Самооцінка як емоційно-оціночна складова Я-концепції (реферат)

В психологічних дослідженнях самооцінка інтерпретується як емоційно-оціночна складова Я-концепції, особистісне утворення, що приймає безпосередню участь в регуляції поведінки і діяльності, як автономна характеристика особистості

Центральний компонент самооцінки, що формується при активній участі самої особистості відображає якісну своєрідність її внутрішнього світу. [8, 12]

Визначальна роль відводиться самооцінці в рамках дослідження проблем самосвідомості – вона характеризується як стрижень цього процесу, показник індивідуального рівня його розвитку, інтегруюче начало, його особистісний аспект, органічно включений в процес самоусвідомлення. У вітчизняній психології методологічною основою трактування особистості і самооцінки як її компонента є принципи розвитку, детермінованості, єдності свідомості і діяльності.

Особистість розглядається в системі її реальних відносин, в конкретних соціальних ситуаціях, як суб’єкт практичної та теоретичної діяльності. Самооцінці як особистісному утворенню відводиться центральне місце в загальному контексті формування особистості – її здібностей, можливостей, направленості, активності, суспільної значимості. Специфіка трактування особистості в зарубіжній психології, як правило прямо проектується на розуміння сутності самооцінки: вона або визнається, як і особистість, конфліктною, або розглядається як протиставлення справжнього і демонстративного уявлення про себе. [8, 13]

В зарубіжних дослідженнях спостерігається контрастне протиставлення основних факторів формування самооцінки – підкреслення преважної ролі в її розвитку або спілкування з оточуючими, або власної діяльності дитини.

В дослідженнях інтеракціоністського напрямку основна роль у формування самооцінці відводиться “іншому” як її першоджерелу розвитку.

В рамках гуманістичної психології більше акцентується роль внутрішніх факторів розвитку самооцінки – емоцій, потреб суб’єкту.

Звернення до емоційно-мотиваційної сфери при розгляді умов, що визначають становлення самооцінки, характерно і для психологів неофрейдистського напрямку. В контексті емоційно – мотиваційної сфери здійснювались і дослідження соціально – психологічних умов формування рівня домагань і самооцінки в школі К. Левіна. [5; 8]

За К. Роджерсом самооцінка формується на основі оцінки індивіда іншими людьми. Для формування позитивної Я- концепції та адекватної самооцінки, дитина має почувати себе прийнятою, це є головною умовою подальшої само-актуалізації. [13, 16]

Наявність різних підходів до розуміння сутності самооцінки свідчить про її складність і багатогранність як психологічного феномену. В самооцінці органічно поєднуються два взаємопов’язані аспекти: процесуальний і структурний. Двоєдина природа самооцінки знайшла відображення в тих визначеннях, які даються їй в психологічній літературі: в них або актуалізуються її операційні характеристики, фіксуються способи, за допомогою яких людина оцінює себе, або виділяються її показники як особистісного утворення. [8, 13]

Самооцінка, з одного боку, розуміється як найважливіше утворення особистості, яке бере безпосередню участь в регуляції людиною своєї поведінки і діяльності, як автономна характеристика особистості, її центральний компонент, який формується при активній участі самої особистості і відображає якісну своєрідність її внутрішнього світу. Ядром самооцінки є цінності. [13, 11]

З іншого боку, самооцінка характеризується як стрижень процесу самосвідомості, показник рівня її розвитку. Самооцінка в трьохкомпонентній схемі Я- концепції частіше за все прямо ототожнюється з емоційно – ціннісним відношенням суб’єкта до себе, рідше – з образом Я або концепцією Я в цілому. Однак, треба зазначити, що на практиці відділення оцінки від знання суб’єкта про себе викликає значну складність, а іноді й взагалі неможливе. [13, 12]

Структура самооцінки розглядається дослідниками як така, що має два компоненти – когнітивний і емоційний, що функціонують в нерозривній єдності. Перший відображає знання людини про себе в різній ступені оформленості та узагальненості, другий – ставлення до себе, “афект на себе”. Знання про себе людина отримує в соціальному контексті, і вони обов’язково “обростають” емоціями. Проте, якісні відмінності виділених елементів придає їх єдності внутрішньо диференційованих характер. [8, 16]

При вивченні самооцінки акцентується увага на операційних характеристиках, способах, за допомогою яких людини оцінює себе, показниках самооцінки як особистісного утворення. У самооцінці бачать проекцію якостей, що усвідомлюються, на внутрішній еталон, зіставлення своїх характеристик з ціннісними шкалами, форму відображення ставлення до себе, особистісну думку про власну цінність, позитивну чи негативну установку на себе, рівень власної гідності, засіб і підсумок формування “образу Я” або “Я–концепції”.

В психологічній літературі в якості найважливіших факторів генезису самооцінки розглядається спілкування з оточуючими і власна діяльність суб’єкту. В спілкуванні засвоюються критерії оцінок, їх форми, види, способи оцінювання, в індивідуальному досвіді здійснюється їх апробація, наповнення особистісними смислами. Виділення з оцінок оточуючих основ і способів оцінювання, перенос їх на себе, тобто народження діяльності само-оцінювання стає можливим на етапі розвитку у дітей предметних дій і мовлення. Поява здатності у дітей оцінювати себе співвідноситься в дослідженнях з розвитком у дитини таких феноменів, як виникнення етичних інстанцій, почуття ідентичності, автономії та ініціативи, виділення себе і усвідомлення психічних процесів. З утворенням поняття “Я”, з появою уявлень про свої можливості. [8, 14]

Особливу роль в формуванню самооцінки дослідники відводять сім’ї. Факти свідчать про те, що недостача любові з боку близьких, породжує у дитини дефіцит само-ставлення аж до неприйняття себе. До факторів, які впливають на формування самооцінки, належать такі як стиль виховання в сім’ї, зацікавленість дорослих у справах дитини; в школі – педагогічна оцінка, замученість дітей в оцінну діяльність.

Батьківська неприязнь або умовне прийняття сприяють розвитку реально ослабленого і безпорадного “Я”, яке переховується під маскою грандіозного “Я”, що демонструється. У цьому випадку реальне “Я” постійно відчуває потребу бути прийнятим, а позитивна самооцінка забезпечується шляхом спеціальних маневрів: уникання спокус, приховування правди, передбачення обвинувачень із спробою самовиправдання, раціоналізації, заміщення, перекладання відповідальності за свої вчинки на інших, зменшення почуття провини через знаходження недоліків в інших людях. [13, 15]

Монополія батьків на спілкування з дитиною, самосвідомість якої тільки починає формуватись, призводить до того, що їхні установки є вирішальним чинником формулювання змістових засад її Я-концепції. Самооцінка відображає ступінь розвитку в індивіда почуття самоповаги, відчуття власної цінності і позитивного ставлення до всього того, що входить до сфери його Я. Тому низька самооцінка передбачає неприйняття себе, самозаперечення, негативне ставлення до своєї особистості. Крім того, самооцінка виявляється в усвідомлених судженнях індивіда, в яких він прагне визначити свою непересічну значущість.

Самооцінка – цінність і значущість, котрі індивід приписує собі в цілому та окремим сторонам свої особистості, поведінки, діяльності, комунікації; відіграє роль важливого особистісного утворення і одного з центральних компонентів Я-концепції, вміщує у своїй побудові особистісні значення і смисли, систему ставлень і вартостей. Водночас це складна психоформа внутрішнього світу людини, котра визначає характер її само-ставлення, ступінь самоповаги, рівень домагань, ціннісне прийняття чи неприйняття себе; виконує регулятивну, захисну і навіть терапевтичну функції; може бути різного рівня усвідомлення, адекватності. [6, 107]

Для адекватної самооцінки істотними є три моменти:

• По-перше, важливу роль у її формуванні відіграє зіставлення образу реального Я з образом ідеального Я, тобто з уявленням про те, якою людина хотіла б бути.
• По-друге, важливий чинник формування самооцінки, пов’язаний з інтеріоризацією соціальних реакцій індивіда. Це означає, що особа схильна оцінювати себе так, як оцінюють її інші люди.
• По-третє, індивід оцінює успішність своїх дій-виявів через формат своєї ідентичності. [6, 26]

Результати експериментальних досліджень свідчать, що люди все ж здатні адекватно оцінювати свої якості та можливості. Аналізовані самооцінки – своєрідні схеми само-ставлення, що узагальнюють минулий досвід людини, організують та структурують нову інформацію стосовно певного аспекту Я.

Експериментально доведено, що самооцінка приховано чи явно присутня у будь-якому само-описі. Всіляка спроба себе охарактеризувати містить оціночний елемент, який функціонує за загальноприйнятими нормами, уявленням про рівень домагань. Самооцінка, як пише Р. Бернс, величина не постійна, вона змінюється залежно від обставин. Джерелом оціночних значень є різних уявлень індивіда про себе є його соціокультурне середовище, у якому ці уявлення нормативно фіксуються в мовленнєвих значеннях. [4;6]

Критичним віком для розвитку самосвідомості і самооцінки, зокрема, є підлітковий вік, в якому найбільш інтенсивно проходить процес самопізнання. Самооцінка підлітків істотно залежить від оцінок їх референтними однолітками, в той час як юнаки орієнтуються більше на самооцінку, ніж на оцінку їх оточуючими. Самооцінка переважає все більше як регулятор поведінки, хоча значущість оцінок оточуючих зберігається. Розглянемо детальніше роль навчально-виховного процесу в становленні цілісно-позитивної Я-концепції студентів.

Література

1. Алексеева В. А. Развитие самосознания на рубеже подросткового и юношеского возрастов.: автореф. дис. кандидата психологических наук. – М. 1983. – 19 с.
2. Алексеева М. І. Психологія ранньої юності. – К.: Т-во “Знання” УРСР, – 1971. – 48 с.
3. Анисимова О. М. Самооценка в структуре личности студента: автореф. дис. кандидата психологических наук.: 19.00. 05. / Ленинградский государственный университет. – Л. 1984. – 17 с.
4. Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание: пер. с англ. – М.: Прогрес. – 1986. – 421с.
5. Боришевский М. И. Теоретические вопросы самосознания личности / Психологические особенности самосознания подростка. – К. Вища школа, 1980 – с. 5-38.
6. Гуменюк О. Психологія Я- концепції. – Т. Економічна думка, 2002- 186 с.
7. Дмитрова Т. В. Образ “Я” як регулятор міжособистісних стосунків у ранній юності: дис. кандидата психологічних наук.: 19.00. 01. – К., 1993. – 187с.
8. Захарова А. В. Генезис самооценки: автореф. дис. доктора психологических наук.: 19.00. 07. / АПН СССР инст. общей и педагогической психологии. – М., 1980. – 44с.
9. Келеси М. Развитие самопознания личности в раннем юношеском воздасте. / Київський університет ім. Т. Г. Шевченка фак. соціології і психології. – К., 1996. – 26с.
10. Кузьмина З. В. Исследование особенностей самооценки личности в условиях успеха и неудачи: автореф. дис. кандидата психологических наук.: 19.00. 01. – М., 1973. – 17с.
11. Кон И. С. Открытие “Я” – М.: Политиздат, 1978. – 352 с.
12. Липкина А. И. Психология самооценки школьника: автореф. дис. доктора психологических наук.: 19.00. 07. – М., 1974.
13. Меднікова Г. І. Самооцінка та рівень домагань особистості як динамічна система: дис. кандидата психологічних наук.: 19.00. 01. / Харківський державний педагогічний університет ім.. Г. С. Сковороди. – Х., 2002. – 194 арк.
14. Пантилеев С. Р. Самоотношение как эмоционально- оценочная система: (спецкурс) / МГУ им. Ломоносова М. В., фак. психологии. – М.: изд. МГУ, – 1991. – 108 с.
15. Петрулите А. Р. Когнитивный и эмоциональный компоненты в структире образа Я у студентов.: автореф. кандидата психологических наук.: 19.00. 01. – Л., 1984. – 16с.
16. Ремшмидт Х. Подростковый и юношеский возраст: проблемы становлення личности.: пер. с нем. – М.: Мир, 1994 – 320с.
17. Самооцінка учня / С. Максименко та інш. – К.: Главник, 2004 – 112 с.
18. Столин В. В. Познание себя и отношение к себе в структуре самоосознания личности: автореф. дис. кандидата психологических наук. 19.00. 01. – М., 1985. – 37 с.
19. Столин В. В. Самоосознание личности. – М. МГУ, 1983. – 284 с.
20. Федоришин А. Б. Динамика самооценки старшеклассников в коллективе сверстников: автореф. дис. кандидата психологических наук.: 19.00. 07. – К. 1985. – 24с.
21. Фельдштейн Д. И. Психология развития личности в онтогенезе. – М.: Педагогика, 1989. – 208 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter