КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Соціальна ситуація розвитку студента

Зміст

ВСТУП

РОЗДІЛ I. ХАРАКТЕРНІ ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ СТУДЕНТСТВА

1. А) ОСОБЛИВОСТІ ОНТОГЕНЕЗУ.

2. Б) ЯКІСНІ ПЕРЕТВОРЕННЯ В ОСОБИСТОСТІ МОЛОДОЇ ЛЮДИНИ.

РОЗДІЛ II. СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ

А) ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ.

Б) СУЧАСНІ РИСИ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ.

РОЗДІЛ III. АДАПТАЦІЯ ПЕРШОКУРСНИКІВ В УМОВАХ ВИЩОЇ ШКОЛИ

ВИСНОВОК

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Вивчаючи окремі психологічні процеси, стани та явища, пов’язані з життям
вищої школи, психологи не можуть обійти увагою розвиток і становлення в
її рамках основного суб’єкта, заради якого вона існує і функціонує.
Безсумнівно, психологічні особливості молодої людини, навколо якої
«крутиться » навчальний процес, уже давно зумовили виділення психології
вищої школи в окрему галузь знань і наукову дисципліну. Однак кількість
досліджень, присвячених як у цілому даній галузі, так і окремим її
аспектам, на даний час все ще залишається невеликою. Це, звісно,
викликано і об’єктивними труднощами дослідження психологічних якостей
дорослої людини, і традиційним зосередженням уваги на психологічних
процесах діяльності середньої школи та вікового розвитку дітей і
підлітків. Тому обсяг літератури, яка присвячена соціально-віковим
особливостям студентства досить невеликий, особливо бракує найновіших
праць по соціальній психології студента, а ті які наявні і використані у
роботі ( напр., Шебанової або Цуканової) присвячені вибірковим аспектам
даної теми.

Однак спочатку обумовимо основне поняття, з яким будемо працювати.
Студентство, за визначенням А. В.Петровського – мобільна соціальна група
, метою діяльності якої є організована за певною програмою підготовка до
виконання високих професійних та соціальних ролей у матеріальному і
духовному виробництві. Психологічні особливості студентства, звісно,
пов’язані з попередніми періодами його життя, і з них безпосередньо
виростають. У той же час студентський вік становить собою новий і якісно
відмінний етап життя, який має власне неповторне значення для всього
людського шляху від народження і до спочинку особистості. У зв’язку з
дослідженням постає питання вікових меж даної групи. Ананьєв Б. Г.
виділяє два періоди студентського віку – стандартний (17-22 роки) та
нестандартний (від 23-х рр. і далі). Через те, що останнім часом
спстерігається тенденція до помолодшання слухачів вищої школи (хоча у
той же час розширення можливостей здобути другу вищу освіту сприяє і
зворотній тенденції), ми будемо орієнтуватися переважно на особливості
даної вікової групи. Окрім того, увага реферату звертається на
особливості входження сучасного молодого покоління у середовище вищої
школи та ряд соціально-психологічних процесів розвитку студентських
колективів.

Відповідно, об’єктом дослідження виступають психологічні особливості
розвитку студентської молоді. Предмет дослідження – це соціальна
ситуація розвитку студента. Згідно з визначенням Л.С.Виготського, дане
поняття охоплює систему відношень суб’єкта у соціальній дійсності, яка
відображена в його переживаннях і реалізується ним у сумісній діяльності
з іншими людьми. Її також визначають як взаємодію суб’єкта з соціальними
умовами, в яких він знаходиться. Метою реферату і є з’ясувати на основі
опрацьованої літератури дані соціальні умови розвитку, тобто об’єктивні
умови розвитку онтогенезу, розвиток соціогенезу молодої людини, її
соціальний статус та соціальні ролі, які вона виконує, а також
відстежити деякі характерні особливості сучасного студентства.

PОЗДІЛ I. ХАРАКТЕРНІ ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ СТУДЕНТСТВА

1. А) ОСОБЛИВОСТІ ОНТОГЕНЕЗУ.

