.

Соціальне значення психологічного дослідження. Уявлення про психічну природу людини (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
203 1439
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

Соціальне значення психологічного дослідження. Уявлення про психічну
природу людини.

Науку іноді розглядають як елегантну гру, яка за старанно вигаданими
правилами має бути розіграна. Гра дає її учасникам певну “інтелектуальну
напругу”, а глядачам — захоплення, оскільки майже містичними шляхами
відкриваються нові й нові речі. З цього погляду психологія є безумовним
джерелом насолоди для духу, допитливого щодо первинних джерел поведінки.
З іншого боку, ця насолода перебуває під впливом дуже серйозного
матеріалу, що здатен суттєво впливати на людське життя. Невипадково
психологічне знання сьогодні сприймається як серйозний аргумент у
побудові стратегій та засобів соціального макровпливу, що плідно
використовується керівними колами ряду держав світу. Йдеться про
психологічну аргументацію у вирішенні расових проблем, проблем освіти,
культури тощо.

Психологічний контроль за поведінкою людини може мати гуманістично
зорієнтовану мету, а може бути спрямований на пригнічення активності
людини. Якщо вважати, що кінцевою метою психології є контроль за
поведінкою людини, який завжди приводить до втручання і певних змін, то
він може й певним чином викривати уявлення про природу людини. А саме
цього й слід уникати психологічній науці.

Уявлення про психічну природу людини.

Різна постановка питань потребує розвитку різних методів дослідження, а
також його стратегій, що приводять до різних позицій щодо тлумачення
психічної природи людини.

Психологічна система є інструментом продовження наукового пізнання,
орієнтацією в тому, що є важливим і реальним. Психологічна система
вказує, що і як слід досліджувати. У зв’язку з цим психологічна система
(або модель), до якої вдається дослідник, буде визначатися цілою низкою
питань:

1) чи всі можливі організми чи тільки людину він досліджуватиме;

2) чи він вивчатиме тільки спостережувані поведінкові акти чи також
психічні процеси, як, наприклад, думки й почуття;

3) чи цікавиться він перебігом психічних процесів (мислення, вирішення
проблем), чи тільки їхніми результатами (успіх, неуспіх);

4) чи братиме він до уваги тільки об’єктивні дані, чи також суб’єктивні
інтерпретанти власного досвіду;

5) чи розглядатиме він поведінку в найдрібніших функціональних частинах,
чи як ціле, як інтегровану систему;

6) що братиме він за основу пізнання: минулі події життя індивіда чи
сучасну ситуацію;

7) чи наполягатиме він на внутрішніх детермінантах поведінки особистості
(мотиви, особливості характеру, фізіологічні процеси тощо), чи на
зовнішніх детермінантах (стресори, нагороди тощо);

8) чи при теоретичному описові та поясненні поведінки він більше
звертатиме уваги на точність і простоту, чи на складність і
різноманітність;

9) чи підніматиме він дані, що виходять із теорії (тобто стверджуватиме
дедуктивний підхід), чи центруватиме увагу на емпіричних даних, надаючи
теорії допоміжну роль;

10) чи дослідження стосуватиметься чистого встановлення основоположень,
чи враховуватиме воно цілі практичного застосування для вирішення
соціальних та індивідуальних проблем.

Людська природа є складною та багаторівневою. Насамперед людина є
біологічною істотою, фізіологічно дуже схожою з іншими істотами. Але
водночас людина — істота соціальна, адже живе в суспільстві, створює
свою культуру, різноманітні політично-економічні системи. Людина здатна
до вирішення раціональних проблем, проте часто поводиться імпульсивне й
ірраціонально. Людина використовує свою власне людську здатність — мову
і абстрактне мислення, шукає шляхів, як зробити навколишній світ
відповідним до її бажань та намірів і не просто пристосовуватися до
нього, наперед даного. Щоб цю складність охопити й у відповідній картині
утримати, використовують різноманітні відтінки, фарби, стилістичні
засоби. З одного боку, психологія є природничою наукою, з іншого —
наближається до соціальних наук. Розвиток людського організму
розглядається від народження до смерті у постійних переходах і зв’язках.
Психологія плюралістична, а тому допускає різні підходи до тлумачення
природи людини. Тривалі спостереження дають підстави сподіватися, що
такі різні спрямування цієї молодої науки зливаються в її єдиному
міцному науковому ядрі.

