Реферат на тему:
Сприймання засудженими процесу покарання
Управління будь-якими складними системами, а тим паче, особистістю
людини, повинно передбачати необхідність існування постійного
зворотнього зв`язку між об`єктом і суб`єктом впливу.
Пропрацювавши в УВП доволі тривалий час, ми можемо стверджувати, що
сучасна карна система не створює умов для виконання цього
принципу. У ній не існує служб чи підрозділів, обов`язком яких було б
постійне та детальне слідкування за позицією широкого кола засуджених
щодо впливу, який на них здійснюється.
Ця серйозна вада карної системи призводить до розгляду особи засудженого
лише у якості сталого об’єкту традиційно жорсткого впливу. Таке
ставлення до неї з філософської точки зору є помилковим і неграмотним,
бо нівелює діалектику суб’єкт-об’єктних відносин. Результатом такої
концептуальної помилки є негнучкість чинної карної формації, яка на
практиці (попри формальні декларації) не диференціює вплив на
засуджених.
З цієї логіки випливає актуальність наступного етапу дослідження –
аналіз суб’єктивного сприймання спецконтингентом процесу покарання.
Застосувавши спеціально створену анонімну анкету з різними категоріями
відповідей (закритими і відкритими), ми прагнули дослідити оціночні
позиції спецконтингенту щодо:
– наявних і бажаних методів виправного впливу;
– ефективності сучасного пенітенціарного процесу.
Процедура дослідження проводилася, як і у попередніх випадках, на двох
репрезентативних групах засуджених, характеристика яких тотожна
попереднім. Анкетування здійснювалося індивідуально.
Аналіз результатів опитування показав, що практично всі представники
контрольних груп активно висловлюються за обмеження практики тотальної і
тривалої соціальної ізоляції, яку вони одностайно вважали несумісною з
метою виправлення.
Що стосується найбільш раціональних і бажаних для себе методів
пенітенції, то опінії респондентів розділилися, що ілюструє діаграма на
рисунку 2.1.
Рисунок 2.1. Відношення засуджених до методів виправлення
Як бачимо, ніхто з респондентів не назвав ізоляцію як таку дієвим
засобом реконструкції їх особистості. Відносно невеликою (9-10%) також
виявилася кількість засуджених, які вважають процес пенітенції в
принципі неможливим ні за яких умов.
Опитані переважно (74-88%) впевнені, що найефективнішим методом
позитивної реконструкції особистісних рис може стати постійне мешкання
та трудова діяльність людини у нормальному (некримінальному) соціальному
середовищі. Частина респондентів (26-50%) надає перевагу комплексним
методам впливу (активній роботі психологів, соціальних працівників,
представників релігійних конфесій, громадських організацій), а також
методам виправлення засуджених працею у звичайному середовищі (43-47%
опитаних), під час якої вони б зкомпенсовували спричинену суспільству
шкоду. Відносно невелика частина засуджених (14-31%) вважають, що
виправлення може відбуватися у трудовому колективі під впливом
авторитетних товаришів по роботі. Важливо відмітити, що переважна
більшість засуджених обох груп (91-90%) вказують одночасно на
небхідності декількох з вищевказаних методів пенітенціарного впливу.
Суб’єктивна оцінка засудженими ефективності сучасної карної системи, в
тому числі у контексті виправлення асоціальної девіантної особистості,
переважно різко негативна. 83-81% опитаних вважають, що тривале (понад
один рік) перебування в сучасних установах по виконанню покарань не
тільки не сприяє формуванню у спецконтингенту соціально корисних
моральнісних якостей, а, навпаки, розвиває та закріплює асоціальну
спря-мованість особистості, є причиною втрати корисних соціальних
зв’язків (наприклад, з рідними), руйнування сімейних відносин,
деградації професійних та інших нечисленних соціально корисних навичок.
h?-V
gd?-V
gd?-V Разом з тим 35-23% засуджених вважають, що нетривала (у межах
декількох місяців) і нетотальна соціальна ізоляція може мати певний
дисциплінуючий та виправний ефект на осіб, які засуджені вперше.
