КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Роль уваги в засвоєнні студентами навчального матеріалу

Зміст

Вступ

ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ПРО УВАГУ

Фізіологічні основи уваги

ВИДИ УВАГИ

ОСНОВНІ ВЛАСТИВОСТІ УВАГИ

ВИХОВАННЯ УВАГИ

Висновки

Використана література

Вступ

Навколишній світ, що оточує людину і діє на неї, відображається її
свідомістю. Людина відчуває цей зовнішній світ, сприймає його, думає про
нього, згадує те, що було раніше, уявляє собі те, чого ще не було,
переживає ті або інші почуття, приймає певні рішення. Всі ці процеси
являються складовою частиною психічної діяльності. Під увагою, як
вважають М. Ф.Добринін, І. В. Страхов, розуміють спрямованість як
зосередженість психічної діяльності.

Кожен, хто має справу з навчанням, розуміє що вже сьогодні, коли ми
говоримо про „ інформаційний вибух», про потік інформації, що постійно
збільшується, увага студентів інколи не в стані з цим справитися.
Проблема засвоєння і переробки інформації тісно переплітається з
проблемами уваги.

Розглядаючи увагу як „ фільтр» американські вчені стверджують, що увага
фільтрує інформацію, пропускаючи якусь її частину та ігнорує іншу. Такий
фільтр, регулюючи навантаження, попереджує перенавантаження.

К. Д. Ушинський визначав увагу як саме ті „ двері, через які проходить
все, що тільки входить в душу людини із зовнішнього світу.»

Ще на зорі зародження психології, в трактаті „ Про душу» Аристотеля,
вперше зустрічається поняття „ увага». Це було в IV столітті до нашої
ери .

Гельвецій писав, що увага являється мікроскопом, який, збільшуючи
предмети, але не викривляючи їх, примушує нас помічати в них багато
спільного і різного, невидимого для неуважного погляду.

І. П. Павлов писав, що „ геній — це найвища здатність концентрувати
увагу на предметі, що вивчається». „Запам’ятовувати вміє той, хто вміє
бути уважним», — пише Сем’юел Джонсон.

Перше, що можна помітити, це те, що увагу не можна розглядати як окреме,
саме по собі існуюче, психічне явище. Воно проявляється лише в процесі
якої-небудь діяльності людини, коли вона думає, читає, пише,
спостерігає, вивчає. Мабуть, багатьом з нас довелось чути: „ Як ти можеш
зрозуміти правило, якщо ти так неуважно слухав». Отже, ми бачимо, що
увага — це основна умова успішності будь-якої інтелектуальної
діяльності.

ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ПРО УВАГУ

Серед усіх психічних процесів і властивостей увага посідає особливе
місце. Вона не має свого специфічного предмету вивчення, проте
супроводжує всю психічну діяльність людини. Відчуття і сприймання,
пам’ять, мислення, уява — кожен з цих процесів має свій специфічний
зміст. Увага — важлива сторона усіх пізнавальних процесів, і при цьому
та, в якій вони виступають як діяльність, що вона спрямована на певний
об’єкт.

Увага нерозривно пов’язана з діяльністю. На ранніх стадіях
філогенетичного розвитку увага безпосередньо включається в практичну
діяльність; вона спочатку виникає у вигляді настороженості, готовності
до дій по першому сигналу, а може означати і загальмованість, яка
служить для підготовки до дій.

Спрямованість психічної діяльності людини на певні об’єкти і
зосередженість на них називається увагою (Нерозня О.В.)

Вчені по різному визначають місце уваги серед інших психічних явищ, але
більшість схильні вважати, наприклад С. Л. Рубінштейн, що увага —
динамічна характеристика протікання пізнавальної діяльності. П Я
Гальперін визначає увагу як автоматизовану дію контролю. І В. Страхов
вважає , що „увагу не можна відокремити від психічних процесів і
станів». К Ф Добринін ставить увагу в тісний зв’язок з особистістю. Він
вважає, що селективність, організованість уваги, зосередженість і
концентрація психічної діяльності, об’єм і розподілення і переключення
уваги знаходяться в залежності від організованості особистості. К. В.
Мішанова також підтверджує зв’язок між організованістю особистості і
організованістю уваги.

На людину одночасно впливає величезний потік різноманітної інформації,
яку вона неспроможна організовано сприймати, якщо заздалегідь не
здійснить відповідного відбору найбільш суттєвої інформації. В
результаті такого відбору із усього потоку інформації виділяється лише
основна, яка повинна дійти до свідомості; до іншої ж інформації людина
ставиться як до другорядної, що доповнює основну, або як до зайвої, яка
заважає сприймати основну.