Молодість, у вікових межах якої перебуває переважна більшість
студентства, – період, коли людина досягає піку у своєму фізичному
розвитку. Вона знаходиться у розквіті сил, енергії, здоров’я, здатності
до відтворення потомства та витривалості. На цей час людина оволодіває
стійкою статевою ідентичністю, сформованими формами статевої активності.
У цей період розвитку активно збагачується психологічний досвід,
відбувається включення людини у всі види соціальної активності та
оволодіння багатьма соціальними ролями. Як визначає Щотка О.П., розвиток
особистості молодої людини визначається перш за все особливостями
сімейного та професійного контексту. Одночасно з налагодженням близьких
стосунків та утворенням сім’ї молодь розбудовує образ власної
професійної кар’єри та активно спрямовується на досягнення професійного
успіху. На думку Левінсона [цит. за 11, с.46], щоб повністю стати
дорослою, молода людина, як чоловік чи жінка, повинна вирішити чотири
завдання, що виникають у процесі розвитку : пов’язати мрії з реальністю;
знайти наставника; забезпечити собі кар’єру; налагодити інтимні
стосунки. Зробивши свій перший професійний вибір, молода людина
переходить у фазу професійного розвитку, яка називається фазою адепта і
часто пов’язується із навчанням у вищій школі.

Як відзначає Ананьєв Б.Г., саме у віці близько 20 років
спостерігається оптимальна чутливість до зовнішніх впливів на зір при
периферичному зорі. У цьому ж віці спостерігається максимальна слухова
чутливість та чутливість рухових центрів [1, с.117]. Студенти мають
найвищу швидкість оперативної пам’яті, розвинуту мимовільну пам’ять. У
цьому віці найвища пластичність утворення психомоторних та інших
навичок. Хоча, як зазначає вчений, кожен із вивчених видів чутливості
може мати декілька «піків» (точок підйому), бо процес розвитку має
нерівномірний характер і гетерохронність функціональної еволюції
супроводиться і позитивною і негативною кореляцією сенсорних функцій.
Одна з цих точок підйому, що супроводиться конвергенцією ряду сенсорних
функцій, знаходиться у зоні ранньої зрілості (18-25 рр.) ; інша може
бути і пізніше, у період загальної стабілізації функцій. Ті сенсорні
функції, що включені у діяльність, працюють у системі обумовлених нею
перцептивних дій, організовані та упорядковані відповідно до логіки цих
дій. У таких умовах сенсорні функції мають посилену мотиватицію. Тому в
таких умовах оптимального навантаження, сенсибілізації тощо відбувається
еволюція функцій, що досягає нових, вищих рівнів і у зрілі роки.
Одночасно інші сенсорні функції, що не мають таких умов розвитку,
інволюціонують, причому передчасно, у досить молоді роки.

Таким чином, на думку Ананьєва Б.Г., розвиток одних і тих же
психофізіологічних функцій людини має двохфазний характер. Перша фаза –
загальний, фронтальний прогрес функцій у ході дозрівання і ранніх
еволюційних змін зрілості (в юності, в молодості та на початку
середнього віку). У цій зоні, на яку і припадає період навчання у вищій
школі, спостерігається пік тієї чи іншої функцій в найбільш загальному
стані. Друга фаза (спеціалізація функцій щодо певних об’єктів, операцій
діяльності та більш-менш значних по масштабу сфер життя) настає лише на
найвищому рівні функціональних досягнень у першій фазі і «накладається»
на неї[1, с.127].

Молодість – важливий етап розвитку розумових здібностей. З
особливостями мисленнєвих процесів, розвитком операцій мислення
пов’язане і сприймання навчальної інформації. Тому важливо враховувати
значення логічної побудови та продуманої структури навчачльних
дисциплін. На думку Перрі [цит. за 11,с.55], у процесі навчання
студентське мислення виходить на рівень власної позиції в судженнях.
Спочатку юнак опирається на прості альтернативи, потім формується
здатність виявляти толерантність до точок зору, які суперечать одна
одній, і, нарешті, формується здатність брати на себе відповідальність
за вибір власних цінностей, поглядів і власного способу життя. На основі
формування інтелектуальних здібностей формується новий тип ставлення до
світу, нова система цінностей , нове ставлення до себе.

2. Б) ЯКІСНІ ПЕРЕТВОРЕННЯ В ОСОБИСТОСТІ МОЛОДОЇ ЛЮДИНИ.

Молодості властивий оптимізм та жадоба до життя: людина переповнена
задумами та сподіваннями, вона приступає до реалізації своїх ідеалів та
життєвих цілей, працює над втіленням свого людського покликання.
Труднощі не здаються неподоланними, людина сповнена планів та сподівань.
Хвилини відчаю, сумнівів, невпевненості короткотривалі й розчиняються у
стрімкому потоці життєвих подій, зустрічей, оволодінні новими
можливостями. Як зазначає О.П.Щотка, насиченість подіями призводить до
своєрідного сприйняття часу, яке порівнюють із сюжетом романів
Достоєвського, де події одного дня не можуть вміститися і в місяць
реального життя. Ряд психологів провідну роль на даній фазі дорослості
відводять розвитку самосвідомості, самопізнання, рефлексії. ——–60
–Молода людина стає перед необхідністю пристосування того, що дано
минулим, до можливостей та вимог прийдешнього, завдяки чому набуває
здатності успішно вирішувати життєві , сімейні та професійні
суперечності. За твердженням Фельдштейна Д.І., уже на початку цього
етапу самосвідомість набуває якісно-специфічного характеру. Вона
пов’язана із необхідністю оцінити якості своєї особистості з урахуванням
конкретних життєвих устремлінь. На основі самосвідомості розвивається
потреба у самовихованні, спрямованому вже не лише на подолання тих чи
інших недоліків і розвиток окремих позитивних якостей, але і на
формування особистості в цілому у відповідності до ідеалів, що
складаються [9, с.127]. Значне місце в емоціональному житті в
юнацькому віці займають почуття, пов’язані з інтимною сферою відносин
людей, зокрема почуття кохання.

Характерна риса морального розвитку в цьому віці – посилення свідомих
мотивів поведінки. Разом з тим спеціалісти в галузі вікової психології
та фізіології відзначають, що здатність людини до свідомої регуляції
своєї поведінки у 17-19 років розвинута не у повній мірі. Нерідко
трапляються невмотивований ризик, невміння передбачити наслідки своїх
вчинків, в основі яких не завжди найкращі мотиви. У юнацькому віці
бажання і устремління розввиваються раніше, ніж воля та характер. Через
нестачу життєвого досвіду студентська молодь інколи плутає ідеали з
ілюзіями, романтику з екзотикою тощо. Юність – пора самоаналізу та
самооцінок. Самооцінка здійснюється шляхом співставлення ідеального «я»
з реальним. Тут існує одна із суперечностей розвитку особистості, бо
ідеальне «я» ще не вивірене, і може бути випадковим, а реальне «я» іще
всебічно не оцінене особистістю. Ця суперечність, згідно з твердженням
А.В.Петровського, може викликати внутрішню невпевненість у собі,
супроводжується іноді зовнішньою агресивністю, розв’язністю чи почуттям
власної неповноцінності. Часто спостерігаються зрушення у настрої
студентів – від захвату у перші місяці навчання до скептичного при
оцінці вузівського режиму, викладання та ін.

Розвиток мотиваційної сфери відбувається у трьох напрямах: збагачення
соціальної мотивації, поява нових мотивів, пов’язаних із професійною
діяльністю та батьківськими ролями; зміни у співвідношенні та змісті
основних мотиваційних тенденцій як відображення розкриття людиною нових
сторін життя; становлення самосвідомості, як головний процес, який
забезпечує усвідомлення змісту мотиваційної сфери та процесу формування
мотиву. Характерна для молодості умотивованість майбутнім, причому чим
більш зріла у соціальному плані молода людина, тим більше в неї
устремлінь, спрямованих на майбутнє. Однією
з домінуючих потреб є потреба в досягненнях. Вона переживається людиною
як прагнення до успіху , змагання із самим собою за успіх, прагнення до
покращення результатів у будь-якій справі, за яку береться людина.
Потребу в досягненнях стимулює пошук людиною таких ситуацій, у яких вона
може відчувати задоволення від досягнення успіху. Але зворотною стороною
цієї потреби є потреба в униканні неуспіху. Продовжує активно
розвиватися потреба у домінуванні, яка виявляється у прагненні людини
впливати на інших людей , бути авторитетним, переконувати. Важливим
мотивом учіння та професійного та особистісного вдосконалення є
пізнавальна потреба. Вона виявляється у тому, що людина прагне розширити
досвід, знання, впорядкувати те та інше, прагне були компетентною,
розвиває здібність до вільного оперування знаннями, фактами, прагне
розуміти сутність проблеми, створити логічно несуперечливу та
обгрунтовану картину світу. У поєднанні з мотивом досягнення ця потреба
суттєво відображається на навчальній успішності, створює глибоку
задоволеність учінням, підвищенням професійної кваліфікації тощо[11,
С.62-63].

