Теорія інтелекту Ж. П’яже (реферат)

Теорії інтелекту. Інтелект і мислення в сучасній психології

Важливе місце серед досліджень інтелекту в сучасній психології посідають праці Ж. П’яже та його однодумців.

Теорія інтелекту Ж. П’яже включає два основних компоненти – вчення про функцію інтелекту й про стадії розвитку інтелекту. Основні функції інтелекту, або функціональні інваріанти, – це організація й адаптація.

Адаптація, у свою чергу, включає два взаємопов’язані процеси – асиміляцію та акомодацію. Асиміляція підкреслює відтворення суб’єктом у його пізнавальній активності певних характеристик об’єкта пізнання. Акомодація – це процес пристосування суб’єкта пізнання до вимог, які висуває об’єктивний світ. У процесі пізнавальної активності змінюється і сам суб’єкт пізнання, накопичуючи пізнавальний досвід.

Цей досвід П’яже називає пізнавальною структурою Пізнавальні структури створюють схеми – послідовності актів поведінки, що взаємодіють між собою Асиміляція й акомодація можуть перебувати в стані збалансованої або незбалансованої рівноваги.

Більшість досліджень школи П’яже торкаються стадій розвитку інтелекту. Це сенсомоторний інтелект (від 0 до 2 років), доопераційне мислення (від 2 до П років), період конкретних операцій (від 7-8 до 11-12 років) та період формальних операцій Розвинений інтелект розуміється як система операцій Операція – це внутрішня дія, джерелом якої є зовнішня, предметна дія Однак на відміну від останніх операція – дія згорнута, яка стосується не реальних предметів, а образів, символів, знаків.

Сучасна психологія розглядає мислення як варіативний і досить неоднорідний процес, конкретні форми протікання якою залежать від багатьох чинників Наведемо деякі класифікації види мислення, кожна з яких базується на певних засадах (табл.)

Таблиця. Види мислення, виділені на різних засадах

Найпоширенішою класифікацією в сучасній психологи є так звана трійка – виділення трьох видів мислення за його формою:

• наочно-дійове (практично-дійове),
• образне (наочно-образне),
• словесно-логічне (або поняттєве, вербальне, дискурсивне, теоретичне).

Ці види мислення подаємо в тій послідовності, в якій вони розвиваються в людини як у філогенезі (тобто Історично), так і в онтогенезі (тобто в індивідуальному розвитку).

Мисленнєва задача при наочно-дійовому мисленні розв’язується безпосередню в процесі діяльності. Саме з цього виду почався розвиток мислення в людини (коли розумова діяльність ще не відокремилася від предметно-практичної). З цього ж виду починається розвиток мислення в дитини.

Наукова школа В. В. Давидова розробляє проблему формування теоретичного мислення як засади виховання творчої особистості професіонала, який в усіх сферах трудової діяльності вловлює глибинні та суттєві зв’язки між предметами і явищами, знаходить узагальнені шляхи розв’язання професійних задач.

Розрізняється також теоретичне і практичне мислення, або теоретичний і практичний інтелект. Ці види мислення виділяються за типом розв’язуваних задач і відповідних структурних і динамічних особливостей Практичне мислення спрямоване на вирішення практичних задач, або перетворення практичних ситуацій. Основна мета практичного мислення – підготовка фізичного перетворення дійсності: постановка мети, складання планів, проекту, схеми. Інакше кажучи, йдеться про мисленнєвий акт, що дає практично ефективний результат.

Інколи практичний інтелект пов’язується з вирішенням задач переважно з допомогою практичних дій (а не образних І вербальних, які, звичайно, не можуть бути виключені цілком, але їхня вага порівняно менша). Власне, йдеться про перевагу наочно-дійового мислення у практичному інтелекті, переважне використання матеріальних і матеріалізованих засобів розв’язування задач (реальних об’єктів, засобів праці, знаково-символічних об’єктів – формул, алгоритмів, планів, креслень тощо) та відповідні дії з ними.

Що ж до теоретичного мислення, то вище ми вже від-диференціювали його від емпіричного. В цій же дихотомічній класифікації теоретичне мислення виступає як процес пізнання і створення законів, правші. Продукт теоретичного мислення, – це, скажімо, періодична система Менделєєва.

Одна з важливих характеристик практичного мислення – його протікання в умовах дефіциту часу.

Практичне мислення, як правило, відбувається в ситуації коли прийняття рішення тісно злите, майже збігається з його втіленням у життя. Найяскравіший приклад – прийняття рішення полководцем, проаналізоване Б. М. Тепловим у його відомій праці “Розум полководця” (1943). У практичному інтелекті, за Б. М. Тепловим, виявляються єдність і нерозривний зв’язок мислення суб’єкта та його волі (як сукупності сили характеру, енергії й рішучості, здатності приймати “непопулярні” рішення і брати на себе відповідальність за них). Прикладів такої поведінки дуже багато в сучасній історії, однак ми слідом та Б. М. Тепловим наведемо класичний: коли Кутузов у 1812 р. залишив Москву, це було зроблено супроти думки як царя, так і більшості армій.

