Реферат на тему:

Соціокультурний вплив особистості педагога у процесі формування
громадянськості сучасної молоді

ЗМІСТ

Вступ

Соціокультурний зміст у формуванні особистості громадянина

Високий рівень громадянськості педагога як визначальний чинник
становлення демократичного суспільства

Висновок

Література

Вступ

Забезпечення успішності процесу демократичної модернізації українського
суспільства неможливе без усвідомлення та врахування надзвичайної ваги
аксіологічних чинників соціально-політичного життя, наповнення
демократичних за формою політико-правових інститутів відповідним
змістом. У даному контексті зростає значення та роль важливої складової
політичного процесу, якою є громадянська культура нації. Низький її
рівень у всіх суб’єктів суспільних відносин, домінування у поведінці
громадян принципу «Моя хата скраю» та історично сформоване
конфронтаційне (опозиційне) ставлення до влади та її рішень як ніколи
потребують зміщення акцентів у бік зростання громадянськості
(громадянської участі, publik participation) особистості.

Відтак, проблема розбудови демократичного, гуманного суспільства, яке
орієнтується на високі національні і загальнолюдські цінності, набуває,
насамперед, виховного характеру. Особливо це стосується підростаючого
покоління, якому, зважаючи на прискорене поширення у сучасному світі
процесів глобалізації, деструктивного впливу «масової культури», вже у
недалекому майбутньому доведеться складати історичний іспит з приводу
власної спроможності бути осередком збереження національної самобутності
української нації. Адже сьогодні доводиться спостерігати інтенсивний
процес соціальної і моральної деградації частини молоді, надмірного
захоплення негативними формами комерційного бізнесу і низькопробною
зарубіжною культурою. Внаслідок чого гальмуються природні потреби в
пізнанні, втрачається інтерес до чесної праці, знецінюються духовні
ідеали.

Тому надзвичайної актуальності набуває питання наукової розробки та
практичного втілення нової системи громадянського виховання, мета якого
— сформувати в середовищі молодого покоління комплекс громадянських
якостей, потребу захищати інтереси України та реалізовувати свій
особистісний потенціал на благо зміцнення вітчизняної державності.

Соціокультурний зміст у формуванні особистості громадянина

Ціннісна орієнтація слугує своєрідним критерієм, фільтром у визначенні
ставлення людини до матеріальних та духовних цінностей, системи
установок, відстоювання принципів і переконань. Вона передбачає
позитивне чи негативне значення об’єктів навколишнього світу для
індивідууму чи суспільства і визначається не їхніми властивостями як
такими, а їх місцем та наявністю в людській життєдіяльності інтересів і
потреб, соціальних відносин, критеріями і способами оцінки цього
значення, виражених в моральних принципах і нормах, ідеалах, установках
і цілях [Основи психології: За ред. О.В.Киричука, В.А.Роменець. — К.,
1996. — С.114].

Необхідність виваженого розв’язання проблеми державотворення, розвитку
системи виховання зумовлює потребу формування і збереження класичних та
утвердження нових ціннісних орієнтацій. Центральним місцем в процесі
державотворення є формування в студентської молоді демократичних
цінностей, свобод та громадянської позиції.

Спустошення ціннісних засад національної ідей, які набули масового
захоплення у 1991 р., невирішеність соціально-економічних проблем, а
відтак — й неспроможність влади задовольнити відповідні потреби
населення, потенційно ведуть до виникнення загрози соціального вибуху на
ґрунті загострення «кризи довіри». Саме тому цілком очевидною стає
нагальна необхідність створення нової аксіологічної системи, яка б
слугувала орієнтиром у вихованні молодого покоління та громадян будь —
якого віку. При цьому консолідуючим елементом на цьому шляху має стати
духовність як форма осмислення людиною гуманістичного сенсу мети
людської життєдіяльності. Адже втілення в світоглядних орієнтаціях
людини сподівань, прагнень, ідеалів, духу народу, нації й визначає
спрямованість особистісних потреб, бажань на відповідний життєвий вибір.

Оскільки загальноприйнятою серед педагогів є думка про те, що виховання
на основі цінностей — це провідний шлях формування особистості, її
духовного світу, то в сучасних умовах постає питання не лише про
ціннісне виховання, але й про ціннісне навчання, тобто навчання, яке має
своїм кінцевим результатом не знання, а формування «аксіологічного
світогляду, який оперує ціннісними категоріями»[Див.: Державна
національна програма «Освіта» (Україна XXI століття). К.1994.].

Пошук нових ціннісних орієнтацій ускладнюється кризою моральності і
правосвідомості, соціальною нестабільністю, яку можна спостерігати
сьогодні. Тому процес державотворення в Україні висуває на передній план
такі спільні для всіх ідеологічні цінності, як патріотизм та
громадянськість, та їх відображення у свідомості, світогляді й
поведінці.

Цей процес відбувається водночас з іншим, не менш потужним і також новим
для нас — входженням до європейської спільноти, коли Україна
розглядається, як частина загально — європейського культурного простору
з його багатоманітністю культур, які об’єднуються на засадах
демократизму та гуманізму, толерантності та відкритості,
цивілізованості.

Разом з тим, досить помітне місце в нашому житті посіли так звані
предметні цінності які, як вважалося донедавна, були притаманними лише
капіталістичному суспільству і які досить інтенсивно і успішно
розроблялися на Заході [С.Г.Кара-Мурза. Путь к гражданскому обществу /
Кара-Мурза С.Г. Знову запитання до вождів. — К. : Оріяни, 1998. — С.60.]

Це — особистий інтерес, корисливість, раціональність, прибуток. У
повсякденному житті саме ці прагматичні раціональні цінності набувають
дедалі більшого значення, особливо для молоді і тому не можуть не
виступати проблемою для педагогів. Відтак, мета і завдання формування
цінностей, ціннісних орієнтацій, їх зміст та форма — це педагогічна
проблематика.

Слід відзначити, що в своєму загалі цінності розглядаються передусім, як
категорія моралі в найширшому її розумінні. У нас значно менше тяжіють
до розгляду цінностей в прагматично — раціональному розумінні,
характерному для північноамериканської цивілізації. Ми бачимо в
цінностях, ціннісних орієнтаціях ідеали та ідеї моральності, тісно
пов’язані більше з ідеалістичним світоглядом, з осучасненою
християнською культурною традицією.

Педагогічні дослідження проблеми цінностей та ціннісних орієнтацій можна
умовно поділити за певними напрямками, серед них — питання
громадянського виховання, в якому національні цінності посідають одне з
головних місць.

Формування системи виховання безпосередньо пов’язане з основними
засадами побудови держави: тоталітарної, демократичної, громадянської,
відкритої. Якщо створення тоталітарного режиму зумовлює пригноблення
особистості, відкритого суспільства і також часто поєднується з
різновидами непримиренності, пошуку ворогів, то перспективним в усі часи
було, є і буде формування та розвиток демократично — громадянського
суспільства. Тому особливо важливим є будівництво в Україні суверенної,
незалежної, демократичної, соціальної, правової, цілісної держави і
системи виховання на основі принципів гуманізму, демократичності,
толерантності, пріоритетності загальнолюдських духовних цінностей,
гнучкості та прогностичності.

Система виховання є серцевиною системи освіти і розглядається як
цілеспрямована, систематична дія на духовний і фізичний розвиток
особистості, зумовлена законами розвитку суспільства, людини та
об’єктивними і суб’єктивними умовами.

її складовими є як система самовиховання особистості, так і спеціально
організований безпосередній і опосередкований вплив сім’ї, закладів
освіти, педагогів, інформаційного простору та соціальне — економічних
умов.

Під час побудови системи виховання доцільно враховувати різні вектори
державотворення та їх вплив на основну галузь державотворення і розвитку
інтелектуального потенціалу нації — освіту. В демократичній основі
чільне місце посідає громадянин, особистість, творча особистість. Тому
головне завдання системи виховання полягає в тому, щоб її учасники могли
безболісно і повноцінно включитися в складну, а часто і в суперечливу
систему стосунків між людьми, колективами, державами, що залежить від
їхнього вміння самостійно мислити.

Система виховання забезпечується виконанням цілей освіти і розглядається
як гарант демократичності суспільного устрою та державотворення, служить
ефективним засобом, за допомогою якого попереднє покоління і держава
формують людей за власними аналогами. Вибір цінностей є основним
питанням при визначенні змісту виховання. За правильної побудови процесу
навчання, створюються умови для формування соціальних установок та
ціннісних орієнтацій, тобто для прямої реалізації виховних завдань.

