічний стан особистості, що виявляється в зосередженості
на будь-чому. Цей стан характеризує умови протікання будь-якого
пізнавального процесу.

Оцінюючи роль уваги в психічній діяльності, слід згадати слова К.Д.
Ушинського про те, що увага є тими дверима, через які проходить все, що
входить у душу людини із зовнішнього світу.

Для виникнення уваги необхідно виділити об’єкт, зосередитись на ньому і
відволіктися від сторонніх подразників. Увага не може бути
безпредметною. Предметом уваги може виступити зовнішній світ, на який
спрямовано акт пізнання, сама психічна діяльність: думки, переживання,
аналіз дій, вчинки.

Фізіологічний механізм уваги є складним. На сьогодні він розглядається
як фільтр, що розташований на різних рівнях нервової системи і відсіює
ті сигнали, які є мало значущими для людини. Відповідно до поглядів І.
М. Сєченова, увага людини має рефлекторний характер. Розвиваючи це
положення, І. П. Павлов висловив гіпотезу, що увага пов’язана з
виникненням осередків оптимального збудження в результаті особливого
орієнтувального рефлексу (мимовільна увага ). Важливий вклад в розкриття
фізіологічних механізмів уваги вніс А.А. Ухтомський. Відповідно до його
уявлення, збудження розподіляється в корі великих півкуль нерівномірно і
може створювати в ній осередки оптимального збудження, котрі набувають
домінуючого характеру. Мозковий центр, котрий набагато легше
відкликається на подразники («домінанта» по А.А. Ухтомському )
характеризується стійкістю збудження в ньому («інертність домінанти») і
здатністю «підтягувати» до себе ті нервові імпульси, котрі викликають
незначні осередки збудження («субдомінанти») і підкріплюватись за їх
рахунок («підкріплені домінанти»). Точка зору І.П.Павлова і А.А.
Ухтомського отримала в наш час ряд підтверджень в експериментах з
реєстрацією біотопів мозку тварин і людей. Сучасні нейрофізіологічні
дослідження підтвердили провідну роль коркових механізмів в регуляції
уваги. Встановлено, що увага можлива лише на основі загальної бадьорості
кори головного мозку, підвищеної активності її діяльності. Декотрі вчені
підкреслюють особливо важливу роль лобних долей мозку у відборі
інформації. На даному етапі в мозку знайдені особливі нейрони, які
отримали назву » нейронів уваги». Важлива роль в регуляції уваги
належить скупченню нервових клітин, розміщених в стовбурній частині
мозку, які отримали назву ретикулярна формація. Передбачають, що
ретикулярна формація являє собою комплекс кількох систем, одна з котрих
забезпечує активацію орієнтувального рефлексу, інші — захисного, а треті
— харчового. В даний час довільна увага розуміється як діяльність, котра
спрямована на контроль своєї поведінки, на підтримку стійкості
вибіркової активності.

2. Види уваги

    Мимовільна увага — це така увага, яка складається в ході
взаємовідношень людини із середовищем поза її свідомим наміром. Часто
мимовільну увагу називають пасивною увагою. Фізіологічним проявом цього
виду уваги служить орієнтувальний рефлекс. Первісно вона виникає як
безумовнорефлекторне явище, що викликане впливом тих чи інших зовнішніх
подразників. Та з часом мимовільна увага стає умовнорефлекторним явищем,
що викликається подразниками, які набули для людини значення певних
сигналів. Перерахуємо причини які обумовлюють виникнення і підтримку
мимовільної уваги.

    Перша група — причини, що стосуються особливостей самого подразника:

1. Ступінь інтенсивності подразника.

2. Контраст між подразниками.

3. Новизна або незвичність подразника.

4. Просторові зміни або ж рух подразника стосовно органів чуття.

    Друга група причин, що викликають мимовільну увагу — потреби
особистості.

    Третя група причин, що викликають і підтримують мимовільну увагу —
почуття, що пов’язані із тими об’єктами, що сприймаються і тією
діяльністю, що виконується.

    Четверта група причин — вплив попереднього досвіду, очікування
відповідних вражень, загальна спрямованість особистості, її інтереси.

