РЕФЕРАТ

на тему:

“Темперамент і особливості

розумової діяльності”

ПЛАН

1. Поняття темпераменту

2. Основні компоненти темпераменту

3. Типи нервової системи (темпераменту)

4. Концепція Г. Айзенка про екстравертованість, інтровертованість і
невротизм як основні параметри особистості

5. Розумова діяльність, її особливості

Список використаної літератури

1. Поняття темпераменту

Темперамент (лат. Temperamentum — належне співвідношення рис від
tempero — змішую в належному стані) — характеристика індивіда з боку
динамічних особливостей його психічної діяльності, тобто темпу,
швидкості, ритму, інтенсивності, що складають цю діяльність психічних
процесів і станів.

Темперамент- якість особистості, що сформувалося в особистому досвіді
людини на основі генетичної обумовленості його типу нервової системи і
значною мірою визначальний стиль його діяльності. Темперамент
відноситься до біологічно обумовлених підструктур особистості.
Розрізняють чотири основних типи темпераменту: сангвінік, холерик,
флегматик і меланхолік.

Коли говорять про темперамент, то мають на увазі багато психічних
розходжень між людьми — розходження по глибині, інтенсивності, стійкості
емоцій, емоційної вразливості, темпу, енергійності дій і інші динамічні,
індивідуально-стійкі особливості психічного життя, поводження і
діяльності. Проте темперамент і сьогодні залишається багато в чому
спірною і невирішеною проблемою. Однак при всім різноманітті підходів до
проблеми, вчені і практики визнають, що темперамент — біологічний
фундамент, на якому формується особистість як соціальна істота.

Темперамент відбиває динамічні аспекти поводження, переважно уродженого
характеру, тому властивості темпераменту найбільш стійкі і постійні в
порівнянні з іншими психічним особливостями людини. Найбільш специфічна
особливість темпераменту полягає в тім, що різні властивості
темпераменту даної людини не випадково сполучаться один з одним, а
закономірно зв’язані між собою, утворити визначену організацію,
структуру, що характеризує 3 темпераменти.

Отже, під темпераментом варто розуміти індивідуально своєрідні
властивості психіки, що визначають динаміку психічної діяльності людини,
що однаково виявляючись у різноманітній діяльності незалежно від її
змісту. цілей, мотивів, залишаються постійними в зрілому віці і у
взаємозв’язку характеризують тип темпераменту.

До властивостей темпераменту відносяться індивідуальні особливості, що

регулюють динаміку психічної діяльності в цілому;

характеризують особливості динаміки окремих психічних процесів;

мають стійкий і постійний характер і зберігаються в розвитку протягом
тривалого відрізка часу;

знаходяться в строго закономірному співвідношенні, що характеризує тип
темпераменту;

однозначно обумовлені загальним типом нервової системи.

Користуючись визначеними ознаками, можна з достатньою визначеністю
відрізнити властивості темпераменту від всіх інших психічних
властивостей особистості.

2. Основні компоненти темпераменту

Аналіз внутрішньої структури темпераменту представляє значних труднощів,
обумовлені відсутністю в темпераменту (у його звичайних психологічних
характеристиках) єдиного змісту і єдиної системи зовнішніх проявів.
Спроби такого аналізу приводять до виділення трьох головних, ведучих,
компонентів темпераменту, що відносяться до сфер загальної активності
індивіда, його моторики і його емоційності. Кожний з цих компонентів, у
свою чергу, має досить складну багатомірну будівлю і різні форми
психологічн прояв.

Особливе значення в структурі темпераменту має той його компонент, що
позначається як загальна психічна активність індивіда. Сутність
психічної активності полягає в прагнення особистості до самовираження,
ефективному освоєнню і перетворенню зовнішньої дійсності; звичайно при
цьому напрямок, якість і рівень реалізації цих тенденцій визначається
іншими особливостями особистості: її інтелектуальними і
характерологичними особливостями, комплексом її відносин і мотивів.
Ступінь активності поширюється від млявості, інертності і пасивного
споглядання на одному полюсі до вищого ступеня енергії, могутньої
стрімкості дій і постійного підйому — на іншому.

До групи якостей, що складають перший компонент темпераменту, упритул
примикає група якостей, що складають другий- руховий, або моторний
компонент, що веде роль у якому грають якості, зв’язані з функцією
рухового (і спеціального мовного апарата). Серед динамічних якостей
рухового компонента варто виділити такі, як швидкість, сила, різкість,
ритм, амплітуда і ряд інших ознак м’язового руху. Сукупність
особливостей м’язової і мовної моторики складає ту грань темпераменту,
що легше інших піддається спостереженню й оцінці і тому часто є основою
для судження про темперамент їхнього носія.

Третім основним компонентом темпераменту є “емоційність“, що представляє
собою великий комплекс властивостей і якостей, що характеризують
особливості виникнення, протікання і припинення різноманітних почуттів,
афектів і настроїв. У порівнянні з іншими складовими частинами
темпераменту цей компонент найбільш складний і володіє розгалуженою
власною структурою. Як основні характеристики “емоційності” виділяють
вразливість. Імпульсивність і емоційну лабільність. Вразливість виражає
афективну сприйнятливість суб’єкта, чуйність його до емоційних впливів,
здатність його знайти ґрунт для емоційної реакції там, де для інших
такого ґрунту не існує. Терміном “імпульсивність” позначається
швидкість, з яким емоція стає спонукальною силою вчинків і дій без
їхнього попереднього обмірковування і свідомого рішення виконати їх. Під
емоційною лабільністю звичайно приймається швидкість, з яким
припиняється даний емоційний стан або відбувається зміна одного
переживання іншим.

Основні компоненти темпераменту утворять в актах людського поводження та
своєрідна єдність спонукання, дії і переживання, що дозволяє говорити
про цілісність проявів темпераменту і дає можливість відносно чітко
обмежити темперамент від інших психічних утворень особистості — її
спрямованості, характеру. здібностей і ін.

3. Типи нервової системи (темпераменту)

Жвавий тип (сангвінік) має сильний, зрівноважений, рухливий тип нервової
системи. У людини риси жвавого типу виявляються в енергії та впертості
відносно досягнення мети (достатня сила нервових процесів), у
самовладанні (достатня зрівноваженість нервових процесів), і водночас у
значній рухливості нервових процесів, що виявляється в умінні швидко
перебудовувати свої звички і вподобання, виходячи з конкретних обставин
життя.

Спокійний тип (флегматик) має сильну, зрівноважену, проте інертну
нервову систему. Люди, які належать до цього типу, відрізняються,
передовсім, неквапливістю дій.

Поряд з енергією та великою працездатністю (достатня сила нервових
процесів), самовладанням і вмінням тримати себе в руках (добра
зрівноваженість нервових процесів) у них спостерігається певний
консерватизм поведінки, повільність у винесенні рішень, особливо в
раптових ситуаціях, що свідчить про інертність (малу рухливість)
нервових процесів.

Нестримний тип (холерик) має сильну, але незрівноважену нервову систему.
Для людей нестримного типу характерна захопленість, з якою вони
виконують роботу; вони працюють натхненно, але часто будь-яка дрібниця
може звести все нанівець, що свідчить про неврівноваженість нервових
процесів із переважанням збудження. Саме через це для характеристики
даного типу і не використовується поняття рухливості нервових процесів.

Слабкий тип (меланхолік) вирізняється загальною слабкістю нервової
системи, для характеристики якої такі властивості, як зрівноваженість і
рухливість нервових процесів, не застосовуються.

Особливістю цього типу є швидкий розвиток позамежного гальмування під
дією навіть помірних за силою подразників. У людини риси слабкого типу
виявляються насамперед у нерішучості й нездатності наполягати на своєму.
Меланхолік легко підкоряється чужій волі, за незвичних обставин впадає в
паніку, житті видається йому дуже тяжким, повним непереборних труднощів
(слабкість нервових процесів). Такі люди намагаються ізолювати себе від
життя з його хвилюванням, уникають товариства, бояться будь-якої
відповідальності.

4. Концепція Г. Айзенка про екстравертованість, інтровертованість і
невротизм як основні параметри особистості

За певними психологічними критеріями всіх індивідів можна поділити на
екстравертів, інтровертів і невротиків.

Наявність екстра- чи інтроверсії визначається залежністю реакцій і
діяльності людини від зовнішніх вражень, що виникають на даний момент
(екстравертованість), чи від образів, уявлень і думок, по пов’язаних із
минулим і майбутнім (інтровертованість),

У невротиків легко виникають депресивні стани навіть у звичайних
життєвих ситуаціях. На думку Г. Айзенка, два фактори — невротизм та
екстраверсія-інтроверсія — є основними параметрами особистості людини.

Екстраверти добре засвоюють соціальні норми та легко налагоджують
контакти з іншими людьми, тоді як інтроверти погано пристосовуються до
незвичайних ситуацій і важко входять у чужий для них світ почуттів інших
людей.

Екстраверт відкритий для зовнішніх впливів, а інтроверт, навпаки, глухий
до всього, що існує поза його власною особистістю.

Г. Айзенк вважав, що в основі екстраверсії лежить слабкість генерації
процесу збудження в поєднанні із силою, швидкістю та стійкістю
реактивного гальмування.

Він намагався знайти зв’язок між психологічними критеріями та
властивостями нервової системи, що їх відкрив І. П. Павлов. На його
думку, стабільний екстраверт відповідає жвавому типові, нестабільний
екстраверт — нестримному, стабільний інтроверт — спокійному, а
нестабільний інтроверт — слабкому типові.

Г. Айзенк та його послідовники розробили чимало спеціальних
тестів-опитувачів, які дозволяють визначити темперамент людини, ступінь
її екстраверсії-інтроверсії та невротизму. Ці тести широко
використовуються у психофізіологічних експериментах.

Щоправда, нині у психофізіології панус концепція факторної структури
індивідуальності. Кожен особовий фактор розглядається як континуум
певної якості, що характеризується біополярно за його крайніми
значеннями. Будь-який індивід може бути представлений точкою цього
континууму. Факторний аналіз дозволяє виявити природні унітарні
структури особистості, що реально притаманні індивідові.

5. Розумова діяльність, її особливості

Мислення — процес опосередкованого та узагальненого пізнання людиною
предметів і явищ об’єктивної дійсності в їхніх істотних властивостях,
зв’язках і відносинах.

Зароджуючись у чуттєвому пізнанні та спираючись на нього, мислення
виходить за його межі. Мислячи, людина пізнає те, чого вона не може
безпосередньо сприйняти і уявити; доходить до розуміння суті явищ світу,
формує поняття про них і практично оволодіває ними.

Мислення виникає в процесі взаємодії людини із зовнішнім світом, воно є
функцією її мозку, вищою формою вияву аналітико-синтетичної діяльності.

Мислення, якщо воно правильне, відображає об’єктивну дійсність глибше,
повніше й точніше, ніж чуттєве її пізнання.

Критерій його істинності — суспільна практика.

Мислення людини відбувається з допомогою понять, кожне з яких
відображене одним або декількома словами. Процес мислення являє собою
перехід суб’єкта від наявних до нових знань.

Пізнання нового відбувається через розумові дії (операції):

• аналіз;

• синтез;

• абстрагування;

• узагальнення;

• класифікацію.

+ Аналіз — це мислений поділ предмета, явища на складові частини,
ознаки, властивості та виділення цих компонентів.

+ Синтез — мислене поєднання в єдине ціле окремих частин, ознак,
властивостей предметів, явищ або понять.

+ Узагальнення — виділення на підставі порівняння головного, загального,
особливого або часткового, що є характерним для певного явища, предмета,
об’єкта.

+ Абстракція — виділення суттєвих особливостей групи предметів, явищ,
або понять.

+ Конкретизація — перехід від загального до часткового, зв’язок теорії з
практикою, перехід до конкретної дійсності, до чуттєвого досвіду.

Без асоціацій мислення не буває. Розрізняють три типи асоціацій:

• за суміжністю;

• за подібністю;

• за контрастом.

Асоціаціями називаються елементарні зв’язки уявлень і понять між собою,
завдяки яким одне з’явлене уявлення або поняття викликає інші.

Судження — найпростіший акт мислення, що відображає зв’язки предметів і
явищ або певних ознак.

Судження відповідає на запитання, яке виникло в процесі діяльності.
Судження — основа розуміння.

Умовиводи — це утворення з декількох суджень нового судження.

Умовивід, який знімає невизначеність і дає відповідь на запитання,
усвідомлюється як розуміння.

Розуміння — це пізнання зв’язків між предметами і явищами, що
переживається як задоволення пізнавальної потреби.

Індуктивними умовиводами (або індукцією) називається процес переходу
одиничних, часткових суджень до загального судження.

Дедуктивними умовиводами (або дедукцією) називається процес переходу від
судження, що висловлює якесь загальне положення, до судження, що
висловлює вужчі положення або частковий випадок.

Уява як вища форма розумової діяльності

У складній структурі людської психіки є така якість, як уява, або
фантазія.

Уява — це психічний процес створення образів предметів, ситуацій,
обставин через приведення наявних у людини знань у нову комбінацію.

Розрізняють два види уяви — відтворювальну і творчу.

Відтворення залежить від:

• вихідної інформації;

• суми та якості знань людини;

• наявності психологічної установки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Симонов П. В. Темперамент. Характер. Особистість, Москва, «Наука», 1984.

Баярд Р.Т., Баярд Д. Ваш беспокойный подросток. — М.: Просвещение, 1991.
— 224с.

Василюк Ф.Е. Психология переживания (анализ преодоления критических
ситуаций). — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984. — 200с.

Общая психология: Учсб. пособие для студентов пед. ин-тов / Под ред. В.
В. Богословского й др.—М.: Просвещенис, 1981.-383с.

Основи психології: Підручник/За заг. ред. О. В. Киричука, В. А. Роменця.
— К.: Либідь, 1995.-632с.

Хрестоматия по общей психологии. Психология мышления / Под ред. Ю. Б.
Гиппенрейтср, В. В. Пегухова. М.: Изд-во Моск. Ун-та, 1981, С. 381-398.

PAGE

PAGE 10

Похожие записи