Реферат

з предмету “Вікова психологія”

на тему:

“Специфіка розвитку особистості дошкільника”

Упродовж усього періоду дошкільного дитинства (від трьох до семи років
продовжується інтенсивне дозрівання організму дитини, що створює
необхідні передумови для більшої самостійності, засвоєння нових форм
соціального досвіду внаслідок виховання та навчання.

Характерне для раннього віку стрімке збільшення росту та ваги дещо
сповільнюється (прискорюючись знову наприкінці дошкільного віку).
Важливого значення набуває окостеніння скелета при збереженні хрящової
будови окремих його ланок, збільшення ваги м’язів (розвиток загальної
мускулатури випереджає формування функцій дрібних м’язів руки).
Удосконалюється діяльність серцево-судинної системи.

Відбуваються подальші морфологічні зміни в будові головного мозку,
зростає його вага, посилюється регулятивний вплив кори великих півкуль
на функціонування підкірки, виникають складні умовні рефлекси, в яких
провідну роль відіграє слово, тобто інтенсивно формується друга
сигнальна система.

Дошкільний вік характеризується виникненням нової соціальної
ситуації розвитку. У дитини вже з’являється коло елементарних
обов’язків. Змінюються взаємини з дорослими, набуваючи нових форм:
спільні дії поступово змінюються самостійним виконанням дитиною вказівок
дорослого.

З’являється можливість систематичного навчання згідно з певною
програмою, хоча останню можна реалізувати лише в тій мірі, в якій вона
стає власною програмою дитини (Л.С. Виготський).

Внутрішня позиція дошкільника стосовно інших людей характеризується
передусім усвідомленням власного «Я» та своїх вчинків, величезним
інтересом до світу дорослих, їхньої діяльності та взаємин.

Особливості соціальної ситуації розвитку дошкільнят виражаються в
характерних для них видах діяльності, передусім у сюжетно-рольовій грі,
яка створює сприятливі умови для доступного в цьому віці освоєння
зовнішнього світу.

Гра — явище соціальне за своїм походженням та змістом, вона є
історичним утворенням, зумовлена розвитком суспільства, його культури.
Це особлива форма життя дитини в суспільстві, діяльність, у якій діти в
ігрових умовах виконують розвитку ролі дорослих, відтворюючи їхнє життя,
працю та стосунки дошкільнят (п.П. Блонський, Л.С. Виготський, ГС.
Костюк, О.М. Леонтьев, Д.Б. Ельконін).

Характеризуючи гру дошкільнят, вкажемо передусім на її рольовий
характер. Якщо в ранньому дитинстві центральним моментом гри був предмет
та способи дій з ним, то тепер на перший план виходить людина, її стан,
дії та стосунки з іншими людьми.

Оскільки дитина вчиться гратися під прямим чи опосередкованим впливом
дорослого, це свідчить про соціальне обумовлений характер рольової гри.

Мотиви гри закладені в самому її змісті. Дитину цікавить не стільки
результат, скільки сам процес гри. Разом із тим у грі є активне
прагнення до певної мети, оперування предметами, розмови, стосунки з
іншими людьми тощо. Усе це зумовлює результативність гри, яка
виражається передусім не в матеріальних, а у пізнавальних, емоційних та
інших надбаннях, що накопичуються дитиною в ході ігрової діяльності.

Гра є засобом відображення навколишньої дійсності, способом освоїти
діяльність та взаємини дорослих у доступній для дитини формі.

Дошкільнят уже привчають до виконання окремих трудових завдань, причому
розпочинають цю роботу в ігровій формі.

Відсутність диференціації гри та праці — характерна особливість трудової
діяльності молодших дошкільнят, яка до певної міри зберігається і в
середньому та старшому дошкільному віці. В останніх випадках інтерес до
процесу діяльності поєднується з інтересом до її результатів та того
значення, яке їхня праця має для інших. Діти здатні усвідомлювати
обов’язковість трудових завдань і привчаються виконувати їх не тільки з
цікавості, але й розуміючи їх значимість для інших людей.

Наголосимо, що спрямованість трудових дій дітей залежить від того, як
вона організується та мотивується дорослими.

Дошкільник набуває власного досвіду і засвоює доступний йому досвід
інших, спілкуючись із дорослими, граючи в рольові ігри, виконуючи
трудові доручення тощо, тобто він постійно вчиться. Крім того, в цьому
віці розпочинається освоєння форм навчальної діяльності.

Навчальна діяльність — це спілкування з дорослими, які не тільки
активізують, спрямовують, стимулюють дії, а й керують процесом їх
формування. Діти засвоюють знання, вміння й навички, оскільки вивчають
необхідні для цього дії та операції, оволодівають способами їх
виконання. Серед таких дій назвемо передусім цілеспрямоване сприймання
об’єктів, виділення їх характерних ознак, групування предметів,
складання оповідань, перелік предметів, малювання, читання, слухання
музики тощо.

Роль навчання в розумовому розвитку дитини зростає, якщо має місце
набуття не окремих знань, а певної їх системи, та формування потрібних
для їх засвоєння дій (О.В. Запорожець та ін.).

Сенсорний розвиток дошкільника включає дві взаємозв’язані

сторони — засвоєння уявлень про різноманітні властивості предметів та
явищ і оволодіння новими діями, які дають змогу повніше та більш
диференційовано сприймати світ.

Ще в ранньому віці у дитини накопичилося певне коло уявлень про ті чи
інші властивості предметів, і деякі з таких уявлень виконували роль
зразків, з якими порівнювалися нові предмети у процесі їх сприймання.
Тепер же починається перехід від предметних зразків, що базуються на
узагальненні індивідуального досвіду дитини, до використання
загальноприйнятих сенсорних еталонів, тобто вироблених людством уявлень
про основні різновиди властивостей і відношень (кольору, форми, розмірів
предметів, їх розташування у просторі, висоти звуків, тривалості
проміжків часу тощо).

Поступове ознайомлення дітей з різними видами сенсорних еталонів та їх
систематизація—одне з найважливіших завдань сенсорного виховання в
дошкільному віці. Його основою має бути організація дорослими дій дітей
з обстеження та запам’ятовування основних різновидів кожної властивості,
що здійснюється передусім у процесі їх навчання малюванню,
конструюванню, ліпленню та ін.

Паралельно дитина засвоює слова, що означають основні різновиди
властивостей предметів. Слово-назва закріплює сенсорний еталон, дає
змогу точніше й усвідомленіше його застосовувати. Але це можливо за
умови, що слова-назви вводяться на основі власних дій дитини з
обстеження та використання відповідних еталонів.

Дії сприймання формуються залежно від оволодіння тими видами діяльності,
що вимагають виявлення й урахування властивостей предметів та явищ.
Розвиток зорового сприймання пов’язаний передусім із продуктивними
видами діяльності (малюванням, аплікацією, конструюванням). Фонематичний
слух розвивається у процесі мовного спілкування, а звуковисотний слух —
на музичних заняттях (з допомогою irop-вправ, побудованих за принципом
моделювання звуковисотних відношень).

Поступово сприймання виділяються у відносно самостійні дії, спрямовані
на пізнання предметів та явищ навколишнього світу, виконання перших
перцептивних завдань.

Перцептивні дії, адекватні об’єкту, починають формуватися у дітей п’яти
-шести років, їх характерною ознакою е розгорненість, включення до свого
складу великої кількості рухів рецепторних апаратів, що здійснюються
рукою чи оком.

У тісному зв’язку з удосконаленням сприймання розвивається і мислення
дитини. Як уже зазначалося, наприкінці раннього дитинства на основі
наочно-дійової форми мислення починає складатися наочно-образна форма. У
дошкільному віці має місце її подальший розвиток. Мислення стає
образно-мовним, тобто таким, що спирається на образи уяви і здійснюється
за допомогою слів. Усе це є свідченням того, що мислення набуває певної
самостійності, поступово відокремлюється від практичних дій, у які було
вплетене раніше, стає розумовою дією, спрямованою на розв’язання
пізнавального мислительного завдання.

Зростає роль мовлення у функціонуванні мислення, бо саме воно допомагає
дитині мислено («про себе») оперувати об’єктами, порівнювати їх,
розкривати їхні властивості та співвідношення, виражаючи цей процес та
його результати в судженнях і міркуваннях. Мотивами такої діяльності є
прагнення зрозуміти явища оточуючої дійсності, з’ясувати їхні зв’язки,
причини виникнення тощо.

Діти чутливі до суперечностей у своїх судженнях, вони поступово вчаться
узгоджувати їх, міркувати логічно. Необхідною умовою цього є достатня
обізнаність з об’єктами, про які йдеться у їхніх міркуваннях.

Розвиток мислення дітей дошкільного віку значно прискорюється, якщо він
відбувається не стихійно, а в умовах цілеспрямованого і правильно
здійснюваного керування з боку дорослих за цим процесом.

Розвиток мислення тісно пов’язаний із суттєвими позитивними зрушеннями у
мовленні дошкільнят. Швидко зростає словниковий запас, досягаючи до семи
років 3500-4000 слів. У словнику, окрім іменників та дієслів, значне
місце посідають прикметники, займенники, числівники та службові слова,
згідно з їх співвідношенням у мові, якою дитина оволодіває.

Уже в дошкільному віці починає реально формуватись особистість дитини,
причому цей процес тісно пов’язаний з розвитком емоційно-вольової сфери,
із формуванням інтересів та мотивів поведінки, що, відповідно,
детерміновано соціальним оточенням, передусім типовими для даного етапу
розвитку взаєминами з дорослими.

Джерелом емоційних переживань дитини є її діяльність, спілкування з
оточуючим світом. Освоєння в дошкільному дитинстві нових, змістовніших
видів діяльності сприяє розвитку глибших та стійкіших емоцій, пов’язаних
не лише з близькими, а й з віддаленими цілями, не тільки з тими
об’єктами, що дитина сприймає, а й тими, які уявляє.

Діяльність породжує передусім позитивні емоції, причому своєю метою,
сенсом, якого вона набуває для дитини, та самим процесом її виконання.

Зростає потреба дошкільника в товаристві ровесників, внаслідок чого
інтенсивно розвиваються соціальні емоції (симпатії, антипатії,
уподобання тощо). Виникають інтелектуальні емоції. У процесі спілкування
дитини з дорослими формуються її моральні почуття. Урізноманітнюються
прояви почуття власної гідності: розвивається як самолюбство, так і
почуття сорому, ніяковості.

Важливе значення у формуванні моральних почуттів мають дитячі уявлення
про позитивні еталони, що дозволяють передбачати емоційні наслідки
власної поведінки, завчасно переживати задоволення від її схвалення як
«хорошої» або ж невдоволення від її оцінки як «поганої». Таке емоційне
передбачення грає вирішальну роль у формуванні моральної поведінки
дошкільника (О.В. Запорожець).

Дошкільник починає відособлюватися від дорослого, диференціюючи себе як
самостійну людську істоту. При цьому поведінка дитини зорієнтована на
дорослого (його вчинки та стосунки з людьми) як зразок для наслідування.

Вирішальну роль у засвоєнні зразків поведінки відіграє оцінка, яку
авторитетні для дитини люди дають іншим дорослим, дітям, героям казок та
розповідей тощо.

Орієнтація поведінки дошкільника на дорослого зумовлює розвиток її
довільності, оскільки тепер постійно зіштовхуються як мінімум два
бажання: зробити щось безпосередньо («як хочеться») чи діяти відповідно
до вимог дорослого («за зразком»). З’являється новий тип поведінки, яку
можна назвати особистісною.

Поступово розвивається певна ієрархія мотивів, їх супідрядність.
Діяльність дитини тепер зумовлюється не окремими спонуканнями, а
ієрархічною системою мотивів, у якій основні та стійкі набувають
провідної ролі, підпорядковуючи ситуативні пробудження. Пов’язано це з
вольовими зусиллями, потрібними для досягнення емоційно привабливої
мети.

Похожие записи