Враховуючи історичний досвід вітчизняного розвитку цілком доречним
видається включення до арсеналу понять, які повинен глибоко знати
педагог, покликаний формувати в студентів громадянські якості, наступні
дефініції: національна ідея, національний ідеал, національна ідеологія,
національні інтереси тощо.

В загальному плані національна ідея — це духовна першооснова, джерело
особистісного розвитку людини; соціальне — психологічний механізм
інтеграції соціальних груп; джерело суспільного поступу того чи іншого
етносу, його державотворчої енергії. Це теорія і практика життя народу
за період його національне — визвольних змагань, історія його існування.
Для світового українства такою ідеєю є розбудова самостійної, соборної
та незалежної Української держави. [Декларація про державний суверенітет
України // Правові джерела України. -1994.-Ш.] Протягом тривалого
історичного періоду українці пересвідчились, як негативно впливає на
їхнє буття відсутність власної незалежної держави. Ця обставина
призводила до асиміляції і денаціоналізації українців.

Оскільки в національній ідеї не тільки фіксується реальне державне буття
нації але й обґрунтовується, яким воно повинно стати в майбутньому, це
пов’язує її з національним ідеалом. Національний ідеал — образ
досконалого державного буття. Саме в національному ідеалі абстрактна і
узагальнена національна ідея набуває конкретної форми.

В розбудові держави значну роль відіграють і національні цінності — як
соціально-матеріальні (демократія, гуманізм, свобода, добробут,
соціальний захист тощо), так і духовно-культурні (принципи, погляди,
моральні норми, традиції), які сповідує дана нація.

Національна ідеологія — це система політичних, правових, філософських,
етнічних, релігійних ідей, ідеалів, поглядів, які відображають ставлення
нації крізь призму власних інтересів до навколишнього світу.

Нарешті, національні інтереси — це узагальнений вираз актуальних потреб
певної національної спільноти. Національні інтереси формуються на основі
інтересів громадян і соціальних груп, проте не зводяться до них.

В умовах незалежності національні інтереси українства модифікувались в
державні. З огляду на це виникла проблема їх оптимального співвідношення
з інтересами особистими, які не завжди збігаються з першими, їх
поєднання можливе завдяки суспільним інтересам. Вони витягають
громадянина з кола егоїстичних інтересів, залучаючи його до широкої
спільної діяльності.

Демократизація суспільства без політичної активності, громадянської
позиції його членів не може бути повною, оскільки в людей укорінюється
байдужість до всього, що відбувається в країні і вони перетворюються на
слухняних виконавців владних структур. Лише політична грамотність,
політична свідомість і мислення, політична культура загалом стимулюють
громадянську активність, роблять кожного громадянина не пасивним
спостерігачем подій, які відбуваються в країні і світі, але й їх
активним учасником. Довести це до свідомості зростаючого покоління є
одним з першочергових завдань вітчизняної педагогіки.

Завдання демократичної держави полягають в тому, щоб створити умови для
формування виваженої громадянської позиції, громадянської думки, як
цілеспрямовано під впливом державних інститутів, так і волевиявленням
особистості чи колективу, народу, духовна сфера якого включає таку
систему цінностей та ціннісних орієнтацій: утвердження в між людських
стосунках гуманних начал — доброти, справедливості, толерантності,
щирості, сумлінності, власної гідності, взаємоповаги, відповідальності,
принциповості і негативного ставлення до фальші, цинізму та лицемірства.

Основи громадянcькості (у найпростішому значенні її можна розуміти як
громадянську освіту дорослого населення і громадянське виховання дітей і
молоді) закладено в Основному Законі. Саме глибоке засвоєння головних
понять, категорій, положень Конституції формує конституційне — правову
свідомість громадян. Відтак, для виховної роботи з майбутніми
громадянами особливо важливим є підкреслення неперехідного значення
Конституції України, завдяки якій, як довгостроковому правовому
документу, зростає патріотизм і висока громадянська відповідальність,
дисципліна і згуртованість, прагнення зберігати спокій у суспільстві,
тобто те, що спонтанно перетворює населення на активних громадян, а
територію — на державу.

Важливим є виховання свідомого і відповідального ставлення до прав та
обов’язків громадян відповідно до державного законодавства. Активна
протидія правовому нігілізму. Повага до Конституції, державних символів
та їх активний захист від будь — яких посягань з боку несвідомих членів
суспільства. Отже головне в державі, на чому базується її існування,
розвиток і подальший поступ — це закони, з яких найважливішим є
Конституція — своєрідна модель державної та суспільної системи України.

Не менш важливою рисою справжнього громадянина повинно бути бездоганне
володіння державною мовою, тому необхідно активне сприяння її
функціонуванню в усіх сферах суспільного життя на всій території
держави.

Практична реалізація цінностей в житті відбувається з перетворенням їх
на норми, відтак мова може йти не про цінності, а про нормативне —
ціннісну систему, яка має свою ієрархію і характеризується найвищою
цінністю. Цінності мають справжній сенс лише тоді, коли вони є
включеними до такої системи.

Громадянська освіта та виховання тісно пов’язані з проблемою
соціалізації особистості, формуванням її, як незалежного, соціального
суб’єкту, знання та діяльність якого будуються на основі високої моралі,
власних культурних традиціях і який є водночас відкритим для взаємодії в
багато культурному середовищу. При цьому важливого значення надається
визначенню толерантної позиції і вихованню толерантної особистості.
Остання виявляється як установка і повинна мати характер індивідуального
добровільного вибору, вона не нав’язується, а формується засобами
виховання, шляхом засвоєння інформації та набуття власного життєвого
досвіду. Толерантність має бути активною позицією самообмеження та
цілеспрямованого невтручання, це добровільна згода на взаємну терпимість
різних та протилежних суб’єктів.

Педагогіка толерантності має навчати вмінню аналізувати ситуацію
середовища в школі, класі, сім’ї, розвивати здатність до критичного
самоаналізу, розробляти і пропонувати як процедури загального характеру,
так і певні конкретні заходи та прийоми формування реакції на
нетерпимість і визначення шляхів її подолання або нейтралізації,
розробляти і впроваджувати в системі шкільної освіти методи
превентивного виховання.

В процесі формування патріотичних почуттів, важливим є уникнення у
подальшому поширення комплексу національної меншовартості. Треба
привчати молодь до такої думки, що справжній патріотизм ґрунтується не
тільки і не стільки на порівнянні своєї нації — держави з іншими в
минулому чи сучасному. Майбутні громадяни повинні любити свою державу,
пишатися нею, бажати їй добра вже тому, що вона є.

Не припустимо ігнорувати ще один дуже важливий для формування
демократичних цінностей у майбутніх громадян аспект — сімейне виховання.
Багато зарубіжних педагогів вважають сім’ю традиційно консервативною
спільнотою. Діти в таких сім’ях не відчувають на собі демократичних
змін, бо в таких сім’ях панує культ і авторитет батьків, старших братів,
сестер та інших. Саме в сім’ї найважче встановлювати демократичні
традиції. Тут діти і засвоюють такі поняття, як поділ влади, вікова
ієрархія, незаперечне підпорядкування, притиснення волі авторитарністю.
Тому відносини в сім’ї також потрібно реформувати, і дослідники
сімейного виховання мають приділити цьому пильну увагу. Це дуже важливо,
бо життя кожної сім’ї — це частина життя країни. Для виховання
громадянськості необхідно, щоб сім’я жила в одному темпоритмі з усім
народом, щоб цілі, прагнення і турботи українського народу були і її
цілями, прагненнями і турботами. Адже громадянськість — це почуття
нерозривного зв’язку з народом, його державою, усвідомлення
відповідальності за її безпеку, поступ по шляху історичного прогресу.

Отже, з проголошенням самостійності і незалежності, Україна стала на
шлях переходу до громадянського суспільства, кожен член якого має право
одержати вільний розвиток особистості. З одного боку, молода держава
повинна створити всі умови для виховання свідомих громадян, і з другого
боку, заможну, духовно та матеріально багату Українську державу, можуть
збудувати лише її палкі патріоти, об’єднані національною ідеєю — ідеєю
незалежності та державності.

З огляду на це, дуже важливим і актуальним є концептуальне осмислення на
новому рівні наукових та прикладних засад громадянського виховання,
визначення його суті, цілей і завдань, обґрунтування ефективних
принципів, засобів і методів формування у дітей, підлітків і молоді
високих громадянських якостей.

Теоретичною і методологічною основою цього можна вважати прийняті
молодою Українською державою важливі документи, насамперед Конституцію
України, закони «Про громадянство України», «Про освіту», «Державна
національна програма «Освіта» («Україна XXI століття»)», яка, зокрема,
передбачає комплекс заходів, спрямованих на відродження і розбудову
національної системи освіт «як найважливішої ланки виховання свідомих
громадян Української держави».

Високий рівень громадянськості педагога як визначальний чинник
становлення демократичного суспільства

Процес навчання має двоєдиний характер: викладання матеріалу (вибір
змісту, методів та засобів навчання, акцентування уваги студентів на
висновках) органічно взаємодоповнюється відповідно спрямованою
налаштованістю тих, на кого розрахована його подача -учінням (засвоєнням
знань, умінь і навичок). Враховуючи цю особливість, надзвичайного
значення набуває постать та особистісні риси людини, яка наділена
компетенцією педагогічного впливу. Адже саме педагогу належить провідна
роль у навчальному процесі, оскільки він мобілізує сили вихованців, їх
енергію та розум у напрямку активної пізнавальної діяльності. При цьому
слід враховувати надзвичайно високий ступінь соціалізаційного
потенціалу, що зосереджений у системі освіти та навчання.

Громадянську спрямованість навчально-виховному процесові надає
громадянсько орієнтована комунікативна взаємодія викладача зі
студентами. Щоб така взаємодія була ефективною, педагогові треба бути
для колективу референтною особою. Це означає, що студенти не лише
одержують від нього певну інформацію, але й засвоюють її оцінку з
позицій громадянськості. Якщо викладач є громадянсько не визначеним,
пасивним, це буде негативно впливати на розвиток громадського світогляду
вихованців. В цій комунікативній взаємодії педагог повинен бути не лише
простим ретранслятором цікавої та патріотично спрямованої інформації,
але й сам повинен бути високосвідомою та високоморальною особистістю,
повністю відповідати вимогам до справжнього громадянина держави.

Вже юнацькому віці людина, виступаючи вже як суб’єкт громадянського
виховання, співвідносить власні громадянські орієнтації з подібними ж
орієнтаціями педагога. І якщо їх збіг зафіксовано, особистість викладача
стає значущою та референтною.

Особливої уваги заслуговує питання в процесі виховання у майбутніх
громадян необхідних моральних якостей, адже коли педагог виховуючи ці
якості у підростаючої молоді в своєму особистому житті не дотримується
цих моральних принципів, це може сприяти розвитку у школярів подвійних
моральних стандартів, що є неприпустимим в дійсно громадянському
демократичному суспільстві.

Ефективність виховної роботи із студентською молоддю залежить від
багатьох чинників і, насамперед, від того, на скільки педагогічні цілі
та адекватні їм зусилля вихованця і вихователя збігаються. Інакше
кажучи, наскільки зовнішні виховні впливи на майбутнього педагога
відповідають завданням та змісту його самовиховання. Під зовнішнім
впливом на вихованця розуміється не висування авторитарних вимог, якими
часто обмежується так звана виховна робота, а створення умов, що
сприяють оволодінню студентом тими чи іншими людськими цінностями, або
виховним ідеалом взагалі. Щоб створити такі умови, потрібно знати, якими
виховними ідеалами керуються студенти, на які людські цінності
орієнтуються.

Як відзначають дослідники, з вибіркових бесід з майбутніми педагогами,
стають зрозумілими мотиви вибору ними пріоритетних цінностей. Більшість
з них керується популярними думками про те, що

XX століття характеризується інтенсивним наступом людини на природу,
технократизмом, який спричинив негативне втручання людини в розвиток
природи і породив низку екологічних проблем і що століття стане в
історії людства періодом гуманітаризації всіх сфер суспільного життя та
запобігання катастрофам глобального характеру.