Для діяльності оператора великих систем управління характерний особливий тип практичного мислення – так зване оперативне мислення. Воно протікає, як правило, в напружених, екстремальний умовах. Під оперативним мисленням розуміється розв’язування практичних задач на базі моделювання оператором об’єктів діяльності, в результаті чого формується модель наступних дій (план), що забезпечує досягнення поставленої мети (В. Н. Пушкін).

Специфічними особливостями оперативного мислення виступають єдність процесів сприймання й осмислювання ситуації, яка здебільшого змінюється дуже швидко, збіг у часі прийняття рішення та його виконання, жорстко детерміновані часові межі Оперативне мислення пов’язане з переживаннями щодо відповідальності за рішення, яке приймається, і тому вимагає великого емоційно-вольового напруження.

Як бачимо, всі ці особливості певною мірою характерні й для практичного мислення взагалі. Принциповою рисою саме оперативного мислення є велика кількість і значущість операцій декодування. Останнє зумовлене тим, що оператор не може безпосередньо сприймати стан системи, яка підлягає управлінню (скажімо, АЕС). Він отримує всю необхідну інформацію за допомогою інформаційної моделі, тобто в закодованому вигляді. Декодування інформації вимагає від оператора великої мисленнєвої активності.

Саногенне мислення є одним з ефективних засобів розв’язування психотравмуючих проблем, який базується на свідомій їх постановці та розгляді, свідомому рефлексивному аналізі власних емоцій та емоціогенних (стресо-генних) факторів. Згідно з “принципом єдиного інтелекту” Б. М. Теплова, всі проблеми, які вирішує людина, незалежно від їх специфіки розв’язуються за допомогою єдиного інтелекту. Отже, саногенне мислення – важливий компонент інтелекту людини, який відіграє принципову роль у розв’язанні власних, внутрішніх проблем особистості.

Саногенне мислення можна вважати одним з варіантів більш широкого поняття, такого як позитивне мислення (М. Мольц). Ідеться про створення й постійну підтримку, підкріплення позитивного образу власного “Я” внаслідок впливу успішних учинків і загалом життєвих успіхів. На думку М. Мольца, всі наші дії, почуття, вчинки, навіть здібності узгоджуються з цим образом власного “Я” через як свідомі, так і підсвідомі механізми саморегуляції Саме тому так важливо, щоб цей образ був позитивним і не руйнувався в разі невдачі або інших помилок у поведінці, діяльності, навіть у житті.

Завдяки принципам позитивного мислення ніколи не буває пізно змінити уявлення про себе, створити цілісний позитивний образ власного “Я”, і тоді життєві проблеми, в тому числі психотравмуючі, узгоджуючись із цим новим образом, розв’язуються легко, без надмірних зусиль Однак для створення й підтримки позитивного образу власного “Я” необхідні такі риси інтелекту, як творче мислення й творча уява, тобто творчий механізм (М. Мольц).

Дискурсивне, аналітичне (або логічне) мислення відрізняють від інтуїтивного за такими трьома ознаками: часова (період протікання процесу), структурна (поділ на етапи) та рівень протікання (усвідомленість або неусвідомленість). Аналітичне мислення розгорнуте в часі, має чітко виражені етапи, значною мірою представлене у свідомості мислячої людини. Інтуїтивне мислення протікає досить швидко, згорнуто, не має чітко виражених етапів, мінімально усвідомлене. Висока швидкість мисленнєвих процесів за штативного мислення принципово змінює і якісні його особливості, використовувані психологічні механізми.

За ступенем новизни одержуваного в ході мисленнєвої діяльності продукту відносно вихідних знань суб’єкта розрізняються мислення творче (або продуктивне) та мислення репродуктивне. Творче мислення разом із творчою уявою – це психологічна основа людської творчості, джерело інновацій у всіх сферах діяльності людини.

Існує думка, що будь-яке мислення є продуктивним, творчим процесом, який завжди відкриває і прогнозує щось суттєво нове. Такої думки дотримується, зокрема, А. В. Брушлінський. Його обґрунтування пов’язане з розумінням функції психічного як відображення безперервних змін зовнішнього світу, які неможливо заздалегідь і цілком передбачити.

Нарешті, дослідження на межі психології й психіатри, Необхідність вирішення психотерапевтичних проблем, якими, на жаль, так насичене сучасне життя, дали поштовх до ще одного поділу видів мислення на реалістичне й аутичне. Перше спрямоване на зовнішній світ, відображає його й керується його реальними законами, а друге майже не залежить від дійсності, логічних законів і керується не ними, а бажаннями людини, або, інакше, її афективними потребами. Під афективними потребами розуміють звичайно прагнення людини отримувати насолоду й уникати неприємних переживань. Ослаблення логічного мислення приводить до переваги аутичного, з іншого боку, аутичне мислення в дитини є природженим, а логічне, як уже зазначалося, набувається завдяки досвідові.