    Мимовільна увага є генетично первісним ступенем уваги в її
історичному та індивідуальному розвитку. На її основі виникає довільна
увага.

    Довільною називають увагу, яка свідомо спрямовується і регулюється
особистістю. Довільна увага — активний вид уваги. Довільна увага виникла
в процесі праці людини. Праця скеровується більш чи менш віддаленою
метою, яка досягається через цілий ряд найближчих цілей. Чим віддаленіша
мета і складніший шлях її досягнення, менш приваблива сама робота, тим
більші вимоги ставить вона до довільної уваги. Психологічний зміст
довільної уваги пов’язаний із постановкою мети діяльності і вольовим
зусиллям. Довільна увага історично виникла в процесі спілкування людини
з іншими людьми. У дитини вона виникає в процесі спілкування з дорослим.
Необхідною її умовою є оволодіння мовою, з допомогою якої усвідомлюється
мета, виникає свідомий намір особистості бути уважним у певному
напрямку, здійснюється контроль за діяльністю. Довільна увага є
необхідною умовою пізнання людиною світу. Довільна увага необхідна для
виконання людиною будь-якого складного завдання.

    Між мимовільною і довільною увагою існують взаємозв’язки і взаємо
переходи. Не тільки довільна увага виникає з мимовільної, а й довільна
стає мимовільною. Таке відбувається у зв’язку із змінами в мотивації
діяльності.

    Якщо у процесі виконання завдання людина здобуває результати, які її
зацікавлюють, то виникає безпосередній інтерес до змісту завдання, під
впливом якого змінюється увага учня. Таку увагу називають вторинною
мимовільною, або після довільною увагою. Отже, післядовільною називають
увагу, яка виникає з довільної уваги при появі інтересу до виконуваної
діяльності. Після довільна увага відрізняється від мимовільної тим, що
вона є свідомо контрольованою. Перехід довільної уваги у після довільну
полегшує роботу, позбавляючи людину необхідності витрачати зусилля на
те, щоб зосереджуватись на даному об’єкті і водночас підвищує її
продуктивність. Тому є важливим питання організації всякої діяльності
так, щоб забезпечувати цей перехід. Особливо це є актуальним для
навчальної діяльності. Слід керувати навчанням так, щоб воно самим своїм
змістом забезпечувало перехід довільної уваги учнів у після довільну
увагу, що сприяло б піднесенню ефективності засвоєння учнями знань.

    До видів уваги також відносять:

1. Чуттєву та інтелектуальну увагу.

2. Зовнішню та внутрішню увагу.

3. Групову та інтелектуальну увагу.

3. Характерні особливості уваги

    Увага характеризується рядом особливостей. Виділимо їх.

    Стійкість уваги — властивість, яка визначається часом, протягом
якого людина залишається зосередженою на якомусь об’єкті. Ця її
особливість характеризується часом, протягом якого учні працюють над
завданням , не відволікаючись від нього. Стійкість уваги є необхідною
внутрішньою умовою доведення завдання до його кінця і продуктивного його
виконання. Фізіологічною її основою є відносна сталість тих
співвідношень процесів збудження і гальмування, які утворюються в корі
великих півкуль під впливом певних умов. До цих умов потрібно віднести
зміст зовнішніх об’єктів, його багатство, динамічність, силу впливу
тощо. Змістовні об’єкти стійко привертають до себе увагу також через
відповідну діяльність людини.

Концентрація уваги — це ступінь зосередженості людини на певному
об’єкті. Чим більш концентрована увага до певного об’єкта, тим у більшій
мірі гальмуються впливи побічних стимулів, тим менше ми їх помічаємо,
тим продуктивніша діяльність, пов’язана з даним об’єктом. Концентрація
уваги пов’язана з її стійкістю і залежить від тих же умов, які
визначають останню. Проте ступінь концентрації уваги на певному об’єкті
не залишається однаковим протягом часу. Він то підвищується, то
знижується. Такі зміни концентрації уваги називають її коливаннями.
Звідси:

Коливання уваги — це періодичні короткочасні мимовільні зміни ступеня її
інтенсивності. Фізіологічною основою коливання уваги є зміна збудливості
відповідних ділянок кори великих півкуль. При невеликих коливаннях
спрямованість діяльності підтримується, а при значних — увага може
відволікатися. Дослідження ( Урбанчич, М. Ланге) показали, що при
сприйманні ледве помітних подразників ці коливання уваги настають дуже
часто, а саме: через 2 — 3 сек. і максимум через 12 сек. Причиною такої
частоти є різноманітність подразників, що спричиняється до послаблення
збудження коркових клітин аналізатора. В умовах більш змістовної
розумової чи практичної діяльності ці періоди коливань, тобто посилення
і послаблення уваги, стають значно більшими, вимірюючись навіть
десятками хвилин(М.Ф. Добринін).

Обсяг уваги — кількість об’єктів, актуально усвідомлюваних людиною в
даний момент. Ця властивість уваги знайшла своє з’ясування тільки щодо
чуттєвих її форм. Під обсягом тут розуміють кількість об’єктів, яку ми
можемо сприйняти з повною ясністю і чіткістю в одному акті сприймання за
найкоротший час.

Розподіл уваги — проявляється в здатності людини одночасно виконувати
два і більше різних видів діяльності. Ця особливість уваги властива
кожній людині. Так, можна виконувати певну технічну роботу і в цей час
слухати передачу по радіо, робити усні обчислення, мріяти. Можна слухати
лекцію і записувати її зміст. Вміння розподіляти увагу виробляється на
практиці. Воно особливо потрібне в роботі шофера, вагоновода, льотчика,
педагога і в ряді інших професій. Розподіл уваги вдається людині при
певних умовах. До них треба передусім віднести достатнє оволодіння
людиною певними видами діяльності, способами її виконання. Одночасно
виконувати дві роботи можна тоді, коли виконання при наймі однієї з них
більш чи менш автоматизоване і коли робота не натрапляє на всілякі
серйозні перешкоди. З цих причин неможливо розподіляти увагу між такими
діяльностями, які потребують участі одних і тих же аналізаторів.
Неможливо, наприклад, одночасно слухати два оповідання, писати два
листи, один текст слухати, а другий читати і т. п. Розподіл уваги
залежить і від ступеня її зосередженості.

Переключення уваги — свідоме переміщення уваги з одного об’єкта на
інший. Потреба переключати увагу виникає в цілому ряді складних
діяльностей людини, наприклад у роботі водія автомашини, льотчика,
текстильниці, що працює на багатьох станках, педагога, який веде урок у
класі, шахіста, що грає з кількома партнерами, тощо. Здатність
переключати увагу особливо важлива там, де треба швидко, без зволікань
реагувати на зміни середовища. Дані досліджень показують, що довільна
зміна спрямованості уваги може відбуватися досить швидко, а саме:
протягом 0,2 — 0,3 сек., тобто за секунду ми можемо перевести 3 — 4 рази
увагу з одного об’єкта на інший. Фізіологічною основою переключення
уваги є переміщення, рухливість осередку оптимального збудження.

4. Уява

Взаємодіючи з об’єктивним світом, людина не лише сприймає, запам’ятовує,
осмислює цей світ, а й створює образи того, з чим вона безпосередньо не
зустрічається. Ці образи можуть відображати події, факти, явища, свідком
яких вона не була. Нерідко в житті їй доводиться створювати образи таких
об’єктів, яких не існує в дійсності, над створюванням яких вона працює.
Цей процес називають уявою або фантазією. Він значно розширює і
поглиблює пізнання світу. Так, слухаючи розповідь вчителя, читаючи книгу
з історії, учні мисленно малюють собі картини далекого минулого, а на
уроках географії ніби бачать красу природи. Уявляючи літературних
героїв, вони мисленно мандрують з ними. При вивченні математики і фізики
уява допомагає учням оживляти абстрактні поняття, наповнити виведені
формули конкретним змістом. Отже, поряд із сприйманням, пам’яттю і
мисленням уява є одним з важливих пізнавальних процесів людини. Над її
вивченням працювали такі відомі дослідники, як Ердман, Гензелінг, Сегал,
Ю.Ліндварський, Б.Зальцман, В.Романець, А.Петровський та ін.

Цей процес надзвичайно складний, і про це свідчить той факт, що й досі
немає його задовільного визначення. Так, Ердман під уявою або фантазією
розумів процес створення образів та сприйнятих предметів. Проте
застосоване ним тлумачення понять «предмет» і «зображення» не дозволяє
підвести до нього відношення речей та їх розуміння, що є важливим для
уяви.

Сегал під фантазією розумів наявність будь-якої ситуації у формі
уявлень. Не важко помітити, що вказане має місце і в процесі
пригадування.

В сучасній психології найбільш розповсюдженими є описові визначення.
Найчастіше уявою називають процес створення людиною на основі її
попереднього досвіду образів об’єктів, яких вона безпосередньо не
сприймала і не сприймає. Або: уява — це необхідний елемент творчої
діяльності людини, що виражається в побудові образів продуктів праці, а
також забезпечує створення програм поведінки в тих випадках, коли
проблемна ситуація характеризується невизначеністю. Перше з визначень є
чіткішим та лаконічнішим.

У зарубіжній психології існує декілька точок зору на уяву та її сторони.
Концепція одних / ідеалістів / зводиться до того, що стверджується повна
спонтанність уяви, незалежність від дійсності. Такий погляд є принципово
не вірним. Насправді уява людини детермінована об’єктивною дійсністю і
спрямована на її відображення.

Представники асоціативної психології В.Вундт, Т.Рібо та інші намагалися
звести фантазію до інших психічних процесів або їх комбінації. При цьому
вона втрачала свою самостійність, і в одних випадках її розглядали як
комбінацію розуміння і волі, а в інших як комбінацію сприймання, пам’яті
та інтелекту.

Уява виникла і розвинулася в процесі праці людей. В ній чітко
виявляється специфічно людський характер діяльності: не уявивши
результату праці, не можна розпочинати роботу. Чи обробляла первісна
людина камінь для наконечника стріли, чи виламувала палицю для лука — у
неї був образ того, що отримається в процесі праці, що буде в недалекому
майбутньому. Отже, створюючи психічну модель проміжних і кінцевих
результатів, уява орієнтує людину в процесі діяльності.

Розглянемо основні функції уяви.

Уява, як і сприймання, пам’ять, мислення — пізнавальний процес.
Специфіка уяви полягає в переробці минулого досвіду, що зберігається у
вигляді уявлень і понять. Тому вона нерозривно пов’язана з процесами
пам’яті, тобто, перетворює те, що міститься в пам’яті.

Уява тісно пов’язана і з процесом сприймання. Включаючись у сприймання,
вона збагачує нові образи, робить їх більш продуктивними. Щоб зрозуміти
момент, зображений художником на полотні, необхідно уявити минуле життя
персонажів, їх стан і почуття.

Найтісніші зв’язки існують між уявою і мисленням. Як і мислення, вона
мотивується потребами особистості. Реальному задоволенню потреби часто
передує живе яскраве уявлення ситуації, при якій ця потреба може бути
задоволена. Отже, в конкретно-образній формі уява забезпечує особистості
можливість випереджуючого відображення дійсності. Зустрічаючись з
невідомим, людина починає аналізувати, синтезувати, порівнювати те, що
вона сприймає, з минулим досвідом, і на цій основі намагається
проникнути в суть відповідних явищ. В цьому їй допомагає не лише
мислення, а й уява, яка проявляється у відтворенні цілісного образу з
доповненими недостатніми елементами. Так, учитель, зустрівшись з фактами
порушення дисципліни учнем, створює яскравий образ поведінки учня у
відповідній ситуації і тим самим допомагає мисленню розпізнати логіку
вчинку.

    Як і мислення, уява виникає в проблемній ситуації. Якщо проблемна
ситуація повністю визначена і в процесі усвідомлення перетворюється в
означену задачу, то хід її розв’язання підпорядкований переважно законам
мислення. Якщо ж проблемна ситуація є недостатньо визначеною, то вихідні
дані важко піддаються точному аналізу. В цьому випадку на допомогу
приходить уява. Чим точніше описана ситуація, тим менше простору для
фантазії. Таким чином, цінність уяви в тому, що вона, доповнюючи
ситуацію, дозволяє прийняти рішення і знайти вихід з положення навіть
при відсутності належної повноти знань для мислення. Але у цьому
криється слабість такого розв’язання. Намічені шляхи є часто недостатньо
чіткими та строгими. Отже, однією з причин виникнення уяви у людини є
необхідність існувати і діяти в середовищі з неповною інформацією.

Уява є своєрідною формою відображення, пізнання об’єктивної дійсності.
Вона поглиблює пізнання людини, допомагає встановлювати нові властивості
об’єктів і зв’язки між ними. Тому уява є особливо цінною в науковій та
художній творчості.

Історія науки знає багато прикладів того, коли уява виступала одним з
найважливіших елементів наукового передбачення і наукової діяльності.
Особливо велику роль відіграє уява на ранніх етапах вивчення наукової
проблеми. Тоді її використання може призвести до виникнення важливих
здогадок. Важливим прикладом, що розкриває роль уяви в науковій
творчості, є створення Д.І.Менделеєвим періодичної системи елементів. Не
всі місця в таблиці могли бути заповненими в момент її створення. Але це
не завадило вченому в своїй фантазії передбачити не лише нові, ще не
відкриті елементи, а й здогадуватися про їх окремі властивості. Саме на
етапі відкриття, в процесі пошуків розв’язання проблеми велику роль
відіграють фантазія й інтуїція.

    Не менш важливою є роль уяви в художній творчості. Питання про місце
і характер уяви в творчості письменника належить до найбільш складних і
суперечливих. Багато чого залишається не до кінця з’ясованим, і перш за
все те, як організується підготовча робота творчої уяви, яким чином
письменник нагромаджує елементи життєвого матеріалу, з яких згодом
виникає літературний твір. Образ, ситуація, неочікуваний поворот сюжету
виникають в голові письменника чи художника як кінцевий результат
узагальнень великої кількості вражень, пропущених через емоційну сферу
творчої особистості. Лише в такому випадку вони можуть здійснити
емоційний вплив на глядача, читача. Деякі автори надзвичайно емоційно
ставились до продуктів своєї уяви, гостро переживали уявлювані ситуації.
Ось уривок із листа Флобера, датованого «п’ятниця, 23 грудня 1853 р.,
2-га година ночі»: «С двух часов дня, за исключением двадцати пяти минут
на обед, я пишу «Бовари». Описываю прогулку верхом, сейчас я в самом
разгаре, дошел до середины, пот льет градом, сжимает горло. Я провел
один из тех радостных дней в моей жизни, когда с начала до конца живешь
иллюзией. Когда я писал слова «нервный припадок», я был так возбужден,
так горланил и так глибоко чувствовал то, что переживает моя бабенка,
что даже испугался, как бы со мною не случился нервный припадок…».

Головним джерелом праці письменника є життєві спостереження і фантазія.
Місце фантазії в літературній творчості чітко визначив К.Федін.
Звертаючись до одного із своїх кореспондентів, він писав, що той
переоцінює значення життєвого пізнання письменника у порівнянні з його
роботою «вигадника», зменшуючи домисел. Після завершення великої дилогії
він, Федін, оцінює співвідношення домислу і факту як 98 до 2.

Значне місце відіграє уява в творчій діяльності вчителя, спрямованій на
формування всебічно розвиненої особистості учня. Ще А.С.Макаренко
вказував на те, що виховання такого прогнозування вимагає використання
вчителем уяви і мислення. Проте, вказуючи на необхідність уяви в
учительській праці, слід попередити і про одну небезпеку. Оцінка школяра
повинна ґрунтуватися на достовірних фактах поведінки. Якщо ж така оцінка
базується не на фактах сприймання, а на основі уяви, то це може
призвести до небажаних наслідків.

В основному уява людини характеризується активністю. Однак бувають
випадки, коли вона використовується не лише як умова творчої діяльності
особистості, спрямованої на перетворення дійсності, а й як заміна
діяльності. У таких умовах фантазія створює образи, які не втілюються в
життя, розробляє програми поведінки. які не можуть бути здійсненими. Це
буває тоді, коли людина в силу певних умов намагається ухилитися від
необхідності діяти. Типовим прикладом можуть бути мрії Манілова, описані
М.В.Гоголем. Така форма уяви називається пасивною. Пасивна уява буває
мимовільною та довільною.

    Уява має мимовільний характер тоді, коли створення нових образів не
скеровується спеціальною метою уявити певні події, предмети чи явища.
Вона детермінована діяльністю, спрямованою на досягнення інших цілей. За
таких умов створення образів обумовлюється змістом розповіді, тексту та
ін. В основі мимовільної уяви можуть лежати слабо усвідомлювані людиною
потяги, потреби, установки. Свідоме втручання людини в цей процес
відсутнє. У чистому вигляді така форма уяви виникає при послабленні
діяльності свідомості: у дрімотному стані, у сновидіннях, при
патологічних розладах свідомості /галюцинації та ін./.

Уява стає довільною, коли діяльність людини скеровується спеціальною
метою створити певний образ. Так, учитель, пояснюючи учням новий
матеріал, іноді ставить перед ними завдання уявити певну подію,
літературного героя, комбінацію геометричних фігур тощо. Довільне
створення образів різних об’єктів широко розповсюджене в творчій
діяльності людини: конструктор ставить перед собою мету уявити образ
майбутньої машини, письменник — образ майбутнього героя, композитор —
майбутню мелодію.

Активну уяву людини поділяють на творчу і репродуктивну.

Репродуктивна або відтворююча уява являє собою процес створення образів,
що відповідають опису. При цьому створений образ є лише суб’єктивно
новим, а об’єктивно він уже існує, створений іншими. Самостійність у
створенні образу тут відносна. Побудова образу відбувається на основі
словесного опису об’єктів, сприймання їх зображень у вигляді креслень,
схем, карт та ін. Вона спирається також на різноманітні історичні,
археологічні, етнографічні, літературні та інші джерела. Особливо
важливою є просторова уява. Вона необхідна учням при вивченні
стереометрії, при розв’язуванні геометричних задач на комбінацію
геометричних тіл, при виконанні робіт з креслення, малювання.

Творча уява передбачає самостійне створення нових образів, які
реалізуються в оригінальних і цінних продуктах діяльності. Продукти
творчої уяви формуються з елементів того досвіду, який людина набула або
запозичила в інших. Новизна їх полягає не в елементах, а у видозміні цих
елементів та їх сполучень. Характерним для творчої уяви є самостійний
образ матеріалу, спеціальний його аналіз, удосконалення образу в процесі
діяльності. Цей вид уяви є найважливішою складовою частиною творчої
діяльності людини.

    Особливою формою уяви є мрія. Образи уяви не завжди відразу ж
реалізуються в практичних діях людини. Інколи вона створює образи того,
чого прагне досягти, але не може протягом певного часу. Такі образи
бажаного майбутнього називають мріями. У мріях людина випереджує
реальний план подій. Вони завжди пов’язані з потребами. Людина завжди
мріє про те, чого не вистачає. Так, потреба у швидкому переміщенні
породила у неї мрії про «чоботи-скороходи» та літаючий килим, потреба у
пізнанні оточуючого нас світу породила у М.Кибальчича і
К.Е.Ціолковського мрії про міжпланетні польоти.

    Мрії зумовлюються суспільним буттям людей. В них — відбиток умов, в
яких перебуває людина, її місця в суспільстві. Суспільні умови
визначають напрям і характер мрій. Мрія виступає як спонукальна сила або
мотив діяльності, завершення якої чомусь затримується. Вона відіграє
позитивну роль у підготовці до діяльності, створює своєрідний творчий
тонус.

    Розглянувши види і функції уяви в діяльності людини, тепер природно
поставити перед вами запитання: «За допомогою яких процесів здійснюється
побудова образів людської фантазії?» /Проблема/

    Численні дослідження, проведені вітчизняними і зарубіжними вченими,
показали, що як процеси сприймання, пам’яті й мислення, процеси уяви
мають аналітико-синтетичний характер. Створюючи нові образи уяви, людина
поєднує окремі елементи різних образів предметів у нових комбінаціях.
Цим часто користуються в своїй практиці письменники, художники, вчені,
винахідники. Наприклад, Л.М.Толстой писав, що образ зовнішнього вигляду
Наташі Ростової виник у нього шляхом поєднання рис, взятих у близьких
йому людей: «Я взяв Соню, перемолов з Танею — і вийшла Наташа» / Соня —
дружина письменника, а Таня — її сестра /.

    Однак комбінування — це не просто переміщення чи перегрупування
елементів, не механічне поєднання сторін різних об’єктів, як вважали
представники асоціативної психології, а результат складної
аналітико-синтетичної діяльності, в ході якої істотно перетворюються і
самі елементи, з яких будується новий образ. В результаті цього
одержується не просто нове поєднання взятих елементів, а єдиний новий
образ, у якому окремі елементи не механічно складено, а перетворено і
узагальнено.

    Описуючи уяву зі сторони її механізмів, слід підкреслити, що її суть
складає процес перетворення уявлень, створення нових образів на основі
наявних. Уява — це відображення реальної дійсності в нових незвичних
зв’язках і поєднаннях.

    Для створення образів уяви використовують певні прийоми.

    Найпоширенішою і найбільш розповсюдженою формою створення образів є
аглютинація — сполучення елементів і властивостей, які у повсякденному
житті не поєднуються. На основі цього прийому було створено стародавні
грецькі міфологічні образи, що являють собою поєднання частин тіла
людини і тварини: гарпії — крилаті чудовиська / птахи з дівочими
головами /,крилатий кінь Пегас, що став символом натхнення та ін.

    Аглютинація використовується не лише в літературі, мистецтві, а й у
техніці. Прикладом може бути створення тролейбуса / поєднання трамвая й
автобуса/, акордеона /піаніно + баян/ тощо. Проте ці образи були
створені не на основі механічного склеювання уявлень, а на основі їх
свідомої переробки.

    Другим прийомом, який використовується при створенні образів уяви, є
акцентування, тобто підкреслення тих чи інших рис. Це досягається на
основі виділення, абстрагування і перетворення істотних особливостей
об’єктів. При акцентуванні одні з рис зовсім упускаються, інші —
спрощуються, звільняються від ряду часткових деталей. В результаті
перетворюється весь образ, він набуває узагальненого характеру.

    Одним із видів акцентування є зміна пропорцій окремих сторін
об’єкта, якого зображають. Цей прийом часто використовують при
зображенні дружніх шаржів, карикатур.

    Другим видом акцентування є зменшення /літота/ чи збільшення
/гіпербола/ всіх особливостей зображуваного об’єкту. Прикладом
використання літоти можуть бути казкові персонажі «дівчинка-Дюймовочка»
або «хлопчик з мізинчик», а гіперболи — різноманітні казкові герої —
богатирі величезних розмірів і небачені істоти.

    Перебільшення і зменшення розмірів не випадкові, а завжди
мотивовані. Зовнішність велетня, грандіозні розміри, фізична сила
використовуються для яскравішого зображення певної якості. З другого
боку, розум, кмітливість і безстрашність дитини виступає яскравіше на
основі контрасту зі зовнішністю, коли вона зображається як хлопчик з
мізинчик.

    Форми акцентування дуже різноманітні. Так, для підсилення
особливостей героїв використовують такі прізвища-характеристики, як
Скотінін, Вральман, Добринін, Правдін та ін.

    Якщо в процесі створення образу уяви уявлення, з яких він будується,
зливаються, відмінності стираються, а риси схожості виступають на перший
план, то такий прийом називається схематизацією. За його допомогою
створюється, наприклад, різноманітний декоративний орнамент, елементи
якого взяті з рослинного світу.

    В художній літературі, живописі при створенні образів уяви
використовується прийом типізації, для якого характерним є виділення
істотного в однорідних фактах і втілення його в конкретному образі.
Наприклад, створюючи типовий образ певної людини, письменний пильно
придивляється до життя, глибоко його вивчає, виділяє головні, найбільш
істотні виразні риси, властиві представникам певної групи людей,
синтезує, узагальнює їх у конкретній образній формі /образ Чіпки,
Кайдашихи та ін./.

    Уява, як і інші психічні процеси, є функцією кори великих півкуль
головного мозку. Утворені в ході запам’ятання системи тимчасових
нервових зв’язків у процесі уяви ніби розпадаються і реконструюються в
нові системи. Така рекомбінація стає можливою в результаті виникнення в
корі мозку ділянки сильного збудження, яка викликана певною потребою чи
враженням від чогось.

    Складність структури уяви та її безпосередній зв’язок з емоціями
дають підставу висловити припущення, що її фізіологічні механізми
розміщені не лише в корі, а й в глибинних відділах мозку. До них у першу
чергу належить гіпоталамо-лімбічна система. Як показано в дослідженнях
К.Прибрама, Ю.Галантера, Д.Міллера та ін., її порушення призводить до
розпаду програм поведінки людини, а найважливіша роль уяви саме й
полягає у виробленні таких програм. Про це свідчить зв’язок уяви з
органічними процесами людини.

    Індивідуальні особливості особистості, її потреби, інтереси, знання,
уміння, зміст основної діяльності позначаються на уяві, надаючи їй
індивідуальної своєрідності. Вона виявляється в різній широті та
змістовності уяви, перевазі певних видів уявлень, їх силі, яскравості,
різній дієвості. Чим багатший досвід людини, чим ширше у неї коло
потреб, інтересів, знань, тим ширша та багатша за своїм змістом уява, і
навпаки. У зв’язку з цим говорять про широку і вузьку, багату і бідну
фантазію людей. Це особливо яскраво можна побачити, якщо застосувати при
дослідженні тест Роршаха.

    Залежно від основного напряму діяльності людини її уява найбільше
виділяється в якійсь певній галузі: у конструктивній, художній чи
літературній творчості, у практичній діяльності тощо.

    Індивідуальні особливості уяви виражаються також і в перевазі у
різних людей тих чи інших уявлень /зорових, слухових та ін./. Наприклад,
в уяві художника переважають зорові образи форм і кольорів, в уяві
конструктора — зорові образи, що виражають геометричні та конструктивні
відношення. Індивідуальні відмінності виявляються і в тому, що уява
одних людей є більш різноманітною за змістом, а в інших —
односторонньою.

    Люди розрізняються за швидкістю, легкістю перетворення наявних
вражень у нові образи. Одні бувають скуті ситуацією, інші — легко
перетворюють враження, одержані в дійсності.

    Сила, яскравість, динамічність образів уяви пов’язана з емоційними
рисами людей, в них відображаються особливості нервових процесів. що
протікають в головному мозку, а також співвідношення між першою і другою
сигнальними системами.

    Уява людини не залишається однаковою на протязі всього життя:
розвиваючись, вона зазнає істотних змін. Перші прояви уяви виникають у
дітей на третьому році життя. В цей період у дитини вже є певний досвід,
який дає матеріал для роботи уяви. Особливо яскраво вона розквітає у грі
дітей. В грі діти в доступній для них формі оволодівають діяльністю
дорослих. Відсутність реальних предметів і можливостей оперування ними
не стає перешкодою для гри дітей. На виручку приходить уявлювана
ситуація, що нерідко створюється при допомозі слова «ніби». Образ
фантазії стає програмою ігрової діяльності /навести приклади/.
Сюжетно-рольові ігри розкривають широкі можливості для розвитку
фантазії, вони допомагають дітям виробляти і закріплювати цінні
особистісні якості /сміливість, кмітливість, рішучість та ін./. В
дошкільному віці відбувається поступове перетворення уяви дитини в
діяльності, що потребує зовнішньої опори, в самостійну внутрішню
діяльність, яка дозволяє здійснювати самостійну елементарну творчість.
Це закладає основи для майбутньої творчої діяльності в дорослому віці.

PAGE

PAGE 3

Похожие записи