Цей вибір найбільш суттєвих подразників як вважає професор А. Р. Лурія.
— і підтвердження від сторонніх подразників, — це звуження поля дії
подразників на людину і складає основну функцію уваги.

Проте під спрямованістю психічної діяльності слід розуміти не лише вибір
цієї діяльності, а й збереження цього вибору протягом певного часу.
Викликати увагу студентів на заняттях не так вже й важко, значно важче
зберегти її протягом усього заняття. Для цього викладачу слід
застосовувати різноманітні активізуючи прийоми (Нерівня О.В.).

Спрямованість психіки на певний об’єкт супроводжується й зосередженістю,
яка виявляється у заглибленні людини у дану діяльність, відволіканні від
усього стороннього, не пов’язаного з нею. Коли студент зосереджено
читає, пише твір, розв’язує задачі, він нічого іншого не бачить і не
чує: його увага зосереджена лише на одній діяльності.

Змістом уваги завжди є об’єкти, які ми одночасно відчуваємо, сприймаємо,
уявляємо, мислено аналізуємо і по відношенню до яких у нас виникають
певні почуття. Звідси випливає , що увага якось незвичайно зв’язана з
іншими психологічними процесами. Тут проявляється двобічний зв’язок. З
одного боку, якраз завдяки увазі наші відчуття, сприймання, уявлення
стають більш чіткими, правильними. Увага сприяє тому, що в них вірно
відображаються предмети і явища зовнішнього світу. Завдяки увазі наші
почуття стають більш змістовними, міцними і глибокими, а воля
дисциплінованою. З іншого наші почуття, сприймання, мислення, стають
змістом уваги, активно на неї впливають, посилюють чи послаблюють її.

Увага відіграє виключно важливу роль в житті і діяльності людей. Увага є
однією з важливих умов успішного навчання студентів, у свою чергу , вона
розвивається і виховується в процесі навчання. Значення уваги у
пізнавальній діяльності людини підкреслює К. Д Ушинський: „ Увага є
єдині двері нашої душі, через які входять у неї всі почуття і всі
образи, а тому вихователь повинен добре ознайомитися з цією здібністю,
щоб уміти діяти на неї, щоб уміти держати розкритими ці душевні двері».

Кожен досвідчений педагог знає, що зацікавити студента можна новим,
захоплюючим, ще невідомим навчальним матеріалом, зв’язуючи його
обов’язково знайомим, вже засвоєним. Це не просто формальний
педагогічний засіб. Він базується на природі інтересу, збуджує інтерес і
викликає увагу у навчанні до чогось нового, цікавого, важливого і
навіть, якщо воно зв’язане з вже відомим . Цей зв’язок з минулим
досвідом, з наявними у особистості знаннями , з її почуттями підкреслює
залежність уваги від особистості в цілому, її спрямованості та
індивідуальних особливостей.

Яка ж природа цієї важливої сторони пізнавальної діяльності?

Фізіологічні основи уваги

Радянська психологія успадкувала від дореволюційної вітчизняної
психології різноманітні погляди на природу уваги. В них мало місце
ідеалістичне трактування цього явища, яке ще в перші роки існування
Радянської влади посилено пропагувалося Г.Г.Черпаковим, що очолював тоді
Маяковський інститут експериментальної психології. Він розумів увагу як
самостійний активний процес особистості, але обумовлений дією вищої
надприродної сили. Увага — це творчий акт душі — вважають Ванда і Джемс,
а за ними і Челпанов. Теорії Г. Лейбніца, І. Канта, В. Вундта і У.
Джемса підкреслюють активний характер уваги , але проголошують її
фактором, який покликаний все пояснити, але сам вже є непояснювальними,
є дещо первинне , а головне — надприродне ( отже, ненаукове) Гальперін.

З критикою ідеалістичних поглядів на природу уваги вже у 20-х роках
виступає академік В.М. Бехтєрев. Розвиваючи матеріалістичну лінію
Сєченова у трактуванні питань уваги, він доводить, що увага, як і інші
психічні явища, має рефлекторну природу, підлягає об’єктивним законам
психічного життя людини.

Підкреслюючи особливу важливість об’єктивного вивчення уваги, Бехтєрев
провів цілий ряд експериментальних досліджень, використавши для цього
спеціально розроблену ним методику.

Деякі радянські психологи 20-х років пов’язували увагу з установкою.
Така точка зору на увагу була в робота К.К.Корнілова. Виявляється ця
тенденція і в ранніх роботах Л.С.Виготського, розрізняв в зв’язку з
увагою два види установки : сенсорну, яка сприяє кращій відповіді на
сприйняттю і моторну, яка сприяє кращій відповіді на сприйняття. Але вже
в ті роки радянські психологи намагалися показати залежність установки
від суспільного досвіду людини. Так, П.П. Блонський писав, що в основі
уваги лежать життєві інтереси людини.

Особливо чітко думка про залежність уваги від вимог, які висувають до
людини соціальні умови, була виказана М.Ф. Добриніним. Він пише, що „
Увага — це спрямованість психічної діяльності і зосередження її на
об’єкті, що має для особистості певне значення ( стійке або
ситуативне)». Такою ж розуміння уваги притримується і ряд інших
психологів. Так, велике значення цьому надають І.В. Поляков і Л.С.
Ходаківський.

Природу уваги пояснює у своєму вченні про вищу нервову діяльність
академіка І. П. Павлов. Увага зв’язана зі збереження певних ділянок
мозку і гальмування інших, що і забезпечує спрямованість психічної
діяльності. Простішим випадком такої спрямованості можна вважати
орієнтувальним рефлекс , який І. П. Павлов образно назвав рефлексом „ Що
таке?».

Спостерігаючи поведінку мавп, І. П. Павлов відмічав, що і тварини
охоплені „постійним устремлінням дослідження. Мавпи наполегливо годинами
займаються розв’язанням тих або інших задач, які їм пропонують». У
людини цей рефлекс йде дуже далеко, „ проявляючись, на кінець, у вигляді
тієї допитливості, яка створює науку, що дає і обіцяє нам високий
безмежний орієнтир в навколишнього світі».

Зрозуміти фізіологічну основу уваги допомагає відкрите І. П. Павловим
явище осередку оптимального збудження. Він формується таким чином: під
впливом діючих подразників у певних ділянках кори великих півкуль
виникають осередки збудження різної сили — осередки середньої сили
створюють спільно те, що І. П. Павлов назвав осередком оптимального,
тобто найбільш сприятливого збудження. При цьому академік І. П. Павлов
підкреслював, що осередок оптимального збудження є не лише окремою
збудженою ділянкою мозку, а ще декількома збудженими центрами,
зв’язаними між собою. Зосереджене в певному осередку оптимальне
збудження за законом індукції нервових процесів викликає в суміжних
ділянках кори процес гальмування, внаслідок чого подразники , що
безпосередньо впливають на осередок оптимального збудження, сприймаються
людиною, а ті подразники, збудження від яких потрапляє на поле
гальмування, ні.

Якщо ми уявляємо собі студента, який зосередив свою увагу на виконанні
певного завдання, то що при цьому відбувається в корі великих півкуль
його мозку? Очевидно в таких ділянках кори, які зв’язані з використання
даної діяльності, зосередилося збудження, а навколо нього за законом
негативної індукції виникло гальмування. Таким чином, в працюючому мозку
студента виник осередок оптимального збудження, який і є фізіологічною
основою його уваги! (Нерівня О. В.)

Осередок оптимального збудження, який виник у корі головного мозку, не є
постійним; він характеризується рухливістю , може пересуватися з однієї
ділянки мозку на іншу. Характеризуючи цю особливість, І. П. Павлов
писав: „ Якщо можна було бачити крізь черепну кришку і якби місце
великих півкуль з оптимальною збудливістю світилось, то ми побачили б на
думаючій свідомій людині, як по її великих півкулях пересувається
химерно неправильних образів світла пляма, що постійно змінюється у
формі і величині, оточена на всьому іншому просторі півкуль більш або
менш значною тінню.»

Дальше пояснення фізіологічного механізму уваги знаходимо у вченні
О.О.Ухтомського про домінанту, згідно з яким в мозку завжди наявним є
домінуючим, панівний осередок збудження, що йдуть в даний момент до
мозку, та у зв’язку з цим ще більше домінує над ними. Домінантний
осередок збудження характеризується значно більшою стійкістю у
порівнянні з осередком оптимального збудження завдяки сумації збуджень.
Він і є фізіологічною основою зосередженої і найбільш концентрованої
уваги.

Така увага, будучи рефлекторною за своєю природою, дуже яскраво
проявляться назовні за допомогою міміки і пантоміміки. Зовнішні прояви
уваги, відображаючись у корі головного мозку, посилюють зосередженість
свідомості на певних об’єктах.

Теорія домінанти к фізіологічна основа уваги була вагомим внеском у
науку, проте вона ще не повністю з’ясовує весь механізм уваги, не
розкриває глибини тих нервових структур, що лежать в основі виникнення
домінуючого осередку збудження.

За останні роки створено основи нового підходу до з’ясування механізмів
уваги. В основу цього підходу покладено положення про те, що вибіркова
увага можлива лише на базі загального підвищення мозкової активності.
Джасперс, Бремер, Анохін та інші відкрили і описали роботу невідомого до
того часу нервового апарату, який забезпечує — активізацію кори
головного мозку. Це ретикулярна формація. Вона є своєрідним, „
енергетичним центром» мозку, без якого нервові клітини кори , весь мозок
в цілому не можуть виконувати свої складні різноманітні функції.

