.

Теорія поетапного формування розумових дій. П. Я. Гальперін (1902 — 1988) (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
311 3835
Скачать документ

РЕФЕРАТ

На тему:

Теорія поетапного формування розумових дій. П. Я. Гальперін (1902 —
1988)

П.Я.Гальперіл — вітчизняний психолог радянського періоду, відомий своєю
концепцією поетапного формування розумових дій, що була викладена у
книзі “Основні результати досліджень з проблеми формування розумових дій
та понять” (1965).

Однією з центральних психологічних проблем Гальперін вважав проблему
психологічної відмінності між знаряддям (у людини) і засобом (у тварин).
У достеменному відношенні суб’єкта і знаряддя на перший план виступає
таке питання: що являє собою ця річ — засіб для того, хто за неї
береться? Якщо, для нього це річ, в якій не фіксовано спосіб дії, то,
природно, що річ дістане логіку такої дії від самого суб’єкта. Якщо,
навпаки, ця річ виготовлена з певною метою та вимагає певних способів
застосування, то суб’єкт, перед яким вона виступає таким чином і який
заради цих знаряддєвих властивостей до неї звертається, підкоряється
об’єктивним вимогам системи операцій, фіксованих за знаряддям.

Те, як виступить засіб перед суб’єктом: чи у вигляді допоміжного, що є
простим продовженням передніх кінцівок, чи у вигляді достеменного
знаряддя, яке фіксує “в собі” операції суспільного користування ним,
залежить від дійсності, до якої належить індивід. Тварина використовує
знаряддя як природні речі, тоді як навіть у природних речах людина
бачить їх можливе знаряддєве застосування. Подібні відмінності можна
спостерігати вже в освоєнні найпростіших знаряддєвих операцій людиною в
онтогенезі, наприклад, в оволодінні такою звичною для нас навичкою
користування ложкою. Спочатку дитина намагається схопити ложку якомога
ближче до її “робочого кінця”, різким рухом піднімає її косо знизу
вгору, і, як правило, весь вміст ложки виливається. Дитина сприймає
ложку лише як продовження своєї руки і лише згодом засвоює прийоми
специфікованого користування ложкою як знаряддям.

Знаряддєві операції, таким чином, — це система рухів знаряддям,
спрямованих на предметне застосування цього знаряддя відповідно до
конкретної мети.

У теорії Гальперіна чітко розділяються орієнтуюча частина дії та її
виконавча частина: “саме орієнтуюча частина в першу чергу відповідає за
хід (процес) научіння та якість його результатів”. Щоб сформувати у
дитини уявлення про те, що і в якій послідовності потрібно робити,
необхідно спочатку побудувати певний “алгоритм” виконання завдання,
тобто схему орієнтуючої основи дії, та дати її дитині у вигляді не
тільки усних вказівок та пояснень, як це зазвичай буває, а у зовнішній,
“матеріалізованій” формі, наприклад, у вигляді картки, на якій все
розписано.

Дитина має не просто завчити необхідні формулювання, їй необхідно
навчитися правильно виконувати необхідні дії за цим алгоритмом. Власне,
“заучування” прийде саме, навіть непомітно для дитини. Але як здійснити
це научіння?

Спочатку дитина активно користується карткою, в якій записана
“перспектива виконання” всієї дії: що робити, як саме і що має бути
отримане в результаті. Дія на цьому етапі максимально розгорнута і
виконується фактично з опорою на зовнішні допоміжні засоби, тобто в
матеріальній, або матеріалізованій, формі.

Через певний час для дитини зовнішній засіб організації її діяльності
стає непотрібним: вона завчила послідовність організації діяльності — і
не просто у словесних формулюваннях, а на рівні розуміння своїх дій,
смислу кожної з них. На цьому етапі вчитель вимагає від дитини
попереднього проговорювання вголос кожного кроку розв’язання задачі
(етап голосного мовлення). Виявляється, якщо проминути цей етап, дитина
буде робити помилки при розв’язанні завдання без опори на картку. Власне
внутрішня дія в неї ще не сформована, і проговорювання вголос слугує
необхідним засобом такого формування.

Далі йде етап “зовнішнього мовлення про себе”, коли дитина промовляє про
себе всю послідовність необхідних дій, і нарешті, етап “дій у
прихованому мовленні”, коли здасться, що для виконання завдання вже
нічого не потрібно: “подумав і розв’язав”. Насправді, за розумовою дією
лежить цілий ряд процесів довгого поетапного формування, причому сама
дія зазнає перетворень за декількома параметрами. У ході такого
поетапного формування можуть бути отримані навички не тільки вирішення
конкретного завдання, але й суміжних з ним завдань. До того ж
складається своєрідна “дисциплінованість мислення”, долається ефект
“броунівського руху думок” тощо.