Відносно невелика частина респондентів (3-4%) переконана, що перебування
в УВП ніяк не впливає на якості особистості (рис. 2.2.).
Рисунок 2.2. Відношення засуджених до перебування в УВП
* * *
На основі проведеного аналізу результатів опитування ми можемо зробити
висновок про існування певних відмінностей між існуючими вітчизняними
методами пенітенції та суб’єктивним сприйманням засудженими їх
корисності з точки зору досягнення каяття, реконструкції рис
моральності.
Перебування у сучасних установах по виконанню покарання переважна
кількість засуджених вважає неприйнятним та шкідливим з мети
виправлення. Принципово не виступаючи проти поміркованого застосування
соціальної ізоляції, респонденти вважають її другорядною у порівнянні з
іншими заходами пенітенціарної практики. Наведені факти, за суттю, є
сигнальними – вони додатково свідчать про слабку ефективність існуючої
карної парадигми та недієвість її інструментарію.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Беца О.В. Реалізація ідей соціальної реабілітації засуджених у
зарубіжній пенітенціарії // Проблеми пенітенціарної теорії і практики. –
К: Київський інститут внутрішніх справ. – 1997. – №1 (2) – С. 36 – 41.
2. Даньшин І., Лисоєд О. До питання про поняття злочинної діяльності //
Вісник Академії правових наук України. – 1998. – № 5. – С. 32-36.
3. Іванов В.М. Соціально-психологічні аспекти переходу від системи
виконання покарань до пенітенціарної системи // Проблеми пенітенціарної
теорії і практики. – К: Київський інститут внутрішніх справ. –1997. – №1
(2). – С.16 – 19.
4. Неправительственные организации и доклад Вульфа. Тюрьма и общество //
Материалы семинара для персонала учреждений по исполнению наказаний.
Славяногорск, 27-29 мая 1999 г. – Донецк: Донецкий Мемориал, Penal
Reform International. – 1999. – 22 с.
5. Новые подходы для нового века // Материалы международной конференции
по реформе исполнения наказаний. Лондон, 13 – 17 апреля 1999 г. –
Донецк. Penal Reform International, Донецкий Мемориал, 1999. – 79 с.
6. Пастушеня А.Н. Основные принципы и средства эффективного применения
прогрессивной системы исполнения наказаний. Реформирование
пенитенциарной системы // Материалы международной конференции. – Минск:
ООО ФилСерв плюс, 1998. – С. 86 – 93.
7. Радов Г.О. Роль та місце пенітенціарної системи в структурі
державного управління України // Проблеми пенітенціарної теорії і
практики. – К: Київський інститут внутрішніх справ. – 1997. – №1 (2). –
С. 15 – 21.
8. Реформа систем виконання покарань // Матеріали міжнародної
конференції з реформи кримінальних покарань, Ройал Холлоуей Коледж,
Лондонський університет Егам, Саррей, Велика Британія, 13 -17 квітня
1999 р.).- Донецк: International Centre for Prison Studies, Penal Reform
International, Донецкий Мемориал, 1999. – 14 c.
9. Ткачевский Ю.М. Прогрессивная система исполнения уголовных наказаний.
– Москва: Зерцало, 1977. – 144 с.
10. Тюремная реформа: поиски и достижения. – Харків (Харківська
правозахистна група); Penal Reform International: Фоліо, 1999. – 120 с.
11. Фаренюк С.Я., Корчинський В.О. Організаційно-правові питання
реформування кримінально-виконавчої системи // Проблеми пенітенціарної
теорії і практики. – К: Київський інститут внутрішніх справ. – 1998. –
№1(3). – С.14-18.
12. Филиппов В.В. Реформирование пенитенциарной системы // Материалы
международной конференции. – Минск: ООО ФилСерв плюс, 1998.- С. 45-48.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