Ретикулярна формація бере безпосередню участь у процесах регуляції сну
та стану неспання. Ретикулярна формація є апаратом, що регулює тонус
кори великих півкуль; її участь обумовлює активацію мозку, яка
забезпечує прийом інформації, її переробку та регуляцію поведінки.
Тому-то участь ретикулярної формації в загальній активації кори
головного мозку можна розглядати як механізм, що забезпечує фізіологічні
основи уваги.

ВИДИ УВАГИ

Чимало зусиль було покладено нашими психологами для розв’язання питання
про класифікацію видів уваги. Початок цієї важливої роботи знаходимо в
дослідженнях В.М. Бехтєрева, який ще у 20-х роках запропонував поділити
увагу на зовнішню і внутрішню, виходячи з того, що вона може бути
викликана зовнішніми подразниками і бути організована внутрішньою мовою.

М.Ф. Добринін уточнив і деталізував класифікацію видів уваги на основі
характеру діяльності людини. Виходячи з цього критерію , він виділяє
пасивну, мимовільну увагу, і активну, довільну, а також післядовільну
увагу. Такий поділ уваги на мимовільну, довільну і після довільну став
загально прийнятим в психології. Ці види уваги одночасно є і ступенями
її розвитку. Генетичне первинною є мимовільна увага. Вона виникає і
підтримується незалежно від свідомого наміру людини. Мимовільна увага
викликається такими властивостями діючих подразників, як інтенсивність,
новизна, раптовість, емоціональна забарвленість і т. д.

Привертає увагу сильний гудок машини, яскрава афіша, різнокольорова
реклама, дзвінкий голос директора, цікава розповідь лектора. Педагогічна
практика практика повинна враховувати вплив зовнішніх подразників на
уважність студента. Викладач може іноді з метою активізації уваги
підвищити голос, а іноді навпаки, з цією метою говорити тихше; посібники
повинні бути достатньо великими, яскравими. Новизна подразника теж
мимовільно привертає увагу. Не слід, наприклад, одночасно вивіщувати всі
таблиці; вони будуть відволікати увагу від пояснення, а до моменту їх
використання втрачають новизну і зникне додатковий фактор привертання
уваги.

Викликає увагу не тільки дія подразника, а й припинення її. Тому з метою
активізації уваги студенти можна тимчасово припинити пояснення:
незвичайна тиша викличе увагу слухачів.

Однак вказані вище властивості подразника ненадовго роблять його
об’єктом уваги. Сильно діючим засобом, що спонукає мимовільну увагу, є
інтелектуальні, моральні та естетичні почуття. Навчальний предмет,
розповідь, лекція, доповідь, які викликають у студентів здивування,
захоплення, інтерес надовго зосереджують її.

Зовнішні показники не завжди самі собою викликають мимовільну увагу, а
діють у зв’язку з потребами, інтересами, ставленнями людини. Студенти є
уважні до того, що їх цікавить; увагу голодної людини привертає запах
їжі, а сита — може на нього не реагувати.

Хоча мимовільна увага виникає поза волею людини, вона викликається дією
подразників, але й такою увагою необхідно вміти керувати. А тому
важливим завданням при вихованні уваги студентів є формування в них
готовності мимовільно звертати увагу на головне, важливе, зокрема на
новизну змісту, а не тільки форми. Це досягається різними шляхами:
порівнянням суттєвого неяскравого із несуттєвим яскравим, наведенням
прикладів, які свідчать про те, що важливе в предмети може бути скритим,
замаскованим, а несуттєве кидається у вічі, вихованням цілеспрямованих
глибоких інтересів, при наявності яких виникає звичка глибше всебічно
вивчати предмет.

Таким чином, слід відрізняти мимовільну увагу, що виникає під впливом
сторонніх подразників і підтримується випадковими умовами, від
довільного уваги, яка зв’язана з глибокими інтересами особистості. Від
мимовільної слід відрізняти довільну увагу, яка виникає під впливом
свідомо постановленої мети і характеризується вольовим зусиллям.
Довільна увага — це пряв волі людини. Вона необхідна студентам, що щоб
свідомо вирішувати учбові завдання, щоб е відволікатися від роботи, а
старанно приймати і той навчальний матеріал, який здається нецікавим.

Довільна увага, к і мимовільна, зв’язана з інтересами людини, проте якщо
другу викликає безпосередній інтерес/ цікава розповідь, цікавий
приклад/, то при наявності першої виступає першої виступає
опосередкований інтерес / інтерес мети, наслідки діяльності тощо/.

