Реферат на тему:

Становлення особистості студента як суб’єкта майбутньої професійної
діяльності

Зміст

Вступ

1. Психосоціальна характеристика студентського віку

2. Закономірності становлення особистості студента як майбутнього
спеціаліста

3. Шляхи формування професійної направленості студента

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Формування особистості людини триває все життя, втім період навчання у
вищий школі відіграє особливу роль у цьому процесі. Саме в цей час у
студента закладаються основи тих якостей спеціаліста, з якими він ввійде
в нову для нього атмосферу діяльності, де відбуватиметься його подальший
розвиток як особистості. Тому питання особистісного становлення
студентів в аспекті їхньої професійної діяльності має постійно
знаходитися в центрі уваги вищої школи. Для цього система
навчально-освітнього процесу повинна бути вибудувана на ґрунті
гармонізації розвитку студента і як особистості, і як фахівця.

Сучасна вітчизняна психологія має в своєму арсеналі значну кількість
праць, присвячених різним аспектам особистісного розвитку студентів у
взаємозв’язку з їхньою професіоналізацією. В контексті специфіки
студентського віку як важливої стадії розвитку особистості цю проблему
розглядали Б.Ананьєв, А. Бодальов, Д.Дворяшин, Н.Пейсахов, О.Степанова.
З’ясуванню сутності, етапів і детермінуючих чинників становлення
особистості присвятили свої дослідження К.Абульханова-Славська,
В.Бодров, Є.Клімов, А.Маркова. Визначенням ролі й місця здібностей,
інтересів, мотивів та індивідно-особистісних рис у формуванні професійно
важливих якостей займалися Е.Зеєр, Т.Кудрявцева, Б.Ломов.

Метою даної роботи є з’ясування особливостей особистісного становлення
студентів вищих навчальних закладів із перспективною проекцією на
професійну діяльність у майбутньому.

Об’єкт дослідження — особистісний розвиток людини, а предмет — процес
формування в структурі особистості студента якостей, потрібних для
виконання майбутньої професійної діяльності.

Мета, об’єкт та предмет дослідження зумовили послідовне виконання
наступних завдань:

1. ознайомитися із роботами психологів із даної проблематики; визначити
вікові, психологічні та соціальні характеристики студентства;

2. встановити закономірності набуття студентами професійних якостей;

3. з’ясувати чинники формування професійної направленості студентів під
час навчання у вищий школі.

Структурно робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та
списку використаних джерел.

У першому розділі — „Психосоціальна характеристика студентського віку» —
студент розглядається як особистість у соціальному та психологічному
аспектах.

У другому розділі — „Закономірності становлення особистості студента як
майбутнього спеціаліста» — описуються об’єктивні та суб’єктивні
компоненти успішного становлення студента як фахівця після закінчення
вузу.

У третьому розділі — „Шляхи формування професійної направленості
студента» — визначаються педагогічні та психологічні важелі впливу на
професійні орієнтири студента протягом навчання у вищий школі.

Список використаних джерел нараховує 15 одиниць.

1. Психосоціальна характеристика студентського віку

Студентство визначають як своєрідну мобільну групу, метою діяльності
якої є засвоєння за спеціально організованою програмою
соціально-професійних ролей, підготовка до виконання важливих соціальних
функцій: професійних, культурологічних, громадсько-політичних, сімейних
тощо. Головними напрямами життєдіяльності студентів є професійне
навчання, особистісне зростання й самоствердження, розвиток
інтелектуального потенціалу, духовне збагачення, моральне, естетичне,
фізичне самовдосконалення. Студент вищого навчальне закладу — це молода
людина, яка характеризується професійною спрямованістю, готується до
висококваліфікованого виконання функцій фахівця в певні професійній
галузі [9; 185].

Студентський вік припадає переважно на період пізньої юності або ранньої
дорослості. В цей час закінчується фізичне дозрівання організму,
набувається та ступінь духовної зрілості, яка дозволяє самостійно
вирішувати питання вибору професії, участі у виробничій праці після
закінчення школи чи вузу. В юності різко активізується
ціннісно-орієнтаційна діяльність. Чи йде мова про пізнання власних
якостей, чи засвоєння нових знань, чи про відношення зі старшими та
однолітками, юнак особливо занепокоєний їхньою оцінкою і намагається
будувати свою поведінку на основі свідомо обраних або засвоєних
критеріїв і норм [3; 42]