Слід зазначити, що лише незначна частина респондентів, надаючи перевагу
духовно — моральним цінностям, орієнтується на іншого роду вартості.
Так, лише 22,5% респондентів до пріоритетних цінностей відносять
інтелектуальні якості і лише 5,2% здоров’я людини. [Виховання
громадянина / Під ред. І. Поплужного. — К., 1997. — С.58.]

Аналіз матеріалів анкетування свідчить, що вони здебільшого усвідомлюють
себе, як особистості з властивими їм духовно — моральними цінностями, на
яких ґрунтуються відносини з іншими людьми. Водночас, не виявилося даних
про самоусвідомлення студентів в ролі майбутніх фахівців —
професіоналів. Тому, серед пріоритетних цінностей, по суті, не бачимо
таких, що свідчили б про професійні орієнтири майбутніх педагогів та
відповідні цінності (професійні знання, вміння та навички).

Дуже важливо, що б майбутній вчитель глибоко усвідомив свій професійний
ідеал, як своєрідну модель, на яку орієнтуватиметься в процесі навчання
та самоосвіти, виховання та самовиховання. Особливої уваги тут потребує
питання про значення загальнолюдських цінностей в професійній діяльності
педагога.

Більшість науковців небезпідставно вважають, що в системі професійних
цінностей вчителя повинні синтезуватися якості фахівців кількох
профілів. В умовах педагогічного вузу доцільно формувати виховний ідеал
студентів, залучаючи їх до вивчення проблем шкільного виховання, як в
теоретичному, так і в практичному аспектах.

Вивчення студентами цінностей школярів, надзвичайно корисне, бо,
виконуючи функції дослідника, майбутній педагог, з одного боку,
уподібнюється учневі та оцінює його з позиції школяра, а з іншого —
поводиться як дослідник і оцінює школяра з позиції педагога. Іншими
словами, студент ніби перевтілюється і завдяки цьому здобуває ту систему
знань про людські цінності, які допомагають йому сформувати виховний
ідеал і керуватися ним в своєму становленні, як особистості і
громадянина.

На сьогодні педагогічний склад української середньої школи серйозно
занепокоєний широким розповсюдженням в сучасному молодіжному середовищі
різних негативних явищ (наркоманія, злочинність та інші). Викликає
занепокоєння той факт, що значна частина наших педагогів усвідомлює
невідповідність між тими цінностями морального характеру, які вони
повинні прищеплювати учням і реаліями українського сьогодення.

Висновок

Отже, процес формування громадянина України та його головної риси —
громадянськості є наслідком такого процесу, як соціалізація, в структурі
якої нас найбільше цікавлять громадянське виховання і самовиховання.
Соціалізація відбувається під впливом значної кількості обставин та
чинників: держави, суспільства, сім’ї, неформальних груп, засобів
масової інформації, релігії та багатьох інших.

Зараз є очевидним, що дія багатьох з цих чинників в галузі формування
громадянськості української молоді є стихійною, не досить ефективною, а
часто і деструктивною. Стихійна соціалізація, надто повільно прилучаючи,
чи не прилучаючи взагалі, молодь до системи громадянських цінностей і
святинь, тим самим сприяє обмеженню духовного та предметного простору
для дії безпосередньо громадянського виховання. Тому головне
навантаження лягає на плечі педагогічного складу.

Віддані ідеї української державності, вони можуть і повинні озброїти
молодь суто громадянськими знаннями і навичками, сформувати у них
громадянський досвід, компенсувати в ньому брак того, що необхідно для
повноцінного розвитку громадянськості, подолати чи послабити негативні
впливи, організовано залучити її до перетворення суспільного і етнічного
середовища.

Втім, щоб така робота була успішною, педагоги самі повинні відповідати
тим критеріям громадянськості, які необхідні для ефективного подолання
усіх труднощів соціокультурного характеру сучасного державотворення.

Література

Виховання громадянина / Під ред. І. Поплужного. — К., 1997.

Державна національна програма «Освіта» (Україна XXI століття). — К.,
1994.

Загальна декларація прав людини. — К., 1996.

Кара-Мурза С.Г. Знову запитання до вождів. — К. : Оріяни, 1998.

Основи психології: За ред. О.В.Киричука, В.А.Роменець. — К., 1996.

Правові джерела України. — 1994. — N1.

Словник соціологічних і політологічних

Похожие записи