Крім довільної уваги є ще один вид — після довільна увага, що є теж є
цілеспрямованою, але не вимагає постійного зусилля. Нерідко починаючи
слухати викладача або беручись за виконання завдання, студент робить над
собою зусилля, щоб уважним. Але згодом, захопившись цікавим викладом чи
рішенням задачі, він стає уважним мимовільно. Очевидно тому після
довільну увагу називають ще вторинною мимовільною. Після довільну увагу
не можна ототожнювати з мимовільною, тому що зв’язана зі свідомо
поставленою метою і підтримується свідомими інтересами. Така увага
набуває виключно великого значення у навчальному процесі, бо постійна
підтримка уваги за допомогою вольового зусилля швидко викликає втому.
Тому кожен викладач повинен використовувати всі можливі засоби, щоб
викликати у студентів після довільну увагу.

Всі три види уваги між собою тісно пов’язані. Проте в навчальній роботі
головна роль належить довільній увазі, тому що захопити студентів
змістом всіх навчальних предметів , які вони вивчають, неможливо. Однак
викладач потрібно розрізняти всі три уваги та використовувати їх у
навчальній діяльності.

ОСНОВНІ ВЛАСТИВОСТІ УВАГИ

Складна і різнобічні навчальна діяльність висуває особливі вимоги до
уваги людини. Вона вимагає спостережливості, тривалого зосередження на
певному предметі, одночасного сприймання декількох об’єктів і т.д.
Залежно від цих вимог, а також у зв’язку із індивідуальними
особливостями людини можна виділити такі властивості уваги , як
стійкість, зосередженість, обсяг, розподіл, переключення.

Від вище вказаних позитивних властивостей уваги слід відрізняти
негативні риси, які часто об’єднуються під загальною назвою неуважності.
До них можна віднести нестійкість уваги, поверхову її зосередженість,
розсіюваність і т. ін.

Стійкість уваги. Важливою умовою ефективності будь-якої діяльності є
стійкість уваги, яка виявляється у тривалому зосередженні її на певних
об’єктах, на конкретній діяльності. Ця властивість є однією з умов
завершення будь-якої справи, і навпаки, часте відволікання уваги заважає
доведенню розпочатої роботи до кінця. Тому важливо виділяти і усвідомити
ті фактори, які обумовлюють стійкість уваги. Це, насамперед, розуміння
людиною важливості її роботи, також уміння знаходити у своїй діяльності
все нові й нові сторони, проблеми, шляхи вирішення завдань. Це такі
якості особистості, як працьовитість, допитливість, кмітливість,
наполегливість. Стійкість уваги сприяє зміні виду діяльності.
Одноманітність завжди швидко викликає втому. Ми не можемо зосереджувати
свою увагу на нерухомому об’єкті, хіба що розглядаємо його з різних
сторін, однак ми можемо довгий час зосереджувати увагу на виконанні
певної діяльності. Так , розв’язуючи задачу, студентів від одних умов
переходить до інших; об’єкти його діяльності весь час змінюється, але
діяльність залишається одна й та ж розв’язання задачі. Тому можна
стверджувати в таких випадках про наявність стійкої уваги. З цього
випливає, що хоча увага не може довгий час зосереджуватись на даному
об’єкті, стійкість її може бути тривалою у активній діяльності.

Тому, щоб стійкість уваги студенти на заняттях, необхідно
урізноманітнювати сприймання навчального матеріалу застосовування
навчальних посібників, створення проблемних ситуацій, зміною видів
діяльності.

Стійкість уваги, будучи умовою продуктивної розумової діяльності є
певній мірі й її наслідком. Осмислене оволодіння навчальним матеріалом,
спирається на активну розмову діяльності, значно сприяє активізації
уваги.

Стійкість уваги студента обумовлюється ще рядом умов, до яких можна
віднести ступінь складності навчального матеріалу, ставлення до нього
студента, наявність інтересу до даного предмету, нарешті, вікові та
індивідуальні особливості. Фізіологічною основою стійкості уваги є сила
і сталість осередку оптимального збудження в корі головного мозку.

Із стійкістю уваги тісно пов’язана її концентрація, яка полягає в
глибокій зосередженості психологічної діяльності на певному об’єкті чи
діяльності. Така зосередженість звичайно сприяє ефективному виконанню
завдання. Умови підсилення концентрації такі ж, як і умови підвищення
стійкості уваги.

Від ступеня концентрації увага залежить і чіткість сприймання об’єкта,
правильність диференціації матеріалу. Концентрація умови допомагає
студентам розрізняти схожі предмети, явища, об’єкти.

Переключення уваги. Стійкість та концентрація уваги не означає її
нерухомості, не виключає можливості її переключення, яке полягає у
свідомому перенесенні уваги з одного об’єкта на інший. Переключення
уваги забезпечує ефективність роботи при переходах від попереднього її
стану до наступного , при змінах форм активності людини.

Фізіологічною основою є швидкість і легкість перенесення осередку
оптимального збудження при зміні об’єктів уваги, чи зміні виду
діяльності. Швидкість переключення уваги знаходиться у прямій залежності
від рухливості нервових процесів. Ось чому стомлені люди, нервові
процеси яких інертні, допускаються багато помилок у роботі.

Швидкість і легкість переключення залежить від наявності зв’язку між
змістом попередньої і наступної діяльності. Якщо наступна діяльність
більш цікава, змістовна, ніж попередня, то увага легко і швидко
переключається. Швидко відбувається переключення після виконаного
завдання, закінченого акту діяльності. Усвідомлення необхідності і
значимості роботи теж полегшує переключення.

Незважаючи на те, що переключення уваги є об’єктивною необхідністю, яка
диктується різноманітністю людської діяльності, зловживати ними не слід,
тому що часте переміщення уваги в об’єкта на об’єкт викликає перевтому.

Особливо це стосується тих випадків, коли увага дуже сконцентрована на
певному об’єкті.

Вона може зосередитись одночасно не на одному, а на декількох об’єктах,
якщо цього вимагають умови діяльності. Кількість компонентів певної
діяльності, що одночасно схоплюються увагою, визначають її обсяг.
Уявлення про обсяг уваги людини можна одержати на основі експерименту з
техітостоскопом, який ми будемо проводити під час лабораторних завдань з
психології.

Зустрічаються люди з вузьким і широким обсягом уваги. Різні професії
вимагають різного обсягу уваги. До яких професій, що вимагають широкого
обсягу уваги, належить професія педагога. Фізіологічною основою обсягу
уваги є широта осередку оптимального збудження.

Одночасно із концентрацією уваги на певних об’єктах можливий її розподіл
між кількома видами діяльності. Під розподілом слід розуміти таку
організацію психічної діяльності, при якій людина одночасно виконує
декілька дій. І ця властивість уваги є необхідною у навчальній роботі:
викладач мусить одночасно бути уважним і до своєї розповіді — її змісту,
форми, емоційного забарвлення і до студентів — їх відповідей, поведінки.

Розподіл уваги можливий лише при певних умовах, а саме, коли всі види
діяльності, крім основної, автоматизовані. Можна, наприклад, одночасно
слухати музику і виконувати якусь хатню роботу, прибирати у кімнаті,
варити обід і т.д. Цілком неможливо одночасно слухати лекцію і читати
газету, бо обидва види діяльності в одній мірі вимагають напруження
уваги.

Механізм розподілу уваги полягає в тому, що основна діяльність
здійснюється ділянками мозку, які перебувають у стані оптимального
збудження, а інші види діяльності управляються мозковим центром,
знаходиться в напівзагальмованому стані.

Відволікання уваги — це мимовільне її переміщення з одного об’єкта на
інший. Воно викликається дією сторонніх подразників. Особливо активно
відволікають увагу ті подразники, що діють раптово і характеризується
значною силою, а також ті, що зв’язані з емоціями.

Розсіяність — це негативна сторона уваги, що виявляється у нездібності
людини зосереджуватися на певному об’єкті протягом довшого часу. Можна
назвати два види розсіяності. Перший вид її буває при надто великій
зосередженості на певній діяльності, завдяки чому людина помічає нічого
навколо себе. Вона не чує звернених до неї запитань, не впізнає
знайомих, відповідає негаразд. Цілком інший вид розсіяності, коли людина
не в змозі ні на чому довго зосередитись; увага її весь час перескакує з
одного об’єкта на інший.

Розглянуті властивості уваги не є сталими для тієї чи іншої особистості.
Вони розвиваються в процесі життя, їх можна набути, розвинути і зміцнити
шляхом спеціальних тренувань.

ВИХОВАННЯ УВАГИ

Окремі вияви уваги даної людини можуть ще нічого не говорити про
загальну спрямованість його особистості, про його інтереси, переконання
, світогляд. Зв’язок між особистістю і увагою очевидний. Навіть при
мимовільній увазі те, чим людина безпосередньо цікавиться, що її
невільно захоплює, безпосередньо займає, так або інакше пов’язане з
інтересами людини, з особливими її особистості. Ще більше це буде
стосуватися довільною уваги людини, так як довільна увага залежить від
свідомо поставленої мети. (М.Ф. Добринін)

Увага у різних людей і в різні історичні епохи може проявлятися
по-різному. Люди звертають увагу на навколишнє, також і в залежності,
від їх становища і участі у суспільній діяльності, від їх професійної
роботи, виховання, освіти, культурного рівня і віку. В роботі над самим
собою необхідною умовою є робота над увагою, над вмінням направляти свою
увагу куди потрібно і зосереджувати її так довго, як це необхідно.