Під впливом професійного навчання та адаптації до вимог професії у цей
період активно формуються спеціальні здібності. В емоційній сфері
встановлюється рівновага, формується баланс раціонального та емоційного
у стилі спілкування.

РОЗДІЛ II. СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ

А) ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ.

Активна взаємодія з різними соціальними утвореннями, а також сама
специфіка навчання у вузі сприяють формуванню у студентів активної
життєвої позиції, зміцненню їхніх зв’язків з іншими соціальними групами
суспільства. На студентський вік припадає процес активного формування
соціальної зрілості. Видимими рисами цього процесу є завершення освіти,
трудова активність, суспільна робота , відповідальність перед законом,
можливість створити сім’ю та виховувати дітей. Соціальна зрілість
передбачає здатність кожної молодої людини оволодіти необхідною для
суспільства сукупністю соціальних ролей.

Згідно із О.П.Щоткою, час навчання у вузі можна умовно розділити на два
основних етапи: молодші курси, коли відбувається адаптація
студента–новачка до навчального зокладу, діяльності у вищій школі, і
старші курси (починаючи з третього) – основний етап професійного
самовизначення студента, як майбутнього спеціаліста. На першому етапі
відбувається корінна ломка уявлень, звичок колишнього школяра, пов’язана
з необхідністю змінювати і перебудовувати свою поведінку і діяльність,
«входити» у нові умови, про що мова піде далі. Головною метою для
студента на цьому етапі є оволодіння способами і прийомами
навчально-професійної діяльності.

Багато в чому формування особистості майбутнього спецаліста залежить від
соціально-психологічних особливостей студентських колективів. Одне із
провідних місць у молодому віці посідає проблема формування особистості.
Як відзначає Мусатов С., саме у цей період людина перебуває у
психологічно складному процесі активної соціалізації – включення в
самостійну суспільно-трудову діяльність. Молода людина активно вибирає
майбутню професію, включається в «створення власного середовища
розвитку» (за виразом Б.Г.Ананьєва). Вагому роль у цьому процесі
відіграє характер студентського колективу, який впливає на формування у
студентів ставлення до майбутньої професії, товаришів, педагогів. Вуз
для студента є не лише навчальною організацією. Це також і певна
соціальна практика. Колектив студентів як елемент суспільної структури –
те конкретне соціальне середовище, де майбутній спеціаліст формується як
особистість, де він вступає у взаємодію з іншими студентами.
Мікросередовище, тобто коло найближчого спілкування кожного члена групи,
має велике значення. Від громадської думки залежать деякі
соціально-психологічні установки членів групи, а спільність інтересів є
одним із мотивів утворення малих груп у колективі [3, с.54-56].

Навчання розглядається студентами не просто як оволодіння певною наукою,
а як підготовка до майбутньої практичної діяльності. Це особливо помітно
у ставленні до навчальних дисциплін, які, на їхню думку, не мають
прямого відношення до майбутньої професії. Як правило, що притаманно
особливо старшокурсникам, ставлення до таких дисциплін має вибірковий
характер. Поруч із глибшим проникненням у проблематику обраної галузі
науки студенти починають реальніше підходити до предмета науки, критично
ставитися до своїх здібностей, обраної спеціальності, перспектив
наукової роботи. Важливий показник – поступовий розвиток інтересу до
певної науки. У процесі професійної підготовки формується уявлення
студентів про інтелектуальні можливості, лідерські якості і
популярність.

Разом із тим протягом навчання, особливо на II – III курсах часто
виникає питання про вірність вибору вузу, спеціальності, професії.
Щотка О.П. відзначає, що випадки розчарування в обраній професії,
несвоєчасно зроблений вибір і діяльнісний мораторій породжують у
студентів у другий період навчання кризові переживання – кризу ревізії
професійного вибору, яка ускладнюється невикористаністю, низьким
престижем фахівців, віддаленістю професійного навчання від реального
життя Криза виявляється у невдоволеності змістом навчання, зростанні
невпевненості у майбутньому, розгубленістю, пошуками нових можливостей
самореалізації та ін[11, с.48].