Декілька слів про принцип єдиного інтелекту та професійне мислення. Усі наведеш види й типи мислення неодмінно співіснують в інтелекті дорослої людини, взаємодоповнюючи один одного. Залежно від конкретної мети діяльності й задачі, що розв’язується, той чи інший тил мислення може превалювати, переважати або в даний конкретний момент, або в певній професійній діяльності. Однак мислить суб’єкт, і всі задачі, які стоять перед ним, він вирішує завдяки своєму інтелектові. Вже згадуваний “принцип єдиного інтелекту” Б. М. Тепловформулює таким чином: “інтелект у людини єдиний і єдині основні механізми мислення, однак відрізняються форми мисленнєвої діяльності, оскільки відрізняються задачі, які стоять у тому або іншому випадку перед розумом людини”.

Принцип єдиного інтелекту мас важливе значення для з’ясування сутності професійного мислення. Поняття “професійне мислення” широко застосовується в другій половині XX ст. у зв’язку з об’єктивною інтелектуалізацією праці, потребою у формуванні в професіонала (інженера, лікаря, вчителя, агронома, економіста та ін,) мислення, яке дає змогу оновлювати знання, підвищувати кваліфікацію, критично мислити й знаходити нові оригінальні засоби розв’язування професійних задач, добре орієнтуватися в потоці різноманітної інформації, переборювати “нештатні”, екстремальні ситуації.

Дуже важливою є здатність суб’єктивно інтелектуально насичувати власні трудові процеси, тобто вбачати, виділяти проблеми в трудовій діяльності й творчо розв’язувати їх. Останнє властиве новаторам, раціоналізаторам, винахідникам, котрі, як правило, бачать проблеми там, де їх не помічають інші професіонали.

Залежно від характеру діяльності відбувається подальша диференціація професійних типів мислення. Так, у художньому мисленні розрізняють мислення музичне, сценічне, поетичне, композиційне та ін. У галузі інженерно-технічної діяльності, де функціонує технічне мислення, воно реалізується і як оперативне мислення щодо керування великими системами, і як конструктивне мислення, і як інженерне. Виділяють також юридичне, педагогічне, медичне (клінічне) мислення тощо.

Отже, професійне мислення – це інтелектуальна діяльність щодо розв’язування професійних задач. Оскільки специфіка професійної діяльності зумовлена особливостями задач, що їх розв’язують різні спеціалісти, то якість професійної діяльності, або рівень професіоналізму, залежить від типу мислення Високий рівень професіоналізму пов’язаний з теоретичним (не емпіричним), творчим, часто інтуїтивним мисленням і розвиненим практичним інтелектом. Підготовка професіонала вимагає обов’язкового аналізу специфіки професійних задач і стратегії їхнього розв’язування, оскільки процес мислення полягає в розв’язуванні тих або інших задач.

Специфічність професійного мислення здебільшого пов’язана з орієнтуванням фахівця у предметі своєї діяльності, а також з використовуваними знаряддями, засобами впливу на цей предмет, тобто технологічним боком професійної діяльності. Дослідники підкреслюють зв’язок предметного змісту й технології професійної дії з формами й логікою професійного мислення. Специфічний предмет ніби “диктує” спосіб його осмислення.

Велике значення для професійного мислення мас “почуття” матеріалу, партнера, супротивника, дії, більше того, “почуття” проблемно/ ситуації, яка ще не виникла, але може виникнути в професійній діяльності. Ясно, що це “почуття”, незважаючи на таку назву, базується не на сприйманні або емоціях, а па комплексній скоординованій роботі всіх інтелектуальних структур, згорнутому, автоматизованому мисленні, яке миттєво обробляє всі дані, що отримують органи чуттів, пропонує пам’ять, виділяє увага відповідно до потреб особистості (особистісних смислів). Тому в даному разі можна безумовно говорити про професійний інтелект.

Зазначене вище почуття слугує основою для вибору адекватних засобів і способів розв’язування професійних задач. Так, професіонали високого класу часто відчувають предмети й знаряддя діяльності як “свої власні органи”, як продовження свого тіла Хірург, який зондує рану, сприймає зонд як продовження своєї руки, і кінець зонда, яким він шукає кулю, для нього є “відчутним”. Досвідчений машиніст відчуває поїзд у русі весь, до самого останнього вагона.

Професіонали не тільки відчувають, а й на основі якихось не завжди усвідомлених ознак прогнозують, передбачають виникнення проблемної ситуації (незвичний запах або шум у машині, літаку, якісь риси поведінки хворого, учня та ін.).

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter