Реферат на тему:

Створення сприятливого соціально-психологічного клімату в студентській
академічній групі

Зміст

Вступ

Розділ 1. Поняття соціально-психологічного клімату у студентській
академічній групі та фактори, що його визначають.

Розділ 2. Формування та підтримка сприятливого соціально-психологічного
клімату в колективі.

Висновки

Список літературних джерел

Вступ

Людська цивілізація XXI століття, за загальним визначенням — століття
освіти, вперше в своїй багатотисячолітній історії виходить на практичну
реалізацію завдання, яке до цього часу мислителі-гуманісти ставили лише
в теоретичних роздумах та утопічних мріях — завдання використання
суспільних ресурсів на потреби розвитку та життя людини. Освіта,
орієнтована на розвиток особистості, максимально адаптована до її потреб
та інтересів по суті моделює на рівні цінностей, особистісних рис та
життєвих пріоритетів кожної людини гуманоцентричний соціальний устрій.
Відтак процес гуманізації освіти визначає основний напрям її розвитку у
сучасному суспільстві. В таких умовах розуміння конкретних завдань, які
стоять перед нашою освітою в контексті демократичної модернізації нашої
країни є необхідною умовою успішного здійснення як освітянських, так і
загальносистемних реформ. . Гуманізація освіти, навчання, виховання,
школи міжособистісних стосунків учасників освітніх процесів, управління
освітою тощо — це далеко не повний перелік різноманітних аспектів
реального глобального процесу, який на наших очах змінює лице освіти.
Очевидно, що у процесі розв’язання низки задач, пов’язаних з розбудовою
системи освіти на засадах гуманізації та гуманітаризації, проблема
соціально-психологічного клімату набуває виняткового значення, адже саме
зміст освіти і особливості взаємовідносин учасників педагогічного
процесу визначає у кінцевому рахунку можливість досягнення стратегічної
мети освіти, а відтак і перспективу формування особистості як
самоцінної, здатної до саморозвитку і самовдосконалення особистості.

Головне завдання викладача у освітньо орієнтованій виховній роботі зі
студентами — розкрити особистість вихованця. Це здійснюється лише у
процесі спілкування, яке будується в сприяючій для цього атмосфері.
Відомо, що ставлення до викладача студенти часто переносять на предмет,
що вивчається. У процесі навчання важливо так будувати викладання, щоб
увійти в контакт зі студентом, зацікавити його, перетворити з об’єкта
навчання і виховання на суб’єкт. Тобто створити такий
соціально-психологічний клімат в студентській групі, який би сприяв
найбільш оптимальному досягненню цих цілей. Тому тут дуже важлива
педагогічна культура викладача, конструктивні, організаційні і
комунікативні уміння.

Водночас інтерес з боку психології і педагогіки до проблематики
соціально-психологічного клімату набуває упродовж останнього часу
сталого характеру, зумовлюється низкою обставин як теоретичного, так і
практичного порядку. З одного боку, це пояснюється внутрішньою логікою
розвитку науки і відповідно до цього зміною ракурсу осмислення нею своїх
засадних принципів, а з іншого — суспільними запитами до системи освіти,
що вимагають від педагогічної психології дієвої допомоги у забезпеченні
процесу переорієнтації її на нову навчально-виховну модель підготовки
наступної генерації до самостійного життя.

У сучасній соціально-політичній і культурно-історичній ситуації, яка
склалася в Україні, освіта повинна стати однією з умов відродження та
розвитку самої держави: а психологізація й педагогізація свідомості
громадян та психологічно грамотні і якісно підготовлені молоді
спеціалісти — фундаментальними умовами кардинальних суспільних змін.
Таким чином, актуальність обраної теми визначається, насамперед,
завданням реформування освіти в Україні, необхідністю підготовки високо
кваліфікованих й психологічно грамотних фахівців з
особистісно-орієнтованою спрямованістю в навчанні та вихованні учнів.

Вивчення проблеми формування соціально-психологічного клімату
репрезентовано в психолого-педагогічній літературі широким колом
дослідників (Н.П.Анікієва., Б.Ф.Баєв, Л.В.Долинська, Л.М.Дунець, І.А.
Зязюн, Л.В.Крамущенко, І.Ф.Кривонос, Н.В.Кузьміна, М.В.Левченко,
Г.В.Локарєва, Л.І.Міщик, О.Г.Мороз, Д.Ф.Ніколенко, О.В.Петровський,
О.О.Почерніна, Л.О.Савенкова, З.І.Слєпкань, Н.В.Чепелєва, Т.С.Яценко та
ін.).