Спільна участь студентів у навчальній діяльності, на думку Мусатова С.,
є важливою передумовою спонтанного формування колективу в академічних
групах. Особливе місце у розвитку організаційних основ колективу
належить спільним позанавчальним видам діяльності. У первинний колектив
входять молоді люди, різні не лише за здібностями, а й за рівнем знань і
загальної культури. Кожна з їхніх відмінностей (житттєвий досвід, плани,
походження, рівень психологічної сумісності), а тим більше примхливе
переплетіння їх ускладнює процес формування колективу. Власна група
новачка є його «психологічною зоною найближчої дії» [3, с.59-60].
Водночас всередині цієї самої групи відбувається об’єднання за
симпатіями та інтересами. Дослідження студентської молоді фіксують, що
до III курсу спостерігаються пожвавлення і поглиблення системи
міжособистісних відносин у групі, підвищений інтерес до життя інших
студентських груп. Петровський зазнача, що на I курсі мікрогруп, що
складаються з двох-трьох осіб, об’єднаних приятельськими, дружніми
взаєминами ще небагато, тоді як на III курсі майже кожен належить до
такої мікрогрупи . У той же час виникають проблеми утворення сім’ї.
Трапляється, що «особисте» затуляє собою всю решту справ. Однак, хоча
на старших курсах пошук друга життя і відіграє велику роль, але, за
даними Петровського, інтимні стосунки нерідко сприяють підвищенню
бажання навчатися, робочому настрою, творчій активності. Як правило,
після деякого затишшя сімейні пари не випадають з колективу і не
відсторонюються від спільних справ, хоча кількість безпосередніх
міжособистісних і міжгрупових контактів серед членів студентських груп
старших курсів дещо скорочується [5, с.70].

Дані тенденції в основному мають сталий характер і притаманні
студентству незалежно від незначних часових змін Так, досліджуючи
духовні інтереси студентів, ще на поч. 70-х рр. Животок Б.М. і Леутська
Л.Д. виявили, що найбільший вплив на формування у студентів моральних
цінностей мають курс та академічна група. На I курсі студент вступає у
безпосередні контакти з групою і проявляє себе як особистість. На перше
місце у цей період виступають групові моральні санкції до тих, хто
порушує норми групи, курсу, факультету, а також моральні заохочення
кращих студентів. Усе це стає можливим за умови, якщо колектив дружний.
Відповідно до курсу змінюється і сфера спілкування: розширюється
(входження у формальні і неформальні групи) або поглиблюється. Але, так
чи інакше, інтереси студента все більше і більше виходять за межі групи,
курсу, університету[ 2, с.70].

Б) СУЧАСНІ РИСИ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ.

Не претендуючи на повноту висвітлення усіх проблем сучасного
студентства, ми взяли до розгляду лише деякі, безпосередньо пов’язані із
станом нашого суспільства, невід’ємною частиною якого є студентська
молодь.

Однією з таких проблем, що давно уже знаходиться на порядку денному, є
рівень правосвідомості молоді. Іще дослідження періоду перебудови
відзначають, що відхилення від норм і правил поведінки, прийнятих у
суспільстві, широко поширене у середовищі студентів Згідно з даними
опитування слухачів вищих шкіл найбільших міст Радянського Союзу, 47 %
респондентів вказували як риси повсякденного побуту студентів пияцтво,
31% — проституцію, 14,3% — наркоманію та токсикоманію[цит. за 8, с.47].

Ще гострішою стала проблема правопорушень в останні роки. Статистика
фіксує зростання їх кількості і серед осіб із середньою спеціальною та
вищою освітою. Шебанова С. пов’язує даний факт, зокрема, із негативними
тенденціями у спілкуванні молоді на рівні концентрованої
конфліктно-негативістської субкультури[10, с.31]. Так, використавши
метод вільних описів і проаналізувавши твори студентів, вона виявила, що
у багатьох молодих людей відбувається злам ідеалів та втрата їх
особистісного сенсу. У ряді випадків це призводить до глибокої
перебудови всієї сукупності особистісних смислів, які драматично
виявляються у явищах втрати себе, сенсу існування, зміні напряму
пошукової активності. Проаналізувавши «образ Я», як інтегральне
утворення в структурі самосвідомості, дослідниця встановила дві
негативні тенденції: з одного боку – поширену позицію відкидання норм і
правил поведінки, вираження егоцентричної спрямованості, яка виявляється
у прагненні до лідируючої позиціїна основі демонстрації фізичної сили. А
з іншого боку – позицію людей, що не звикли брати на себе
відповідальність, які ждуть турботи про себе від інших, тобто
пасивно-споживацька, яка виявляється у втраті особистісного снсу
існування, зниженні уваги до особистісної сфери спілкування [10, с.34].

Цікаво співставити ці дані з результатами дослідження Научитель Є., що
визначала у 1999 році найбільш значимі групи ціннісних орієнтацій серед
першокурсників Харкова. Ієрархію цінностей вона розподілила на два види
– цінності-цілі (те, що людина цінує зараз, і те, до чого прагне) та
цінності-засоби. Дослідження виявило, що серед цілей молоді явно
домінують цінності фізичної групи : 63% опитаних зазначили, що головне у
житті – здоров’я, а 40% — «гарні друзі» далі йдуть цінності матеріальні,
етичні, філософські, а на останньому місці – професійно-мотиваційні
(12%). Серед цінностей-засобів панують інтелектуальні (очевидно, вплив
вищої школи – авт.), причому таку цінність, як освіченість, цінують у
3,5 раза вище, ніж широту поглядів. Далі по низхідній – поведінські
(причому вихованість цінують 52% , а чутливість – 12%); вольові,
особистісні і на останньому місці – матеріальні (5%)[4, с.37].

Шебанова водночас відзначає, що усі досліджені студенти бажають
неконфліктного спілкування у всіх сферах, і тому ті, кому складно себе
виявити і зрозуміти інших, переживають це як недолік. Але через ряд
причин (орієнтація на пошук винних у конфлікті поза собою,
несформованість відповідальності за свої вчинкиі життя, низький рівень
саморегуляції емоційно-вольових процесів тощо) у проблемно-конфліктних
ситуаціях високий рівень ворожнечі немов викликає гетеро- і
аутоагресивні способи захисту. Дослідниця вважає, що коріння такої
ситуації полягає в ідеологічному вакуумі, який панує у нашому
суспільстві, як наслідок руйнування традиційної системи моралі і
ціностей.

Слід зазначити, що такі проблеми формування особистості студента
характерні у багатьох рисах для цілого пострадянського простору.
Зокрема, за даними С.А.Гапонова, зміни, що відбулися у політиці та
економіці Російської держави, призвели до значних змін у ментальній
Я-концепції молодого покоління. У Нижньоновгородському державному
університеті її вивчали методом контент-аналізу творів абітурієнтів.
Наступний підрахунок і аналіз гістограм показав, що у порівнянні з
іншими виділеними категоріями з найбільшою частотою зустрічається
орієнтація на власну унікальність як інтегральну характеристику (65%,
пор. активність – 61%, впевненістьу власних силах – 37%, потреба у
спілкуванні – 50%, мета в житті – 37%), у той час як визнання
неповторності інших людей — значить і визнання за іншими права на
власний вибір, зустрічалося у піддослідних рідко (у співвідношенні 1 до
3)[6, с.116].

Як бачимо, жодна з важливих проблем , які переживає сучасна студентська
молодь, не може вирішуватися поза врахуванням її психологічних
особливостей, але вирішення багатьох із цих питань залежить від
загальної ситуації, що складається в суспільстві, хоча у той же час не
слід забувати і про обов’язок кожної ланки суспільної системи, і зокрема
вищої школи, активно боротися з негативними явищами, опираючись перш за
все на вивірені дані психологічної науки.