Юність, як стверджує Б.Г.Ананьєв, є сенситивним періодом для розвитку
основних соціогенних потенцій людини, найсприятливішим для завершення
формування особистості та утвердження її психофізичних сил. У ході
лонгітюдного дослідження було встановлено, що на студентський вік
припадає найвища можливість розвитку інтелектуального комплексу,
сенсорних процесів і сприймання, загальної реактивності й нейродинаміки,
найбільша пластичність в утворенні складних психомоторних і інших
навичок. В юнацькому віці проявляється найвища швидкість оперативної
пам’яті й переключення уваги, здатність до розв’язання
вербально-логічних задач тощо. Це „золота пора» людини щодо високого
розвитку комплексу функціональних рівнів, досягнення найвищих
результатів, які ґрунтуються на всіх попередніх процесах її
біологічного, психологічного та соціального розвитку [1; 5-6].

І.І.Мечніков вказував на дві головні риси юності. По-перше, в юності за
нормальних умов життя інстинкт самозбереження недостатньо виявляється.
Тому молоді люди часто ризикують через дрібниці, не переймаючись про
наслідки своїх вчинків. По-друге, юності властива деяка природна
дисгармонія. Так, бажання і прагнення розвивають раніше, ніж воля і сила
характеру, а в таких умовах юнак не завжди здатний позбутися деяких
надмірних і зайвих прагнень бажань [8; 35].

Варто відзначити, що особистість студента розвивається і змінюється
впродовж навчання. Вже у першокурсників, які недалеко відійшли від
випускників шкіл, є нові якісні риси: підвищене почуття власної
гідності: „ Я — студент, а не школяр»; багатство інтересів до різних
галузей знання; нове в особистих поглядах на представників протилежної
статі; відносно більша особиста свобода і незалежність від батьків.

Студенти першого курсу більш охоче, ніж студенти інших курсів, беруть
участь в різнобічній громадській діяльності. Вони більше піддаються
впливу викладачів і громадських організацій, їм легше доручити будь-яку
справу, з них легше вимагати. На другому курсі студенти вже адаптуються
до нових вузівських обставин. Вони стають більш практичними в розподілі
часу і стипендії, відчувають більшу самостійність і, водночас,
відповідальність, більше замислюються над спеціальністю тощо [3; 43].

Студент як особистість характеризується найбільш активним розвитком
моральних і естетичних почуттів, завершенням становлення й стабілізації
характеру. Особливо важливо, що це період оволодіння повним комплексом
соціальних ролей дорослої людини: громадянських, суспільно-політичних,
професійно-трудових, статево-гендерних, родинно-батьківських та інших.
Із цим віком пов’язаний початок „економічної активності», під яким
демографи розуміють включення людини в самостійну виробничу діяльність,
початок трудової біографії, створення сім’ї й розв’язання пов’язаних із
цим фінансово-господарських проблем. У складних сучасних
соціально-економічних умовах багато студентів змушені поєднувати
навчання з трудовою діяльністю, яка є для них не стільки засобом
самоствердження й самореалізації, скільки джерелом засобів існування. У
студентів спостерігається, з одного боку, перетворення мотивації, всієї
системи ціннісних орієнтацій, з іншого, — інтенсивне формування
спеціальних здібностей у зв’язку з професіоналізацією [1; 8]. Однак
студентський вік характеризується ще й тим, що великі потенційні
можливості досягнення оптимуму розвитку моральної, інтелектуальної й
фізичної сфери сповна реалізуються не кожним студентом. Це пояснюється
як недостатнім розвитком у 17-19 років здатності щодо свідомої
саморегуляції поведінки, так і прихованою ілюзією, що це зростання сил
триватиме „вічно», що краще життя все ще попереду, а тому всього
омріяного можна легко досягнути.

Проявом цього, зокрема, є те, що окремі студенти навчаються від „сесії
до сесії», не проявляють особливої активності в навчанні, не мають
потреби в самоосвіті й самовдосконаленні, їхня увага в основному
зосереджується на гедоністичних захопленнях [9; 186-187].

2. Закономірності становлення особистості студента як майбутнього
спеціаліста

Більша частина проблем у навчанні студента вищої школи викликана
несвідомим вибором спеціальності. Ряд психолого-соціологічних досліджень
студентів педагогічних і технічних вузів (1995-1999) показують, що
далеко не всі студенти цілком свідомо обрали ту спеціальність, якій
навчаються. Причому їхня кількість, судячи з відвідування занять і з
власних висловлювань про бажання вчитися, значна на першому курсі. На
другому кількість людей, що не бажають вчитися конкретній спеціальності,
сягає апогею, відбувається „відсів» зовсім випадкових людей, які взагалі
не знають, навіщо вони прийшли до вузу. Потім кількість студентів, які
говорять, що вони обрали дану спеціальність випадково чи компромісне
зменшується, на кінець четвертого — початок п’ятого курсу залишається
дві-три людини на студентську групу, в яких проглядається явне
емоційно-негативне ставлення до обраної спеціальності і до майбутньої
роботи. Одночасно з цим у правильності обраного шляху впевнені лише троє
чи четверо з усієї групи [11; 444-445]. Таки чином студентів у ставленні
їх до своєї майбутньої спеціальності варто диференціювати, відповідно
розмежовуючи і психолого-педагогічні підходи впливу на них. Становлення
особистості студентів як майбутніх фахівців ускладнюється, якщо професія
обиралася компромісне, не з власного бажання (наприклад, з примусу
батьків чи тому, що не вдалося вступити в той вуз, в який хотілося).

На стадії професійної освіти, стверджують Е.Зеєр та Е.Симанюк,
розчарування в обраній професії переживаю багато студентів. Виникає
незадоволення окремими предметами, з’являються сумніви у правильності
професійного вибору. Це так звана криза професійного вибору. Як правило,
вона чітко проявляється в перший і в останній рік навчання у вузі [4;
37]. Завдання вищої школи — допомогти цю кризу перемогти. Тому питання
особистісного розвитку студента і формування його готовності до
майбутньої професійної діяльності — ключові в теорії та практиці
вдосконалення роботи сучасного вищого навчального закладу. При цьому
однією з провідних проблем є побудова такої системи навчально-освітнього
процесу, яка б оптимально враховувала б особливості й закономірності не
лише особистісного розвитку студента, а й його професійного ставлення як
спеціаліста [5; 51].

В студентському віці завершується становлення позитивної „Я-концепції»
як ядра особистості студента, зокрема формування її
соціально-професійного аспекту. „Я-концепція» — це „складна динамічна
система уявлень людини про себе (Р.Бернс, К.Роджерс та ін.) [14; 117].
„Я-концепція» майбутнього спеціаліста — це система уявлень студента про
себе як особистість і суб’єкта навчально-професійної діяльності.
Формування позитивної „Я-концепції» майбутнього фахівця, вважає ряд
психологів (Р.Бернс, І.Бех, В.Юрченко) — одне з пріоритетних завдань
вищої школи, порівняно навіть із традиційним розвитком професійних
здібностей, вдосконаленням спеціальної підготовки, поглибленням фахових
знань тощо [9; 188]. Студенти з позитивною „Я-концепцією» вирізняються
високою і, здебільшого, адекватною самооцінкою професійних здібностей,
особистісних якостей і результатів своєї професійно-навчальної
діяльності. Навпаки для студентів з негативною „Я-концепцією»
характерний брак вираженого інтересу до професійного аспекту навчання,
пасивність самопізнання, не вмотивованість навчально-професійного
самоствердження й самореалізації [9; 189].

М.Дьяченко та Л.Кандибович перераховують такі напрями розвитку
особистості студента як майбутнього фахівця:

• міцніє професійна спрямованість, розвиваються необхідні здібності;

• вдосконалюються, „професіоналізуються» психічні процеси, стани,
досвід;

• збільшується почуття обов’язку, відповідальність, професійна
самостійність, більш рельєфно виступає індивідуальність студента, його
життєва позиція;

• ростуть домагання студента в галузі своєї майбутньої спеціальності;

• на основі інтенсивної передачі соціального і професійного досвіду та
формування необхідних якостей росте соціальна, духовна й моральна
зрілість;

• збільшується вага самовиховання студента у формуванні якостей,
досвіду, необхідних йому як майбутньому спеціалісту

• міцніє професійна самостійність і готовність до майбутньої практичної
роботи [3; 47].

Серед тенденцій становлення особистості студента як майбутнього фахівця,
окрім вище перерахованих, виділяють ще такі:

• протягом навчання відбуваються суттєві зміни в структурі
самосвідомості студента: завершується процес професійного
самовизначення, що відображається в змісті його „Образу-Я»;

• соціалізація особистості майбутнього фахівця є багатоаспектним явищем
і детермінована низкою соціокультурних чинників: ментально-духовна
атмосфера сімейно-родинного середовища; особливості довузівського
освітньо-виховного й професійного простору; організація навчального
процесу у вищому навчальному закладі;

• показником ефективності навчального процесу у вищому навчальному
закладі є соціальна, духовна й професійна зрілість особистості студента,
цілісність і стійкість його „Я», психологічна готовність випускника до
реалізації професійних функцій [9; 201].

3. Шляхи формування професійної направленості студента

Впродовж навчання у вищий школі під впливом викладання суспільних,
спеціальних та інших дисциплін, участі в громадському житті у студентів
розвивається і формується професійна спрямованість особистості, тобто
прагнення застосувати свої знання, досвід, здібності в галузі обраної
професії. В професійній направленості особистості виражається позитивне
ставлення до професії, схильність та інтерес до неї, бажання
вдосконалювати свою підготовку, задовольняти матеріальні й духовні
потреби, займаючись працею в галузі своєї професії. Професійна
направленість передбачає розуміння і внутрішнє сприйняття цілей і
завдань професійної діяльності. Всі ці риси і компоненти професійної
направленості служать показниками рівня її розвитку і сформованості у
студентів, характеризуються стійкістю (чи нестійкістю), домінуванням
громадських чи вузькоособистих мотивів. Формувати професійну
направленість у студентів — це значить зміцнювати у них позитивне
ставлення до майбутньої професії, інтерес, схильності і здібності до
неї, прагнення удосконалювати свою кваліфікацію після закінчення вищої
школи, розвивати ідеали, погляди, переконання.

Позитивні зміни у змісті професійної направленості виявляються в тому,
що міцніють мотиви, пов’язані з майбутньою професією, з’являється
прагнення добре виконувати свої ділові обов’язки, бажання показати себе
вмілим спеціалістом та досягти успіху в роботі, ростуть домагання
успішніше вирішувати складні навчальні питання чи завдання, посилюється
відчуття відповідальності [3; 274].

У вищий школі виховання інтересу й любові до обраної професії
досягається шляхом вироблення у студентів правильного уявлення про
суспільне значення та зміст роботи в майбутній галузі діяльності, про
закономірності її розвитку. Зазвичай, відбувається це таким чином:

• формування у кожного студента впевненості у своїй професійній
придатності, а також свідомого розуміння необхідності оволодіння всіма
дисциплінами, видами підготовки, передбаченими навчальним планом даного
вузу;

• вироблення прагнення слідкувати за всім прогресивним в діяльності
провідних спеціалістів;

• вміння направляти все самовиховання на користь роботі, постійно
поповнюючи свої знання [11; 509].

Дослідження психологів (О.Леонтьєв, Л.Божович та ін.) доводять, що без
достатньо позитивної мотивації неможливо досягти результатів у розвитку
особистості під час навчання у вищий школі. В. Кутєєва називає такі
позитивні мотиви пізнавальної діяльності: почуття обов’язку,
усвідомлення значущості оволодіння професією, інтерес до навчання і
окремих наук, відчуття задоволення від пізнання нового матеріалу,
вирішення складних завдань. На мотивацію також впливає зміст занять,
методика викладання, особистість викладача, стосунки в студентському
колективі, змагання, досягнуті результати [6; 107].

Вища школа має також здійснювати психологічну підготовку людини до
професійної діяльності, яка, на думку М.Нечаєва та Г.Різницької, полягає
насамперед у розвитку в студента певних форм психічної діяльності, що
дозволять йому у подальшому успішного вирішувати професійні завдання
[10; 4].

Серед професійних здібностей, якими має оволодіти студент протягом
навчання у вищий школі, чи не найбільш важлива, на погляд С.Смирнова,
здібність вчитися, що кардинальним чином впливає на його професійне
становлення, тому що визначає його можливості в післявузівській
безперервній освіті [15; 142]. Навчитися вчитися на сьогодні важливіше,
ніж засвоїти конкретний набір знань, які швидко стають застарілими.

Особливо активно в період навчання у вищий школі йде розвиток
спеціальних здібностей. Студент вперше стикається з багатьма видами
діяльності, що є компонентами його майбутньої професії. Тому на старших
курсах необхідно приділяти особливу увагу діалоговим формам спілкування
зі студентами, зокрема, в процесі виконання ними курсових та дипломних
проектів, проходження практик тощо.

У вищий школі треба розвивати самостійні (варто зазначити, що
результатом самостійної роботи є не просто певна сума знань, умінь і
навичок, а самостійність як риса особистості [6; 107]), активні і творчі
форми навчальної роботи. У вищий школі для цього набагато більше
можливостей, аніж в середній, але їх треба використовувати повністю. Це
і творча участь у семінарах, безпосередня участь в роботі лабораторій,
участь в конкурсах студентських робіт тощо.

О.Леонтьєв характеризував розвиток особистості в студентські роки з боку
відношення до професії так: „юний студент приходить у вуз, вважаючи, що
обрана ним з тих чи інших мотивів майбутня справа є бажана для нього;
якщо по закінченню вузу в нього буде відчуття, що і він потрібний цій
справі, що вона стала для нього своєю, то це і буде свідчити про його
психологічну особистісну зрілість як спеціаліста» [7; 241].

Висновки

Час навчання у вищий школі припадає на специфічний зламний момент у
формуванні особистості людини. Це обумовлено рядом вікових та
психологічних особливостей. Як відомо, особистість людини формується в
її активній діяльності. Головною ж для студентів протягом навчання у
вищий школі є навчально-пізнавальна діяльність. Вона полягає не лише в
отриманні певної суми знань, а в набутті професійної спрямованості, що
особливо важливо для успішної роботи у подальшому як фахівця. В цьому
процесі вагому роль відіграє рід чинників, таких як формування
позитивної „Я-концепції», розвиток спеціальних здібностей, сприятлива
атмосфера в колективі, включаючи і сферу стосунків студентів та
викладачів вузу тощо.

Серед шляхів формування професійної направленості варто виокремити такі:

• роз’яснення соціальної значущості обраної спеціальності,

• переконання студентів в можливості оволодіти професією

• організація навчально-виховного процесу із урахуванням вимог їхньої
майбутньої професійної діяльності.

Головною передумовою успішного формування професійної спрямованості
студентів є позитивна мотивація вибору спеціальності

Становлення особистості студента як майбутнього фахівця супроводжується
„професіоналізацією» психологічних процесів і станів, розвитком
професійної спрямованості й самостійності, загальним соціальним і
духовним „дозріванням» студента.

Список використаних джерел

Ананьев Б.Г. К психофизиологии студенческого возраста // Современные
психолого-педагогические проблемы высшей школы. — Л., 1974.-328с.

Барабанова В.В., Зеленова М.Е. Представления студентов о будущем как
аспект их личностного и профессионального самоопределения //
Психологическая наука и образование. — 2002. — №2. — С. 28-41.

Дьяченко М.И., Кандыбович Л.А. Психология высшей школы: Учеб. пособие
для вузов. — 2-е изд., перераб. и доп. — Мн., 1981. — 383с.

Зеер Э.Ф., Сыманюк Э.Э. Кризисы профессионального становления личности
// Психологический журнал. — Т. 18. — № 6. — С.35-44.

Казанцева Т.А., Олейник Ю.Н. Взаимосвязь личностного развития и
профессионального становления студентов — психологов // Психологический
журнал. — 2002. — Т.23. — № 6. — С.51-59.

Кутеева В.П. Формирование познавательной активности будущих специалистов
// Психологические проблемы формирования специалиста в вузе: Межвуз. сб.
науч. труд. — Саранск, 1989. — С. 105-109.

Леонтьев А.Н. Психологические вопросы формирования личности студента //
Психология в вузе. — 2003. — № 1-2. — С. 232-241.

Лисовский В.Г., Дмитриев А.В. Личность студента. — Л., 1974. — 183с.

Мороз О.Г., Падалка О.С., Юрченко В.І. Педагогіка і психологія вищої
школи: Навч. посібник. — К.: НПУ, 2003. — 267с.

Нечаев Н.Н., Резницкая Г.И. Профессиональное сознание как предмет
психолого-педагогического исследования в высшей школе // Психологические
проблемы формирования специалиста в вузе: Межвуз. сб. науч. труд. —
Саранск, 1989. — С. 4-15.

Педагогика и психология высшей школы: Учеб. пособие. — Ростов-на- Дону:
Феникс, 2002. — 544с.

Професійна підготовка студентів педагогічного інституту / За ред.
В.Ю.Юматова та ін. — К.: Вища школа, 1981. — 183с.

Психологические исследования проблемы формирования личности
профессионала / Под ред. В.А. Бодрова. — М., 1991.

Скрипченко О.В., Лисянська Т.М., Скрипченко Л.О. Довідник з педагогіки і
психології. — К., 2000. — 216с.

Смирнов С.Д. Педагогика и психология высшего образования: от
деятельности к личности. — М.: Академия, 2001. — 304с.

Похожие записи