Серед численних загальних перспектив вирішення загадок людської природи
постають насамперед чотири: психодинамічна, біхевіористична, когнітивна
і гуманістична моделі, які роблять спроби своєрідно представити, що, як
треба досліджувати психології і чому.

Психодинамічна модель. Динамічний погляд у психології виходить із того,
що загальнолюдські поведінкові форми походять від сильних внутрішніх
спонук, тобто мотивації. У зв’язку з цим наші дії визначаються
біологічними та соціальними потягами. При цьому не враховується власне
психологічний бік поведінки, тим паче він не розуміється як верховний,
без якого біологічне й соціальне самі по собі не діють. Конфлікти,
напруження, відчуття вини, страх і фрустрації постачають енергію для
людської поведінки, як вугілля постачає енергію для парових машин.
Спостережувана, зовнішня поведінка пояснюється внутрішніми силами, або
енергією. Теорії, що роблять наголос на тій або іншій формі мотивації,
принципово належать до динамічного напряму.

Психодинамічна модель базується на теорії З. Фрейда. Центральний погляд
цієї теорії полягає в тому, що біологічні потяги та природжені інстинкти
визначають людську поведінку в сенсі самозбереження; у зв’язку з цим
людина перебуває під сильним впливом сексуальних та агресивних
імпульсів. Суспільство протиставляє себе відкритому впливу таких
імпульсів, відтак навіть немовля вже охоплюється протилежними потягами.

Ці вроджені потяги і протилежне їм батьківське виховання вступають у
протидію. Ми перемагаємо цей конфлікт, якщо ставимо його під
раціональний контроль. Поведінка, яка на перший погляд здається
безсмисленною, нелогічною, насправді є симптомом несвідомих мотивів. За
цією психодинамічною моделлю, людина повністю визначається спадковістю і
ранніми переживаннями. Людина від природи “зла”. Оскільки на неї
впливають суспільний контроль і психотерапія, які відкривають несвідоме,
з цього випливають песимістичні очікування майбутнього: розвиток людини
постає таким, що визначається фатальним насильством і силою страждальних
потягів.

Біхевіористична модель. Якщо психодинамічна модель нагадує парову
машину, то біхевіористична схожа на роботу конвеєра. Для прихильників
біхевіоризму мають значення такі психічні феномени, як активність, зрілі
події (вчинки), процеси, які можна вирахувати та “інвентаризувати”. Вони
шукають дані, які об’єктивно спостерігаються та дають специфічні й точні
реакції на подразнення; їх можна точно виміряти і поставити одне до
одного у прості відношення. Згідно з біхевіористичним поглядом,
основоположення реальності мають місце лише в об’єктивному,
матеріальному світлі фізичних процесів.

Біхевіоризм його прихильники шукають в уже відомих залежностях між
специфічними реакціями та умовами навколишнього світу; вони бачать мало
сенсу в тому, щоб розкрити первинні причини, які лежать усередині
особистості, якщо ці внутрішні процеси не можуть бути поставлені у
зв’язок із зовнішнім світом. Деякі біхевіористи навіть стверджують, що
відкриття внутрішніх процесів було б лише грою психологів, які не можуть
ні пізнати факти поведінки, ні дізнатись, як людина до них приходить.
Якщо поведінка, а не внутрішня природа особистості, є вихідним пунктом
психології, то мають бути пояснені саме зовнішні повсдінкові феномени.

Певною мірою всі психологи визнають важливість відстежування поведінки,
яку можна об’єктивно спостерігати. Але найрадикальніпгі біхевіористи
відкидають при цьому будь-яке існування мотивів, думок, проявів
особистості, уявлень про цінності та когнітивні процеси.

Взагалі прийнято вважати, що внутрішній стан є чисто похідним продуктом,
що людські дії продукуються подіями навколишнього світу і контролюються
наслідками, які є результатами дії зовнішнього світу. Ця позиція
визначається як S-R-теорія (теорія стимулу та реакції). Ми утримуємо за
допомогою поведінки те, що є приємним, і відкидаємо те, що має неприємні
наслідки.

Біхевіористи висувають перед психологією, на їхню думку, чисто наукові
вимоги, тобто наявність ”твердих” кількісних даних, що мають безумовну
перевагу перед “м’якими” якісними характеристиками. “Тверді” дані
визначаються звичайно як ті, що контролюються в лабораторних
експериментах за допомогою відповідної апаратури, яка визначає подразник
і реєструє реакцію. Біхевіористи наполягають на точних визначеннях,
потребують особливого словника і створюють суворі стандарти для
дослідження емпіричних явищ. Родоначальниками біхевіоризму в сучасній
психології визнано Дж.Вотсона і Б.Скіннери.

Когнітивна модель. Представники когнітивної психології виходять із того,
що природа людини є дещо ширшою, ніж зовнішньо виражені поведінкові
реакції. Такі духовні процеси, як увага, думка, спогади, планування,
очікування, бажання, фантазії, свідомість, виступають матеріалом для
когнітивної психології. На противагу біхевіористам для когнітивістів
свідомість є центральною активністю і центральним пізнавальним
феноменом. Як наголошував К.Ясперс у 1963 p., людина не тільки існує,
але й вона знає про те, що існує. Сприймання та інтерпретації зумовлюють
те, як людина об’єктивно сприймає навколишній світ. Такими проблемами ще
раніше ґрунтовно цікавилися В.Вундт і Е.Тітченер. “Нова” психологія
кінця XIX ст. була “інтроспективною”. Головним її інтересом виступало
дослідження свідомості, на якій ґрунтується активна поведінка.

Когнітивна модель розглядає людину як продуцента інформації, а не тільки
як чистого реєстратора і посередника стосовно інформації із зовнішнього
-світу. Тут насамперед постає питання: як людина оволодіває інформацією
про фізичний світ, що робить для неї можливим знайти смисл у власному
сприйманні, а поведінку зробити цілеспрямованою.

Наступна таблиця більш наочно репрезентує дві моделі уявлення про
людську природу — біхевіористичну й когнітивну.

Поняття феноменології показує певне спрямування всередині когнітивних
утворень, у зв’язку з чим неповторність особистісного досвіду виступає
на перший план. Наприклад, феноменологів цікавило, як змінюється
особистісна картина світу з віком, сумним настроєм, коханням або
небезпекою. Якщо досліджувати багатство людської природи, твердили вони,
то не слід спрямовувати аналіз на окремі аспекти досліджуваного
предмета, а, навпаки, розкривати сповнену смислу цілісність як
комплексну динамічну систему. Деякі феноменологи намагалися зрозуміти,
як змінюються чуттєві враження під впливом ціннісних уявлень.

Структура моделі Біхевіористична модель Когнітивна модель

Предметом психологічного дослідження є дії. акції самопізнання

Людська поведінка с передбачуваною непередбачуваною

Люди є перенасиченими інформацією творцями інформації

Основоположення дійсності міститься в об’єктивному, матеріальному світі
суб’єктивному світі, царстві особистісного досвіду

Кожний індивідуум схожий на інших, визначається загальними
закономірностями є неповторністю

Опис людей можливий в абсолютних поняттях у відносних поняттях

Характери людей можна досліджувати окремо, незалежно один від одного
тільки як ціле, як взаємопов’язану систему

Природа людини — це актуальність, реальність, об’єктивна речовість
існування потенційність, динамічний процес становлення

Людину можна пізнати природничим, логічним, емпіричним шляхом, повністю
тільки частково, не повністю

Англійський есеїст Вільям Газлітт у вислові “Ми сприймаємо природу не
нашими очима, а нашим духом і нашим серцем” (1839) висловив суть
феноменологічної психології.

Для феноменології має найбільше значення, як окрема особистість сприймає
ситуацію, в той час як “об’єктивні” біхевіористи насамперед цікавляться
експериментуванням. І біхевіоризм стає безпомічним, щойно він
намагається перейти від пояснення поведінки тварин до людини.

