Реферат на тему:

Стрес і психічне здоров’я викладача

ЗМІСТ

Вступ

Ознаки стресу

Причини стресової напруги

Стрессогенні фактори в педагогічній діяльності

Деякі поради для запобігання стресу

Як пережити стрес

Метод релаксації (розслаблення)

Підсумок

Література

Вступ

Основні труднощі в діяльності викладача пов’язані з виникненням
емоційної напруженості, різних страхів. Все це викликає стан стресу,
давайте познайомимося з ним.

Поняття стресу широко відомо навіть за межами психологічної науки, воно
було уведено відомим канадським лікарем і біологом Гансом Селье і його
можна визначити як «стан неспецифічної напруги, що виникає під впливом
суб’єктивно значимих впливів».

Бізнесмен, що витримує постійний тиск із боку клієнтів і службовців;
диспетчер аеропорту, що знає, що хвилинне ослаблення уваги – це сотні
загиблих; спортсмен, що дуже жадає перемоги, – всі вони витримють стрес.
Їхні проблеми зовсім різні, але медичні дослідження показали, що
організм у всіх випадках реагує стереотипно, однаковими біохімічними
змінами, призначення яких – упоратися з вимогами до людини. Ці
стереотипні, інакше кажучи, неспецифічні, біохімічні зміни в організмі,
Ганс Селье й назвав стресом. Фактори, що викликають стрес, одержали
назву стрессорів. Вони суб’єктивно значимі, тобто специфічні для кожної
людини й залежать від ситуації. Заслугою Гансу Селье є розведення понять
стресу – неспецифічної реакції й стрессора – фактора її зухвалого, хоча
медицина довго не визнавала існування стереотипної відповіді. Здавалося
безглуздим, що різні завдання вимагають однакової відповіді. Але якщо
задуматися, то й у повсякденному житті існує багато випадків, коли
специфічні явища мають загальні неспецифічні риси. На перший погляд
важко знайти загальне між людиною, деревом і столом, але Г. Селье
відповідає, що всі вони мають вагу. Тиск на шальки терезів не залежить
від таких специфічних ознак, як температура, кольори або форма.

Так і між різними стрессорами, що впливають на людей, є щось загальне.
Всі вони висувають вимоги до перебудови організму або поводження людини.
Це вимога неспецифічно воно складається в адаптації до виникаючих
труднощів, яка б вона не була.

З погляду стресової реакції не має значення, приємна або неприємна
ситуація, з якої зіштовхується людина. Значима лише інтенсивність
потреби в перебудові. Переживання, викликані пропажею гаманця, приводять
точно до таких же біохімічних змін, як і переживання від знахідки. В
обох випадках виникає однакова потреба пристосування до нової ситуації.

Існування стресу – приклад дивної економічності й раціональності
біологічної організації людини. Організму немає необхідності щораз
готовити відповідь на різні зовнішні впливи – ця відповідь закладена
генетично. Він включає три стадії, які були експериментально виділені Г.
Селье: 1- тривога як реакція на виниклий стрессор; 2 — стабілізація, або
пристосування до нових умов; 3 — стадія виснаження, вона має місце, якщо
нові стрессогенні умови занадто тривалі або важкі.

Однак психологічна концепція стресу має потребу в доповненні. Якщо
біохімічна відповідь організму неспецифічна, стереотипний, то його
відбиття у свідомості й відчуттях людини сугубо специфічно.

Переживання стресу будуть розрізнятися залежно від інтенсивності що
впливають стрессоров, особистої значимості ситуації, до якої або в якій
відбувається адаптація а також від индивидуальною потенціалу здатності
переносити стресові навантаження. Ці переживання є складовою частиною
психічних станів людини.

Стрес не небезпечний, якщо він знаходить доцільний вихід компенсується
розслабленням, виступає як, фактор що активізує, життєдіяльність людини.
По Г. Селье, існує два види стресу: эустрес і дистрес. Эустрес
активізує, мобілізує внутрішні резерви людини, поліпшує протікання
психічних і фізіологічних функцій. Дистрес – руйнівний процес, що
дезорганізує поводження людини, погіршує протікання психофізіологічних
функцій. Эустрес є короткочасним, супроводжується бурхливою витратою
«поверхневих» адаптуючих резервів і початком мобілізації «глибоких» Він
може давати відчуття підйому внутрішніх сил.

Дистрес частіше відноситься до тривалого стресу, при якому відбуваються
мобілізація й витрата і «поверхневих» і «глибоких» адаптаційних
резервів. Такий стрес може переходити в соматичну або психічну хворобу
(невроз, психоз).

Ознаки стресу

Стрес звичайно викликається короткочасними й довгостроковими
стрессорами. До короткочасного відносяться невдачі, відволікання уваги,
страхи, біль, дефіцит часу; до довгострокових – конфліктні ситуації,
небезпечна робота, ізоляція, тривалі нервово-психічні перевантаження.

Нижче приводиться перелік різних станів людини, які можуть сигналізувати
про наявність внутрішньої психічної напруги. Такий стан, як правило,
обтяжує, і якщо в людини з’являється бажання зрозуміти його причину, то
варто проаналізувати, які події його життя передували цьому стану. Варто
пошукати подавлені образи, невиражені почуття (гнів, тривогу, незгоду з
кимсь або чимсь, глибокий сум, втрату, що він не зміг або не дозволив
собі відчути; розчарування, що-небудь ще). Попередником стресового стану
може бути етап самовідданості, коли людина забула про себе в ім’я більш
«важливих» людей або подій. Лише свідомий пошук й оцінка причин можуть
перевести такі сигнали з емоційної сфери в раціональну.

Ознаки стресової напруги (у вільній інтерпретації по Шефферу):
неможливість зосередитися на чому-небудь; занадто часті помилки в
роботі; погіршення пам’яті; занадто часто виникаюче почуття утоми; дуже
швидка мова; думки часто «вивітрюються»; часті «безпричинні» болі (тобто
викликані не фізичними проблемами); підвищена збудливість; робота не
надає колишньої радості; втрата почуття гумору; різке зростання числа
викурених цигарок; пристрасть до спиртних напоїв; постійне відчуття
недоїдання; відсутність апетиту або смаку до їжі; неможливість вчасно
закінчити роботу.

Якщо уважно прочитати цей перелік, то можна зрозуміти, що з деякими з
ознак усі знайомі й можна назвати інші, відсутні в цьому списку.

Після власного дослідження ознак стресового стану можна звернутися до
аналізу можливих причин цього.

Причини стресової напруги

Причини стресової напруги (по Буту):

1. набагато частіше доводиться робити не те, що хотілося

б, а те, що потрібно, що входить у Ваші обов’язки;

2. Вам постійно бракує часу й Ви нічого не встигаєте;

3. Вас щось або хтось підганяє, Ви постійно поспішаєте;

4. Вам починає здаватися, що всі навколо затиснуто в лещата якоїсь
напруги;

5. Вам постійно хочеться спати — ніяк не можете виспатись;

6. Ви бачите надто багато снів, особливо коли дуже втомилися;

7. Вам майже нічого не подобається;

8. Вдома, у родині почалися конфлікти;

9. Постійно відчуваєте незадоволеність життям;

10. З’являються все нові й нові борги;

11. Нема з ким поговорити про свої проблеми, та й, здається, немає

особливого бажання ділитися;

12. З’являється комплекс неповноцінності: «в інших людей

все інакше»;

13. Ви не почуваєте поваги до себе (будинку й на роботі).

Не виключено, що Ви все-таки не можете знайти причини того, що Вас
турбує. Зверніться до наведеного нижче запитальника й подумайте над
кожним питанням. Зробіть це щиро й тільки для себе. Можливі варіанти
відповідей: «ніколи», «зрідка», «час від часу», «часто», «дуже часто».
Отже:

— Є чи у вас схильність до стресу?

— Чи часто Ви переїдаєте. Скільки споживаєте алкоголю.

–– Чи багато палите? (можна відповісти на кожному із трьох питань).

— Чи запитуєте Ви себе (принаймні іноді), чи варто взагалі жити?

— Чи вважаєте Ви, що ведете неправильний спосіб життя?

— Чи почуваєте Ви себе винуватим, коли нічого не робите в

будинку — тільки відпочиваєте, спите, дивитеся телевізор і т.п.?

— Чи здається Вам майбутня зміна в житті страшною, непереборною
перешкодою?

— Чи вважаєте Ви себе песимістом?

— Чи не здається Вам, що Ви втратили контроль над власним життям?

— Чи відчуваєте Ви надмірну напруга в конфліктних ситуаціях?

— Чи випробовуєте Ви відчуття безнадійності, якщо у Вас щось не
виходить.

— Чи почуваєте Ви сильну напруга при виникненні непередбачених
ситуацій?

— Чи захищаєте Ви свою точку зору від нападок інших людей?

— Чи вважаєте Ви причиною своєї невдачі інших людей

або якісь не залежні від Вас обставини?

— Чи берете Ви на себе відповідальність за успіхи у своєму

житті?

— Чи караєте себе за невдачі?

— Чи часто у Вас буває поганий настрій?

Якщо виявиться, що на більшість питань Ви відповіли «часто» або «дуже
часто», то поставтеся з новою увагою до тих сфер свого життя, які
стрессогенні для Вас. Подумайте, які Ваші особистісні особливості (часто
це Ваші достоїнства) збільшують Ваші власні реакції на стрес. Запитаєте
себе: «інші люди так само б відреагували на цю ситуацію?». Знайдіть хоча
б одну людину яка б відреагувала на цю ситуацію або обставини інакше,
чим ви.

Хто він? Чим він від Вас відрізняється? Запитаєте інших людей які давно
Вас знають, які, на їхню думку, Ваші якості збільшують Ваші реакції на
стрес? Однак, не вважайте що люди знають Вас краще, просто вони мають
деяку додаткову інформацію, оскільки спостерігають з боку. Згадайте
слова Эпиктета: «Людей турбують не речі, а те, як люди дивляться на це».
Ваші інтерпретації подій а не самі події можуть привести до астми,
виразки, гіпертонії, остеохандрозу, нейродерміту й т.д.

Стрессогенні фактори в педагогічній діяльності

Поряд зі стрессогенними факторами, загальними для всіх людей, у
діяльності викладача присутній ряд професійних стрес-факторів:
відповідальність, необхідність бути об’єктом спостереження й оцінювання,
постійно підтверджувати свою компетентність, а також тимчасова
мінливість діяльності. Останній фактор потрібно виділити не тільки тому,
що він пов’язаний з найбільш яскравою відмінною рисою викладацької
діяльності, але й тому, що його дія з роками підсилюється, якщо викладач
не виробляє свою індивідуальну стратегію поводження. Суть тимчасової
мінливості діяльності полягає в тім, що викладач повинен у певний день
тижня в певний час бути готовим (тобто внутрішньо налаштованим) до
контакту з певною аудиторією (всі студентські групи різні), до
розкриття, поясненню певної теми. Наприклад, у вівторок, в 10.50
потрібно проводити практичні заняття з першокурсниками, на одну тему, а
в 13.30 з аспірантами зовсім на іншу, у середу заняття почнуться в 8.00,
а в четвер – в 15.15. При цьому тижні можуть ділитися на «чисельники» й
«знаменники», таким чином, неможливо налагодити регулярну за часом
роботу навіть із періодом в один тиждень. Добре відомо, що саме
регулярність у роботі, певний режим сприяють зниженню стомлюваності за
рахунок звикання до ритму зміни праці й відпочинку. У діяльності
викладача присутній і змістовна мінливість: під час однієї «пари»,
потрібно бути налаштованим на одну тему, а під час іншої на зовсім іншу
причому теми задані з зовні і можуть не відповідати внутрішній логіці
міркування викладача. Потрібно не забувати що викладач – це фахівець, що
не тільки трансформує чуже знання але й сам створює нове знання.

Повернемося до початку параграфу про стрес і згадаємо, що стрес — це
передумова перебудови й пристосування до нових умов діяльності. Як
тільки міняється зовнішнє середовище, так відразу виникає стрес того або
іншого ступеня напруженості. У роботі викладача подібна мінливість є
складовою частиною діяльності, тому можна сказати, що стрес — це його
перманентний стан.

Отже, основна психологічна проблема в діяльності викладача – це
періодично виникаючий стан напруженості, пов’язаний з необхідністю
внутрішнього настроювання на певне поводження, мобілізації всіх сил на
активні й доцільні дії.

Психологічні дослідження показали, що стан готовності включає кілька
компонентів:

— Інтелектуальний — розуміння завдань, обов’язків, знання засобів
досягнення мети, прогноз діяльності;

–– емоційний — упевненість в успіху, наснага, почуття
відповідальності;

–– мотиваційний — інтерес, прагнення домогтися успіху,

потреба успішно виконати поставлене завдання;

–– вольовий — мобілізація сил, зосередженість на завданні,

відволікання від перешкод, подолання сумнівів.

Існує багато видів діяльності, у яких від учасників потрібний стан
підвищеної готовності: спортивна й військова діяльність, праця актора,
робота бізнесмена й т.д. Але в роботі викладача формування готовності
ускладнюється тим, що різні її компоненти можуть мати протилежні
спрямованості. Так, інтелектуальність — це й компонент готовності, як
розуміння завдань й обов’язків, і основна складова самої діяльності —
знання предмета й розуміння його проблем. Емоційність — настроєність на
даний момент, і емоційність як комунікативна культура викладача. Між
цими двома компонентами готовності можуть виникати дисгармонійні
відносини. Наприклад, підвищений емоційний настрій, наснага, контакт із
аудиторією приводять до того, що слухачі виходять після занять у
прекрасному настрої й гарному ставленні один до одного, але із зовсім
порожньою головою. Лекція була дуже цікавою, але про що?… Або
протилежний результат — дуже цікаво, але так сухо, добре доти, поки
аудиторія поводиться так, як планувалося, але, якщо у відношенні
аудиторії до викладача відбулися якісь непередбачені зміни, це відразу ж
викликає зрив діяльності.

Деякі поради для запобігання стресу

Викладачу доводиться кілька разів протягом дня формувати в себе стан
готовності, приводячи в гармонію всі її компоненти. Які для цього можна
дати практичні ради? Насамперед, варто розрізняти стратегічні й тактичні
прийоми.

Раніше було з’ясовано, що підвищені вимоги до готовності, виникають
через тимчасову й змістовну нерегулярність діяльності. Тому стратегія
повинна бути пов’язана зі зменшенням цієї невизначеності. Залежно від
стажу роботи використаються різні прийоми.

Призначаючи навчальне навантаження молодому викладачеві, варто подбати
про те, щоб його заняття в різні дні тижня відбувалися по можливості в
ті самі години, тобто внести тимчасову регулярність у його роботу. На
перший погляд це здається неактуальним, тому що самі молоді викладачі,
ще повні сил, не помічають проблем, пов’язаних з нерегулярністю, а крім
того, саме їм прийнято давати самі незручні години. Але в цьому випадку
не варто дивуватися, що перспективна молодь часто не виправдує надії,
залишає вузи і (школи) або починає боліти — психічна напруга повільно,
але накопичується.

Збільшення науково-педагогічного стажу повинне супроводжуватися не
тільки підвищенням у посаді, але й зростанням потреби в розробці
самостійних навчальних курсів. Розробка авторських курсів приводить до
того, що знімається інше сильне джерело стресів – те, що ми назвали
змістовною невизначеністю діяльності. Згодом теми перестають задаватися
ззовні, вони диктуються внутрішньою логікою розвитку ходу мислення
самого викладача.

Це — загальна стратегія діяльності. А що ж робити в кожному конкретному
випадку, особливо тоді, коли стан збільшується утомою, особистими
проблемами, а треба вести заняття, зацікавлювати слухачів, навіть просто
говорити протягом 1,5 годин.

Можна рекомендувати наступні способи формування готовності до майбутньої
діяльності. Насамперед треба сформувати установку на діяльність, причому
не тільки в себе, але й аудиторії. З давніх часів кращими способами
формування установки були певні ритуали. Ритуал — це умовний рефлекс,
пов’язаний з майбутньою діяльністю. Воїни, що дружно викрикують вітання
своєму вождю, або учні, що встають при вході вчителя в клас, всі вони
настроюються на майбутню діяльність. Викладачеві корисно розробити свою
систему ритуалів. При цьому варто пам’ятати, що, якщо сам викладач має
потребу в однократному настроюванні перед роботою, то аудиторії часто
необхідне повторення ритуалу. Таким ритуалом може бути й вітання, і
переклчка, якщо вона не займає багато часу, і періодичне давання
коротких усних завдань, і анекдот наприкінці заняття. Отже, активний
ритуал створює установку на діяльність.

Далі варто провести «розминку» мислення, орієнтовану на вид майбутньої
інтелектуальної діяльності. Так, якщо має бути робота з абстрактним
матеріалом, то розминку можна провести у формі усного рахунку. Якщо має
бути діяльність, пов’язана із проектуванням, то краще вирішити
яке-небудь наочне завдання. Але оскільки у всіх випадках має бути
виклад, розповідь матеріалу, для чого потрібна активізація мовної
функції, вербального мислення, необхідно провести настроювання на цю
функцію. Вона особливо важлива для людей интравертованих, замкнутих, що
надають перевагу рефлексії а не зовнішньому спілкуванню. Як таке
настроювання можна порадити «розговоритися» до початку лекції, розігріти
себе не обмірковуванням того, про що говорити, а його частковим
проказуванням уголос. А ще краще вимовити голосно й чітко кілька
скоромовок. Вони активізують мовноміркувальну функцію, знімуть емоційну
напругу, а також можуть виконувати роль ритуалу готовності.

Вважається, що успішний не той, хто знає, що він буде робити у випадку
успіху, а той, хто знає, що робити при невдачі. Тому варто заздалегідь
програти різні варіанти поводження залежно від того, як поведеться
аудиторія. Вона може не включитися в проблему, не захотіти вирішувати
завдання, не засміятися у відповідь на жарт. Як на це відреагувати
поведінково, не почати комплексувати? Все це варто продумати
заздалегідь. Підводячи підсумки, підкреслимо, що рівень стресу залежить
від людини й оточення: ніщо не є стресом доти, поки ми не оцінюємо эго
як стрес: наш особистий вплив визначає, як ми реагуємо на стрессогені
ситуації. Більше того, негативні впливи стресу можуть бути згладжені
розслабленим, здоровим способом життя й комфортом, допомогою родини й
друзів.

Пропонуємо кілька рекомендацій по тому, як можна впоратися зі стресом і
зберегти психічне здоров’я.

Як пережити стрес

Вчиться планувати. Дезорганізація може привести до стресу. Наявність
великої кількості планів одночасно часто приведе до плутанини,
безпам’ятності й почуття, що незакінчені проекти висять над головою, як
домоклів меч. Приділіть планам якийсь час, коли це буде можливо, і
попрацюйте над ними доти, поки не закінчите.

Визнавайте й приймайте обмеження. Багато хто з нас ставлять собі
досконалі й недосяжні цілі. Але людина не може бути досконалою тому
виникає почуття неспроможності або невідповідності поза залежністю від
того, наскільки добре ми виконали що-небудь. Ставте досяжні цілі.

Розвивайтеся. Іноді необхідно втекти від життєвих проблем і розважитися.
Знайдіть заняття, що було б захоплюючим і приємним для Вас.

Будьте позитивною особистістю. Уникайте критикувати інших. Вчиться
хвалити інших за ті речі, які Вам у них подобаються. Зосередьтеся на
позитивних якостях оточуючих.

Вчиться терпіти й прощати. Нетерпимість до інших приведе до фрустрації й
гніву. Спробуйте дійсно зрозуміти, що почувають інші люди, це допоможе
Вам прийняти їх.

Уникайте непотрібної конкуренції. У житті дуже багато ситуацій, коли ми
не можемо уникнути конкуренції. Але занадто велике прагнення до
вигравання в занадто багатьох областях життя створює напругу й тривогу,
робить людину зайво агресивною.

Регулярно робіть фізичні вправи. Перевіртеся в лікаря перш, ніж почати
займатися по якій-небудь системі. Краще додержуватися тієї програми, що
робить Вам приємність, чим тієї, котра є для Вас важкою й неприємною.

Вчиться систематичному, безмедикаментозному методу розслаблення.
Медитація, йога, аутогенне тренування й прогресивна релаксація можуть
бути вивчені за допомогою акредитованих компетентних вчителів і
професійних психотерапевтів.

Розповідайте про свої неприємності. Знайдіть друга, священика,
консультанта або психотерапевта, з якими Ви можете бути відверті.
Вираження Вашого стримуваної напруги повному співчуття слухачу дуже
корисно для зняття напруги.

Метод релаксації (розслаблення)

Якщо Ви утомилися, а має бути складна робота, або відбулася подія, що
пыбило Вас із колії, і Ви губите контроль нал собою, рекоиеплуем зробити
паузу для психорегуляпии.

1. Я розслаблююся й заспокоююсь.

1. Мої руки розслаблені й теплішають.

2. Мої руки повністю розслаблені, теплі, нерухомі.

3. Мої ноги розслаблені й теплішають.

4. Мої ноги повністю розслаблені, теплі, нерухомі.

5. Моє тіло розслаблюється.

6. Моє тіло повністю розслаблене, відпочиває, приємний, гарний
відпочинок.

7. Стан приємного відпочинку, спокою, розслаблення.

8. Іде максимальний процес відновлення.

9. Кожна клітка м’язів, нервів, мозку відпочиває й відновлюється.

10. Весь організм добре відпочив, відновився.

11. Зникли утома, тривога. Я готовий діяти.

Поряд з регуляцією несприятливих емоційних станів потрібна постійна
робота над собою. Виконуйте наступні рекомендації:

1. «Зберіться». Умійте повністю включитися всунуло, що має бути почати й
довести до кінця.

2. «Виключіться». Заспокоїти себе можна, перемкнувшись на щось цікаве
(кіно, літературу, театр), можна думати про що-небудь дуже приємному,
про гарні картини, про захід сонця, про самий щасливий і радісний день
життя.

3. «Не зліться». Більшість людей після невдачі зляться на себе й
інших людей. Злість — емоція несприятлива й навіть шкідлива.

4. На будь-які перешкоди, труднощі, невдачі відповідайте мобілізацією
всіх своїх сил. Мобілізуйтеся швидко й ефективно.

5. «Додайте наприкінці» Саме в ті моменти, коли людина, закінчуючи
справу, важає, що всі труднощі вже позаду, можуть виникнути зриви.

Підсумок

Поняття стресу широко відомо навіть за межами психологічної науки, воно
було уведено відомим канадським лікарем і біологом Гансом Селье і його
можна визначити як «стан неспецифічної напруги, що виникає під впливом
суб’єктивно значимих впливів».

Слід розрізняти поняття стресу (неспецифічні, біохімічні зміни в
організмі) та стрессори (фактори, що викликають стрес). Вони суб’єктивно
значимі, тобто специфічні для кожної людини й залежать від ситуації.

Не має значення, приємна або неприємна ситуація, з якої зіштовхується
людина. Значима лише інтенсивність потреби в перебудові.

Існування стресу – приклад дивної економічності й раціональності
біологічної організації людини. Організму немає необхідності щораз
готовити відповідь на різні зовнішні впливи – ця відповідь закладена
генетично.

Стрес має три сдадії:

1- тривога як реакція на виниклий стрессор;

2 — стабілізація, або пристосування до нових умов;

3 — стадія виснаження, вона має місце, якщо нові стрессогенні умови
занадто тривалі або важкі.

Стрес не небезпечний, якщо він знаходить доцільний вихід компенсується
розслабленням, виступає як, фактор що активізує, життєдіяльність людини.

Існують ознаки стресу. Кожний стрес має свою причину.

Поряд зі стрессогенними факторами, загальними для всіх людей, у
діяльності викладача присутній ряд професійних стрес-факторів:
відповідальність, необхідність бути об’єктом спостереження й оцінювання,
постійно підтверджувати свою компетентність, а також тимчасова
мінливість діяльності.

Стрес – це перманентний стан викладача.

Основна психологічна проблема в діяльності викладача – це періодично
виникаючий стан напруженості, пов’язаний з необхідністю внутрішнього
настроювання на певне поводження, мобілізації всіх сил на активні й
доцільні дії.

Для зменшення ризику стресу, насамперед треба сформувати установку на
діяльність, причому не тільки в себе, але й аудиторії. З давніх часів
кращими способами формування установки були певні ритуали. Ритуал — це
умовний рефлекс, пов’язаний з майбутньою діяльністю. Воїни, що дружно
викрикують вітання своєму вождю, або учні, що встають при вході вчителя
в клас, всі вони настроюються на майбутню діяльність. Викладачеві
корисно розробити свою систему ритуалів.

Щоб легко пережити стрес слід:

1. Вчитись планувати.

2. Визнавати й приймайти обмеження.

3. Розвивайтеся.

4. Бути позитивною особистістю.

5. Вчитись терпіти й прощати.

6. Уникати непотрібної конкуренції.

7. Регулярно робити фізичні вправи.

8. Вчитись систематичному, безмедикаментозному методу розслаблення.

9. Розповідати про свої неприємності.

Під час навчання в педагогічному вузі можна проводити психологічні
тренінги для того щоб навчити майбутніх вчителів та викладачів правильно
переживати стрес та уникати його.

Література

Практическая психология для преподавателей – М.:
Информационно-издательский дом «Филинь», 1997. – 328 с.

Якунин В.А. Педагогическая психология: Учеб. пособие – СПб.: Изд-во
Михайлова В.А. – 2000. – 349 с.

Рыбакова М.М. Конфликт и взаимодействие в педагогическом процессе. – М.,
1991. – 200 с.

Похожие записи