Більшістю з них відзначається, що важливою умовою сприятливого
соціально-психологічного клімату у групі є позитивна мотивація та
зацікавлення студентів групи у досягненні позитивних результатів
навчання, особистісна спрямованість викладача на успішне вирішення
завдань педагогічної діяльності.

Проблема клімату, взагалі, та соціально-психологічного, зокрема,
достатньо різнобічне висвітлена у літературі та розглядається як одна з
найбільш суттєвих сторін колективу, яка характеризує його мотиваційну
сферу в навчально-професійній діяльності.

У формуванні цього структурного компоненту колективу значну роль
відіграють психолого-педагогічні знання та усвідомлення студентами їх
ролі в професійному становленні. Виходячи з цього положення
соціально-психологічний клімат можна вважати як таку динамічну
психологічну атмосферу, що забезпечує студентам ефективність вирішення
виховних, освітніх та розвивальних завдань у майбутній професійній
діяльності.

Суть сприятливої соціально-психологічної природи в студентській групі
полягає в тому, що процес психолого-педагогічного навчання, який
протікає в позитивній атмосфері створює сприятливі умови не тільки для
подальшого розвитку і закріплення якостей, яких вони набули до вступу у
вищий навчальний заклад (ВНЗ), але й розвитку і формування нових,
професійно важливих якостей, психолого-педагогічних знань, умінь і
навичок.

Ми розглядаємо сприятливий соціально-психологічний клімат як стрижень
цілісного формування всебічно розвинутої особистості, від сформованості
якого залежить, як саме, яким чином будуть вирішуватися колективом,
взагалі, і кожним студентом, зокрема, професійно-педагогічні завдання.

Розділ 1. Поняття соціально-психологічного клімату у студентській
академічній групі та фактори, що його визначають.

Специфіка освітніх процесів в ВНЗ виявляється в складному, суперечному
сплетінні індивідуального та колективного. З одного боку, викладач один
на один спілкується з академічною групою і це спілкування постає його
індивідуальною творчістю або співтворчістю зі студентами. З іншого —
студенти спілкуються і домовляються між собою. В навчально-методичній
сфері перед студентами проходять різні викладачі. І ефективність впливу
кожного з них багато в чому залежить від згоди, домовленості їх зусиль.

Соціально-психологічний клімат являється комплексною психологічною
характеристикою, що відображає стан взаємовідносин та ступінь
задоволеності всіх учасників навчального процесу різноманітними
факторами життєдіяльності колективу академічної групи. В психології
часто застосовуються схожі категорії: «соціально-психологічний клімат»,
«морально-психологічний клімат», «психологічний клімат», «психологічна
атмосфера колективу». Найбільш поширене поняття «соціально-психологічний
клімат».

Мета створення і підтримання сприятливого СПК — полягає в теоретичному і
практичному оволодінні студентами психологічними знаннями, методами і
методиками побудови спілкування і взаємодій з людьми (студентами) в
різних умовах їх життєдіяльності та вмілого застосування набутих знань у
реальних педагогічних і життєвих ситуаціях, у пізнанні себе як
особистості та інших людей, у оволодінні способами не тільки формування,
розвитку й вдосконалення інших людей, але й саморозвитку та
самовдосконалення, у формуванні світогляду, спрямованості майбутнього
спеціаліста на активно-дієву роботу та суспільства в цілому.

Структура мети створення сприятливого СПК визначається особливостями тих
якостей особистості студента, які стосуються його інтересів, намірів і
мотивів його навчання.

Досягнення мети формування сприятливого СПК студентської академічної
групи передбачає тривалий процес взаєморозуміння у ВУЗІ. Це те
розуміння, до якого прагнуть студенти, і те, що намагаються сформувати у
студентів, викладачі. Таким чином, мета створення сприятливого СГЖ є
віддаленою в часі, і процес досягнення мети кінцевої (рівня
сформованості навчальних здібностей) складається з окремих етапів, тобто
мети і завдань на кожному окремо взятому курсі.

Соціально-психологічний клімат колективу студентської групи — це
узагальнююча характеристика всього внутрішнього оточення, яке
проявляється в поведінці і міжособистісних стосунках між основними
суб’єктами навчального процесу [1,с.25]. Основним показниками СПК
виступають характер відносин між студентами, викладачами і студентами,
студентами і керівництвом ВНЗ, викладачами. Проявляється він на рівні
згуртованості та конфліктності.

Часто зміст СПК зводять до наступних психологічних явищ: стан
колективної свідомості; відображенню особливостей взаємодії людей;
емоціонально-психологічному настрою групи; настрою групи; стану групи;
психологічній єдності членів студентської групи; взаємовідносинам в
групах та колективах тощо. Доцільно відмітити, що серед основних
факторів соціально-психологічного клімату називають відносини людей та
умови спільної діяльності. Вважають також, що соціально-психологічний
клімат — це система норм, звичаїв та значень, що переважають в даній
групі людей. Клімат виявляється способом залежності студентів групи друг
від друга (соціальні зв’язки), а також способом залежності студентів від
спільно виконуваних функцій або задач (зв’язки задач).

СПК виражає загальний настрій та ступінь задоволеність студентами
організацією навчального процесу, відносинами з іншими студентами та
загальним рівнем організованості у ВНЗ. Такий настрій студентів та інших
учасників навчального процесу причинне обумовлений внутрістудентськими,
внутрісистемними факторами і відносно нейтральний по відношенню до
позасистемних (контактів з населенням, форм проведення дозвілля,
сімейних та побутових факторів та інше).

Особистісний еквівалент настрою — задоволеність студента різними
факторами життєдіяльності студентського колективу. В дослідженнях
помічено вплив соціально-психологічного клімату на ефективність
навчальної діяльності, мотивацію навчання та психічний стан учасників
всього навчального процесу.

Спостереження та дослідження дозволяють виділити п’ять основних груп
факторів, що визначають стан соціально-психологічного клімату та, в
кінцевому випадку, успішність та потяг до навчання студентів академічної
групи.

1. Функціональні фактори (умови навчання; забезпеченість навчання всіма
необхідними засобами; режим навчання та дозвілля, чіткість розподілу
функцій між студентами; функціональна визначеність структури діяльності
кожного учасника, чіткість його обов’язків, прав та відповідальності;
відношення викладачів до питань організації навчальної діяльності
студентів тощо).

2. Економічні фактори (система оплати праці та навчання; своєчасність
отримання грошового заохочення; премії, надбавки тощо).

3. Управлінські фактори (стиль й методи управління колективом;
відношення викладачів до студентів; згуртованість викладацького складу;
послідовність в оцінці та способів впливу на студентів; дистанція між
викладачами та студентами; етика взаємодії викладацької та навчальної
ланки тощо.).

4. Психологічні фактори (характеристика стилю міжособистісних стосунків
між студентами; ступінь соціально-психологічної сумісності; рівень
конфліктності; рівень згуртованості, стан взаємодії між підрозділами;
групова точка зору, норми та традиції поведінки; орієнтація на спільні
цілі роботи, характер сприйняття та оцінки студентами один одного тощо).
За висловленням П.Жане, до поведінкової структури особистості
«…входить не тільки активність індивіда, що спостерігається зовні, але
й внутрішній психічний зріст, що стає невід’ємною частиною поведінки,
його регулюючою ланкою» [5, с.84]. Таким чином, з внутрішньо
особистісної точки зору етапи мети створення СПК полягають в: 1)
усвідомленні необхідності психологічних знань у роботі, необхідності
самопізнання й саморозвитку; 2) виникненні інтересу до психологічних
знань, до самопізнання й саморозвитку; 3) і, як заключний етап, прояви
активності до оволодіння психологічними знаннями, до самопізнання й
саморозвитку.

5. Фактори успішності характеристики групи (чисельність академічної
групи; забезпечення адаптації та входження в колектив; перспектива
підвищення успішності з різних предметів; обґрунтованість підбору груп у
ВНЗ та інше.). Основними параметрами сприятливого
соціально-психологічного клімату є:

1) тривалість (характеризується стійкістю професійно-психологічних
мотивів, їх незмінністю протягом всього періоду професійної підготовки,
хронологічною послідовністю);

2) реалістичність (постійне оцінювання особистістю уявлень про професію
з точки зору реалізації очікувань від неї; здатність особистості
диференціювати в уявленнях про майбутню професійну діяльність реальне і
фантазію; реально оцінювати себе як особистість та свої професійні
знання і можливості);

3) диференційованість (вміння виділяти з традиційної загальної
психолого-педагогічної підготовки необхідну інформацію для вирішення тих
чи інших педагогічних завдань);

4) комплексність (синтезований підхід до інтегральних утворень, який
включає як весь арсенал нагромаджених знань: методологічних, методичних,
технологічних, так і фахові, психологічні, педагогічні, які забезпечують
ефективне вирішення освітніх, виховних та розвивальних завдань);

5) активність (наполеглива робота в напрямку від надбаного до не
досягнутого);

6) узгодженість (ступінь зв’язаності всіх мотивів активності студента);

7) динамічність (характерною ознакою є рух формування і розвитку від
умовного початкового рівня (інтерес до психології) до умовної
сформованості (професійної зрілості);

8) оптимістичність (ступінь упевненості в досягненні професійної мети та
у собі).

Підсумовуючи, можна сказати, що процес формування сприятливого
соціально-психологічного клімату особистості в студентській академічній
групі — це формування таких головних, домінуючих, провідних мотивів
поведінки та діяльності особистості студента, які підпорядковують собі
другорядні мотиви, і в яких віддзеркалюється віддалена, узгоджена,
тривала, життєво важлива професійна мета; загалом, це те, що студента
цікавить, захоплює, над чим працює, що цінує, до чого прагне зараз (під
час навчання у вузі) і в майбутньому як особистість.

Розділ 2. Формування та підтримка сприятливого соціально-психологічного
клімату в колективі.

Формування, у його загальному значенні, — це розвиток чого-небудь (із
характерною для нього специфікою) під впливом цілеспрямованих дій.

Вивчення соціально-психологічного клімату можна будувати на основі
практичних (спостереження, бесіда, аналіз результатів діяльності, стан
навчальної дисципліни, узагальнення незалежних характеристик та інше.)
та психологічних методів, що потребують спеціальної підготовки
(соціометричне опитування, анкетування, референтометрія та інше).

При спостереженні та бесіді зі студентами цілеспрямовано використовувати
непрямі ознаки (показники) рівня розвитку соціально-психологічного
клімату.

Для сприятливого (зрілого, здорового) СПК властиві:

? переважання творчого, професійного настрою протягом дня навчання;

? почуття групової згуртованості та товариськості;

? високий рівень підготовки студентів;

? гарні взаємозв’язки між викладачами і студентами;

? рівномірність розподілу об’єму навчання та навантаження на кожного
студента групи;

? своєчасність та об’єктивність вирішення конфліктних ситуацій;

? справедливість в оцінці діяльності студентів групи, а також розподіл
винагороди;

? використання можливостей неформального лідерства для розв’язання
навчальних та виховних задач;

? критика й самокритика;

? колективне обговорення варіантів важливих рішень, що приймаються;

? цілковита згода надати допомогу товаришам.

Для несприятливого (незрілого) СПК властиві:

? систематичні запізнення та довготривала відсутність на лекціях та
семінарах;

? відкрите небажання навчатися;

? неточне виконання рішень і дотримання порад викладачів, пряме їх
ігнорування;

? поширення чуток один про одного;

? прихована критика умов навчання;

? аремна трата часу, що розрахований на навчання та виховання;

? часті конфлікти між студентами й відсторонення колективу від їх
спільного вирішення;

? часті порушення дисципліни;

? низька активність при обговоренні навчальних та спеціальних питань; —
відсутність критики та самокритики.

На СПК здійснюють вплив як об’єктивні фактори (наприклад, тип
організації), так і суб’єктивні (наприклад, оцінка поведінки оточуючих).

До основних показників рівня розвитку СПК відносять: ефективність
професійної діяльності, стан навчальної дисципліни й характер руху
учасників навчального процесу. Серед суб’єктивних (психологічних)
показників часто називають ступінь задоволеності членів колективу
різними сторонами його життєдіяльності, особливості сприйняття та
розуміння інших людей, задоволеність взаємовідносинами, що склалися,
психічний стан студентів, ефективну навчальну мотивацію та інше.

Зазвичай при діагностиці соціально-психологічного клімату застосовуються
комплекси методичних процедур: спеціально сконструйовані анкети, шкали
показників групових взаємовідносин, шкали внутрігрупової сприятливості,
соціометричні запити та інше.

В значній мірі формування сприятливого соціально-психологічного клімату
залежить від врахуванні основних п’яти груп факторів, що впливають на
нього. Наприклад, спостереження показують, що часто причиною
незадоволеності студентів являються фактори успішності (рівень
викладання знань, розуміння викладачами студентів та ін.), функціональні
фактори (нерівномірність навантаження студентів групи, нечіткість
критеріїв та показників оцінки результатів навчання й др.), управлінські
фактори (неясність концепції викладача по відношенню до студентів,
необ’єктивність та несправедливість викладачів в оцінках, протягування
керівництвом студентів до виконання ними невластивих для них функцій
тощо), та психологічні фактори (протиріччя та конфлікти,
соціально-психологічна несумісність студентів, відхилення в групових
нормах, поглядах та традиціях тощо.). Якщо в роботі з групою студентів
намагатися усувати зазначені негативні фактори, то ця обставина, без
сумнівів, буде сприяти розвитку сприятливого СПК, гарного навчального
настрою студентів та задоволеності від знаходження в даній академічній
групі.

В.Я.Ляудіс зазначає, «Якщо при організації змісту навчання зберігається
і превалює орієнтація на операційно-технічну, а не на смислову сторону
діяльності, що формується, то вся навчальна ситуація буде зберігати суто
адаптивну спрямованість» [9, с.31]. Такий тип діяльності не має потреби
у різноманітності форм співпраці суб’єкта формування (викладача) з
об’єктом формування (студентами), ініціації навчальної поведінки у
студентській групі («студент-студент», «підгрупа-студент»,
«підгрупа-підгрупа» та ін.)

З точки зору В.Я.Ляудіс, продуктивний тип організації навчання
забезпечує оптимальну співпрацю викладача з студентами та в самій групі
(студентів з студентами) у тому випадку, якщо він керується смисловою
стороною діяльності, а не тільки операційно-технічною.

Таким чином, продуктивно-сумісний тип навчальної діяльності передбачає
оптимальну реалізацію всіх можливостей співпраці викладача з студентами,
водночас тих, які зв’язані з вихованням і самоуправлінням особистості.

Формування сприятливого СПК неможливо розглядати ізольовано від
суб’єкт-суб’єктних відносин: «викладач-студент», «студент-студент».

За словами А.К.Маркової, спільна діяльність студентів і викладача
передбачає не тільки комунікативну, але й предметно-практичну взаємодію
з колективом студентів у цілому, або взаємодію з групами студентів чи з
окремими студентами, що є складовою частиною колективу [6, с.25].

Виходячи з того, що в сучасній психологічній літературі суб’єктивні
стосунки особистостей розглядаються загалом як важливий фактор
детермінації поведінки особистості, Б.Ф.Ломов стверджує, «щоб розкрити
мотиваційну сферу індивіда (її склад, будову, динаміку), потрібно
розглядати його зв’язки і стосунки з іншими особистостями» [8, с.12].

З точки зору А.К.Маркової, під дією суб’єктивних відносин у процесі
навчально-пізнавальної діяльності у студентів виникають «психологічні
новоутворення» [10,с.44]. Вони проявляються у активізованій поведінці
студентів на заняттях з курсів психології; у виявленні майбутніми
педагогами інтересу до психологічних знань та до шляхів їх отримання; у
прагненні до психолого-педагогічної самоосвіти; у виявленні позитивних
емоцій до психології як навчального предмета, до нової психологічної
інформації, до себе самого та до інших людей.

Новий тип ставлення до предмета психології стимулює пізнавальну
активність студентів. З її розвитком появляється усвідомлення значущості
та важливості психологічних знань у педагогічній діяльності.

Водночас, формується новий тип ставлення студента до себе як майбутнього
професіонала, яке проявляється через вміння усвідомлювати своє
призначення, направляти його розвиток у потрібному руслі,
підпорядковувати мотиви декількох видів діяльності, змінювати, якщо
необхідно, свою професійну мету та ін.

Так відбувається поступове перетворення кожної особистості студента із
пасивних суб’єктів педагогічного впливу в активних учасників
навчально-виховного процесу. Це, в свою чергу, активізує взаємовідносини
викладача і студентів та ефективно і результативно впливає на формування
і розвиток сприятливого СПК.

Для розуміння впливу взаємодії того, хто навчає, з тим, кого навчають
(«викладач-студент») та взаємовідносин між особистостями, яких навчають
(«студент-студент») на формування і розвиток сприятливого СПК як одного
із різноманітних засобів асертивно-педагогічного стилю спілкування
необхідно розкрити його психологічний механізм.

Ряд дослідників (В.Я.Ляудіс, А.К.Маркова, Н.А.Омельченко, Н.Ф.Тализіна
та ін.) вказують на те, що сумісна діяльність викладача з студентами
виступає в якості необхідної сторони організації всієї системи змінних
навчальної ситуації.

Звичайно, налагоджені стосунки у відносинах «викладач-студент»
уможливлюють «просування» вперед, перехід до нових навчальних дій. Такі
стосунки мають позитивний вплив не тільки на навчально-пізнавальну
діяльність, на організацію такої діяльності, але й є для студентів живим
прикладом асертивно-педагогічного стилю спілкування і наглядним
прикладом оптимальної організації навчальної роботи учнів на уроці.

Якісним показником позитивних суб’єктивних стосунків «викладач-студент»
є перегляд особистістю студента свого ставлення до засвоєння інформації,
які знаходять своє відображення у позитивній зміні ціннісних орієнтацій,
актуалізованій поведінці студентів під час занять і поза ними, у
конкретизації професійної мети і мотивів навчання та самих способів
взаємодії у стосунках між суб’єктами навчання.

Безсумнівно, ніщо так не впливає на формування особистості студента в
цілому та СПК зокрема як поведінка та позиція самого вихованця. Певним
чином вони залежать від його міркувань, його поглядів, його життєвої
позиції, від його володіння асертивним способом педагогічного
спілкування, ерудованості, вміння залучати студентів до вирішення
проблемних питань та багатьох інших педагогічних здібностей, умінь і
якостей.

Загальновідомо, що студента неможливо «наповнити» знаннями — його
потрібно замотивувати, пробудити в ньому внутрішнє бажання оволодіти
цими знаннями. І це, головним чином, залежить від особистості викладача,
від його самопрезентації, його інтелектуальних і педагогічних
здібностей, які є головними носіями виховних функцій навчальної
ситуації.

Таким чином, навчально-комунікативні взаємодії викладача з студентами
відіграють роль не тільки в полегшенні інтеріоризації засвоєння знань із
навчальних курсів, але й позитивно впливають на формування й розвиток
сприятливого СПК та особистості майбутнього педагога в цілому.

Підсумовуючи зазначимо, що цілеспрямоване створення і підтримання СПК —
це форми, засоби та механізми усвідомлення та рефлексії спрямованості
особистості студента на оволодіння професійними знаннями, це фактична та
прогностична картини професійної підготовки майбутніх особистостей, які
мотивують і організовують навчально-виховну діяльність, це те, що
забезпечує особистісно-професійне зростання майбутніх фахівців та
допомагає їм зрозуміти себе не тільки як особистість, але й як суб’єкта
майбутньої професійної діяльності.

Список літературних джерел

Аникеева Н.П. Психологический климат в коллективе. — М.: Просвещение. —
1991.

Басейн Ф.В. Проблема бессознательного. // Знание-сила, 1982, № 10.

Выготский Л.С. Проблемы возрастной периодизации детского развития. //
«Вопросы психологии», 1972, № 2.

Дунець Л.М. Психологія спілкування. — Хмельницький, 2003. — 142 с.

Зейгарник Б.В. Теории личности в зарубежной психологии. — М.:
Издательство МГУ. — 1982. — 128с.

Зязюн І. А., Крамущенко Л.В., Кривонос І. Ф. Педагогічна майстерність:
Підр. Для вузів. — К.: Вища школа, 1997. — 349с.

Савенкова Л.О.»Комунікативна атака» у формуванні навичок педагогічного
спілкування // Педагогіка і психологія. -1998.-№ 4.-с. 100-106.

Ломов Б.Ф. Методические и теоретические проблемы психологии. — М.:
Наука. — 1984. — 348с.

Ляудис В.Я. Формирование учебной деятельности студентов. — М.:
Издательство МГУ. — 1989. — 240с.

Маркова А.К., Матис Т.А., Орлов А.Б. Формирование мотивации учения:
Книга для учителя. — М.: Просвещение. — 1990. — 192с.

Платонов К. Структура развития личности. М.: Наука. — 1986. — 255с.

Слєпкань З.І.: Наукові засади педагогічного процесу у вищій школі. — К.:
НПУ, 2000. — 210 с.

Похожие записи