Безумовно, об’єкти, які виявляються в центрі нашої уваги, сприймаються
більш ясно і чітко. Але вони потрапляють в центр уваги саме тому, що
пов’язані з діяльністю людини. Діяльність свідомості сама завжди
пов’язана з впливом на людину певних об’єктів оточуючого світу, які
викликають в силу даних суспільних умов відома активне відношення людини
до них. Увага виражається у всіх психічних діяльності . „ При визначенні
уваги невірно обмежуватись лише процесом сприйняття. Увага зовсім не
обмежується сприйняттям, вона відноситься і до мислення, і до пам’яті, і
до уваги і до інших психічних процесів. Тому увагу треба визначати як
процес динамічний, завжди пов’язаний з певною діяльністю і той, що
відноситься до всієї особистості.» (М. Ф. Добринін)

Задача педагога полягає в тому, щоб досягнути активізації психічних
процесів у студентів. Так як педагогічний процес пов’язаний з отриманням
нових знань, то в першу чергу треба активізувати мислення студентів. Але
разом з мисленням протікають і сприймання, і пам’яті, і уяви, і вольові
устремління людей, які навчаються. Ця активізація психічних процесів
особистості, пов’язана з певними цілями, викличе і утримує її уяву. М.
Ф. Добринін пише , що „ виховання уваги і полягає в тому, щоб правильно
виховати особистість, правильно організувати її діяльність.»

Чи можна виховати мимовільну увагу? М. Ф. Добринін пише, що „ діяти на
мимовільну увагу безпосередньо неможливо, так як вона не залежить від
волі людини. Але можливий посередній вплив на неї, враховуючи причини,
що викликають таку увагу.»

В основному виділяють три категорії причин, які викликають і підтримують
мимовільну увагу: характер зовнішнього подразника, відповідність
подразника внутрішньому стану, особливо почуттям людини, її минулий
досвід. Відповідно до цих причин слід і виховувати мимовільну увагу.

Тут в першу важливе значення має розвиток почуттів. Чим багатшими і
різноманітнішими будуть відчуття і сприймання людини, тим легше
привернуть її увагу самі різноманітні зовнішні подразники. Таким чином
створюється підхід до виховання спостережливості. Потрібно намагатися
направляти увагу людини на різноманітні речі і відношення між речами,
пояснював ати ці відношення, знаходити в них все нове і нове.

Отже, перша умова виховання мимовільної уваги — це розвиток
спостережливості. Друга умова — це розвиток почуттів. Чим багатші і
глибина почуття людини, тим більшим вона буде цікавитись, тим легше
привабити її увагу. Третя умова виховання мимовільної уваги — розвиток
досвіду, розвиток знань. Чим більше у людини знань, тим легше людина
зацікавиться новим. Зрозуміло, що знання слід давати поступово і в
зв’язку з віком.

Найважливішим є виховання цілеспрямованої довільної уваги. Це виховання
пов’язане з вихованням прагнень людини, з вихованням її особистості.
Дуже важливо, відповідно з вказівками і досвідом А. С. Макаренка,
виховувати вміння ставити собі більш далекі цілі в житті, в трудовій і
суспільній діяльності і пов’язати їх з більш близькими цілями. Це вміння
набувається поступово, і проходить становлення воно лише в юнацькому
віці. Але підходити до виховання довільної уваги треба з раннього
дитинства. В старшому віці велике значення має і робота над собою,
самовиховання уваги.

Називаючи мимовільну увагу „ пасивною», відомий педагог і психолог К. Д.
Ушинський писав: „ Всяке цікаве для дітей, читання, розповідь, сприяє
розвиток писаної уваги. Але однієї пасивної уваги ще недостатньо, і
навіть розвита передчасно, занадто і без сприяння активної уваги… вона
може перетворитися в хворобливий стан душі, яка стає якоюсь безсильною,
лінивою, потребує подразнення цікавими розповідями або цікавим
читанням… не може із себе нічого самостійно викликати і проводити
пасивне життя».

Називаючи довільну увагу „активною» К. Д. Ушинський пише далі: „В
активній увазі не предмет вже володіє людиною, а людина предметом… Чим
більше у мене влади над самим собою і над моєю увагою, тим успішніше я
досягаю цілі, тобто чим більше в мені сили волі, тим більше і активної
уваги. Люди розсіяні — в більшій мірі в той же час і люди
слабохарактерні, з мізерною волею». Звідси великий педагог робить
висновок, що потрібно користуватись і пасивною, або мимовільною, увагою
у людини, але потрібно розвивати у неї і активну або довільну, увагу.

Для виховання довільної уваги велике значення має також колектив. Це
прекрасно показав А. С. Макаренко

Виховання волі і уміння володіти собою, як на це вказує К. Д. Ушинський,
пов’язано і з оволодінням своєї увагою, з вихованням здатності займатись
не лише тим, що хочеться робити, але й тим, що не цікаво, але потрібно
робити. Поступово змінюється постійний самоконтроль людини над собою,
критичність і самокритичність, що потребують вже обов’язкової уваги при
всякій роботі. В результаті створюється звички бути уважним.

Розвиток такої звички дуже важливий. В кінці кінців ця звичка настільки
укріпляється, що стає рисою характеру. Тоді вже не потрібно зусиль, щоб
бути уважним.

Таким чином, для розвитку довільної уваги яка не потребує, або майже не
потребує спеціальних зусиль для її підтримання, потрібно не лише просте
захоплення роботою під впливом почуття, але й розуміння значимості
роботи, а також тісний зв’язок особистих інтересів з інтересами всього
суспільства. Виховання уваги пов’язано з вихованням всієї особистості
людини.

Висновки

Увага студентів — необхідна психологічна умова продуктивності їх
розумової діяльності на занятті проявляється в їх робочому стані, в
зосередженості на предметі навчального заняття і на процесі виконання
навчальних завдань. При дидактичне правильній постановці і організації
викладачем змісту і форми заняття увага студентів носить активний,
діяльний характер, їй властива вибірковість розумового зосередження у
відповідності із завданням і темою уроку і способами вирішення питань,
що вивчаються. За цих умов досягається високий ступінь активізації
розумової діяльності студентів, їх стійка зосередженість і
багатоманітність пізнавальних функцій уваги. Увага підвищує ясність,
являється однією із психологічних факторів її організованості і
перевірки правильності виконання навчальних завдань.

Вивчення уваги сприяє підвищенню психологічної освіти студентів і
встановленню тісного зв’язку з педагогічною роботою в школі. Попередню
підготовку до поглибленого вивчення уваги студенти отримують вже на
першому курсі в лекціях по загальний психології і в процесі виконання
практичних знань. Пізніше, відвідуючи уроки в школі, вони спостерігають
за увагою учнів: швидкістю її зосередження на уроках, стійкістю і
переключенням уваги, її особливостями на уроках по різним навчальним
предметам , різні види вивчають різні види уваги. Вивчення уваги
школярів продовжується і при виконанні студентами психологічних завдань
по вивченню особистості учнів.

„ Ніщо так не випробує терпіння наставника, — писав К. Д. Ушинський, —
як зіпсована увага учня, і ніщо так часто не викликає докорів, як тільки
ще більше відволікає увагу дитини від предмету. Багато потрібно
природної холоднокровності і звички, щоб не сердитись на наполегливу
неуважність іншої дитини.

Скільки блискучих замислів, ідей, що придумав викладач, розбиваюсь об
неуважність слухачів. Вміння заставати студентів уважно слухати — одна з
тих якостей, яка відрізняє викладача — професіонала».

Використана література

Блонский П. П. Избранные психологические произведения. М.: Просвещение,
1964

Вопросы психологии внимания. Выпуски V, VII, по ред. И.В. Страхова, —
1973.

Вундт В. Очерки психологии, СПб., 1997

Выготский Л.С. Развитие высших психологических функций. М.,
Изд-воАПНРСФСР, 1960

Гальперин П. Я., Кабыльницкая С. Л. Экспериментальное формирование
внимания, — М.: Изд-во Московского ун-та, 1974, 101с.

Гальперин П. Я. К проблеме внимания. В кн.: Хрестоматия по вниманию. М.,
1976, с. 220-228

Добрынин Н. Ф. Внимание и его воспитание. М.: изд. — во Правда, 191,
-31с.

Ланге Н. Н. Психологические исследования. Одесса, 1893

Лурия А.Р. Внимание и память. Материалы к курсу лекций по общей
психологии. М.: МГУ им. М.В. Ломоносова, 1975. — 104с.

Неровня О.В. Психологія уваги (курс лекцій). Львів: Вища школа,
1973.-20с.

Павлов И.П. Собрание сочинений т. IV. М. : Изд -во АН СССР, 1951
Степанова Е. И. Умственное развитие и обучаемость взрослых. — Ленинград,
1981.

Страхов В.И. Внимание в структуре личности (учебно- методическое пособие
для студентов). Саратов, 1969

Ушинський К. Д. Собрание сочинений т. 8. М. Изд — во АПН РСФСР,1952.

Хрестоматия по вниманию/ под ред. А.Н. Леонтьева, А.А. Пузырея, В.Я.
Романова. — М.: Изд-во моек, ун-та, 1976, — 295с.

Похожие записи