Когнітивна модель у психології охоплює широке коло тем: від поняття
“установка” в соціальній психології у зв’язку з фрейдистським
тлумаченням сну до висвітлення особистісних значущостей або процесів
пам’яті. Тому деякі видатні біхевіористично зорієнтовані дослідники
протягом останніх років відмовляються від експериментальних досліджень
поведінки пацюків чи голубів, а зосереджують свій інтерес, скажімо, на
вивченні процесів-подій, що мають прояснити, як індивід інтеріоризує
зовнішні подразники, яку зв’язку з цим плануються реакції. Когнітивна
психологія, котра, зокрема, досліджує процеси пам’яті, мови або
вирішення проблем, будує у зв’язку з цим своєрідний місток між
біхевіористичною та індивідуалістичною орієнтацією феноменології. Вона
“схоплює” при дослідженні світу досвіди окремих індивідів за допомогою
суворих методів біхевіоризму.

Гуманістична модель. Є підстави позначити гуманізм як “третю силу” в
психології, як альтернативу пасивно-детерміністичному погляду та
біхевіористичній моделі. На основі феноменології гуманізм формує погляд,
згідно з яким лише виключно актуальне переживання особистості справляє
вплив на дійсність. Гуманізм менш за все є теорією дослідження, він
постає орієнтацією на визначення предмета дослідження. Гуманізм
розглядає природу людини як принципово добру, а не злу або нейтральну,
вона в основі своїй активна, а не пасивна, передбачає ріст,
удосконалення і перебудову навколишнього світу. Гуманістична психологія
цікавиться розвитком людських потенціалів. Коротко кажучи, вона
репрезентує становлення людини, висвітлює цілісність, неповторність
індивіда, виявляє інтерес до поліпшення людської ситуації, поглиблення
розуміння одиничного.

Піонерами цього руху у західноєвропейській психології були Абрагам
Маслоу і Карл Роджерс. Обидва розглядали людину як істоту, що прагне
власного самоздійснення. Метою життя є перманентна еволюція, свідомий
досвід радості, свідома участь у створенні нових форм буття. Такі цілі
цілком протилежні неприкритому пристосуванню до вже готових,
наперед-знайдених форм. Єдність психологічного дослідження стосується не
окремих реакцій індивіда, а особистості як цілого у сукупності її
взаємодій зі світом.

Флойд Метсон, екс-голова Американської асоціації гуманістичної
психології, висловив цю позицію у формулі “Я не знаю більшого приниження
людини, ніж розгляд її як об’єкт, що розчленовується на такі складові,
як потяги, риси особистості, рефлекси та інші механістичні елементи”
(1971). Гуманісти прагнуть відновити цілісність людини, втрачену
біхевіоризмом, тобто синтезувати людину в її неповторній цілісності.

Роджерс є найвідомішим представником гуманістичної психології та
одночасно засновником техніки психотерапії, “центрованої на клієнті”
(“клієнтцентрована психотерапія”). У колі прихильників його часто
називають “особою, яка дала змогу людям знову стати самими собою”. На
ґрунті непохитної віри в добру природу людини Роджерс виробив таке
осердя своєї терапевтичної та педагогічної позиції: індивід, спираючись
на власні можливості та необхідне сприяння, призначений самосгійно
вирішувати, який життєвий шлях буде для нього найкращим.

Через її очевидну простоту ця максима була обплутана прикрими
контроверсіями, що з’являлися протягом усього творчого шляху її автора.

Але Роджерс вірив, що справжнє здійснення його ідей можливе тільки в
певному середовищі, яке передбачає міжлюдську комунікацію, більш того —
допомогу іншим людям. Сьогодні гуманістична модель, утілена в зміст і
методи теоретичної та прикладної психології, вважається одним із
найвпливовіших і найперспективніших напрямів психологічного знання й
соціальної практики.

Отож презентація основних моделей уявлень про сутність психічної природи
людини завершує Зімбардову побудову системи сучасної психологічної
науки, в якій, поряд з тим, було показано місце вчинку як категорії, що
займає суттєве місце серед вихідних категорій психічного зокрема і
психологічних наукових систем загалом.

Література.

Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.

Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург,
1998.

Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.

Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.

Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.

Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.

Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995.
Т. 1.

Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.

Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.

Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.

Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.

Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.

Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о
месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020