Гальперін запропонував також систему вихідних методологічних визначень
для психологічного дослідження, зробивши спробу дати продуктивне
тлумачення предмета психології, засобу пізнання цього предмета та ін.
Він стверджував, що діяльнісно орієнтуючі дослідження у вітчизняній
психології дали йому змогу зробити ряд висновків: 1) психічну діяльність
не можна шукати у самоспостереженні; 2) із самих по собі явищ свідомості
не можна скласти саме психічну діяльність, яка щось робить, а не тільки
переживається; 3) одним додаванням “психічних явищ” до організму не
можна отримати ні суб’єкта, ні особистості, ні якоїсь “зовнішньої”
предметної діяльності, яка б об’єктивно потребувала психіки.

Гальперін пропонує своє уявлення про психічну діяльність: це не “явища”
як такі, а саме діяльність, але діяльність, не тотожна ні процесам вищої
нервової діяльності, тобто відправленням мозкової тканини, ні
“зовнішній” предметній діяльності. Утім це реальна діяльність, яку можна
й потрібно вивчати об’єктивно. Це — орієнтуюча діяльність як особлива
форма предметної діяльності суб’єкта.

Саме орієнтуюче-дослідницька діяльність є аспегсгом “зовнішньої”
предметної діяльності, тобто є такою, яку можна досліджувати за
допомогою об’єктивних наукових методів. Узагалі психіку слід визначати
як орієнтуючу діяльність суб’єкта.

Книгу “Вступ до психології” Гальперін присвячує обґрунтуванню свого
бачення предмета психології. Він стверджує, що основне завдання
психології має полягати в тому, “щоб передусім розібратися у ситуації з
сигнальною ознакою “новизни” в орієнтуючій діяльності людини. Йдеться
про такі ситуації, для яких у суб’єкта немає “готових механізмів
реагування”, тобто суб’єкт не знає, що йому робити, а ті способи
поведінки, якими він володіє, в такій ситуації “не спрацьовують” з
якихось причин. Тоді у суб’єкта виникає завдання дослідження ситуації,
визначення актуальної на даний момент потреби, вибору шляхів до мети,
відповідного способу дії і, нарешті, забезпечення контролю за правильним
виконанням дії. Все це разом і є завданням орінтуюче-дослідницької
діяльності.

Гальперін доводить, що всі форми психічної діяльності можна розглядати
як різноманітні форми орієнтування суб’єкта у проблемних ситуаціях. До
них слід відносити як пізнавальні процеси (сприймання, пам’ять,
мислення), так і більш складні психічні утворення — почуття, потреби,
мотиви тощо. Потреби означають не лише спонукання до дії у зовнішньому
середовищі, вони зумовлюють вибіркове ставлення до його об’єктів і
зумовлюють загальне спрямування дій на те, чого суб’єкту не вистачає і в
чому він відчуває потребу.

Почуття теж являють собою не просто суб’єктивне відображення більшої чи
меншої фізіологічної схвильованості. Прояв почуття означає різку зміну
оцінки предмета, на яком)· зосереджується почуття, а у зв’язку з цим —
зміну в оцінці решти предметів і, відповідно, ситуації в цілому.

Те ж саме, стверджує Гальперін, можна сказати й про волю. Воля — це
особлива форма орієнтування суб’єкта у таких ситуаціях, де афективної чи
інтелектуальної оцінки вже недостатньо. Воля являє собою новий спосіб
вирішення завдань щодо загального напряму поведінки в особливих,
своєрідних та специфічних ситуаціях.

Людині взагалі властиві два типи відображення світу: фізіологічний та
психічний, а тому й дві відповідні форми поведінки — на рівні
автоматичних і активних дій. Існують ситуації, коли для забезпечення
процесу життєдіяльності цілком досить “готових” природжених механізмів.
За таких умов не є потрібним психічний фактор обстеження ситуації,
оскільки все відбувається абсолютно автоматично і приводить до корисного
результату. Проте у випадку, коли фізіологічні механізми неспроможні
розв’язати ситуацію, стає необхідним її обстеження. Таким чином, є
ситуації, в яких те, що суб’єкту необхідне у даний момент, відсутнє,
тоді він і починає пошуки необхідного.

Психічна діяльність за своєю природою є зовнішньою діяльністю, її слід
розуміти як різновид, як дериват, як відображення зовнішньої предметної
осмисленої діяльності. Лише тоді, коли психічна діяльність постулюється
як зовнішня, відображена, виявлена, постає можливість її об’єктивного
наукового дослідження.

Література.

Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.

Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург,
1998.

Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.

Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.

Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.

Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.

Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995.
Т. 1.

Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.

Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.

Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.

Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.

Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.

Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о
месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020