Реферат на тему:

Стимулювання творчої діяльності студентів в процесі навчання

Зміст

ВСТУП

І. Поняття творчої діяльності

II. Формування та розвиток творчої діяльності студентів

2.1 Викладач як організатор пізнавальної діяльності студента

2.2 Комплексний підхід до розвитку творчої діяльності студента

Висновок

Список використаної літератури:

ВСТУП

Давньогрецьке слово «стимулус» означає довгу загострену палку, якою
поганяли биків і мулів. «Стимулювати» в сучасному розумінні значить
«підштовхувати, спонукати людину до чого-небудь». Так уже ми влаштовані,
що без постійних нагадувань і спонукань, власних або зовнішніх зусиль, а
часто і прямого примушення не можемо зрушитися з місця, недостатньо
активно працюємо, живемо через інерцію. «Доки грім не пролунає, мужик не
перехреститься», свідчить російське прислів’я, що виникло, треба
вважати, не без основ і що відбило глибину сутності людської натури.

Був час, коли недбайливе ставлення до справи розцінювалося як проста
лінь і для подолання цього ускладнення застосовувався такий же простий і
природний засіб примушення, що виступав в різних формах і пустив глибоке
коріння в історію людських відносин. Згодом прийшло і розуміння
різноманітності впливів на людину, спонукати яку до активної діяльності
примітивними понуканням ставало все важче. Вільна і незалежна
особистість вимагає іншого підходу.

Рівень теоретичних досліджень в області стимулювання досить високий. Тим
часом мало знайдеться факторів, порівнянних зі стимулюванням за
ефективністю свого впливу на продуктивність педагогічного процесу. Місце
стимулювання в першій трійці найбільш впливових причин говорить саме за
себе.

Потреби, мотиви, стимули — слова-синоніми. Можна довго сперечатися про
ієрархію цих понять, місце і роль їх в системі, чим в основному і
займаються теоретики, безсумнівно одне стимули спираються на потреби і
мотиви, невіддільні від них. Важливо підкреслити, що людина звичайно
відчуває одночасну дію різних потреб і мотивів і поступає відповідно до
найбільш сильного спонукання. Але може трапитися так, що одночасно діють
з однаковою силою різноспрямовані потреби і мотиви, вступаючи між собою
у конфлікт. У цих випадках людина постає перед необхідністю вибирати з
декількох можливих напрямів той, за яким він буде діяти. Не останню, а
можливо, навіть головну роль при цьому відіграють стимули. Ще
найважливіше їх значення в конфліктній ситуації, коли з одного боку
стоять мотиви, що мають для людини етичне значення (почуття обов’язку,
відповідальності), а з іншого боку протилежні потреби, раціонально менш
цінні, але емоційно більш привабливі. Зробити вибір, визначитися,
ухвалити правильне рішення і діяти в потрібному напрямі допомагають
стимули.

Саме тому у вищій школі зусилля педагогічних працівників повинні бути
спрямовані на стимулювання творчої діяльності студентів різними засобами
та методами. Саме вміння викладача правильно зорієнтувати студента
допоможе йому в майбутньому обрати тему дисертаційного або іншого
наукового дослідження.

І. Поняття творчої діяльності

Відтворення інтелектуального та духовного потенціалу народу, вихід
вітчизняної науки, техніки і культури на світовий рівень, національне
відродження, становлення державності та демократизації суспільства в
Україні значною мірою залежить від того, наскільки ефективно у вищій
школі формується нині творчий потенціал інженерів, керівників
виробництва, конструкторів і вчених, організаторів наук, технологів,
педагогів і працівників культури, лікарів і агрономів. Сьогодні вища
школа несе пряму відповідальність за кадрове забезпечення
науково-технічного прогресу, підвищення ефективності суспільного
виробництва, духовного життя, розвитку науки.

Творчість являє собою тип діяльності, який створює якісно нові
матеріальні і духовні цінності або висуває нові, ефективніші способи
розв’язання тих чи інших наукових, технічних, соціальних та інших
проблем. У філософському енциклопедичному словнику творчість
визначається як «діяльність, яка породжує щось якісно нове, чого ніколи
раніше не було» [2]. Психолог К.К.Платонов характеризує творчість як
«мислення у його вищій формі, яке виходить за межі того, що потрібно для
розв’язування задачі, що виникла, вже відомими способами» [4].

Творча особистість виявляється в активній багатогранній діяльності
людини, що полягає у засвоєнні і накопиченні знань, умінь, явищ, фактів
у відповідній галузі матеріального і духовного виробництва і що є базою
для інтелектуального пошуку, у наявності у неї культури мислення,
постійного розширення бази знань для експериментування. [6]

Творчі здібності особистості являють собою категорію психології і
характеризуються як психологічні особливості людини, від яких залежить
набування знань, умінь і навичок. Творчі здібності людини, її
обдарованість, задатки, які притаманні будь-якій людині, створюють лише
передумови для виникнення і розвитку творчого процесу. Завдання
особистості, колективу — розкрити і розвинути їх. [6]

Значну роль у розкритті творчих здібностей студента і перетворення їх на
творчу діяльність відіграють мотиви і воля. Тому освітня діяльність
вищої школи завжди має предметне формувати і збагачувати мотиви творчої
діяльності майбутнього спеціаліста. Виховний вплив викладача, колективу,
суспільних організацій у свою чергу стимулює ідейно-моральне
усвідомлення мотиву, що виник, духовні і фізичні можливості для
досягнення цілей і певних результатів діяльності.

Підготовка ініціативних і творчо мислячих спеціалістів має здійснюватися
на основі реальної єдності навчально-виховного процесу,
науково-дослідної роботи і соціально-політичної діяльності студентів.

У будь-якому змістовному вигляді творчої діяльності є два рівні:
репродуктивний і продуктивний. Для зручності їх часто називають
репродуктивною і продуктивною діяльністю. Репродуктивна діяльність
спрямована на одержання відомими засобами наперед визначеного результату
і полягає у стереотипному тиражуванні одного й того самого.

Продуктивна діяльність — це або створення нових цінностей, або
досягнення, одержання відомого результату новими, більш ефективними
способами і засобами.

Ці два типи діяльності не можна протиставляти, відривати один від
одного. Продуктивна діяльність неможлива без своєї основи —
репродуктивної. Жодна людина не здатна стати творцем, не оволодівши
нормами професійної майстерності. Якщо студенти не оволоділи правильним
стилем роботи, якщо в них недостатньо сформувалися професійні знання,
методи, навички й уміння, суспільно-політичні знання і слабо засвоєні
правила повсякденного людського життя, то їхній творчий потенціал
успішно розвиватися не може.

Методологічною передумовою повноцінного формування творчої активності
студентів є діалектична єдність репродуктивного і продуктивного типів
діяльності в усій системі навчання, освіти і виховання, суспільному
житті й спілкуванні. Знайти у кожному випадку оптимальний варіант такого
поєднання — одне з найбільш складних і фундаментальних педагогічних
завдань.

Формування і розвиток творчої активності майбутнього спеціаліста вимагає
адекватної системи взаємовідносин студента і викладача (оскільки творчу
особистість може формувати лише творча особистість), відповідного стилю
діяльності всіх суб’єктів навчально-виховного процесу, а також особливих
зв’язків вищої школи із суспільством. Важливим фактором формування
творчої особистості є розвиток самостійності і відповідальності студента
у розв’язанні пізнавальних, суспільно-політичних, трудових і моральних
проблем.

Завдання педагогічного колективу і студентських організацій полягає в
тому, щоб сформувати, міцно закріпити активну громадянську життєву
позицію відповідно до потреб суспільства й особистості самого студента.
Самостійність, відповідальність, активність — це
характеристики,

властивості життєвої позиції особистості взагалі і творчої
зокрема.

Необхідно свідомо і цілеспрямовано керуватися
врахуванням індивідуальних особливостей кожного студента і студентської
групи в цілому.

Важливою умовою формування творчої особистості студента є формування
інтересу до його майбутньої професійної діяльності та стимулювання його
творчості. У цьому зв’язку заслуговує на увагу досвід тих вузів, які
проводять багатогранну роботу із залучення молоді до навчання у вищій
школі, а також роботу з абітурієнтами, з виявлення і розвитку творчої
індивідуальності майбутніх студентів на довузівському етапі професійної
орієнтації. Цьому сприяє проведення різних творчих конкурсів, олімпіад,
організація шкіл юних спеціалістів, залучення до цієї роботи творчо
працюючих випускників вузів, створення при вузах ліцеїв і коледжів,
впровадження угод між вузом і школою на умовах кураторства школи і
потенційних випускників [6].

Розвитку професійного інтересу і творчої активності сприяє реалізація
професійної спрямованості навчання всіх без винятку вузівських
дисциплін, належна організація навчальних і виробничих практик,
написання курсових і дипломних робіт.

Не можна ігнорувати роль і характер педагогічних вимог до студента.
Загальновизнано, що рівень цих вимог слід підвищувати. Будь яке зниження
вимог до обсягу і характеру засвоєння необхідних знань знижує
пізнавальну і творчу активність студента, створює неправильне уявлення
про те, що вимагатиме від нього майбутня професійна діяльність. Разом з
тим надмірність вимог теж може породжувати у свідомості студента
негативний психологічний комплекс неповноцінності. Протиріччя між
об’єктивними вимогами і суб’єктивними можливостями — джерело розвитку
суб’єкта в навчанні. Це протиріччя може розв’язуватися шляхом
диференціації єдиних за змістом завдань, різноманітністю типів і засобів
педагогічного керівництва, якістю методичного забезпечення пізнавальної
діяльності студента і контролю за її ходом.

Зростаюче значення у стимулюванні творчої діяльності майбутнього
спеціаліста набуває науково-дослідна робота студентів, яка нині стає
невід’ємною і все важливішою частиною їхньої пізнавальної діяльності. У
цьому зв’язку необхідне вдосконалення організаційних форм наукової
роботи як засобу розвитку творчого потенціалу студента, створення такої
громадської думки, яка сприяє утвердженню у студентському середовищі
думки про пріоритетність наукової роботи в підготовці
висококваліфікованого, творчого спеціаліста.

II. Формування та розвиток творчої діяльності студентів

В чому полягають особливості проблеми формування та розвитку творчої
активності студентів? По-перше, практика показує, що досягне ний рівень
педагогічної діяльності виявляється недостатнім для повноцінного
вирішення даної проблеми. Ще й досі випускаються спеціалісти з низьким
потенційним потенціалом, тобто людей нетворчих, а іноді просто
непідготовлених до роботи в сучасних динамічних виробничих та соціальних
умовах.

По-друге, змінюються критерії оцінки здібностей спеціаліста. Професійна
компетентність, ерудованість були й залишаються суттєвими професійними
якостями спеціаліста. Але в умовах прискорення науково-технічного
прогресу та ускладнених інформаційних процесів цього вже замало.
Необхідне виховання і самовиховання високої методологічної культури
мислення, здібності не лише орієнтуватися на потоках професійної та
ідейно-політичної інформації, але й правильно її обробляти, вміти самому
шукати нові знання.

По-третє, для сучасного підходу до проблеми суттєво і те, що акцент
переноситься на самостійність та відповідальність студента за формування
його творчої активності. Поки що нерідко студент виступає пасивним
об’єктом. Відповідальність з нього часто знімається або не є повною,
самостійність суттєво звужена. Вже багато років пропагується, що студент
повинен бути активним суб’єктом всього життя у ВНЗ.

І по-четверте, формування і розвиток творчої активності студентів
потребують творчої самовіддачі від викладача, примноження та розвиток
його творчого потенціалу, якісних перетворень в стилі педагогічної
діяльності і підвищення її культури [5].

2.1 Викладач як організатор пізнавальної діяльності студента

Сьогодні найголовнішим є здатність викладача бути організатором
пізнавальної діяльності студента, керівником його соціального і
духовного розвитку. А це охоплює і викладання основ наук, і організацію
науково-дослідної роботи студентів, і включення їх у різноманітну
діяльність ВНЗ, у соціокультурні і суспільно-політичні процеси, в
атмосферу гуманістичної праці і спілкування. Один з основних напрямків
перебудови вищої школи — зростання ведучої ролі науково-педагогічних
кадрів у вирішенні проблем підготовки фахівців: Якість
навчально-виховного процесу визначається насамперед складом професорів і
викладачів. Весь хід суспільного розвитку висуває науково-педагогічні
кадри на передній план боротьби за прискорення науково-технічного
прогресу. І цим визначаються міра і характер педагогічної
відповідальності. Концепція перебудови вищої освіти містить у собі і
створення умов, і нові стимули розвитку творчої активності
науково-педагогічних кадрів, зростання їхньої ініціативи, самостійності
і відповідальності за навчання і виховання студентів відповідно до
сучасних вимог[3].

Звичайно творчу активність студентів пов’язують з їх пізнавальною і
суспільно-політичною діяльністю. Більшість досліджень з цієї проблеми
присвячено саме методам, засобам, факторам розвитку пізнавальної
активності, наукової творчості, суспільної активності студентів і формам
їхніх проявів.

Однак представляється, що аналіз творчої активності студентів, як і
всякої людини, потрібно починати з проблеми життєвої позиції. По-перше,
сьогодні важлива не тільки розвиненість усього комплексу особистості, її
соціальної спрямованості. Цей комплекс інтегрально виявляється в
життєвій позиції, тобто в діяльному характері і спрямованості суспільних
відносин особистості, у соціально-моральному змісті її ціннісних
орієнтацій, у їхніх світоглядних основах. По-друге, особливості життєвої
позиції особистості визначають мотиви діяльності, рівень активності і —
найголовніше — спрямованість. Життєва позиція додає визначений
соціальний і особистісний зміст тому, як і з якою ефективністю індивід
використовує свої здібності, знання й уміння. Життєва позиція може бути
активною і пасивною, конструктивною і деструктивною стосовно суспільних
цінностей, явищ і проблем, негативною і позитивною, егоїстичною і
колективістською, гуманістичною і функціональною, моральною і аморальною
і т.д.

Задача педагогічних і студентських організацій, органів самоврядування
вузів насамперед і полягає в тому, щоб сформувати, міцно зміцнити
активну життєву позицію відповідно до потреб розвитку нашого
суспільства. При цьому мова йде не просто про позиції фахівця, а про
позиції громадянина, активного члена суспільства.! Розвиненість
професійних аспектів життєвої позиції спеціаліста не може компенсувати
нерозвиненість інших її соціальних компонентів (наприклад, моральних), і
навпаки. Відрив професійного від морального згубний. Але і
протиставлення морального професійному псує зміст повноцінної підготовки
фахівців. Тому цілісний, гармонічний розвиток усіх — професійних,
моральних, ідейно-політичних, естетичних, поведінкових — аспектів і
компонентів життєвої позиції людини з вищою освітою є, як нам ‘
здається, основною ланкою у всьому комплексі проблем формування і
розвитку активності студентів [5].

Складність і багаторівневий характер процесу формування, трансформації і
визначення життєвих позицій обумовлюють необхідність проведення чіткої і
продуманої лінії педагогічного впливу на особистість студента протягом
усього періоду навчання. Простий ряд педагогічних ситуацій, що
змінюються, і заходів, не об’єднаних цілеспрямованою системою, не формує
суспільне коштовну життєву позицію майбутнього фахівця або, у всякому
разі, малоефективний.

Досвід показує, що використовуються далеко не усі фактори педагогічного
і суспільного управління процесом формування життєвих позицій студентів.
Далеко не завжди з достатньою зрілістю і відповідальністю студенти
усвідомлюють свої життєві позиції і цілеспрямовано коректують їх
відповідно до суспільних інтересів і задач творчого саморозвитку
особистості. Резерви виховного впливу полягають насамперед:

? у підвищенні світоглядної підготовки та активності
науково-педагогічних кадрів, їхньої педагогічної культури і
майстерності, в активізації їхніх життєвих позицій;

? у посиленні світоглядної спрямованості і підвищенні методологічного
рівня викладання;

? у творчому удосконалюванні і розвитку всієї системи вузівських
відносин, морально-психологічної атмосфери, що сприяє
повноцінному творчому спілкуванню, діючому виявленню самостійності,
ініціативи і соціальної відповідальності студентів;

? у підвищенні наукового рівня планування і управління діяльністю
всіх суб’єктів виховання, в удосконалюванні демократичних
принципів її організації і здійснення;

? у підвищенні ролі студентських колективів і громадських організацій,
у вирішенні проблем вузівського життя;

? у зміцненні суспільної спрямованості, ідейно-морального змісту
мотивів, інтересів і потреб відповідно до цінностей гуманістичного
способу життя і наукового світогляду;

? у розвитку плідних зв’язків вузів, студентських колективів з
виробничими підприємствами, установами освіти, науки і культури, з
різноманітними трудовими колективами;

? у раціональній побудові навчального процесу, організаційному,
технічному і методичному забезпеченні самостійності і активності
студента;

? у демократизації всієї системи як внутрішньо — так і зовнішньо
вузівських відносин, управлінської структури вищої освіти,
діяльності суспільно-політичних організацій і партій [5].

Таким чином, проблема формування та розвитку творчої активності
студентів, яка має свої педагогічні традиції та принципи у вищій школі,
повертається новою стороною. Це зумовлено прогресивними суспільними
зрушеннями, факторами науково-технічного прогресу та подальшим розвитком
теорії і практики навчання та виховання.

Весь процес навчання повинен бути підпорядкований задачам формування та
розвитку у майбутніх спеціалістів таких якостей та властивостей, які б
забезпечили їм продуктивно та суспільне ефективну активність[1].

2.2 Комплексний підхід до розвитку творчої діяльності студента

Комплексний підхід до розвитку творчої діяльності студентів являє собою
цілісну систему діалектичне взаємозалежних науково-педагогічних
принципів, методів і засобів виховання їхньої активності. Комплексність
у розвитку творчого потенціалу майбутнього фахівця виступає як спосіб
оптимізації всього учбово-науково-виховного процесу, основа формування
всебічно розвитий особистості.

Формування творчої активності особистості майбутнього фахівця обумовлює
необхідність органічної єдності утворення, навчання і виховання,
інтеграції навчальної, науково-дослідної і виховної роботи в рамках
цілісного педагогічного процесу. Сьогодні це одне з головних вимог
комплексного підходу, і випливає воно із сутності багатобічних задач,
які стоять перед вищою школою в умовах якісного відновлення
суспільства[5].

Професійно-трудове виховання полягає в тому, щоб студент усвідомив свою
пізнавальну діяльність як специфічний вид праці, а творче, відповідальне
відношення до оволодіння професією розглядав як найважливішу
соціально-моральну задачу, чітку продуману систему організації
навчального процесу. Уся розмаїтість діючих форм суспільне корисної
праці в роки навчання повинна бути зорієнтована на виховання в майбутніх
фахівців поваги до праці, вироблення уміння творчо застосовувати в праці
отримані у вузі теоретичні і професійні знання. Професійна підготовка
поза світоглядною, моральною основою може обернутися для майбутнього
фахівця пересічним технократизмом та безпринципністю.

Професійно-трудове виховання стимулює у студентів розвиток творчої
активності за умови, що ці напрямки органічно пов’язані з моральним
вихованням. Ігнорування цього зв’язку завдає серйозної шкоди
професійно-трудовому й ідейно-політичному розвиткові особистості
студента. У процесі перебудови вищої школи необхідне подолання
просвітительського підходу до морального виховання, що, як правило,
обмежується пропагандою в студентському середовищі етичних знань. Тим
часом зводити моральне виховання лише до етичної освіти — значить
спрощувати процес формування особистості фахівця. Підхід до студента
лише як до суб’єкта морального виховання здатний породити в його
свідомості і вчинках розрив між словом і справою, між навчанням і
вихованням.

Джерела розвитку творчої активності особистості, що характеризується
конструктивно-творчим типом діяльності, лежать у вузівському
педагогічному процесі, у якому інтегруються всі принципи, методи і форми
навчання, виховання й організації наукових досліджень. Сама організація
педагогічного процесу може виховувати в студентів творчий підхід до
оволодіння знаннями і поверхневе відношення до досліджуваних наук,
здатність до активної різнобічної діяльності й індиферентну пасивність.
Тип організації педагогічного процесу має принципове значення у
вихованні і розвитку творчої активності. Тому комплексний підхід до її
розвитку нерозривно пов’язаний із забезпеченням єдності методологічних і
організаційно-методичних основ педагогічного процесу [5].

Висновок

Керуючись вищевикладеним матеріалом та підводячи підсумок, потрібно
зазначити, що для формування творчої діяльності студентів та впливу на
неї, необхідне застосування засобів стимулювання педагогічними
працівниками для досягнення більш успішних результатів.

Для того щоб всі ланки управління процесом розвитку творчої активності
студентів працювали як єдине ціле, необхідним є комплексний підхід до
формування творчого спеціаліста передусім на кафедральному рівні. Таким
чином збільшується координуюча роль ректоратів та громадських
організацій вищих навчальних закладів у забезпеченні взаємодії
колективів різних кафедр.

Управління вихованням передбачає підвищення ролі викладача як суб’єкта
педагогічного процесу. Сьогодні діяльність кожного викладача повинна
оцінюватися не лише з боку його педагогічної майстерності, але й з боку
його вміння формувати та стимулювати творчу діяльність студентів, вміння
допомогти спрямувати діяльність студента в потрібний йому бік.

Демократизація вузівського життя, розвиток самоуправління
науково-педагогічних та студентських колективів створюють можливості для
розвитку творчої активності студентів та викладачів. Але розвиток
демократичних начал в педагогічному процесі передбачає підвищення
особистої відповідальності кожного викладача за виховання творчої
особистості. Створення колективу вихователів, здатних використати
ефективні методи розвитку творчого потенціалу, — задача складна, її
вирішення залежить від вміння органів управління ВНЗ координувати
діяльність всіх суб’єктів педагогічного процесу.

Список використаної літератури:

Выготский Л.С. Педагогическая психология. — Москва, 1996. — 243с.

Левин В.А. Воспитание творчества. — М.: Знание, 1977. — 64 с.

Лук А.Н. Мышление и творчество. — М.: Политиздат., 1978. — 98 с.

Платонов К.К. Краткий словарь системы психологических понятий. – М.,
1984. — 147 с.

Развитие творческой активности студентов: опыт, проблемы,
перспективы / А.П. Дьяков, Г.В. Горченко, А.И. Стеценко и др., науч.
ред. В.С. Рахманин. — Воронеж: Изд-во ВГУ, 1991. — 160 с.

Слєпкань З.І. Наукові засади педагогічного процесу у вищій школі. — К.:
НПУ, 2000.-210с.

Похожие записи