РОЗДІЛ III. АДАПТАЦІЯ ПЕРШОКУРСНИКІВ В УМОВАХ ВИЩОЇ ШКОЛИ

Засвоєння нових для студента особливостей навчання у вищій школі,
згідно з А.Петровським, є необхідною умовою його успішної діяльності.
Процес адаптації відбувається на кількох рівнях як пристосування до
нової системи навчання, до зміни режиму праці і відпочинку, до входження
у студентський колектив. Усе це супроводиться істотною перебудовою життя
і психічних, фізіологічних станів студента-новачка. Різка ломка
багаторічного звичного стереотипу праці іноді призводить до нервових
зривів і стресових реакцій. Тому, хоча факт вступу до вищої школи, як
правило, зміцнює віру у власні сили і здібності, але період адаптації,
пов’язаний із цим явищем, може обумовити і порівняно низьку успішність,
і труднощі у спілкуванні. В одних студентів вироблення новоно
стереотипу відбувається стрибкоподібно, в інших – рівномірно. У даному
випадку ці особливості пов’язані з типом вищої нервової діяльності, але
на думку А.Петровського, соціальні фактори відіграють тут вирішальне
значення. У той же час В.Цуканова вважає це поверховим поглядом, і
зазнача, що успішність складання сесії, втрата бажання навчатися,
хворобливі стани залежать від вікової фази розвитку, жорстко пов’язаної
із плином індивідуального часу. За її твердженням віковий діапазон від
17 до 23 років — надскладний період пізньої юності, у якому наявні три
вікові точки, в яких психічні складові індивіда перебувають у дуже
нестійкому стані, коли не лише навчатися, а й жити іноді не хочеться.
Відповідно, тимчасова неуспішність пов’язана із особливим переживанням
часу, на який припадає перехідний вік, нормативна життєва криза[12, с.
107,112]. Втім, на наш погляд, це твердження потребує додаткової
аргументації.

Серед окремих факторів, що найболючіше впливають на включення молоді у
навчальний процес, Сивкіни І. та М. окремо виділяють те, що багато
старшокласників та студентів перших курсів мають слабкі уявлення про
структуру і шляхи розумового виховання. Значна частина студентів не
відчуває потреби у систематичному вдосконаленні своїх розумових якостей.
Серед багатьох причин цього чи не найважливіший недостатній педагогічний
вплив на процес формування особистості учня у школі (розвиток переважно
відтворюючої активності)[7, с.48].

Загалом, у процесі адаптації першокурсників до вузу А.Петровським
виділяються наступні головні труднощі: негативні переживання, пов’язані
з залишенням шкільного колективу, невизначеність мотивації вибору
професії, недостатня психологічна підготовка до неї; невміння
здійснювати психологічне саморегулювання поведінки та діяльносі за
відсутності звичного повсякденного контролю педагогів; пошук
оптимального режиму праці та відпочинку в нових умовах; налагодження
побуту та самообслуговування, особливо при переході з домашніх умов до
гуртожитку; відсутність навичок конспектування; праці з
першоджерелами, словниками, каталогами літератури. Як відзнача вчений,
навіть у кінці першого року навчання до третини студентів все ще не
можуть у повній мірі включитися у навчальний процес[5, с.72].

Соціально-психологіча адаптація – це також засвоєння молодою людиною
норм студентського життя, включення його в систему міжособистісних
взаємин групи, про що вже йла мова. Процес адаптації може відбуватися
по-різному, причому велике значення тут має уже наявний життєвий досвід.
Скажімо, особи, що мають трудовий стаж, легше адаптуються до умов
студентського життя та побуту, а вчорашні школярі – до академічної
праці. Певну роль на проходження процесу адаптації справляє той факт, що
першокурсник, як правило, у повній мірі ще не є зрілою особистістю. Так,
у вищезгаданому дослідженні Научитель Є. третина першокурсників
відчула складнощі, коли здійснювала ранжування власної системи
цінностей. Суперечливість же ціннісних орієнтацій часто призводить до
непослідовності поведінки[4, с.38].

Загалом, адаптацію студентів до життя вищої школи слід розглядати, як
комплексну проблему, розрізняючи у ній окремі рівні і ланки, кожна з
яких має свої специфічні механізми, багато в чому обумовлені рівнем
розвитку студентської групи, як колективу.

ВИСНОВОК

Отже, нами розглянуто з різною повнотою ряд аспектів, що визначають і
характеризують становлення молодої особистості в умовах вищої школи.
Звичайно, кожен період людського життя у кожній соціаллльній групі
по-своєму важливий і значимий, має свою специфіку і особливості .
Неповторність соціальної ситуації розвитку студента визначає поєднання
ряду факторів. Це, по-перше, особливості вікової групи, до якої належить
переважна більшість студентства, і яку психологи визначають як період
пізньої юності, по-друге – специфіка соціального статусу і соціальних
ролей, які студент набуває у житті вищого навчального закладу, і,
нарешті, власне особливості навчального процесу (хоча у рефераті, з
огляду на його обсяг та тематику, ми на них докладно не зупинялися).

Своєрідність процесів онтогенезу полягає у тому, що саме у
студентському віці організм людини проходить сензитивний період у
розвитку цілого ряду важливих функцій, що обумовлює порівняну легкість
опанування новими навичками, уміннями, зокрема професійними, входження
у професійну діяльність. Водочас це важливий етап формування
спрямованості особистості, її мотиваційної сфери. Із входженням у
самостійне життя пов’язані особливве сприймання часу, особливості
розвитку потреб молодої людини.

Нову гаму стосунків викликає у студентів входження у новий
колективгрупи, курсу, систему та графік життя вищої школи в цілому.
Процес адаптації відбувається по-різному залежно від особливостей
попереднього розвитку студента, його досвіду та індивідуальних
характеристик організму (темпераменту,сприймання та ін.). Дехто не
витримує адаптації, а для когось вона майже і не помітна.

Водночас із адаптацією студенти входять у специфічне соціальне
середовище вищої школи. Знову ж таки, на розвиток
соціально-психологічних особливостей її слухачів впливають як
безпосередньо особливості колективів, членами яких вони стають, так і
розвиток особистості молодої людини в цих умовах, зокрема її професійне
спрямування, розвиток пізнавальної сфери та сфери, пов’язаної з
інтимно-особистісним спілкуванням. Важливим фактором розвитку виступають
стосунки всередині груп. Основними тенденціями розвитку студентських
груп дослідники вказують процеси інтеграції (які переважають на молодших
курсах) та диференціації (переважають на старших курсах, що пов’язано як
із особистим життям студентів, так і з проблемою їхньої майбутньої
життєвої перспективи).

Як бачимо, у дзеркалі вищої школи та середовищі її слухачів закономірно
відображаються процеси суспільного розвитку та проблеми, які вирішує
суспільство, особливо у наш важкий перехідний період зламу системи
цінностей та світоглядних орієнтирів. Знання усіх даних процесів та
аспектів розвитку, зокрема соціальної ситуації розвитку студента –
цінний здобуток психологічної науки, без урахування якого неможливе
оптимальне функціонування навчально-виховного процесу вищої школи та
виконання нею своєї ролі у системі культури нашого суспільства.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания. – М.,2001.

Животок Б.М., Леутська Л.Д. Про формування моральних цінностей у
студентському колективі //Проблеми вищої школи. – Вип.9. Формування
нової людини в умовах вузу. – К.:»Вища школа»,1972.

Мусатов С.О. Розвиток особистості та мотивація взаємовідносин у
студентському колективі //Проблеми вищої школи. – Вип.9. Формування
нової людини в умовах вузу. – К.:»Вища школа»,1972.

Научитель Е.Д. Ценностные ориентации молодежи //Практична психологія та
соціальна робота. – 1999. -№3 – С.36-38.

Основы педагогики и психологии высшей школы /под ред. А.В.Петровского. –
М.,1986.

Серова О.Е. Ш Международная конференция по исторической психологии
российского сознания // Психологический журнал. – 1999. — №6. – С.
115-118.

Сивкіна М.І.,Сивкін І.Ф. Деякі питання формування у студентів потреби
самовиховання //Проблеми вищої школи. – Вип.9. Формування нової людини в
умовах вузу. – К.:»Вища школа»,1972.

Студент на пороге XXI века /отв. ред. Н.И.Рейнвальд. – М.,1990.

Фельдштейн Д.И. Психология взросления.Избранные труды. – М.,1999.

Шебанова С.Г. Анализ образа «я» в исследовании феномена агрессии у
студентов // Практична психологія та соціальна робота. – 1999. -№1.
–С.31-34.

Щотка О.П. Вікова психологія дорослої людини. – Ніжин, 2001.

Цуканова В. Порівняльний аналіз інтелектуального потенціалу та причин
навчальної неуспішності// Психологія і суспільство. – 2001. — №4. —
С.105-113.

Похожие записи